Тактичні прийоми проведення допиту з метою подолання протидії слідству

Як зазначають Є. Д. Лук’янчиков тв Б. Є. Лук’янчиков, тактику можна розглядати як частину військового мистецтва, що містить теорію і практику підготовки, організації та ведення бою та як способи, прийоми досягнення певної мети, лінія поведінки когось. [10; 155]

Протидія розслідуванню передбачає ту чи іншу форму спілкування суб’єкта протидії зі слідчим. У структурі спілкування розрізняють три компоненти: перцептивний, комунікативний та інтерактивний. Зміст перцептивного компонента складають процеси сприйняття і розуміння один одного учасниками спілкування. Комунікативний компонент складається з обміну інформацією учасників спілкування. Інтерактивний компонент характеризує взаємодію учасників спілкування.

В аспекті перцепції суб’єкт протидії, розуміючи цілі та спрямованість дій слідчого, прагне вплинути на них у бажаний для себе бік. З комунікативної точки зору, протидія розслідуванню полягає, з одного боку, в прагненні суб’єкта одержати інформацію про задуми та дії слідчого, а з іншого боку – в передачі слідчому недостовірної чи прихованої інформації, або й взагалі в її прихованні від слідчого. Інтерактивний компонент у даному випадку виражається в конфліктній взаємодії, в суперечності, несумісності цілей сторін, що взаємодіють. [7]

Оскільки попереднє розслідування здійснюють спеціально вповноважені законом на його проведення особи – слідчі й співробітники органів дізнання – можна припустити, що протидія виражається в перешкоджанні здійсненню цими особами їхніх процесуальних повноважень.Проте, не завжди протидія спрямована проти конкретного слідчого, вона може спрямовуватися на перешкоджання виявленню і розслідуванню конкретного злочину органами розслідування взагалі.

Будь-яка слідча дія спрямована на одержання інформації про подію злочину. Разом з тим декілька слідчих дій орієнтовані як на інформаційний пошук, так і на здійснення психологічного впливу на різні категорії учасників слідства. До таких дій належать так звані комунікативні, тобто ті, в основі яких є безпосереднє спілкування. Це допит та очна ставка, які провадяться в умовах постійного контакту та діалогу між їх учасниками. Інформаційний обмін тут поєднується з психологічним впливом.

Мета допиту полягає в отриманні повних та достовірних показань допитуваної особи.

Процесуальний порядок допиту регламентується Кримінінально-процесуальним кодексом України (ст. 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311).

Допит є однією з головних слідчих дій. Оскільки допит провадиться при безпосередньому спілкуванні з конкретною особою, найголовніше місце в ньому займає пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого.

Найчастіше провадиться допит підозрюваних, обвинувачених, свідків, потерпілих. Хоча існує суттєва різниця у соціальному та кримінально-процесуальному статусі осіб вказаних категорій, їх допит за психологічними критеріями змістовної та динамічної сторін має деякі загальні риси.

Допит будується поетапно:

- попереднє вивчення та аналіз обставин злочину;

- психологічна підготовка до допиту;

- виконання процедури суто допиту (допитування);

- фіксація ходу та результатів допиту;

- аналіз та оцінка результатів допиту.

Із вказаного лише перше та останнє виконуються звичайно поза контакту з допитуваним [9].

Конфліктна ситуація в процесі досудового слідства в кримінальній справі про будь-який злочин можлива завжди. У процесі розслідування кримінальної справи про злочин, як правило, застосовується система тактичних прийомів. Це, зокрема, стосується і такої слідчої дії, як допит. Система тактичних прийомів допиту — це порядок, зумовлений плановим правильним розташуванням у певному зв'язку процесуально-криміналістичних способів проведення допиту, що має своїм завданням доказування чи спростування обставин, заснованих на психолого-криміналістичному механізмі його реалізації, У даному випадку йдеться про науковий, логічно обґрунтований, законний порядок сукупності методів спеціальної діяльності слідчого.[8; 155] Це, зокрема, методи: психологічні, морально-етичні, «побутово-гіпнотичні» — неусвідомлювані, звичайно-гіпнотичні, навіювання, реальної логічної послідовності та ін. Серед криміналістів щодо проблеми тактичних прийомів переважає думка, що це «тактичні прийоми спілкування» — час, місце, технічні засоби тощо. Суб'єкт криміналістичної діяльності на основі власного досвіду виробляє оптимальний стиль спілкування з допитуваною особою:

1) стиль допиту дізнавача;

2) стиль допиту оперативного працівника;

3) стиль допиту слідчого;

4) стиль допиту начальника слідчого відділу;

5) стиль допиту прокурора;

6) стиль допиту судді.

Кожний із суб'єктів криміналістичної діяльності застосовує притаманні йому тактичні прийоми допиту.

Підготування до допиту має декілька стадій. Їх кількість не є чітко визначеною і залежить від умов і обставин на будь-якому етапі досудового слідства кримінальної справи про злочин, тобто — від слідчої ситуації. Крім того, допит учасників криміналістичної діяльності (потерпілих, свідків, підозрюваних, обвинувачених) регламентується різними кримінально-процесуальними нормами. В тактиці допиту учасників криміналістичної діяльності є відмінність. Підготування до допиту кожного з них передбачає проведення суб'єктами криміналістичної діяльності цілої системи заходів, які забезпечать отримання від допитуваного необхідної інформації.

Тактичні прийоми допиту учасника криміналістичної діяльності спрямовані на розв'язання окремих завдань у процесі розслідування кримінальної справи про злочин. Суб'єкт криміналістичної діяльності, застосовуючи при допиті тактичні прийоми, визначає та планує обсяг процесуально-криміналістичної роботи, який необхідно виконати для забезпечення реалізації окремих, спеціальних та загальних завдань кримінального судочинства.

Доцільність застосування тактичних прийомів допиту в конкретній слідчій ситуації, яка може бути неконфліктною і конфліктною, обумовлюється факторами, що є рушійною силою відповідного інтелектуального процесу суб'єкта криміналістичної діяльності. Отже, на доцільність застосування тактичних прийомів допиту в конкретній слідчій ситуації впливають суттєві й несуттєві обставини буття, у тому числі природні, соціальні, національні, фізіологічні, психологічні та комбіновані. Фактори, що визначають раціональність використання тактичних прийомів допиту в процесі розслідування злочину,як правило,комбінуються. При підготовціі до допиту суб'єкт криміналістичної діяльності має уважно аналізувати слідчу ситуацію і конфліктну ситуацію з тим, щоб передбачити необхідність застосування певних тактичних прийомів.

При проведенні допиту в умовах протидії слідству з боку допитуваної особи ключову роль відіграють, перш за все, методи психологічного впливу на особу.

Ф.М. Сокиран та С.В Третиних зазначають, що основним напрямком психологічного впливу на попередньому (а також і на судовому) слідстві є одержання об'єктивно правдивої, стосовно розслідуваної по­дії, інформації, яка здобувається законним шляхом з вста­новлених законом джерел. Оскільки спілкування і взаємовідносини неможлив психологічного впливу, то криміналістична (слідча) тактика в теорії і практичних рекомендаціях повинна постійно виходити з на­явності такого впливу, використання його і розробки ефек­тивних прийомів і систем прийомів тактико-психологічного характеру. Про необхідність такого з'єднання, психологічну сутність криміналістичної тактики взагалі і тактики окремих слідчих дій мова йде починаючи з Ганса Гросса. Але ці ідеї лише останнім часом почали вивчатись грунтовно й впроваджуватися у практику.

Отже, можна зробити висновок, що одним з необхідних слідчих елементів криміналістичної (слідчої) тактики є психологічний вплив. Проте, автори, які вводять психологічний елемент у криміналістичну тактику, в той же час не створюють цілісної системи прийомів або засобів психологічного впливу, обмежуючись більш-менш цінними, або частково, або не зовсім визначеними рекомендаціями, що мають різне психологічне забарвлення. Зокрема, майже завжди у таких роботах йдеться про встановлення психологічного контакту слідчого з іншими учасниками процесу, а також про користь або шкоду так званих психологічних «хитрощів» чи «пасток». На думку Ф.М. Сокирана та С.В Третиниха цих і деяких інших рекомендацій психологічного характеру явно недостатньо для здійснення ідеї про підвищення ефективності попереднього слідства за рахунок ґрунтовного введення даних психологічної науки у слідчу практику, або ці рекомендації, іноді спірні й не повністю узгоджені з «буквою» закону. Тому цілком зрозумілою є потреба в розробці криміналістикою таких метолів психологічного впливу, які б дозволили в межах, передбачених законом, найбільш ефективно виконувати завдання кримінального судочинства[9; 84].

У всіх випадках протидії слідчий застосовує відповідні заходи впливу, що складаються з різних прийомів психологічного впливу в різних варіантах та ситуаціях. Кожен з таких заходів впливу може входити до певної системи прийомів, найбільш доцільної для типової ситуації, що дає можливість скласти алгоритм їх застосування.

Ефективність допиту багато в чому залежить від уваж­ного вивчення особистості допитуваного: дані біографічного характеру, про професію, освіту, соціальний статус, умови роботи, спосіб життя, інтереси та уподобання, головні психологічні якості, ставлення до зло­чину, типові форми поведінки тощо. Безпосередньо при допи­туванні пізнається зовнішність допитуваного, рівень його культури та розвитку, особливості мови, міміки та пантомі­міки, психологічні стани та реакції, готовність до співообіт-ництва або ж негативне ставлення до слідства і т. ін. Оскіль­ки в процесі допиту відбувається не тільки відбір інформа­ції, але й психологічний вплив, є сенс одержати також відо­мості про динаміку зовнішності особи, схильність до навію­ваності, комунікативність, загальну тривожність та агресив­ність допитуваного тощо. [9; 85]

Головні методи одержання зазначеної інформації: безпосереднє спостереження при проведенні допиту та виконанні інших слідчих дій;бесіда; аналіз дій допитуваного при скоєнні злочину: метод експертних оцінок, тобто аналіз свідчень про особистість допитуваного, одержаних від осіб, які його знали раніше;психологічний експеримент (спостереження за поведінкою допитуваного в спеціально створених умовах — обстановка допиту, факти і обставини злочину, про які він свідчить, тощо).

З метою вивчення особистості допитуваного, встановлення та підтримання з ним психологічного контакту психолог Л. Б. Філонов пропонує методику контактної взаємодії. Методика передбачає шість стадій такої послідовності:

1) накопичення згоди;

2) пошук спільних або збіжних зацікавлень;

3) вибір принципів та якостей, які пропонуються для спіл­кування;

4) виявлення якостей, небезпечних для спілкування;

5) індивідуальний вплив та адаптація до партнера;

6) вироблення загальних правил та взаємодія.

Взагалі. З точки зору психології власне ситуація протидії розслідуванню з боку допитуваної особи перш за все зумовлюється специфічними станами, що зазнають такі особи. Найбільш характерні:

- тривога, страх розплати, наступного покарання. Звідси виникає депресія, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки. Ці стани перешкоджають встановленню психологічного контакту;

- побоювання, що про злочинну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники. Ці стани виникають у випадку, коли для злочинця небайдужі моральні оцінки його оточення. В багатьох випадках такий стан сприятливий для слідства;

- страх втратити волю, звичний образ життя, можливість опинитись серед злочинців. Допитуваний вважає, що відмова від звинувачення та дачі правдивих свідчень може йому допомогти;

- якщо це член злочинної групи,— побоювання помсти з боку інших членів групи, співвіднесення його показань з психологією злочинної групи;

- невизначеність —коли допитуваний не має можливості передбачити ситуацію, керувати нею (невідомо, яку інформацію має слідство, до яких дій вдасться слідчий). Цей стан зручний для застосування психологічних та тактичних прийомів;

- щире каяття та жаль про скоєне. Стан максимально сприятливий для встановлення психологічного контакту;

- «розкутість» — коли в напруженій ситуації допитуваний зовнішньою розкутістю намагається зняти напруженість.

- агресія, ворожість до співробітників дізнання та слід­ства, свідків, потерпілих, інших осіб. Ця позиція суттєво ут­руднює контакт.

На основі вказаних станів, як правило, розвивається так звана «захисна домінанта» — вогнище негативного збудження в головному мозку, яке актуалізує будь-яку відмову від спілкування, неприйняття логіки міркувань, істероїдні ре­акції.

До різновидів дій при захисній домінанті відносяться «до­кази поведінки», тобто дії, що опосередковано підтверджують причетність до злочину: створення неправдивого алібі; під­готовка інсценівок; невмотивований та раптовий від'їзд, вте­ча; спроба спрямувати дізнання та слідство по невірному, шляху; прояв підвищеного інтересу до розслідування; роз­повсюдження вигаданих чуток про особу злочинця; демон­стративність поведінки; заперечення фактів, що навіть не ма­ють відношення до слідства; зізнання в причетності рідним, близьким, випадковим особам; спроби підкупу та умовлянь потерпілих, свідків; підшукування осіб для дачі неправдивих свідчень; прояв поінформованості про деталі злочину; ухи­лення від явки в міліцію, від контактів із співробітниками органів внутрішніх справ; багаторазові повернення (навіть легендовані) на місце злочину.

У випадках протидії (особливо свідомої) з боку допиту­ваного доцільно реалізувати деякі специфічні прийоми впли­ву, а також варіювати умови проведення допиту.

Слідча практика показує, що найбільш ефективним тактичним прийомом при проведенні допиту є, перш за все, переконання. Під час протидії слідству насамперед необхідно спробувати переконати особу, яка протидіє слідству, стати на шлях правди. Тільки якщо переконання не дає позитивних результатів, слід застосовувати прийоми психологічного впливу.

Переконання — це процес логічного обгрунтування думок для досягнення згоди між допитуваним і слідчим.

Як правило, ситуація допиту носить емоційно насичений характер. А саме така атмосфера полегшує застосування навіювання — впливу, побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижує критичність сприйняття. Використання інформації за таких умов звичайно пов'язується з проблемою обману допитуваного чи його дезінформації, дез­орієнтації. Безсумнівно, обман, як активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуван­ням істини, неприпустимий. Дезорієнтація ж не спрямована на викривлення фактів. Це — своєрідне використання достовірної інформації в психологічно насиченій ситуації допиту, в якій ці достовірні факти можуть набути в очах допитувано­го особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж в дійсності, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі. Сутність переконання полягає полягає в тому, що особа, яку слідчий переконує, має відмовитись від неправильно обраної лінії поведінки в прцесі слідства та на допиті зокрема.

Як тактичний прийом переконання частіше використовується в слідчій практиці у разі дачі неправдивих свідчень, у випадку обмови і самообмови.

Виходячи із засобів одержання і доказового значення, ін­формація може бути поділена на три групи. Перша - відомості, одержані процесуальним шляхом, вони мають дока­зове значення та закріплені у відповідній документації. Друга -це відомості, отримані непроцесуальним шляхом (бесі­ди, телефонні запити тощо), які стосуються головним чином особи допитуваного. Третя - інформація, одер­жана оперативним шляхом, яка не має процесуального зна­чення.

Слідчий будь-яку інформацію може продемонструвати, на­звати її джерело, сповістити при допиті і, нарешті, лише зга­дати про неї в бесіді з допитуваним.[9]

Щодо першого виду інформації, то вона може бути пові­домлена будь-яким способом. Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитува­ного, так і шляхом простого згадування про неї при допиті. Реалізація інформації третього виду можлива тільки за до­помогою окремих реплік, натяків, зауважень тощо, наприклад, повідомлення допитуваному окремих другорядних деталей його життя, зв'язків; демонстрація дійсних документів, фотографій, що не стосуються справи, але характеризують особу допитуваного.

Слідчий повинен переконати особу у невідворотності покарання та в тому, що правдиві свідчення, щире каяття та допомога слідству зможуть вплинути на суд та сприяти призначенню ним більш м'якого покарання, у зв'язку з чим обов'язком слідчого є роз'яснення допитуваній особі положень закону щодо цього.

С. А. Шейдер, Г.О. Яковлєв та інші вчені вважають, що до особи, яка настійливо дає неправдиві свідчення через страх перед покаранням, ефективним є застосування іншого прийому психологічного впливу – роз'яснення помилковості обраної нею позиції, яка не відповідає ні її інтересам, ні інтересам слідства.

Важливий елемент даного тактичного прийому - звернення до совісті особи, нагадування про її громадянський обов'язок, вважають Ф.М. Сокиран та О. Є. Моісеєва. Це може змінити мотивацію особи, що протидіє слідству.

Також ці вчені підіймають питання, чи припустимим є звернення до почуттів та моральних цінностей особи, які ми сприймаємо як негативні (використання почуття страху, перед покаранням, підсилення корисливих мотивів, помста, ревнощі, заздрість тощо). На їх думку, використання такого роду мотивацій є грубим порушенням норм судової етики, в окремих випадках може розглядатись як незаконне ведення слідства, оскільки в результаті такого впливу на особу імовірними є обмова, наклеп, фальсифікація доказів з боку особи, яка протидіє слідству.[5; 145] Особисто я вважаю, що хоча такі прийоми, безумовно, не є етичними, проте якщо іншими, більш цивілізованими прийомами та методами отримати правдиві свідчення від допитуваної особи неможливо, якщо вона активно протидіє слідству, що гальмує процес розслідування та завдає порівняно значно більшої шкоди правам та інтересам осіб, які мають відношення до справи та інших, то в такому випадку допустимим є використання подібних прийомів. Це залежить від індивідуальної ситуації, що склалася в процесі ведення слідства.

Ще один прийом виявлення неправдивих свідчень – повторний допит особи та порівняння отриманих свідчень з пред'явленням їх допитуваному, який повинен обгрунтувати та пояснити розбіжності у своїх свідченнях.

Також Ф.М. Сокиран та О. Є. Моісеєва пропонують як ефективний тактичний прийом використання позитивних рис характеру допитуваного що, на їх думку, спонукає особу дати правдиві свідчення.

Обмову та самообмову розглядають як різновиди неправдивих свідчень. Для подолання цих способів протидії слідству також застосовуються описані в роботі тактичні прийоми, зокрема прийоми психологічного впливу.

Обмовою вважається повідомлення допитуваною особою, передусім з метою самій уникнути кримінального переслідування, неправдивих свідчень про яку-небудь особу, що містять відомості, які доводять причетність даної особи до злочину, але такі свідчення не відповідають дійсності. До обмови когось особу здебільшого спонукає прагнення самій уникнути покарання. Часто така особа навіть не усвідомлює маштабності шкоди, яку вона спричинює процесу розслідування, не кажучи про осіб, яких вона обмовляє.Через неї слідство може піти хибним шляхом, а встановлення істини затягнутися на невизначений термін. Для викриття обмови слідчий має використовувати тактичні прийоми переконання, порівняння свідчень, отриманих на кількох допитах особи, із свідченнями інших осіб, які мають відношення до справи, пред'явлення речових доказів та ін.

Самообмову визначають як свідому вольову поведінку невинуватої особи, яка втягнута в „орбіту” процесуальної діяльності як обвинувачуваний (підозрюваний), та її поведінка виявляється у дачі неправдивих свідчень стосовно своєї причетності до інкримінованого діяння. [5; 146]

Звичайно особа сама себе обмовляє, визнаючи себе винною у вчиненні злочину,якого насправді не вчиняла, з метою уникнути відповідальності за більш тяжкий злочин, який вона скоїла. Крім того це скеровує слідство в хибному напрямку і є більш ефективним способом протидії розслідуванню, ніж неправдиві свідчення чи відмова від дачі свідчень.

Якщо слідчий в процесі допиту виявляє, що особа обмовляє саму себе, він повинен ретельно проаналізувати всі її свідчення та переконати її в помилковості зайнятої нею позиції і в необхідності давати правдиві показання. Також пропонується в подібних випадках використовувати тактичний прийом деталізація свідчень, оскільки особа, обмовляючи себе, найчастіше не володіє всім обсягом інформації про злочин та не може знати всіх деталей, а лише в конкретних межах. Тому в її свідченнях обов'язково будуть розбіжності, використання яких і становить зміст цього тактичного прийому подолання протидії слідству. Використання цього прийому засноване на тому, що зви­чайно дуже важко неправдиве свідчення обміркувати до найдрібніших деталей. Слідчий, ставлячи допитуваному перелік запитань щодо подробиць певного факту, примушує його са­мостійно встановити протиріччя у власних показаннях. На­приклад, якщо допитуваний стверджує, що в певний час він бус в кінотеатрі, то слідчий уточнює, який кінофільм він ди­вився, на якому місці сидів, зберігся квиток чи ні, який був кіножурнал, як після сеансу дістався додому тощо, при цьо­му доходячи висновку про правдивість його відповідей або про можливість перебування допитуваного на місці скоєння зло­чину. Проте, інформа­тивними показниками можливої неправдивості свідчень допи­туваного можуть бути, з одного боку, повні і детальні відпо­віді на всі без винятку запитання слідчого, а з другого — повна неможливість відповісти на ці запитання. Виходячи із загальних особливостей запам'ятовування, людина здатна пригадати приблизно 56—60% деталізованої інформації.

Наступним видом протидії слідству є замовчування. Деякі вчені дотримуються думки, що воно не є самостійною формою протидії слідству і розглядають його як пасивну форму брехні. Замовчування поділяють на законне – право підозрюваного, обвинуваченого, відмовитися давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення, відмовитися давати показання і відповідати на запитання (ст. 142 КПК України), право свідка відмовитись від дачі показань щодо себе та членів своєї сім'ї тощо та незаконне (неправомірне) – замовчування свідком інформації, що має значення для встановлення істини у справі, за що передбачено кримінальну відповідальність, про що його обов'язково повинен повідомити слідчий. Власне таке попередження також можна вважати самомтійним тактичним прийомом подолання продії слідству.

Деякі автори пропонують визначити як тактичний прийом припинення брехні. Проте, його застосування є допустимим лише якщо достовірно відомо, що особа дає неправдиві свідчення і це можна довести наявними в справі доказами.

Наступний варіант протидії слідству – перешкоджання виконанню певних слідчих дій. Такими перешкодами можуть бути: тривале відрядження особи, що позбавляє слідчого можливості допитати цю особу, умисна госпіталізація осіб, які можуть дати свідчення по справі, зачинення складів, сховищ, сейфів, де може міститися важлива для слідства інформація, приховання ключів від них, заяви про їх втрату з метою перешкодити виявленню та вилученню такої інформації, речових доказів тощо.

Погрози особі, яка дає првдиві свідчення у справі, також є такою перешкодою, особливо якщо ця особа дійсно боїться цих погроз або якщо є реальні педстави їх побоюватися.

Ефективним є тактичний прийом пред'явлення доказів, які викривають підозрюваного, і які він вважав знищеними. Раптове пред'явлення створює специфічну стресову ситуацію для допитуваного. Таким чином особа, яка протидіє слідству, опиняється перед вибором: залишатися на своїх позиціях. Явно для неї невигідних, або давати правдиві свідчення, що може полегшити покарання.

Також досить ефективним є спеціальний тактичний прийом, який полягає у створення перебільшеного уявлення про проінформованість слідчого щодо злочину та ролі підозрювано та обвинуваченого. Він може бути реалізований шляхом пред'явлення певних речових доказів, фотографій місця події тощо. Це може стати своєрідним каталізатором і викличе у винної особи відповідну реакцію, якої, природно, не буде у невинуватої особи.

Якщо злочин вчинено групою осіб, то доцільно використати суперечності між учасниками, які існують, спробувати підірвати єдність такої групи.

Найскладнішим в подоланні для слідчого є фальсифікація та знищення доказів, оскільки саме на доказах грунтується процес розслування та встановлення істини у справі. Передусім така протидія може виявлятись в організації фальшивого алібі, підмова чи підкуп свідків до дачі „бажаних” показань, фізичне знищення речових доказів, підкидання фальшивих доказів тощо.

Неправдиве алібі є комбінованим способом фальсифікації. Під фальшивим алібі розуміють створення злочинцем неправильного уявлення про своє перебування в момент, який цікавить слідство, в іншому місці. Слідчій практиці відомі два способи створення неправдивого алібі. Перший спосіб – коли винний вступає в змову зі співучасниками або особами, які згодом фігуруватимуть як свідки алібі. Вони дають неправдиві показання про алібі винного. Іноді для додання свідченням видимості вірогідності попередньо всі ці особи дійсно проводять разом якийсь відрізок часу до або після вчинення злочину й потім у свідченнях змінюють лише дату або години свого спільного перебування на ті, що потрібні винному. Другий – більш складний спосіб створення неправдивого алібі – ґрунтується на обмані винним свідків щодо дати або часу перебування разом з ними. В цьому випадку свідки, які підтверджують алібі, добросовісно помиляються.[7]

Для викриття організованих неправдивих свідчень і фальшивого алібі застососовують тактичні прийоми психологічного впливу, що були зазначені раніше – деталізація свідчень, використання виявлених суперечностей між відомостями, що містяться у свідченнях, та іншими доказами, пред'явлення окремих предметів.

Протидію слідству у формі знищення речових доказів доцільно долати долати разом з переліченими прийомами психологічного впливу, додатково застосовується прийом створення у підозрюваного, обвинуваченого або інших осіб, які беруть участь в справі, уявлення про те, що знищені речові докази знайдені або слідчий володіє певною інформацією щодо їх місцезнаходження.

Основна цінність подібних тактичних прийомів полягає в тому, що їх застосування допомагає слідству навіть в тих випадках, коли воно не має достатніх доказів, але за їх допомогою вдається отримати від допитуваного необхідні свідчення, які він спочатку не бажав повідомляти та припинення протидії слідству з його боку.

Крім вищевказаних тактичних прийомів для подолання протидії розслідуванню під час допиту можуть бути використані заходи психологічного впливу. До психологічних прийомів впливу належать:

1. Використання психологічних особливостей особистості допитуваного.

Суть цього прийому полягає в урахуванні слідчим як на етапі встановлення контакту, так і безпосередньо при допиті, відомостей про характерологічні риси допитуваного, його самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побу­товій, професійній та дозвільній сферах, домінуючі мотиви поведінки, особливості перебігу психічних та фізичних проя­вів тощо. Наприклад, якщо допитуваний має хворобливе са­молюбство та перебільшений рівень домагань, тоді при до­питі доцільно показати реальну можливість слідства одержа­ти потрібні відомості від іншої особи, відомої допитуваному, що значною мірою знижує цінність допитуваного як джерела інформації і зачіпає його самолюбство. Сприяє встанов­ленню контакту також демонстрація слідчим певних знань в професійній сфері допитуваного, в сфері його дозвілля і упо­добань.

2. Особисті спостереження за допитуваним.

Фіксація слідчим емоційних, мімічних, пантомімічних про­явів з боку допитуваного дозволяє гнучко варіювати такти­ку допиту, забезпечуючи регуляцію стану допитуваного і ди­наміку інформаційного спілкування. Наприклад, якщо при з'я­суванні якогось питання слідчий спостерігає розгубленість, вираз тривоги, почервоніння шкіри обличчя та посилене пото­виділення, то доцільно більш докладно зупинитися саме на цьому питанні, конкретизувати одержану інформацію.

3. Використання стану емоційної напруженості.

Цей прийом засновано на тому факті, що в стані емоційної напруженості у особистості суттєво знижується здатність повною мірою здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою. Так, якщо допитуваний відмовляється від дачі показань, або дає неправдиві свідчення, а особисті спостереження слідчого вказують на те, що допитуваний перебуває в спокійному зрівноваженому ста­ні, то буде доцільно шляхом повідомлення йому певної ін­формації або проведення якоїсь слідчої дії ввести його в стан психічної напруженості, відчуття дискомфорту.

4. Використання ефекту раптовості.

Суть прийому полягає у несподіваності (для допитуваного) появи фактів та обставин, які доказують неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напру­женості, оскільки раптово подана інформація може мати пе­реконуючий вплив на розумову, раціональну сферу особис­тості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання.

5. Прийом «припущення легенди».

Його реалізація полягає в створенні таких штучних умов проведення допиту (у процесуальних межах), котрі здаються допитуваному досить природними, але є легендованими з боку слідства. Наприклад, допитуваний одержує мож­ливість ознайомитись з «таємною» інформацією, які містить­ся в паперах, що знаходяться на столі слідчого в момент ви­гаданої відсутності його у кабінеті, розміщення у кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують в справі як розшукувані, але не фігурують як докази, «ви­падкове» залишення віч-на-віч співучасників після одержан­ня одним з них «вірогідних» повідомлень від слідчого.

6. Прийом «вільної розповіді».

При використанні цього прийому допитуваному надається можливість в оповідній формі детально, без обмежень часу і деталізуючих запитань, викласти всю послідовність подій. Протягом усієї розповіді слідчий аналізує інформацію, відшу­куючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит. В цьому випадку досить інформативними є обмовки, паузи, пов­тори, які робить допитуваний. Для ефективного змістовного аналізу доцільно використовувати техніку звукозапису.

7. Послідовність пред'явлення доказів.

Прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів, що спростовують свідчення допитува­ного. Наприклад, якщо у слідчого є у розпорядженні зна­ряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика на звинуваченого з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то. враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при побу­дові пред'явлення доказів у міру зростання їх впливу на до­питуваного, наявні докази доцільно наводити у такій послі­довності: негативна характеристика — слідові відбитки — вкрадені речі — знаряддя вбивства.

8. Пред'явлення контрдоказів.

Прийом передбачає спростування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом, який заперечує це свідчення. Наприклад, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишення від­битків пальців. Наступне свідчення про знаходження в пев­ний час у певному місці спростовується відповідними пові­домленнями свідків тощо.

9. Поєднання форсованого (прискореного) та уповільне­ного темпів допиту.

Дія цього прийому заснована на тому, що інтенсивна змі­на темпу запитань не дозволяє допитуваному скрупульозно обмірковувати варіанти відповідей і концентрувати увагу на деталях, які характеризують неправдивість свідчень. При цьому рекомендується малозначущі запитання вимовляти в повільному темпі, а викривальні суттєві факти та обстави­ни — у різкому прискореному темпі. Цей прийом створює пе­редумови для підвищення емоційної напруженості. Нав'язуваний темп бесіди при допиті порушує ін­дивідуальну ритміку допитуваного, створює негативне збуд­ження у корі великих півкуль, внаслідок чого бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо.[9; 41]

З точки зору психології прояви протидії допитуваних можливі при їх обумовленні малоусвідомлюваними станами, до яких належать негати­візм, упертість, несамостійність та дії по навіюванню.

Негативізм – невмотивована протидія переконуючому впливу слідчого, що проявляється в активній (свідомо не­правдиві свідчення) та пасивній (відмова відповідати на за­питання взагалі) формах.

Упертість — це вмотивована протидія, за якої поведінка пояснюється неправдивими, без об'єктивного обгрунтування, доводами, головним чином, самовиправдовувального характеру.

Несамостійність — це відмова від дачі або дача неправ­дивих свідчень під безпосереднім впливом зацікавлених осіб (прохання, побажання, накази тощо).

Дії по навіюванню протікають при крайньому безвіллі допитуваного, при якому неправдиві свідчення, що даються під впливом зацікавлених осіб, сприймаються як власні, внут­рішньо засвоєні.

У подібних випадках психологи рекомендують використовувати прийоми впливу:

· асоціація за суміжністю. Демонстрування місця події або його фотографії асоціює спогади про власні дії, ознаки, переживання допитуваного;

· схожість-подібність речей, об'єктів, що безпосередньо не стосуються справи, але по­дібні, схожі дійсним об'єктам, також збуджує аналогічні (на момент події) переживання:

· контрастність. Демонстрування протилежних за якос­тями предметів, об'єктів, ведеться бесіда про контрастні вла­стивості предметів, явищ, подій (здоров'я — хво­роба тощо);

· перифраза. Повторення своїми (іншими) сло­вами проблемної, неправдивої, спірної інформації про подію злочину;

· демонстрація «незаповненості». Акцентування, підкрес­лювання розірваних зв'язків у показаннях, білих плям у вер­сії, відсутності фактів, відомостей про осіб тощо;

· інерція. Створення настрою максимальної захопленості з бесіді на сторонні теми, а потім — різке запитання стосовно справи. Під час допиту нервовозбуджених осіб цей перехід може бути згладженим, поступовим.

Допит — це складний акт комунікативної взаємодії, за якої професійна майстерність співробітника значною мірою зумовлена не тільки рівнем його професійної підготовки та досвідом роботи, але й наявністю певних пси­хологічних здібностей до цього виду діяльності.[9; 45]

Висновки

Таким чином, протидію попередньому розслідуванню можна визначити як своєрідний вид соціальної діяльності, який являє собою систему цілеспрямованих дій у перешкодженні повному, всебічному та об'єктивному розкриттю та розслідуванню злочинів. У цьому полягає сутність протидії, що являє собою динамічне явище, "крокує в ногу" з часом та враховує всі його особливості. Злочинність змінюється якісно, у бік вчинення більш жорстоких та зухвалих злочинів, витонченості їх форм, тяжкості наслідків. За таких умов працювати по-старому, старими методами означає програти битву зі злочинністю, ледве її почавши. Звідси - нагальна потреба правоохоронних органів у розв'язанні проблеми боротьби з протидією їх діяльності у розслідуванні злочинів. Отже постала необхідність розробки конкретних рекомендацій, прийомів та методик практичної діяльності та впровадження їх у повсякденну діяльність правоохоронних органів для підвищення її ефективності в сучасних умовах. Уточнення поняття та сутності протидії розслідуванню - це непросто теоретичний пошук, а створення умов для предметного вивчення цього явища, розробки конкретних рекомендацій у виявленні та подоланні її проявів.

Питання щодо визначення, форм та видів протидії слідству порівняно нещодавно стало обєктом грунтовних досліджень вчених і досі лишається дискусійним.

Особливого значення способи подолання протидії слідству набувають в процесі допиту, оскільки від ефективності використання системи розроблених на основі наукових знань, передусім психології, та практичного досвіду тактичних прийомів залежить успіхпроцесу розслідування та його результат.

Одним з необхідних слідчих елементів криміналістичної (слідчої) тактики є психологічний вплив. Проте, автори, які вводять психологічний елемент у криміналістичну тактику, в той же час не створюють цілісної системи прийомів або засобів психологічного впливу, обмежуючись більш-менш цінними, або частково, або не зовсім визначеними рекомендаціями, що мають різне психологічне забарвлення.

Сучасна протидія розслідуванню змінилися якісно (нові форми, засоби й методи її здійснення) та масштабно, особливо в рамках діяльності організованої злочинності. Тому якщо раніше можна було вважати, що майстерності та засобів, які знаходилися в арсеналі слідчих і оперативних працівників, було достатньо для виявлення й подолання протидії слідству з метою ухилення від відповідальності, то в сучасних умовах, коли їм протистоїть не просто більш професійний та оснащений сучасними технічними можливостями злочинець, який нерідко має має могутню підтримку з боку кримінальних структур, а часом і окремих посадових осіб, необхідно розробляти новіші тактичні прийоми, які мають бути секретними.

Враховуючи це, для розробки й реалізації дієвих заходів для подолання протидії розслідуванню необхідно всебічне й глибоке вивчення сучасного феномену протидії як складового елемента протистояння злочинності та суспільства. Слід чітко виділяти й розмежовувати дві складові частини – те, що може викриватися й переборюватися на рівні діяльності правоохоронних органів, і те, що може бути переборено лише за рахунок можливостей держави і суспільства в цілому.