Відповідно до ч.4 ст.124 Конституції України “Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних”. Участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних є одним із принципів кримінально-процесуального права.
Народні засідателі є громадянамиУкраїни, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом із професійними суддями, забезпечуючи безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду.
До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція даного суду, та відповідають вимогам, які ставляться до народних засідателів і дали згоду бути народними засідателями.
Вимоги до кандидатів у судді визначаються Законом України "Про статус суддів" (2862-12).
Народним засідателем Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, міжобласного суду може бути громадянин України, який на день обрання досяг 30-річного віку. Народним засідателем Верховного Суду України може бути громадянин України, який на день обрання досяг 35-річного віку.
Не може бути народним засідателем особа, яка має судимість, особа з обмеженою дієздатністю або яку за рішенням суду визнано недієздатною.
Народні засідателі закликаються до виконання своїх обов'язків у судах в порядку черговості не більш як на місяць на рік, крім випадків, коли продовження цього строку викликається необхідністю закінчити розгляд судової справи, початої з їх участю.
За народними засідателями з числа робітників, колгоспників і службовців на час виконання ними обов'язків у суді зберігається середній заробіток за місцем постійної роботи.
Народним засідателям, які не є робітниками, колгоспниками і службовцями, відшкодовуються витрати, зв'язані з виконанням їх обов'язків у суді. Порядок і розміри відшкодування встановлюються Президією Верховної Ради України.
Припинення повноважень суддів і звільнення їх з посади проводиться на підставах і в порядку, встановлених Законом України "Про статус суддів" (2862-12).
Народні засідателі можуть бути відкликані виборцями або органом, який їх обрав, за поданням голови відповідного суду, якщо вони не виправдали виявленої їм довіри або вчинили дії, не гідні звання народного
У разі вибуття окремих суддів і народних засідателів судів України проводяться вибори суддів і народних засідателів замість вибулих. Вибори проводяться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про статус суддів" (2862-12).
Судді - недоторканні. Гарантії недоторканності суддів встановлюються Законом України "Про статус суддів".
Гарантії недоторканності суддів поширюються на народних засідателів під час виконання ними обов'язків у суді.
Судді судів України несуть дисциплінарну відповідальність на підставах і в порядку, встановлених законами України "Про статус суддів" (2862-12) і "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України" (3911-12).
Розгляд у суді присяжних складається з таких етапів: підготовчої частини; судового слідства; дебатів сторін; постановки питань присяжним; промови головуючого; наради присяжних; винесення і оголошення вердикту.
У розгляді справи беруть участь дванадцять присяжних засідателів. Присяжні обирають зі свого складу старшину, що здійснює загальне керівництво процедурою винесення вердикту.Присяжні наділені правом: брати участь в огляді і дослідженні доказів; вносити клопотанні про давання роз’яснень щодо норм закону та інших положень; робити письмові помітки; задавати запитання учасникам процесу; обговорювати питання вердикту в дорадчій кімнаті. Судове слідство починається оголошенням не всього обвинувального висновку, а тільки резолютивної його частини (без аналізу доказів даних слідчим) і здійснюється в загальному порядку. У процесі судового слідства присяжні задають запитання учасникам процесу.
Судові дебати здійснюється в традиційному порядку, але тільки з питань, які слід розв’язати вердиктом. Потерпілий має право брати участь у судових дебатах. Після останнього слова підсудного суддя формулює запитання присяжним. Пред присяжними ставляться три основних запитання:
Чи доказано, що відповідне діяння мало місце?
Чи доказано, що це діяння вчинив підсудний?
Чи винен підсудний у вчиненні цього діяння?
Вердикт (від лат. vere diktum) означає “правильно сказане”, є, по суті, висновок суду присяжних про винність або невинуватість підсудного. Він являє собою узагальнену відповідь присяжних на поставлені перед ними запитання.
Вердикт виноситься у дорадчій кімнаті в умовах таємниці наради присяжних. Ніхто не вправі утримуватися від голосування. Рівність голосів означає відповідь “ні”, а отже виправдання підсудного. Вердикт проголошується в залі суду старшиною присяжних засідателів.
Народні засідателі і присяжні залучаються до зчдійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлене необхідністю закінчити розгляд справи.
Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя має бути надіслано судом народному засідателю або присяжному не пізніше ніж за два итжні до початку судового засідання.
Висновки
Після проголошення незалежності України, ставши членом міжнародної спільноти, наша держава зазнала значного позитивного впливу загальновизнаних принципів організації судової влади, які відбиваються також і в побудові судової системи.
Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.
В контексті питань, розглянутих в лекції, важливим є проведення диференціації між такими близькими по значенню, але не синонімічними поняттями, як „судова влада", „правосуддя" і „судочинство".
Правосуддя – це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.
На відміну від правосуддя, судова влада – це права судових органів, якими вони наділені по закону, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів, їх місце як особливих органів державної влади. І, крім того, термін „судова влада" включає в себе також само здійснення владних судійських повноважень.
Правосуддя треба розглядати в традиційному розумінні цього терміну – як діяльність судів загальної юрисдикції по розгляду і вирішенню цивільних, господарських, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.
Значну роль у вирішенні нових підходів до побудови судової системи відіграли вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що містять такі принципові положення:
— кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будьякого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону;
— кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначення міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може бути реалізованим, регулюється законом.
Але визнання зазначених у Конвенції положень є недостатнім для застосування їх у державахучасницях без відповідних рішень Європейського суду з прав людини, наділеного правом тлумачення положень Конвенції і Протоколів до неї. За десятки років Суд розглянув справи і дав тлумачення майже кожному з положень названих статей, які в сукупності сформували доктрину «права на суд». У своїй сукупності положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції та сформовані Європейським судом принципи є всеохоплюючими для організації судової влади та здійснення правосуддя, але серед них виокремлюються і такі, що безпосередньо впливають на побудову судової системи. Вони пов’язані з необхідністю:
— забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права й інтереси, реалізації цього права шляхом утворення розвинутої мережі судів, наближених до населення і наділених повноваженнями розгляду справ у повному обсязі, тобто за суттю (суди першої інстанції);
— забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду справи в апеляційному або касаційному порядку;
