Поняття та ознаки особистих немайнових прав
Особисті немайнові права - це права, які невід’ємно пов’язані з особою їх носія. Особисті немайнові права мають як фізичні, так і юридичні особи.Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, таємницю кореспонденції, інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати (ст. 94 ЦК України).Особистим немайновим правам фізичної особи присвячено розділ II Конституції України.До особистих немайнових прав фізичної особи відносяться такі: право на життя; право на охорону здоров’я; право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; право на свободу та особисту недоторканність; право на недоторканність особистого і сімейного життя; право на повагу до гідності та честі; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники (ч. 1 ст. 272 ЦК України).Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, які встановлені Конституцією України та іншими законами, можливе лише у випадках, передбачених цими документами.Особисті немайнові права фізичної особи поділяються на права, що забезпечують природне існування фізичної особи, та права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.Права, що забезпечують природне існування: право на життя, право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю; право на охорону здоров’я; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан
свого здоров’я та ін.Права, які забезпечують соціальне буття: право на ім’я, право на повагу до гідності та честі; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю, право на інформацію; право на таємницю кореспонденції, захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок, право на недоторканність житла; право на вибір роду занять, право на свободу пересування; право на свободу об’єднання, право на мирні зібрання та ін.
4.
Цивільне законодавство відповідно до ст. 1 ЦК України регулює майнові і зв'язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини у випадках, спеціально передбачених законом. Отже, особисті немайнові відносини у «чистому» вигляді, тобто поза зв'язком з майновими, регулюються нинішнім цивільним правом лише у винятковому порядку. Проте сьогодні духовні якості індивидів набувають вирішального значення, підвищується цінність духовної основи, а тому постає питання про усунення обмежень у регулюванні особистих немайнових відносин, не зв'язаних з майновими.
Особистим немайновим відносинам, незалежно від їхнього зв'язку з майновими, притаманні такі ознаки:
А. Утворюються у духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту. У так званих «чистих» особистих немайнових відносинах відсутній ще й безпосередній зв'язок з майновими відносинами.
Це не означає, що вони взагалі не залежать один від одного. Йдеться про те, що ці відносини не мають фактичного чи правового зв'язку.
Б. Мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів — немайнових благ (честі, гідності, імені, особистої недоторканості громадянина тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи.
В. Мають абсолютний характер.
Відповідно до ознак розглядуваних відносин їх можна визначити як безпосередньо не зв'язані з майновими відносинами, що виникають з приводу невіддільних від конкретної особи немайнових благ, в яких здійснюється індивідуалізація особистості.
Особисті немайнові відносини регулюються різними підрозділами цивільного права. Відносини, зв'язані з майновими, регулюються авторським, патентним та іншими правовими
інститутами, предмет яких складається з майнових та зв'язаних з ними немайнових відносин. Особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими, також повинні утворювати предмет самостійного структурного підрозділу цивільного права.
Цивільно-правове регулювання особистих немайнових відносин, не зв'язаних з майновими, означає регулювання не тільки відносин, які виникають у разі порушення особистих прав, а и тих, які складаються на стадії 'їх нормального здійснення. Це випливає із ст.1, в якій наголошується саме на регулюванні немайнових відносин.
У процесі цивільно-правового регулювання особисті немайнові відносини набувають правової форми. Правові зв'язки складаються між суб'єктами з приводу духовних благ, що належать особистості.
Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб'єктивні особисті права та відповідні обов'язки. Так, громадяни мають право на ім'я, честь, гідність, таємницю особистого життя, інші особисті права. Цим правам відповідають обов'язки інших осіб поважати (не порушувати) ці права. Особисте немайнове право — це суб'єктивне право, яке надає управомоченій особі юридичне забезпечену можливість вимагати від оточуючих утримуватися від будь-яких дій, що заважають вірно оцінювати її індивідуальні особливості.
Чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими. У ЦК України — це ст.7 (захист честі й гідності). Цивільні кодекси Казахстану та Узбекистану містять по одній статті про охорону таємниці документів особистого характеру (щоденників, записів тощо).
Неповне регулювання особистих немайнових, не зв'язаних з майновими, відносин стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян. У цих питаннях цивільне законодавство відстає від конституційного, яке проголошує такі особисті немайнові права, як право на недоторканість особи; право на таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних
повідомлень; право на недоторканість особистого життя; право
на охорону життя та здоров'я; право на особисту свободу.
Здійснення особистих немайнових прав
Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи підпорядковується
загальним правилам стосовно здійснення цивільних прав, встановленим ст. 12
ЦК. Крім того, важливим є те, що здійснення особистих немайнових прав — це
одна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридичне
значимі діяння (дії або бездіяльності) безпосередньо або через інших осіб
трансформує об'єктивно існуюче право, у вигляді норми права, в право
суб'єктивне, у вигляді створених для себе прав та обов'язків.
Фізична особа повинна сама вчиняти юридичне значимі дії, які
спрямовані на реалізацію відповідних особистих немайнових прав.
Однак в окремих випадках, фізична особа внаслідок тих чи інших
обставин, які переважно пов'язані з недостатнім життєвим досвідом чи станом
здоров'я, не здатна самостійно реалізовувати особисті немайнові права. І
тому ЦК передбачає спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих
немайнових прав фізичних осіб іншими особами. Так, зокрема, визначається,
що в інтересах:
а) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватись їх
батьками (усиновителями) та опікунами;
б) неповнолітніх осіб — їх батьками (усиновителями) та
піклувальниками;
в) осіб, які визнані судом недієздатними — їх опікунами;
г) повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть
здійснювати свої особисті немайнові права, і не визнані при цьому
недієздатними — їх піклувальниками.
В ідеальному варіанті будь-яке здійснення особистих немайнових прав
фізичних осіб повинно проходити безперешкодно, своєчасно та в повному
обсязі. Принаймні відповідні гарантії повинні надаватись особі з боку
держави та територіальних громад, які діють в особі відповідних органів.
Конституція України і інші закони забеспечують здійснення фізичною
особою своїх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повинно
проходити не лише шляхом заборон щодо порушення цими органами тих чи- інших
особистих немайнових прав фізичних осіб, але й шляхом покладення на них
обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу
фізичним особам в здійсненні та захисті цих прав.
Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих
немайнових прав ЦК вводить загальне правило, згідно якого діяльність
фізичних та юридичних осіб не може зрушувати особисті немайнові права інших
фізичних осіб, незалежно від того, чи пов'язані Они певними взаємними
правами та обов'язки один щодо одного, чи ні. Цим самим етично узаконюється
загальна заборона здій-овати діяльність, якою можуть бути порушені особисті
немайнові права, внаслідок чого вона пускається неправомірною.
7.? I. Поняття особистого немайнового права
Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні.
Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного змісту,
не мають грошової оцінки. Це випливає з їх назви — немайнові права.
Індивідуалізація особистості — ще одна важлива ознака особистих
немайнових прав. Це дає змогу відрізняти суб'єктів права від інших,
визначаючи їх своєрідність, самобутність, а іноді і неповторність. При
індивідуалізації немайнові права мають переваги над майновими.
Особисті немайнові правовідносини займають вище місце ніж
хрестоматійні для цивільного права майнові відносини і це підкреслює
важливість даного виду відносин у цивільно – правовій системі.
Аналізуючи статтю 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті
немайнові права – це юридично гарантовані можливості, які довічно належать
кожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю та
особистістю.
Для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися
такими ознаками:
> Дане право належить кожній особі – це означає, що воно належить усім без
винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього права
в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у можливості
реалізації та охорони цих прав;
> Дане право належить особі довічно – це означає, що воно належить фізичній
особі до моменту смерті, а юридичній особі – до моменту припинення;
> Дане право належить особі за законом – це означає, що підставою його
виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом.
Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту
народження (створення), наприклад, право на життя, здоров`я, свободу та
особисту недоторканість, ім`я (найменування) тощо. Однак окремі види
особистих немайнових прав можуть виникати в осіб з іншого моменту,
передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з
моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка
досягнула 16 років, тощо;
> Дане право є немайновим – це означає, що в ньому відсутній майновий
(економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього
права, а відповідно і блага, що є його об`єктом, у грошовому єквіваленті;
> Дане право є особистісним – це означає, що воно не може бути відчужене
(як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи
– носія цих прав та / або передане іншим особам.
Що стосуєть правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх
цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими
авторами особистим немайновим правам приписується крнституційно – правова
природа. В Конституції України, зокрема в розділі другому, закріплюються
основні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільно
передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав.
8.
III. Захист особистих немайнових прав
Цивільне право здатне регулювати особисті немайнові відносини до
моменту їхнього порушення. Відносини формуються і розвиваються у
нормальному (непорушному) стані, коли поведінка інших суб`єктів
відповідає вимогам закону. Громадяни та організації повинні наділятися
правом на захист. Це пояснюється тим, що неможливо встановити санкцію, якщо
не визначено права і обов`язки, які ця санкція охороняє чи забезпечує
дотримання. Регулювання будь-яких суспільних відносин означає і їх правову
охорону. Право на захист - це лише одна з правомочностей суб`єктивного
цивільного права.
Право на захист особистих немайнових прав – це регламентоване правове
регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення, виникнення
загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права
на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:
V Вимагати непорушення цих прав;
V Вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;
V Вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку
їх порушення.
Для захист особистих немайнових прав кожна особа, у якої було порушено
її право має право звернутися до суду. Згідно зі ст. 124 Конституції
України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у
державі. Ст. 55 Конституції України гарантуєсудовий захис прав і свобод
людини і громадянина. Законодавством про судоустрій України гарантується
усім суб`єктам правовідносин захист їх прав, свобод і законних іетересів
незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.
Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні
способи захисту прав (ст. 16 ЦК України) та спеціальні, які встановлюються
спеціально для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права
зокрема (ст. 276, 277, 278 ЦК України).
Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх
порушенняповинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що
найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є
розширення за їх порушення кола саме немайнових санкції.
3.1 Законодавчій захист
Законодавчій захист – зафіксованє положення закону норми про
правозвернення особи до суду щодо захисту свого порушеного майнового або
немайнового права. Дана норми можеть біти зафіксовані в ЦК України,
Конституцією України та відповідними законами України і Автономної
Республіки Крим.
Якщо аналізувати свіввідношення даного видів захисту, то
адміністративний та судовий співвідносяться, як часткове до загального, а
саме до законодавчого захисту. Підтвердження цього можемо використати
конституційну норму проте, що діяльність всіх державних органів базується
вуключно на законі.
Закон встановлює можливість оскарження рішеня суду певної інстанціїї,
що передбачає можливість об`єктивного вирішення справи.
Засоби захисту повинні бути передбачені в законі (наприклад, в разі
затримання особи їй повинна бути надана можливість викликати адвоката,
повідомити близьких або інших осіб; При нанесенні ій тілесних ушкоджень –
можливість викликати названого нею лікаря тощо). Законодавчого захисту
потребує, наприклад, репутація підприємців. Мають право розраховувати на
захист своєї репутації і лікарі, педагоги, державні службовці.
З негаторним позовом можна звернутися тільки до суду, а засоби захисту
прав цього інституту можуть бути іншими.
3.2 Судовий захист
Судові способи захисту являють собою передбачені законом засоби
примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання порушених
прав. Судовий захист особистих немайнових прав здіснюється судом. Систему
суддів загальної юрисдикції складають: Місцеві суди; апеляційні суди,
Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України
(ст. 18 ЗУ «Про судоустрій») Відповідно до статті 16 ЦК України: «Кожна
особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу». Будь – яка заінтересована особа має право
в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом або
оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4
ЦПК України. Ст. 6 ЗУ “Про судоустріїй України” тлумачить, що ніхто не може
бути позбавлений права на розгляд його справи у суді. Вирішуючи цивільні
справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди керуються
постановою Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами
законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації
громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року.
Серед засобів захисту можна виділити загальногромадянські (ст. 16 ЦК
України) та спеціальні засоби. До загальногромадянських засобів
відносяться:
V визнання права;
V відновлення права;
V припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його
порушення;
V відшкодування збитків;
V визнання правочину недійсним;
V примусове виконання обов`язку в натурі;
V зміна правовідношення;
V припинення правовідношення;
V визнання незаконними рушення, дій чи бездіяльності органу державної
влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх
посадових і службових осіб.
Що стосуєть спеціальних способів захисту, то вони поділяються також на
дві підгрупи:
V ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав
(відновлення порушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК),
спростування недостовірної інформації (ст.277 ЦК) та заборона
поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права
(ст.278 ЦК));
V ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого
немайнового права. До даної категорії способів захисту слід
відносити, наприклад, можливість вимагати виправлення імені у
випадку його порушення (ч.З ст.294 ЦК).
3. Адміністративний захист
Адміністративний захист особистих немайнових і майнових прав здійснюється
відповідно до статті 17 ЦК України. Захист цивільних прав та інтересів
Президентом Укрїни, органами державної влади, органами влади Автономної
Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Президент України
здійснює захист цивільних прав та іетересів у межах повноважень, визначених
Конституцією України.
До адміністративного порядку захисту цивільних прав належать:
1) Оскарження дій та актів державних органів у вищий орган виконавчої
влади;
2) Прийняття органами держави чи місцевого самоврядування, які
наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо використання
способів захисту, визначених ЦК.
Найбільш поширеним способом захисту в адміністративному порядку є
визнання правового акту незаконним або його скасування. Ст. 118 Конституції
України передбачає, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, які
суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства
України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або
головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
Якщо особи приватного права набувають цивільних прав та обов`язків за
принципом “Дозволено все, що незаборонене законом”, то органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов`язані
діяти лише в межах їх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України (ст. 19 Конституції України).
Держав відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3
Конституції України).
