Порядок притягнення фізичних осіб до міжнародної кримінальної відповідальності

Змістом інституту міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб є визнання спеціальним міжнародним судовим органом особи винною у вчиненні певного злочину та призначення їй конкретного виду покарання. При цьому, і сам склад злочину, і міри покарання за нього передбачаються не національним законодавством якої-небудь держави, а міжнародними договорами. Якщо ж за вчинення подібних злочинів особа притягається до кримінальної відповідальності судовим органом певної держави на підставі її внутрішнього кримінального законодавства, має місце національна, а не міжнародна кримінальна юрисдикція. Так, наприклад, у 1979 р. відбувся Пномпеньський трибунал, на якому за злочини геноциду були засуджені керівники режиму Пол Пота. Проте цей трибунал являв собою спеціальний судовий орган Камбоджі (Кампучії) і при розгляді справи керувався як нормами міжнародного права, так і внутрішнім законодавством, тому притягнення до відповідальності червоних кхмерів є проявом саме національної, а не міжнародної кримінальної юрисдикції.

Вперше питання про притягнення осіб, які вчинили кримінальні злочини, до міжнародної кримінальної відповідальності виникло після першої світової війни у зв’язку з необхідністю покарання осіб, винних у масових знищеннях вірмен у 1915-1916 рр. Проте, тоді інститут міжнародної кримінальної відповідальності так і не був розроблений.

Після другої світової війни для покарання військових злочинців були утворені Нюрнберзький (1945 р.) та Токійський (1946 р.) трибунали, які мали характер міжнародних судових установ.

Нюрнберзький трибунал складався з чотирьох представників союзників (СРСР, США, Великобританія та Франція) та їх чотирьох заступників. Кожна держава також призначила свого головного обвинувача і допоміжний персонал. Процедура розгляду справ, а також міри покарань за конкретні види злочинів передбачалися у статуті Трибуналу. Для підсудних були передбачені процесуальні гарантії, зокрема призначалися захисники. Токійський трибунал складався з представників 11 держав (СРСР, США, Китай, Великобританія, Франція, Нідерланди, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія та Філіппіни). Призначався один головний обвинувач (представник США) та по одному додатковому обвинувачу від решти країн.

Нюрнберзький та Токійський трибунали були наділені компетенцією судити і призначати покарання особам, винним у вчиненні злочинів проти миру, військових злочинів та злочинів проти людяності. Перелік злочинів, які підпадали під юрисдикцію цих трибуналів, визначався їх статутами, при цьому чіткого переліку покарань не було встановлено, і трибунали могли призначати будь-яке покарання, в т.ч. смертну кару, позбавлення волі та конфіскацію майна. Для виконання винесених вироків була утворена міжнародна тюрма в м. Берлін. Винесені смертні вироки були виконані окупаційною адміністрацією.

За рішенням Ради Безпеки ООН у 1993 р. був створений Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, що були вчинені на території колишньої Югославії (м. Гаага, Нідерланди). Трибунал складається із 11 незалежних суддів, що призначаються Радою Безпеки ООН строком на чотири роки, та обвинувача, який також призначається Радою Безпеки ООН. В складі Трибуналу утворено дві судові камери (палати) по три судді в кожній, та апеляційну камеру в складі п’яти суддів. Трибунал наділено юрисдикцією щодо злочинів проти миру, безпеки людства та людяності, вчинених на території колишньої Югославії. Трибунал має право давати доручення для розшуку і затримання винних осіб. Трибунал може призначити покарання у вигляді тюремного ув’язнення, яке відбувається у державі, що визначається трибуналом з числа країн, які заявили про готовність прийняти засуджених осіб. При цьому строки позбавлення волі визначаються трибуналом виходячи з положень кримінального законодавства Югославії, яке діяло на момент вчинення злочину.

За аналогією з Трибуналом по колишній Югославії у 1994 р. було утворено Міжнародний трибунал по Руанді, юрисдикція якого поширюється на злочини геноциду, вчинені на території Руанди та сусідніх держав. Місцезнаходженням цього Трибуналу є м. Аруша (Танзанія).

На виконання Резолюції Ради Безпеки ООН від 14.08.2000 р. та на підставі Угоди між ООН та Урядом Сьєрра-Леоне для покарання осіб, винних у вчинені геноциду на території Сьєрра-Леоне протягом 1991-2002 р. був утворений Спеціальний суд по Республіці Сьєрра-Леоне. Формально цей Суд знаходиться у Республіці Сьєрра-Леоне, однак з міркувань безпеки частина засідань проводяться у м. Гаазі (Нідерланди) з використанням матеріальної бази Міжнародного кримінального суду.

Відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р. цей суд має наділятися юрисдикцією щодо притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину геноциду, агресії, військових злочинів та злочинів проти людяності (вбивство, винищення, поневолення тортури, зґвалтування і т.п., що здійснюються у відношенні цивільного населення). За вчинення вказаних злочинів суд може призначити покарання у вигляді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на строк до тридцяти років, штраф, а також конфіскації майна, доходів та активів, отриманих внаслідок вчиненого злочину. Статутом визначено, що Міжнародний кримінальний суд утворюється як орган, який доповнює національну систему органів кримінальної юстиції. Основоположним принципом діяльності Суду є принцип компліментарності, відповідно до якого суд не приймає справи до свого розгляду, якщо відповідна особа вже була засуджена з дотриманням належної законної процедури іншим судом (у т.ч. національним) за діяння, заборонені Статутом. До складу суду мають входити Президія, Апеляційне відділення, Судове відділення, Відділення попереднього провадження, Канцелярія прокурора та Секретаріат. Місцезнаходженням Суду є м. Гаага (Нідерланди).

Міжнародний кримінальний суд почав діяти у 2002 р., а перші слухання розпочалися наприкінці 2006 р. у справі Томаса Лубанги, одного з лідерів озброєного ополчення Демократичної Республіки Конго, котрого було обвинувачено у залученні дітей до участі в бойових діях.

Станом на початок 2007 р. юрисдикцію Міжнародного кримінального суду визнали 102 країни, зокрема більшість європейських країн. Проте свої підписи під договором про створення Суду відкликали США та Ізраїль, в основному через побоювання переслідувань своїх військовослужбовців. Ще два члени Ради безпеки ООН – Росія і Китай – також утрималися від участі в роботі Суду. Україна підписала Римський статут, однак не може його ратифікувати, оскільки відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11.07.2001 р. № 3-в/2001 Римський статут Міжнародного кримінального суду в частині, що стосуються положень про Суд як орган, що доповнює національні органи кримінальної юстиції, визнано таким, що не відповідає Конституції України. Тим не менше, 18.10.2006 р. Україна приєдналася до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду, згідно з положеннями якої Міжнародний кримінальний суд користується на території кожної держави—учасниці такими привілеями та імунітетами, які є необхідними для досягнення його цілей.

 

Висновки

Отже, міжнародне кримінальне право - система норм і принципів, які закріплюють основи співробітництва держав у боротьбі із злочинами, суспільна небезпека яких визнана міжнародним правом. Боротьба із злочинністю — одне з найважливіших завдань не тільки внутрішнього, а й міжнародного права, оскільки окремі види злочинів потребують об'єднаних зусиль багатьох держав (особливо в боротьбі з міжнародними злочинними синдикатами, які діють на території різних країн). Основним джерелом М. к. п. є договір. Договори, спрямовані на боротьбу із злочинністю, містять положення про ви знання певних дій злочинними; про юрисдикцію держав, що підписали договір, стосовно злочинних дій; про видачу злочинців. Деякі договори передбачають, що за скоєння особливо небезпечних злочинів до кримінальної відповідальності притягуються не лише приватні, а. й офіційні особи. У договірному порядку визнані злочинними геноцид, апартеїд, рабство і работоргівля, торгівля жінками та дітьми, незаконний збут наркотиків, піратство, захоплення повітряних суден та інші злочини проти цивільної авіації, підробка грошових знаків, посягання на життя дипломатів та деякі інші.

Отже, ідея міжнародного кримінального права широко обговорюється у правовій літературі з початку ХІХ ст. Але в неї значно глибші корені. Ще в ХVІІ ст. Гуго Гроцій проголосив засади космополітичної юриспруденції: кожна держава зобов’язана або самостійно покарати злочинця, або видати його державі, що його переслідує. Згодом ця ідея була розвинена в теорії універсальної дії правових законів, яка основну увагу зосередила на невідворотності покарання. При цьому будь-який злочин розглядався як такий, що природно посягає на загальний світовий правопорядок. Тому на перший план висувалася ідея повної уніфікації кримінального законодавства держав на основі міжнародного кримінального кодексу.

І все ж таки сьогодні виникає можливість говорити про формування міжнародного кримінального права як сукупності міжнародно-правових норм, що встановлюють на цьо му етапі його розвитку караність найбільш серйозних і таких, що викликають заклопотаність усього міжнародного співтовариства, посягань на міжнародний мир, міжнарод ну безпеку, людяність. З метою вирішення цього завдання в міжнародному кримінальному праві визначені діяння,що злочини, і встановлені покарання, що підлягають за­стосуванню до осіб, які скоїли такі злочини.

Становлення міжнародного кримінального права без­посередньо пов’язане із прийняттям статутів міжнарод них кримінальних судових органів: Статуту Міжнарод­ного трибуналу з Руанди, Статуту Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії, Римського Статуту Міжна родного кримінального суду. У цих актах закріплена міжнародна юрисдикція трибуналів щодо строго визна­ченого переліку злочинів, сформульовані склади таких злочинів і визначені кримінально-процесуальні та кри мінально-виконавчі процедури залучення до міжнародної кримінальної відповідальності. Міжнародне кримі нальне право на сьогодні визнає такі злочини: злочини проти людства (геноцид, апартеїд, расову дискримінацію), військові злочини.

 

Використана література.

1.Блищенко И.П. Дипломатическое право. М.,1990;

2.Міжнародне право: Словник-довідник / Уклад.: к.ю.н., доцент П.В.Макушев, к.ю.н., доц. П.Я.Мінка, Л.А.Філяніна. – Д.: Дніпроп. гуманітарн. Ун-т, 2007;

3.Международное право в документах: Учебное пособие / Сост.: Н.Т.Блатова, Г.М.Мелков – 3-е изд., перераб. и доп. – М., 2000.;

3.Международное право / Под ред. Л.А. Моджоряна и Н.Т. Балатовой. – М., 1970;

4.Международное право в документах / Сос. Н.Т. Блатова. М.,1982.

5.Международное право в документах. Учебное пособие. – М.: «Инфра – М», 1997;

6.Мовчан А.П. Международный правопорядок. М.,1996.

7.Панов В.П. Международное уголовное право. М., 1997.

8.Словарь международного воздушного права / Отв. ред. Ю.Н. Малеев. М., 1988.