Становлення та розвиток соціального страхування

Необхідність та економічний зміст соціального страхування

Економічні процеси в Україні здебільшого набува­ють позитивного характеру. Починаючи з 2000-го року, відбувається збільшення промислового виробництва в межах 12–16%, сільського господарства — 8–12%, товарів народного споживан­ня — 21–26%. Всі ці показники повинні, у першу чергу, відобразити підвищення життєвого рівня та со­ціальних гарантій для народу України. Проте реалії свідчать, що да­на низка економічних проблем ще залишається невтішною.

Соціальне страхування є важливою складовою соціального захисту населення.

Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й ство­рює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Саме у цьому періоді створюється нова система грошо­вих стосунків, необхідність якої об'єктивно випливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.

Світовий досвід показує, що життєздатність такої системи базується на існуванні певних умов.

По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дозволяють юридичним та фізичним особам взяти на себе витрати на стра­хування. Розміри таких витрат значною мірою залежать від суб'єктивних дій політичних сил, що перебувають при владі.

По-друге, існування зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно виступаючи га­рантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення, індивідів, які потребують саме захисту, підтримки з боку всього суспільства. Адже багатовікова відсутність власної державності та героїчна боротьба за неї породили не в одному поколінні українців культ держави, готовність жертвувати заради неї, непохитну віру в її всесильність.

По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б, що найголовніше, у своїй взаємодії усували відповідні суперечності.

Аналізуючи ці умови, варто підкреслити принципи систем­ної парадигми, головними серед яких є посилена увага до взає­модії між різними сферами функціонування суспільства (по­літикою, економікою, культурою, ідеологією) та усвідомлення реального життя у його цілісності настільки глибоко, наскільки це можливо.

Соціальне страхування передбачає такі важливі види еконо­мічної підтримки громадян, як грошові виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та переква­ліфікацію, а також профілактику. Таке страхування здійснюється одночасно з соціальною допомогою та соціальним забезпечен­ням як важливими формами соціального захисту громадян, од­нак відрізняється від них джерелами формування фінансових ресурсів, принципами їх організації, видами та формами виплат грошових коштів.

Нині в Україні система державного соціаль­ного страхування складається з пенсійного страхування, стра­хування з тимчасової втрати працездатності, страхування на ви­падок безробіття та страхування від нещасного випадку на ви­робництві. Передбачається запровадити обов'язкове медичне страхування.

Фінансова наука в Україні стрімко розвивається у різновекторних напрямах, одним із яких є проблеми страхування.

Метою дисципліни «Соціальне страхування» є набуття та засвоєння знань з організації та фінансового забезпечення со­ціального страхування.

У процесі викладання дисципліни вирішуються такі завдання:

—дослідження економічної сутності соціального страхування та визначення його місця у соціальному захисті населення України в умовах трансформаційних перетворень суспіль­ства;

—окреслення механізму державного регулювання соціально­го страхування, його позитивні моменти та наслідки;

—висвітлення принципів та умов здійснення окремих видів страхування, а також характеристика соціальних виплат і послуг, що надаються за рахунок коштів страхових фондів;

—набуття навиків з управління соціальними страховими фон­дами;

—ознайомлення із досвідом держав з розвиненою ринковою економікою з метою його можливого використання в Ук­раїні за умов максимального врахування національних осо­бливостей;

—на основі ґрунтовних теоретичних знань та вмінь вирішен­ня практичних завдань та ситуацій – розроблення напрямів удосконалення системи соціального страхування.

«Соціальне страхування» як навчальна дисципліна дає студен­там теоретичні знання та практичні навики із розрахунку страхо­вих виплат та надання соціальних послуг, управління рухом коштів у системі страхових фондів і здійснення державного фінансового контролю за їх цільовим використанням. Чим більше держава набуває соціально-орієнтованих рис, тим більше їй по­трібно фінансових ресурсів і тим ретельніше вона повинна регу­лювати грошові стосунки, які забезпечують соціальні гарантії на­селення.

Отже, настала нагальна потреба в роботі, яка б задовольни­ла вимоги сьогодення в докорінній перебудові підготовки фахівців-фінансистів. Саме вони на практиці реалізують соціаль­ну політику держави та реально забезпечують соціальні гарантії населенню.

Феномен нових трансформаційно економічних процесів пов'язаний в першу чергу зі зміною пріоритетів та еквівалентів економічного, соціального і політичного розвитку.

Парадигма суспільної еволюції полягає в різносторонньому спектрі форм здійснен­ня соціальних виплат населенню, які можна розподілити відпо­відно до їх природи і функціонального призначення. Критерієм такої класифікації будуть переваги в цих виплатах економіч­ного чи соціального моменту. Незважаючи на тісний взаємозв'я­зок економічних і соціальних відносин у суспільстві, шляхом аналізу можна чітко розмежувати економічні відносини індивідів як учасників процесу виробництва та їх соціальні відносини як членів суспільства.

Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підго­товці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат.

У ст. 46 Конституції України закріп­лено право громадян на соціальний захист, що передбачає «Право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втра­ти працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Реалізація такого права на практиці — це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам дер­жави, що відповідає міжнародним умовам, а саме: ст. 22 «Загаль­ної декларації прав людини» та ст. 9 «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» від 16 грудня 1966р., з якої випливає, що держави, беручи участь у даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціаль­не страхування.

Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основ­них видів соціальних допомог:

- медичне обслуговування;

- допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;

- родинна допомога;

- допомога за умови вагітності та пологів;

- допомога за інвалідністю;

- допомога у разі втрати годувальника.

У багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що містить у собі такі складові елементи:

- державне соціальне забезпечення;

- корпоративні соціальні програми;

- індивідуальне (приватне) страхування.

На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:

- соціально-демократична модель скандинавських країн (держава бере на себе значну частку відповідальності за соціальний захист населення);

- модель неоліберальна (США) (проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участю профспілок);

- модель неоконсервативна (Німеччина) базується на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем (відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави);

- система Бевериджа (Англія, Ірландія) (головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян [57, 156]).