Список використаних джерел. Кафедра бізнесу і права

Кафедра бізнесу і права

 

 

ЗВІТ

 

З ОЗНАЙОМЧОЇ ПРАКТИКИ

«ВСУП ДО ФАХУ»

Тема:_______________________________________

 

 

 

Студента 1-го курсу

гр. ПЗ-11-15 ________ Тарановського О.В.

(підпис)

 

Керівник практики від інституту

старший викладач. ________ Мисак О.І.

(підпис)

 

 

Вінниця – 2016

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП … ………………………………………………………………...... 1

1. РОЗІЛ 1. МОРАЛЬНА ДЕФОРМАЦІЯ ЮРИСТА: ПРИЧИНИ………..

 

2. РОЗДІЛ 2. НОТАРІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ: ПОНЯТТЯ. ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИНОТАРІУСАЮ………………………………………………

ВИСНОВКИ … ……………………………………………………..………20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ … ………………………….….21

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

МОРАЛЬНА ДЕФОРМАЦІЯ ЮРИСТА: ПРИЧИНИ

Досвід діяльності працівників юридичної праці свідчить, що в основі низької службової дисципліни, проступків і навіть злочинів, скоєних ними (порушення службового боргу, професійної таємниці, присяги, формалізм і спрощенство при оформленні документів, неточне виконання наказів, марна трата робочого часу, поширення чуток тощо), лежить не стільки слабкий професіоналізм, скільки низька етична культура, збиткова моральність, іменована моральної деформацією юриста.

 

В основі моральної деформації юриста знаходяться причини, які породжуються певними умовами суспільного життя (зовнішні причини) і специфічним характером професійної праці (внутрішні причини).Зовнішні причини моральної деформації юриста в сучасних умовах:превалювання матеріальних стимулів над морально-правовими орієнтирами;відсутність ідеологічної основи розвитку громадських відносин.Правової таморальний нігілізм

 

Деформація моралі нгкоторих юристів - результат відбувається моральної деформації суспільства. У свідомості великої кількості людей давно змішалися такі найважливіші поняття моральної культури, як "добро" і "зло", "справедливість" і "беззаконня".

 

Моральна свідомість і поведінку юриста формується протягом його життя, а не задається вищими навчальними закладами, хоча вони відіграють важливу роль у наданні допомоги для визначення морально-професійних орієнтирівмайбутнього фахівця. На цьому етапі досить істотно виявити наскільки стійкий абітурієнт у ставленні до деформації його моралі.

Необхідно проаналізувати досвід морального виховання майбутніх юристів у кожному навчальному закладі. Слід будувати навчання по шляху формування навичок правильного вирішення моральних протиріч, а також сприятиме виробленню у студентів гуманного ставлення до людей, почуття загостреної соціальної відповідальності та нетерпимого ставлення до помилок в юридичній практиці.

Внутрішні причини-моральної деформації юристів-практиків:

1. великий обсяг роботи, особливо у юристів правоохоронних органів;

2. низький рівень морального виховання в колективах;

3. незадоволеність матеріальною винагородою за

роботу і просуванням по службі;

4. незадоволеність результатами вирішення юридичних справ у зв'язку з корумпованістю деяких чиновників;

5. ослаблення в ряді колективів почуття ділового товариства, підміна товариства "круговою порукою" та ін

Моральна деформацій свідомості юриста - одна з найбільш негативних. Йдеться про ситуацію, коли досвідчений прокурор, слідчий, суддя знає норми, принципи моральної поведінки, але свідомо і цинічно порушує їх. У такій ситуації суспільству вельми важко виявити порушення норм і принципів моралі (нерідко і норм права) з огляду на те, що ці процеси чітко не виражені зовні. Тут весь центр ваги моральної відповідальності фахівця припадає на його відповідальність перед собою. Разом з тим, в силу специфіки роботи більшості юристів, вони знаходяться під осо-- - бим контролем суспільства, особливо в умовах побудови демократичної держави, коли люди перестають боятися відкрито критикувати чиновника будь-якого рангу, якщо він протиставляє особисті інтереси суспільним. У таких умовах юрист, який порушує норми моралі, особливо пов'язаний необхідністю нести моральну відповідальність, тобто відповідальність перед собою, своїми колегами і суспільством в

цілому.

Великі проблеми виникають коли випускник юридичного вузу, який бажає сумлінно працювати, потрапляє в колектив з низьким рівнем етичної культури. Не завжди початківець юрист вміє правильно оцінити таку обстанов-

ку і відстояти незалежність своїх моральних принципів, що | в кінцевому підсумку може призвести до його моральної деформації.

Особистість, крім загальнолюдських факторів, відчуває на собі вплив діяльності та психології трудового колективу.

Саме колектив є тим морально-правовим полем, де здійснюються основні запити особистості в діловому співробітництві та суверенності, в розвитку і самореалізації, в прагненні жити і працювати по совісті і по закону. Придушення потреби особистості працювати по совісті і закону з метою виправдати аморальність поведінки колективу веде до важких морально-психологічним конфліктам, що негативно позначається як на свідомості юриста, так і на результатах вирішення юридичних справ. Це пов'язано з тим, що специфіка діяльності більшості юридичних професій вимагає колективних зусиль. Таким чином, відповідальність за порушення, допущені окремими юристом, має покладатися на колектив та його керівника, які зобов'язані забезпечити високу моральність і законність при здійсненні своїх професійних функцій.

Суб'єкти моральної відповідальності у сфері юридичної практики - особистість, група, колектив. Безпосереднім об'єктом моральної відповідальності є акт діяльності, вчинок, а через нього - моральні якості юриста або моральна атмосфера в робочій групі (напр., в міліції - в підрозділі) або в колективі в цілому.

Моральна відповідальність пов'язана зі свободою як своїм умовою і передумовою. Безглуздо говорити про моральну відповідальність поза цією зв'язку. У повсякденній діяльності юристам доводиться серед безлічі варіантів своєї поведінки вибирати якийсь один, який, з їхньої точки зору, найбільш оптимальний. Об'єктивна можливість вибору форми поведінки і є необхідна умова моральної свободи. Якщо така можливість відсутня, акт поведінки виявляється однозначно обумовленим зовнішньої необхідністю, морально-психологічним тиском колективу. Ось чому деякі юристи, приймаючи яке-небудь аморальне рішення, виправдовують себе тиском з боку колективу. Однак морально стійкий юрист в будь-якій ситуації повинен приймати відповідальні рішення, так як свобода вибору певної поведінки завжди може бути знайдена, якщо у своїх діях грунтуватися на нормах права і моралі

РОЗДІЛ 2

I. Конституція України(ст.59) гарантує кожному громадянинові право на отримання кваліфікованої правової допомоги. Нотаріат поряд з іншими інститутами забезпечує реалізацію цього конституційного права громадян, при цьому предмет його діяльності обмежений рамками безспірної цивільної юрисдикції. Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, Закон України «Про нотаріат» та інші законодавчі акти України.

Відповідно до ст.1 Закону, нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріат є інститутом, що забезпечує охорону й захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб шляхом вчинення нотаріальних дій від імені держави. Нотаріальна діяльність спрямована на надання офіційної сили, вірогідності юридичним правам, фактам і документам. Діяльність нотаріату має певну спільність з діяльністю інших органів цивільної юрисдикції. Разом з тим, нотаріальні форма охорони й захисту відрізняється від інших форм. Особливість нотаріальної форми полягає в тому, що вона, як правило, спрямована не на безпосередній захист, а на попередження порушення права і тому предмет її діяльності специфічний. На відміну від судової діяльності, предметом якої переважно є спори про право цивільне, предмет нотаріальної діяльності складають безспірні справи.

Органи нотаріату здійснюють тільки їм властиві функції, серед яких найбільш істотними є такі:

1. Функція забезпечення безспірності й доказової сили документів. Нотаріально засвідчений договір на випадок спору, що випливає з договору, в суді полегшує стороні можливість довести свої права, тому що зміст прав і обов’язків сторін договору, дійсність їх підписів, час здійснення договору офіційно підтвердженні нотаріальним органом і тому є достовірними, безспірними.

2. Функція забезпечення законності при укладенні угод. Стійкість договору, іншої угоди чи юридичного акта яка зв’язується з їхньою правомірністю, і тому нотаріус перевіряє наявність необхідного складу юридичних фактів, у тому числі правоздатність і дієздатність сторін, приналежність їм суб’єктивних прав, що вони передають іншим особам і т. ін. Відповідно до ч.4 ст.5 Закону, нотаріус зобов’язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії у разі невідповідності останньої законодавству України чи міжнародним договорам. У зв’язку з існуванням приватного нотаріату особливо слід зазначити, що контроль за законністю угод є функцією державною і тільки держава може покласти цю функцію на приватного нотаріуса, наділивши його певними повноваженнями.

3. Функція надання правової допомоги особам, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Останнім часом ця функція набуває все більшого значення, що зумовлено багатьма обставинами. По-перше, Конституція України(ст.3) проголосила, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Ці найважливіші положення Конституції реалізуються, зокрема, і з допомогою діяльності нотаріату. По-друге, реалізація даної функції наближає українських нотаріусів до нотаріусів латинської школи, що беруть безпосередню участь у підготовці контрактів, здійснюють певну діяльність як радника сторін, прагнучи виключити саму можливість появи правових суперечок. Інститут нотаріату покликаний не тільки засвідчувати факти чи фіксувати обставини, що мають юридичне значення, а й надавати суб’єктам правових відносин всебічну правову допомогу.

При вчиненні будь-якої нотаріальної дії, нотаріус приймає юридично значуще рішення(у формі свідоцтва чи посвідчу-вального напису), що впливає на правовий статус заінтересованих осіб). Прийняття такого рішення можливо лише в результаті розгляду і вирішення юридичної справи, тобто застосування норм права до окремого явища – правової ситуації. Тому нотаріальну діяльність варто розглядати як специфічну правову форму діяльності, сутність якої полягає в тому, що в рамках її здійснюється застосування правових норм шляхом реалізації нотаріатом юрисдикційних повноважень у безспірних справах.

Застосування права(у тому числі нотаріатом) є особливою формою його реалізації – державно-владною діяльністю, в результаті якої шляхом винесення індивідуальних правових актів суб’єкти суспільних відносин наділяються конкретними суб’єктивними правами й обов’язками.

Нотаріальна діяльність має правовий характер, який виявляється в двох аспектах. По-перше, нотаріальні дії вчиняються на підставі закону й у порядку, встановленому законом. По-друге, нотаріальні дії тягнуть правові наслідки.

Діяльність нотаріату є різновидом правозастосовної, юрисдикційної діяльності, зачіпає найбільш важливі та істотні аспекти здійснення прав громадянами й юридичними особами і тому має здійснюватися в процесуальній формі, що забезпечує єдність і адекватність правового змісту та юридичної форми договору чи іншої юридично значущої дії; виявлення дійсного волевиявлення сторін; баланс публічних і приватних інтересів.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах(державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю(приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють уповноважені на це посадові особи органів місцевого самоврядування. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на дипломатичні представництва України. Крім того, посвідчення заповітів і довіреностей, що дорівнюються до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у ст.40 Закону(головними лікарями лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв; капітанами морських суден; начальниками експедицій тощо).

Прийнятий у 1993 р. Закон України «Про нотаріат» змінив організаційну структуру побудови нотаріату в Україні. Це поклало початок нотаріальній реформі, метою якої є утворення нотаріату, адекватного ринковій економіці демократичної держави.

У правовому житті нашого суспільства тоді з’явився новий суб’єкт – приватно практикуючий нотаріус. І хоча досвід приватної нотаріальної практики в Україні вже є, питання про правовий статус вільного нотаріуса досить довго не було законодавчо врегульоване, що створювало юридичну прогалину і допускало неправильне та надто вільне тлумачення статусу приватного практикуючого нотаріуса як підприємця.

 

При правильному визначення статусу приватного нотаріуса найбільш значним є такі два аспекти:

- приватний нотаріус здійснює свою діяльність від імені держави, яка делегує йому спеціальні повноваження і наділяє його певним обсягом прав та обов’язків;

- при цьому приватний нотаріус не перебуває у штаті державного апарату, а організовує свою діяльність самостійно: орендує або придбаває приміщення, наймає та оплачує працю робітників, техніку та інше обладнання. Не отримуючи заробітної платні з бюджету, приватний нотаріус за вчинення нотаріальних дій стягує платню, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом і громадянином або представником юридичної особи.

Подібна організація діяльності приватного нотаріуса за своїми зовнішніми ознаками має багато спільного з підприємницькою діяльністю. Однак за жодних умов вона не може бути визнана підприємницькою, спрямованою на отримання прибутку. Указ Президента України від 23 серпня 1998 р. закріпив це положення законодавчо, що є абсолютно обґрунтованим виходячи з таких міркувань.

Відповідно до ч.3 ст.1 Закону, документи, що оформлюють державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. Це свідчить про те, що за юридичним характером, за своєю сутністю діяльність приватно практикуючого нотаріуса нічим не відрізняється від діяльності державного нотаріуса. Вчинення нотаріальних дій – це особливий вид діяльності, яка є правозастосовною, юрисдикційною за своїм характером, незалежно від її суб’єктивного складу. Розподіл нотаріусів на два види зумовлений не характером їх обов’язків, а особливостями внутрішньої організації та фінансового забезпечення нотаріальної діяльності. У протиправному разі документи, посвідчені державним нотаріусом, мали б переваги відносно документів, посвідчених приватним нотаріусом, і в існуванні вільного нотаріату не було б жодного сенсу.

При вчиненні нотаріальних дій і державні, і приватні нотаріуси рівною мірою реалізують усі функції нотаріальної діяльності: забезпечення безспірності та доказової сили документів, законності вчинюваних актів, сприяння фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та законних інтересів.

Аналіз сутності нотаріальної діяльності як правової форми, її юридично – владного характеру, завдань та функцій нотаріату дозволяє виснувати, що нотаріат приватним бути не може. Він завжди є орган публічний. Термін «приватний» відноситься не до нотаріату, а до організаційних форм діяльності нотаріуса. Сутність нотаріальної діяльності, що здійснюється приватно практикуючим нотаріусом, не змінюється – вона залишається юрисдикційною.

Існує думка, що введення приватного нотаріату знищило монополію держави на нотаріальну діяльність. Говорити про це неправомірно, оскільки нотаріальні дії завжди вчинюються від імені держави і мають державно-публічний характер. Тільки цим забезпечується виконання нотаріальних функцій, і тільки це є гарантом доказової сили нотаріальних документів. Для того щоб акти приватно практикуючого нотаріуса мали силу офіційних, держава повинна наділити його певними повноваженнями, що в сукупності складають компетенцію нотаріуса.

Нотаріус, на відміну від підприємця, не вправі обирати на свій розсуд суб’єкта, з яким він вступить у правовідносини; відмовити у вчиненні нотаріальних дій він може у випадках, передбачених у ст.49 Закону «Нотаріус чи інша посадова особа яка вчинює нотаріальні дії, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо:

- вчинення такої дії суперечить законові;

- дії підлягають вчиненню іншим нотаріусом чи іншою посадовою особою;

- з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень;

- угода що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, вказаним в її статуті чи положенні.

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.

Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинні викласти причини відмови в письмовій формі і роз’яснити порядок її оскарження. У разі коли у вчиненні нотаріальної дії відмовляє нотаріус, він не пізніш як у триденний строк виносить постанову про таку відмову».

Відмова з будь-яких інших підстав є незаконною і може бути оскаржена в судовому порядку.

«Заінтересована особа, яка вважає неправильною вчинену нотаріальну дію або відмову у вчиненні нотаріальної дії, вправі подати про це скаргу до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів чи робочого місця, приватного нотаріуса.(Частина перша статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 762 IIV від 15.05.2003р.)»

Здійснюючи свою діяльність, нотаріус має бути безпристрасним і незалежним, повинен надавати рівною мірою правову допомогу всім особам, які до нього звернулися. Саме тому ч.2 ст.3 Закону «Про нотаріат» «Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу крім тієї, яка передбачена абзацом другим ст.4 цього Закону, а також викладацької і наукової у вільний від роботи час».

Визначення статусу вільного нотаріуса передбачає і вирішення питання про статус його доходу. Ст.31 «Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою.

Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватним нотаріусом і не належать до вчинюваної дії, провадиться за домовленістю сторін».

Вважати його прибутком лише з тієї причини, що надходить він не з державного бюджету, неправильно. Валовий виторг і чистий дохід нотаріуса суттєво відрізняються. У нотаріуса має бути досить коштів для покриття витрат на придбання та утримання власного(або орендованого) приміщення, техніки, іншого обладнання, необхідної літератури, інформаційних правових програм, для виплати заробітної платні, підвищення кваліфікації, сплати внесків на утримання Нотаріальної палати України, податків за себе та своїх працівників тощо. Ст.32 «З доходу приватного нотаріуса справляється прибутковий податок за ставками встановленими чинним законодавством України».

Самофінансування, що є однією з основних засад діяльності вільного нотаріуса, проявляється, зокрема, в тому, що приватно практикуючий нотаріус несе повну матеріальну відповідальність за вчинювані ним нотаріальні дії. У разі заподіювання шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості приватний нотаріус зобов’язаний відшкодувати її за рахунок власних коштів. Ст.27 «Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі».

 

Для забезпечення відшкодування заподіяної шкоди він має укласти з органом страхування договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу. Ст.28 «Для забезпечення відшкодування заподіяної шкоди протягом строку, встановленого частиною четвертою ст 24 цього Закону, приватний нотаріус зобов’язаний укласти з органом страхування договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу.

Страхова сума або страхова застава встановлюються у розмірі стократної мінімальної заробітної плати».

Існують так звані рентабельні та нерентабельні нотаріальні дії. При цьому дії, що вимагають більших витрат часу, але мають низьку вартість якби субсидіюються за рахунок інших дій з високою вартістю.

Кошти, що надходять до приватного нотаріуса, не є прибутком. У літературі справедливо робилися пропозиції надати цим коштам статус коштів на забезпечення майнової безпеки громадян та юридичних осіб.

Крім зазначеного, слід звернути увагу і на те, що в нотаріальній діяльності не може бути присутня конкуренція, яка є характерною для підприємницької діяльності.

II. Найширше коло нотаріальних дій вчиняється у державних нотаріальних конторах. Відповідно до ст.34 Закону то п.2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 3 березня 2004 (далі - Інструкція), у державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотаріальні дії:

- посвідчуються угоди (договори, заповіти, довіреності, шлюбні договори тощо);

- вживаються заходи до охорони спадкового майна;

- установлюється опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме;

- видаються свідоцтва про право на спадщину;

- видаються свідоцтва про посвідчення та про прийняття на зберігання секретних заповітів;

- видаються свідоцтва виконання заповіту;

- оголошуються секретні заповіти;

- видаються свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);

- видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори, приватного нотаріуса;

- накладається заборона відчуження жилого будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого та рухомого майна, майнових прав;

- засвідчується правильність копій(фотокопій) документів і виписок з них;

- засвідчується справжність підпису на документах;

- засвідчується факт, що фізична особа є живою;

- посвідчується факт перебування фізичної особи в певному місці;

- посвідчується тотожність фізичної особи з особою, зображеною на фотокартці;

- посвідчується час пред’явлення документів;

- передаються заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

- приймаються в депозит грошові суми та цінні папери;

- вчиняються виконавчі написи;

- вчиняються протести векселів;

- пред’являються чеки до платежу і посвідчується не оплата чеків;

- вчиняються морські протести;

- приймаються на зберігання документи;

- засвідчується справжність електронного цифрового підпису на документах (за наявності технічної можливості роботи з електронними документами).

Законодавством України на державних нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій.

Державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах видають дублікати і засвідчують вірність копій і виписок з документів, які зберігаються у справах цих архівів.

Компетенція приватного нотаріуса є дещо вужчою, аніж компетенція державного. Так, відповідно до ст.36 Закону він не має права накладати і знімати заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

- видавати свідоцтво про право власності на частину в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

- видавати свідоцтво про право на спадщину;

- вживати заходи щодо охорони спадкового майна;

- посвідчувати договори довічного утримання;

- засвідчувати справжність підпису на документах, призначених для дії за кордоном, та посвідчувати доручення для цієї мети, а також засвідчувати справжність підпису батьків або опікуна(піклувальника) на згоді про усиновлення дитини.

Указом Президента України від 23 серпня 1998р. «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» компетенцію приватних нотаріусів розширено. Відповідно до п.2 цього Указу приватні нотаріуси наділені правом посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, і вчиняти всі нотаріальні дії, підвідомчі державним нотаріусам, за виключенням видачі свідоцтва про право на спадщину і прийняття заходів щодо охорони спадкового майна.

Затвердження наказом міністерства юстиції 3 березня 2004р. нової Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України знов змінило врегулювання питання про компетенцію приватних нотаріусів п.3 Інструкції знову звужує компетенцію приватних нотаріусів. Так, згідно із зазначеним пунктом Інструкції, приватні нотаріуси не мають права:

- видавати свідоцтва виконавцю заповіту в разі, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усуненим від його виконання».

Ст.4 Закону наділяє нотаріуса такими правами:

- витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

- складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані і інші права.

Відповідно до ст.5, нотаріус зобов’язаний:

- здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до Закону і принесеної присяги;

- сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав і захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

- зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій;

- відмовити у вчиненні нотаріальних дій в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом про закінчення університету, академії, інституту, та пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, який займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не має права бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Основним завданням стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, є вивчення специфіки роботи та набуття необхідних для подальшої праці практичних навичок, опанування передового досвіду організації праці. Відповідно до ст.13 Закону, стажистом нотаріуса може бути особа, яка має вищу юридичну освіту. Умови праці стажиста визначаються трудовим контрактом між стажистом і приватним нотаріусом або державною нотаріальною конторою з дотриманням законодавства про працю. Нотаріус забезпечує підготовку стажиста до нотаріальної діяльності. Строк стажування незалежно від причин(робота за спеціальністю в минулому, достатня підготовка тощо) скороченню не підлягає.

 

Контроль за організацією та змістом стажування у державних нотаріальних конторах або у приватних нотаріусів здійснюють Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Автономної Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідальність за проведення стажування у державних нотаріальних конторах покладається на завідуючого нотаріальною конторою або на його заступника, а у приватного нотаріуса – на цього нотаріуса. По закінченню строку стажування безпосередній її керівник складає висновок про результати проходження стажування. Цей документ має відображати ступінь підготовки стажиста, отримані ним у ході стажування практичні навички та знання.

Для визначення рівня професійної підготовки осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, при управліннях юстиції РАДИ Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створені кваліфікаційні комісії нотаріату. Особа, яка бажає займатися нотаріальною діяльністю, подає особисто або надсилає поштою у кваліфікаційну комісію заяву, засвідчену в установленому порядку копію диплома про вищу юридичну освіту та висновок про результати проходження стажування.

За результатами розгляду заяви кваліфікаційна комісія приймає рішення про допуск цієї особи до складання кваліфікаційного іспиту або про відмову у допуску.

Іспит приймається кваліфікаційною комісією у межах місячного строку, провадиться на підставі відповідної програми і являє собою відповіді на усні питання, розв’язування практичних задач тощо.

За результатами складання кваліфікаційного іспиту комісія приймає рішення про можливість(або неможливість) допуску особи до нотаріальної діяльності.

Особи які не склали кваліфікаційний іспит, допускаються до його повторного складання не раніш як через рік.

Рішення кваліфікаційної комісії може бути оскаржене до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України протягом місячного строку з дня вручення його копії заінтересованій особі.

За результатами розгляду справи Вища кваліфікаційна комісія може постановити одне з таких рішень:

- залишити рішення кваліфікаційної комісії без змін, а скаргу без задоволення;

- допустити особу, яка подала скаргу до складання повторного іспиту Вищій кваліфікаційній комісії;

- скасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату й допустити особу до заняття нотаріальною діяльністю.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії є остаточним.

На підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерством юстиції України видається свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Відмова у видачі свідоцтва може бути оскаржена до суду протягом місячного строку з дня її отримання.

Положенні про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, затверджене наказом юстиції від 20 січня 1991р., передбачає, що для отримання свідоцтва у Міністерство юстиції України подається заява, до якої додаються рішення кваліфікаційної комісії нотаріату та документ банківської установи про внесення плати за видачу свідоцтва. При подачі заяви має бути представлений документ, що посвідчує особу заявника.

За наявності підстав особі, яка звернулася, видається свідоцтво встановленого зразка.

Рішення про відмову у видачі свідоцтва приймається у разі, коли на момент звернення особи до Міністерства юстиції України виникли обставини, що перешкоджають отриманню свідоцтва, зокрема: а) втрата особою громадянства України; б) винесення щодо цієї особи обвинувального вироку, що набрав чинності; в) ухвала про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили; г) рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, визнання її недієздатною; г) інші випадки, передбачені Законом України «Про нотаріат».

Заява про видачу свідоцтва залишається без розгляду, якщо вона подана без необхідних документів.

За видачу свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю вноситься плата, розмір якої, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994р. «Про розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю «складає десять мінімумів доходів громадян, що не обкладаються податком, а за видачу його дубліката – у розмірі 50 відсотків цієї суми».

Ст.6 «Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних організацій в урочистій обстановці приносить присягу такого змісту:

«Урочисто присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса».

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути анульоване Міністерством юстиції України за власною ініціативою нотаріуса або за поданням управлінь юстиції Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у випадках:

- втрати громадянства України або виїзду за межі України на постійне проживання;

- винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку, що набрав чинності;

- ухвала про застосування щодо нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили;

- постанова про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав;

- рішення суду, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, яка виконує обов’язки нотаріуса, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її померлою;

- неодноразового порушення нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян;

- невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров’я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;

- перебування нотаріуса в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, заняття підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконання іншої оплачуваної роботи, крім складання проектів угод і заяв, виготовлення копій документів та виписок з них, дачі роз’яснень з питань вчинення нотаріальних дій і консультацій правового характеру, заняття викладацькою і науковою роботою у вільний від роботи час;

- порушення вимог щодо додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій;

- вчинення нотаріальних дій на своє ім’я і від свого імен, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини їхніх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім’я та від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом.

Рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути оскаржене до суду протягом місяця з дня його отримання.

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення його з посади провадиться управліннями юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Ст.24 «Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться управліннями юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Реєстраційне посвідчення видається управліннями юстиції у 15-денний строк з моменту подачі заяви. Відмова у реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускається. Про видане реєстраційне посвідчення управління юстиції повідомляє податкову інспекцію за місцезнаходженням робочого місця нотаріуса.

В реєстраційному посвідченні вказується територія діяльності приватного нотаріуса(нотаріальний округ) та адреса розташування його робочого місця.

Після отримання реєстраційного посвідчення приватний нотаріус зобов’язаний у тримісячний строк розпочати нотаріальну діяльність. Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріус не приступить до роботи, за рішенням управління юстиції видане йому реєстраційне посвідчення може бути анульовано.

Приватний нотаріус вправі мати контору, укладати цивільно-правові та трудові договори, відкривати поточні та вкладні(депозитні) рахунки в банках. (Частина шоста ст 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2921 – III від10.01.2002р.). «Приватний нотаріус має печатку із зазначенням посади, свого прізвища, імені та по батькові і округ діяльності».

Указ Президента України від 23 серпня 1998р. «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» передбачає виключення з цього правила, встановивши у п.4, що кількість приватних нотаріусів у межах нотаріального округу визначається Міністерством юстиції України залежно від чисельності населення. Це означає, що зареєструвати приватного нотаріуса можна тільки при наявності вакансії у нотаріальному окрузі.

Приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне посвідчення анулюється управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у випадках:

- подання приватним нотаріусом письмового клопотання про

припинення своєї діяльності;

- анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

- коли приватний нотаріус не уклав договір службового страхування чи не вніс страхову заставу для забезпечення відшкодування шкоди, передбачену ст 28 Закону, або не поповнив страхову заставу до встановлено розміру;

- коли приватний нотаріус без поважних причин не виконує своїх обов’язків протягом двох місяців і не повідомив про це управління юстиції;

- невідповідності приватного нотаріуса займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що на тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності.

Порядок заміщення приватного нотаріуса зафіксовано ст.29 Закону «Якщо приватний нотаріус має намір припинити виконання своїх обов’язків на строк більше одного тижня, він зобов’язаний повідомити про це управління юстиції.

Приватний нотаріус може укласти угоду з іншим приватним нотаріусом про заміщення його у разі неможливості виконання своїх обов’язків, про що повідомляє управління юстиції.

Нотаріус не вправі виконувати свої службові обов’язки в період їх виконання особою, яка тимчасово його заміщує».

Приватний нотаріус, діяльність якого припиняється, в місячний строк зобов’язаний передати документи, що стосуються вчинених ним нотаріальних дій, у Державний нотаріальний архів. Ст.33 «Контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків здійснюється Міністерством юстиції України, управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій».

Діяльність нотаріусів, які займаються приватною практикою, має певну специфіку, зумовлену необхідністю обов’язкового членства приватного нотаріуса у Нотаріальній палаті. Згідно з Уставом Нотаріальної палати України, затвердженим установчою конференцією нотаріусів України.

22 квітня 1993р. головна мета цієї організації – об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для затвердження та захисту їх законних інтересів, сприяння підвищенню їх професійного рівня і вдосконаленню правової допомоги, що надається органами нотаріату громадянам, підприємствам і організація. Але, ні Устав Нотаріальної палати, ні Закон ні містять вказівок на виконання Нотаріальної палатою вкрай важливої функції дисциплінарного контролю за виконанням професійних обов’язків приватними нотаріусами, що утворювало б додаткову гарантію отримання громадянами й організаціями нотаріальних послуг на належному рівні.

У правовій системі нотаріат відіграє значну роль як орган безспірної цивільної юрисдикції та превентивного правосуддя. Латинський вислів consensus facit ius, що означає «згода творити право» (тобто сторони шляхом згоди самі створюють для себе право), підкреслює вагомість нотаріальної діяльності, в межах якої така згода сторін формулюється та оформлюється в нотаріальних актах, що мають доказову силу та публічне визнання.

Роль нотаріату в Україні суттєво зростає. Це обумовлюється розвитком цивільного обігу розширенням кола об’єктів приватної власності та зростанням потреби у ефективній та високопрофесійній діяльності нотаріусів.

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. МОРАЛЬНА ДЕФОРМАЦІЯ ЮРИСТА [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravolib.pp.ua/ist-20--idz- ax275--nf-61.html

2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.refine.org.ua/pageid- 5484-5.html

3. Конституція України, Українська правнича фундація. Київ – 1996р.

4. Урядовий кур’єр. 1998 р. № 163, 164.

5.Офіційний вісник України. 2004 р. № 15.