Символізм і модерн у графічній творчості київських художників

Культурологічні передумови розквіту мистецтва графіки

Мистецтво графіки на початку ХХ ст. пережило справжній ренесанс. Майстри поставили перед цим видом мистецтва велику кількість завдань як суто художніх, філософських, так і соціальних, суспільно-політичних. Журнальна та книжкова графіка, малюнок до газетного видання, плакат – ці форми графічної творчості набували пріоритетного розвитку в образотворчому мистецтві у його стиканнях з плинним життям. Саме графіка існує на межі індивідуально-неповторного і масового тиражованого мистецтва, що набуло нового розвитку завдяки прогресу в галузі поліграфічного виробництва. У графічному мистецтві знайшли вихід ті проблеми, що гостро постали перед митцями на зламі століть і які вони відчували як зіткнення протилежностей – елітарне і масове, рукотворне і тиражоване, матеріальне і духовне, новітнє і традиційне.

Наприкінці ХІХ ст. в культурі різних країн Європи були відчутними спільні тенденції, які обумовлені у світоглядному аспекті двома головними причинами − кризою позитивізму і прагненням відкрити нові виміри у ставленні до навколишнього світу і процесу життя в цілому. У цей час виникають підстави для формування спільного поля культури.

Співвідношення “інтернаціонального” та “національного” в мистецтві було однією з актуальних проблем, яку поставили майстри стилю модерн. Апологети нового стилю маніфестували універсальність його формотворчих засобів, але водночас не менш актуальним для художників і архітекторів було бажання відродити певні національні традиції.

Розквіту графічного мистецтва в Україні на зламі ХІХ–ХХ ст. сприяло те, що у розвиткові художньої ситуації збіглися в часі кілька важливих складників: піднесення національно-культурного руху, укріплення ідей “нового” мистецтва, що відмовлялося від звичного мімезису, поширення символізму і стилю модерн. “Спресованість” перехідної доби зумовила як швидкий розвиток графічного мистецтва, так і ускладненість проходження процесу адаптації нових віянь, існування одночасно великої кількості різноманітних явищ та напрямів.

Активізація художнього життя значною мірою була спричинена і новим економічним розвитком, що стимулював міську культуру. В Україні збільшується кількість великих міст. На цей час припадає створення нових музеїв, виставкових салонів, творчих об’єднань, які, своєю чергою, ініціювали появу нових мистецьких періодичних видань. Художники відчули свою причетність до єдиного мистецького процесу, що захопив тогочасну Європу. Навчання або творчі поїздки занурили молодих українських майстрів у художнє життя Парижа, Відня, Мюнхена, Кракова, Москви, Петербурга. Особливо важливим чинником розвитку української культури на зламі ХІХ−ХХ ст. була взаємодія з польським та російським мистецтвом.

Львівська сецесія

Стиль модерн в українському мистецтві розпочав свій рух у Львові. Тут на зламі ХІХ−ХХ ст. відбувалося динамічне формування нового типу міської культури. На рубежі століть, у добу активного наступу цивілізації, Львів був особливо відкритим для взаємодії з центрами Австро-Угорщини і Польщі, він мав комунікативні, торгові, культурні зв’язки із західноєвропейськими містами, з Німеччиною і Францією. Маючи постійний обмін художніми ідеями з Краковом, Львів зберігав неповторний характер свого мистецького життя і став оплотом новітніх художніх тенденцій. Тут виникали різні художні об’єднання, які активізували творчі процеси, пронизували атмосферу міста новими мистецькими імпульсами.

Від 1904 по 1914 р. проіснувало “Товариство прихильників українського письменства, науки і штуки”; найважливішою в його художній політиці стала велика виставка, відкрита як Перша всеукраїнська (1905). На ній було представлено твори майстрів Західної і Східної України, художників нової генерації, серед яких І. Труш, М. Сосенко, М. Жук,

М. Бурачек, М. Бойчук. У 1905 р. у Львові почав виходити створений

І. Трушем “Артистичний вісник” – перший мистецький україномовний журнал. Велику місію у поліпшенні художньої ситуації у Львові виконали часописи “Iris“ (1899−1900), “Будучність” (1899), “Молода Україна” (1900−1903) “Liberum Voto“ (1904−1905), “Nasz Kraj“ (1906−1910). Журнали давали змогу використати засоби поліграфічного виробництва для втілення і поширення художніх ідей, вони поставили техніку на службу мистецтву; завдяки художньому оформленню часописів індивідуальна, неповторна графіка мала величезні наклади.

З новими журналами охоче співпрацювали художники, які сповідували стиль модерн, як, наприклад, Т. Терлецький. У стилістиці модерну в цей час оформлюються книжки і вирішуються плакати К. Сіхульського, С.Дембіцького, Е. Окуна, Е. Лілієна та ін.. Національний або “гуцульський” варіант модерну розробляв І. Северін. До гуцульської тематики зверталися К. Сіхульський, В. Яроцький. Любов до декоративного орнаментування притаманна творчості Г. Колцуняка. “Львівським Морісом” називають дослідники М. Ольшевського, який став засновником товариства “Зеспул”.

Стиль модерн подав чимало зразків театралізації і посиленої акцентуації орієнтальних сюжетів та мотивів. Нерідко художники створювали свій уявний Схід. У львівській сецесії східна тематика знайшла яскраве втілення в ілюстраціях І. Косиніна, у живописних та графічних роботах К. Стефановича, який спирався на традиції індійського, перського, вірменського мистецтва, використовував іконографічні схеми українського іконопису.

До давніх традицій українського і візантійського мистецтва зверталися М. Сосенко і Ю. Панкевич, згодом – М. Бойчук. Неовізантинізм ствердився як один із напрямів сецесії. Характерне для естетики межі століть тяжіння до середньовіччя було пов’язане як з ідеями національного відродження, так і з ідеями символізму, модерну.

Майстром характерних ліній був Ф. Паутч, відомі його карикатури вирізнялися гострою лінеарністю, динамізмом образів. Карикатури в техніці акварелі та кольорової туші виконував О. Добровольський, який уславився також міськими пейзажами.

Найбільш послідовним й талановитим графіком у Львові на початку ХХ ст. була визнана О. Кульчицька. Художниця плідно працювала у книжковій та станковій графіці, в різних естампних техніках, вона залишила помітний слід і в мистецтві екслібрису.

Творчі зусилля майстрів, які розвивали різні напрями мистецтва модерну або львівської сецесії, дали позитивні наслідки. Змінилася культурна атмосфера міста, тут склався той контекст, у якому могли вільніше розвиватися наступні авангардові течії. Власне стиль модерн затримався тут відносно надовго, він став підосновою, тлом, на яке накладалися нові напрями.

Символізм і модерн у графічній творчості київських художників

На самому початку нового століття, 1900 р. в Києві відбулася Міжнародна виставка плаката, де було широко представлено твори відомих західноєвропейський майстрів, які сповідували ідеї стилю модерн. У Києві культурний рух на зламі століть пожвавив. Потужний поштовх до його розвою дали події попередніх 1880−1890-х рр., коли інтелектуальні й творчі зусилля акумулювалися довкола будівництва Володимирського собору та нових розписів Кирилівської церкви. Розкриття фресок і мозаїк Софійського та Михайлівського соборів, Кирилівської церкви мали непересічний вплив на розвиток російського й українського мистецтва. Діяльність А. Прахова, творчість В. Васнєцова, М. Нестерова, М. Врубеля, В. Котарбінського відкрили нові горизонти в мистецькому житті міста. Наприкінці ХІХ та початку ХХ ст. активним чинником у художньому житті Києва стали виставки польських художників. Як і у Львові, польські художники, поруч з російськими та українськими майстрами, через свою творчість доносять імпульси нового мистецтва. Графічні твори В. Котарбінського розпочали лінію символізму в цьому виді мистецтва в Україні.

1899 р. в Києві відкрито перший загальнодоступний міський музей. На початку століття в місті працюють приватні художні галереї, з’являється критична преса. Водночас активну збиральницьку діяльність провадять колекціонери, виникають нові творчі угруповання, як Товариство київських художників, що об’єднувало майстрів, які дотримувалися різних стилістичних напрямів та творчих методів – реалізму, імпресіонізму, академізму, символізму. З 1907 по 1910 р. виходив журнал “В мире искусств”, заснований художниками Г. Бурдановим, С. Яремичем,

Г. Золотовим, В. Замирайлом. Твори письменників і поетів-символістів прикрашали заставками В. Замирайло, Г. Бурданов, Д. Митрохін, обкладинки виконували Г. Бурданов та І. Каришев. Символізмом наповнені репродуковані в журналі графічні твори Ф. Шаврина. Журнал “В мире искусств” поєднав художників, яким було притаманне сповідування символізму і використання пластичних засобів модерну. У стилі модерн було оформлено більшу частину журналів 1910-х років в Україні; над їх оформленням працювали Г. Золотов, І. Каришев, М. Денисов, А. Середа,

О. Судомора, М. Жук.

Поєднання символізму і стилю модерн яскраво проявилося у творчості М. Жука, який був універсальним у творчих формах вислову – працював у графічних техніках і в живописі, був поетом, прозаїком, драматургом, мистецьким критиком. Жук створив велику галерею портретів діячів нової української культури.

Становлення національного варіанта модерну пов’язано з творчістю

В. Кричевського. Майстер поєднав у своїй творчості два аспекти романтизму – скерованість у майбутнє і любов до минулого. Він продемонстрував новий механізм формоутворення, який спирається на традиції, що сягають глибин культурної пам’яті, міфології та фольклору.

Символістичну лінію модерну стверджує творчість В. Замирайла, який працював у книжковій і журнальній графіці, плакаті. Символістські мотиви звучать у акварельних роботах М. Денисова. Невеликі символістичні композиції виконував аквареллю О. Мурашко. У 1910-ті рр. художник звертається до творення графічних портретів.

Символізм був визначальним у творчості Г. Дядченка від 1900 р. і до загибелі художника 1921 р.. У творчості Г. Нарбута символізм проявлявся несподівано, непослідовно, поруч з грою, іронією. Дві його відомі роботи “Пейзаж з кометою” (1910) та “Орган. Відкритий лист”(1910) були створені майстром під час перебування в Мюнхені. В них символістська естетика втілювалася у незвичних формах, виражаючи світ мрії, фантазії, світ ірреального, у якому актуальні сон і смерть. До символізму тяжіє творчість К. Піскорського та В. Максимовича, Є. Святського. Досить пізно проявив себе символізм через творчість Ю. Михайліва. До лінії модерну можна віднести декоративні пейзажі В. Фельдмана, ностальгійні архітектурні пейзажі В. Лукомського.

Символізм і стиль модерн стали помітними, вагомими явищами мистецтві Києва.