Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва

ЛИСТ

Від 05.08.2014 р. N 6337

Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва опрацьовано звернення щодо визначення поняття "місцезнаходження" юридичної особи та в межах компетенції повідомляється таке.

<...>

В порядку інформування повідомляємо, що в ході здійснення господарської діяльності юридична адреса має доволі вагоме значення при визначенні господарських зобов'язань, питань оподаткування тощо.

Проте діюче законодавство не містить термінів "юридична" або "фактична" адреса - такі терміни застосовуються у сталій діловій практиці, а законодавством визначено поняття "місцезнаходження" юридичної особи.

Так, визначення місцезнаходження юридичної особи є у Цивільному кодексі України (статті 93) та у Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про держреєстрацію).

Відповідно до Закону про держреєстрацію на етапі реєстрації підприємства подається заповнена реєстраційна картка державному реєстратору, в якій обов'язково вказується місцезнаходження юридичної особи.

Слід також зазначити, що податковий орган при постановці на облік, моніторингу і адмініструванні податків і зборів платника податків приймає до уваги саме дані з Єдиного державного реєстру.

Щодо питання обов'язковості наявності відомостей щодо місцезнаходження в установчих документах, повідомляємо, що відповідно до абзацу другого пункту 1 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. N 401/2011, Укрдержреєстр є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Листом Державної реєстраційної служби України від 01.06.2012 р. N 622-7-25-12 надано роз'яснення щодо зміни місцезнаходження юридичної особи, в якому, зокрема, передбачено, що у випадку, коли відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в установчих документах юридичної особи, то зміна місцезнаходження проводиться в порядку, встановленому статтею 29 Закону про держреєстрацію, якщо такі відомості відсутні в установчих документах - в порядку, встановленому статтею 19 зазначеного Закону.

- See more at: https://www.pard.ua/uk/news/3223-2015-02-17-mistseznakhodzhennya-yurydychnoyi-osoby/#sthash.NdspoQie.dpuf

7. Загальні питання про особистий статут і "національність" юридичної особи

З поняттям "юридична особа" пов'язані поняття "національність", "особистий статут" і "особистий закон". Питання про зміст цих понять та їх співвідношення до сьогодні не отримало однакового вирішення у науковій літературі. До того ж, термін "національність" стосовно юридичних осіб є науковим терміном, і сьогодні все частіше замість нього застосовується термінологія "державна приналежність". Л. Раапс вважав, що поняття "особистий статут" і "національність" юридичної особи збігаються^. На думку Л. А. Лунца, М. М. Богуславського, яку підтримує Л. О. Лялікова, поняття "національність" означає і "особистий статут", і "державну приналежність" юридичних осіб. Нині М. М. Богуславський вказує на те, що особистий закон юридичної особи визначається її "національністю". Ю. М. Юмашев вважає, що "національність" компаній вказує, закон якої держави є "особистим законом" чи "особистим статутом". Протилежну позицію займає В. П. Звєков, зазначаючи, що особистий закон юридичної особи визначає його державну приналежність, "національність" і вирішує на цій основі питання її статуту.

На сучасному етапі розвитку науки вчені пропонують розмежовувати поняття "особистий статут", ототожнюючи його з "особистим законом", та "національність" юридичних осіб, використовуючи для цього різні критерії, наприклад, сфери застосування цих понять. Тенденцію відмежування особистого закону юридичної особи від її "державної приналежності" зауважує й О. В. Кадишева. В юридичній літературі України обґрунтовується висновок про невиправданість використання поняття "національність" юридичної особи, оскільки наявне загальноприйняте поняття "особистий закон (статут) юридичної особи"2, з посиланням, серед іншого, на думку В. І. Кисіля3. Зрештою у Законі України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. поняття "національність" так і не використано. У ньому міститься поняття "особистий закон юридичної особи" (статті 25-27).

Для з'ясування співвідношення вказаних понять необхідно встановити їх зміст. Стверджують, що поняття "національність" та "особистий статут" стосовно юридичних осіб не мають загальноприйнятого значення. До того ж, зазначають умовність, недосконалість терміна "національність", але практика не відмовляється від його застосування.

Поняття "національність" юридичної особи є публічно-правовим. Воно часто визначається через поняття "приналежність до певної держави", означає державу взагалі, до якої юридична особа "прив'язана" через своє знаходження у ній, тобто йдеться не про цивілістичне, а про конфліктне значення. Мова йде про такі зв'язки між юридичною особою та державою, які надають державі право здійснювати юрисдикцію та впливати на юридичні особи. Деякі вчені вказують, що це правові зв'язки з державою, які слід тлумачити, зокрема, як виконання політичної волі суверенної держави, вираженої у її правових приписах. Нарешті, як зазначалося, тільки деякими з юристів (В. П. Звєков) "національність" юридичних осіб визначається через їх особистий статут.

Поняття "особистий статут" використовується переважно у міжнародному приватному праві. Внаслідок проведеного аналізу наукової літератури з міжнародного приватного права можна дійти висновку про те, що поняття "особистий статут" юридичної особи означає її правове становище, зокрема, чи є ця особа юридичною чи просто спілкою фізичних осіб; порядок її створення та припинення існування; структуру; управління нею; поширення певного правового режиму; визначення обсягу правоздатності; реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності. Тобто, це поняття, використовуване у міжнародному приватному праві, означає сукупність понять, використовуваних у цивільному праві -"правовий статус" і "правове положення", бо воно поєднує характеристики, пов'язані зі стабільним правовим станом суб'єкта і постійно змінюваною сукупністю прав і обов'язків особи, обумовленою її вступом у певні правовідносини.

Для того, щоб з'ясувати зміст особистого статуту юридичної особи необхідно встановити її "національність" і "особистий закон".

"Національність" юридичної особи - це приналежність до певної держави. "Особистий закон" - це право певної держави. Підтвердженням вказаного є ст. 25 за назвою: "Особистий закон юридичної особи" Закону України "Про міжнародне приватне право" від 2005 р., у ч. 1 якої зазначено, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. До того ж у ст. 26 за назвою "Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи" Закону України "Про міжнародне приватне право" від 2005 р. вказано, що цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи. Таким чином, не можна погодитися з твердженням про те, що "національність" юридичних осіб визначається через їх особистий статут.

"Національність" юридичної особи слід визначати через її "приналежність до певної держави". "Приналежністю до держави" стосовно юридичних осіб чи осіб з таким же статусом, але позначених іншою термінологією, слід вважати поширення на цих осіб законодавства і юрисдикції цієї держави в силу їх утворення відповідно до норм цієї держави. "Національність" юридичної особи зумовлює її "особистий статут".

У науковій літературі справедливо звернено увагу на посилення значення поняття "національності" юридичних осіб, оскільки суб'єктам права не байдужий ступінь зв'язку з певною державою, який з новою силою виявився в умовах інтернаціоналізації, концентрації виробництва і капіталу. На противагу цьому іноді стверджують, що для держави значення має встановлення тільки "власної" юридичної особи. Встановлення іноземної держави, до якої належить ця особа, для неї уже значення не має1. З таким твердженням не можна погодитися, тому що факт "приналежності" іноземній державі юридичної особи може мати різні правові наслідки для суб'єктів права, що заінтересовані у встановленні такої приналежності. Наприклад, неоднаково можуть кваліфікуватися одні й ті ж дії суб'єктів права та правовідносини за їх участю.

Зазначене демонструє справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю, що надавало один з видів туристичних послуг, а саме "таймшер" (відпочинок, поділений у часі), створеного на о. Мен, до німецької компанії (1992р.). Суди Німеччини, які розглядали справу, у першу чергу з'ясовували "національність" сторін по справі, оскільки від вирішення цього питання залежало, зокрема, встановлення цивільної та процесуальної правоздатності юридичної особи, кваліфікація правовідносин, що виникли між сторонами за цивільно-правовим договором, як речових або зобов'язальних.

В описуваній справі суди Німеччини ретельно встановлювали "національність" позивача, який, зокрема, стверджував, що його процесуальна правоздатність визначається правом о. Мен, у торговому реєстрі якого товариство було зареєстроване, мало там своє бюро. Такі факти, як знаходження на о. Мен поштової адреси, оформлення та реєстрація сертифікатів на право проживання, виконання товариством на о. Мен податкових зобов'язань, на думку суду м. Ессен, були недостатніми для визнання о. Мен місцем фактичного управління юридичною особою. Для винесення правосудного рішення по цій справі істотним було встановити місце управління справами, місце прийняття рішень та місце їх реалізації відповідними представниками. Суд вважав недостатніми докази позивача стосовно того, що саме на о. Мен здійснюється управління компанією. Таким чином, для визначення "національності" товариства, заснованого на о. Мен, суд застосував право держави фактичного місця знаходження правління компаній

Значення критерію, за яким визначається "національність" юридичної особи, полягає, наприклад, у тому, що з його допомогою здійснюється контроль за діяльністю відокремлених підрозділів ТНК, яким надається певний вид правового режиму для реалізації їх прав і обов'язків (національний, спеціальний, найбільшого сприяння чи недискримінаційний). Від встановлення "національності" юридичної особи залежить встановлення цивільної та процесуальної правоздатності юридичних осіб, обґрунтування юрисдикції суду (арбітражу), вирішення інших питань. "Національність" юридичної особи має значення й для інших галузей публічного права, зокрема міжнародного, оскільки вона пов'язана, наприклад, з проблемою дипломатичного захисту юридичної особи від неправомірних дій інших держав (абз. З ст. 232, абз. 2 ст. 676 Закону Ліхтенштейну "Про зміни в регулюванні осіб і товариств" від 30 жовтня 1996 p.), з реєстрацією своїх прав, наприклад, інвестицій у сфері адміністративних відносин, з реалізацією правосуб'єктності ТНК і їх учасників як платників податків (фінансове право).

 

8. Офшорна зона (від англ. off shore — «поза берегом») — один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.

Синоніми офшорної зони — офшорний центр, безподаткова зона, податковий притулок, податкова гавань.

Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті.

Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній і інших фірм.

Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності.

· Гонконг. Провідний банківський центр Азіатсько-Тихоокеанського регіону, третій за величиною світовий фінансовий центр після Нью-Йорка та Лондона. Діє 15-відсотковий податок на рахунки іноземних банків. З огляду на валютно-фінансову кризу в регіоні та перехід території під юрисдикцію КНР у липні 1997 року, спостерігається тенденція до поступової втрати привабливості території для світових інвесторів.

· Сінгапур. Політично та економічно найстабільніша країна в регіоні Південно-Східної Азії. На фоні загострення фінансової кризи в ПСА, Сінгапур зберігає стабільність і набуває все більшої ваги як регіональний фінансовий центр. У країні відсутні податки на банківські вклади для нерезидентів.

· Вануату. Острів, розташованими в Південно-Східній Азії поблизу Австралії та Нової Зеландії. Відсутні податки на прибуток, продаж, податок на додану вартість, прибуток корпорацій, нерухомість, дарування. Крім того, в офшорній зоні діють суворі закони, які захищають повну конфіденційність банківських операцій.

· Острови Кука. Архіпелаг із 15 островів, розташований поблизу Нової Зеландії. Низькі податки на прибуток та на прибуток корпорацій роблять територію надзвичайно привабливою для середніх та малих компаній для здійснення банківської діяльності.

· Науру. Острів, розташований в західній частині Тихого океану. Відсутні податки на прибуток, передачу майна в спадщину, власність та нерухомість.

· Нідерландські Антільські острови (острови Кюрасао, Бонер, Мартен).

· Андорра. Невелика країна, розташована між Іспанією та Францією.

· Дамаск. За повідомленням Посольства України в Лівані, офшорна зона розташована у столиці Сирії.

· Гібралтар. Територія під юрисдикцією Великобританії, розташована на півдні Піренейського півострова і суміжна з Іспанією.

· Острів Мен.

· Острів Гернсі.

· Острів Джерсі.

· Транснаціональна корпорація — це корпорація, що здійснює міжнародне виробництво на основі прямих іноземних інвестицій та має прямий контроль над своїми закордонними філіями. ТНК — це міжнародні компанії. Вони міжнародні за характером своєї діяльності, так як володіють або контролюють виробництво продукції (або послуг) поза межами країни базування, в різних країнах світу, розташовуючи там свої філії, що функціонують відповідно до глобальної стратегії материнської компанії. Таким чином, «міжнародний підхід» ТНК визначається тією роллю, яку займають зарубіжні операції у всіх аспектах економічного життя цих компаній.

· Транснаціона́льна компа́нія (корпора́ція) або ж скорочено ТНК — компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.

· За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) — це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу.^[1]

· ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії.

· Країна базування — це країна, у якій знаходиться штаб-квартира материнської компанії ТНК. Наприклад, штаб-квартира корпорації «Nestlé» розміщується у швейцарському місті Вевей, отже її країною базування є Швейцарія. Країною базування корпорації «Toyota» є Японія, а корпорації Philips — Нідерланди.

· Приймаючі країни — це іноземні країни, в яких ТНК розміщує власні дочірні підприємства або філіали на основі здійснення прямих іноземних інвестицій.

За існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступними двома критеріями:

· наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у 2 країнах світу. Закордонні підрозділи можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств;

· контроль активів закордонних підрозділів — передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим, наприклад, у Великобританії частка іноземного капіталу має становити 20% і більше.