Розділ 8. Дії під час участі в міжнародних миротворчих операціях

Загальні положення

 

390. Миротворча діяльність – це колективні дії міжнародних організацій (ОБСЄ, ООН, НАТО тощо) політичного, економічного, дипломатичного, воєнного та іншого характеру, які застосовуються відповідно до норм і принципів міжнародного права та спрямовані на запобігання чи припинення збройних конфліктів переважно мирними способами з метою підтримання міжнародної безпеки.

391. Види миротворчої діяльності базуються на принципах міжнародного гуманітарного права. Основними видами участі в миротворчій діяльності, як правило, можуть бути направлення в зону конфлікту країнами-учасниками своїх спостерігачів, миротворчих сил, а також здійснення виділення матеріально-технічних ресурсів і послуг.

Під час цих заходів повинні дотримуватися такі основні принципи: законність, згода сторін, неупередженість (нейтральність), рішучість і цілеспрямованість, чіткість намірів, відкритість дій миротворчих сил, багатонаціональність, інтеграція та єдність дій, власна безпека і застосування сили винятково для необхідної самооборони, легке розпізнавання контингентів миротворчих сил, передбачення інцидентів та визнання повноважень місцевої влади.

Місія спостерігачів має завдання спостерігати за обстановкою у визначеному регіоні (районі) та звітувати за результатами спостереження. Поодинока міжнародна місія спостереження складається з декількох членів військового персоналу, які здійснюють різні види спостереження у спірному районі та повідомляють про будь-які порушення домовленості про припинення вогню, здійснюють патрулювання в критично важливих районах, ведуть переговори на місцевому рівні з ворогуючими сторонами і проводять особливі види слідства.

Миротворчі сили – це військові миротворчі контингенти, військовий і цивільний персонал, а також поліція, які призначені для проведення миротворчих операцій. Вони можуть включати сухопутні, військово-повітряні, військово-морські, допоміжні та інші підрозділи для участі у виконанні миротворчих завдань.

Військовий персонал може призначатися окремо: служити в міжнаціональному складі, у складі групи (медичної групи) або як частина багатонаціонального підрозділу. Військові підрозділи можуть бути сформовані відразу або після прибуття в район операцій. Рівень участі залежить від масштабу конфлікту і буде визначений відповідним документом для початку організації планування майбутніх операцій (мандатом).

Миротворчий контингент – військові підрозділи, оснащені відповідним ОВТ, засобами підтримки і зв’язку, що направляються для участі в ММО, у тому числі разом із формуваннями ІВФ та ПрО, які входять до складу об’єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі в ММО.

Миротворчий персонал – окремі військовослужбовці та цивільні особи військових формувань, ПрО, інших державних органів і цивільних установ, які направляються для участі в ММО і не входять до складу миротворчого контингенту.

Матеріально-технічні ресурси та послуги складаються з фінансової та технічної допомоги, що надаються для використання в ММО, у тому числі бойова і спеціальна техніка, окремі види озброєнь, засоби зв’язку, транспортні засоби з екіпажами; забезпечення продовольством, медикаментами, транспортом та іншим обладнанням. У деяких випадках участь у виконанні миротворчих завдань може бути обмежена лише наданням техніки щодо забезпечення перевезень і постачання багатонаціональним силам.

392. Значну роль під час здійснення миротворчої діяльності відіграють ММО.

Міжнародні миротворчі операції – це міжнародні дії або заходи (у тому числі дії багатонаціональних сил), які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту ООН, Організації безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), інших регіональних організацій, які є відповідальними у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно з положеннями Статуту ООН.

Миротворча операція має за мету перш за все здійснення дипломатичних кроків щодо досягнення, відновлення або дотримання миру в районах потенційного конфлікту. За таких умов політичні заходи мають суттєвий вплив на ведення військових дій, які проводяться за згодою протиборчих сторін з метою підтримання миру, досягнутого в результаті переговорів, та сприяння дипломатичному розв’язанню спірних проблем.

У відповідності до форм і видів участі у миротворчій діяльності розрізняють наступні типи миротворчих операцій: з попередження конфліктів (коли для уникнення конфлікту вчинені такі дії, як превентивна дипломатія, консультації, ведення спостереження за обстановкою відповідно до угод сторін конфлікту, накладення санкцій тощо); з встановлення миру (сприяння миру) (проводяться за обов’язковою згодою сторін конфлікту з метою їх розв’язання шляхом мирного урегулювання, в умовах відсутності чітких домовленостей між сторонами конфлікту (посередництво, переговори, надання різноманітних видів допомоги) або превентивного розгортання військ для недопущення конфлікту, а також контролю за умовами перемир’я та виконання угод про припинення вогню, забезпечення дотримання прав людини, надання всебічної допомоги населенню); з підтримання (відновлення) миру (проводяться, як правило, після досягнення домовленостей між сторонами конфлікту (підписання мирної угоди) для недопущення подальшого розгортання конфлікту та надання допомоги у розвитку процесу мирного врегулювання роз’єднання збройних формувань, задіяних у конфлікті, недопущення та запобігання ескалації воєнних дій, відновлення законності та правопорядку, забезпечення нормального функціонування державних і виборних установ та організацій шляхом роз’єднання ворогуючих сторін миротворчими контингентами); з примушення до миру (встановлення миру) (проводяться коли не передбачається обов’язкова згода всіх конфліктуючих сторін, як правило, вводяться міжнародні санкції та застосовуються найрішучіші заходи з використанням військової сили для припинення збройного конфлікту і примушення сторін конфлікту до встановлення перемир’я, мають більше військовий напрямок, ніж політико-дипломатичний задля припинення громадянських і міжетнічних війн); з розбудови миру (проводяться у постконфліктний період для відновлення життєдіяльності найважливіших елементів інфраструктури та цивільних інститутів країни, демілітаризації району конфлікту головна роль належить, як правило, цивільним структурам (гуманітарним агенціям, неурядовим організаціям тощо).

У рамках миротворчої діяльності можуть проводитися також пошуково-рятувальні, гуманітарні та електоральні операції.

Пошуково-рятувальні операціїпроводяться для пошуку і порятунку особового складу військових формувань і населення, яке потерпає від наслідків НС техногенного, природного та воєнного характеру з використанням спеціальних команд та обладнання.

Гуманітарні операції проводяться з метою надання допомоги та захисту жертв конфлікту або стихійного лиха, полегшення тягаря населення, особливо в умовах, коли місцева влада не бажає або неспроможна налагодити нормальну життєдіяльність населення. Керівництво гуманітарними операціями здійснюють, як правило, цивільні особи.

Електоральні операції проводяться для створення умов і допомоги у проведенні демократичних виборів до органів влади та уряду. Можуть бути як самостійними операціями, так і проводитися у якості складової частини операцій з розбудови миру.

Здійснення пошуково-рятувальних, гуманітарних та електоральних операцій не вимагають спеціального мандату.

393. Традиційно роль військової сили у миротворчій діяльності полягає в тому, щоб, розмістившись між різними сторонами конфлікту, завадити їх зіткненню або в спостереженні як виконується угода про припинення вогню чи примирення.

Практичне проведення операції з попередження, встановлення або підтримання миру може включати декілька різних способів дій. Основними з них є дії щодо спостереження, розмежування та змішані дії розмежування і спостереження.

Дії щодо спостереження, як правило, виконуються військовими спостерігачами та за допомогою організації різних видів спостереження. Їх завдання полягає у контролі за виконанням угоди перемир’я.

Дії щодо розмежування, як правило, здійснюються миротворчими підрозділами. Завдання полягає в тому, щоб розміститись між двома або більше ворогуючими сторонами, запобігти (не допустити) відновленню збройної боротьби. Областю дії може бути Буферна зона ООН, де дозволяється перебувати тільки персоналу ООН, або зона, у якій ніякому військовому персоналу, крім персоналу ООН, не дозволяється бути.

Змішані дії розмежування і спостереженнявключають контролювання районів по обидва боки буферної зони, де протиборчі сторони погодилися на обмеження у застосуванні військової сили (ці райони називаються Областями Обмеження Озброєнь).

394. Типовими завданнями операцій з примушення до миру є: поновлення правопорядку; захист гуманітарних операцій і прав людини; стримування конфлікту; роз’єднання ворогуючих сторін; встановлення зон безпеки та нагляд за ними; гарантування або недопущення просування та посилення санкцій. Відмінністю завдань є виконання миротворчими підрозділами поліцейських функцій. Значно зростає обсяг завдань підрозділам інженерних військ і тиловим службам для забезпечення гуманітарних операцій, поновлення місцевої інфраструктури.

Миротворчі підрозділи застосовуються для спонукання сторін конфлікту до взаємних поступок і досягнення згоди, тому є висока можливість ведення обмежених бойових дій між миротворчим контингентом і конфліктуючими сторонами. Протистояння може призвести до повномасштабних бойових дій. У цьому випадку миротворчі підрозділи потрапляють в умови близькі до конфлікту низької інтенсивності, а операції з примушення до миру являють собою активну військову фазу бойових дій (з елементами стабілізаційних і специфічних дій) проти сторін конфлікту, яка завершує комплекс політичних, дипломатичних і економічних заходів з метою рішучого примушення сторін конфлікту до встановлення перемир’я.

 

Підготовки до дій у ММО

395. Взвод зі складу миротворчого контингенту самостійно або у складі роти може залучатися до виконання найбільш характерних завдань: організації всіх видів спостереження; здійснення контролю за пересуванням людей і транспортних засобів у зоні роз’єднання (буферній, демілітаризованій зоні); проведення патрулювання; взяття під охорону та оборону важливих об’єктів; захисту своїх сил і засобів (організація безпеки миротворчих підрозділів); усебічного сприяння переговорам; блокування районів, населених пунктів; сприяння гуманітарній допомозі та економічній діяльності; забезпечення супроводження колон гуманітарної допомоги, інших важливих вантажів і високопосадових осіб.

Крім цього, миротворчі завдання можуть виконуватися шляхом проведення оточення та обшуків; гарантування безпеки на виборчих пунктах і на зустрічах виборців з кандидатами різного рівня; виконання ремонтно-відновлювальних робіт і надання медичної допомоги у випадках масових поранень тощо.

В умовах проведення операцій з примушення до миру миротворчий взвод може вести звичайні бойові дії, а також, залежно від обстановки, виконувати завдання, притаманні стабілізаційним і специфічним діям військ.

Крім цього, він може включатися до складу сил швидкого реагування для вирішення завдань, які раптово виникають, під час проведення миротворчої місії. Склад сил швидкого реагування визначається старшим командиром сил з підтримання миру і може включати як підрозділи, так і засоби їх мобільної доставки в райони застосування. До сил швидкого реагування можуть бути направлені підрозділи і частини з різних національних контингентів з підтримки миру, але з обов’язковою мовною сумісністю (або забезпечені достатньою кількістю радників і перекладачів). Загальне командування силами швидкого реагування покладається на командувача миротворчими силами, або за його рішенням – на командира національного контингенту,у чиїх інтересах сили швидкого реагування на цьому етапі виконують поставлене завдання.

Сили швидкого реагування застосовуються: у разі виникнення загрозливого стану в одному з районів виконання миротворчої місії, для вирішення завдань, які раптово виникають, демонстрації військової присутності або застосування сили з метою надання допомоги одному з національних контингентів, протидії проявам сили з боку сторін конфлікту, надання допомоги підрозділам, які опинилися в небезпеці.

Залежно від покладених миротворчих завдань організаційно-штатна структура підрозділів миротворчих сил може бути різною і розробляється конкретно під кожну миротворчу місію.

396. Під час виконання миротворчих завдань в умовах проведення миротворчих операцій підрозділи розташовуються в базових районах.

Базовий район (БР) – ділянка спеціально виділеної території з розташованими на ній будівлями (спорудами), наметовими містечками, місцями розташування ОВТ, складами, де розміщуються одна або декілька частин (підрозділів).

На відміну від розташування на місці (району зосередження, вихідного району) базовий район розташовується на території іноземних держав і може включати спеціально відведені будівлі в межах населених пунктів для розміщення підрозділів та органів управління ними, більш щільно та ретельно обладнується в інженерному відношенні, у тому числі з улаштуванням інженерних загороджень, готується для ведення кругової оборони з метою забезпечення безпечної життєдіяльності підрозділів. У базових районах у повній бойовій готовності перебувають чергові підрозділи для виконання завдань, які раптово виникають.

Для підтримання порядку, встановленого старшим начальником, серед військовослужбовців і служби військ призначається комендант базового району.

У межах базового району, як правило, створюються бази миротворчих сил (БМС) (підрозділів), які дозволяють контролювати територію відповідальності. За допомогою таких баз здійснюється спостереження за зоною відповідальності, підтримування досягнутого перемир’я, управління діями КПП, патрульних груп і груп швидкого реагування, здійснюється контроль за пересуванням людей, техніки, гуманітарних вантажів. Вони дають змогу зустрічатися лідерам протиборчих сторін, пояснювати їм мету певних дій та їх значення під час проведення миротворчої операції.

397. Для виконання миротворчих завдань, крім звичайного військового базового рівня підготовки, військовослужбовці повинні чітко засвоїти та виконувати стандартні процедури миротворчих підрозділів ООН, які дещо відрізняються від загальної тактики ведення бойових дій, у зв’язку з чим особливого значення набуває індивідуальна підготовка, злагодження відділень і взводів.

Найбільш важливі дисципліни навчання, як правило, включаються до програми підготовки перед виконанням миротворчої місії і підлягають ретельному вивченню, зокрема це: міжнародне право; сучасна інформація щодо країни та району місії, у тому числі історію, культуру, релігію, традиції, географічні дані, рослинний і тваринний світ, клімат тощо; обов’язки та порядок організації та несення служби (на КПП, ПС; патрулювання вдень і вночі; супроводження та конвоювання; взаємодія з недержавними організаціями та порядок ведення переговорів на нижчому рівні; знання зброї, яка використовується в районі проведення миротворчих операцій; порядок та дії під час здійснення медичної евакуації); робота з картами стандарту НАТО; порядок дій під час посадки гелікоптера та управління вогнем із землі; порядок ведення переговорів по засобах зв’язку за стандартами НАТО; поводження на мінних полях та ознаки мін-пасток; водіння (ураховуючи специфіку рельєфу місцевості району); бездоганне знання правил використання зброї; перша медична допомога; порядок контролю натовпу; мовна підготовка (англійська та країни перебування); психологічна підготовка; порядок обшуку; поводження з представниками мас-медіа; охорона об’єктів та інженерне обладнання.

Підготовка підрозділів у базовому районі продовжується відповідно до програми бойової підготовки з урахуванням тих завдань, які стоять перед підрозділом. Здебільшого заняття проводяться у складі взводу під керівництвом командира взводу (командир роти, начальниками служб, офіцерами управління) миротворчого контингенту. У плані підготовки проводяться інструктажі особового складу, який заступає на бойове чергування на блокпости (КПП, патруль, конвой тощо).

Незалежно від відриву особового складу для виконання поставлених завдань постійно проводяться заняття з: бойової готовності (дії особового складу за різними ступенями бойової готовності); дій груп, що перебувають у резерві; обладнання місць несення чергування, охорони та оборони місця дислокації; організації медичної евакуації.

398. Порядок дій під час приведення у вищі ступені бойової готовності:

при бойовій готовності “Зелена”: підрозділи миротворчих сил виконують свої завдання у звичайному режимі;

при бойовій готовності “Жовта”: підрозділи миротворчих сил розміщені в призначених районах (секторах), весь особовий склад перебуває на своїх місцях у готовності до оборони. Командири підрозділів можуть дозволити особовому складу виконання тільки особливо важливих службових завдань за межами району (сектора) відповідальності; перевіряється зброя, засоби зв’язку і захисту;

при бойовій готовності “Червона”: вводяться обмеження руху транспорту в районі проведення операції з підтримання миру; 50% особового складу підрозділів перебуває на оборонних позиціях і на місцях несення служби, в укриттях; весь особовий склад носить каски і бронежилети; проводиться перевірка засобів захисту, доукомплектування підрозділів зброєю (великокаліберними кулеметами, автоматичними гранатометами тощо); продовжується несення служби на контрольно-пропускних пунктах і спостережних постах; патрулювання припиняється відповідно до обстановки;

при “Бойовій тривозі”: усі підрозділи на оборонних позиціях; КПП закриваються; особовий склад перебуває на спостережних постах з метою отримання даних про обстановку; патрулювання припиняється.

Дії особового складу за кожним ступенем готовності визначаються інструкцією, яка повинна бути в кожному підрозділі. Інструкція розробляється штабом військової частини миротворчих сил.

399. Підготовка підрозділів здійснюється відповідно до завдань, які покладаються на миротворчу місію.

Спостереження організовується з метою нагляду, своєчасного виявлення та вчасного повідомлення про будь-яку ситуацію або інциденти, у тому числі збройні сутички сторін конфлікту.

Головними об’єктами спостереження є військові об’єкти і пов’язана з ними діяльність, випадки порушення умов домовленостей, спостереження за лініями припинення вогню і демаркації.

Функцію спостереження виконують спостережні пости (пункти), контрольно-пропускні пункти (КПП), патрулі, крім того спостереження проводиться засобами електронного підслуховування та інспекціями.

Спостережні пости (СП) розгортаються з метою нагляду за всією діяльністю в районі миротворчих операцій: на лінії зіткнення конфліктуючих сторін, на кордонах і всередині буферної зони. У зоні відповідальності може бути розгорнута мережа спостережних постів у сполученні з мережею КПП і маршрутами (місцевістю) проведення патрулювання.

Залежно від умов обстановки й обсягу завдань до складу спостережного поста може бути включений взвод або 1 – 2 механізовані відділення на штатній техніці з необхідним запасом боєприпасів, засобами радіолокаційного огляду, нічного бачення і освітлення місцевості. Він обладнується в інженерному відношенні основними та запасними засобами зв’язку (телефон, радіозв’язок).

На спостережний пост (СП) покладаються завдання: демонстрація сторонам конфлікту і місцевому населенню присутності миротворчих сил; установлення фактів порушення угоди про припинення вогню і проведення розслідування за ними; спостереження за відведенням і переміщенням збройних формувань, важкого озброєння і техніки сторін, які перебувають у конфлікті, у зазначені райони; убезбепечення руху транзитного транспорту і припинення протиправних дій стосовно населення; спостереження за повітряним простором, прибережними районами, аеродромами, лініями припинення вогню, демаркаційними лініями в районі (секторі) відповідальності СП; підготовка доповідей про хід виконання завдань.

Для виявлення порушників установлених угод залежно від умов обстановки позиції СП можуть розташовуватися як на рівнинній місцевості (у долині), так і на пагорбах. Спостережні пости, як правило, доцільно розташовувати поблизу населених пунктів, перехресть доріг, мостів через водні перешкоди, дефіле, ярів, ущелин.

Під час рекогносцировки можливих місць розташування СПнеобхідно враховувати:розташування конфліктуючих сторін; які райони і напрямки необхідно утримувати під спостереженням; наявність між сусідніми СП прихованого від спостереження (“мертвого”) простору; умови взаємодії із сусідніми СП, КПП і патрулями; висоту розташування самого СП; географічні особливості місцевості.

Спостережні пости повинні легко розпізнаватися і забезпечувати захист військовослужбовців, які розміщуються на них.

Крім постійних пунктів спостереження можуть обладнуватися тимчасові та рухомі спостережні пункти (пости), яким вказується порядок ведення спостереження (вдень, вночі). Обладнання тимчасового СП аналогічно постійним пунктам спостереження.

Рухомий спостережний пункт (пост) (РСП) – це група військовослужбовців на штатній техніці чи автомобілі, яка виконує завдання щодо спостереження за місцевістю, важливими об’єктами з метою виявлення порушень особливого режиму, а також затримання, огляду осіб, що порушують правила особливого режиму, і доставки їх до військової поліції (або місцевих органів влади), вилучення зброї і боєприпасів, інші завдання. До складу рухомого СП може входити до механізованого взводу зі штатним озброєнням.

Залишати спостережені пункти дозволено за командою командира, від якого він виділяється, чи самостійно в разі чітко вираженої загрози життю особового складу.

400. Для контролю за пересуванням людей і транспортних засобів у зоні роз’єднання (буферній, демілітаризованій зоні) створюється мережа контрольно-пропускних пунктів (КПП), які здійснюють свою діяльність у тісній взаємодії з СП і патрулями.

КПП встановлюються з метою: показати сторонам конфлікту і місцевому населенню району присутність миротворців; перевіряти, оглядати та реєструвати весь рух людей, майна та транспортних засобів до і від миротворчої зони, а також у зоні відповідальності; запобігати контрабандному перевезенню зброї, боєприпасів та вибухових речовин, а також вільному пересуванню екстремістів, терористів, оголошених у розшук осіб; блокування дороги і припинення або обмеження руху відповідно до визначеного порядку; звітування про всю діяльність по команді.

КПП поділяються на стаціонарні (постійні) і рухомі (мобільні), крім того можуть розгортатися тимчасові, приховані та спровоковані перепускні пункти.

КПП також відрізняються рівнем обшуку, який вони повинні проводити (всі особи та засоби пересування, вибіркові обшуки).

Під час виконання миротворчих завдань на більшості стаціонарних КПП задіються, як правило, взвод, який складається щонайменше з трьох відділень, кількість особового складу на інших КПП залежить від покладених завдань та умов обстановки.

На КПП покладається: огляд і перевірка людей, транспорту і вантажів, що перетинають зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону); запобігання проникненню порушників і незаконній доставці зброї, боєприпасів, вибухових речовин; блокування руху транспорту і людей (часткового чи повного); затримання громадян і транспортних засобів, що порушують установлений режим поводження; спостереження за місцевістю.

Стаціонарні КПП розташовуються на перехрестях доріг, поблизу мостів, у вузьких долинах, на в’їздах (виїздах) у зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону) і функціонують цілодобово. Залежно від віддалення поста від місць дислокації підрозділу наряд для несення служби на стаціонарному КПП може призначатися терміном до 3 діб, а в разі потреби – і на більш тривалий термін.

Рухомі (мобільні) КПП розташовуються в місцях, які не контролюються стаціонарними КПП, мета їх дій полягає в зміцненні контролю та недопущенні неконтрольованого проникнення осіб і перевезення зброї, наркотичних речовин і контрабанди з однієї зони до іншої. До складу рухомого КПП входить не менше посиленого механізованого відділення на транспортних засобах (БТР), які повинні мати чіткі розпізнавальні знаки миротворчих сил. Місце розташування вибирається так, щоб бути це було несподівано для людей і транспортних засобів, що пересуваються. Рухомий КПП, як правило, функціонує в межах деякого часу. Після того, як його розташування стає відомим і ефект дій зменшується, він знімається. Рухомі КПП виконують завдання у взаємодії з іншими КПП і СП, несподівано зупиняючи автомобілі й осіб на короткий час для швидких оглядів. Вони повинні бути в постійному полі зору спостережних постів, з метою підтримки забезпечуються переносними загородженнями і щитами з написами, як для стаціонарних КПП.

Тимчасовий КПП може встановлюватися, як правило, пішим патрулем для перевірки осіб і транспорту на певній ділянці дороги, після чого він продовжує виконання завдань патрулюванням.

Прихований КПП створюється у разі потреби затримання визначеного транспорту. Також він веде спостереження за рухом транспорту, але не зупиняє його.

Спровокований КПП встановлюється у відповідь на певний інцидент у конкретному місці, де перевіряються всі особи та транспорт.

401. Особовий склад КПП зобов’язаний: знати межі КПП; твердо знати завдання, обстановку і місцевість, що прилягає до КПП; забезпечити пропускний режим; припиняти порушення громадського порядку на визначеній території; вилучати зброю, боєприпаси, вибухові речовини в осіб, що не мають дозволу на їх носіння; прихильно ставитися до пішоходів, водіїв і пасажирів; чемно розмовляти з людьми, не забороняти водію розмовляти з пасажирами; ввічливо просити осіб виконувати те, що треба, говорити нормально, не підвищувати голос; бути ввічливим під час обшуку, по можливості застосовувати металошукачі; бути спокійним, незалежно від власного почуття; завжди бути одягнутим згідно з вимогами Стройового Статуту.

Особовий склад КПП має право: перевіряти паспорти й інші документи, що засвідчують особу, здійснювати огляд транспортних засобів; затримувати і передавати представникам військової поліції, органів внутрішніх справ автотранспорт і осіб, які вчинили правопорушення; переслідувати осіб, які підозрюються у здійсненні злочинів і котрі чинили опір особовому складу; входити у житлові будинки (приміщення), приміщення підприємств, організацій і установ, використовувати їх транспорт (крім спеціального); під час припинення групових порушень суспільного порядку й інших антигромадських дій поблизу поста (маршруту), кордонів КПП у виняткових випадках застосовувати зброю.

Особовому складу КПП забороняється: залишати розташування поста; уступати в розмову зі сторонніми особами без службової потреби; приймати і передавати будь-кому будь-які предмети; залишати зброю і боєприпаси без нагляду чи передавати їх будь-кому; говорити грубощі громадянам, вступати в суперечки з ними; досилати без необхідності патрон у патронник; кричати або виявляти нетерплячість, виявляти будь-яку огиду; просовувати голову чи лікоть у вікно автомашини або відчиняти двері без дозволу; робити обшук жінок (без металошукача) або наказувати їм підіймати руки догори; наставляти зброю прямо на жінок (крім випадків самооборони).

402. Проведення патрулювання – важлива частина всіх миротворчих операцій. Патрулювання проводиться з метою контролю за дотриманням умов угоди про припинення вогню; збору інформації; перевірки ділянок, що не проглядаються з СП; демонстрації присутності миротворчих сил; моральної підтримки ізольованої громади; контролю позицій, які покинуті ворогуючими сторонами; забезпечення організації “засідок” у місцях можливого проникнення порушників у зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону); спостереження за ізольованими і тимчасово не використовуваними СП; захисту представників сторін конфлікту чи місцевого населення від можливих провокацій; вклинення між конфліктуючими сторонами у разі виникнення напруженості; запобігання спробам проникнення в зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону).

Патрулювання здійснюється різними способами. Вибір способу залежить від місцевості, розміру району операцій і обладнання, яке використовує миротворчий контингент.

Патрулі, залежно від способу несення служби та завдань, поділяються на піші (у тому числі для далекої розвідки, для дій у “засідці”, для вклинення між ворогуючими сторонами, спеціальні); на автомобілях (БТР, БМП); повітряні; морські (річкові).

Піші патрулі є основою системи патрулювання і можуть бути в кількості до механізованого відділення, але не менше трьох осіб.

Патрулі далекої розвідки виконують те саме завдання, що і піші, але залишаються у призначеному районі кілька днів. Вони, як правило, призначаються у складі одного відділення і забезпечуються додатковим спорядженням.

Патрулі в “засідці” призначені для запобігання проникненню людей, техніки, зброї та боєприпасів у зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону), їх кількість – до механізованого відділення, але не менше трьох осіб.

Патруль для вклинення між ворогуючими сторонами споряджається для запобігання відкриттю вогню і подальшим зіткненням між сторонами. За кількісним складом він може бути від відділення до роти.

До спеціальних патрулів належать патрулі в міських районах, інженерні патрулі.

Патрулювання в місті та під час комендантської години здійснюється вулицями, що ведуть до майданів і головних вулиць. Патрулі можуть перевіряти кінотеатри та ресторани, а також інші місця, де збирається населення. Патрулі повинні гарантувати безпеку місцевому населенню.

Інженерні патрулі призначені для перевірки ділянок доріг, стежок, ділянок місцевості та об’єктів на наявність мін, мін-пасток, саморобних вибухових пристроїв з подальшим їх вилученням і знищенням (ліквідацією) або їх позначення.

Патрулі на машинах (БТР, БМП) застосовуються у випадках, коли патрулювання потрібно здійснити на великій площі чи мало вивченій ділянці місцевості; існують обмеження щодо свободи руху миротворців, установлені сторонами конфлікту; склад миротворчого контингенту невеликий, але він має значний район відповідальності.

Повітряні патрулі застосовуються для контролю важкодоступної для інших видів патрулів місцевості, ведення спостереження з літаків, вертольотів, дистанційно безпілотних літальних апаратів (ДБЛА) оснащених теле- і фотоапаратурою. Перед здійсненням повітряного патрулювання всі конфліктуючі сторони зобов’язані укласти відповідні угоди й обговорити всі умови та обмеження.

ОВТ патрулів для вклинення між ворогуючими сторонами, спеціальних патрулів, патрулів на машинах (БМП, БТР) оснащується для її радіоелектронного захисту від ураження радіокерованими вибуховими пристроями малогабаритними передавачами перешкод.

403. Під час організації патрулювання береться до уваги: загальна обстановка в районі проведення операції; тривалість патрулювання, конкретні завдання патруля, а також наявність резерву сил підсилення; ділянки місцевості, за якими не можна наглядати з СП і КПП; можливі ділянки проникнення порушників у зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону); ставлення місцевого населення до ворогуючих сторін на маршруті патрулювання; дати проведення релігійних, національних й інших місцевих свят; наявність мінних полів і фортифікаційних споруд; необхідність патрулювання вночі чи в складних погодних умовах.

Планування патрулювання включає визначення маршрутів, графік прибуття і вибуття патрулів, їх кількість, склад і завдання.

Під час організації патрулювання слід зважити на те, що необхідно періодично змінювати маршрути патрулів, час відбуття й прибуття, кількість патрулів, розмір і склад патрулів, а також можливість мінування місцевості ворогуючими сторонами.

Склад патруля залежить від ситуації в районі операції, тривалості патрулювання та завдань, які на нього покладаються. Патрулі можуть мати особливі групи: снайперів, інструкторів-собаківників і персонал для виявлення мін і бомб.

404. Спорядження патрулів включає особисту зброю, засоби зв’язку, пакети першої медичної допомоги, продовольство, воду, а також інше майно з огляду на конкретну обстановку.

Під час виконання завдань патруль повинен: дотримуватися вимог інструкції й маршруту патрулювання; зміни робити тільки з дозволу начальника, який призначив патруль; вести запис спостережень за місцем і часом; негайно повідомляти в штаб про будь-яку спробу завадити просуванню по маршруту; підтримувати безперервний зв’язок зі штабом і підрозділами в районі патрулювання; вести записи про стан доріг і стежок на маршруті, характер місцевості, наявні перешкоди, включаючи мінні поля, передислокацію збройних формувань ворогуючих сторін та про всі зміни в районі патрулювання; забезпечити збереження зброї, карт, документів і спорядження.

405. База миротворчих сил (підрозділів) може змінюватися залежно від завдання та ситуації в регіоні, але, як правило, основними її складовими є: командування, штаб, приміщення чергового (наряду), розвідувальна група (спостерігачі), підрозділ швидкого реагування, підрозділ охорони бази, підрозділ тилового забезпечення, підрозділ технічного забезпечення, приміщення для особового складу, сховища для техніки та всього особового складу бази на випадок обстрілу з мінометів або ракетами, повітряно-оперативна група (якщо така є); система пасивної охорони навколо кордону бази миротворчих сил.

Організація безпеки миротворчих підрозділів – одне з основних завдань. Командир підрозділу персонально відповідає за дотримання максимальної безпеки підрозділу під час проведення миротворчих операцій, для чого на підставі розвідувальних даних, що постійно уточнюються, повинен визначити ступінь потенційної загрози і своєчасно прийняти рішення щодо забезпечення безпеки свого підрозділу.

Особливу увагу під час захисту власних об’єктів необхідно приділяти захисту позицій, штаб-квартири, матеріально-технічних засобів і місць розташування. Миротворчі сили повинні бути в постійній бойовій готовності для протидії можливим нападам ворожих груп. Найбільш загрозливі дії для миротворчих сил діляться на три категорії: безпосередній вогонь на ураження чи обстріл позицій миротворчих сил; загрозу здійснення терористичних актів із застосуванням вибухових пристроїв проти миротворчих підрозділів чи місць їх розташування; намагання викрасти зброю, набої у миротворчих сил чи з місць їх розташування.

Під час захисту об’єктів потрібно постійно враховувати можливість вибухів мін дистанційного управління, вибухових пристроїв у автомашинах, ракетних обстрілів та обстрілів із мінометів.

Необхідно обмежувати кількість розміщення особового складу на одному посту, щоб не стати привабливою ціллю для терористів.

Радіоелектронний захист об’єктів від ураження радіокерованими вибуховими пристроями здійснюється шляхом установлення на найбільш небезпечних напрямках на контрольованій території у стаціонарному варіанті малогабаритних передавачів перешкод.

406. Охорона й оборона важливих об’єктів здійснюється з метою запобігання терористичним актам щодо виведення їх з ладу.

Для охорони об’єкта виставляються сторожові пости, застави, засідки, секрети і пости спостереження на підступах до об’єкта, а також організовується безпосередня охорона об’єкта парними патрулями і вартовими. Планування охорони та оборониважливих об’єктів здійснюється так само, як і в умовах стабілізаційних дій.

407. Гуманітарна допомога надається з метою стабілізації обстановки в районі конфлікту, яка б сприяла більш якісному виконанню завдань миротворчих сил. Гуманітарна допомога може надаватися владі країни перебування і місцевому населенню.

Гуманітарна допомога владі включає: збір інформації про розміщення, переміщення та потреби біженців; транспортування вантажів із пунктів гуманітарної допомоги в місця призначення; надання транспорту для біженців, евакуації поранених і хворих; надання допомоги в будівництві наметових містечок, у відновленні суспільно важливих будівель; надання техніки; участь у розшуку зниклих.

Гуманітарна допомога місцевому населенню включає: забезпечення продовольством, предметами і речами першої потреби; надання допомоги в проведенні польових робіт, відновленні житла; посередництво в переговорах (суперечках) про право на землю, воду, свободу пересування у конкретних районах та з інших питань; медичну допомогу.

408. Головною метою конвою є гарантування безпеки перевезення людей і вантажів через території та населені пункти, де проживає населення однієї з ворогуючих сторін. Організація перевезень буде залежати від типу перевезення і способу (наземний, повітряний, водний). Облікова документація конвою ведеться під час здійснення конвою та після його завершення.

Під час здійснення конвою необхідно: дотримуватись правил прихованості та таємності під час планування та видання наказів і розпоряджень; суворо дотримуватися дисципліни маршу під час пересувань; змінювати шляхи і часовий розклад перевезень; організовувати і відряджати підрозділи охорони з метою надійного та ефективного забезпечення супроводження під час пересувань і зупинок; мати постійний зв’язок із повітряною і вогневою підтримкою на випадок засідки, вищим командуванням і, якщо можливо, із силами держави-господаря; розподілити провідників, комунікаційне обладнання і зброю по колоні; зібрати інформацію в місцевого населення щодо спланованого маршруту; здійснювати заходи, у тому числі використовувати службових собак з метою запобігання та викриття засідок.

Старший конвою після отримання завдання на здійснення конвою повинен провести детальний аналіз запропонованого маршруту з урахуванням розміщення сил ворогуючих сторін, уважно вивчити маршрут руху конвою, рельєф місцевості на маршруті, якість доріг, найбільш небезпечні гірські ділянки маршруту, особливу увагу звернути на вивчення населених пунктів, через які проходить маршрут конвою (національність населення, політичні погляди, кримінальна обстановка).

За день до виконання завдання старший конвою отримує від органів місцевої влади списки людей, майна й автотранспорту, які необхідно конвоювати, при цьому він перевіряє, щоб серед цих людей не було осіб, які розшукуються за скоєння військових або інших злочинів.

У всіх конвоях повинно бути не менше двох транспортних засобів і щонайменше два озброєних військовослужбовці. Організація охорони, склад конвою залежить від кількості транспортних засобів і типу вантажу. У разі потреби для захисту конвою використовуються БТР: один попереду, один у середині й один у кінці колони.

БТР, а в окремих випадках і транспортні засоби, для захисту від ураження радіокерованими вибуховими пристроями, у тому числі саморобними, оснащуються малогабаритними передавачами перешкод.

Постійні конвої, які перевозять матеріали, особовий склад, продукти харчування, пошту і гроші, повинні використовувати встановлені маршрути, і тільки в окремих випадках (блокада доріг, напружена ситуація тощо) їх маршрути можуть змінюватися.

Для розвідки маршруту попереду конвою можуть застосовуватися вертольоти. Причепи для автомобілів (зменшують мобільність) у конвої не використовуються.

Особисте спорядження для особового складу конвою: військова форма; бронежилет; особиста зброя з трьома магазинами; берет ООН, польовий кашкет або шолом; продовольство і вода; додатковий одяг відповідно до погоди.

Крім цього, конвой повинен мати: карти всього маршруту; сигнальний пістолет або освітлювальні ракети; письмові інструкції щодо різних ситуацій (блокади доріг, випадки нальотів, використання альтернативних маршрутів тощо); радіозв’язок; плакат на останньому транспортному засобі англійською і місцевою мовами з текстом: “Конвой ООН, не обганяти”; аптечки у всіх транспортних засобах.

Конвой здійснює постійний зв’язок по радіо зі штабом (оперативним відділенням) і в середині колони. Принаймні одна радіостанція повинна бути для підтримки зв’язку зі штабом (оперативним відділенням) на основній або запасній частоті, а також старший конвою повинен мати зв’язок з останнім транспортним засобом. Доцільно мати зв’язок з усіма транспортними засобами конвою.

409. Під час супроводження офіційних (високопосадових) осіб силами миротворчих підрозділів планування заходів аналогічне плануванню супроводженню колон. Разом із тим основні зусилля зосереджуються на гарантуванні безпеки особи, супроводження якої проводиться. Для забезпечення супроводження офіційних (високопосадових) осіб розробляється план, який включає порядок дій у разі атаки на особу, яку супроводжують, під час посадки і висадження з транспортного засобу, порятунку цих осіб у разі нападу, а також виділяється достатня охорона в місцях, де високопоставлені особи переходять з одного виду транспорту на інший.

До розроблення і виконання плану супроводження офіційної особи допускається обмежене коло осіб. Старший конвою затверджує список осіб, яким дозволяється мати доступ до високопоставлених осіб під час їх супроводження. Призначення і склад підрозділу супроводу офіційної особи здійснює командир миротворчого підрозділу, виходячи з міркувань гарантування найвищої безпеки.

410. Миротворчі підрозділи можуть розташовуватися поблизу зон минулих боїв, а також у місцях, де сторони конфлікту робили установку мін та інших вибухових пристроїв. У цьому випадку необхідно виявити й позначити мінні поля (окремі міни), по можливості вилучити (знищити) або ліквідувати їх, дотримуючись заходів безпеки, вчасно інформувати про це особовий склад.

Усі мінні поля реєструються або позначаються знаками єдиними для всіх національних контингентів. Крім цього, особовий склад повинен знати відповідні способи позначення мінних полів сторін конфлікту.

Позначенням мінних полів займається інженерно-саперний підрозділ миротворчих сил. У штабі миротворчих сил та інженерно-саперному підрозділі ведеться карта всіх мінних полів, у кожному підрозділі ведеться карта мінних полів свого району (сектора) відповідальності.

У разі виявлення мін викликаються сапери, які після обстеження ділянки роблять офіційний висновок щодо класифікації мінної обстановки.

Класифікація мінної обстановки здійснюється за чотирма варіантами:
перший – наявність мін встановлено точно; другий – наявність мін підозрюється; третій – мін не виявлено, але потрібна більш ретельна перевірка; четвертий – відсутність мін встановлено точно.

Перебуваючи в замінованому районі, необхідно: якщо можливо, мати карту мінних полів; пересуватися по дорогах з твердим покриттям, дорогах і стежках, якими користуються щодня; при з’їзді з дороги потрібно вибирати кам’янистий ґрунт, у якому важче замаскувати міни і боєприпаси.

411. Усебічне сприяння переговорам з представниками сторін конфлікту і місцевими органами влади проводиться з метою запобігання зростанню напруженості, а також досягнення компромісу між ними. Завдання переговорів: визначити й уточнити розбіжності сторін; вирішити суперечку чи запобігти її ескалації; врегулювати конфлікт чи хоча б звузити його розмах. Результатами переговорів можуть бути: підписання угоди – письмового документа про врегулювання, який підписує командир підрозділу миротворчих сил і командир підрозділу (формування) протилежної сторони; досягнення порозуміння – письмовий документ про врегулювання, який з політичних причин ніким не підписується; досягнення домовленості – усного врегулювання між сторонами (навіть усну домовленість необхідно детально запротоколювати).

412. Виконання ремонтно-відновлювальних робіт і надання медичної допомоги в разі масових поранень здійснюється в умовах необхідності термінового захисту населення, запобігання розвитку чи зменшення впливу різноманітних НС шляхом виконання рятувальних та інших невідкладних заходів. Виконання цих заходів миротворчими підрозділами, в багатьох випадках, практично аналогічно участі механізованих підрозділів у специфічних діях, пов’язаних з ліквідацією НС на власній території.

Рятувальні та інші невідкладні заходи починаються відразу в міру готовності сил і засобів для їх проведення, ведуться безперервно з необхідною заміною рятівників і ліквідаторів з дотриманням техніки безпеки.

Метою проведення рятувальних та інших невідкладних заходів (Р і ІНЗ) в осередках масового ураження є рятування людей та надання медичної допомоги ураженим, локалізація аварій та усунення пошкоджень, які перешкоджають проведенню рятувальних і відновлювальних робіт.

Рятувальні заходи включають: розвідку маршрутів висування формувань і об’єктів робіт; локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах висування і на ділянках робіт; пошук уражених і витягування їх з пошкоджених та палаючих будинків, загазованих, затоплених, задимлених приміщень, із завалів; розкриття зруйнованих, пошкоджених, завалених споруд і рятування людей, які там є; подачу повітря в завалені споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою; надання першої медичної допомоги ураженим та евакуація їх до лікарських установ; виведення (вивезення) населення з небезпечних зон у безпечні райони; санітарну обробку людей, ветеринарну обробку сільськогосподарських тварин, дезактивацію та дегазацію техніки, засобів захисту, одягу, продовольства, їжі, води, фуражу.

Інші невідкладні заходи включають: улаштування проїздів (проходів) у завалах і зонах ураження; локалізацію аварій на газових, електричних мережах з метою забезпечення умов для проведення рятувальних робіт; укріплення чи руйнування конструкцій будинків і споруд, які загрожують обвалом і перешкоджають безпечному руху та проведенню рятувальних робіт; ремонт і відновлення пошкоджених і зруйнованих ліній зв’язку та комунально-енергетичних мереж із метою забезпечення рятувальних та інших невідкладних робіт, а також захисних споруд для укриття людей у випадку повторних надзвичайних ситуацій; пошук, знешкодження та знищення боєприпасів, що не розірвалися та інших вибухонебезпечних предметів.

Надання медичної допомоги включає комплекс діагностично-лікувальних заходів, які надаються потерпілому та хворому невідкладно при травмах, отруєннях тощо з метою повернути або підтримати життєво важливі функції організму та зменшити загрозу для життя під час виникнення ускладнень.

Перша медична допомога надається на місці отримання травми, у медичному пункті (місці розташування миротворців) та під час евакуації до лікувального закладу.

413. При підготовці підрозділів звертається увага на те, що зміст і призначення системи правил застосування сили під час виконання миротворчих завдань відрізняється у збройних силах держав світу. Загальна система розрізняє:

накази, які надаються вищими посадовими особами підлеглим (правила застосування сили, правила ведення бойових дій);

накази особовому складу, який носить зброю (наказ на відкриття вогню).

Нижнім рівнем для правил застосування сили є право на самооборону, тому що правила застосування сили не можуть обмежити право на самооборону. Зовнішньою межею правил застосування сили є міжнародне право, у тому числі і міжнародне гуманітарне право,оскільки правила застосування сили не можуть дозволити те, що заборонено цим правом.

Для кожної визначеної форми і виду участі в миротворчій діяльності, типу миротворчої операції розробляються конкретні правила застосування сили, які повинні відповідати п’яти загальноприйнятим умовам: бути чіткими та стислими; уникати надмірного вживання спеціальної термінології; бути адаптованими для тих, кому вони призначені; поділятися за визначеними завданнями; бути легкими для розуміння, запам’ятовування та застосування.