Головною заслугою Парацельса є робота у області хімії, фактично він один із засновників сучасної фармакології, також він увів у науку поняття «доза»

Андреас Везалій народився в Брюсселі 31 грудня 1514 р. Він походив з роду Вітінгів, що жили довгий час Німвегені. Везалій пише в «Посланні про китайський корінь» (1546) про те, як він, будучи в 1546 р. декілька місяців і місті Німвегені, знайшов могили своїх предків: «І мав можливість побачити могили сім'ї Вітінгов, що походили із дуже давнього і знаменитого Везеля,де я і знайшов ці приємні і священні для мене спогади». Від назви цього міста Везеля і походить, очевидно, ім'я Везалія.

Кілька поколінь сім'ї, в якій народився Везалій, були вченими-медиками і знавцями медичних праць історичного значення. Прапрадід Везалія, Петро, відомий лікар і збирач медичних трактатів, написав коментарі до четвертої книги «Канону лікарської науки» великого енциклопедиста Сходу Абу-Алі ібн-сини (Авіценни).

Син Петра Джон, прадід Везалія, викладав в університеті Лувена. Він був математиком і лікарем в Брюсселі.

Син Джона Еверард, дід Везалія, також був лікарем. Він коментував працю «Пекло Аль Мозареме» Абубекра-ібн-Захарія-ар-Разі, видатного арабського лікаря-ученого X ст., і, крім того, написав додатки до перших чотирьох параграфів афоризмів Гіппократа.

Батько Везалія, Андрій, був аптекарем при дворі Карла V. Молодший брат Везалія Франциск також вивчав медицину і став лікарем.

Везалій ріс серед лікарів, що відвідували дім його батька, і з юних літ користувався багатою бібліотекою медичних трактатів, що збиралася в сім'ї і переходила з покоління в покоління. Дякуючи цьому у юного і здібного Везалія з'явився інтерес до вивчення медицини. Після закінчення початкової школи в Брюсселі молодий Везалій вступив, мабуть в 1530 р., у Лувенський університет, де викладалися стародавні мови — грецька і латинська, а також математика. Але Лувенській університет не був центром гуманістичної освіти, і в 1531 р. Везалій перейшов в Педагогічний коллеж (Pedagogium trilingue), заснований в Лувені в 1517р. Тут вивчення трьох основних мов було поставлено ретельніше, що було необхідно для самостійного шляху в науку. Цими мовами були грецький, латинський і староєврейський. Везалій грунтовно вивчив латинську мову, що викладалася в традиціях Цицерона, відроджена гуманістами і Еразмом Роттердамським, грецьку мову знав посередньо, а староєврейський — погано. Надалі він намагався виправити недоліки своїх знань— вивчав і читав «Канон лікарської науки» Ібн-Сіни в староєврейському перекладі.

Старанно вивчаючи в Лувенському университеті цикл класичних і риторичних наук, Везалій рано виявив схильність до медицини, особливо до анатомії. У вільний від університетских занять час він з величезним захопленням розтинав і ретельно препарував домашніх тварин. Через цю схильність, 17-річний хлопець виявив бажання вивчати медицину в Парижі. Придворний лікар і друг батька Везалія Ніколя Флорен, що цікавився долею Везалія, підтримав тяготіння юнака.

Згодом, в 1539 р., Везалій присвятив Флорену свою працю «Послання про кровопускання», де назвав його своїм другим батьком. Таким чином, після сімейної ради Везалій поїхав до Парижа і вступив на медичний факультет університету.

Везалія по праву можна назвати батьком анатомії, саме він поставив анатомію на наукову основу, це стало можливим завдяки розтинам, які він здійснював не на трупах тварин (як було раніше), а на людських трупах, що стало можливим завдяки епосі (хоча вплив церкви ще відчувався і його мало не стратили).

4.ВІЛЬЯМ ГАРВЕЙ — знаменитий англійський лікар, який відкриттям кровообігу і дослідженнями над тваринним яйцем заслуговує цілком назву засновника новітньої фізіології, народився 1 квітня 1578 у Фолькстоні, у графстві Кент, навчався в Кентерберійськой гімназії, а потім в Кембріджі. У 1598 р. він подався в Падуанській університет, кращу у той час медичну школу, де займався під керівництвом Фабріция аб' Аквапенденте. За словами Бойля, трактат Фабріция про венозні заслінки навів Гарвея на думку про кровообіг; але ці слова спростовуютьсю Гарвєєм – він говорить, що ідея кровообігу з'явилася у нього результатом міркувань про кількість крові, безперервно вступаючої в аорту, яке таке велике, що якби кров не поверталася з артерій у вени, то за декілька хвилин остання спустіла б абсолютно. — В 1602 році Гарвей одержав ступінь доктора, і поселився в Лондоні. У 1607 лондонська колегія лікарів вибрала його своїм членом; у 1609 він одержав місце доктора в госпіталі св. Варфоломея; близько 1623 призначений придворним лікарем, а в 1625 — почесним медиком при Карлі I. У 1616 р. йому запропонували кафедру анатомії і хірургії в колегії лікарів, а наступного року він вже висловлював свої погляди на кровообіг у виразній і ясній формі, але оприлюднив їх тільки 12 років опісля в книзі «Exercitatio anatomica de motu cordis et sanguinis in animalibus». — Ця книга знаменує собою початок сучасної фізіології. До Гарвея в європейській науці царювали ідеї стародавніх вчених, головним чином Галена. Передбачалося, що в організмі існують два роди крові, груба і натхненна: перша розноситься венами з печінки по всьому тілу і служить власне для живлення, друга рухається по артеріях і забезпечує тіло життєвою силою. Частина крові передається венами в артерії (через серце і легені); у свою чергу, артерії забезпечують вени «духом». Але це не заважає кожному роду крові зберігати свій незалежний рух в своїй незалежній системі судин. Не дивлячись на відкриття Везалі, Сервета, Коломбо, Фабріция і інших анатомів, ці переконання панували до Гарвея, представляючи, проте, все більш і більш заплутану, туманну форму унаслідок суперечностей, що вносяться новими дослідженнями. Гарвей розсіяв цей хаос, замінивши його ясним, точним закінченим вченням про вічний колообіг крові. У істотних пунктах його теорія спирається на небагато простих і наочних дослідів, але кожна деталь ілюструється незліченними вівісекціями і розтинами; процес кровообігу дослідити у всіх його варіантах у різних представників тваринного царства (наскільки це було досяжне без допомоги мікроскопа). Тоді з'ясувалася і роль клапанів і заслінок, що допускають рух крові тільки в одному напрямі, значення биття серця і таке подібне, Гарвей абсолютно звільнився від метафізичних принципів, в роді «архея», «духів» і т.п, які замінюють істинне знання уявним. У книзі його немає і сліду апріорних міркувань, якими були переповнені твори фізіологів і лікарів, що будували науку, не дивлючись на реальний організм. «Exercitatio» Гарвея в повному розумінні слова сучасний науковий твір, де всі питання розв'язуються дослідженням фактів, доступних спостереженню і досвіду, що набуло величезне значення, як в Англії, так і на материку. Але Гарвею довелося витримати жорстоку атаку з боку прихильників класичних застарілих поглядів. Протягом десяти років він залишався майже самотнім в натовпі ворогів. Супротивниками його були Прімроз, що спростовував Гарвея цитатами із стародавніх авторів; Парізанус, Франзолій, допускаючий і нові відкриття, лише б вони не дуже суперечили старим; Же де ла Торре, що доводив, що факти, на які спирається Гарвей, мають випадковий, патологічний характер, а в нормальному організмі кров рухається по Галену; Гюї-Патен, називаючий відкриття Гарвея «парадоксальним, даремним, помилковим, неможливим, незрозумілим, безглуздим, шкідливим для людського життя», і багато інших; зокрема «голова і корифей анатомів свого віку» — Ж. Ріолан Молодший, якому Гарвей відповідав в двох листах («Exercitationes ad Riolanum», I et II). Ця відома в літописах науки суперечка знайшла відгоголосок у витонченій літературі того часу: Мольер висміяв Гюї-Патена (у «Malade imaginaire»), Буало — паризький факультет в «L'Arret burlesque»), відкидаючий вслід за Ріоланом кровообіг. Проте Гарвею довелося ще за життя бачити повну правильність свого відкриття. Визнаючи кровообіг, різні учені, проте, приписували відкриття його китайцям. Насправді, Гарвею належить як ідея кровообігу, так і доказ цієї ідеї. — Придворні відносини нерідко відривали Гарвея від професійних занять. Так, в 1630 — 1631 р. він супроводжував герцога Леннокса в потязі на материк, в 1633 р. їздив з Карлом I до Шотландії, в 1686 році знаходився в свиті гр. Аронделя, що був послом у Німеччини. Коли почалася революція, король залишив Лондон і Гарвей відправився за ним. Лондонське населення розграбувало Вайтголл і квартиру Гарвея: внаслідок чого загинули його роботи по порівняльній і патологічній анатомії і ембріології — результат багаторічних досліджень. Гарвей знаходився при Карлі I під час еджгильськой битви, а потім поселився в Оксфорді, який на якийсь час зробився головною квартирою короля. Тут він був призначений деканом мертонськой колегії, але в 1646 р. Оксфорд був узятий парламентськими військами і Гарвею довелося залишити посаду декана. З цього року він абсолютно усунувся від політики (у якій і раніше не брав активною участі) і переселився до Лондона, де збудував для лондонської колегії лікарів будинок, в якому була поміщена бібліотека і відбувалися засідання суспільства; подарував тій же вченій установі колекцію живоісторичних препаратів, інструментів і книг. Останніми роками життю займався ембріологією. Результатом цих заннять з'явилася книга: «Exercilationes de generatione animalium» (1651) — перший систематичний і закінчений трактат по ембріології. Гарвей показав, що тварини, як і яйцекладні, розвиваються з яйця, і виклав свої погляди у відомій формулі: «Ornne animal ex ovo». Він довів, що так званий рубчик (cicatricula) є власне зародок, і прослідив його розвиток, наскільки це виявилося можливим без допомоги мікроскопа; з'ясував значення так званої chalaza; показав, що шкаралупа яєць пориста і пропускає повітря до зародка і т.д. В книзі його вже помічені основні ідеї ембріології: первинна тотожність різних типів, поступовість розвитку органів, відповідність перехідних ознак людини і вищих тварин з постійними ознаками нижчих. Звичайно, ембріологія, вступила на ступінь істинної науки тільки в минулому сторіччі; але все таки Гарвей збагатив її вагомими відкриттями, блискучими узагальненнями і дав сильний поштовх подальшим дослідженням. До часу виходу у світ книги про народження тварин заслуги Гарвея були визнані вченим світом; він доживав свій вік, оточений славою і шаною; нове покоління англійських фізіологів і лікарів бачило в ньому свого патріарха; поети — Драйден і Коулі — писали на честь його вірші. Лондонська медична колегія поставила в залі засідань його статую, а в 1654 році вибрала його своїм президентом; але він відхилював це почесне звання, посилаючись на старість і хвороби. Вранці 30 червня 1657 року він помітив, що не володіє мовою, і, відчуваючи наближення смерті, послав за рідними, роздав їм на згадку свої речі, а ввечері того ж дня помер на 80-у році життя. Твори Гарвея перевидавалися багато разів. Повні збірки: «Gvillelmi Harveii. Opera omnia, а collegio Medicorum Londinensi edita» (1766). Твори Гарвея перекладені англійською мовою Вілісом. Ср. Aikin, «Notice sur Harvey» («Magazin encyclop.», 1795); Aubrey, «Letters of eminent Persons»; Willis, «William Harvey» (Лондон, 1878); Flourens, «Histoire de la decouverte de la circulation du sang» (Париж, 1854); Daremberg, «Histoire des sciences medicales» (1870).