Консолідація інформаційної та технологічної біржової системи, модернізація депозитарної системи України, підвищення вимог до учасників ринку

Організація торгівлі за допомогою біржі на сьогодні являє собою одним із основних напрямків державної політики в економічній сфері. І очевидно, що без ефективної правової регламентації, ринкові відносини не можуть далі розвиватися, а отже процеси інтеграції у світовий ринок стають неможливими. Тому найбільш актуальним являється посилення нормативної бази регулювання біржового ринку, зокрема правове забезпечення його функціонування та визначення місця держави в регуляторній системі.

Згідно останніх світових тенденцій в сфері обігу біржових інструментів кількість повноцінних ринків поступово скорочується. Особливо відчутно це на фінансовому ринку. Деякі світові експерти допускають, що в найближчі роки національні ринки будуть переформатовуватися у світові фінансові центри. А їх наявність у національних економіках розглядатиметься як ознака конкурентності та розвиненості економіки країни.

Вітчизняним регуляторам і учасниками біржових відносин також слід враховувати процеси глобалізації світового ринку, інакше витримати світову конкуренцію вітчизняним інвесторам не вдасться. Для цього слід ліквідувати відставання від провідних фінансових центрів в сфері регулювання, інфраструктури та інструментарію. Не вирішення цих проблем призведе до зникнення ознак національного фінансового та товарного біржових ринків. Ключову роль у цьому має зіграти держава як захисник національних інтересів, а саме створення ефективної системи державного регулювання та контролю за біржовою діяльністю.

На фоні глобальних структурних змін організаторів біржового процесу, відбуваються швидкими темпами і створення «мегарегуляторів». В зв’язку із погіршенням кон’юнктури світового фінансового ринку, загостренням кризових процесів розвитку світових фінансових центрів та ростом інтересу до біржових інститутів різного рівня у країнах, що розвиваються, загострилася проблема у формуванні потужних та ефективних регуляторів біржових відносин. Консолідуються не тільки біржові системи, а й депозитарні системи, розрахунково-клірингові, інформаційного забезпечення.

Після фінансових потрясінь зацікавленість у централізації інфраструктурних організацій на ринку біржових інструментів надзвичайно висока. Вбачається, що формування єдиної системи таких організацій, дасть можливість підвищити надійність розрахунків, захищеність від ризиків, знизити транзакційні витрати, що в свою чергу дозволить усунути національні перешкоди до укладення угод з різними фінансовими інструментами.

Для вітчизняного біржового ринку проблема регулювання стоїть надзвичайно гостро. Необхідність у створенні таких регуляторів виникає в зв’язку з відсутністю скоординованої державної політики, головним завданням якої є пошук ефективних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу економіки України. Це призвело до розпорошеності системи державного регулювання і нагляду за біржовими ринками (наявність окремих регуляторів банківської діяльності, на ринках цінних паперів, товарному і на ринках інших фінансових послуг), що створює перепони для впровадження консолідованого нагляду за усіма учасниками інвестиційного процесу (як прямими, так і опосередкованими), унеможливлює вирішення проблеми контролю за діяльністю фінансових конгломератів (фінансових і промислово-фінансових груп), сприяє неконтрольованому витоку капіталу з України. Виходячи із цього Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку як державний регулятор на ринку цінних паперів потребує підсилення функцій регулятора.

А на товарному ринку, де взагалі на сьогодні в Україні не існує єдиної системи регулювання, варто його сформувати. Функції регулятора розпорошені між Міністерством економ розвитку і торгівлі України, Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної програми аграрної політики. В цих умовах ефективності від регулювання не варто чекати.

Крім того це відображається на нормальному співвідношення між державним регулюванням і саморегулюванням, що призводить, з одного боку, до надмірного втручання держави в організацію ринкових процесів, а з іншого – позбавляє професійних учасників ринків капіталу стимулів до розбудови інститутів інфраструктури за власний кошт, оскільки не гарантує можливості встановлення постійно діючих правил самими учасниками ринків без ризику відміни або коригування цих правил державними регуляторами;

Перевагами вибору моделі, яка передбачає функціонування одного регулятора, що має особливий статус, можуть стати:

1) можливість врегульовувати проблему конфлікту інтересів в сфері державного управління завдяки колегіальному принципу, який забезпечує необхідне представництво та баланс інтересів різних державних органів, керівники яких представлені у мегарегуляторі, при формуванні стратегічних рішень;

2) складність об’єктів регулювання, яка вимагає концентрації та переосмислення суто спеціальної і досить різноманітної інформації, а також наявності досвіду і високої професійної підготовки фахівців, яких легше залучити, маючи фінансову автономність;

3) унікальний організаційно-правовий статус мегарегулятора, який дозволяє якнайкраще виконувати функцію захисту прав і законних інтересів інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також істотно підвищити рівень довіри до його дій.

Крім того, існуюча нормативно-правова база регулювання біржового ринку свідчить про його недосконалість, та як наслідок нездатність вітчизняних біржових інститутів конкурувати із зарубіжними. Оптимістичніше виглядає ситуація, що склалася на фондовому ринку. Досягнутий рівень розвитку дає можливість говорити про потенціал якісного покращення біржового регулювання. На користь єдиного регулятора говорить неминучий розвиток вітчизняного ринку деривативів (як товарних, так і фінансових), які по своїй суті являються фінансовими інструментами, цінність яких залежить від волатильності ринку, а саме від коливання цін на відповідні активи, такі як фінансові активі та статистичні індикатори. Деривативи поділяють на прямі строкові (форварди) та ф’ючерси, свопи та опціони. Звичайно при торгівлі деривативами, які передбачають лише передачу грошових сум один одному, не створюється значних перешкод для регулювання їх обігу єдиними регулятором. Але звичайно слід враховувати і специфіку окремих ринків. Скажімо деривативи можуть бути не лише розрахунковими, а й передбачати поставку базового активу, а також укладатися без участі організаторів торгів, тобто позабіржові контракти. І це може знайти своє відображення в окремих нормативних документах, які мають врахувати особливості регулювання відносин зв’язку з виробництвом, реалізацією і оборотом товарної продукції.

Фундамент ринку цінних паперів створює депозитарна та розрахунково-клірингова діяльність, яка є одним із провідних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів. Механізми процедури обліку, клірингу та розрахунків визначають дієвість та ефективність фондового ринку і допомагають забезпечити цілісність ринку, знизити рівень ризику при виконанні угод щодо цінних паперів.

Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» закладено структуру Національної депозитарної системи, за якою в Україні можуть існувати декілька депозитаріїв щодо обслуговування корпоративних цінних паперів та обслуговування державних цінних паперів у Національному банку України.

Існуюча в Україні система депозитарного обліку цінних паперів не забезпечує належного гарантування прав інвесторів в цінні папери, створює ризики при проведенні розрахунків за договорами з цінними паперами та не враховує найкращий світовий досвід функціонування депозитарних систем. Така ситуація створює труднощі для інвесторів, професійних учасників ринку цінних паперів та для держави в цілому. Цілісності системи перешкоджає існування в Україні двох систем обліку цінних паперів, а саме системи обліку іменних цінних паперів документарної форми існування – реєстраторами та системи обліку цінних паперів бездокументарної форми існування депозитаріями та зберігачами, а також особливостей у веденні обліку цінних паперів у різних депозитаріях. Паралельне існування окремих систем депозитарного обліку державних та корпоративних цінних паперів призводить до збільшення організаційних, технологічних та грошових витрат професійних учасників ринку та власників цінних паперів, збільшення рівня ризиків у функціонуванні системи.

З метою реалізації завдання щодо модернізації депозитарної системи передбачається створення надійної та ефективної системи обліку прав власності на цінні папери, запровадження сучасної моделі клірингу та розрахунків за угодами з цінними паперами, яка відповідає найкращій світовій практиці, з урахуванням національних особливостей та необхідності інтегрування в міжнародні ринки капіталу.

Для залучення інвестиційних ресурсів за допомогою фінансових інструментів та спрямування цих ресурсів у державний сектор економіки в Україні має бути створений надійний, привабливий як для внутрішнього, так і зовнішнього інвестора Центральний депозитарій цінних паперів, здатний забезпечити мінімізацію ризиків при виконанні угод з цінними паперами.

Основними завданнями розбудови Національної депозитарної системи України є:

- створення єдиної уніфікованої системи обліку прав власності на цінні папери, що призведе до унеможливлення порушення прав власності;

- прискорення перереєстрації прав власності;

- зниження ризиків інвестиційної діяльності;

- створення Центрального депозитарію цінних паперів та системи клірингу і розрахунків, здатних забезпечити мінімізацію ризиків при виконанні угод з цінними паперами;

- запровадження мораторію на створення нових депозитаріїв цінних паперів в Україні;

- створення розрахункової (клірингової) палати;

- створення розрахункового (клірингового) банку;

- виконання договорів щодо цінних паперів за принципом «поставка проти платежу»;

- удосконалення механізмів розрахунків за договорами щодо цінних паперів, у тому числі із використанням центрального контрагента;

- забезпечення надійного депозитарного обслуговування широкого кола інвесторів, в тому числі інституційних (інститутів спільного інвестування, пенсійних фондів, страхових компаній);

- інтегрування вітчизняного ринку цінних паперів до міжнародного ринку капіталу.

Основним принципом та механізмом реформи є гармонізація національного законодавства з питань регулювання діяльності учасників Національної депозитарної системи із законодавством ЄС, законодавче та організаційне забезпечення створення єдиної уніфікованої системи обліку прав власності на цінні папери, ведення діяльності щодо клірингу та розрахунків за біржовими угодами в Центральному депозитарії, функціонування надійної системи захисту прав власності інвесторів, забезпечення функціонування організованого ринку цінних паперів.

Для реалізації запропонованих заходів передбачається:

- впровадження взаємодії між існуючими депозитаріями за допомогою встановлених повнофункціональних кореспондентських відносин, що забезпечить функціонування єдиної системи депозитарного обліку цінних паперів в Україні;

- запровадження електронного документообігу на ринку цінних паперів;

- прийняття нового базового Закону України щодо регулювання системи депозитарного обліку цінних паперів, в якому передбачено вирішення актуальних проблем депозитарної системи України, а саме розвиток розрахункової та кастодіальної діяльності, встановлення чітких норм щодо порядку та принципів створення Центрального депозитарію цінних паперів (передбачивши обмеження права на пряме або опосередковане володіння (через пов’язаних осіб) корпоративними правами Центрального депозитарію України в обсягах, що перевищують 5 відсотків статутного фонду будь-якою юридичною або фізичною особою (крім держави України), а також його функціонування;

- розроблення змін до податкового та банківського законодавства, пов’язаних з особливостями функціонування центрального контрагента;

- запровадження уніфікованого порядку обліку цінних паперів депозитарними установами, що ґрунтується на веденні електронних рахунків в цінних паперах;

- розроблення сучасного технологічного комплексу для обслуговування всіх видів цінних паперів за єдиними стандартами, обслуговування Центральним депозитарієм міжнародних розрахунків по операціях з цінними паперами.

З метою подальшого розвитку інфраструктури ринку цінних паперів передбачається створення умов для розвитку фінансових установ, які здійснюють діяльність на фондовому ринку, шляхом:

- формування правових засад для можливого функціонування торгівців цінними паперами як первинних дилерів на ринку державних цінних паперів;

- запровадження інвестиційного страхування, розмір страхових виплат за яким має залежати від результатів розміщення коштів технічних резервів за договорами інвестиційного страхування;

- врегулювання питання щодо управління активами страхових компаній як інституційних інвесторів;

- врегулювання діяльності з надання консультаційних послуг щодо цінних паперів, як окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку;

- запровадження механізмів кредитування торгівцями цінних паперів власних клієнтів;

- встановлення порядку проведення операцій з продажу пайових та боргових цінних паперів із зобов’язанням зворотного викупу (операцій репо) тощо.

Тому доцільним є дотримання напрямку виконання стратегічних завдань перебудови та модернізації ринків капіталу України, передбачених Концепцією Державної програми модернізації ринків капіталу в Україні. Ця Програма має ґрунтуватися на одночасному вирішенні проблем на законодавчому, інституційному та технологічному рівнях. Ключовим моментом у цьому є консолідація біржової системи України.

Концептуально передбачається, що Консолідована біржова система України сформує конфігурацію, яку можна вважати оптимальною для будь-якого ліквідного та регульованого ринку. Ця конфігурація забезпечить мінімальні системні ризики, передбачає тісну взаємодію організаторів торгівлі з централізованою депозитарною системо. В разі реалізації консолідованої моделі біржової торгівлі інституційно врівноважаться ринки корпоративних цінних паперів з ринком державних цінних паперів, стимулюється розвиток ринку фінансових та товарних деривативів. Синхронне функціонування біржової та депозитарної систем і системи електронних платежів НБУ дозволить знизити вартість транзакцій для учасників ринку, забезпечить автоматизований доступ для усіх категорій професійних користувачів.

Вирішення поставлених завдань не лише наблизить законодавство до Європейських стандартів, а й дозволить розпочати формування єдиної біржової інфраструктури, що в свою чергу полегшить інтегрування вітчизняного біржового ринку у світові ринки. Усуне негативне співвідношення між держаним регулюванням та саморегулівними організаціями. Стимулює активізацію розвитку ефективного ринку реальної продукції та ринку строкових контрактів. Забезпечить консолідацію біржової системи України, що дозволить сформувати конфігурацію, яка підвищить ліквідність ринку. Крім того, ця конфігурація забезпечує мінімальні системні ризики, передбачає тісну взаємодію організаторів торгівлі з централізованою розрахунково-кліринговою системою і чіткою системою регулювання. Врешті решт це позитивно відобразиться на створенні сприятливого середовища для ведення бізнесу.