Етичні принципи соціального працівника

 

Дотримання розумних інтересів клієнта. Соціальний працівник, розпочинаючи роботу, має піклуватися, передусім, про те, щоб принести найбільшу користь клієнту та суспільству. Соціальний працівник мусить допомогти клієнту визначити пріоритетність проблем, що виникли, а також створити умови для самодопомоги клієнту.

Особиста відповідальність соціального працівника за небажані для клієнта та суспільства наслідки його дій. Розробляючи разом із клієнтом алгоритм спільних дій, соціальний працівник, володіючи арсеналом необхідних знань не тільки щодо сутності проблеми клієнта та його потреб, а й щодо можливостей системи соціального захисту для її вирішення, кількості та якості засобів, необхідних для розв'язання проблеми, несе персональну відповідальність за наслідки свого рішення.

Визнання права клієнта щодо прийняття самостійного рішення на будь-якому етапі спільних дій. Визнання цього права клієнта - це вияв поваги до прав людини в цілому. Клієнт як особистість має бути наділений усіма правами людини, в тому числі й правом самостійно визначати свою долю, стиль і спосіб життя, мати власні переконання, погляди. Розпочинаючи роботу з надання соціальної послуги, соціальний працівник з'ясовує не тільки проблеми і потреби клієнта, але і його бачення проблеми, можливі варіанти її розв'язання, кінцевий результат спільних дій. У будь-якому випадку останнє слово залишається за клієнтом, оскільки він має право самостійно вирішувати свою долю на основі власного життєвого досвіду, потреб і світогляду.

Прийняття клієнта таким, яким він є. Соціальний працівник не має права пред'являти до всіх клієнтів однакові вимоги та надавати однакові рекомендації, не враховуючи особистісний фактор та відповідні обставини. Ігнорування цього принципу значною мірою може знизити ефективність подальшої роботи, призвести до втрати довірливих стосунків між соціальним працівником і клієнтом.

Конфіденційність – один із провідних принципів співробітництва між соціальним працівником і клієнтом. Усе, що стосується клієнта, його особистого життя та виниклих проблем, є конфіденційною інформацією. Інформація про клієнта може бути повідомлена третім особам лише з

безпосередньої згоди клієнта та з метою ефективного розв'язання існуючої проблеми.

Доброзичливість – основа моральної культури соціального працівника, принцип професійної етики й одна з необхідних умов для налагодження ефективної взаємодії з клієнтом. Доброзичливе ставлення до клієнта має спостерігатися на всіх етапах співпраці з ним: від моменту знайомства до етапу обговорення кінцевих результатів спільної взаємодії.

Безкорисливість – необхідний принцип етики соціального працівника. Проявляється, насамперед, у тому, що спеціаліст із соціальної роботи намагається зробити якомога більше для свого клієнта, ніж це обумовлено посадовими інструкціями чи функціональними обов'язками, не сподіваючись на додаткову винагороду.

Чесність і відкритість у взаємостосунках соціального працівника та клієнта є однією з основ взаємної довіри та поваги, що значною мірою впливає на формування між ними партнерських стосунків. Соціальний працівник не має права приховувати від клієнта інформацію, навіть із негативним забарвленням, а навпаки, він повинен, у делікатній формі повідомляти про результати дій, разом аналізувати причини невдач і визначати шляхи щодо найбільш ефективних дій і результатів.

Повнота інформування клієнта про заплановані заходи необхідна для активізації особистості клієнта: він має бути повноправним суб'єктом процесу прийняття рішення, а не пасивним об'єктом впливу.

Відсутність упереджень по відношенню до клієнта – необхідна умова для налагодження партнерських стосунків з ним. Розпочинаючи роботу з клієнтом, соціальний працівник мусить пам'ятати, що кожна людина неповторна і має своє власні погляди, переконання, ідеї, інтереси, думки. Навіть якщо погляди та переконання клієнта повністю суперечать поглядам і переконанням соціального працівника, він має тактовно викласти свою точку зору, не наполягаючи на неї [2, с 60-66].

Особистісні та моральні якості соціального працівника. Соціальна робота належить до таких видів професійної діяльності, де не тільки професійні знання, вміння та навички, а насамперед особистісні якості спеціаліста значною мірою визначають ефективність та успішність роботи. Стиль поведінки соціального працівника, зумовлений сукупністю його особистих якостей, ціннісних орієнтацій, інтересів, також значною мірою впливає на систему стосунків, які він формує не тільки з клієнтом, а й з колегами по роботі.

Чесність - необхідна якість соціального працівника. Соціальний працівник не може створювати ілюзій у клієнта щодо можливих шляхів допомоги. Якщо з огляду на об'єктивні причини соціальний працівник не впевнений у позитивному кінцевому результаті, він повинен попередити про це клієнта, щоб у подальшому не викликати нарікань з його боку.

Совість соціального працівника проявляється як моральна відповідальність за свою поведінку, вчинки. Совість виконує функцію регулятора поведінки як у професійному плані так, і в особистих вчинках: своєрідна пересторога від формального підходу в процесі професійних дій.

Об'єктивність соціального працівника полягає у без емоційному ставленні до клієнта та його індивідуальних якостей.

Справедливість має постійно супроводжувати взаємини між клієнтом і соціальним працівником. Соціальний працівник як людина може мати свої уподобання, симпатії та антипатії, однак вони аж ніяк не повинні домінувати у взаємостосунках із клієнтом. Які б емоції та почуття не викликав клієнт у соціального працівника, ставлення до нього має базуватися на доброзичливості, повазі та розумінні. Справедливість – важлива моральна якість і у взаємостосунках із колегами: оцінка діяльності колег має враховувати об'єктивні та суб'єктивні фактори і ні в якому разі не перебільшувати або применшувати заслуги й недоліки колег.

Тактовність – це якість, яка передбачає вміння соціального працівника додержуватись міри, визначених моральних норм. Вміння врахувати обставини, наслідки своїх вчинків, важливість прийнятих рішень має бути зумовлена професійним тактом соціального працівника, сформованим на основі тактовності як особистісної якості.

Уважність і спостережливість необхідні соціальному працівникові в його практичній діяльності. Саме ці якості дозволяють йому враховувати найменші зміни у настрої, самопочутті клієнта, що значною мірою позитивно вплине на подальшу роботу, дозволить скоригувати обраний план дій.

Терпимість – обов'язкова умова не тільки ефективної роботи з клієнтом, а й важлива особистісна якість соціального працівника. Терпимість проявляється у прийнятті клієнта таким, яким він є: з його інтересами, нахилами, сильними та слабкими сторонами, певним способом життя. Однак це не означає, що соціальний працівник має заохочувати дії та вчинки клієнта, які йдуть усупереч суспільним нормам чи можуть негативно впливати на життєдіяльність як клієнта, так і його оточення.

Витримка та стриманість – якості особистості соціального працівника, без яких неможлива його професійна діяльність. Досить часто у своїй роботі соціальний працівник має справу з клієнтами, які знаходяться у складній життєвій ситуації, що супроводжується різними емоційними станами. Неадекватні емоційні реакції клієнта можуть провокувати аналогічні й у соціального працівника. Однак специфіка його роботи передбачає вміння стримано реагувати на подібні емоційні прояви з метою надання клієнту ефективної допомоги.

Любов до людей – без цієї якості соціальний працівник ніколи не зможе налагодити партнерські стосунки з клієнтом. Спілкуючись із клієнтом, соціальний працівник мусить розгледіти у нього позитивні якості, намагатися змінити у клієнта думку про самого себе і таким чином сприяти позитивній трансформації особистості. Саме такий підхід дозволить згодом змінити на краще і життєву ситуацію клієнта.

Самокритичність – невід'ємна якість соціального працівника. Вміння аналізувати свої вчинки, професійну діяльність, бачити помилки та шляхи їх подолання допомагає соціальному працівникові самовдосконалюватись у своїй професійній діяльності.

Адекватна самооцінка необхідна соціальному працівникові, оскільки значною мірою визначає ефективність його роботи. Соціальний працівник повинен адекватно оцінювати свої можливості та здібності: завищена самооцінка може призвести до самовпевненості, яка, в свою чергу, може стати причиною помилок і негативних наслідків; занижена самооцінка, навпаки, може викликати невпевненість у професійних діях і вчинках.

Терпіння також необхідне соціальному працівникові, оскільки у своїй діяльності він стикається з різними типами клієнтів, багато з яких є важкими у спілкуванні. Для соціального працівника є важливим дати клієнту шанс відкоригувати свої негативні емоції та почуття, спрямувавши їх у конструктивне русло з метою позитивної мотивації на подальшу співпрацю.

Комунікабельність – важлива якість соціального працівника. Від його комунікативних здібностей залежить в цілому успіх всієї діяльності: саме спілкуючись із клієнтом, соціальний працівник має змогу дізнатися про його проблеми, очікування та надії; завдяки спілкуванню можна виробити план спільних дій, вчасно скоригувати можливі шляхи розв’язання проблеми, спрогнозувати очікувані результати. Спілкуючись із колегами, соціальний працівник отримує новий досвід роботи, відповіді на важливі запитання тощо.

Оптимізм соціального працівника – це джерело впевненості у соціальній справедливості, здатності людини до постійного саморозвитку і самовдосконалення.

Сила волі соціального працівника – це свідома вольова спрямованість на виконання об'єктивно необхідних дій, здатність адекватно оцінювати перешкоди, доводити розпочату справу до логічного завершення як умова усвідомлення свого професійного обов'язку. Саме сила волі соціального працівника може допомогти клієнту повірити у свої власні сили і можливості, переглянути свої життєві переконання й тим самим підвищити свій особистий потенціал і соціальну активність.

Емпатія – здатність соціального працівника розуміти свого клієнта і співчувати йому, дивитись на ситуацію його очима. Ця якість розвивається в міру набуття життєвого та професійного досвіду.

Прагнення до самовдосконалення має проявлятись у постійному бажанні соціального працівника до професійного зростання, вдосконалення практичних умінь і навичок, здобуття нових теоретичних знань, духовного та морального розвитку.

Творче мислення – невід'ємна характеристика соціального працівника. Соціальна робота хоч і має заздалегідь визначену класифікацію стандартних положень, однак не має цілком однакових ситуацій та ідентичних випадків. Кожне звернення - це унікальний випадок, і для соціального працівника важливо приймати рішення саме з огляду на конкретну ситуацію, спираючись на свою професійну інтуїцію. Відсутність творчого підходу в роботі може негативно позначитись на стосунках із клієнтом, а іноді й дискредитувати професію соціального працівника [2, с. 84-93].

З урахуванням етичних принципів і вимог до особистих якостей соціальних працівників було розроблено практичні поради. Головні з них такі:

- насамперед, зберігайте перспективу, володійте інформацією щодо вашої компетенції, а також відомостями про речі, які є поза вашою компетенцією;

- чітко усвідомлюйте, хто ви і для чого дієте;

- зберігайте професійну дистанцію. Це означає бути реалістичним, але відвертим, поважливим до клієнта;

- пам'ятайте про відмінність між дружніми і професійними стосунками. Соціальні працівники не є друзями своїх клієнтів і не можуть ними бути. Стосунки між ним і клієнтом обмежені в часі й мають для соціального працівника конкретну мету: якісне виконання своєї роботи, досягнення певних цілей тощо;

- знайте, що важлива якість соціального працівника - здатність залишатися поруч із кимось у біді або в кризі, не руйнуючись від цієї кризи або від емоцій, що виявляє клієнт;

- пам'ятайте, що професійна межа – поняття динамічне; важливо мати особистий простір. Деякі люди можуть із задоволенням тісно спілкуватися з іншими людьми, а інші представники навіть тієї ж самої культури можуть вважати це нестерпним [4, с 41].

Деякі практичні поради можуть розглядатися як перші кроки до систематизації етичних принципів і норм.

Серед нагальних питань сучасного етапу розвитку соціальної роботи в Україні актуалізувалась потреба у розробці та прийнятті «Етичного кодексу», що сприятиме переходу фахівців із соціальної роботи на новий якісний рівень й відповідатиме міжнародним стандартам й вимогам до даної сфери професійної діяльності.

Перший крок на шляху до розробки «Етичного кодексу соціального працівника» був зроблений наприкінці 2000 року на семінарі «Стандарти соціальної роботи і програми підготовки фахівців соціальної сфери в Україні», що проводився у місті Тернополі на базі Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка в рамках проекту «Соціальна освіта в Україні» за ініціативою Української асоціації соціальних педагогів і спеціалістів із соціальною роботи при підтримці Християнського дитячого фонду, Міжнародної Федерації соціальних працівників, Дирекції Швейцарії з питань розвитку і співробітництва.

В обговоренні питань брали участь понад ЗО науковців й практиків з різних регіонів України, а також представники зарубіжних країн. Група розробників керувалася тим, що етична компетенція соціальних працівників є необхідною складовою соціальної практики в будь-якій організації, незалежно від її підпорядкованості. Фахова діяльність соціальних працівників не піддається попередній формальній регламентації, не вміщується й не може бути повністю передбачена в службових, посадових інструкціях. З урахуванням цього особливого значення набувають етичні норми, якими мають керуватися соціальні працівники у процесі своєї роботи. Дотримання етичних норм і вимог на практиці забезпечують якість соціальних послуг, гарантують безпеку клієнту, громаді, суспільству. Крім цього, самі соціальні працівники завдяки наявності професійного етичного кодексу отримують інструмент для забезпечення необхідного загального рівня фаховості, змогу застосовувати відповідні санкції до порушників аж до їх професійної дискваліфікації.

Запропонований для обговорення на семінарі варіант «Етичного кодексу соціальних працівників України» враховував положення і вимоги документа «Етика соціальної роботи: принципи і стандарти», що був ухвалений Міжнародною федерацією соціальних працівників (МФСП) на конференції в Коломбо (Шрі Ланка, 6-8 липня 1994 року) [див. додаток 1]. При цьому укладачі «Етичного кодексу соціальних працівників України» вважали за доцільне розглядати його як нормативний документ для всіх спеціалістів соціальної сфери (соціальних працівників, соціальних педагогів, спеціалістів центрів соціальних служб для молоді, спеціалізованих центрів соціальних послуг).

Проект Етичного кодексу було надруковано в журналі «Практична психологія та соціальна робота» (№9-10,2002 р.). Після аналізу надісланих на адресу редакції журналу рекомендацій та обговорення надрукованого варіанту на конференціях Всеукраїнської громадської організації «Ліга соціальних працівників України», Благодійної організації Фонд соціальної роботи, семінарі щодо підсумків реалізації проекту «Соціальна освіта в Україні» до кодексу були внесені відповідні зміни. Головне – було уточнено назву кодексу – «Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України», що дало можливість розширити круг фахівців, які керуватимуться цим документом. Остаточний варіант кодексу було прийнято на Міжнародній науково-практичній конференції «Соціальна робота в Україні на початку XXI століття: проблеми теорії і практики» (2002 р.), яка була проведена за ініціативою Державного центру соціальних служб для молоді, та на загальних зборах Української асоціації соціальних педагогів і спеціалістів із соціальної роботи в рамках конференції щодо результатів впровадження партнерського проекту «Соціальна освіта в Україні» (2003 р.).

Затверджений текст Українського етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи оприлюднено в різних формах видань. Це створило можливість для клієнтів, засновників організацій із соціальної роботи, безпосередньо соціальним працівникам, представникам інших професійних груп і широкому колу громадян розраховувати на дотримання фахівцями єдиних етичних положень, що означатиме просування на шляху до інтеграції України в міжнародний простір соціальної роботи.

Питання та завдання для самостійної роботи і контролю

1. Назвіть необхідні компоненти професійної етики соціального працівника.

2. Опишіть основні принципи етики соціального працівника.

3. З якими, на вашу думку, морально-етичними проблемами у своїй професійній діяльності стикається соціальний працівник?

4. У додатках 1-2 подано тексти міжнародного Етичного кодексу соціальних працівників («Етика соціальної роботи: принципи та стандарти») та «Етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи України». Проаналізуйте дані матеріали та визначте етичні норми соціального працівника.

Література

1. Белинская А. Б. Основы социальной работы: Учеб. пособие. - М., 2001.-228 с.

2. Медведева Г. П. Этика социальной работы: Учеб. пособие для студентов высших учеб. заведений. - М., 1999. - 208 с.

3. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. Е. И. Холостова, А. С. Сорвина. - М., 2001. - 427 с.

4. Соціальна робота в Україні: перші кроки / за ред. В. Полтавця. - К., 2000. - 236 с.

5. Федоренко Е. Н. Профессиональная этика. - К., 1983.

6. «Етичний кодекс соціальних працівників України» / ж. «Практична психологія та соціальна робота». 2002. - № 9-10. - с. 85-87. Проект.

7. Этика социальной работы: Материалы методологического семинара. - М., 2000. - 204 с.