Адвокатура в Україні: правовий статус, завдання та принципи її діяльності на сучасному етапі

ВСТУП

Конституція України кожному гарантує право захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 59 Конституції України проголошує наявність в Україні одного з найважливіших правових інститутів — адвокатури, основними завданнями якої є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги. Значною мірою за станом адвокатури й ставленням до неї держави судять про демократичність самої держави.

Престиж адвоката та ефективність його діяльності безпосередньо залежать від становища людини в суспільстві й державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії, законності, верховенства права.

У будь-якому правовому суспільстві адвокату належить особлива роль. Він має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й у інтересах права в цілому. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинам, що відбувся в серпні 1990 року, вказують на особливість адвокатської діяльності в суспільстві, яку має поважати й гарантувати уряд під час розробки національного законодавства та його застосування як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та виконавчої влади й суспільством у цілому.

Після здобуття Україною незалежності в українському законодавстві зроблено перші кроки на шляху створення самостійної, незалежної адвокатури. 19 грудня 1992 року був прийнятий Закон України “Про адвокатуру”, за яким адвокатуру в Україні визначено як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захистові прав, свобод і представляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу (ст. 1 Закону).

Саме тому дослідження питання адвокатури та її завдань є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовили вибір даної теми дослідження.

Основна мета курсової роботи полягає у визначенні особливостей діяльності та організації адвокатури в Україні, її завдань.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких основних завдань:

1) проаналізувати поняття та сутність інституту адвокатури;

2) визначити види правової допомоги, які надаються адвокатами;

3) узагальнити права та обов’язки адвоката;

4) проаналізувати принципи діяльності адвокатури.

Об'єктом дослідження є особливості діяльності та організації адвокатури в Україні.

Предметом курсової роботи є суспільні відносини, що регулюють діяльність та організацію роботи адвокатури в Україні.

Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико – правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо регулювання питання діяльності та організації адвокатури в Україні.З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування тощо.У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно – ретроспективний, формально – логічний, системного підходу, порівняльно – правовий та інші методи дослідження.

В процесі написання курсової роботи використовувалась нормативна базу, навчальна та спеціальна література, судова та наукова практика.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновок та список використаної літератури.

 

 

РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ

Адвокатура в Україні: правовий статус, завдання та принципи її діяльності на сучасному етапі

Розбудова української правової держави, для якої людина є головною соцiальною цiннiстю, а її потреби та iнтереси – основними критерiями дiяльностi цiєї держави, неодмінно вимагає оновлення законодавства, приведення його у вiдповiднiсть з мiжнародними правовими актами в галузi прав людини. М.С.Грушевський зазначав, що «мораль, як i право, не iснують незмiнно, а творяться й перетворюються неустанно, пiд впливом обставин життя полiтичного, соцiального, а головним чином економiчного». У правовому полі нашої держави повиннi набути послiдовного розвитку та конкретизацiї основнi принципи, на яких базуються взаємовiдносини мiж правовою державою та особою: взаємна вiдповiдальнiсть держави та особи; верховенство закону та суворе пiдпорядкування праву дiяльностi усiх державних органiв та посадових осiб; обмеженiсть та пiдзаконнiсть державної влади; невiд’ємнiсть, непорушнiсть та недоторканнiсть прав i свобод людини.

Конституцiя України серед інших важливих конституцiйних прав i свобод громадян видiляє такi, як право на свободу i особисту недоторканнiсть (ст. 29), повагу честi й гiдностi особи (ст. 28), закрiплює право громадян на правову допомогу (ст. 59), презумпцію невинуватості (ст. 62).

У Європейській Конвенцiї про захист прав людини i основних свобод проголошується право обвинуваченого мати достатнi можливостi для пiдготовки свого захисту, який вiн може здiйснювати особисто або через посередництво обраного ним самим захисника, або мати призначеного йому захисника безкоштовно. Мiжнародний пакт про громадянськi й полiтичнi права також мiстить принципи правового захисту людини, її прав i свобод.

Реформування держави закономiрно поставило завдання створення надiйного механiзму захисту прав i свобод громадян, а також юридичних осiб, надання їм необхiдної юридичної допомоги. Як зазначив М.П. Орзіх, «правозахисний механiзм вiдносно прав i свобод людини включає поряд iз нормативно-правовою iнституцiональну частину – органи i органiзацiї, для яких спецiальною компетенцiєю або статутним завданням (для громадських органiзацiй) є захист прав i законних iнтересiв людини i громадянина, i iнструментальну – придатнi для ефективного застосування засоби охорони й захисту правового положення особи».

«Основні положення про роль адвокатiв», які були прийняті Восьмим Конгресом ООН з запобiгання злочинам у серпнi 1990 р, підкреслили значення адвокатури як професiйного правозахисного iнституту. У цьому документi, зокрема, пiдкреслюється, що кожна людина має право звернутися за допомогою до адвоката для пiдтвердження своїх прав i захисту на всiх стадiях кримiнальної процедури, а уряд зобов’язаний гарантувати ефективну процедуру i працюючий механiзм для реального i рiвного доступу до адвокатiв усiх осiб, що проживають на територiї держави, а також можливiсть користуватися юридичною допомогою, яка здiйснюється незалежними юристами без втручання в їхню дiяльнiсть. Стандарти незалежностi юридичної професiї, прийняті Мiжнародною асоцiацiєю юристiв у 1990 р. також затверджують демократичнi принципи здiйснення адвокатської професiї.

Створення правової держави є одним iз найактуальнiших завдань, яке стоїть сьогоднi перед Україною. Здiйснити його неможливо без усвiдомлення ролi у цьому процесi правових iнститутiв, покликаних активно сприяти охоронi прав i свобод громадян, змiцненню законностi i здiйсненню правосуддя. Без ефективного функцiонування незалежної та сильної адвокатури iснування демократичної держави i громадянського суспiльства неможливе. Адвокатура здатна справляти iстотний вплив на всi сторони життєдiяльностi держави, активно допомагати здiйсненню реформ, формуванню правової держави.

Реальна можливiсть здiйснення, а також захисту основних прав людини кожною конкретною особою забезпечується, насамперед, юридичними механiзмами кожної конкретної держави. Iншими словами, основними гарантами прав людини має бути нацiональне законодавство та сама держава, на територiї якої проживає особа. Воно є основою механiзма забезпечення. Тому особливого значення набуває визнання й закрiплення у нацiональному законодавствi основних прав людини вiдповiдно до мiжнародно-правових актiв. Крім того, юридичний механiзм забезпечення прав людини включає також і юридичнi засоби (процедури) реалiзацiї прав людини. Це встановлена в законi i спрямована на здобуття людиною певних особистих чи соцiальних цiнностей послiдовнiсть i узгодженiсть дiй уповноважених суб’єктiв, а також змiст, обсяг, форми, способи, методи та строки вчинення таких дiй.

Дуже важливими у цій системі є юридичнi засоби охорони прав людини. Права людини потребують не лише гарантiй їх належної реалiзацiї, а таких засобiв, якi могли б захистити людину вiд можливих посягань на її права. До них вiдносяться всi юридичнi засоби, що виконують превентивну, запобiжну функцiю.

Найбільшу ж нашу увагу привертають юридичнi засоби захисту прав людини. Кожна людина має право розраховувати на захист з боку держави у разi порушення її основних прав або виникнення перешкод на шляху їх здiйснення. З цiєю метою держава має створити систему вiдповiдних юридичних засобiв. Це засоби, за допомогою яких припиняються порушення прав людини, усуваються перешкоди в їх реалiзацiї, вiдновлюються порушенi права.

Iснуюють такi види юридичних засобiв правозахисту за суб’єктами захисту: судовi, прокурорські, парламентськi, адмiнiстративнi, контрольно–наглядовi, адвокатськi.

Серед усiх юридичних засобів захисту прав людини чільне мiсце належить адвокатурi. Її фундаментальним призначенням є захист прав людини і саме тому необхідне досконале функцiовання цього надзвичайно важливого правозабезпечувального iнституту. Реальна здiйсненнiсть i надiйна захищенiсть прав людини є найвищим критерiєм прогресивностi адвокатури.