Основні характеристики каналів розподілу

Першочерговим завданням під час створення каналів розподілу є визначення кількості необхідних функцій процесу розподілу та суб'єктів, що здійснюватимуть ці функції. До основних характеристик каналу розподілу належать довжина та ширина каналу. Довжину каналу розподілу визначає кількість посередників, через яких товар проходить на шляху від виробника до споживача. Кожного посередника, який перебуває між виробником і кінцевим споживачем і бере участь у розподілі товару, вважають рівнем каналу розподілу. Отже, рівень каналу розподілу — будь-який посередник, який виконує певну роботу з наближення товару до споживача. Розрізняють прямі канали — канали нульового рівня — та непрямі: одно-, дво- та трирівневі канали розподілу (рис. 7.3).

 

Канал нульового рівня, або канал прямого маркетингу, складається з виробника, що продає свій товар безпосередньо споживачам (через відділ збуту, філію, мережу фірмових магазинів, посилкову торгівлю тощо).

Однорівневий канал має одного посередника — роздрібного торгівця. На ринку промислових товарів це можуть бути дилери, брокери, агенти.

Дворівневий канал складається з двох посередників. На споживчому ринку цю функцію виконують оптовий і роздрібний торгівець, на промисловому — промисловий дистриб'ютор і дилери.

Трирівневий канал складається з оптового, дрібнооптового торгівця, роздрібного торгівця.

Практики вважають, що формування більш ніж трирівневого каналу недоцільне, оскільки існує пряма залежність між рівнями каналу розподілу та кінцевою ціною товару.

Ширина каналу розподілу визначає кількість незалежних учасників на кожному рівні каналу. Кількість незалежних посередників, у свою чергу, ініціюється стратегією охоплення цільового ринку, яку використовує виробник під час формування каналу

Поняття, суть і завдання внутрішньовиробничої логістики

Матеріальний потік на своєму шляху від первинного джерела сировини до кінцевого споживача проходить ряд виробничих ланок. Управління матеріальним потоком на цьому етапі має свою специфіку і має назву виробнича логістика, або по іншому-внутрішньовиробнича.

Метою виробничої логістики є оптимізація матеріальних потоків всередині підприємств, які створюють матеріальні блага або надають матеріальні послуги.

Актуальність застосування логістики у матеріальній сфері зумовлена декількома аспектами. По-перше, останнім часом спостерігається тенденція звуження сфери масового і багатосерійного виробництва. Розширюється застосування універсального устаткування, гнучких переналагоджуваних (виробничих) систем. Виробники отримують все більше замовлень на виробництво невеликих партій і навіть одиничних виробів. При цьому з боку покупців все частіше висувається вимога задовольнити потребу за мінімально короткий термін з високим ступенем гарантії.

Іншим аспектом актуальності виробничої логістики є організація виробництва у рамках кооперації з випуску складних виробів. У цьому випадку транспортно-пересувні операції можуть бути об’єктом як виробничої логістики, якщо використовуються власні транспортні засоби для внутрішньо системного переміщення вантажів, так і транспортної за умови використання транспорту загального користування.

Конкретні специфічні особливості побудови системи виробничої логістики підприємства залежать від типу і характеру виробничого процесу. Зазвичай припускають, що виробнича логістика присутня тільки на промислових підприємствах, тобто на виробничих підприємствах, які виготовляють деяку продукцію. При цьому ми погоджуємося з думкою, що поняття “виробничих процес” доцільно розглядати ширше, і тоді виробничу логістику можна розуміти як логістику всередині підприємства будь-якого типу, наприклад всередині промислового, будівельного чи торгового підприємства. Однак у цьому розділі докладно розглянуто логістику промислових підприємств.

Відмінною рисою об’єктів вивчення виробничої логістики є їх територіальна компактність. Тому у літературі їх іноді називають “основними об’єктами логістики”.

Логістичні системи, які досліджує виробнича логістика, називаються внутрішньовиробничими логістичними системами. Клас внутрішньовиробничих систем, якщо вони задовольняють принципам логістики, досить великий-це промислові підприємства з високим рівнем автоматизації виробництва, автоматизовані складські системи і підприємства матеріально-технічного постачання, транспортні вузли станції і т.д.

Якщо виходити із зазначеної раніше просторової декомпозиції логістики, то внутрішньовиробничу логістичну систему слід віднести до мікрологістики.

У той же час внутрішньовиробничі логістичні системи можна розглядати на макро- і мікрорівні.

Роль внутрішньовиробничих логістичних систем (ВЛС) на макрорівні визначається такими факторами:

- ВЛС підприємств є джерела матеріальних потоків і первинної інформації. Фахівці вважають, що гнучкі виробничі модулі промислових підприємств є стартовими елементами логістичного ланцюга;

- ВЛС підприємств задають певний ритм всьому логістичному ланцюгу. Решта його елементів, у тому числі система постачання і збуту, транспортна система повинні функціонувати відповідно до ритму ВЛС;

- завдяки системному підходу під час дослідження господарської діяльності логістика виступає координатором, стимулятором і організатором зв’язку між усіма суб’єктами підприємства і його клієнтурою. Тому основна мета ВЛС полягає в координації планування й управління виробництвом, реалізації оперативних і стратегічних планів;

- можливість адаптації макрологістичних систем до змін навколишнього середовища істотною мірою визначається здатністю вхідних внутрішньовиробничих логістичних систем швидко змінювати якісний і кількісний склад вихідного матеріального потоку, тобто асортимент і кількість продукції, що випускається4

- ВЛС у мініатюрі є системою, у рамках якої функціонують підсистеми постачання і збуту, промислового транспорту, виробничі ділянки підприємства. Моделювання процесів ВЛС дозволяє отримати цінну інформацію для дослідження закономірностей роботи всієї логістичної системи-про гнучкість, стійкість, надійність і т.п.

На мікрорівні внутрішньовиробнича логістика виступає центром управління, планування, координації та контролю всіх основних потоків, наявних на промисловому підприємстві: матеріальних, інформаційних та інших. Тут внутрішньовиробничі логістичні системи є рядом підсистем, що перебувають у відносинах і зв’язках одна з одною, утворюють певну цілісність, єдність. Ці підсистеми: закупівля, склади, запаси, обслуговування виробництва, транспорт, інформація, збут і кадри-забезпечують входження матеріального потоку в систему, проходження всередині неї та вихід із системи. Відповідно до концепції логістики побудова внутрішньовиробничих логістичних систем повинна забезпечувати можливість постійного узгодження і взаємного коректування планів і дій постачальницьких, виробничих ланок і ланок збуту всередині підприємства.

До завдань внутрішньовиробничих логістичних систем у рамках заданої виробничої програми належать:

- оперативно-календарне планування з детальним розкладом випуску готової продукції;

- оперативне управління технологічними процесами виробництва;

- загальний контроль якості, підтримка стандартів якості продукції та відповідного сервісу;

- стратегічне і оперативне планування постачань матеріальних ресурсів;

- організація внутрішньовиробничого складського господарства;

- прогнозування, планування і нормування витрат матеріальних ресурсів у виробництві;

- організація роботи внутрішньовиробничого технологічного транспорту;

- контроль і управління запасами матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва і готової продукції на всіх рівнях внутрішньовиробничої складської системи і у технологічному процесі виробництва;

- внутрішньовиробничий фізичний розподіл матеріальних ресурсів і готової продукції;

- інформаційне і технічне забезпечення процесів управління внутрішньовиробничими матеріальними потоками;

- автоматизація і комп’ютеризація управління матеріальними та інформаційними потоками у виробництві.

Таким чином, завдання виробничої логістики відображають організацію управління матеріальними та інформаційними потоками не просто всередині логістичної системи, а в рамках процесу виробництва.

Традиційна і логістична концепції організації виробництва

Логістична концепція організації виробництва включає в себе наступні основні положення:

- відмова від надлишкових запасів;

- відмова від завищеного часу на виконання основних і транспортно-складських операцій;

- відмова від виготовлення серій деталей, на які немає замовлення покупців;

- усунення простоїв обладнання;

- обов'язкове усунення браку;

- усунення нераціональних внутрішньозаводських перевезень;

- перетворення постачальників з протистоїть сторони в доброзичливих партнерів.

На відміну від логістичної традиційна концепція організації виробництва передбачає:

- ніколи не зупиняти основне обладнання та підтримувати будь-що-будь високий коефіцієнт його використання;

- виготовляти продукцію як можна більш великими партіями;

- мати максимально великий запас матеріальних ресурсів «про всяк випадок».

Зміст концептуальних положень свідчить про те, що традиційна концепція організації виробництва найбільш прийнятна для умов «ринку продавця», в той час як логістична концепція - для умов «ринку покупця».

Коли попит перевищує пропозицію, можна з достатньою впевненістю вважати, що виготовлена з урахуванням кон'юнктури ринку партія виробів буде реалізована. Тому пріоритет отримує мета максимального завантаження устаткування. Причому, чим більше буде виготовлена партія, тим нижче виявиться собівартість одиниці виробу. Завдання реалізації на першому плані не варто.

Ситуація змінюється з приходом на ринок «диктату» покупця. Завдання реалізації виробленого продукту в умовах конкуренції виходить на перше місце. Мінливість і непередбачуваність ринкового попиту робить недоцільним створення і утримання великих запасів. У той же час виробничник вже не має права упустити жодного замовлення. Звідси необхідність в гнучких виробничих потужностях, здатних швидко відреагувати виробництвом на що виник попит.

 

 

Варіанти управління матеріальними потоками у внутрішньовиробничих

логістичних системах.

 

Управління матеріальними потоками в рамках внутрішньовиробничих логістичних систем може здійснюватися різними способами, з яких виділяють два основних: що штовхає і тягне, принципово відрізняються один від одного.

Перший варіант носить назву «штовхає система» і являє собою систему організації виробництва, в якій предмети праці, що надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою у попереднього технологічного ланки не замовляються. Матеріальний потік «виштовхується» одержувачу по команді, що надходить на передавальний ланка з центральної системи управління виробництвом (рис. 30).

 

 

Рис. 30. Принципова схема штовхає системи управління матеріальним потоком в рамках внутрішньовиробничий логістичної системи

 

штовхають моделі управління потоками характерні для традиційних методів організації виробництва. Можливість їх застосування для логістичної організації виробництва з'явилася у зв'язку з масовим поширенням обчислювальної техніки. Ці системи, перші розробки яких відносять до 60-х років, дозволили погоджувати і оперативно коригувати плани і дії всіх підрозділів підприємства - постачальницьких, виробничих і збутових з урахуванням постійних змін в реальному масштабі часу.

штовхають системи, які здатні з допомогою мікроелектроніки пов'язати складний виробничий механізм у єдине ціле, тим не менше мають природні межі своїх можливостей. Параметри «виштовхує» на ділянку матеріального потоку оптимальні настільки, наскільки керуюча система в змозі врахувати і оцінити всі фактори, що впливають на виробничу ситуацію на цій ділянці. Однак, чим більше факторів по кожному з численних ділянок підприємства повинна враховувати керуюча система, тим досконалішими і дорожче повинно бути її програмне, інформаційне та технічне забезпечення.

На практиці реалізовані різні варіанти штовхаючих систем, відомі під назвою «системи МРП» (МРП-1 і МРП-2).

Можливість їх створення обумовлена початком масового використання обчислювальної техніки.

Системи МРП характеризуються високим рівнем автоматизації управління, що дозволяє реалізовувати такі основні функції:

- забезпечувати поточне регулювання та контроль виробничих запасів;

- в реальному масштабі часу погоджувати і оперативно коригувати плани і дії різних служб підприємства - постачальницьких, виробничих, збутових.

У сучасних, розвинених варіантах систем МРП вирішуються також різні задачі прогнозування. Як метод рішення задач широко застосовується імітаційне моделювання та інші методи дослідження операцій.

 

 

Виробничі логістичні системи та їх характеристика

Матеріальні та супутні їм фінансові та інформаційні потоки на своєму шляху від первинного джерела сировини до кінцевого споживача проходять ряд виробничих ланок. Управління потоками на цьому етапі має свою специфіку і назву виробнича логістика, або по-іншому – внутрішньовиробнича, або логістика виробництва.

Метою виробничої логістики є оптимізація матеріальних і супутніх їм інформаційних та фінансових потоків усередині підприємств, які створюють додаткову вартість.

– по-перше, останнім часом спостерігається тенденція звуження сфери масового і багатосерійного виробництва. Виробники отримують все більше замовлень на виробництво невеликих партій і навіть одиничних виробів. При цьому з боку покупців все частіше висувається вимога задовольнити потребу за мінімально короткий термін з високим ступенем гарантії;

– по-друге передбачається організація виробництва у рамках кооперації з випуску складних виробів. У цьому випадку транспортно-пересувні операції можуть бути об'єктом як виробничої логістики, якщо використовуються власні транспортні засоби для внутрішньосистемного переміщення вантажів, так і транспортної за умови використання транспорту загального користування.

Логістичне управління фазою виробництва на підприємстві охоплює три послідовні етапи:

Перший етап – проектування виробничої структури та, відповідно, структури переміщення продукції: від першого робочого місця (сировина, матеріали, частини, вузли) до фінального робочого місця (кінцева продукція).

Другий етап – планування в межах проектної структури переміщення продукції з огляду на досягнення мінімально можливих витрат із переміщення та раціональних виробничих циклів.

Третій етап – реалізація проектних і планових рішень, яка полягає у безпосередньому управлінні переміщенням продукції у виробничій фазі, моніторуванням, контролюванням та відповідним регулюванням переміщення окремих ланок логістичних процесів, логістичних операцій тощо.

Зі структури можливих об'єктів логістичних рішень у фазі виробництва доцільно відібрати ті, істотність впливу яких на витрати та тривалість циклу була б помітною. Отже, мова йде про ефективні логістичні рішення, що мають достатнє поле вибору, та віднесені до типових.

Такими типовими логістичними рішеннями у виробничій фазі с: - на стратегічному рівні – вибір оптимальної технології виробництва;

– на тактичному рівні – визначення оптимальної виробничої партії;

– на операційному рівні – оптимізація використання технологічного часу.

Логістичні системи, які досліджує виробнича логістика, називаються внутрішньовиробничими логістичними системами.

Застосування логістики змінило уявлення про організацію виробничо-технологічного процесу на підприємстві.

Зміст концептуальних положень свідчить про те, що традиційна концепція організації виробництва найбільш прийнятна для умов "ринку продавця", в той час як логістична концепція – для умов "ринку покупця".

Більше уваги приділяється максимальному завантаженню виробничих потужностей і зниженню собівартості одиниці продукції шляхом збільшення продуктивності обладнання за одиницю часу. Завдання підвищення ефективності інфраструктурних операцій і процесу реалізації мають другорядне значення.

Маємо іншу ситуацію, коли потенційна пропозиція перевищує попит. В умовах конкурентної боротьби за споживача проблеми ефективної реалізації виготовленої продукції стають пріоритетними.

Динамічність і невизначеність попиту на ринку робить недоцільним створення і підтримку великих запасів. Одночасно виробники дуже зацікавлені в отриманні кожного нового, навіть невеликого замовлення. Все це обумовлює потребу в гнучких виробничих потужностях, які здатні швидко відреагувати на кон'юнктуру попиту. Запас виробничої потужності виникає за наявності якісної та кількісної гнучкостей виробничих систем.

Якісна гнучкість забезпечується за рахунок наявності універсального обслуговуючого персоналу і гнучкого виробництва.

Кількісна гнучкість може забезпечуватися різними способами. Наприклад, на деяких підприємствах Японії основний персонал становить не більш 20% від максимальної кількості працюючих. Решта 80% – тимчасові працівники.

При цьому зниження собівартості в умовах конкуренції досягається не збільшенням розмірів партій, які випускаються, або іншими екстенсивними заходами, а логістичною організацією як окремого виробництва, так і всієї товаропровідної системи в цілому. Основою такої організації зазвичай є створення центру управління логістики, у якому зосереджується інформація та здійснюється управління всіма зв'язками, що дає змогу забезпечити координацію, управління і контроль за процесом у цілому.

 

Сутність внутрішньовиробничої логістичної концепції «стрункого» виробництва

 

«Концепція стрункого виробництва відома в основному своїми інструментами, проте їх впровадження часом перетворюється в самоціль, що призводить до провалу перетворень. Насправді метою перетворень має стати формування культури постійного вдосконалення, а її можна досягти тільки за однієї умови: якщо застосування інструментів, ретельно відібраних з урахуванням специфіки галузі, буде супроводжуватися організаційними перетвореннями і зміною поведінки співробітників.»
Йохен Бербнер, Піт Рейбі

Прагнучи підвищити свою конкурентоспроможність, російські компанії все частіше виявляють інтерес до сучасних управлінських підходів. Останні пару років в Росії набирає популярність концепція стрункого виробництва. Інтерес до неї межує з ажіотажем: досить поглянути на полиці магазинів ділової літератури. Російські компанії починають впроваджувати у себе – своїми силами або за допомогою консультантів – принципи стрункого виробництва; використовують їх і західні компанії, що створюють в Росії виробничі потужності.

Проте статистика свідчить, що в усьому світі спроби налагодити струнке виробництво раз у раз зазнають невдачі. Правильніше буде сказати, що підприємства домагаються деякого збільшення ефективності, застосовуючи ті чи інші інструменти, але говорити про те, що вони освоїли нову виробничу філософію і навчилися працювати відповідно до її принципами, не доводиться. Схоже, і російські компанії часто потрапляють в ту ж пастку: сприймають впровадження інструментів як самоціль. У цій статті ми викладемо своє розуміння концепції стрункого виробництва і поговоримо про особливості її реалізації на підприємствах видобувних і переробних галузей, які складають основу російської економіки.

Зазвичай, коли мова заходить про стрункому виробництві, насамперед маються на увазі такі інструменти, як «точно вчасно», канбан або система вирівнювання виробничого завантаження, які сприяли популяризації цієї концепції і вперше були застосовані в автомобільній промисловості. Але їх впровадження без оглядки на особливості галузі не принесе бажаного результату. У стрункому виробництві немає універсальних рішень, і часто виявляється, що в тому чи іншому випадку багато інструментів фактично неможливо застосовувати.

Проектування рішень у логістиці виробничого підприємства

У проектуванні виробничих процесів (наступний етап) також необхідно дотримуватися низки вимог (критеріїв), а саме:
- виробнича потужність має бути достатньою, щоб забезпечити виконання робіт (задач) у задані - строки і з необхідною достовірністю вихідної інформації;
- економічна ефективність процесу має бути найбільша, тобто мінімальні витрати і висока --якість виконуваних робіт;
- гнучкість виробничого процесу (можливість перебудовувати виробничий процес);
- пропускна спроможність має бути достатньою (не повинно бути вузьких місць, усі виробничі - дільниці мусять мати однакову або кратну продуктивність);
- має бути забезпечена висока надійність засобів оброблення інформації і, відповідно, виробничого процесу (можливість функціонування в аварійних ситуаціях);
- максимальний ступінь уніфікації та стандартизації;
(можливість швидкого усунення збоїв);
- безпека;
- промислова санітарія та гігієна.
Важливим у проектуванні виробничих процесорів є рішення про кооперацію (партнерство) та субпідрядників, про використовувані інформаційні технології та участь користувачів у інформаційному процесі.
Після визначення які компоненти продукції/послуг вироблятимуться самою фірмою, а які зовнішніми підприємствами, беруться до вибору типу виробничого процесу виходячи з необхідності ув’язати вимоги проектованого вибору з виробничими можливостями фірми, а також рішення щодо ступеня його автоматизації, гнучкості та характеристик обладнання, яке використовуватиметься.
Поширені п’ять базових типів виробничих процесів: неперервний, потоковий, патріонний, індивідуальний (неритмічний), проектний; для інформаційного виробництва найбільш характерні індивідуальний та проектний типи.
В інформаційному бізнесі у проектуванні виробничого процесу необхідно враховувати низку притаманних йому особливостей:
розширення участі споживачів у виробництві ІПП (у технології оброблення інформації). Наприклад, окремі операції, які раніше виконувалися на обчислювальному центрі (ОЦ), тепер виконуються споживачами — (підрахунок контрольних сум);
можливість використання різних технологічних ліній для отримання одного й того ж ІПП (наприклад, частина інформації надходить на первинних документах, частина — на машинних носіях, а частина — каналами зв’язку);
можливість заміни ручної чи машинно-ручної праці технікою (наприклад, використання сканерів для прочитання інформації, штрихових кодів та ін.);
можливість спрощення або включення частини виробничого процесу (за рахунок використання НІТ) з отриманням на виході ІПП необхідної форми подання та якості (наприклад, інформація, що надходить на первинних документах, може надходити на машинних носіях, каналами зв’язку, а вихідні документи будуть ті ж самі).
Виробничі рішення стосовно продуктів і послуг у багатьох аспектах схожі. Однак кілька базових відмінностей між продуктами і послугами, які зумовлюють різний підхід до виробничих рішень щодо послуг.
Вироби, як правило, матеріальні та відчутні, а послуги — ні. Отже, рішення щодо послуг більшою мірою сфокусовані на нематеріальних факторах.
Послуги зазвичай виробляються і надаються одночасно. Таким чином, шансів знайти і виправити помилки до того, як їх виявить споживач, менше. Тому особливо важливими є навчання персоналу, проектування процесу та відносин зі споживачем. Необхідно враховувати ступінь контакту зі споживачем у рішеннях щодо послуг і включити в розробку послуги розробку процесу. Коли є контакт зі споживачем, то процес — це і є послуга, і його можна варіювати від повної відсутності до надзвичайно тісного контакту.
Рішення щодо послуг починається з вибору стратегії послуги, яка визначає природу та спрямованість послуги на цільовий ринок. Це вимагає оцінювання потенційних ринків і прибутковості певної послуги, а також оцінювання можливостей організації забезпечити таку послугу. Коли прийнято рішення щодо спрямованості послуги та цільового ринку, необхідно визначити вимоги і бажання споживача даного цільового ринку. Потім ця інформація використовується у дизайні системи забезпечення послуги (включаючи потужності, процеси і вимоги до персоналу, необхідні для забезпечення послуги).
Ключовими аспектами в проектуванні послуги є ступінь допустимості відхилень у вимогах до послуги та ступінь участі споживача в системі доставки. Ці фактори визначають, якою мірою послуга може бути віднесена до стандартної або індивідуальної (виконаної на замовлення). Чим менші ступінь контакту зі споживачем і різноманітність вимог, тим більше можна стандартизувати послугу. Розроблення послуги за відсутності контакту зі споживачем та однорідності процесу дуже схоже на розроблення виробу. Навпаки, значна різноманітність і великий ступінь контакту зі споживачем звичайно означають, що послуга має бути високо індивідуальною.
У проектуванні послуги необхідно враховувати й можливість продажу: чим тісніший контакт зі споживачем, тим більше можливостей для продажу.Корисним інструментом за розроблення процесу послуги є детальне планування, яке являє собою опис та аналіз існуючої або передбачуваної послуги.
Ключовий елемент детального плану — блок-схема послуги. Основні кроки в детальному плануванні послуги такі:
Визначення межі процесу та необхідного рівня деталізування.
Визначення основних елементів процесу та опис їх. У разі вже існуючого процесу — залучення до співпраці тих, хто в цьому процесі зайнятий.
Підготовлення блок-схеми основних елементів процесу.
Визначення місця потенційних зривів. Включення до системи елементів, які зводять до мінімуму можливість збоїв.
Визначення часових меж для виконання послуги та оцінювання діапазону можливих відхилень. Час — основна складова витрат, тому встановлення часових стандартів послуги є дуже важливим. Відхилення можуть вплинути на час, тому їх оцінювання також важливе. Споживачі вважають терміни обслуговування ключовим фактором — чим вони коротші, тим краще. Однак існують винятки.
Аналіз прибутковості. Визначення факторів, які можуть позначитися на прибутковості позитивно і негативно, встановлення чутливості прибутковості до цих факторів. Концентрація проектування на ключових факторах (наприклад, часто ключовий фактор — це час очікування клієнта), встановлення елементів процесу, які захищають від негативного впливу факторів і посилюють їх позитивний вплив.

Логістичне управління потоками ресурсів у виробництві

Сучасні тенденції ринкової трансформації у поєднанні з процесами інтеграції, інформатизації та глобалізації забезпечили перетворення споживчого ринку з дефіцитного в насичений(бездефіцитний), що обумовило необхідність орієнтації виробництва на задоволення попиту споживачів, змінило характер поведінки суб'єктів господарювання, вимусивши їх орієнтуватися виключно на платоспроможний попит, кон'юнктуру ринку та на мінімізацію витрат, максимізацію прибутку і забезпечення соціального ефекту. За таких умов господарювання відзначається зростання рухливість робочої сили на ринку праці Україні в цілому, так і на регіональних ринках зокрема.

У зв'язку з виникненням світової економічної кризи очікується, що для вітчизняного ринку праці характерними будуть такі процеси, як зниження загального розміру зайнятості і зростання безробіття, різке зростання диференціації в оплаті праці, вивільнення робочої сили з державних підприємств і організацій у зв'язку зі спадом виробництва (при одночасному збільшенні числа працюючих в приватному секторі), інтенсивний перерозподіл кадрів між галузями і секторами економіки, високий рівень добровільної текучості.

В таких умовах принципово значущим стає опанування нових прогресивних методів

управління для виходу з кризового стану економіки та забезпечення сталого розвитку України на засадах логістичних підходів. Не викликає сумнівів, що логістизація діяльності суб'єктів ринкових відносин, починаючи з застосування логістичних методів управління, є провідним напрямом удосконалення системи менеджменту, які, в свою чергу, забезпечать ефективне функціонування ринку праці.

Окремі аспекти теорії і практики логістичного управління висвітлено в багатьох працях

вітчизняних і зарубіжних вчених: Лукінський В.С., Міротін Л.Б., Крикавський Є.В., Чухрай Н.І., Гаджинський А.М., Анікін Б.А., Неруш Ю.М., Бауерсокс Д., Окландер М., Бланк П. та інш.

Однак більшість науковців ототожнюють концепцію логістики з логістичним управлінням.

Метою статті є обґрунтування необхідності визначення поняття «трудові потоки»,

спираючись на концептуальні логістичні підходи, які розкривають сутність теорії логістики як системи наукових знань, які дають цілісне уявлення про закономірності та принципові підході щодо формування потоків і потокових процесів в економічній діяльності на основі логістичної залежності одних елементів від інших.

Об’єктом дослідження є трудові потоки, як складові потокових процесів, що протікають у просторово-часовій послідовності дій, спрямованих на розвиток і перехід до якісно нового стану логістичного потоку і суб'єктів підприємництва

Дослідження різних підходів і поглядів на концепцію логістичного управління дозволяє зробити висновок, що концептуальна сутність логістики полягає у трактуванні основних потоково-процесних властивостей підприємницької діяльності окремих суб'єктів економіки, які забезпечують економічну єдність потокових процесів мікро-, мета-, мезо- і мегарівнів при утворенні логістичних ефективного використання механізмів формування

сукупності матеріальних, інформаційних, фінансових ланцюгів галузевого, регіонального, народногосподарського і світового масштабів. Логістика як наука базується на пізнанні закономірностей і сервісних і трудових потоків окремихсуб'єктів підприємницької діяльності і їх об'єднань на всіх ієрархічних рівнях економіки країни і світу.

Проблеми оптимізації потокових процесів з позицій наскрізної їхньої єдності при

забезпеченні потоків правомірно вважати не тільки предметом науки «логістика», а й актуальною проблемою управління в умовах жорсткої економічної кризи. Конкретніше кажучи, предметом цієї науки є організаційно-економічні аспекти наскрізної оптимізації потокових процесів на основі просторово-часової послідовності їх виконання, починаючи з закупівлі ресурсів, включаючи виробництво, фізичний розподіл готової продукції (послуг) і закінчуючи її реалізацією і споживанням за визначеним місцем і часом.

Під предметом логістичної науки розуміють:

- теорії потокових процесів на рівні суб'єктів підприємництва;

- конкретні форми, методи і принципи формування потокових процесів, які забезпечують рух матеріальних, інформаційних, фінансових, сервісних, трудових та інших потоків;

- способи взаємодії суб'єктів господарювання з приводу формування сукупності логістичних потоків різного ієрархічного рівня (мікро-, мета-, мезо-, мегарівень);

- механізми оптимізації різноманітних за субстантною основою потоків у сфері відтворення й споживання товарів і послуг в ринкових умовах господарювання;

- системи загальної відповідальності учасників логістичних процесів з урахуванням

соціальних, екологічних і політичних аспектів.

Об'єктивним фактором виникнення й ефективного використання логістичного підходу в економіці вважається єдність організаційних, економічних, інформаційних та інших потокових процесів. Кожний потоковий процес при логістичному підході слід розглядати у просторово-часовій послідовності дій, спрямованих на розвиток і перехід до якісно нового стану логістичного потоку і суб'єктів підприємництва.

Слід визнати, що складні потокові процеси, безперечно, відбуваються і на ринку праці.

Існує маса причин, під впливом яких відбувається безперервне звільнення найнятих

робітників, відбувається масове переміщення трудових ресурсів з одних робочих місць, підприємств, галузей на інших. В ході такого переміщення, а також при виході з сфери потенційного ринку праці утворюються перерви в роботі по найму різної тривалості. Отже, в кожен даний момент часу якась частина найнятих робітників знаходиться між виходом з одних і включенням в інші частини ринку праці. Цей стан, коли працівники пропонують свою працю, переміщуючись між підприємствами, а сама праця, як і будь-який інший товар, циркулює як об'єкт торгівлі. Продавець товару (праці) постійно переміщується між підприємствами у пошуках покупців, як циркулюють між ними. Ця сфера і називається циркулюючим ринком праці, де починається її купівля-продаж.

Вказані процеси - це об'єктивна необхідність, вони викликаються не тільки у зв’язку з

негативними причинами (спад виробництва, прорахунки в політиці зайнятості і оплати праці і таке інш.), але і під впливом постійного технічного прогресу, змін в територіальному розміщенні виробництва, появою нових галузей економіки, розвитку процесів спеціалізації і кооперації і інших виробничих і соціально-економічних чинників.

Циркулюючий ринок праці є невід'ємною складовою частиною ринку праці будь-якої

держави, а рух трудових ресурсів - важливим чинником його розвитку. Перехідна ж економіка ікризовий її стан, як правило, супроводжується підвищенням інтенсивності руху робочої сили, що достатньо яскраво спостерігалося в Україні з середини 90-х років.

У науковій літературі є цілий ряд робіт, присвячених проблемам перерозподілу і руху

(рухливості, мобільності) трудових ресурсів. Так, на основі аналізу робіт І.С. Маслової, О. А. Сухов, О.І. Рузавіної та інших, можна відзначити, що «в економічній літературі під перерозподілом робочої сили зазвичай розуміється процес вторинного розподілу працівників, що пов'язаний зперегруповуванням витрат праці, є моментом відтворення робочої сили і здійснюється за допомогою певних форм і методів, специфічних для кожного способу виробництва».

У свою чергу, в багатьох наукових працях рух трудових ресурсів, а точніше, економічний рух трудових ресурсів визначається як подібні. Так, Л. М. Данилов пише: «Істотну складову відтворення трудових ресурсів утворює їх рух, тобто постійна зміна кількісних і якісних ознак, що характеризують ту частину населення країни, яка виступає носієм робочої сили» [88]. І далі: «До економічного (господарському) виду руху відносяться переміщення трудових ресурсів усередині народного господарства, що є переходами працівників з одних робочих місць до інших». Заславська Т.І. та інші автори визначають трудову мобільність «як соціально-економічний процес, що виявляється в переміщеннях працівників між місцями суспільного виробництва і що забезпечує, зодного боку, задоволення попиту окремих ланок народного господарства на робочу силу певного профілю і кваліфікації, а з іншої — задоволення індивідуальних потреб працівників, прямо або побічно пов'язаних із займаними робочими місцями».

Таким чином, більшість дослідників, що займаються проблемами як перерозподілу, так і економічного руху трудових ресурсів, за своєю сутністю, досліджують один і той же процес.

Різноманіття термінів, що позначають цей процес, обумовлено міждисциплінарним характером його досліджень. Проте, на наш погляд, важко провести чітку межу між такими термінами, як «рух», «рухливість», «мобільність», «пересування», «переміщення», «переливи» і т.п. Розподіл робочої сили слід розглядати як «розподіл членів суспільства по різних ланках виробництва (підпорядкування індивідуумів певним виробничим відносинам)». Таке розміщення виступає безпосередньо як розподіл лише для осіб, які вперше вступають у суспільне виробництво (випускників шкіл, середньоспеціальних і вищих навчальних закладів і ін.). Для осіб, які вже зайняті в суспільному виробництві, воно проявляється у формі перерозподілу.

 

Логістичні посередники у каналах розподілу, їх функції

 

Під час формування каналу розподілу товару на перше місце висувається рішення про структуру каналу, тобто про кількість рівнів каналу і про конкретний склад членів каналу. Необхідною умовою можливості вибору каналу розподілу є наявність на ринку великої кількості посередників.

Логістичні посередники в каналах розподілу виконують певні функції, які укрупнено можна розділити на:

- функції (операції) фізичного розподілу;

- функції обміну (купівлі-продажу);

- підтримуючи функції (стандартизації якості дистрибуції, фінансування, інформаційної підтримки, страхування ризиків і т.п.)

Посередниками в операціях фізичного розподілу є різні спеціалізовані транспортні, експедиторські, транспортно - експедиторські фірми, компанії фізичного розподілу, вантажі термінали і термінальні комплекси, ван7тажі розподільчі центри, підприємства із сортування, затарювання та пакування готової продукції, вантажопереробні та інші підприємства.

Серед посередників у дистрибьюції, які виконують підтримуючі функції, можна виокремити підприємства та установи фінансового сервісу (банки, фінансові компанії, клірингові та розрахункові центри і компанії і т.п.), підприємства інформаційного сервісу (інформаційно-диспетчерські центри, обчислювальні центри колективного користування, підприємства зв’язку і телекомунікацій і т.п.), страхові компанії, установи стандартизації, ліцензування та сертифікації і т.д.

Центральне місце серед посередників у дистрибуції займають торгові посередники, які крім безпосередньо функцій обміну (купівлі-продажу) товару можуть виконувати й інші вищезазначені функції, наприклад, транспортування, експедирування, страхування, вантажопереробки, управління запасами, кредитно-фінансового обслуговування, передпродажного і після продажного сервісу і т.д.

Основними причинами, які зумовлюють використання торгових посередників під час формування логістичних каналів і ланцюгів є:

1) Управління потоковими процесами на основі логістичної концепції вимагає наявності певних фінансових, матеріальних, кваліфікаційних і інших ресурсів. Чим вищі вимоги до ефективності управління, тим більше засобів і ресурсів може знадобитися.

2) Формування оптимальної структури логістичних каналів і ланцюгів, а також подальше, її удосконалення передбачає наявність знань і досвіду у сфері кон’юнктури ринку зі структури товарних потоків, методів реалізації та способів розподілу.

Кваліфікацію торгових посередників можна провести за поєднанням двох ознак: 1 - від імені кого працює посередник; 2 - за чий рахунок посередник проводить свої операції. Можна виділити чотири типи торгових посередників: своє ім’я – свій рахунок, своє ім’я – чужий рахунок, чуже ім’я - свій рахунок, чуже ім’я - чужий рахунок (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Типи торгових посередників у каналах розподілу

Тип посередника	Ознака класифікації
Дилер	Від свого імені і за свій рахунок
Дистриб’ютор	Від чужого імені і за свій рахунок
Комісіонер	Від свого імені і за чужий рахунок
Агент, брокер	Від чужого імені і за чужий рахунок

Дилери - це оптові, рідше роздрібні посередники, які ведуть операції від свого імені і за свій рахунок. Товар закуповується ними за договором постачання. Таким чином, дилер стає власником продукції після повної оплати поставки. Відносини між виробником і дилером припиняються після виконання всіх умов за договором постачання. Однак взаємини виробника з дилерами останнім часом здобувають різноманітні форми через прагнення виробників формувати вертикальні канали розподілу. При цьому дилери стають власниками привілеїв, поєднуючи у своїх руках ряд послідовних етапів процесу виробництва і розподілу. У логістичному ланцюзі дилери розташовані найближче до кінцевих споживачів.

Розрізняють два види дилерів.

Ексклюзивні дилери є єдиними представниками виробника в даному регіоні та наділені виключними правами щодо реалізації його продукції.

Дилери, які співробітничають з виробником на умовах франшизи, називаються авторизованими.

Дистриб’ютори – оптові та роздрібні посередники, які ведуть операції від імені виробника і за свій рахунок. Як правило, виробник надає дистриб’ютору право торгувати своєю продукцією на певній території і протягом певного терміну. Таким чином, дистриб’ютор не є власником продукції. За договором він набуває права на продаж продукції. Дистриб’ютор може діяти і від свого імені. У цьому випадку в рамках договору про надання права на продаж укладається договір постачання. У логістичному ланцюзі дистриб’ютори зазвичай займають позицію між виробником і дилерами.

Комісіонери - це оптові та роздрібні посередники, які проводять операції від свого імені та за рахунок виробника. Комісіонер не є власником продукції. Виробник (або комітент у даній операції) залишається власником продукції до її передачі й оплати кінцевим споживачем. Договір про постачання продукції укладається від імені комісіонера. Таким чином, комісіонер є посередником тільки для комітента, а не для кінцевого споживача гроші якого перераховуються на рахунок комісіонера. При цьому ризик випадкового псування і втрати продукції лежить на комітенті. Комісіонер зобов’язаний забезпечити збереження товару. Він відповідає за втрату або ушкодження продукції з вини комісіонера. Винагорода комісіонеру виплачується зазвичай у вигляді відсотків від суми проведеної операції або як різниця між ціною, призначеної комітентом, і ціною реалізації.

Агенти - посередники, які виступають як представники або помічники іншої основної щодо нього особи (принципала). Як правило, агенти є юридичними особами. Агент укладає угоди від імені і за рахунок принципала. За обсягом повноважень агенти поділяються на дві категорії. Універсальні агенти здійснюють будь-які юридичні дії від імені принципала. Генеральні агенти вкладають тільки угоди, зазначені в дорученні. За свої послуги агенти отримують винагороду як за тарифами, так і за домовленістю з принципалом. Найбільш розповсюджений вид агентської винагороди-відсоток від суми укладеної угоди.

Брокери - посередники під час укладання угод, які зводять контрагентів. Брокери не є власниками продукції, як дилери або дистриб’ютори, і не розпоряджаються продукцією, як дистриб’ютори, комісіонери або агенти. На відміну від агентів, брокери не перебувають в договірних відносинах з жодною із сторін угоди, яку укладають, і діють лише на основі окремих доручень. Брокерів винагороджують тільки за продану продукцію. Їх доходи можуть формуватися як певний відсоток від вартості проданих товарів або як фіксована винагорода за кожну продану одиницю товару.

Кількість і тип посередників у каналі розподілу визначається типом системи розподілу. У маркетингу розроблено три підходи до вирішення цієї проблеми: інтенсивний розподіл, ексклюзивний розподіл і селективний розподіл.

Інтенсивний розподіл передбачає забезпечення запасами продукції якомога більшої кількості торгових підприємств.

Ексклюзивний розподіл передбачає навмисно обмежену кількість посередників, які торгують даною продукцією в межах збутових територій.

Селективний розподіл - це дещо середнє між методами інтенсивного та ексклюзивного розподілу. Селективний розподіл дозволяє виробнику досягти необхідного охоплення ринку за умови більш жорстокого контролю і з меншими витратами, ніж при організації інтенсивного розподілу.

Для підвищення ефективності збуту продукції та з метою економії засобів організації часто використовують багатоканальні системи розподілу продукції.

Кожен виробник на основі маркетингових досліджень ринків збуту своєї продукції визначає структуру можливих каналів розподілу, їх зв’язок з конкретними категоріями споживачів та один з одним.

 

Посередники в операціях фізичного розподілу

Під час формування каналу розподілу товару на перше місце висувається рішення про структуру каналу, тобто про кількість рівнів каналу і про конкретний склад членів каналу. Необхідною умовою можливості вибору каналу розподілу є наявність на ринку великої кількості посередників.
Логістичні посередники в каналах розподілу виконують певні функції, які укрупнено можна розділити на:
- функції (операції) фізичного розподілу;
- функції обміну (купівлі-продажу);
- підтримуючи функції (стандартизації якості дистрибуції, фінансування, інформаційної підтримки, страхування ризиків і т.п.)
Посередниками в операціях фізичного розподілу є різні спеціалізовані транспортні, експедиторські, транспортно - експедиторські фірми, компанії фізичного розподілу, вантажі термінали і термінальні комплекси, ван7тажі розподільчі центри, підприємства із сортування, затарювання та пакування готової продукції, вантажопереробні та інші підприємства.
Серед посередників у дистрибьюції, які виконують підтримуючі функції, можна виокремити підприємства та установи фінансового сервісу (банки, фінансові компанії, клірингові та розрахункові центри і компанії і т.п.), підприємства інформаційного сервісу (інформаційно-диспетчерські центри, обчислювальні центри колективного користування, підприємства зв'язку і телекомунікацій і т.п.), страхові компанії, установи стандартизації, ліцензування та сертифікації і т.д.
Центральне місце серед посередників у дистрибуції займають торгові посередники, які крім безпосередньо функцій обміну (купівлі-продажу) товару можуть виконувати й інші вищезазначені функції, наприклад, транспортування, експедирування, страхування, вантажопереробки, управління запасами, кредитно-фінансового обслуговування, передпродажного і після продажного сервісу і т.д.
Основними причинами, які зумовлюють використання торгових посередників під час формування логістичних каналів і ланцюгів є:
1) Управління потоковими процесами на основі логістичної концепції вимагає наявності певних фінансових, матеріальних, кваліфікаційних і інших ресурсів. Чим вищі вимоги до ефективності управління, тим більше засобів і ресурсів може знадобитися.
2) Формування оптимальної структури логістичних каналів і ланцюгів, а також подальше, її удосконалення передбачає наявність знань і досвіду у сфері кон'юнктури ринку зі структури товарних потоків, методів реалізації та способів розподілу.

 

Основи логістичного управління в дистрибуції

 

 

Вибір концепцій системи розподілу

З операційної точки зору логістична концепція «планування по­треб/ресурсів» може бути використана і в системах дистрибуції, що стало підставою для створення зовнішніх мікрологістичних систем «планування розподілу продукції/ресурсів» (DRP). Системи DRP — це поширення логіки побудови систем MRP на канали дистрибуції гото­вої продукції. Однак ці системи суттєво розрізняються.

Системи MRP визначені виробничим розкладом, який детально рег­ламентований і контролюється фірмою-виробником готової продукції. Функціонування ж систем DRP базується на споживчому попиті, який не контролюється фірмою. Тому системи MRP звичайно характеризуються більшою стабільністю на відміну від систем DRP, що працюють в умовах невизначеності попиту. Таке невизначене зовнішнє середовище накладає додаткові умови й обмеження у політиці керування запасами готової про­дукції у розподільних мережах. У той же час системи MRP контролюють запаси всередині виробничих підрозділів. Системи DRP планують і регу­люють рівень запасів на базах і складах фірми у власній товаропровідній мережі збуту або у гуртових торгових посередників.

Фундаментальним інструментом логістичного менеджменту в систе­мах DRP є розклад (графік), який координує весь процес поставок і по­повнення запасів готової продукції у розподільчій мережі (каналі). Даний розклад формується для кожної виділеної одиниці зберігання (stock-keeping unit, SKU) і кожної ланки логістичної системи, пов'язаної із фор­муванням запасів у розподільному каналі. Графіки поповнення і витра­чання запасів SKU інтегруються у загальну вимогу поповнення запасів готової продукції на ескаладах фірми або гуртових посередників.

Мікрологістичні системи керування збутом, засновані на схемі DRP, дають змогу фірмам досягти певних переваг у маркетингу й логі­стиці. Маркетингові організаційні переваги полягають у наступному:

поліпшення рівня сервісу за рахунок зменшення часу доставки готової продукції та задоволення очікувань споживачів;

поліпшення просунення нових товарів на ринок;

здатність передбачити і попередити маркетингові рішення щодо просунення готової продукції із низьким рівнем запасів;

поліпшена координація керування запасами готової продукції з іншими функціями фірми;

виключна спроможність задовольняти запити споживачів за рахунок сервісу, пов'язаного з координацією керування запасами готової продукції.

Серед логістичних переваг систем БРР можна зазначити такі:

зменшення логістичних витрат, пов'язаних зі зберіганням і керу­ванням запасами готової продукції, за рахунок координації поставок;

зменшення рівня запасів за рахунок точного визначення величи­ни і місця поставок;

скорочення потреби у складських площах за рахунок зменшення запасів;

зменшення транспортної складової логістичних витрат за раху­нок ефективного зворотного зв'язку через замовлення;

поліпшення координації між логістичними функціями у дистри­буції та виробництві.

У той же час існують певні обмеження й недоліки у застосуванні систем БРР. По-перше, система БРР вимагає точного скоординовано -го прогнозу відправлень і поповнення запасів для кожного центру і каналу розподілу готової продукції у товаропровідній мережі. В ідеа­льному випадку система не повинна підтримувати надмірні запаси у логістичних розподільних каналах, але це визначається лише точністю прогнозування. Для уникнення можливих помилок треба мати певні страхові запаси у розподільних центрах. Можливі три принципові по­милки: помилка самого методу прогнозування; невірне передбачення попиту, що відбивається на невірному розміщенні складів (або розмірі запасів); помилки у прогнозі часу зміни попиту.

По-друге, планування запасів у системах ЬіРР вимагає високої на­дійності при здійсненні логістичних циклів між розподільними центрами та іншими ланками логістичної системи. Невизначеність будь-якого циклу (замовлення, транспортування, виробництва) відразу впливає на ефективність рішень, що приймаються в системі БРР.

По-третє, інтегроване планування розподілу викликає часті зміни у виробничому розкладі, що лихоманить виробничі підрозділи фірми, призводить до коливань у використанні виробничих потужностей, не­визначеності у витратах на виробництво, зривам доставки готової про­дукції споживачам. Зазначені недоліки традиційно усуваються шляхом збільшення страхових запасів у розподільній мережі.

Наприкінці 1980-х років у США та Західній Європі з'явилася роз­ширена версія системи «планування розподілу продукції/ресурсів» — система DRP II, яку називають другим поколінням систем керування розподілом продукції в логістичних системах. У системах DRP II ви­користовуються більш сучасні методи й алгоритми програмування, розраховані на локальні мережі персональних комп'ютерів і телекому­нікаційні електронні канали, що працюють у режимі «on line». У сис­темах DRP II застосовуються ефективніші моделі прогнозування по­питу, потреби в готовій продукції, забезпечується керування запасами при середньострокових і довгострокових прогнозах попиту на готову продукцію. У таких системах комплексно вирішуються питання керу­вання виробничою програмою, виробничими потужностями, персона­лом, якістю процесів перевезень і логістичного сервісу.

У зарубіжній практиці серед інших мікрологістичних концепцій за останнє десятиріччя великого поширення набули різні варіанти конце­пції «реагування на попит» (demand-driven techniques, DDT). Дана концепція в основному розроблялася як модифікація концепції «пла­нування потреб/ресурсів» з метою поліпшення реакції на зміну спожи­вчого попиту. Найвідомішими є чотири варіанти концепції: «точки за­мовлення (перезамовлення)», «швидкого реагування», «неперервного поповнення запасів» і «автоматичного поповнення запасів».

Концепція «точки замовлення (перезамовлення)» (re-order point, ROP) використовує одну із найстаріших методик контролю й керуван­ня запасами, засновану на точці замовлення (перезамовлення) і статис­тичних параметрах витрачання продукції. Дана концепція застосову­ється для визначення й оптимізації рівня страхових запасів з метою елімінування коливань попиту. Ефективність методу ROP значною мі­рою залежить від точності прогнозування попиту, внаслідок чого він тривалий час не був популярним у логістичних менеджерів. Через те, що прогнози споживчого попиту на готову продукцію не відзначалися особливою точністю, практичного застосування метод ROP у логістиці не знаходив. Відродження методу пов'язане із революцією в інформа­ційних технологіях, коли з'явилася можливість одержувати і обробля­ти інформацію щодо попиту із кожної точки продажу за допомогою сучасних телекомунікаційних та інформаційно-комп'ютерних систем. Цьому ж сприяли нові гнучкі виробничі технології, які значно змен­шили тривалість виробничо-логістичних циклів. Сфера використання концепції ROP — регулювання рівня страхових запасів, причому в тих чи інших варіантах визначення точок замовлення використовуються різні методи «реагування на попит».

Мікрологістичні концепції «швидкого реагування», «неперервного поповнення запасів» і «автоматичного поповнення запасів» ґрунту­ються на методології «реактивного відгуку» на попит, який передбача­ється, шляхом концентрації або швидкого поповнення запасів у точках ринку, близьких до прогнозованого розширення попиту. Такі концеп­ції мають певну схожість, бо в основному націлені на максимальне скорочення часу реакції логістичної системи на зміну попиту і навіть на превентивні рішення щодо керування запасами готової продукції, котрі заздалегідь враховують динаміку попиту.

Концепція «швидкого реагування» (quick response, QR) є логістич-ною координацією дій роздрібних торгівців і гуртовиків з метою по­ліпшення просування готової продукції в їх розподільних мережах у відповідь на зміни попиту, що передбачаються. Реалізація даних кон­цепцій здійснюється шляхом моніторингу продаж у роздрібній торгів­лі та передачі гуртовикам інформації щодо обсягів продаж за специфі­кованою номенклатурою та асортиментом і від гуртовиків — виробникам готової продукції. Інформаційна підтримка забезпечує розділення процесу «швидкого реагування» між роздрібними торгів­цями, гуртовиками і виробниками. Наприклад, роздрібні торгівці мо­жуть зажадати від фірми-виробника скоротити тривалість виробничо­го періоду від 15 до 13 днів, а цикл поповнення запасів від постачальників — від 6 до 3 днів. Удосконалення інформаційних тех­нологій сприяє зменшенню невизначеності у термінах доставки гото­вої продукції, виробництві й поповненні запасів, відкриває можливості максимально гнучкої взаємодії партнерів у інтегрованих логістичних ланцюгах. Застосування концепції «швидкого реагування» дозволяє зменшити запаси готової продукції до потрібного рівня, але не нижче величини, здатної швидко задовольнити споживацький попит, і в той же час значно підвищити оборотність запасів.

Логістична стратегія «неперервного поповнення запасів» (continuous replenishment, CR) є модифікацією концепції «швидкого реагування» і призначена для усунення необхідності в замовленнях на поповнення запасів готової продукції. Метою даної стратегії є встано­влення ефективного логістичного плану, спрямованого на безперервне поповнення запасів готової продукції у роздрібних торговців. За допо­могою щоденної обробки інформації щодо обсягів продаж у роздріб­них торговців і відправлень готової продукції від гуртовиків постача­льник (фірма-виробник) розраховує необхідну сумарну потребу в кількості та асортименті товарів. Потім досягається угода між поста­чальником, гуртовиками і роздрібними торговцями щодо поповнення їх запасів готової продукції шляхом підписання зобов'язань щодо за­купівель. Постачальник на підставі обробки інформації щодо продаж і прогнозу попиту неперервно (або із досить високою частотою) попов­нює запаси роздрібних торговців безпосередньо або через гуртових посередників. У деяких випадках для скорочення часу поповнення за­стосовується наскрізний фрахт або пряма доставка готової продукції роздрібним торговцям, минаючи гуртовиків. Згідно з концепцією «не­перервного поповнення запасів» для ефективної роботи необхідно ви­конати дві основні операції: по-перше, забезпечити достовірність ін­формації від роздрібних торговців і надійну доставку готової продук­ції; по-друге, максимальна відповідність розмірів вантажних відправ­лень вантажомісткості транспортних засобів.

Подальшим розвитком стратегій «швидкого реагування» і «непе­рервного поповнення запасів» стала логістична концепція «автоматич­ного поповнення запасів» (automatic replenishment, AR). Дана концеп­ція забезпечує постачальників (виробників готової продукції) необхідним набором правил для прийняття рішень щодо товарних ха­рактеристик і категорій. Товарна категорія — це комбінація розмірів, кольору і супутніх товарів, які звичайно подаються разом у певній то­рговельній точці роздрібної мережі. За допомогою застосування стра­тегії «автоматичного поповнення запасів» постачальник може задово­льнити потреби роздрібних торговців у товарній категорії за рахунок усунення необхідності відстежувати одиничні продажі та рівень запа­сів для товарів швидкої реалізації. Реакція на товарну категорію до­зволяє постачальникам збільшувати гнучкість та ефективність попов­нення запасів. Керування запасами у роздрібних торговців підвищує їх відповідальність за надійність поставок і підтримання рівня запасів відповідно до попиту. З позицій роздрібних торговців результатом впровадження логістичної стратегії «автоматичного поповнення запа­сів» є файл поповнення страхових запасів, сконструйований таким чи­ном, щоб максимізувати обсяг продаж для товарної категорії. Така стратегія дає змогу також зменшити витрати роздрібних торговців, пов'язані із розподілом запасів і забезпеченням надійності їх попов­нення.

Хоча логістичні стратегії «швидкого реагування», «неперервного поповнення запасів» і «автоматичного поповнення запасів» спрямова­ні передусім на задоволення запитів роздрібних торговців, вони забез­печують також певну вигоду від інтегрованих взаємовідносин для ви­робників і гуртовиків. Існують дві основні причини такого альянсу. Перша пов'язана із тим, що інформаційні потоки, котрі відбивають вимоги покупців, процедури замовлень і графіка доставки готової продукції, забезпечують постачальникам (виробникам і гуртовим тор­говельним посередникам) краще бачення проблеми керування запаса­ми у дистрибуції. Виробники й гуртовики можуть краще планувати поставки, коли вони знають обсяг продаж і рівень запасів готової про­дукції у роздрібних торговців, у розподільчих центрах й у виробницт­ві. Це краще бачення допомагає постачальникам швидше реагувати на зміну попиту, розв'язувати питання щодо організації збирання замов­лень, розміщення складів і виробничих підрозділів. Інформованість у інтегрованих розподільних каналах допомагає постачальникам уста­новлювати пріоритети на виробництві та розподілі між окремими то­варами і групами споживачів. Друга причина розвитку інтегрованих логістичних систем пов'язана із тим, що врахування чинників часу та інформації сприяє кращій координації діяльності партнерів (ланок ло­гістичної системи) у розподільчій мережі. Альянс між ланками логіс-тичної системи, заснований на обміні інформацією і зменшенні ризи­ків, сприяє поліпшенню їх операційної ефективності, встановленню тривалих партнерських взаємовідносин.

 

Причини, які зумовлюють використання посередників

 

Основні причини, що зумовлюють використання посередників:
— організація процесу розподілу потребує наявності фінансових ресурсів;
— створення оптимальної системи розподілу передбачає, що суб'єкт ринку, який організовує та здійснює збут, володіє відповідними знаннями та досвідом щодо кон'юнктури ринку, методів розподілу, торгівлі;
— завдяки контактам, досвіду та спеціалізації більш кваліфіковані посередники з меншими витратами забезпечують широку доступність товару та доведення його до цільових ринків.

Різні організації — виробничі, комерційні (спеціалізовані на роздрібній чи оптовій торгівлі), транспортні фірми, страхувальні та багато інших — об'єднують свої зусилля, створюючи канали розподілу, які дають їм змогу швидко, ефективно та скоординовано постачати товари підприємствам, організаціям і кінцевим споживачам і відповідно задовольняти їхні потреби.

Слід зазначити, що канали розподілу також стимулюють попит, використовуючи різні методи просування. Таким чином, їх слід розглядати як керовану мережу, що підвищує споживчу цінність товарів і послуг. Для цього поліпшують зовнішній вигляд товару, полегшують процедуру його придбання, економлять час покупця, а також використовують найзручніший спосіб продажу товару покупцям.

Доки виробники працюватимуть у мінливому середовищі з високим рівнем конкуренції, роль сфери розподілу невпинно зростатиме. Сучасні суб'єкти ринку дедалі ширше використовують нові канали розподілу — ті, які найповніше відповідають специфічним вимогам і характеристикам конкретних сегментів ринку. Саме канали розподілу, які ефективно функціонують, дають змогу досягати реальних конкурентних переваг, створюють бар'єри входженню на ринок конкурентів, посилюють відповідну конкурентну позицію.

 

Класифікація і типии торговельних посередників

Залежно від ставлення до ризику і придбання прав власності на товар оптових посередників прийнято класифікувати: 1 група - дилери, які беруть ризик на себе, так як набувають право власності на товар, тому їх винагорода - це різниця між продажною і купівельною ціною; 2 група - агенти і брокери, які не беруть ризик на себе і не набувають права власності на товар, а отже, їхня винагорода - це комісійні.

До ділерів відносяться:

Дистриб'ютор - це велика оптова фірма, що здійснює оптові закупівлі у фірм-виробників і надає повний комплекс маркетингових послуг при збуті, а також послуги з встановлення й налагодження устаткування, навчання, консультування користувачів.

Дистриб'ютори зазвичай добре знають ринок, мають складські приміщення, сервісне обслуговування, володіють кваліфікованими фахівцями.

Джобер - це оптовий продавець, що займається постачанням промислових товарів у великі продовольчі магазини, або ж це біржовик, укладає угоди за свій рахунок.

Організатор - це оптовий посередник, який під час транспортувань товару приймає ризик на себе і набуває на неї право власності на цей період. В основному організатори працюють на ринках лісу, вугілля, будівельних матеріалів, зерна.

Група агентів і брокерів включає:

Агенти зі збуту товарів - це оптові посередники, які використовують широкі ділові зв'язки з покупцями.

Агенти з закупівлі товарів - це оптові посередники, які оформляють угоди з покупцями на придбання (закупівлю) товару на основі гарного знання ринку за їхній рахунок і від їхньої думки.

Брокер - це посередник між продавцем і покупцем при укладенні угоди. Він діє від імені та за рахунок клієнта, не приймаючи ризик на себе. Брокер, як правило, добре знає кон'єктури ринку, ціни, володіє мистецтвом ведення переговорів. За свою роботу він отримує комісійні.

Комісіонери - посередники, що роблять угоди за дорученням клієнта і за його рахунок, але від свого імені.

Консигнатор - це «проталківателі» маловідомих ринку товарів. Їх робота полягає в тому, що відповідно до договору вони зобов'язані зберігати товари на складі для реалізації протягом певного терміну. Комісійну оплат