Що таке компетентність соціального працівника?
Досі немає однозначного підходу щодо визначення поняття “компетентність”. У зарубіжних джерелах під компетентністю розуміють “поглиблені знання”, “стан адекватного виконання завдання”, “здібність до актуального виконання діяльності” тощо. У вітчизняній літературі компетентність визначається як: певний психічний стан, що дозволяє діяти самостійно та відповідально; здібність і вміння виконувати певні трудові функції; наявність спеціальної освіти, широкої загальної та спеціальної ерудиції, постійне підвищення своєї професійної підготовки; професійну підготовленість і здатність суб’єкта праці до виконання завдань й обов’язків повсякденної діяльності; потенціальну готовність розв’язувати завдання “зі знанням справи”. Таким чином, компетентність може визначатися як рівень досягнень індивіда у сфері певної компетенції. Під компетенцією розуміють область діяльності, значущої для ефективної роботи закладу (організації, підприємства тощо) в цілому, де індивід має проявити певні знання, уміння, поведінкові навички, здібності й професійно-важливі якості. Компетенція – це область відповідальності та визначених повноважень. У термінах тестології “компетенцію” інтерпретують як назву шкали, а “компетентність” – як рівень на шкалі. Тому достатньо часто зустрічаються визначення компетентності за належністю до сфер прояву (комунікативна, емоційна), за рівнем усвідомленості (усвідомлена, неусвідомлена), за функціями (батьківська, материнська, викладацька, управлінська) тощо.
Компетентність соціального працівника розглядається з точки зору такого феномена, як “компетентність спеціаліста” або “професіональна компетентність”. У сфері соціальної роботи компетенцію розглядають як знання та навички, необхідні для виконання специфічної для спеціаліста ролі в межах організації або агенції, що допомагають їй виконувати свою місію. Розрізняють методологічний, інформаційний, комунікативний, соціальний і культурологічний рівні компетенції соціального працівника. До специфічних сфер компетенції соціального працівника відносять: задоволення потреб у повноцінному розвитку дитини, захист та виховання дитини; підтримка стабільності в житті дитини; представлення інтересів дитини; робота в команді тощо. Фактично, компетенції соціального працівника реалізуються з орієнтацією на клієнта соціальної роботи, його проблеми, потреб, інтереси, особливості віку тощо.
Компетентність спеціаліста із соціальної роботи формується не тільки завдяки отриманим знанням та апробованим навичкам та вмінням, а й на основі власної позиції фахівця, аналізу свого досвіду на рівні теорії, розуміння різних підходів до соціальної ситуації та вибору методів. Теоретичне осмислення досвіду на рівні структурованих, узагальнених знань, що стають засобом діяльності, є механізмом саморозвитку, основою якого є самоосвіта. Самоосвіта характеризується, перш за все, самостійністю і неперервністю, що орієнтовано на: потреби особистості, суспільства, держави; розширення освітнього простору; варіативність підготовки спеціалістів соціальної сфери; певне науково-методичне забезпечення професійно-особистісного становлення соціального працівника на різних етапах його життєвого шляху.
Література:
1. Дутова О. Б., Христофорова С. В. Инновации и образование. Сборник материалов конференции. Серия “Symposium”. Вып. 29. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. – С. 304–309.
2. Торп С., Клиффорд Дж. Коучинг: руководство для тренера и менеджера. – СПб.: Питер, 2004. – С.26–27.
Які етичні норми (принципи) лежать в основі діяльності соціального працівника?
Норми етичної поведінки спеціалістів із соціальної роботи є основою їхньої професійної діяльності з мeтою розвитку потенціалу та можливостей особистості, а також задоволення людських потреб.
Професійна діяльність соціального працівника базується на трьох фундаментальних положеннях:
повага до людини, визнання її безумовної цінності, незалежно від реальних досягнень і поведінки особистості;
людина – унікальна соціальна істота, яка реалізує свою унікальність у стосунках з іншими людьми і залежить від них у розвитку своєї унікальності;
людині одвічно притаманна здатність до змін, покращання свого життя, зростання, а звідси – прагнення до свободи вибору, прийняття рішень [4, с. 215].
Принципові орієнтири для фахівців із питань професійної діяльності, виконання службових обов’язків, організації взаємодії з клієнтами; шляхи розв’язання моральних проблем та прийняття найбільш адекватного професійного рішення в етичних питаннях закріплені “Етичним кодексом спеціалістів із соціальної роботи (соціальних працівників і соціальних педагогів) України”. В основу цього документа покладений вітчизняний досвід і міжнародні етичні принципи й стандарти соціальної роботи, що визначені на загальних зборах Міжнародної федерації соціальних працівників (IFSW) у м. Коломбо (Шрі-Ланка) 6–8 липня 1994 р.
Отож, етичними принципами діяльності спеціалістів із соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю є:
1. Поважання гідності кожної людини.
2. Пріоритетність інтересів клієнтів.
3. Толерантність та гуманізм.
4. Довіра та взаємодія у вирішенні проблем клієнта.
5. Доступність послуг.
6. Орієнтованість на потребу клієнтів, залучення їх до процесу позитивних змін.
Відповідальність за дотриманням норм професійної етики. Основними категоріями етики соціальної роботи є професійні етичні стосунки, етична свідомість, етичні дії та професійний обов’язок спеціаліста. Причому соціальна робота належить до таких видів професійної діяльності, де не тільки професійні знання, вміння та навички, а, насамперед, особистісні якості спеціаліста значною мірою визначають ефективність та успішність його роботи і в т.ч. із сім’ями, що опинилися у складних життєвих обставинах.
Особистісні та моральні якості соціального працівника: чесність (якщо з огляду на об’єктивні причини соціальний працівник не впевнений у позитивному кінцевому результаті, він повинен попередити про це клієнта, щоб у подальшому не викликати нарікань з його боку); совість (як моральна відповідальність за свою поведінку, вчинки, що виконує функцію регулятора поведінки як у професійному плані так, і в особистих вчинках: своєрідна пересторога від формального підходу в процесі професійних дій); об’єктивність соціального працівника полягає у беземоційному ставленні до клієнта та його індивідуальних якостей; справедливість (оцінка діяльності колег має враховувати об’єктивні та суб’єктивні фактори і ні в якому разі не перебільшувати або применшувати заслуги й недоліки колег); тактовність (вміння соціального працівника додержуватись міри, визначених моральних норм, врахувати обставини, наслідки своїх вчинків тощо); уважність і спостережливість (ці якості дозволяють враховувати найменші зміни у настрої, самопочутті клієнта, що значною мірою позитивно вплине на подальшу роботу, дозволить скоригувати обраний план дій); терпимість (прийняття клієнта таким, яким він є: з його інтересами, нахилами, сильними та слабкими сторонами, певним способом життя); витримка та стриманість (вміння стримано реагувати на подібні емоційні прояви з метою надання клієнту ефективної допомоги); любов до людей (спілкуючись із клієнтом, соціальний працівник мусить розгледіти у нього позитивні якості, намагатися змінити у клієнта думку про самого себе і таким чином сприяти позитивній трансформації особистості); самокритичність (вміння аналізувати свої вчинки, професійну діяльність, бачити помилки та шляхи їх подолання допомагає соціальному працівникові самовдосконалюватись у своїй професійній діяльності); терпіння (вміння відкоригувати свої негативні емоції та почуття, спрямувавши їх у конструктивне русло з метою позитивної мотивації на подальшу співпрацю); комунікабельність (спілкуючись із клієнтом, соціальний працівник має змогу дізнатися про його проблеми, очікування та надії; завдяки спілкуванню можна виробити план спільних дій, вчасно скоригувати можливі шляхи роз’язання проблеми, спрогнозувати очікувані результати); оптимізм (джерело впевненості у соціальній справедливості, здатності людини до постійного саморозвитку і самовдосконалення); сила волі (свідома вольова спрямованість на виконання об’єктивно необхідних дій, здатність адекватно оцінювати перешкоди, доводити розпочату справу до логічного завершення); емпатія (здатність соціального працівника розуміти свого клієнта і співчувати йому, дивитись на ситуацію його очима); прагнення до самовдосконалення (постійне бажання до професійного зростання, вдосконалення практичних умінь і навичок, здобуття нових теоретичних знань, духовного та морального розвитку); творче мислення (соціальна робота не має цілком однакових ситуацій та ідентичних випадків, кожне звернення – це унікальний випадок) [1, с. 84–93].
Виходячи з положень “Етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи України”, можна визначити такі норми етичної поведінки соціального працівника з сім’єю, що опинилася в складних життєвих обставинах:
• завжди пам’ятати про інтереси сім’ї в цілому й окремих її членів, зберігати цілісність сім’ї;
• захищати права сім’ї та її членів, надавати необхідну підтримку і допомогу, сприяти розвитку сім’ї та її стабілізації;
• спонукати сім’ю до самостійного та спільного прийняття рішень;
• сприяти благу сім’ї;
• попереджувати нерівність, дискримінацію, негуманність дій у сім’ї та щодо неї, боротися з ними, виступаючи як захисник сім’ї;
• пам’ятати про максимальний соціальний результат у роботі, справедливий розподіл зиску і витрат при збереженні пріоритету інтересів дитини у важких ситуаціях;
• спонукати сім’ю та її членів до самовизначення (а не бути для неї “спонсором”), активізувати і стимулювати її потенціал;
• зберігати професійні межі при виявленні почуттів та емоцій, виявляти емпатію при розв’язанні проблем сім’ї;
• бути доброзичливим, уважним у роботі, вміти вислуховувати, передавати інформацію, здійснювати вплив на сім’ю в цілому та на окремих її членів;
• враховувати структуру сім’ї, розподіл влади, гендерні, вікові, індивідуальні особливості членів сім’ї;
• будувати стосунки з сім’єю на основі діалогу;
• дотримуватись ідей рівності у роботі з сім’єю і захищати рівноправність жінок і чоловіків у сім’ї;
• не обманювати, бути чесним;
• ставити службовий обов’язок над усе, бути відданим своїй професії;
• бути зразком етичної поведінки, носієм високих моральних якостей;
• виявляти довіру до сім’ї, але враховувати всі позиції, погляди, думки;
• вміти не піддаватися впливам, залишатися об’єктивним, діючи в межах своєї компетентності;
• не давати обіцянок від імені інших працівників;
• виходити з позиції милосердя, виконуючи різні ролі;
• виконувати свої обов’язки якнайкраще; прагнути до самовдосконалення, підвищення своєї професійної майстерності;
• нести персональну відповідальність за свої дії;
• інформувати сім’ю про мету, зміст, методи, засоби, результати своїх досліджень, здійснювати їх за згодою сім’ї;
• не брати платню за дії, які є функціональними обов’язками;
• зберігати і захищати гідність, честь і права своїх колег;
• мати бадьорий настрій, вміти зацікавлювати перспективами, переконувати;
• нагадувати сім’ї про її можливості, потенціал, а не про її недоліки; працювати з опорою на позитивне в сім’ї та людині;
• схвалювати і попереджати, застосовувати якомога менше осуду і критики, переконувати, а не забороняти;
• активно співпрацювати з іншими особами, організаціями, від яких залежить добробут сім’ї.
Відповідно до зазначеного, соціальний супровід сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, базується на засадах:
конфіденційності;
індивідуального підходу до кожної сім’ї та кожного члена сім’ї з урахуванням їх потреб та особливостей;
важливості відновлення та розвитку сімейних зв’язків;
врахування результатів наукових досліджень, досвіду та кращої практики соціального супроводу сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах;
системності, комплексності, безоплатності соціальних послуг;
постійному підвищенні професійної компетентності соціальних працівників тощо.
Література:
1. Медведева Г. П. Этика социальной работы: Учеб. пособие для студентов высших учеб. заведений. – М., 1999. – 208 с.
2. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Харченко та ін.; За заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К.: Наук. світ, 2003. – 233 с.
3. Соціальні служби – родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І. М. Григи, Т. В. Семигіної. – К., 2003. – 128 с.
4. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи, затверджений Українською асоціацією соціальних педагогів та спеціалістів із соціальної роботи, Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді, Лігою соціальних працівників України, Міністерством України у справах молоді та спорту (№ 1965 від 09.09.2005).
