- Декларация АСЕАН (1967). Образующий документ, установивший цели организации (см. выше).
- Декларация о зоне мира, свободы и нейтралитета в Юго-Восточной Азии (1971) (Куала-Лумпурская декларация). В ней заявлялось, что нейтральность региона являет собой «желанную цель».
- Договор о дружбе и сотрудничестве (Treaty on amity and Cooperation, TAC) (1976). В этом договоре страны договорились о принципах взаимоотношений друг с другом, а именно: взаимное уважение независимости, сувере-нитета, равенства, территориальной целостности и национальной идентичности каждой нации, право на невмешательство во внутренние дела государства, отказ от методов принуждения в международных отношениях, разрешения конфликтов мирным путём и пр. Договор принят в связи с уменьшением напряжённости в регионе после окончания Второй индокитайской войны.
- Манильская декларация, с которой выступили страны АСЕАН в 1992 году, призывала все стороны, вовлеченные в территориальные споры о принадлежности Парасельских островов и островов Спратли, ограничиться мирными средствами в урегулировании спорных вопросов.
- Договор о создании в Юго-Восточной Азии зоны, свободной от ядерного оружия (Бангкокский договор) (1995). Этот договор является логичным продолжением Куала-Лумпурской декларации.
- Декларация о совместных действиях по противодействию терроризму принята в Брунее в ноябре 2001 года. В документе выражается решимость активизировать совместные и индивидуальные усилия стран АСЕАН по предотвращению, противодействию и пресечению деятельности террористических групп в регионе.
- Устав АСЕАН. Подписан на саммите АСЕАН в Сингапуре в 2007 г., в настоящее время находится на стадии ратификации странами-членами.
Править] АРФ
АРФ: Члены АСЕАН Остальные участники АРФ
Асеановский региональный форум был создан в 1994 г. в рамках превентивной дипломатии. Встречи проводятся ежегодно в одной из столиц АСЕАН. Согласно бюллетеню председателя на первом АРФ, целями АРФ являются: 1) стимулирование конструктивных диалога и консультаций по вопросам политики и безопасности; 2) создание весомого вклада в усилия, направленные на создание доверительных отношений и превентивной дипломатии в Азиатско-Тихоокеанском регионе. В рамках этого форума существуют две «дорожки»: по первой диалог ведётся на официальном межправительственном уровне, а по второй – между НПО и академическими кругами. Помимо АСЕАН в последнем форуме участвовали Австралия, Бангладеш, Восточный Тимор, ЕС, Индия, Канада, КНДР, КНР, Монголия, Новая Зеландия, Папуа-Новая Гвинея, Пакистан, Республика Корея, Россия, США.
Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС)
Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва створена в 1989 р. Як оформлене регіональне інтеграційне угруповання АТЕС тільки складається, в ній починаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської й азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської. Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічного, валютного і політичного союзу, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють насамперед мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій.
На даний час АТЕС включає 21 державу Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа-Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі, В’єтнам, Перу, РФ.
Система керування в АТЕС включає 10 робочих груп, секретаріат, спеціальний комітет з торгівлі й інвестицій. Разом з тим АТЕС не має механізму прийняття рішень і багато в чому зберігає риси консультативної групи.
Особливість АТЕС полягає в географічній приналежності вхідних в Асоціацію країн, що знаходяться на величезних відстанях одна від одної й об'єднані лише виходом до Тихого океану.
Особливість АТЕС, з економічної точки зору, полягає в тім, що до неї входять як найбільші промислово розвинуті країни (США, Японія, Канада, Австралія), так і такі держави які поступаються їм, такі як Мексика, Чилі, КНР і ін. На АТЕС припадає 55% світового ВВП, 40% світової торгівлі, більш 40% населення земної кулі.
На зустрічах учасників АТЕС у Сіетлі в 1993 р. і в Богоре в 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі (регіональної і глобальної); створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в області технологій; заходів митного роззброювання і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн – до 2020 р.).
У листопаді 1995 р. лідери 18 країн на зустрічі АТЕС в Осаці (Японія) не змогли дійти згоди про конкретний «план акцій» по реалізації поставлених у 1994 р. цілей. В АТЕС існують серйозні протиріччя між «азіатськими» і «неазіатськими» учасниками угруповання.
Роком пізніше, у листопаді 1996 р., у Манілі на Філіппінах учасники АТЕС зуміли домовитися про координацію індивідуальних і спільних планів лібералізації ринків товарів і послуг. Було підтверджене прагнення створити до 2020 р. зону, вільну для переміщення товарів і капіталів, зберегти мораторій на вступ нових членів до кінця ХХ сторіччя. У цілому АТЕС можна оцінити як угруповання «відкритої економічної інтеграції», заявку на вступ до якого подали Індія, Пакистан, Монголія, Колумбія, Еквадор.
