Вимоги Костянтина Дмитровича до вчителя

Вимоги до вчителя

2.3 Проблема професійної підготовки вчителя в педагогічній спадщині К.Д. Ушинського

Внесок К.Д. Ушинського в розвиток дидактики

Висновок

Список літератури

Вступ

Висока оцінка К. Ушинським педагогічного значення рідного слова прогресивною педагогічною громадськістю України сприймається як мужній захист української мови від асиміляційних посягань шовіністично налаштованих московських русифікаторів та гнівне осудження перевертнів, ренегатів та яничар з числа українців, які цураються української мови, зневажають звичаї і традиції свого народу.

Видатний український педагог обстоював природне право кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання. Він критикував зросійщення українських дітей, обстоював необхідність навчання їх українською мовою.

У висновках статті "Рідне слово" сформульовані основні вимоги педагогічно обґрунтованої системи вивчення іноземних мов у співвідношенні з рідною мовою.

"Вивчення іноземних мов не повинно ніколи починатися надто рано і аж ніяк не раніше того, коли буде помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини... тим ретельніше вивчають з дітьми іноземну мову, тим ретельніше мають вивчати з ними водночас рідну..." [1] - радив К. Ушинський.

Мета дослідження внеску Ушинського у розвиток педагогіки є прагнення показати, яким повинен бути вчитель і вихователь, як виховувати дітей і школярів.

Об’єктом дослідження є його педагогічна спадщина та ідеї Костянтина Дмитровича Ушинського. Предметом дослідження є погляди К.Д. Ушинського про навчання і виховання шестиліток.

Завдання:

Його педагогічна діяльність;

Його внесок у розвиток дидактики;

Ідеї К.Д. Ушинського про виховання;

Проблеми у педагогічній спадщині про моральне виховання;

Вимоги Костянтина Дмитровича до вчителя.

Розділ 1. Життя і педагогічна діяльність ушинського

1.1 К.Д. Ушинський про виховання і навчання

К.Д. Ушинський народився 2 березня 1824 р. у м. Гмулі. Гімназію закінчив у м. Новгород-Сіверському. На формування особистості майбутнього вченого великий вплив мала словесність, до якої його долучав тодішній директор І.Ф. Тимковський (майбутній професор і ректор Харківського університету).

У 1840 р. він вступає до Московського університету на юридичний факультет. У 1844 р., 21-річним юнаком, Ушинський блискуче закінчує університет і отримує запрошення посісти місце професора у Демидівському ліцеї м. Ярославля. Проте перед тим, як приступити до виконання своїх професорських обов’язків, К. Ушинський ще два роки провів в московському університеті, готуючись до магістерського екзамену. У 1846-1849 рр. К. Ушинський працює в Ярославському ліцеї професором камеральних наук.

У 1854 р. Ушинський дістає посаду викладача російської мови та інспектора класів у Гатчинському сирітському інституті, де працював до січня 1859 р. Тут широко проявилися його організаторські і педагогічні здібності.

У 1857-1858 рр. в "Журнале для воспитания" К. Ушинський опублікував статті "Про користь педагогічної літератури", "Три елементи школи", "Про народність у суспільному вихованні", "Шкільна реформа в Північній Америці" та ін.

Ушинський уже був відомий як визначний педагог-реформатор і тому його запрошують на посаду інспектора Смольного інституту шляхетних дівчат. Водночас він працював редактором "Журнала Министерства народного просвещения", в якому в 1860-1862 рр. опублікував статті: "Праця в її психічному й виховному значенні", "Недільні школи", "Питання про народні школи", "Рідне слово", "Проект учительської семінарії".

У 1862 р. Ушинський змушений був залишити роботу в Смольному інституті, бо ті зміни, які він вніс у навчально-виховний процес, були до ускладнення його стосунків з керівництвом. Побоюючись громадського суду за погане ставлення до Ушинського, Міністерство освіти відрядило його за кордон для вивчення досвіду жіночої освіти.

У 1861 р. та 1864 р. він написав і видав чудові підручники для початкового навчання дітей в елементарних школах та сім’ях "Дитячий світ" (1861), "Рідне слово" (1864), а також хрестоматію і методичні посібники до них.

У середині 1867 р. Ушинський повертається на Батьківщину. Тяжка хвороба легенів обірвала плідну діяльність великого вченого, педагога.

Помер К.Д. Ушинський у 1870 р. в Одесі.

К.Д. Ушинський про виховання і навчання

Видатний вітчизняний педагог К.Д. Ушинський накреслив основні напрямки розвитку самобутньої дошкільної педагогіки. Він обґрунтував необхідність тісного взаємозв’язку педагогіки з такими антропологічними науками, як психологія, анатомія і фізіологія, філософія, історія і логіка. З цих наук, підкреслював він, педагогіка черпає знання засобів, необхідних їй для досягнення цілей виховання, бо в них закладаються, зіставляються обґрунтовуються факти й ті співвідношення фактів, з яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини.

За концепцією К. Ушинського, народність - основа розвитку системи виховання: "У кожного народу своя особлива національна система виховання, а тому запозичення одним народом у іншого виховних систем є неможливим". Костянтин Дмитрович розглядав народність як прагнення кожного народу зберегти національні риси, національні особливості життя, зумовлені "характером та історією народною", розкрити й закріпити їх поряд із загальнолюдськими цінностями в національній системі виховання.

Він вважав, що досвід інших народів у справі виховання є дорогоцінною спадщиною для всіх, але саме в тому розумінні, в якому досвід всесвітньої історії належить усім народам. На його думку, громадське виховання тільки тоді буде дійовим, коли його питання стануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного. Система громадського виховання, що вийшла не з громадського переконання, як би хитро вона не була обдумана, виявиться безсилою і не буде впливати ні на особистий характер людини, ні на характер суспільства. Вона буде готувати техніків, але ніколи не виховуватиме корисних і діяльних членів суспільства, і якщо вони з’являтимуться, то незалежно від виховання.

За Ушинським, пробудження громадської думки у справі виховання є єдиною міцною основою всяких поліпшень у цій галузі: "де немає громадської думки про виховання, та нема і громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів".

На основі ідей народності К.Д. Ушинський піддав критиці практику фребелівських і перших російських дитячих садків, висунув основні вимоги щодо організації й змісту громадського дошкільного виховання. У своїх педагогічних творах К.Д. Ушинський велику увагу приділяв формуванню характеру дитини в перші роки її життя, організації її початкового навчання, вихованню дітей у процесі праці. Особливе місце належить К.Д. Ушинському в розробці теорії гри й методики розвитку мови дітей.

Думки видатного вітчизняного педагога К.Д. Ушинського про підготовку вчителів викладено в багатьох статтях, програмах, працях: "Проект учительської семінарії", "Педагогічна подорож по Швейцарії", у статтях "Про користь педагогічної літератури", "Три елементи школи", "Думка колезького радника К.Д. Ушинського про проект реорганізації Гатчинського інституту", в передмові до книги "Людина як предмет виховання".

К.Д. Ушинський критикує "Проект учительського інституту Росії", в якому відзначає ряд істотних недоліків як щодо базової школи, так і стосовно організації керівництва та навчальної роботи в учительському інституті. У Росії "нема народних шкіл і народних учителів" - як докір кидає педагог-демократ урядовим колам, які мали нести відповідальність за освіту. "Найістотнішим недоліком у справі російської народної освіти є нестача добрих наставників, спеціально підготовлених до виконання своїх обов’язків".

Видатний педагог закликав розрізняти підготовленість учителя до навчання дітей у початковій і середній школі, причому для початкової її ланки першочергового значення він надавав покликанню, інтересу до педагогічної професії. Ні в якому разі не слід приймати до учительських семінарій випадкових людей. Тільки молодь із вираженими педагогічними нахилами має становити основний контингент таких навчальних закладів.

Великий педагог розглядав школу як "організм суспільного виховання", але головну, вирішальну роль справедливо відводив учителю-вихователю. К.Д. Ушинський розумів виховання як закономірний соціально-психологічний процес, в якому певну роль відіграють одвічні соціальні потяги людини - потреба у спілкуванні й здатність взаємного "магнетизування", морально-вольового впливу один на одного. "Причини такого морального магнетизування, - зазначає К.Д. Ушинський, - приховані глибоко в природі людини". Але якщо це положення правильне щодо спілкування дорослих, то воно ще більшою мірою стосується педагогічного процесу, в якому дві його сторони - учитель та учень - дуже різняться за рівнем свого соціального досвіду.

Захищаючи ідею вирішального впливу особистості вихователя на вихованця, К.Д. Ушинський водночас боровся проти теорії вільного виховання, згідно з якою спілкування вихователя й вихованців зводилось до стихійних, випадкових контактів. Виховання він розглядав як цілеспрямовану, свідому діяльність, що вимагає спеціальної підготовки й наявності у вихователя певних особистісних і професійних якостей. До найголовніших компонентів виховання К.Д. Ушинський відносив розумовий, моральний і фізичний розвиток особистості і розглядав їх у нерозривній єдності. Відповідно до цього він визначає риси особистості вихователя.

У процесі спілкування з дитиною ніщо не діє так сильно на її душу, як переконання вихователя. К.Д. Ушинський використовує поняття "переконання" в неадекватних значеннях. По-перше, переконання сприймається як складова частина виховання як процесу і має суто термінологічне значення., по-друге, - як один з аспектів свідомості особистості й, по-третє, - як спосіб впливу, метод. К.Д. Ушинський пише: "вихователь, поставлений віч-на-віч із вихованцями, в самому собі має всю можливість успіхів виховання. Найголовнішим шляхом людського виховання є переконання, а на переконання можна впливати тільки переконанням. Усяка програма викладання, всякий метод виховання, хоч би який він був хороший, не перейшовши в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, що не має ніякої сили насправді... Вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплом його особистого переконання, вона не матиме ніякої сили".

Ось чому від учителя справедливо вимагати, підкреслював К.Д. Ушинський, щоб усе його особисте життя було зразком єдності слова і діла, не давало учням приводу для відхилення від норм моральної поведінки, не руйнувало поваги до нього в батьків і дітей, а навпаки, служило прикладом як для тих, так і для інших, і не суперечило його ж шкільним настановам. "Тільки за цієї умови він може мати моральний вплив на дітей і його шкільна діяльність буде справді виховною діяльністю".

Вплив ідей К.Д. Ушинського на подальший розвиток російської дошкільної педагогіки такий великий, що його по праву називають "батьком російської дошкільної педагогіки".

Свій, цілком оригінальний, підхід виявив К.Д. Ушинський у трактуванні самої педагогіки. Він вчив "розрізняти педагогіку в широкому розумінні, як суму знань потрібних або корисних для педагога, і педагогіку у вузькому розумінні, як теорію мистецтва, виведеного з цих наук".

Педагогіка належить до унікальних явищ людського суспільства, інтегруючи в собі достоїнства науки й мистецтва, що виключає ремісництво. Причому педагогіка, як зазначив К. Ушинський, є "першим вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства - її душі і тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина".

К. Ушинський вимагає будувати навчання й виховання з урахуванням природи дитини. "Якщо педагогіка хоче виконати людину у всіх відношеннях, - зазначав він у фундаментальній праці "Людина як предмет виховання", - то вона повинна перше пізнати її також у всіх відношеннях".

Тому педагогіка має спиратися на широке коло антропологічних наук, до яких видатний педагог відносив такі: анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, "що вивчає землю як житло людини й людину як жителя земної кулі", статистику, економіку, історію. У цих науках, за його твердженням, викладаються, порівнюються й групуються факти й ті співвідношення фактів, у яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини.

Із зазначеного кола антропологічних наук особливо великого значення Ушинський надав психології.

Відвідавши ряд європейських країн і докладно вивчивши специфіку їх педагогічних систем, К. Ушинський науково довів необхідність у вихованні й навчанні брати до уваги також національну належність дитини, враховувати національну особливість її характеру, що "вірніше за інші особливості передається від батьків до дітей". Ця спадкова основа національної належності й характеру, за його твердженням, "служить найміцнішою основою для всього, що становить згодом повний характер Людини".

Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах, й повинен її мати.

З’ясуванню педагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць - "Про народність у громадському вихованні" (1875 р).

"Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, - зазначає К. Ушинський, - на яку може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю..." Під народністю він розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлену їх історичним розвитком, географічним, природними умовами. Це "поля батьківщини, її мова, її перекази і життя", тобто те самобутнє, найтиповіше і найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує їй успішне функціонування і розвиток. Виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним.

За визначенням К. Ушинського, "народність є досі єдиним джерелом життя народу в історії. Через особливість своєї ідеї, що вноситься в історію, народ є в ній історичною особистістю... Кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібний. Історія не терпить повторень. Народ без народності - тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність".

Видатний український педагог назвав народність "єдиним джерелом історичного життя держави", "найпрекраснішим створінням божим на землі". Це були геніальні філософсько-педагогічні ідеї великого вченого, який переконливо довів, що кожен народ, який хоче себе зберегти як націю й уникнути асиміляції, повинен мати свою державу, де плекати з покоління до покоління власну, властиву тільки йому оригінальність, через створену й застосовану ним власну "народну" педагогіку та власну систему національного виховання.

Народна педагогіка, як і вся народна виховна мудрість, одержала в трактуванні К. Ушинського найвищу оцінку. Він перший поставив на п’єдестал почестей народну педагогіку. Він же й перший увів поняття "народна педагогіка" в широкий обіг, обґрунтувавши правомірність цього терміна в педагогічній науці, теоретично й практично довів, що народна педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової, закликав до ґрунтовного й всебічного вивчення виховного досвіду народу.

К. Ушинський писав, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу". За його справедливим твердженням "тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку".

А тому виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості.

Педагогічна спадщина К. Ушинського - вершина не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки. І на таку височінь він піднісся завдяки тому, що джерелом його творчості була народна педагогіка. Сторінки його творів щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки.

Видатний педагог із великою повагою ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцем своєї педагогічної теорії. Він не раз підкреслював величезне значення пам’яток фольклору у справі виховання та навчання і на перше місце поставив казку, назвавши її першою і блискучою спробою народної педагогіки, виразником педагогічного генію народу.

Ушинському належить розробка наукових засад національного виховання. Національним він вважав виховання, яке історично склалося на історичному ґрунті певної конкретної нації й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковане самобутній природі дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, чуттєво-вольового, інтелектуального, духовно-морального й естетичного розвитку, засвоєнню національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурних цінностей, формуванню довершеної особистості, національно свідомого представника свого народу.

"Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, - застерігав Ушинський, - у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета, і свої особливі засоби досягнення цієї мети". Природним спрямуванням німецького національного виховання в Німеччині є формування німця, у Франції - француза, в Англії - англійця, у Росії - росіянина, а в Україні - українця.

Основи виховання і мета його, а отже, і головний його напрям, за висновком К.Д. Ушинського, різні в кожного народу і визначаються народним характером, тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим, як не можна жити за зразком іншого народу, хоч яким би принадним був цей зразок, так не можна виховуватись за чужою педагогічною системою, хоч якою вона була стрункою й добре продуманою. Кожен народ повинен випробувати власні сили щодо цього. Виховання має бути адекватним національній вдачі дитини.

Кожен конкретний народ через свою національну систему виховання продовжує й розвиває себе у своїх дітях, генерує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним й об’єктивно закономірним виступає прагнення українського народу мати власну національну систему виховання. Першоосновою національного виховання виступає рідна мова, яку К. Ушинський у статті "Рідне слово" (1851 р) назвав "незвичайним педагогом", "великим народним педагогом", "найбільшим народним наставником", що навчає й виховує дітей надзвичайно швидко, легко й доступно, якимось незвичайним, властивим тільки їй способом.

"Мова народу - кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього духовного життя... Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що поєднує віджилі, живущі й майбутні покоління народу в одне велике. Історичне живе ціле. Коли зникає народна мова - народу нема більше!" [1] - це рядки зі статті К. Ушинського "Рідне слово".

Названа стаття належить до найяскравіших творів світової педагогічної літератури, присвяченої проблемам виховного й освітнього значення рідної мови.

До питання ролі рідної мови в навчанні й вихованні, розвитку дітей, у формуванні в них духовності й народного світогляду К. Ушинський звертався не раз.

1.2 Ідея національного виховання в працях Ушинського

В основі педагогічної системи К. Ушинського лежить ідея народності. "Всяка жива історична народність є найпрекраснішим створінням Господа на землі, і вихованню залишається тільки черпати з цього багатого і чистого джерела", - писав він у статті "Про народність в громадському вихованні".

Під народністю Ушинський розумів своєрідність кожного народу, зумовлену його історичними та географічними умовами.

Характерною рисою для народності, в розумінні Ушинського, є громадськість. Він був переконаний у тому, що народна ідея виховання вимагає широкої громадської атмосфери навколо себе і не може бути здійснена без залучення найширших громадських сил. Ушинський писав: "Сам народ і його великі люди прокладають шлях в майбутнє: виховання тільки йде по цій дорозі..."

Керуючись ідеєю народності, К. Ушинський прийшов до висновку, що народна освіта повинна знаходитися в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою, яка є найяскравішим виявом народності.

Навчання дітей рідною мовою, на думку Ушинського, має на меті: розвиток "природженої душевної здібності, яку називають даром слова", введення дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови, пояснення їм логіки цієї мови, тобто граматичних законів у її логічній системі. Ці три цілі, зауважував педагог, досягаються не одна за одною, а разом.

Загальна оцінка ролі та значення мови в громадському житті дана Ушинським в його чудовій статті "Рідне слово".

"Мова народу" - найкращий цвіт усього його духовного життя, який ніколи не в’яне".

Він вважав, що основними завданнями народної школи у вихованні особистості є виховання патріотизму засобами рідної мови, яка не тільки виражає духовні якості народу, а й являється найкращим його наставником, що вчив народ ще тоді, коли не було ні книжок, ні школи.

1.3 К.Д. Ушинський про народність виховання

К.Д. був упевнений, що "є лише загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди можна розраховувати вихованню: це те, що ми звемо народністю... Виховання створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу". [2]

К.Д. Ушинський стверджував думку про те, що кожен народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Ідеал кожного народу відповідає його характеру, визначається його суспільним життям і розвивається разом із його розвитком.

Ушинський був переконаний у тому, що "громадське виховання, яке зміцнює і розвиває в людині народність, розвиваючи водночас її розум і самосвідомість, могутньо сприяє розвиткові народної самосвідомості взагалі; воно вносить світло свідомості у тайники народного характеру і робить сильний і багатотворний вплив на розвиток суспільства, його мови, його літератури, його законів, словом, на всю його історію". [3]

Ідея народності виховання була спрямована проти впливу на вітчизняну школу освітніх систем західноєвропейських країн. Чиновники Міністерства народної освіти виступали за підтримку європейської народної освіти. К.Д. виступав проти механічного перенесення на вітчизняний ґрунт систем виховання і навчання, які склалися в інших державах, в інших історичних умовах.

За Ушинським, критерієм використання наукових досягнень у створенні національної системи освіти і виховання є народність. Народність як глибока віра у творчі сили своєї країни, як вимога передати справу народної освіти народові, побудова системи виховання у відповідності з особливостями різних націй, що населяють країну, і умовами життя. Великий педагог висунув вимогу, щоб справа народної освіти була звільнена від важкої і гальмуючої розвиток урядової опіки. Засноване на народності виховання розвиває у дітей почуття патріотизму, національної гордості, почуття обов’язку перед батьківщиною, привчає завжди ставити загальні інтереси вище особистих. Народність виховання пов’язана з питанням про виховання і освітнє значення рідної мови, яка відбиває все багатство і багатогранність людського життя.

1.4 Внесок К.Д. Ушинського в розробку методології та теорії виховного процесу

Період плідної науково-педагогічної і практичної педагогічної діяльності Ушинський К.Д. Ушинського збігся із бурхливим розвитком світової науки, зокрема педагогіки. Найбільш відомі педагоги світу вели дискусії про те, що ж таке педагогіка. Чи є вона самостійною наукою? У чому особливості педагогіки як науки? Які зв’язки педагогіки з іншими науками?

Для К.Д. Ушинського важливим було перш за все довести, що педагогіка не повинна бути виконавицею міністерських інструкцій і вказівок, служницею чиновницької бюрократії. Він заявляв, що педагогіка є "самостійною соціальною галуззю знання... нарівні з іншими науками". Розробляючи проблеми педагогічної науки, він написав праці "Людина як предмет виховання", "Три елементи школи", "Питання про народні школи", "Праця в її психічному і виховному значенні", "Про моральний елемент у вихованні", "Про користь педагогічної літератури", підручники та методичні вказівки до них. Саме цими працями Костянтин Дмитрович заклав міцний фундамент педагогічної науки, чітко визначив її мету і завдання.

Особливу цінність становить його головна робота "Людина як предмет виховання", задумана як підручник з педагогіки. Цей твір став класикою педагогічної думки. Перші два томи опубліковані ще за життя автора. Вони присвячені фізіологічним і психологічним основам навчання і виховання. Третій том, де мала бути викладена система педагогіка та педагогічні настанови, що випливають з положень, розвинених у педагогічній антропології, автор не встиг закінчити, але ряд матеріалів він опублікував у журналах.

Головним завданням, яке ставив педагог, було наукове обґрунтування педагогіки. Тому він звертається до записів фізіології, анатомії, логіки, психології, історії та інших наук. Педагогічні факти він вбачає в об’єктивному стані процесу навчання і виховання. І для того, щоб ці факти стали досвідом, вони повинні бути осмислені, узагальнені.

Дуже важливою була боротьба К.Д. Ушинського проти поверхової, рецептурної педагогіки. Він неодноразово доводив, що головна справа зовсім не у вивченні правил, а в усвідомленні тих наукових основ, з яких ці правила випливають: "Ми не говоримо педагогам - робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони психологічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати". [1] Саме тому Костянтин Дмитрович формулює важливе педагогічне кредо: якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, вона повинна попередньо пізнати її також у всіх відношеннях.

Розробляючи основи вітчизняної педагогічної науки, Костянтин Дмитрович називав педагогіку ще й мистецтвом. Співвідношення науки педагогіки і мистецтва виховання Костянтин Дмитровим розглядав у передмові до першого тому "Педагогічні антропології", статтях "Про користь педагогічної літератури", та "Про народність у громадському вихованні". Розмежування педагогіки як науки, з одного боку, і педагогіки як мистецтва виховання, з іншого, мало місце в тих випадках, які не переслідували іншої мети, окрім вивчення сутності предметів і явищ, вивчення закономірних, об’єктивних. Від волі людини не залежних зв’язків між предметами і явищами

Розділ 2. Ідея гармонійного розвитку людини

2.1 Ушинський про гармонію розвитку людини

У своїх філософських поглядах К. Ушинський поєднував ідеалістичні та матеріалістичні аспекти. Насамперед тому, що був глибоко віруючою людиною. Добре вивчивши різні філософські системи, критично використовуючи елементи цих систем, він намагався виробити свій самостійний оригінальний світогляд.

У своїх поглядах на природу, людину він дотримувався еволюційного вчення Ч. Дарвіна. Вважаючи людину частиною живої природи, в роботі "Людина як предмет виховання" Ушинський розпочинає свій вигляд з характеристики організму взагалі, його зв’язку з середовищем, і переходить далі до особливостей тваринного і людського організмів.

Йдучи за Ч. Дарвіном, він розглядає живі організми як предмет і продукт біологічного їх розвитку, вказує на зміну спадковості під впливом зміни умов існування, виступає проти віталізму, хоч і зберігає це поняття "сила розвитку". Водночас Ушинський зважає і на специфічні особливості людського організму, суспільно-історичні умови їх походження, вказує на значення праці в життя людини, хоч і не піднімається до розуміння тієї ролі, яку вона відіграла в історичному становленні її природи. В своїй статті "Праця в її психічному і виховному значенні" підходить до оцінки праці з етико-релігійної точки зору.

У теорії пізнання в психології у нього багато матеріалістичних елементів. у метафізичних абстрактних елементах психології І. Гербарта, К. Ушинський намагався побудувати психологію на основі фізіології. Він докладно розглядає будову і функції нервової системи, її значення в житті й діяльності організму, пізнання навколишнього світу.

Він поділяв думку І.М. Сєчєнова про те, що вся діяльність нервової системи є рефлекторною, відтворюючою діяльністю, висуває ідею "засвоєних рефлексів", тобто таких, що набуваються в процесі індивідуального життя, і справедливо вважає їх фізіологічною основою навичок і звичок, виховання яких є одним з найважливіших завдань педагога. К.Д. Ушинський розглядає великі півкулі головного мозку як орган свідомої діяльності людини; зі своєї точки зору про будову і функції нервової системи він робить ряд важливих педагогічних висновків про фізичне виховання дітей, раціональну організацію режиму їх праці і відпочинку, про потребу організму в сні, як засобі відновлення його сил.

Широке використання Ушинським даних анатомії і фізіології в ряді розділів праці "Людина як предмет виховання" свідчать про його матеріалістичний підхід до висвітлення проблем психології пізнання. Проте, будучи неспроможним зрозуміти перехід від матерії до свідомості і, вважаючи, що останню не можна вивести з жодних законів інертної матерії, Ушинський зупинився на дуалістичному розв’язанні цієї психофізичної проблеми.

За своїми суспільно-політичними поглядами Ушинський був буржуазним демократом. Як просвітитель, він бачив в освіті основний засіб досягнення вільного та щасливого життя свого народу.

Дидактика К. Ушинського глибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основі врахування національних, вікових, статевих і психологічних особливостей дітей, наголошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунтував дидактичні принципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань.

Вагоме місце в дидактичній системі К.Д. Ушинського займає висвітлення проблем оптимізації пізнавальної активності школярів, емоційності навчання, розвитку мислення і мовлення учнів, забезпечення наступності в навчанні, належної організації самостійної роботи й творчості школярів, шкільного краєзнавства. Надзвичайно важливо те, що він не просто проповідував свою дидактику, а й дав їй глибоке наукове обґрунтування та класичний взірець втілення на практиці. У цьому відношенні неординарними за своїм дидактичним змістом і методикою є його підручники для початкового навчання "Дитячий світ" (1861 р), "Рідне слово" (1864 р), статті "Три елементи школи" (1867 р), "Недільні школи" (1861 р), "Про початкове викладання російської мови" (1864 р).

Виховна система К. Ушинського базується на мудрості народної педагогіки й висунених ним теоретичних положеннях педагогічної науки. Виховання він визначає як певний цілеспрямований і систематичний вплив на тіло, душу й розум дитини з метою прищеплення їй якостей здорової, розумової, моральної, релігійної, національно свідомої, творчо ініціативної, культурної, освіченої людини.

Розкриваючи психолого-педагогічну суть виховного впливу, К.Д. Ушинський писав: "Виховання бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними й поодинокими особливостями, - її тіло, душу і розум, - і передусім звертається до характеру людини..." [1]

А тому він прагнув у "самій природі людини" знайти "засоби виховної діяльності", переконливо доводячи, що "засоби ці величезні". Тому кожен учитель, за його словами, "повинен набути всебічних знань про людську природу, за виховання якої береться".

"Поняття виховної людини - дуже широке поняття", - писав К. Ушинський. Тому розроблена ним виховна система включає всі провідні компоненти підготовки всебічно розвиненої людини: формування наукового світогляду, розумове виховання, духовно-моральне, господарсько-трудове, естетичне, фізичне.

Під розумовим вихованням К. Ушинський розумів цілеспрямовану діяльність вихователів, батьків та вчителів, спрямовану на розвиток розумових сил і мислення учнів та прищеплення культури розумової праці. Воно передбачає набуття знань, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, прищеплення інтересу і потреби в розумовому збагаченні впродовж усього життя, самостійному здобуванні знань і застосуванні їх на практиці. За висновком К. Ушинського, свідомість "збагачується тільки:

примноженням фактів та переробкою їх.

Чим більше фактичних знань набув розсудок і чим краще він переробив цей сирий матеріал, тим він розвиненіший і сильніший". [2]

Могутнім фактором розумового виховання молоді виступає вдавання до феноменальної мудрості рідного народу, до невичерпних джерел фольклору.

Духовно-моральне виховання, на думку Ушинського, має розвивати в дитини гуманність, почуття національної і власної гідності у поєднанні зі скромністю, чесність і правдивість, патріотизм, працьовитість, дисциплінованість. Завдання і зміст духовно-морального виховання він визначив з огляду вселюдських, народних і національних культурних цінностей, виходячи з вимог народних чеснот і норм християнської моралі, дбаючи, щоб воно розвивало в дитини твердий характер і волю, стійкість, почуття громадського обов’язку. Основа духовно-морального виховання - протиставлення: Бога - дияволу, Добра - злу, Світле - темряві, Правди - брехні, Милосердя - жорстокості, Розуму - невігластву, Честі - ганьбі, Працьовитості - неробству, Краси - потворству.

"Духовний розвиток, духовне виховання людини зокрема і народу взагалі, - зазначив К. Ушинський, - здійснюється не лише школою, а кількома великими вихователями: природою, життям, наукою і релігією". [3]

Господарсько-трудове виховання в педагогічній системі К.Д. Ушинського виступає як основа всіх напрямів виховання.

Основне покликання господарсько-трудового виховання полягає в тому, "щоб розвинути в людині звичку й любов до праці: воно повинно розвинути в людини звичку й любов до праці".

Етичне й естетичне виховання К.Д. Ушинський трактував як цілеспрямований, організований процес формування у дітей розвиненої естетичної свідомості, художньо-естетичного смаку, здатності сприймати, творити й цінувати прекрасне, поводитися культурно, ґречно й достойно.

Фізичне виховання, як виклав К. Ушинський у книзі "Дитячий світ" (розділ "Про людину") та в третьому томі "Педагогічної антропології" (розділ "Загальні зауваження про фізичне виховання", має на меті зміцнення здоров’я, сили, досягнення правильного тілесного розвитку й утвердження здорового способу життя, вироблення навичок санітарно-гігієнічної культури учнів.

Всі напрями виховання Ушинський розглядав як єдину нероздільну цілісність, у гармонії родинно-громадсько-шкільного впливу на виховання. "Громадське виховання є для народу його сімейне виховання".

За висновком К.Д. Ушинського, повне досягнення навчальної й виховної мети можливе, коли її втілює висококваліфікований вчитель, вихователь.

Вимоги до вчителя

Вимоги до вчителя і його всебічної підготовки сформульовані К. Ушинським чітко та однозначно. Вміння не тільки вчити, а й виховувати любов до своєї професії й прихильне ставлення до дітей, відповідальне ставлення до обов’язків педагога, освіченість, ґрунтовне знання педагогіки і психології, статечність, володіння педагогічною майстерністю й педагогічним тактом - ось провідні риси справжнього вчителя.

У статті "Три елементи школи" (1857 р) К. Ушинський виділив такі найвпливовіші виховні сили: адміністрацію закладу, вихователів та вчителів. Він переконливо доводить, що коли "вихователь як за освітою, так і за характером своїм відповідає високому покликанню педагога, то заклад у його руках швидко може досягти довершеності". [1]

Видатний учитель українських учителів висловлює своє переконання також у "тому по без особистого впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характер може формувати характер" [2]

Звичайно, справжній учитель, на думку К.Д. Ушинського, - це той, хто постійно сам вчиться, займається самоосвітою, знайомиться з найновішою педагогічною літературою, підвищує й удосконалює свою кваліфікацію.

Значення К.Д. Ушинського в розвитку педагогічної думки колосальне. Він став основоположником, творцем глибокої, стрункої педагогічної системи, забезпечивши таким чином високий науковий злет і світову славу української педагогіки в усіх її основних напрямках - у галузі новітньої дидактики й теорії виховання, школознавства й підручникознавства, педагогічної антропології, українознавства, підготовки учительських кадрів.

2.3 Проблема професійної підготовки вчителя в педагогічній спадщині К.Д. Ушинського

Знаючи, що навіть досить здібний педагог може перетворитися на ремісника, якщо його діяльність ігнорує запаси виховання, Костянтин Дмитрович підкреслював необхідність для мистецтва виховання володіння прикладними знаннями про умови ефективності виховного процесу, про способи педагогічної діяльності, про засоби педагогічного впливу. Взагалі, проблемі підготовки вчителя-професіонала він приділив велику увагу у своїй науково-практичній діяльності.

Думки педагога-демократа про підготовку вчителів викладені в таких роботах: "Проект учительської семінарії", "Три елементи школи", "Педагогічна подорож по Швейцарії", "Думка колезького радника К.Д. Ушинського про проект реорганізації Гатчинського інституту" та інші. Пропонована система підготовки вчителя базувалася на усвідомленні високої ролі вчителя в житті суспільства, на великій вазі особистісного фактора у педагогічній діяльності. Йому належить думка: виховна сила виливається лише з живого джерела людської особистості. Особистий приклад учителя, за його словами, це промінь сонця для молодої душі. Він прагнув привернути увагу громадської думки до того, яке велике суспільне значення має праця шкільного педагога і яка увага і турбота повинні бути виявлені з боку громадськості до народного вчителя. У статті "Про користь педагогічної літератури" він пише: "Вихователь, що стоїть на рівні з сучасним ходом виховання, почуває себе живим, дільним членом великого організму, який бореться з неуцтвом та недоліками людства, посередником між усім, що було благородного й високого в минулій історії людей, і поколінням новим, охоронцем святих заповітів людей, які боролися за істину і за благо. Він почуває себе живою ланкою між минулим і прийдешнім, могутнім ратоборцем істини й добра, і усвідомлює, що його справа, скромна зовні, - одна з найвизначніших справ історії, що на цій справі ґрунтуються царства і нею живуть цілі покоління". [1]

Костянтин Дмитрович стверджував, що вчитель не виконає свого обов’язку, якщо буде лише викладачем предмету і не буде вихователем. Знання, вважав він, далеко не складають головного достоїнства викладача навчального закладу. Головне, щоб гімназичний викладач умів виховувати учнів своїм предметом.

К.Д. Ушинський розробив зміст спеціальної підготовки вчителя, визначив коло наук для вивчення майбутніми народними вчителями в учительських семінаріях. Він наголошував на всебічній підготовці вчителя, щоб він мав пізнання не лише в законі Божому, граматиці, арифметиці, географії та історії, але й у природничих науках, медицині, сільському господарстві; окрім того, вчитель має вміти добре писати, малювати, креслити, читати ясно і виразно і, якщо можливо, навіть співати. Центральне місце серед цих наук він відводить рідній мові, бо цей предмет входить в усі інші предмети і вбирає в себе їхні результати.

У "Проекті учительської семінарії" К.Д. Ушинський висловив цінні думки не лише щодо питань підготовки вчителів початкової школи, але й для середніх навчальних закладів та викладачів педагогіки. Він висунув ідеї, які набагато випередили час. Вважав за необхідне відкрити при університетах педагогічні факультети, визначив для них наукові дисципліни. Педагогічні факультети, що пропонувалися ним, мусили бути центрами розвитку і поширення педагогічної науки. У проекті К.Д. Ушинський висунув ідею не лише теоретичної, але й практичної підготовки вчителів: "Метод викладання можна вивчити з книги або зі слів викладача, але набути навичок у застосуванні цього методу можна тільки діяльною і тривалою практикою". [2] Великий педагог у зв’язку з цим запропонував при семінаріях створити спеціальні зразкові школи як базу для педагогічної практики. Одночасно до учительських семінарій він рекомендував прикріпити кілька рядових народних шкіл. К.Д. Ушинським сформульовано завдання педагогічної практики і розроблено її зміст.

І сьогодні не втратили свого значення міркування мудрого педагога про науку і мистецтво виховання, про відповідальність професії вчителя, її непересічну роль у забезпеченні соціального прогресу. Ще й дотепер не вся програма підготовки вчителя, задумана К.Д. Ушинським, повністю реалізована.