Завдання інноваційного менеджменту в системі управління організацією

Зміст

1. Життєвий цикл інновацій

2. Завдання інноваційного менеджменту в системі управління організацією

Висновок

Список використаних джерел

 

Життєвий цикл інновацій

 

Й. Шумпетер підкреслював комплексність та динамічність інноваційної системи, тому інновація повинна розглядатись в контексті інноваційної діяльності. Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність по доведенню науково-технічних ідей, винаходів, розробок до результату, придатного до практичного застосування.

Комплексність інноваційної системи витікає з визначення, що інновація об’єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління.

Динамічність полягає у необхідності вивчення інноваційної діяльності тільки з позицій теорії життєвих циклів, стадій їх розвитку. Можна визнати два види життєвих циклів інновацій: “цикли створення” та “цикли реалізації” інновацій, які суттєво відрізняються за своєю структурою.

Інноваційний процес - це послідовний ланцюг дій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги та втілюється в господарській практиці і громадській діяльності.

Основою інноваційного процесу - є процес створення та засвоєння нових технологій. Цей процес потребує, як правило фундаментальних досліджень спрямованих на отримання нових знань про розвиток і закони природи та суспільства.

Модель інноваційного процесу має циклічний характер “наука - техніка - виробництво”.

Процес реалізації інновації прийнято називати інноваційним процесом. Це загальне визначення, але не повне, тому що воно не розкриває внутрішню структуру й специфічні особливості складного процесу якісного перетворення інновацій. Найбільш складним і багатоетапним є інноваційний процес реалізації продуктових (оновлення продукції) і технологічних (оновлення технології) новацій. Саме при його реалізації найбільш повно проявляються особливості й труднощі, з якими зіштовхуються підприємства - виробники продукції.

Як було відзначено, в інноваційній сфері використовуються два поняття «інновація-продукт» і «інновація-процес». Основна їх розбіжність полягає в тому, що в першому випадку основна увага приділяється процесу створення нововведення, у другому - процесу його реалізації.

Кожний із процесів має свій життєвий цикл (ЖЦ) (табл. 1). З метою розрізнити два цикли - внутрішні інтервали ЖЦ «інновації- продукту» прийнято називати фазами, а етапи ЖЦ «інновації-процесу»

- стадіями.

Інноваційний процес можна визначити як процес перетворення нових наукових знань в інновацію. Інакше кажучи, інноваційний процес являє собою життєвий цикл інновацій, тобто послідовність робіт із всього циклу інноваційних перетворень (інакше - інноваційному циклу), і містить етапи створення, освоєння й промислової реалізації інновацій.

Інноваційні процеси, що забезпечують перехід від одного якісного стану об'єкта до іншого (більш високого), вимагають витрат ресурсів, тобто інвестицій і часу. Для ефективної реалізації інноваційних процесів і в цілому інноваційної діяльності суб'єктів ринкової економіки необхідна наявність ринків капіталу (інвестицій), новацій, інжинірингу й розвинутої інноваційної сфери.

Таблиця 1.

Життєві цикли інновацій

 

«Інновація-продукт»

«Інновація-процес»

1. Фаза «наука». На цій фазі: - проводять фундаментальні дослідження; - розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проблеми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні заклади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії. 2. Фаза «дослідження». На цій фазі: - проводять прикладні дослідження; - здійснюють експериментальні дослідження; - розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства. 3. Фаза «розробка». На цій фазі: - визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт; - створюють дослідні зразки; - розпочинають експериментальне виробництво нового продукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабораторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, науково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств. 4. Фаза «виробництво». На цій фазі провадять: - технічну й організаційну підготовку виробництва (матеріально-технічне забезпечення, створення допоміжних матеріалів, напівфабрикатів); - масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередньо на підприємстві. 5. Фаза «споживання». Ця фаза охоплює: - збут продукції; - задоволення попиту споживача.

1. Стадія «зародження»: усвідомлення потреби, пошук або розробка нововведення. 2. Стадія «освоєння»: впровадження, випробовування, внесення необхідних змін. 3. Стадія дифузія». поширення нововведення, тиражування. 4. Стадія «рутинізація»: реалізація нововведення в стабільні (стійкі) показники виробництва (експлуатації).

 

Часто для пояснення циклічності інноваційного процесу використовують модель стадій технологічних змін, що була розроблена Г. Роседжером (див. рис. 2).

Ця модель виглядає як кібернетична модель зі зворотнім зв’язком по кожному з елементів та стадій науково-технічного циклу. Ще цю модель називають інноваційним ланцюгом. Проте даний ланцюг є ідеальною моделлю, а в реальному житті часто трапляється, що етапи не пов’язані між собою, бо ланцюг рветься в часі і просторі.

 

 

Рис. 2. Модель стадій технологічних змін Г. Роседжера

 

Наприклад, світовий досвід показує, що 90% фундаментальних досліджень мають від’ємний результат. А з 10%, що зосталися, не всі мають практичне застосування. Крім того, багато відкриттів сталося випадково, вони не передбачалися планами досліджень. На стадії впровадження нових технологій у виробництво цей ланцюг також часто рветься. Наприклад, із кожних 10000 нових продуктів, що створюються в американській економіці за рік, 8000 швидко покидають ринок, а з 2000, що залишилися, тільки 100 продуктів забезпечують їх виробникам значну технічну перевагу та комерційний успіх. Саме з цих причин неможливо бути впевненим, що зробивши інвестиції на будь-якій стадії циклу ми досягнемо позитивного результату на наступному етапі. Тому сучасне управління інноваційним процесом спрямоване на створення умов для масового пошуку, результативних шляхів технологічних змін і швидкої підтримки позитивних знахідок.

При прийнятті рішення щодо впровадження інновацій слід враховувати їх потенційні можливості, тобто величину вигоди, яку матиме підприємство, реалізувавши інновацію. Потенційні можливості інновації, у свою чергу, залежать від того, на якій стадії її життєвого циклу конкретне підприємство приймає рішення про її залучення до своєї діяльності. Життєвий цикл інновації - період від зародження ідеї, створення новації та її практичного використання до моменту зняття з виробництва. Поняття "життєвий цикл інновації" вживається, як правило, до двох взаємопов'язаних процесів. У одному випадку - це етапи створення інновації в ланцюзі наука-техніка-виробництво-споживання; в другому - життєвий цикл нововведення як продукту чи технології в циклі реалізації та задоволення попиту.Життєвий цикл продукту показує часовий інтервал, який охоплює кілька фаз розвитку, кожна з яких відрізняється особливим характером процесу.Розрізняють повний життєвий цикл продукту і життєвий цикл продукту у сфері виробництва і споживання. У практичній діяльності найчастіше оперують поняттям життєвого циклу продукції у сфері виробництва. Цей цикл складається з кількох етапів (стадій) (рис.3). З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновацій розглядається як інноваційний процес. Кожний етап цього процесу відрізняється за змістом робіт.

Етап розроблення: зародження ідеї, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для перетворення ідеї на придатний для промислового виготовлення продукт, розроблення технології його виробництва. Слід зазначити, що цей етап не завжди закінчується успішно. Існує велика імовірність невдач, ризиків і відстрочки одержання результатів. Спочатку, коли кошти вкладаються в науково-дослідні і конструкторські розробки, успіхи дуже скромні. Це сфера збитків. Закінчується етап передаванням опрацьованої документації у виробництво.

Рис. 3. Характер збуту і прибутків протягом життєвого циклу інновації

Етап виведення на ринок: налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії та ринкова апробація, формування стратегії та каналів збуту. Прибуток відсутній.

Етап зростання. Період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків.

Етап зрілості: уповільнення темпів збуту внаслідок придбання товару більшістю покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток стабілізується або зменшується у зв'язку зі зростанням витрат на його захист від конкурентів.

Етап занепаду. Різке падіння збуту і зниження прибутків. Товар знімається з виробництва.

Зміна стадій життєвого циклу зумовлена певними закономірностями: завжди максимальне зростання прибутку досягається на стадії початку виробництва за рахунок монопольно високої ціни на ринку. Ціна перекриває збитки, пов'язані з розробкою нового продукту. Після безприбуткової реалізації (низькі обсяги продажу) крива прибутків сягає вгору, випереджаючи обсяги продажу. Насичення ринку призводить до зниження норми прибутковості, проте за рахунок великих обсягів продажу прибутковість залишається високою. У фазі зрілості різко зростає конкуренція, оскільки відбувається дифузія (поширення) нововведення, попит падає, починається фаза занепаду, прибуток стрімко падає до нуля, після чого продукція виводиться зі стадії реалізації.

Тривалість життєвого циклу інновації залежить від внутрішніх факторів, що обумовлюють спроможність фірми-інноватора прискорити процес перетворення ідеї на матеріалізований продукт, придатний для комерційного впровадження, і зовнішніх, які формуються співвідношенням попиту та пропозиції і впливають на тривалість комерційного використання інновації. Більшість організацій спрямована на систематичне оновлення асортименту продукції та послуг, оновлення та створення нових виробничих систем, а отже, в них постійно ініціюються інноваційні зміни. Життєві цикли інновацій накладаються один на одне, мають ланцюговий характер (рис. 4).

Рис. 4. Циклічний характер розвитку інновацій

Життєвий цикл виробу здійснюється не поодинці, не окремими структурними підрозділами, а колективами багатьох підприємств і організацій. Нерідко складається так, що одному колективу належить ініціатива створення нового виробу, другим - ідеї, третім - вибір ідеї, четвертим - здійснення задуму на рівні конструкторської підготовки виробництва тощо, аж до зняття виробу з виробництва. Життєвий цикл кожного конкретного виробу розглядається як складна система чи як багатоланковий процес, який здійснюється у часі і включає ряд стадій-підсистем, які об'єднуються спільністю видів діяльності: елементів виробництва, загальними характерними рисами. Фірми можуть включатися до процесу створення інновацій через кооперування з іншими, виконуючи лише частину робіт, яка відповідає одній зі стадій життєвого циклу продукту (інноваційного процесу). Крім того, малі і середні фірми можуть купувати у фірм-піонерів, що створили новий продукт, ліцензію на його виготовлення і продаж. Комерційна віддача від залучення інновації, таким чином, буде значно нижчою, оскільки буде реалізовуватися не лише одним підприємцем. Хоча слід зазначити, що і ризики від таких інвестицій будуть також значно меншими.

 

 

Завдання інноваційного менеджменту в системі управління організацією

Функціонування й розвиток економічних організацій спрямовані на збереження та зміцнення їхніх ринкових позицій. За умов жорсткої конкуренції це вдається лише тим із них, які орієнтуються на високі стандарти діяльності й постійно дбають про забезпечення своїх конкурентних переваг через залучення різноманітних інновацій. Ринкова динаміка потребує посиленої уваги вищого управлінського персоналу до інноваційних процесів, виокремлення серед великої кількості новацій тих, які можуть принести істотну користь організації. Серед чинників зовнішнього оточення, які найбільше стимулюють організації до залучення інновацій, можна назвати такі:

• зменшення рівня стабільності вхідного потоку матеріальних і сировинних ресурсів, які використовуються для забезпечення виробничої діяльності;

• збільшення різноманітності продуктів, що претендують на те саме місце на ринку;

• зміна потреб і бажань клієнтів;

• економічні цикли, потрясіння і непевності, які впливають на ринок;

• технологічні зрушення, що приводять до заміни сформованих ідеологій виробництва.

Тому основним завданням інноваційного менеджменту, як складової стратегічного управління організацією, є визначення основних напрямів її науково-технічної і виробничої діяльності в таких сферах: розробка й запровадження нової продукції; вдосконалення й модифікація продукції, яка виготовляється, надання їй більшої оригінальності; зняття з виробництва застарілої продукції; залучення до виробничої діяльності нових ресурсів і нових технологій; освоєння нових методів організації виробництва та праці тощо. Для реалізації цих завдань інноваційний менеджмент передбачає:

• розробку планів і програм інноваційної діяльності;

• обгрунтування проектів створення нових продуктів;

• формування і проведення єдиної інноваційної політики в усіх підрозділах організації;

• ресурсне забезпечення інноваційних програм і проектів;

• створення організаційних форм управління реалізацією інноваційних проектів.

Ще в 70-ті роки минулого століття провідний американський фахівець у галузі управління П. Друкер указував, що "інновації (або новаторство) — це особливий засіб підприємців, за допомогою якого вони досліджують зміни в економіці та суспільстві з метою використання їх у бізнесі чи різних сферах обслуговування". Але особливістю інновацій є те, що їхня корисність, як правило, усвідомлюється не всіма і не відразу. І якщо вищий рівень менеджменту приймає рішення щодо інновації, то першочерговим завданням має бути стимулювання її позитивного сприйняття всіма членами організації. Звичайна практика впровадження системних нововведень, коли спершу розробляється стратегія перетворень, потім здійснюються самі перетворення і аж насамкінець персонал навчають новим методам роботи, є досить неефективною, тому що вона апріорно передбачає розуміння доцільності змін усіма членами організації. Насправді ж ситуація далека від досконалості. Значна кількість менеджерів і рядових працівників вбачають у новаціях лише додаткові клопоти для себе й розраховувати на їхню добровільну допомогу й активну участь є, меншою мірою, необачно для вищих керівників. Саме тому виникає необхідність цілеспрямованого управління інноваційною діяльністю підприємства, яке передбачало б не лише організацію впровадження нової ідеї під тиском вищого керівництва, але й зміщення акцентів у системі стимулів персоналу в бік заохочення ініціативи, участі в перетвореннях, обговоренні проблем, що виникають у процесі впровадження новації тощо {рис. 5).

Рис. 5 Схема стимулювання інноваційних процесів у організації

При цьому слід зауважити, що корисність інновації сприймається вищим менеджментом організації і рядовими її членами по-різному. Завдяки стратегічному мисленню генеральних менеджерів вони можуть багатоаспектно оцінювати наслідки інновації, прогнозуючи в кінцевому підсумку її спроможність зміцнювати конкурентні позиції. Водночас значна частина тих, кого безпосередньо стосуються зміни, хотіла б відчути переваги роботи по-новому вже сьогодні, не чекаючи, поки інновація дасть віддачу в майбутньому. Тому система стимулів інноваційних процесів має охоплювати компоненти так званого поточного стимулювання і стимулювання за результатами роботи всієї організації. Зокрема, активно сприяють реалізації нововведення стимули, зорієнтовані на дотримання запланованих термінів впровадження. Ці стимули мають більшу силу для виконавців, тих, хто змушений опановувати нові види діяльності, залучатися до нових організаційних взаємовідносин тощо. На противагу цьому менеджмент середнього й вищого рівня повинен орієнтуватися на кінцеві результати й найефективнішим у цьому разі буде його стимулювання через систему участі у прибутках.

Отже, завдяки диференційованому підходу до стимулювання різних категорій працівників дієвість стимулів підвищується, що сприяє формуванню інноваційного типу мислення в персоналу організації. Це дає змогу зняти проблему опору організаційним змінам і підвищує імовірність освоєння новації в заплановані терміни. Виходячи із викладеного вище, основним завданням інноваційного менеджменту, як складової оперативного управління організацією, є вивчення економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних чинників, що впливають на її здатність здійснювати інноваційну діяльність, а також розробка ефективних форм організації цієї діяльності.

Таким чином, об'єктом інноваційного менеджменту є інноваційні процеси і їх перебіг в організації, а предметом дослідження — новації та інновації (нововведення).