Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводяться
організаторами торгівлі цінними паперами.
Національний банк готує заявку із зазначенням основних параметрів щодо купівлі або продажу. У разі формування заявки на продаж здійснюється блокування державних облігацій України для участі в торгах, які проводяться організатором торгівлі на підставі відповідного розпорядження, у порядку, установленому законодавством.
Грошово-кредитна політика Національного банку знаходиться у тісному взаємозв’язку із бюджетною політикою держави. До розроблення проекту державного бюджету НБУ подає основні засади грошово-кредитної політики Кабінету Міністрів, на основі яких буде формуватися бюджет на наступний рік. Так у бюджеті буде закладено рівень інфляції, курс гривні, основні напрямки розвитку економіки згідно розроблених засад.
Бюджетна політика – це використання державою бюджету для регулювання економіки шляхом маневрування грошових ресурсів, які надходять у розпорядження держави, шляхом їх перерозподілу через бюджети усіх рівнів.
Напрями здійснення бюджетної політики: субсидування та фінансування підприємств; здійснення державою інвестиційної політики; дотації на ціни. Покриття дефіциту бюджету може здійснюватися шляхом: емісії грошей; позики у НБУ; підвищення податкових ставок; залучення банківських кредитів; здійснення внутрішніх та зовнішніх позик.
Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.
Головним завданням кон'юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон'юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскальної, або ж заходами обох політик одночасно. Механізм взаємозв'язку монетарної та фіскальної політики як складових кон'юнктурної і загальноекономічної політик можна простежити на такій схемі (див. рис.).
Рис. Взаємодія заходів фіскальної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки
Як видно з наведеної схеми, пожвавлення ринкової кон'юнктури може бути досягнуто як заходами монетарної політики - зниженням процентної ставки та збільшенням пропозиції грошей, так і заходами фіскальної політики - зростанням бюджетних витрат та скороченням рівня оподаткування. Стримування ринкової кон'юнктури теж може бути досягнуто заходами монетарної політики – підвищенням рівня процента і зменшенням пропозиції грошей (грошової маси) та заходами фіскальної політики – зростанням рівня оподаткування і скороченням бюджетного фінансування.
Крім спільності цілей впливу на ринкову кон'юнктуру, заходи монетарної і фіскальної політики пов'язані між собою механізмами дії. Так, зростання бюджетних витрат за стабільності оподаткування викличе зростання попиту на грошовому ринку і підвищення ставки процента, яка є важливим інструментом монетарної політики. І навпаки, зниження облікової ставки у складі монетарної політики призведе до зростання курсової вартості облігацій державних позик, збільшення попиту на них, що розширить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат.
