Правова доктрина. Принципи права. Юридична норма

Протягом тривалого часу правова доктрина була основним джерелом права в РГ типі правової системи. У період з ХІІІ по ХVІІІ ст. в університетах були вироблені основні принципи права, і лише відносно недавно в зв’язку з перемогою кодифікації першість доктрини була замінена верховенством закону.

Але доктрина і в наші дні залишається важливим генетичним джерелом права. Ця її роль проявляється в тому, що саме доктрина створює правові поняття і терміни.

Важливе значення доктрина має і у визначенні методів, за допомогою яких створюють право і тлумачать закони. Водночас вона впливає і на самого законодавця, який виражає тенденції, підходи, створені чи сформульовані доктриною. Остання в такій якості виступає непрямим, побічним джерелом права. Як джерело права (безпосереднє), доктрина може виступати в правозастосуванні (за умови наявності прогалин у чинному законодавстві).

Розвитку ГР типу правової системи сприяли: на початку його формування – теорія природничого права, а в більш пізній період – теорія юридичного позитивізму.

Представники першої теорії вбачали в праві витвір людського розуму. В епоху Просвітництва юристи прагнули створити норми справедливості, які б стали основою для універсального, всезагального права всіх часів і народів.

Теорія природничого права обновила науку права та її методи, підкресливши особливу роль законодавства в правовій системі.

У сфері приватного права ця теорія опиралася на рецептоване римське право, якщо останнє не суперечить розуму, справедливості та потребам суспільства.

У сфері публічного права представники цієї теорії запропонували модель конституції, моделі адміністративного та кримінального праворегулювання.

Таким чином, теорія природничого права спорукала РГ тип правової системи до створення публічного права; вона готова була визнати за владними структурами роль одноособового законодавця, щоб надати авторитету нормам, які відповідають природничому праву, гарантують права і свободи людини.

Саме під впливом цих ідей у ХVІІІ ст. значно важливою стає роль законодавства. Так, у Савої в 1729р., в Неаполі у 1774р. законодавець заборонив суддям посилатись на інші джерела, ніж нормативно-правовий акт. А пруський монарх Фрадріх Вільгельм ІІ заборонив суддям під загрозою покарання відступати від норм закону з мотивів тлумачення або філософських роздумів учених. У разі тих чи інших сумнівів, неясностей вони повинні були звертатись у комісію з питань законодавства. У цей період і відбувається перехід до теорії юридичного позитивізму.

Розвитку останньої сприяв один з напрямків теорії природничого права – кодифікації законодавства.

Загальновідомо, що в період буржуазних революцій закон став основним джерелом права, важливим елементом створення єдиної національної правової системи. Шляхом кодифікації право об’єднувалося в систему, що грунтувалась на певних принципах. Вона надавала праву визначеності, чіткості, полегшувала його практичне застосування та реалізацію.

Кодифікація завершила формування РГ типу правової системи як цілісного явища. Результатом кодифікації ставали закони, кодекси, прийняття яких створило базу для юридичного позитивізму.

Представники останнього вважали правом ті норми, які створила держава. Ця теорія і на сьогодні залишається актуальною для країни РГ типу правової системи.

Представники концепції вважали основними елементами права на окремі норми, а їх сукупність; норми ці повинні міститися в правотворчих актах. Правотворчим актом позитивісти визнають акт, виданий державним органом або уповноваженим нею іншим суб’єктом. Цей акт є обов’язковим до виконання і визначає правила поведінки.

Недоліком цієї концепції є нерозмежованість понять право та правовий акт, а це таїть у собі потенційну загрозу демократичності суспільства, адже власне тоталітарні режими оголошують правом не правотворчі акти, що створені органами держави, навіть якщо ці акти не відповідають інтересам та потребам соціальних груп зокрема і всього суспільства в цілому.

Правова доктрина в РГ типі правової системи сприяє створенню загальних принципів права. Ці принципи втілюють в собі підпорядкування права велінням справедливості в тому значенні, як вона розуміється у відповідний період людської цивілізації.

У передбачених законом випадках юристи використовують загальні принципи права на підставі делегованих законодавцем повноважень (при аналогії права).

Як правило, в юридичній літературі під принципами права розуміють основні засади, ідеї, які виражають найбільш суттєві ознаки об’єктивного юридичного права. Вони (принципи) визначають сутність і зміст права, відображають його внутрішню побудову і весь процес його застосування; виступають орієнтиром для правотворчої, правозастосовчої діяльності, координують функціонування механізму правового регулювання; виступають критерієм оцінки права і методологічною основою його вдосконалення. Принципи права є основою для формування юридичних норм.

Генетичний зв’язок доктрина – принципи права – норми права так само, як і зміст поняття "правова норма", є важливими ознаками єдності РГ типу правової системи. У всіх правових системах цього типу юридичну норму розуміють, оцінюють та аналізують однаково. Тут правова норма є чимось більшим, ніж засіб вирішення конкретної справи. Завдяки юридичній науці правова норма займає досить вагоме місце у правовій системі. Її розуміють як загальне правило поведінки, встановлене і забезпечене державою з метою врегулювання суспільних відносин. Вона регулює кількість невизначених суспільних відносин, розрахована на коло неперсоніфікованих суб’єктів, діє у часі безперервно. Правова норма у РГ типі це ніби проміжна ланка між принципами права та правозастосуванням. А тому норми права не повинні бути занадто загальними, бо не зможуть належно регулювати суспільні відносини; але, разом з тим, повинні мати і належний рівень узагальнення, щоб регулювати відповідний тип відносин, а не лише окремий випадок. Ця рівновага не є обов’язковою для всіх галузей права: більша конкретизація потрібна у кримінальному, фінансовому праві. Більша міра узагальнення є необхідною у цивільному праві тощо (де відсутня потреба у чітко визначених юридичних рішеннях).

У різних правових системах РГ типу не відразу прийшли до оптимального варіанту. У даний час сутність абстрактності є оптимальною у всіх правових системах типу. Значно більше суперечок з цього приводу виникає у межах державно-правових систем між традиційними і новими галузями права. Це пояснюється тим, що законодавець створюючи нову юридичну норму не вміє правильно встановити (визначити) ступінь абстрактності. Інколи він вдається до зайвої казуістики (а це з часом потребує змін та поправок до закону); або в інших випадках створює занадто загальні формули і їх не можна зрозуміти без достатнього тлумачення.

У всіх правових системах РГ типу юридична наука об’єднує правові норми у більш об’ємні групи (інститути, галузі), а ці в свою чергу утворюють систему права. Первинним елементом системи права є юридична норма.