На підставі положення ст. 59 Конституції України, де встановлено "право кожного на правову допомогу", а також ч. 2 цієї статті "для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" людина, яку компетентні органи викликають як свідка, безумовно, має право звернутися за правовою допомогою до адвоката. Але до 30 вересня 2009р. існували різні "підходи" до наведеного вище конституційного принципу. У свою чергу, адвокати не наважувалися офіційно погоджуватися на надання правової допомоги свідкам через побоювання реакції з боку слідчих і відомств, до яких вони належать.
30 вересня 2009 р. Конституційний суд розглянув запит у справі № 1-23/2009 за конституційним зверненням громадянина Голованя І. В. щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України про право на правову допомогу. У резолютивній частині Рішення КС записано:
Громадянин Головань І. В. звернувся до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України (254к/96-ВР) "кожен має право на правову допомогу" та частини другої цієї статті "для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура".
Необхідність в офіційному тлумаченні автор клопотання пояснює неоднозначністю розуміння і застосування зазначених положень Основного Закону України посадовими особами органів прокуратури, зокрема, слідчими при проведенні допитів свідків у кримінальному процесі.
Положення частини другої статті 59 Конституції України "для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Воно відкрило перед адвокатами можливість офіційно брати участь у кримінальній справі у якості консультанта свідка у справі.
Зважаючи на це, право громадянина на запрошення свідка не обмежується ні процесуальними рамками щодо стадій кримінального провадження (досудове слідство, судова процедура), ні в часі і характері спілкування.
Водночас адвокату слід мати на увазі, консультування свідка - дуже делікатна і відповідальна справа. Оскільки свідок може змінювати свої свідчення залежно від різних обставин і чинників (підкуп, залякування тощо), адвокат, який взявся консультувати, повинен бути дуже обережним у поведінці зі своїм клієнтом і зберігати певні докази того, що він діяв у межах закону і з максимальним дотриманням етичних вимог.
Роль адвоката у цій делікатній справі зводиться до надання клієнту допомоги щодо грамотного в правовому сенсі викладення усього, що він особисто бачив і чув про обставини чи події, які цікавлять слідчі органи чи суд. І нічого такого, що могло б бути розцінено, як вплив адвоката на характер свідчень.
Представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпшого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Пункт 5 ст. 19 Закону, акцентуючи увагу на ролі адвоката у справах про адміністративне порушення, уточнює, що йдеться про "представництво інтересів" потерпілого. Стосовно кримінального провадження йдеться про представництво "прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача", тобто закон диференціює межі представництва залежно від процесуальної форми провадження. Якщо у першому випадку йдеться лише про представництво "інтересів", то у другому - про "представництво прав і обов'язків". Крім того, у кримінальному провадженні поширюється коло суб'єктів, яким надається право користуватися послугами адвоката.
Це пояснюється суттєвою відмінністю процесуального регулювання розгляду адміністративних правопорушень і кримінального судочинства, тому адвокат добре повинен розуміти свої функції і зважити свої реальні можливості.
Представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пункти 5, 6 і 7 ст. 19, торкаючись питання про адвокатське представництво, ставить крапку на сумнівах щодо можливості адвокатського представництва у судах всіх юрисдикцій і спеціалізацій, у тому числі конституційного судочинства й інших державних органах. Цілком зрозуміло, що розширення компетенції та професійних горизонтів вимагає від адвоката ерудиції та оволодіння новими знаннями й уміннями.
Кожна із судових юрисдикцій цивільна, господарська, адміністративна, кримінальна - мають свої процесуальні особливості, які необхідно засвоїти задля успішних досудових дій та під час судового засідання.
Представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пункт 7 ст. 19 Закону значно розширює територію адвокатської практики порівняно з недавнім минулим.
Стаття 5 Закону "Про адвокатуру", окреслюючи коло можливого представництва адвокатами, встановлював, що адвокати "здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства".
Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" уперше відкриває шлях співробітництва адвоката як "... представника держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних міжнародних судових органах. Це, безумовно, нова сторінка в адвокатській практиці і, можна сказати, в історії адвокатури України, яка свідчить про визнання адвокатури та її можливостей у вирішенні питань державного рівня."
З іншого боку, це сигнал до повсякденного навчання та професійного удосконалення адвокатів, зростання відповідальності та іміджу у провадженні справ найвищого рівня складності. У деяких регіонах України адвокати ведуть активну діяльність з обміну досвідом у роботі в різних напрямках як у межах країни, так і поза ними. За своїми традиціями і за своєю ментальністю прогресивними у цій роботі виявилися прикордонні регіони: Ужгород, Одеса, Харків, Чернівці. Тут діють професійні клуби, асоціація й інші форми громадського спілкування та обміну думками і досвіду.
