5.1. Природно-техногенна геосистема та основні принципи їі функціонування
5.2. Види забруднення
5.3. Джерела забруднення
Природно-техногенна геосистема
та основні принципи їі функціонування
Природні системи різних рівнів, які охоплюють взаємопов'язані частини атмосфери, літосфери, гідросфери та біосфери називають е косистемою.
Використання природних ресурсів зумовлює зміну природних геосистем які існували там до втручання людей і техніки в природне середовище. Утворюються нові природно-техногенні геосистеми (ПТГ).
П риродно-техногенна геосистема –– це сукупність природних і штучних об'єктів, які формуються у результаті використання природних ресурсів, будівництва та експлуатації інженерних та інших споруд, комплексів і технічних засобів, взаємодіючих із природними об'єктами (геологічні тіла, ґрунт, рослинний покрив, рельєф, водні джерела, атмосфера, флора, фауна і соціум).
ПТГ- це невід'ємна частина природооблаштування, що включає до себе природні та техногенні компоненти.
Природні компоненти: атмосфера, гідросфера, літосфера, біосфера.
Техногенні компоненти: промисловий, енергетичний, сільськогосподарський, лісогосподарський, комунальний, рибогосподарський і рекреаційний комплекси.
При створенні ПТГ керуються наступними принципами:
1) цілісності;
2) природних аналогій;
3) збалансованості;
4) необхідного різноманіття;
5) адекватності впливу;
6) гармонізації кругообігів;
7) передбачуваності;
8) інтеграції знань.
Види забруднення
Розрізняють наступні види забруднень:
— інгредієнтне забруднення;
— параметричне забруднення;
— біоценотичне забруднення;
— стаціально-деструкційне забруднення (стація — місце існування популяції, деструкція — руйнування).
Джерела забруднення
Джерелами забруднення навколишнього природного середовища є техногенні компоненти ПТГ. Джерелами надходження забруднюючих речовин є виробничі та побутові відходи, викиди газових сумішей, скиди стічних вод. Діяльність техногенних компонентів ПТГ спричиняє всі види забруднень.
Промисловість - провідна галузь суспільно-матеріального виробництва. Вона ділиться на групи:
А - галузі, що виробляють засоби виробництва,
В - галузі, що виробляють предмети споживання.
Розрізняють видобувну та переробну промисловість.
Видобувна промисловість - промисловість, зайнята видобутком сировини та палива для переробної промисловості, будівництва, транспорту і інших галузей господарства. Галузі видобувної промисловості: нафтогазодобувна, вугільна, рудодобувна, лісозаготівельна, рибальство та ін..
Переробна промисловість включає виробництво чорних і кольорових металів, прокату, хімічних, нафтохімічних продуктів, машин і устаткування, продуктів деревообробки і целюлозно-паперової продукції, а також будівельних матеріалів і продуктів легкої промисловості.
Енергетика - галузь господарства, що охоплює енергетичні ресурси, вироблення, перетворення, передачу і використання різних видів енергії. Найважливіша частина енергетики - електроенергетика.
До об'єктів енергетики відносять гідро-, тепло- і атомні електростанції.
Гідроелектростанції - це електричні станції, що використовують енергію падаючої води за допомогою гідравлічних турбін, що приводять в обертання електричні генератори. Вони бувають: гребельні, дериваційні, приливні та гідроакумулюючі.
Теплоелектростанції перетворять тепло в електричну енергію за допомогою теплових двигунів.
Сільське господарство - одна з головних галузей матеріального виробництва, метою якої є обробка сільськогосподарських культур і розвиток сільськогосподарських тварин для одержання продукції рослинництва та тваринництва. Сільське господарство включає також різні види первинної переробки рослинних і тваринних продуктів.
Сільськогосподарська галузь робить істотне навантаження на природні компоненти, тому що її діяльність пов'язана з оранкою і обробкою земель, внесенням мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів і інших хімічних речовин.
До сільського господарства відноситься і меліорація земель, що представляє сукупність організаційно-господарських і технічних заходів щодо корінного поліпшення земель із несприятливими повітряним і водним режимами, хімічними і фізичними властивостями.
До меліорації відносяться: зрошення, осушення, хімічні і біологічні меліорації, агромеліорація, а також меліорації урбанізованих територій.
Транспорт. Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокрема її рухомі засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення (склади паливно-мастильних матеріалів, заправні станції, станції технічного обслуговування, майстерні тощо).
Лісове господарство - галузь економіки, що займається вивченням, обліком і відтворенням лісів, охороною їх від пожеж, лісовідтворенням і лісорозведенням, регулюванням лісокористування, підвищенням продуктивності лісів.
Лісовідтворення - комплексне використання лісових багатств. Розрізняють основне лісокористування (заготівля деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів) і побічне користування. Здійснюється також лісомеліорація - система заходів щодо поліпшення лісових земель (осушення заболочених територій тощо).
Комунальне господарство - сукупність підприємств, служб і господарств щодо обслуговування населення міст, селищ і сіл. Воно включає сангігієничні підприємства (водопровід, каналізація, лазні, пральні, тощо), житлово-комунальні господарства, полігони твердих побутових відходів, міський транспорт, енергетичні підприємства, споруди зовнішнього благоустрію (дороги, мости, ін.), житлові будинки, готелі і ін.
Однією з гострих проблем у комунальному господарстві є утилізація і рекуперація відходів комунального господарства і промислового виробництва.
Рибне господарство - галузь промисловості, що займається розведенням, видобутком і переробкою риби та інших продуктів рік і морів. Для розведення риби створюються штучні нерестовища, водойми, ставки.
Крім перерахованих техногенних компонентів, існують рекреаційні, створені для відпочинку людини. Останнім часом рекреаційне обслуговування людей стає великою галуззю економіки.
Питання для самоперевірки
1. Що таке геосистема?
2. Дайте визначення природно-техногенної геосистеми.
3. З яких компонентів складається ПТГ?
4. Наведіть характеристику природної складової ПТГ.
5. Дайте характеристику техногенним компонентам ПТГ.
6. Якими принципами керуються при створенні ПТГ?
7. Меліорація, як складова ПТГ.
8. Які існують види забруднень?
9. Які є джерела забруднення?
10. Відходи, як джерело забруднення навколишнього природного середовища.
Тема 6. Оцінка якості природного середовища
6.1.Основні терміни і поняття
6.2. Санітарно-гігієнічні нормативи
6.2.1. Нормування якості поверхневих вод
6.2.2. Нормування забруднення ґрунтів
6.2.2.1. Відходи
6.2.3. Нормування якості атмосферного повітря
6.2.4. Нормативи гранично допустимого рівня радіаційного впливу
6.3. Господарсько виробничі нормативи якості
6.1.Основні терміни і поняття
Під якістю природного середовища розуміють такий стан екологічних систем, при якому постійно забезпечуються обмінні процеси енергії і речовин між природою і людиною на рівні, що забезпечує відтворення життя на Землі.
У Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991р.) питанням нормування якості присвячений самостійний розділ VII –– “Стандартизація і нормування в галузі охорони НПС”.
Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
В даний час використовуються різні нормативи якості навколишнього природного середовища, і їх функції різні:
– одні дають оцінку середовища проживання людини,
– інші лімітують шкідливі впливи на природне середовище.
Ціль цих нормативів — забезпечити науково обґрунтоване поєднання екологічних і економічних інтересів як основи суспільного прогресу.
Нормування якості навколишнього природного середовища — це процес розробки і надання юридичної чинності науково обґрунтованим нормативам у виді показників гранично допустимого впливу людини на природне середовище.
Нормативи якості — гранично допустимі норми впливу на навколишнє природне середовище антропогенної діяльності людини.
Норма — це міра впливу.
Гранично допустимою нормою є законодавчо встановлені допустимі розміри впливу людини на природне середовище.
Відповідно до Закону “Про охорону навколишнього природного середовища” в основу нормативів покладені наступні загальні вимоги:
· екологічна безпека населення;
· збереження генетичного фонду;
· забезпечення раціонального використання і відтворення природних умов, стійкого розвитку господарської діяльності.
Кінцева мета встановлення нормативів полягає у забезпеченні науково обґрунтованого сполучення екологічних, соціальних і економічних інтересів суспільства. Тобто гранично допустимі нормативи - це свого роду змушений компроміс між екологією і соціально-економічним середовищем суспільства, що дозволяє на взаємно вигідних умовах розвивати цивілізацію і охороняти життя людини.
В основі нормативів якості лежать три показника:
- медичний - граничний рівень загрози здоров'ю людини, їі генетичній програмі;
- технічний - здатність економіки забезпечити виконання встановлених меж впливу на людину і середовище їі існування;
- науково-технічний - здатність технічними засобами контролювати дотримання меж впливу за всіма параметрами.
Ціль нормативів першої групи –– визначити показники якості стосовно до здоров'я людини. Це найбільш розроблена частина нормативів.
Друга група встановлює вимоги до джерела шкідливого впливу, обмежуючи його діяльність певною граничною величиною.
Ціль нормативів третьої групи в забезпеченні єдності в уживаній термінології, у діяльності організаційних структур і правовому регулюванні екологічних відносин.
6.2. Санітарно-гігієнічні нормативи
Санітарно-гігієнічне нормування має самостійне значення так як охоплює не тільки екологічну, але і виробничу, житлово-побутову сферу життя людини.
Санітарно-гігієнічні нормативи — це гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (хімічних, біологічних); фізичних впливів; санітарних захисних зон; гранично допустимих рівнів радіаційного впливу. Ціль таких нормативів — визначити показники якості навколишнього середовища стосовно до здоров’я людини.
Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для державних і суспільними структур, підприємств, організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості на всій території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.
Гранично допустима концентрація (ГДК) –– 1) Норматив, кількість шкідливої речовини у навколишньому середовищі при постійному контакті чи при впливі за певний відрізок часу, що практично не впливає на здоров'я людини і не викликає небажаних наслідків у її нащадків. 2) Екологічний норматив, максимальна концентрація забруднюючої хімічної речовини у навколишньому середовищі, яка при повсякденному впливові протягом тривалого часу не викликає негативних наслідків для здоров'я людини та її потомства. До цих норм належать:
– гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунтах (ГДК),
– орієнтовно безпечні рівні впливу шкідливих речовин на людей (ОБРВ);
– гранично допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД);
– норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та ін ших біологічних факторів в атмосфері, воді, ґрунті;
– норми гранично допустимих або орієнтовно допустимих рівнів (ГДР, ОДР), гранично допустимих доз (ГДД) для шуму, вібрації, електричних та електромагнітних полів та інших фізичних факторів, котрі можуть справляти вплив на здоров'я людей та їхню працездатність;
– норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин у продуктах харчування, які встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), нешкідливі для людини за кожною хімічною речовиною що використовується і при сумарному впливі;
– норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та в продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей.
В основі нормування впливу різних факторів на людей та живу природу покладені гігієнічні, санітарні, ветеринарні підходи, сутність яких полягає в тому, що на основі експериментів з тваринами встановлюються межі, котрі протягом всього життя людей не будуть негативно позначатися на стані їхнього здоров'я.
Основою методології розробки санітарно-гігієнічних та епідеміологічних основ є методи які використовуються в медичній і ветеринарній токсикології.
Токсикант – отрутна, шкідлива для здоров'я речовина.
Для оцінки токсичності речовин проводяться досліди над тваринами, з наступною екстраполяцією експериментальних даних на людину. Кількість шкідливої речовини, що поступила в організм, віднесеної до маси тіла (мг/кг), називається дозою. Кількість речовини, віднесеної до одиниці об'єму або маси повітря (мг/м3), води (мг/л), або ґрунту (мг/г), називається концентрацією.
Залежно від ступеня токсичності отруйних речовин виділяють 4 класи небезпеки (найнебезпечніший 1-й клас).
Сьогодні діють нормативи ГДК для атмосферного повітря, лісової рослинності, для поверхневих вод, вод, які використовують для водопою, поливу рослин і ін.
При нормуванні якості води водойм ГДК встановлюються за лімітуючою ознакою шкідливості - ЛОШ.
Лімітуюча ознака шкідливості - ознака шкідливості речовин, що забруднюють повітря, воду і грунт, і яка визначає переваги негативної дії та характеризується найменшою нешкідливою концентрацією речовини у середовищі.
Перші норми ГДК шкідливих речовин для питної води були затверджені в 1939 р. до 1991 р. кількість таких норм ГДК для водних об’єктів господарсько-питного і культурно-побутового призначення досягла 1945. ГДК шкідливих речовин для атмосферного повітря вперше були введені в 1951 р. для 10 шкідливих речовин, а до 1991 р. їх було вже 479. Уперше норми ГДК шкідливих речовин у ґрунті стали вводитися в 1980 р. У даний час вони встановлені для 109 шкідливих речовин.
6.2.1. Нормування якості поверхневих вод
Згідно з Держстандартом 17.1.1.03-86 водокористування класифікується за такими ознаками:
– за цілями водокористування;
– за об'єктами водокористування;
– за способом використання;
– за технічними умовами водокористування.
У залежності від цілей водокористування джерела водопостачання поділяються на дві категорії.
До І категорії відносяться водні об'єкти, що використовуються як джерела централізованого або нецентралізованого господарсько-питного водопостачання, а також для водопостачання підприємств харчової промисловості.
До II категорії відносяться водні об'єкти для культурно-побутових цілей і ті, що знаходяться в межах населених пунктів.
Вода характеризується складом та властивостями, які визначають її придатність для конкретних видів водокористування. Оцінка якості води дається за ознаками, які вибираються та нормуються в залежності від виду водокористування. Вимоги щодо складу та властивостей води регламентують в залежності від категорії водних об'єктів.
Якість, склад та властивості води у водоймах регламентуються гігієнічними вимогами та санітарними нормами.
Для санітарної оцінки води використовуються показники:
— гранично допустимі концентрації речовин у воді;
— орієнтовно допустимі рівні речовин у воді (ОДР);
— лімітуючи ознаки шкідливості (санітарно-токсикологічний, загально санітарний, органолептичний з розшифруванням його властивостей: запаху, впливу на колір, утворення піни та плівки, надання присмаку;
— клас небезпеки речовин.
Хімічні речовини у воді поділяються на класи небезпеки:
– І клас — надзвичайно небезпечні;
– II клас — високонебезпечні;
– III клас — небезпечні;
– IV клас — помірно небезпечні.
Віднесення шкідливих речовин до класу небезпеки залежить від їхньої токсичності, кумулятивності, здатності викликати віддалені ефекти, від виду лімітуючої ознаки шкідливості.
Для водних об'єктів господарсько-питного та культурно-побутового водокористування встановлено три ЛОШ:
– санітарно-токсикологічна,
– загальносанітарна
– органолептична.
Для рибогосподарських:
– санітарно-токсикологічна,
– токсикологічна,
– рибогосподарська,
– загальносанітарна,
– органолептична.
При скиданні у водойми декількох забруднюючих речовин і від декількох джерел діє правило, що сума відношення концентрацій речовин, нормованих за однаковою ЛОШ і які відносяться до 1 -го і 2-го класів небезпеки, до їх ГДК не повинна перевищувати одиниці:
(1)
де 
- концентрації окремих речовин, нормованих за однаковою ЛОШ 1 – го та 2-го класів небезпеки; 
- гранично допустимі концентрації речовин що сумують.
У залежності від ступеня забруднення водні об'єкти бувають допустимого, помірного, високого та надзвичайно високого ступенів забруднення. Це слід враховувати при організації водоспоживання.
6.2.2. Нормування забруднення ґрунтів
В мінеральній частині ґрунтів присутні близько 50 елементів. Хімічні елементи знаходяться у ґрунті в окисленому стані або у вигляді солей.
Органічна складова ґрунтів являє собою продукти розкладу тваринного або рослинного походження (гумус), а також білки, вуглеводні, органічні кислоти, жири, дубильні речовини тощо. В ґрунтах знаходиться велика кількість живих організмів, котрі мають велике значення для ґрунтоутворення.
З ґрунту хімічні речовини частково переходять у рослини, а з рослин з їжею потрапляють в організми тварин та людей. Хімічні мікроелементи мають велике значення для розвитку рослинного і тваринного світу, в тому числі і людини. Нестача або надлишок мікроелементів у ґрунті призводить до порушення обмінних процесів не лише у травоїдних, але і м'ясоїдних тварин та в організмі людини. Це викликає ендемічні захворювання. Ґрунти мають здатність накопичувати радіоактивні речовини, котрі вражають живі організми, а потрапляючи з їжею в організм тварин та людей, викликають захворювання різних органів.
Найбільш поширеними є забруднення ґрунтів канцерогенами типу поліциклічних ароматичних вуглеводнів. Основними джерелами канцерогенних забруднень є вихлопні гази двигунів автомобілів, тракторів, тепловозів, літаків, а також викиди котелень та промислових підприємств. Забруднення ґрунту канцерогенами фіксується на віддалі до 5 км від доріг та джерел викидів.
Патогенні мікроорганізми, котрі потрапляють у ґрунт та розмножуються в ньому, можуть бути збудниками інфекційних захворювань. До патогенних бактерій відносяться збудники таких інфекційних захворювань як сибірська виразка, газова гангрена, правець, ботулізм, холера, черевний тиф, дизентерія, бруцельоз, чума тощо. Забруднення ґрунтів патогенними організмами відбувається від тваринних та людських фекалій. Зараження тварин та людини патогенними мікроорганізмами відбувається внаслідок вживання неочищеної сирої рослинної, погано провареної тваринної їжі, шляхом контакту з зараженим ґрунтом, котрий є місцем існування та розмноження мух.
Особливу групу паразитарних хвороб, що поширюються через ґрунти, складають гельмінти (паразитні черв'яки).
Таким чином, ґрунти можуть бути джерелами порушення здоров'я тварин та людей.
Забруднюючі речовини в ґрунтах нормуються:
1) в орному шарі ґрунту сільськогосподарських угідь;
2) у ґрунті територій підприємств;
3) у ґрунтах житлових районів;
4) у місцях зберігання побутових відходів.
Важливим елементом комплексу заходів щодо збереження ґрунтів є гігієнічне регламентування їх забруднення. Нормування хімічних речовин у ґрунтах розпочалося лише в 1976 році. Гранично допустима кількість забруднюючих ґрунти речовин (ГДК) означає частку хімічної речовини, що забруднює ґрунти, мг/м3 і не справляє прямої або опосередкованої дії, включаючи віддалені наслідки для навколишнього середовища та здоров'я людини
Допустима концентрація речовини в ґрунтовому шарі (ГДКг) встановлюється з урахуванням його фонової концентрації, стійкості і токсичності. ГДК встановлюється експериментально залежно від допустимої залишкової концентрації (ДЗК) у харчових, кормових рослинах і в продуктах харчування. ДЗК - це максимальна кількість речовини в продуктах харчування, яка надходячи в організм протягом всього життя не викликає ні яких порушень здоров'я людей. У ґрунтах нормується, головним чином, вміст пестицидів, інсектицидів - отрутохімікатів, які застосовуються для боротьби з шкідниками, хворобами, бур'янами, паразитами, гризунами.
Крім ГДК застосовується показник орієнтовно допустимої кількості забруднюючої ґрунти хімічної речовини (ОДК), який визначається розрахунковим методом.
За величиною зон та рівнем забруднення ґрунтів розрізняють фонове, локальне, регіональне, глобальне забруднення.
Крім хімічного забруднення найбільш небезпечними для ґрунтів є такі явища як ерозія, засолення, заболочування, тощо.
За ступенем небезпеки хімічні речовини поділяються за ГОСТ 17.4.1.02-83 на три класи:
1 клас - високо небезпечні речовини;
2 клас - помірно небезпечні речовини;
3 клас - мало небезпечні речовини.
Розрізняють сильної, середньої і слабо забруднені ґрунти.
Гранично допустима залишкова кількість (ГДЗК) - кількість шкідливих речовин у харчових продуктах, що здатні накопичуватися в рибі та інших організмах, які визначають за нормами, затвердженими відповідними медичними закладами.
За ступенем стійкості до хімічних забруднень та характером зворотної реакції ґрунти поділяються на дуже стійкі, середньостійкі, малостійкі. Ступінь стійкості ґрунтів до хімічних забруднень характеризується такими показниками, як гумусний склад ґрунту, кислотно-лужні властивості, окислювально-відновлювальні властивості, катіонно-обмінні властивості, біологічна активність, рівень ґрунтових вод, частка речовин, що знаходяться в розчиненому стані.
При оцінці стійкості ґрунтів до хімічних забруднень слід враховувати показники, що характеризують короткотермінові та довготермінові зміни ґрунтів та показники ранньої діагностики розвитку змін в ґрунтах.
При відсутності ГДК можуть установлюватися тимчасово допустимі концентрації (ТДКГ), які визначаються за емпіричним рівнянням регресії
ТДКг = 1,23 + 0.48 lg ГДК. (2)
6.2.2.1. Відходи
Гранично допустима кількість відходів на території підприємства - це така їх кількість, яку можна розташувати у природному середовищі за умови, що виділення шкідливих речовин у повітря не перевищить 0,3 ГДК цих речовин, встановлених для повітря робочої зони, тобто не більше 0,3 ГДКРЗ. Вміст отруйних сполук у відходах визначає клас їх небезпеки. При розрахунках враховують летальну дозу (ЛД50), розчинність та леткість токсичного компоненту. При цьому повинно виконуватися правило
. (3)
Під контролем санітарних служб повинні перебувати не тільки збір, але і транспортування, місця складування і переробки шкідливих відходів (включаючи осади станцій очистки стічних вод).
6.2.3. Нормування якості атмосферного повітря
Під якістю атмосферного повітря розуміється ступінь відповідності атмосферних умов потребам людей або інших живих організмів.
Нормування якості атмосферного повітря це діяльність щодо встановлення нормативів гранично допустимих впливів людини на атмосферу. Під впливом розуміється антропогенна діяльність, пов'язана з реалізацією економічних, рекреаційних, культурних інтересів людини, що вносить фізичні, хімічні, біологічні зміни в атмосферу.
Всі нормативи якості атмосферного повітря підрозділяються на три групи: санітарно-гігієнічні, екологічні і допоміжні.
Основним нормативом якості повітря є гранично допустима концентрація (ГДК) - максимальна концентрація домішок в атмосфері, віднесена до певного часу осереднення, що при періодичному впливі або протягом всього життя людини не спричиняє шкідливої дії, включаючи віддалені наслідки, і на навколишнє середовище в цілому (Держстандарт 17.2.1.04-77). Величини ГДК приводяться в мг речовини на 1 м3 повітря (мг/м3).
Для кожної шкідливої речовини у атмосферному повітрі встановлюють два нормативи: ГДК у повітрі робочої зони (ГДКрз) та ГДК в атмосферному повітрі найближчого населеного пункту (ГДКап).
ГДКрз -це концентрація, яка при роботі не більше 41 години на тиждень протягом усього робочого стажу не може викликати захворювань у працюючих та їх дітей.
ГДКап - це гранична концентрація, яка протягом усього життя людини не повинна на неї негативно впливати, включаючи віддалені наслідки на оточуюче середовище в цілому.
Необхідність такого роздільного нормування визначається тим, що на підприємстві протягом робочого дня працюють практично здорові люди, а в населених пунктах цілодобово перебувають не тільки дорослі, але і діти, літні й хворі люди, вагітні і жінки що годують, і ін. Тому ГДКрз > ГДКап.
За ступенем впливу на організм людини ці ж ГДК у повітрі населених місць у свою чергу діляться на дві підгрупи: максимально разові і середньодобові. Концентрація шкідливих речовин у повітрі населених місць не повинна перевищувати максимально разових. Середньодобові використаються тільки у випадках, коли максимально разові не визначені.
При проектуванні або будівництві підприємств у районах, де повітря вже забруднене, необхідно викиди підприємств нормувати з урахуванням присутніх домішок, тобто фонової концентрації (Сф). Якщо в атмосферному повітрі присутні викиди декількох речовин, то сума відношення концентрацій забруднюючих речовин до їх ГДК не повинна перевищувати одиницю
(4)
Вплив забруднюючих речовин на людину, наземні екосистеми, рослини нерівноцінний.
Держстандарт поділяє шкідливі речовини на чотири класи:
1 - надзвичайно небезпечні;
2 – високошкідливі;
3 - помірно небезпечні;
4 – малошкідливі.
Деякі речовини мають ефект сумації та е фект потенціювання.
Потенціювання — взаємне посилення впливу двох або більшої кількості агентів навколишнього середовища, при якому сумарний ефект їх взаємного впливу перевищує суму ефектів, що виникають при ізольованій дії кожного з цих агентів зокрема.
