І. основні риси монополістичної конкуренції (МК):
1. На ринку діє досить велика кількість продавців. Для існування МК кількість продавців має бути:
а) не надто великою, щоб попит не перетворився на абсолютно еластичний, що властиво для чистої конкуренції;
б) не надто малою щоб кожна фірма володіла відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль над ціною;
в) досить значною, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;
г) достатньою, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, незважаючи на реакцію конкурентів.
Отже, якщо для чистої конкуренції на ринку необхідно мати сотні і тисячі фірм, то для МК досить 30, 50 чи 70 фірм.
2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча і належать до однієї товарної групи, досить диференційовані. Диференціація продукту означає, що в будь-який момент спочатку буде запропонований широкий ряд типів, стилів, марок і ступенів якості кожного даного продукту.
Для споживача це безперечно означає певні переваги, але деякі економісти вважають, що диференціація продукту не є чистим благом.
Швидке збільшення асортименту продукції певних типів може досягнути такого рівня, коли розумний вибір стане важким і покупки будуть віднімати багато часу.
Форми диференціації продукту:
а) якість продукту. Продукти можуть відрізнятись по своїм фізичним або якісним параметрам (дизайном, якістю роботи);
б) поглиблення після продажного обслуговування. Фірми намагаються виділити свій товар серед інших аналогічних фірм, що збільшують термін гарантійного обслуговування, безкоштовно доставляють товар покупцеві і т.д.;
в) місця продажу товару. Це особливо стосується товарів, потреба в яких велика в певному місці;
г) стимулювання збуту з метою виділення свого товару серед інших. Фірма може стимулювати збут, встановлюючи призи для покупців. Деякі економісти вказують на те, що багато змін продукту у більшій мірі є уявними, чим дійсні. Екзотична тара, яскрава упаковка складають часто головні напрями зміни продукту.
3. Обмежена можливість впливу на ціну. Вдале розташування, яскрава упаковка, результативна рекламна компанія дають фірмі певні переваги над іншим, що дає можливість реалізувати свою продукцію дещо дорожче. Однак ця можливість обмежена тим, що на ринку МК існує багато близьких товарів субститутів, а тому покупець має змогу придбати товар у іншого продавця, якщо його ціна виявиться привабливішою.
4. Легкий вступ у галузь. Оскільки на ринку досить велика кількість конкуруючих фірм, створити бар’єри для вступу у галузь нових робітників практично неможливо.
Нецінова конкуренція є найпоширенішою формою для МК.
Методи нецінової конкуренції можуть бути:
а) пов’язані з удосконаленням продукту;
б) орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.
У довгостроковому періоді фірми орієнтуються на розробку нових моделей товарів, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.
Мета реклами – збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми. Рекламний процес включає розробку рекламного повідомлення, вибір засобу інформації, через які рекламне повідомлення буде надіслане потенційним покупцям, власне рекламування та оцінка ефективності рекламної діяльності.
Фірма в умовах МК в пошуках максимум прибутків фактично повинна враховувати три змінні фактори:
Ø Ціну
Ø Продукт
Ø Рекламно-пропагандистську діяльність
Пошук оптимального співвідношення цих факторів дуже складний. Він здійснюється, як правило, методом проб і помилок (маркетинг).
Олігополістичний ринок
1. Олігополія з грецького означає «панування не багатьох». Тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм. Їх може бути від 3 до 20, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.
Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва. Для його виміру використовується ціла система показників серед яких такі:
а) частка кількох найбільших виробників (як правило 4 або 8) у загальному обсязі галузевого продажу для підтримки конкурентного середовища. У багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої концентрації виробництва.Так, в США вважається, що для нормального розвитку галузі має бути не менше, ніж 10 конкуруючих фірм. При цьому, на частку найбільших з них не повинно припадати більше, ніж 31% усіх галузевих продаж, двох фірм – не більше ніж 44% трьох – не більше, ніж 54%, 4- 64%;
б) індекс Херфіндаля-Хіршмана (JXX) в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж. Він розраховується за формулою:
JXX = Σ di², де di – частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж у %. Чим менший JXX, тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1200 до 5000. Однак, застосування зазначених показників не завжди реально відображає ступінь розвитку конкуренції, оскільки всі показники, як правило, розраховуються для загальнодержавного ринку.
Суттєвим недоліком у розрахунку показників концентрації виробництва є також незвичайність поняття «галузь» з точки зору товарів-субститутів (цегла-блоки цегляні-бетонні блоки).
Досить суттєвим у формуванні конкуруючого середовища для відкритих економік є зовнішні фактори – іноземні виробники.
2. Продукт, який виробляє олігополія може бути як стандартним, так і диференційованим. Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. У першому випадку продукт стандартний, у другому – диференційований. Однак, вид продукту суттєво не впливає на функціонування олігополістичного ринку.
2.Олігополія, заснована та таємній змові.
Найбільш простою формою таємної змови є картель, який передбачає формальну письмову угоду відносно ціни і виробництва. Картелі є незаконними у високо розвинутих країнах. Отже, таємна змова не оформлюється офіційно.
Виявилися дві точки зору на економічні наслідки олігополії:
1. Традиційна: стверджується, що результати діяльності по ціні і обсягу виробництва при олігополії схожі на аналогічні результати в умовах чистої монополії. Олігополія навіть менш бажана, ніж монополія, тому що остання підпадає під державне регулювання.
Точка зору Шумпетера-Гелбрейта полягає в тому, що олігополія сприяє НТП і тому має результатом кращу продукцію, більш низькі ціни і більші рівні випуску і зайнятості, чим у випадку якщо б організація галузі носила більш конкурентний характер. Невеликі конкурентні фірми не мають ні засобів, ні стимулів для того, щоб бути технічно прогресивними. Великі олігополії мають і засоби і стимули.
