Історичне значення Конституції Індії 1949 р

 

Індійська правова доктрина і судова практика виходять із того, що конституція складається з двох формально рівних за юридичним значенням частин. Ці елементи не набули відображення в структурі Конституції і виокремлюються аналітично. Перша частина – Основні риси, що є каркасом державного ладу. Норми цієї частини не підлягають зміні. Вони фіксують ліберальний політичний режим, закріплюють результати антиколоніальної боротьби, проголошують курс на відмову від експлуатації, надають громадянам широкі права, підкреслюють соціальний характер держави. У цій частині також юридично віддзеркалено змішаний характер економіки, можливість широкомасштабного втручання держави в господарське життя. Слід зазначити, що всі ці положення віднесені до так званих керівних принципів – норм, які вважаються непорушними, але не гарантовані судовим захистом. Водночас громадяни користуються низкою важливих прав і свобод. Серед основних положень вони виокремлені в спеціальний розділ "Основні права", порушення норм якого переслідується в судовому порядку. Друга частина – "Титлі положення", які піддаються коригуванню для приведення у відповідність до потреб життя.

Можна виокремити такі характерні риси Конституції Індії:

– юридичне закріплення суверенітету Індійської Республіки (преамбула);

– проголошення широкого (з урахуванням індійської специфіки) кола прав, свобод і обов'язків громадян (ч. З, 4, 4-а), які в однією з основ ліберального політичного режиму в країні;

– встановлення парламентарної республіки (ч. б);

– закріплення федеральної форми державного устрою;

– юридична фіксація принципів побудови федерації (головний з яких – мовний);

– обмеження прав громадян "ворожих держав" (спрощує порядок арешту, стеження та ін.), що перебувають в Індії, а також громадян Індії, які добровільно проживають у цих державах і підтримують з ними ділові зв'язки (однією з "ворожих держав", наприклад, є Пакистан);

– встановлення конституційних гарантій прав національних меншин;

– закріплення "недоторканості" та інші види дискримінації з мотивів релігії, раси, місця народження, касти тощо;

– закріплення світського характеру держави;

– фіксація пільг і додаткового соціального захисту для представників відсталих груп населення;

– проголошення низки конституційних принципів-цілей, серед яких підвищення рівня життя населення, проведення економічної реформи, зокрема аграрної, подолання пережитків минулого, демократичне вирішення національного питання, підвищення рівня письменності, боротьба за мир у всьому світі.

ВИСНОВОК.

 

Конституція Індії закріплює комбіновану систему прийняття поправок, що дозволяють досить оперативно змінювати положення основного закону країни. Велика частина поправок приймається Парламентом порівняно простим способом. Проект поправки вноситься депутатом у будь-яку палату Парламенту. Отримавши схвалення кожної палати, він передається президенту, який зобов'язаний підписати цей законопроект (ч. 2, ст. 368). Після цього закон про поправку вступає в силу і вставляється в текст Конституції - то є індійська конституція - «гнучка».

Для статей, які вважаються найбільш значущими, застосовується ускладнений порядок: після прийняття, але до передачі поправки на підпис Президенту вона повинна бути ратифікована не менше ніж половиною легіслатур штатів.

Досить високий ступінь ефективності дії індійської Конституції забезпечується певною мірою завдяки особливій гнучкості конституційного регулювання із застосуванням комбінованого гнучко-жорсткого порядку її зміни. Це стосується економічних відносин, складного правового статусу людини, різноманіття федеративних зв'язків, виборчого права, а також положення найбільш соціально незахищених верств населення з метою запобігання можливих соціальних потрясінь.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТРИ:

Акт о правительственном строе Индии 1935 года // Конституции буржуазных стран. – М. – Л.: Соцэкгиз, 1936. – Т. IV. Британская империя, доминионы, Индия, Филиппины. – 248 – 330.

Конституция Индии: пер. с англ. – М.: Изд-во иностр. лит., 1956.

Азад А. К. Индия добивается свободы: автобиографический очерк: [пер. с англ.] / А. К. Азад. – М.: Изд-во иностр. лит., 1961.

Антонова К. А. История Индии / К. А. Антонова, Г. М. Бонгард-Левин, Г. Г. Котовский. М.: Мысль, 1979.

Басу Д. Д. Основы конституционного права Индии: пер. с англ. / Д. Д. Басу. – М.: Прогресс, 1986.

Гопал С. Джавахарлал Неру: биография: [в 3 т.; пер. с англ.] / С. Гопал. – М.: Прогресс, 1989. – Т.І.: 1889 – 1947; 1990. – Т.ІІ.: 1947 – 1956.

Криворучко О. В. Акт про незалежність Індії 1947 року (історико-правовий аспект): автореф. дис. …канд. юрид. наук. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1997.