Історично склалося так, що в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, юрисдикційні органи, сформувалися особливості правового менталітету, правової культури, що й об'єднується загальним поняттям "правова система". У будь-якій державі правова система детермінована історичними та географічними факторами, є частиною соціальної системи держави.
Правова система — це комплекс взаємопов'язаних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин та юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання.
Структуру правової системи становлять такі елементи:
• суб'єкти права — фізичні особи, організації та юридичні особи;
• правові норми та принципи;
• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;
• правосвідомість та правова культура;
• законність та правопорядок як результат взаємодії зазначених елементів.
Якщо правова система виражає реально існуючий комплекс взаємопов'язаних юридичних засобів та явищ, то правовий тип (сім'я) — це узагальнювальна теоретична модель правового змісту, яка має штучний характер. Вона — результат наукової класифікації і відображає загальні та особливі риси конкретних національних правових систем.
Тому тип (сім'я) правової системи — це сукупність національних правових систем держави, які мають загальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм (джерел) і принципів права, систем права і законодавства, організації правових установ, насамперед судової системи, схожості правових категорій та понять.
Класифікація правових систем світу здійснюється за такими критеріями:
• спільність історичних коренів виникнення та подальший розвиток;
• спільність основного юридичного джерела (форми) права;
• єдність у структурі системи і норми права;
• спільність принципів регулювання суспільних відносин;
• єдність юридичної техніки, у тому числі термінології, юридичних категорій, понять, конструкцій.
Розрізняють:
1. Романо-германську сім'ю ( тип) — у правовому житті суспільства головним є об'єктивне право, тобто законодавство (країни континентальної Європи — Італія, Франція, Німеччина та ін.). У ній виділяють дві правові групи:
• романська — Франція, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Італія, Іспанія та ін., де головною є національна правова система Франції;
• німецька — ФРН, Австрія, Швейцарія та ін., де головною є національна правова система Німеччини.
2. Англосаксонську сім'ю (тип) — у правовому житті суспільства основне значення має юридична практика, тобто адміністративний чи судовий прецедент (Англія, Північна Ірландія, СІНА, Канада, Австралія, Нова Зеландія, колишні колонії Британської імперії та ін.). У ній виділяють дві правові групи:
• англійське загальне право (Велика Британія та ін.);
• американське право (США, Канада та ін.).
3. Релігійно-традиційну сім'ю (тип) — у правовому житті суспільства головним є правова ідеологія, а в мусульманських державах — релігійна ідеологія. У ній виділяють три правові групи:
• релігійно-общинна (мусульманська, індуська, християнська групи);
• далекосхідна традиційна (китайська, японська групи);
• звичаєва общинна (африканська група).
Правова сім’я — це певна сукупність національних правових систем, об'єднаних спільністю історичного формування, структури права, його джерел, провідних галузей та інститутів, правозастосування, поняттійно-категоріального апарату юридичної науки.
Поняття «правова сім’я» має суттєве значення для порівняльного правознавства. Так, використання цього поняття полегшує порівняльно-правові дослідження. Коли б сьогодні хтось захотів охопити всі правові системи, він, за справедливим зауваженням професора Саідова, просто потонув би в цьому емпіричному матеріалі. У XX столітті кількість національних правових систем збільшилася майже втричі й нині наближається до двохсот, тож вивчити правові системи кожну окремо не можливо. Тому дослідження насамперед повинно бути обмеженим числом правових систем. Для цього доцільно визначити у складі тієї чи іншої правової сім’ї так звані материнські правові системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення. Саме їх вивчення є найбільш корисним. Крім того, дослідження можна сконцентрувати на порівнянні правових сімей як певних «моделей», особливих типів права, до яких входить більш-менш значна кількість правових систем.
Не можливо обійтися без поняття «правова сім’я» і при формуванні загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а потім — у їхньому взаємозв'язку і взаємодії, дозволяють намальовати чітку правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке дослідження побудоване на діалектичному прийомі сходження від абстрактного до конкретного і у зворотному напрямі.
Крім того, поняття «правова сім’я» допомогає у вивченні окремих правових систем. Завдяки об’єднанню правових систем у правові сім’ї компаративісти можуть виявити внутрішню спільність принципів та інститутів правових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за їхньою зовнішньою різнорідностю.
Допомога в пізнанні окремих правових систем є особливо відчутною в ситуації, коли дослідник починає вивчення іноземної правової системи. Віднесення конкретної правової системи до певної правової сім’ї дозволяє, навіть без детального знайомства з конкретним правовим матеріалом, зробити низку висновків про її характерні риси. Це свого роду дедукція: відомо, що певна правова сім’я має певні характерні особливості. Також відомо, що правова система, яка досліджується, належить до цієї правової сім’ї. Отже, ми можемо зробити висновок про те, що даній правовій системі притаманні певні характерні особливості. Це дає можливість відразу ж сконцентруватись на їх дослідженні.
Поняття «правова сім’я» має наукове значення і для теоретиків права, оскільки принципово важливі особливості права, однотипні елементи, його якості та риси розкриваються великою мірою саме в сім’ях національних правових систем.
