Правове регулювання захисту рослин

Правовий інститут захисту рослин — один із великих комплексних інститутів аграрного права. Він охоплює сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з підтримання фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сільського господарства.
Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про захист рослин (Рим, 1951 р.), яка визначає заходи міжнародної спільноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також встановлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організацією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Організація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Європейської і Середземноморської організації захисту рослин в редакції 1955 р., до неї приєдналася й Україна.
На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання поводження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рослин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяченому охороні довкілля в сільському господарстві.
Згідно зі ст. 11 Закону України від 19 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна державна інспекція захисту рослин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів. У населених пунктах, на територіях природно-заповідного фонду, в лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах відведення залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійснюють ті підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організацій, які є їх (рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з карантину рослин України, яка діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 р. № 892. Вона складається з Головної державної інспекції з карантину рослин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фуміґаційним загоном Мінагрополітики; державних обласних інспекцій з карантину рослин, пунктів карантину рослин у морських (річкових) портах, на відповідних залізничних станціях та летовищах, на підприємствах поштового зв'язку, шосейних шляхах, автовокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на Державному кордоні України, зональних та обласних карантинних лабораторій, обласних фуміґаційних загонів.
Стаття 18 Закону "Про захист рослин" визначає права та обов'язки суб'єктів аграрного права із захисту рослин.
Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності захист рослин здійснюють працівники, які пройшли відповідну підготовку з технології захисту рослин, і тільки під безпосереднім керівництвом спеціалістів у цій справі. Громадяни, яким земельні ділянки належать на праві власності або праві користування і котрі займаються вирощуванням сільськогосподарських та інших рослин і насаджень, мають бути обізнані з засобами захисту рослин і технологією їх застосування.
Закон України "Про захист рослин" для боротьби з шкідниками, хворобами рослин і бур'янами передбачає можливість впровадження особливого режиму захисту рослин, який визначає як особливий правовий режим діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію особливо небезпечних шкідників і хвороб у межах населеного пункту, району, області, кількох областей. Такий режим поширюється на території населеного пункту, району, області, декількох областей у разі масового розвитку особливо небезпечних шкідливих організмів і виникнення потреби в додаткових заходах та ресурсах щодо їх локалізації і ліквідації.
Державні інспектори (або їхні заступники) захисту рослин України, областей, районів упродовж однієї доби після виявлення масового розповсюдження особливо небезпечних шкідливих організмів вносять подання про запровадження особливого режиму захисту рослин до відповідного органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади або Кабінету Міністрів України. Територія особливого режиму захисту рослин встановлюється в межах населеного пункту, району області — відповідним органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади, а в межах кількох областей — Кабінетом Міністрів України. Орган, який прийняв рішення про запровадження або зняття особливого режиму захисту рослин, негайно повідомляє про це підприємства, установи та організації, розташовані на відповідній території, і громадян, що на ній проживають.
На території з особливим режимом захисту рослин здійснюються знешкодження особливо небезпечних шкідливих організмів, залучення та використання державних ресурсів (наукових, матеріальних та ін.), а також ресурсів підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян для локалізації і ліквідації особливо небезпечних шкідливих організмів з попереднім відшкодуванням їм понесених ними витрат. Особливий режим захисту рослин може передбачати й інші необхідні заходи.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 30 червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.) карантин рослин — це система заходів органів державної влади, спрямованих на захист рослинного світу України від занесення карантинних організмів. Карантинний організм визначається Законом як вид шкідника, збудника хвороби рослин, який відсутній або обмежено поширений на території України та може завдати значної шкоди рослинам і рослинним продуктам. Отже, якщо Закон України "Про захист рослин" регулює всі відносини з захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, то Закон "Про карантин рослин" регулює тільки захист рослин від таких шкідників, збудників хвороб рослин, які відсутні або обмежено поширені на території України. Тобто карантин рослин є органічною складовою захисту рослин і запобігає непродуманій інтродукції шкідників рослин, що можуть проникнути на територію України з-за кордону.
У разі виявлення карантинних організмів Закон передбачає впровадження карантинного режиму, який є різновидом особливого режиму захисту рослин. Карантинний режим запроваджується: в межах декількох областей Кабінетом Міністрів України; на території області, декількох районів, району, населеного пункту чи території окремого господарства — відповідною місцевою державною адміністрацією. Він діє протягом доби з моменту виявлення карантинного організму. Орган, який прийняв рішення про запровадження або скасування такого режиму, протягом доби повідомляє про це осіб, що проживають у карантинній зоні.
Рослини й рослинні продукти, заражені карантинними організмами, які неможливо знезаразити або технічно переробити, підлягають знищенню в порядку, встановленому законом. Використання та вивезення підкарантинних матеріалів та об'єктів з карантинної зони у випадках виявлення, локалізації та ліквідації карантинних організмів у вогнищі зараження допускаються Мінагрополітики відповідно до закону.
Особи, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і торгівлею рослинами та рослинними продуктами, мають право одержувати від органів Державної служби з карантину рослин України інформацію про фітосанітарний стан на відповідній території. Особам, яким завдано шкоди внаслідок запровадження карантинного режиму або у зв'язку з ліквідацією карантинних організмів, а також майно яких використовувалося з метою запобігання поширенню і ліквідації карантинних організмів, збитки відшкодовуються згідно із законодавством.
Закон регулює порядок здійснення фітосанітарного контролю, тобто обстеження підкарантинних матеріалів для виявлення карантинних організмів. Фітосанітарному контролю підлягають усі підкарантинні матеріали та об'єкти, зокрема ті, що переміщуються через державний кордон України (зовнішній фітосанітарний контроль), та карантинні зони (внутрішній фітосанітарний контроль). Підкаран-тинні матеріали та об'єкти можна ввозити в Україну за наявності фітосанітарного сертифіката, що його видають державні органи з карантину і захисту рослин країни-експортера, і карантинного дозволу, що видає Головна державна інспекція з карантину рослин України. Митне оформлення вантажів провадиться лише після здійснення фітосанітарного контролю. Підкарантинні матеріали можна вивозити за межі карантинної зони за наявності карантинного сертифіката.
Фітосанітарний контроль на державному кордоні України та транспорті (в тому числі — на об'єктах автомобільного, залізничного, водного і повітряного транспорту, митницях, на підприємствах поштового зв'язку тощо) здійснюють державні інспектори з карантину рослин, оформлюючи відповідні документи. Прикордонні пункти карантину рослин облаштовуються в пункті пропуску через державний кордон України. Фітосанітарний контроль деревини здійснюється згідно з Правилами фітосанітарного контролю деревини та виробів з неї, затвердженими наказом Головної державної інспекції з карантину рослин України від 6 серпня 2002 р. № 65. Під час фітосанітарного контролю Центральна науково-дослідна карантинна лабораторія та інші карантинні лабораторії провадять фіто-санітарну експертизу, щоб виявити у підкарантинних матеріалах та об'єктах карантинні організми. На методи проведення фітосанітарної експертизи затверджено відповідні державні стандарти.