Інфекційна анемія коней:діагностика та заходи боротьби

Інфекційна анемія коней (Anaemia infectiosa equorum, ІНАН, болотна лихоманка) — переважно хронічна хвороба однокопитних, що характеризується рецидивною гарячкою, анемією, ураженням кровотворних органів та серцево-судинної системи.

Діагностика. Лабораторна діагностика. У лабораторію для серологічного дослідження надсилають сироватки крові в об’ємі по 5 – 6 мл, для гематологічних досліджень — в об’ємі по 10 – 12 мл, стабілізовану 20%-м розчином цитрату натрію. Від трупів і забитих тварин для гістологічного дослідження відбирають шматочки (завтовшки не більш як 2 см) печінки, селезінки, серця, легень, нирок, лімфатичні вузли. Під час первинного встановлення діагнозу в раніше благополучному пункті, а також при дослідженні сироваток крові коней- продуцентів проводять біопробу на двох 6 – 12-місячних лошатах. Лошат заздалегідь обстежують клініко гематологічними й серологічними методами на інан 4-разово з інтервалом 7 діб. Потім проводять підшкірне або внутрішньовенне зараження їх сироваткою крові (плазмою) хворих або досліджуваних коней в об’ємі 100 – 200 мл. На біофабриках під час дослідження сироваток крові коней-продуцентів ставлять групову біопробу. Для цього суміш сироваток крові, взятої від 10 – 15 коней-продуцентів, вводять кожному з двох лошат. За зараженими лошатами впродовж 90 діб здійснюють клінічне спостереження, проводять гематологічні та серологічні дослідження. Біопробу вважають позитивною в разі наявності у заражених лошат характерних клінічних ознак хвороби — схуднення, рецидивної пропасниці, анемії чи жовтяничності слизових оболонок

при одержанні позитивних результатів серологічних і гематологічних досліджень. Біопробу вважають негативною в разі відсутності у піддослідних лошат характерних симптомів хвороби, відповідних серологічних та гематологічних показників. Під час діагностики інан проводять також дослідження сироваток крові за допомогою РДП, РЗК та РІФ. Найпростішою та найбільш специфічною вважають РДП, за якою антитіла виявляються під час гострого, хронічного й латентного перебігу хвороби. Специфічні антитіла встановлюються за РІД уже в перші 2 – 6 тижнів після зараження і зберігаються впродовж кількох років. Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення лептоспірозу, ринопневмонії, грипу, а також бабезіозів.

Заходи боротьби. З метою запобігання хворобі однокопитних тварин піддають дослідженню на інан методом РДП не пізніше ніж за 30 діб до виведення їх за межі господарства для племінних і користувальних цілей. Усіх новоприбулих коней у період карантинування також обстежують на інан. Коней, які надходять на біопідприємства для одержання сироваток крові або шлунковогосоку, досліджують дворазово з інтервалом 30 діб, а далі двічі на рік— навесні, до початку льоту кровосисних комах, і восени — після його закінчення. Кобил, призначених для отримання кумису, досліджують за допомогою РДП перед початком роздоювання. У разі встановлення діагнозу на інфекційну анемію господарство оголошують неблагополучним щодо цієї хвороби і запроваджують карантинні обмеження. Поголів’я неблагополучного господарства піддають клінічному огляду,термометрії та серологічному дослідженню.Клінічно хворих тварин забивають і відправляють на технічну утилізацію. Коней, що двічі з інтервалом 7 – 10 діб дали позитивні або сумнівні результати за РДП, однак не мають клінічних ознак хвороби, забивають на санітарній бойні. Визнане придатним для споживання м’ясо відповідно до діючих правил направляють для знезараження проварюванням. Голови, кістки та внутрішні органи утилізують. Решту тварин знову досліджують на інан за допомогоюРДП до отримання дворазового негативного результату по всій групі з інтервалом 30 діб. Молодняк від позитивно реагуючих маток перевіряють у 6-місячному віці за РДП дворазово з інтервалом 30 діб. У разі отримання негативних результатів молодняк вважають здоровим. Тварин ізсумнівними результатами першого чи другого дослідження перевіряють повторно через 7 – 10 діб. Тварин, що реагують позитивно або двічі сумнівно, забивають на санітарній бойні. Карантинні обмеження знімають з неблагополучного господарства в установленому порядку після забою хворих і позитивно реагуючих за РДП тварин, отримання дворазових з інтервалом 30 діб негативних результатів серологічних досліджень решти поголів’я однокопитних тварин у пункті або триразових негативних результатів серологічних досліджень і негативних результатів групової

біопроби на підприємствах біологічної промисловості, а також проведення заключних заходів. Конюшні та інші неблагополучні приміщення, стайні, годівниці, конов’язі, знаряддя догляду дезінфікують через кожні 15 діб 2%-м розчином формальдегіду або 4 %-мрозчином їдкого натру. Гній знезаражують біотермічним методом,а з ізолятора та неблагополучної стайні — спалюють. Для боротьби з жалкими комахами застосовують різні інсектициди, а коней обприскують 3 %-м розчином креоліну, що захищає їх від нападу впродовж 3 – 5 год. Під час роботи використовують також захисні покривала, просочені 10 %-м розчином креоліну. При проведенні лікувальних та діагностичних маніпуляцій (введення ліків, відбір крові, малеїнізація, ректальна термометрія) слід використовувати лише разові інструменти.

 

 

12. Сап: епізоотологія, діагностика, профілактика і заходи боротьби.

Сап (Malleus) — хронічна хвороба однокопитних тварин, що характеризується утворенням на слизових оболонках носа, шкірі та у внутрішніх органах специфічних вузликів і виразок, схильних до казеозного розпаду. До сапу сприйнятлива людина.

Епізоотологія хвороби. На сап у природних умовах хворіють однокопитні тварини: коні, осли, мули, лошаки, рідко — верблюди.Чутливі також хижі тварини — леви, тигри, пантери, рисі, які можуть заражатися при поїданні м’яса хворих коней. Із лабораторних тварин особливо чутливі до сапу коти, що гинуть у разі гострого перебігу хвороби на 10 – 14-ту добу, а також морські свинки, польові миші. Джерелом збудника інфекції є хворі коні та тварини з латентним перебігом сапу, які виділяють сапні бактерії переважно з носовим слизом та секретом шкірних виразок. Зараження відбувається аліментарним шляхом з інфікованим кормом, водою, а також під час безпосереднього контакту хворих тварин зі здоровими, рідше — аерогенним шляхом. Можливе передавання збудника при паруванні. Сап поширюється серед коней повільно, оскільки під час хронічного перебігу, особливо за латентної форми, збудник не завжди виділяється у зовнішнє середовище. Однак у разі стійлового утримання в тісних вологих стайнях, у погано вентильованих конюшнях, в умовах загальних годівниць та водопою хвороба за короткий час може охопити значне поголів’я і набути характеру стаціонарної

ензоотії. У країнах, стаціонарно неблагополучних щодо сапу, інфекція часто проходить латентно, без прояву клінічних ознак, а в деяких інфікованих коней навіть випадає реакція на малеїн. Завезення таких коней у благополучні країни або в інші природно-кліматичні зони, різка зміна умов утримання, годівлі та непомірна експлуатація можуть призвести до загострення інфекційного процесу, раптового непередбаченого спалаху сапу серед чутливих тварин.

Діагностика. Комплексно.Проте перебіг сапу часто буває хронічний або латентний, то-му в разі підозри щодо цієї хвороби, а також під час дослідження новоприбулих коней і планових прогностичних обстежень проводять алергічну діагностику. Для алергічної діагностики проводять очну пробу, для чого застосовують малеїн, який вводять у кон’юнктивальний мішок у кількості 3 – 4 краплі, дворазово з інтервалом 5 – 6 діб. У період обстеження тварин звільняють від роботи, утримують на прив’язі, їм не можна згодовувати сухі корми, що містять багато пилу або плісняви.Очну пробу не можна проводити в разі наявності у обстежуваних тварин кон’юнктивіту чи іншої патології очей. У таких випадках проводять підшкірну малеїнізацію. Очна реакція настає через 2 – 3 год після введення малеїну і досягає повного розвитку через 6 – 8 год. Рідше спостерігають запізнілі реакції на 12 – 24-ту годину, а іноді й пізніше. Тому перевірку очної реакції після першого введення малеїну проводять через 3 – 6 – 9 – 24 год. У разі позитивних результатів реакції розвивається гнійний кон’юнктивіт, що проявляється набряком кон’юнктиви, почервонінням та припуханням повіки, появою в очній щілині, по краю нижньої повіки значної кількості гною, що спускається у вигляді шнурка з внутрішнього кута ока. Сумнівна реакція характеризується гіперемією та набряком кон’юнктиви, сльозотечею і незначним скупченням гною в куті ока. У разі негативної реакції спостерігається слабке почервоніння кон’юнктиви та невелика сльозотеча. У частини коней з латентним перебігом сапу первинне введення малеїну не супроводжується добре вираженою алергічною реакцією, відбувається тільки сенсибілізація кон’юнктиви ока. Лише повторне введення малеїну в те саме око через 5 – 7 діб викликає яскраво виражену алергічну реакцію. Перевірку очної реакції після повторного введення малеїну проводять через 3 – 6 – 9 – 12 год за тими самими показниками, що й після першого введення. У разі підшкірної малеїнізації в обстежуваного коня впродовж доби три рази — вранці, вдень і ввечері — вимірюють температуру тіла. Результати всіх вимірів підсумовують і ділять на кількість вимірювань. Добуте число є показником середньої температури, яка не повинна перевищувати 38,5 °С. Малеїн вводять обстежуваній тварині в дозі 1 мл підшкірно в ділянці середньої третини шиї або підгруддя. Температуру починають вимірювати через 6 – 8 год після введення малеїну через кожні наступні 2 год впродовж 8 –10 год, а потім на 24 і 36-ту годину. Перевірку підшкірної малеїнізації проводять за показниками температурної, місцевої та загальної реакції. У сапних коней температурна реакція починається з підвищення температури тіла через 6 – 8 год після введення малеїну, досягає максимуму через 12 – 16 год, утримується в межах високих показників упродовж 6 – 8 год, потім починає спадати. Місцева реакція виражається в розвитку на місці введення малеїну гарячої, болісної, напруженої припухлості, яка досягає до

24 – 36-ї години розміру 10 – 20 см у діаметрі. Загальна реакція характеризується пригніченням, втратою апетиту, прискоренням пульсу й дихання, фібрилярним скороченням м’язів, прискореним виділенням сечі та калу. У окремих тварин можуть спостерігатись кашель, вологі хрипи, виділення з носа, збільшення під щелепових лімфовузлів. Реакцію вважають позитивною в разі, коли спостерігається типове підвищення температури до 40 °С і вище за наявності хоча б незначної місцевої реакції. Однаковою мірою реакцію вважають позитивною, коли є яскраво виражена місцева реакція і типовий розвиток температурної кривої. Сумнівною реакцію визначають у тих випадках, коли температурна крива типова, але температура не підвищується понад 39,6 °С і місцева реакція виражена слабко. Підвищення температури до 39 °С за відсутності місцевої та загальної реакцій вважають показником відсутності специфічної реакції на малеїн. Підшкірний метод малеїнізації за діагностичною цінністю рівноцінний очній пробі, однак складний за технікою виконання і тому до нього вдаються рідко, лише коли немає можливості провести очну пробу або її показники недосить чіткі.

Заходи профілактики та боротьби. Запобіжні заходи проти занесення на територію України сапу з неблагополучних щодо цієї хвороби держав, а також постійний контроль за благополуччям однокопитних тварин здійснюють відповідно до діючої інструкції. Щороку все поголів’я коней у нашій країні перевіряють на сап методами клінічного огляду та очної малеїнізації (два рази з проміжком 5 – 6діб). Усіх коней на місці закупівлі також досліджують на сап. Новозавезених коней, що надійшли до господарства, витримують у 30-денному профілактичному карантині і вдруге досліджують на сап. У разі підозри щодо захворювання на сап передбачається контрольний діагностичний забій, патологоанатомічне та лабораторне дослідження патологічного матеріалу. При комісійному підтвердженні діагнозу негайно знищують усю групу (табун) тварин, у якій виявлені інфіковані тварини, організовують карантинні заходи в осередку інфекції та в неблагополучній зоні.Для дезінфекції зовнішнього середовища застосовують 10 – 20 %-ві розчини хлорного вапна, що містять 3 % активного хлору, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 4 %-й гарячий розчин їдкого натру,5 %-й розчин лізолу з розрахунку 1 л/м2 за 2-годинної експозиції.Гній спалюють. Рідкі стічні води засипають хлорним вапном із розрахунку 200 г/л і ретельно перемішують. Господарство оголошують благополучним щодо сапу через 2 міс після знищення інфікованих тварин і тварин, що з ними контактували, та проведення всього комплексу остаточних заходів.

 

Бешиха свиней.

Бешиха свиней — інфекційне захворювання свиней, яке характеризується при гострому перебігу септицемією, підгострому — появою на шкірі темно-фіолетових плям, при хронічному— ендокардитом, артритами й некрозом шкіри. Поширене в усіх країнах світу.

Збудник — бактерія — Erysipelotrix insidiosa — нерухома, не утворює спор і капсул, грампозитивна паличка, завбільшки 1—2 х 0,2—Ю,5 мкм. У старих культурах та в організмі утворює ниткоподібну форму. У трупах зберігається кілька місяців, при розсіяному світлі вижи­ває до 4 тижнів, під дією прямих сонячних променів гине за кілька годин. Температура +70 °С вбиває збудника за 2—5 хв, 100 °С — за кілька секунд. Гине під дією 2%-го розчину їдкого натру та формальдегіду, 3%-го освітленого розчину хлорного вапна.

Епізоотологія. Хвороба перебігає спорадично, рідше — у вигляді ензоотії чи обмежених епізоотій. Виникає частіше у літній період. Хворіють переважно свині від 3-місячного до 12-місячного віку. Крім свиней, можуть хворіти коні, велика рогата худоба, вівці, собаки, північні олені, інші ссавці та птиця. Люди також сприйнятливі до цієї хвороби. Джерелом збудника є хворі й перехворілі тварини. Резервуаром інфекції можуть бути різні види птиці, риби, гризуни, а факторами її передачі — інфікований корм і вода, підстилка, грунт, предмети догляду та ін. Симптоми. Інкубаційний період триває 1—8, здебільшого 3— 5 діб. Перебігає блискавично, гостро, підгостро, хронічно. При блиска­вичному перебігу підвищується температура тіла, іноді відмічають нервові явища, смерть настає через кілька годин. При гострій формі бешихи спостерігається гарячка (42—42,5 °С), втрата апетиту, при­гнічення, кон'юнктивіт, блювота, запори, що змінюються проносом. На шкірі з'являються еритематозні плями, що поступово змінюються на яскраво-червоні, ромбоподібні, які при надавлюванні бліднуть. Зго­дом вони зливаються і набувають темно-червоного кольору. Відзначають синюшність шкіри в ділянці підщелепного простору, черевних стінок. За відсутності лікування тварини гинуть на 2—3-ю добу.

Діагноз ставлять на основі клініко-епізоотологічних даних і резуль­татів бактеріологічного дослідження. В лабораторію направляють шматочки внутрішніх органів і трубчасту кістку. Диференціальна діагностика. Бешиху свиней слід диференціювати від чуми, пастерельозу, сальмонельозу, сибірки та лістеріозу.

Лікування. Застосовують антибіотики пеніцилінового, тетрациклiового рядів і сироватку проти бешихи. З лікувальною метою сироватку вводять у дозі 1 —1,5 мл/кг живої маси, пеніцилін — 2 3 тис. ОД/кг маси з інтервалом 6—8 год.

Профілактика бешихи полягає в суворому дотриманні загальних ветеринарно-санітарних правил та технологічних вимог утримання свиней. Значну увагу приділяють дезінфекції, дезінсекції, дератизації. Проти бешихи необхідно вакцинувати всіх свиней, починаючи з 2-місячного віку. При виявленні хвороби у господарстві вводять обмеження. Хворих та підозрілих на захворювання ізолюють і лікують. Клінічно здорових вакцинують і спостерігають за ними протягом десяти діб. Обмеження знімають через 14 діб після останнього випадку видужання чи загибелі тварини за умови вакцинації всього поголів'я й проведення заключної дезінфекції. Вакцина проти бешихи свиней із штаму ВР-2 жива суха, Бешивак.

 

14.Класична чума свиней. — висококонтагіозне інфекційне захворювання, що викликається вірусом з різним ступенем вірулентності й відповідно до цього може перебігати у надгострій, гострій, хронічній та безсимптомній формах. Характеризується ураженням кровоносної та кровотворної систем, крупозним запаленням легень, крупознодиф­терійним запаленням товстого відділу кишечнику.

Збудник — РНК-вмісний вірус, нуклеокапсид якого покритий ліпопротеїновою оболонкою. Віріони мають сферичну форму, діаметром 40 ± 3 нм. Вірус руйнується після дії на нього рН 3,0—4,0, хлороформу, ефіру. При температурі 56 °С втра­чає активність через 60 хв, при 60 °С — через 10 хв. Низькі темпе­ратури консервують його впродовж тривалого часу. В природних умовах він довго зберігається у м'ясі, органах, крові інфікованих тварин.

Епізоотологія. Найчутливіші до вірусу домашні й дикі свині різного віку. З лабораторних тварин виявлено розмноження вірусу у кролів. Основне джерело інфекції — хворі й перехворілі домашні та дикі свині — вірусоносії, меншою мірою — м'ясо й м'ясні продукти, внутрішні органи, шкура та кістки від таких свиней, інвентар для обслуговування хворих тварин, деяка птиця і домашні тварини, які були в контакті з хворими. Багато випадків захворювання свиней пов'язано із згодовуванням контамінованих вірусом кухонних відходів. Періодично виявляють змішані інфекції при наявності вірусу класичної чуми, а також сальмонел, пастерел, ешерихій, гемофіл, вірусу хвороби Ауєскі та ін.

Клінічні ознаки. підвищення температури,втрату апетиту, рухливості. Виникають множинні крововиливи на слизових оболонках, кон'юнктиві, блювання, запор, що змінюється проносом, хитка хода, червоні плями на внутрішній поверхні стегон і шкірі черева, які не зникають при надавлюванні. Іноді бувають судоми й паралічі, загибель становить ЗО—60%.

Діагноз ставлять з урахуванням клінічних, епізоотологічних, патолого-анатомічних, лабораторних, серологічних методів. У деяких випадках з цією метою необхідно проводити біологічну пробу. При диференціальній діагностиці виключають -Бешиху, сальмонельоз, пастерельоз, сибірку,Афрканську чуму свиней, хворобу Ауєскі, трансмісибельний гастроентерит, грип диференціюють лабораторними дослідженнями. Лікування хворих тварин недоцільне і їх забивають.

Профілактика. У перехворілих свиней імунітет недостатній у більшій або меншій мірі, а слабовірулентні штами індукують сенсибілізацію до подальшого зараження віру­лентним вірусом. Специфічну профілактику здійснюють в основному вірус-вакцинами з атенуйованих штамів, що застосовують згідно з настановами. Для запобігання класичній чумі свиней проводять ветеринарно-санітарні заходи, спрямовані на недопущення занесення вірусу, здійснюють постійний нагляд за попу­ляцією диких свиней, комплектують стадо здоровими тваринами, організовують щеплення. У разі виникнення захворювання на небла-гополучний пункт накладають карантин. При цьому забороняють вво­зити та вивозити свиней, вивозити сирі продукти забою, перегрупову­вати тварин без дозволу спеціаліста ветеринарної медицини, виїзд усіх транспортних засобів, проведення виставок, ярмарків, екскурсій, тор­гівлю свиньми та сирими продуктами їхнього забою. Закривають до­роги, що ведуть у неблагополучний пункт, виставляють охоронно-карантинні пости. Все поголів'я свиней неблагополучної ферми підлягає забою, який здійснюють у санітарних бойнях, забійних цехах м'ясокомбінатів, спеціально обладнаних забійних пунктах, з дотри­манням вимог, що запобігають поширенню збудника. На свиноком-плексах з промисловою технологією при обмеженому поширенні за­хворювання забивають свиней з неблагополучних приміщень, а в інших організовують їх щеплення незалежно від термінів попередньої імунізації. Приміщення, автотранспорт дезінфікують 2%-м розчином формальдегіду або 3%-м розчином їдкого натру. Карантин з неблагополучного пункту знімають через 30 днів після останнього випадку захворювання, загибелі або забою хворих свиней за умови проведення ветеринарно-санітарних заходів.

 

15. Лейкоз ВРХ - хронічна хвороба пухлинної природи, що протікає безсимптомно або характеризується лімфоцитозом і злоякісним розростанням кровотворних і лімфоїдних клітин в різних органах. Вірус лейкозу великої рогатої худоби - РНК-вірус з родини Retroviridae. Епізоотологія- У природних умовах до вірусу лейкозу сприйнятливі велика рогата худоба, коні, свині, вівці, кози, кролики, усі види птахів, особливо кури. У корів захворювання спостерігається переважно у 4 – 9-річному віці, однак іноді хворіють тварини до 3-річного віку. Джерелом збудника хвороби є заражені вірусом лейкозу тварини, які виділяють вірус з кров’ю, молоком, різними секретами та екскретами, що містять інфіковані лейкоцити. Тварини заражаються як парентерально, так і ентерально. Вважають, що зараження може відбутися також трансплацентарно в останні 6 міс вагітності і контактно від хворої тварини здоровій. Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період при спонтанному зараженні великої рогатої худоби триває 2 – 6 років, при експериментальному — від 2 міс до 2 років. У дорослих тварин перебіг хвороби х р о н і ч н и й (місяці, роки) без певних порушень загального стану організму. Часто встановлюють лімфолейкоз, лімфо- і ретикулосаркому. Під час лейкозів, залежно від інтенсивності розростання лейкозної тканини та залучення в процес тих чи інших життєво важливих органів, симптоми хвороби в одних випадках наростають днями й тижнями, в інших — місяцями й роками. Летальний кінець може настати швидко або через тривалий час (6 і більше років). Розрізняють три стадії розвитку хвороби: початкову, розгорнуту і термінальну. У овець та кіз лейкоз найчастіше спостерігається в 3 – 7-річному віці. Перебіг хвороби прихований, у лімфоїдній формі,. У хворих тварин спостерігаються загальна слабкість, виснаження, зниження тактильної чутливості, погане поїдання корму, підвищена спрага, збільшення поверхневих шийних лімфатичних вузлів, поява в скелетних м’язах, підшкірній клітковині та інших частинах тіла пухлин, що іноді досягають розмірів курячого яйця або голови дитини У коней лейкоз буває дуже рідко, переважає лімфоїдна форма хвороби. При гострому перебігу спостерігаються коліки, задишка, при хронічному — блідість слизових оболонок носової й ротової порожнин, виснаження, анемія, збільшення лімфатичних вузлів у ділянці голови, тулуба й таза, геморагічний діатез, лімфоцитоз, іноді гранулоцитоз. У свиней лейкоз трапляється дуже рідко, проявляється в лімфоїдній формі. Характеризується значним збільшенням лімфатичних вузлів, а також ураженням селезінки, печінки, нирок. З неспецифічних ознак відзначаються блідість слизових оболонок, задишка, кашель, зниження апетиту. Діагностика. Основним методом прижиттєвої діагностики лейкозу є серологічний — реакція імунодифузії (РІД ). Гематологічні дослідження передбачають виявлення у периферичній крові підвищеної кількості лейкоцитів лімфоїдного ряду, слабодиференційованих клітин та поліморфних атипових клітин кровотворних органів. Результати підрахунків оцінюють за так званим «лейкозним ключем Тварин, підозрюваних щодо захворювання на лейкоз, піддають додатковому 2 – 3-разовому дослідженню з інтервалом 30 діб. Для г і с т о л о г і ч н о г о д о с л і д ж е н н я в лабораторію надсилають шматочки зміненої, здорової та суміжної тканин селезінки, печінки, нирок, серця, м’язів, лімфатичних вузлів, грудної кістки, стінок органів травлення, які відбирають не пізніше ніж через 8 год після загибелі або забою тварини, і вміщують у герметично закритий посуд з 8 – 10 %-м водним розчином формальдегіду. С е р о л о г і ч н і д о с л і д ж е н н я проводять за РІД, РФІ, із сироватками крові інфікованих корів

Профілактика та заходи боротьби В стадах громадської власності дослідження корів на лейкоз проводиться один раз на рік. Бугаїв-плідників у племінних підприємствах і тварин — продуцентів крові на біофабриках досліджують через кожні 6 міс. Тварин, яких завозять у господарство для племінних і користувальних цілей, досліджують на лейкоз серологічно в період карантинування..Господарство, в якому за результатами дворазових серологічних досліджень з інтервалом 30 – 45 діб установлено лейкоз, оголошують неблагополучним щодо лейкозу і вводять у ньому карантинні обмеження. У разі встановлення у окремих тварин тільки характерних для лейкозу патоморфологічних змін проводять дворазове серологічне дослідження з інтервалом 30 – 45 діб усього поголів’я віком понад 4 – 6 міс. За негативних результатів досліджень господарство вважається благополучним. У разі виявлення РІД-позитивних тварин їх ізолюють в окремі приміщення. У неблагополучному стаді забороняється використання без попереднього знезараження молока для громадського харчування, згодовування його тваринам, продаж державі та на ринках
Тварин з гематологічними або клінічними ознаками лейкозу здають на забій упродовж перших 15 діб. Усіх серологічно позитивних тварин утримують і експлуатують в окремому приміщенні при Телят до 7-денного віку випоюють материнським молоком, надалі — пастеризованим. В індивідуаль- них і фермерських господарствах заражених вірусом лейкозу тварин здають на забій. Забороняється їх випасання в загальних стадах і продаж одержаного від них молока.
Після кожного дослідження та ізоляції хворих тварин проводять дезінфекцію приміщень та обладнання 2 %-м розчином їдкого натру, 2 %-м розчином хлорного вапна, 2 %-вою суспензією свіжогашеного вапна, 5 %-м розчином кальцинованої соди, 2 %-м розчином формаліну, параформальдегідом.Молоко від серологічно позитивних тварин, яких утримують ізольовано від серологічно негативного стада, пастеризують у господарстві за температури не менш як 80 °С, після чого використовують для згодовування телятам або здають на молокозавод. Молоко від корів серологічно негативного стада реалізується без попередньої пастеризації. Молоко від корів з клінічними (гематологічними) ознаками лейкозу забороняється використовувати в їжу та згодовувати тваринам. Таке молоко денатурують, добавляючи до нього 5 %-й розчин формальдегіду, креоліну або іншого дезінфекційного засобу.

 

16. Інфекційний ринотрахеїт врх- гостра висококонтагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катарально-некротичним запаленням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, керато- кон’юнктивітом та ураженням статевих органів.Збудник хвороби — ДНК-геномний вірус, що належить до родини Herpesviridae. Епізоотологія хвороби. хворіє велика рогата худоба, особливо тяжко — 10 – 20-денні телята й молодняк на відгодівлі. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі тварини-вірусоносії. Дуже небезпечні інфіковані бики-плідники, які тривалий час містять вірус у спермі і заражають корів під час парування, а також при штучному заплідненні. Розрізняють респіраторну і генітальну форми хвороби. Р е с п і р а т о р н а форма спостерігається переважно у маленьких телят 10 – 20-денного віку, яких завозять для комплектування ферм, що діють на промисловій основі, а також серед відгодівельного молодняку. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний Захворювання починається з різкого підвищення температури тіла до 41 – 42 °С, сльозотечі, салівації, серозних виділень з носової порожнини. Відмічаються прискорене поверхове дихання, пригніченість, зменшення або втрата апетиту, кашель. Лабораторна діагностика. Передбачає виявлення в патологічному матеріалі і в спермі биків вірусного антигену за допомогою ІФА, РІФ, РДП, ПЛР У лабораторію для прижиттєвої діагностики направляють серозні витікання з носа, зскрібки зі слизових оболонок носової порожнини, піхви, препуція, які відбирають від хворих тварин у період максимального прояву клінічних ознак. Для посмертної діагностики при вимушеному або діагностичному забої тварин не пізніше ніж через 2 год беруть зскрібки або відбитки зі слизової оболонки носа, гортані, трахеї, вульви, сечового міхура, а також невеличкі шматочки легень, печінки, нирок, селезінки, лімфовузлів, мигдаликів та уражених ділянок кишок. Від абортованих плодів надсилають шматочки печінки, легень, нирок, селезінки, черевну й грудну рідину, від корів — шматочки плаценти і котиледонів матки. При нервовій формі відбирають шматочки різних відділів головного мозку. Для серологічного дослідження тварин направляють парні сироватки крові, відібрані на початку хвороби і через 21 добу. Від бугаїв для вірусологічних досліджень надсилають також проби сперми та змиви з препуція. Профілактика та заходи боротьби. У період 30-денного карантину обов’язково проводять дослідження на ІРТ. Вагітних корів дозволяється завозити не пізніше 3 – 4-місячної тільності і утримувати в 30-денному карантині окремо, під постійним ветеринарним наглядом. Тварин, призначених для продажу,обов’язково досліджують серологічними методами за РН, РА, РНГА,ІФА. У разі отримання позитивних результатів не дозволяється вивезення худоби в благополучні господарства, однак після щеплення можлива їх реалізація в господарства, де худобу вакцинують проти ІРТ. Не допускається завезення вакцинованої худоби у вільні від ІРТ регіони країни. Бугаїв-плідників щотижня досліджують на ІРТ клінічними і щокварталу — серологічними методами. При підозрі на захворювання проводять серологічні дослідження парних сироваток крові та вірусологічні дослідження сперми і змивів з препуція. У разі отримання позитивних результатів бугаїв вибраковують. Для запобігання занесенню ІРТ на станції штучного осіменіння або в племінні господарства забороняється придбання тварин, сперми та ембріонів з неблагополучних щодо цього захворювання ферм. У період 30-денного карантину проводять клінічне обстеження завезених тварин, термометрію та дворазове, з інтервалом мінімум 21 день, серологічне дослідження, а за потреби — вірусологічні дослідження сперми та слизу з препуція. У разі отримання позитивних результатів серологічних і вірусологічних досліджень бугаїв вибраковують. При отриманні тільки позитивних серологічних результатів проводять щеплення бугаїв інактивованою вакциною проти ІРТ. Заходи щодо ліквідації інфекційного ринотрахеїту на племінних підприємствах. На неблагополучних щодо ІРТ племінних підприємствах запроваджують карантинні обмеження, згідно з якими забороняються купівля і продаж тварин, використання їх для відтворення, перегрупування без дозволу головного ветеринарного лікаря господарства, реалізація сперми та ембріонів без вірусологічного контролю і дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини району. Клінічно хворих бугаїв вибраковують, а особливо цінних, у спермі яких виявлено вірусний антиген ІРТ, ізолюють та щеплюють живою вакциною. Припиняють відбір від них сперми, а одержану за останні 90 діб сперму знищують. Бугаїв ізолюють і лікують спеціальними хіміотерапевтичними препаратами з антивірусними та протизапальними властивостями. Після клінічного одужання бугаїв їх сперму піддають дворазовому з інтервалом 30 діб вірусологічному контролю і надалі — щокварталу. У разі вірусовиділення впродовж року їх вибраковують, а інших биків щеплюють інактивованою вакциною двічі на рік. ля дезінфекції тваринницьких приміщень та прилеглих до них територій застосовують 1 %-й розчин формальдегіду, 5 %-й розчин хлораміну-Б, розчин гіпохлориту натрію з вмістом активного хлору 1,5 %, просвітлений розчин хлорного вапна з вмістом активного хлору 2 % при експозиції 3 год, 2 %-й гарячий розчин їдкого натру.