Показання для фізіотерапії

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Українсько-Російський інститут менеджменту і бізнесу

ім. Б.Хмельницького

Кафедра Адміністративного та медичного менеджменту

 

 

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

з дисципліни “ ОСНОВИ РЕАБІЛІТАЦІЇ, ФІЗІОТЕРАПІЇ, МАСАЖУ”

 

Варіант 1

 

 

Виконала: студентка групи

Т24-3-15 Б2МФМ (3,0 з)

Васечко Анна Петрівна

Перевірив викладач:

доцент Корінчевська І.А

 

Київ-2016

 

 

Варіант 1

Поняття «реабілітація, фізіотерапія, масаж».

 

1. Реабілітація (фр. rehabilitation від лат. re знову + habilis зручний, пристосований) в медицині — комплекс медичних, психологічних, педагогічних, професійних і юридичних заходів по відновленню автономності, працездатності та здоров'я осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями.

 

Напрями досліджень:

· експериментальне та клінічне вивчення механізмів дії та взаємодії фізичних чинників природного та преформованого характеру, інших немедикаментозних засобів;

 

· розроблення немедикаментозних і комплексних (поєднання немедикаментозних засобів і ліків) методів відновлювального лікування та профілактики різноманітних захворювань на всіх етапах медичної реабілітації (стаціонар, санаторій, поліклініка);

 

· вивчення природних курортних ресурсів і використання їх у медичній практиці;

 

 

· питання організаційно-методичного забезпечення в галузі фізіотерапії, курортології та медичної реабілітації.

 

2. Фізіотерапія (від грец. physis - природа + «therapeia» — лікування) -складова фізичної реабілітації, область медицини, що вивчає фізіологічну дію природних (вода, повітря, сонячне тепло і світло) і штучних (електричний струм, магнітне поле) фізичних факторів, а також розробляє методи їхнього лікувального профілактичного застосування.

 

До методів фізіотерапії відносяться:

· бальнеотерапія (лікування мінеральними водами, грязелікування),

 

· кліматерапія (печерне лікування, вплив гірського повітря),

 

· гідро- та термотерапія (водолікування, термічне лікування),

 

· інгаляція (лікування через дихальні шляхи),

 

· механотерапія (вправи та процедури з використанням спеціальних механізмів),

 

· електро- і фототерапія (лікування електричними променями і світлом).

 

3. Масаж (фр. Masser — розтирати) - сукупність прийомів механічної і рефлекторної дії на тканини і органи, у вигляді розтирання, тиску, вібрації, що проводяться безпосередньо на поверхні тіла людини, як руками, так і спеціальними апаратами, через повітряне, водне чи інше середовище, з метою досягнення лікувального чи іншого ефекту. Активний лікувальний метод, суть якого полягає в нанесенні дозованих механічних подразнень на оголене тіло пацієнта різними, методично виконуваними спеціальними прийомами, що виконуються рукою масажиста або за допомогою спеціальних апаратів.

 

Розрізняють такі види масажу:

 

· Гігієнічний масаж — є активним засобом зміцнення здоров'я, збереження нормальної діяльності організму, попередження захворювань.

 

· Спортивний масаж — застосовується в фізкультурній практиці, для фізичного вдосконалення спортсмена, збереження його спортивної форми, а також для швидшого подолання втоми та відновлення сил під час спортивного тренування, змагань, перед підготовкою до спортивного виступу (в якості однієї із форм «розминки»), після цього, і так далі.

Показання та протипоказання до застосування реабілітації, фізіотерапії, масажу при травмах опорно-рухового апарату.

Показання для фізіотерапії

Без правильного розуміння синдромно-патогенетичного та клініко-функціонального підходів використання реабілітаційних фізичних факторів не можуть бути оцінені показання та протипоказання до їх застосування, які зазвичай будуються на основі синдромів.

Фізіотерапевтичні методи можуть бути направлені на профілактику та лікування захворювань у складі реабілітаційних заходів:

 

1. З профілактичною метою в даний час найбільш широко використовуються курортні, кліматичні та механічні фактори: талассо-, спелео-, і аеротерапія, деякі види гідротерапії (душі, ванни), геліотерапія і (УФО, ЛФК та ​​масаж. З часом, мабуть, знайдуть застосування магніто-і НВЧ-терапія.

 

2. При лікуванні основних клінічних синдромів:

 

· загальних запальних змін;

· інтоксикаційним;

· больовому;

· бронхообструктивному; наявності рідини в плевральній порожнині;

· деякі порушення ритму серця;

· дихальної, судинної, серцевої, печінкової, ниркової недостатності I-II ст.;

· гіпертензивною;гіпотензивному; тромбофлебічному; флеботромбозу;

· диспептичному;

· порушення стільця;

· жовтяниці; зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози, печінкової і ниркової кольки;

· дизуричні синдромі; нефротичному; сечовому;

· судорожному; м'язово-тонічному;Рейно;порушення функції суглобів; деформації хребта, дефигурация суглобів (включаючи синдром збільшення продукції синовіальної рідини);

· шкірному; порушення цілісності тканин; алергічному;

· анемічним; гіпергликемічний; гіпертиреоїдних; гіпотиреоїдний;

· ожирінні;

· клімактеричному;

· цефалгіческом; енцефалопатії; енцефаломіелопатії;

· гіпоталамічному; полінейропатії; невропатії; дисциркуляторної енцефалопатії; вестибулярному; менингеальной; лікворної гіпертензії; діскінетіческом (спастичному і атоническом);

· набряковому; цереброішеміческом; атрофічному; астенічному; невротичний (астено-невротичному, неврозоподібному); вегето-судинної дистонії; корінцевому; корінцево-судинному;

· рефлекторному.

 

3. При захворюваннях і станах:

 

· Травматичні ушкодження.

· Запальні захворювання.

· Обмінно-дистрофічні захворювання.

· Функціональні порушення ЦНС і вегетативної системи.

· Порушення секреції в органах.

· Моторні розлади системи шлунково-кишкового тракту.

 

Протипоказання для фізіотерапії:

 

За синдромно-патогенетичним та клініко-функціональними ознаками будуються і протипоказання (загальні (абсолютні) і відносні) до застосування фізичних реабілітаційних факторів.

 

 

Загальні (абсолютні) протипоказання:

1. Гіпертермічний синдром (гарячковий стан хворого при температурі тіла вище 38 ° С), що пов'язано з виникненням ендогенного тепла при дії фізичних факторів. Однак холод, як фізичний фактор, в цьому випадку показаний.

2. Геморагічний, гемолітичний, міелопластіческій синдроми, враховуючи антисептичну, активуючий і фібринолітичну дію фізичних факторів.

3. Епілептичний синдром (через активуючого впливу фізичних факторів).

4. Синдроми серцевої, судинної, дихальної, ниркової, печінкової недостатності при декомпенсації. Фізіотерапевтичне лікування спрямоване, насамперед, на мобілізацію резервів організму, які в цьому випадку виснажені.

5. Синдром кахексії.

 

Нозологічний принцип протипоказань збережений в наступних областях медицини:

1. Онкологія і гематологія (злоякісні новоутворення та системні захворювання крові). Всі фізіотерапевтичні фактори є енергетичними і підсилюють метаболізм в організмі, що протипоказано при пухлинному процесі.

2. Наркологія. Наркотичний стан і алкогольне сп'яніння служать протипоказанням через неможливість дозування фізіотерапевтичних процедур по відчуттяххворого, а також невмотивованого їх поведінки, що може призвести до трагічних наслідків.

3. Акушерство (вагітність другої половини: фізіологічна - після 26 тижнів; патологічна - понад 24 тижнів). Фізичні фактори роблять навантажувальний дію на організм, що може призводити до виникнення загрози переривання вагітності.

4. Реаніматологія (гострі невідкладні важкі стани при інфекційних хворобах, гострий період деяких захворювань внутрішніх органів, наприклад, інфаркт міокарда, мозковий інсульт та ін.)

В даний час число загальних протипоказань скорочується. Накопичено досить багато фактів ефективності лікування туберкульозу за допомогою внутрішньоорганного електрофорезу тубазидом, електрофорезу диметилсульфоксиду, магнітолазерної терапії та інших методів, що дозволяє зняти це захворювання як абсолютне протипоказання до фізіотерапії.

 

Показання до масажу при травмах опорно-рухового апарату
(випадки, коли необхідний лікувальний масаж):

 

· Болі в спині, попереку, шиї.

· Головний біль.

· Остеохондроз.

· Забив, розтягнення м'язів, сухожиль і зв'язок.

· Переломи на всіх стадіях загоєння.

· Функціональні розлади після перелому і вивиху (важка-рухливість

суглобів, м'язові зміни, рубцеві зрощення тканин).

· Артріти в підгострій і хронічнії стадії.

· Невралгіі та неврити.

· Радікуліти.

· Паралічі.

· Хронічна недостатність серцевого м'яза.

· Стенокардія.

· Гіпертонічна хвороба.

· Артеріальна гіпотонія.

· Реабілітаційний період після інфаркту міокарда.

· Хронічний гастрит.

· Порушення моторної функції товстого кишечнику.

· Бронхіт.

· Пневмонія.

· Бронхіальна астма.

· Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (без загострення).

 

Протипоказання до масажу при травмах опорно-рухового апарату
(дані в узагальненій формі):

 

· При гострих лихоманних станах і високій температурі.

· Кровотечі і схильність до них.

· Хвороби крові.

· Гнійні процеси будь-якої локалізації.

· Різні захворювання шкіри, нігтів, волосся.

· При будь-яких гострих запаленнях кровоносних і лімфатичних судин,

тромбозів, вираженому варикозному розширенні вен.

· Атеросклерозі переферичних судин і судин головного мозку.

· Аневризма аорти та серця.

· Алергічні захворювання з накожними висипами.

· Захворювання органів черевної порожнини зі схильністю до кровотеч.

· Хронічний остеомієліт.

· Пухлини.

· Психічні захворювання з надмірним збудженням.

· Недостатність кровообігу 3-го ступеня.

· В період гіпер і гіпотонічних кризів.

· Гостра ішемія міокарда.

· Виражений склероз судин головного мозку.

· Гостре респіраторне захворювання (ГРЗ).

· При розладах кишкових функцій (нудота, блювота, рідкий стілець).

· Легенево-серцева недостатність 3-го ступеня.

Показання до фізичної реабілітації:

 

1. При захворюваннях серцево-судинної системи:

 

· неактивна фаза ревматизму:

а) з проявами міокардіосклерозу;

б) ревматичиними вадами серця в стані компенсації;

· нейроциркуляторна дистонія за гіпотонічним, гіпертонічним, змішаниом типу, вегетосудинними кризами;

· вторинні кардіопатії, які розвинулися на фоні частих респіраторних захворювань та хронічних інфекцій;

· первинна артеріальна гіпертонія в дитячому і підлітковому віці;

· хронічний тонзиліт з тонзилогенною кардіопатією, стан після тонзилектомії, скарлатини, вроджені вади серця в стадії компенсації або недостатності кровообігу 1 ступеня при відсутності ендокардиту.

 

2. При захворюваннях органів травлення:

 

· хронічний гастрит з нормальною, зниженою та підвищеною секрецією у фазі ремісії;

· хронічний гастродуоденіт з нормальною, зниженою та підвищеною секрецією у фазі ремісії;

· виразкова хвороба в стадії клінічної ремісії;

· хронічний гепатит без активності;

· хронічні холецистити, холангіти, холецистохолангіти;

· дискінезії жовчного міхура і жовчовивідних шляхів.

3. При захворюваннях органів дихання:

 

а) захворювання верхніх дихальних шляхів:

· хронічні тонзиліт, фарингіт, ларингіт, риніт, трахеїт, назо-фарингіт;

· діти, які часто хворіють на гострі респіраторні захворювання.

 

б) захворювання нижніх дихальних шляхів:

· хронічні трахеобронхіт, бронхіт;

· бронхоектатична хвороба;

· стан після перенесеної гострої пневмонії.

 

 

Протипоказання до фізичної реабілітації:

· недостатність кровообігу вища за 1 ступінь;

· загальні протипоказання для санаторно-курортного лікуван­ня дітей.

· хронічні гастрити, гастродуоденіти та виразкова хвороба в стадії загострення;

· хронічні захворювання печінки і жовчовивідних шляхів у період загострення протягом 3 міс після нього;

· цероз печінки з клінічними симптомами декомпенсації і пор­тальною гіпертензії;

· загальні протипоказання для санаторно-курортного лікування.

 

 

Завдання та методика фізичної реабілітації в залежності від періоду (іммобілізаційний, постіммобілізаційний, відновний) та методу лікування. Обґрунтування вибору засобів та форм реабілітації, фізіотерапії, масажу.

Головним завданням фізичної реабілітації є:

 

· Функціональне відновлення (повне або компенсація при недостатньому чи відсутності відновлення);

· Пристосування до повсякденного життя і праці;

· Залучення до трудового процесу;

· Диспансерний нагляд за реабілітованим.

Іммобілізаційний період (1–4 тиждень після операції).

 

Хворі в даному періоді займалися по щадному режиму. Опорне навантаження на оперовану кінцівку протягом періоду повністю виключалося. Лікувальна гімнастика проводилася 2–3 рази на день, тривалість занять з початку періоду становила 15–20 хвилин, до кінця періоду доходила до 20–30 хвилин. У заняття лікувальною гімнастикою включали загально-розвиваючі вправи, що охоплюють всі м'язові групи, активні рухи здоровою кінцівкою (рухи в суглобах, ізометричненапруження м'язів стегна і гомілки, статичне утримання кінцівки) і спеціальні – активні рухи в суглобах, вільних від іммобілізації, ізометричне напруження м'язів стегна (ритмічні, а потім
і тривалі), ідеомоторні вправи.

Одним з найважливіших завдань для відновлення кінематики колінного суглоба вважалося відновлення повного розгинання. З метою протидії контрактури в колінному суглобі поряд із застосуванням активних і пасивних фізичних вправ використовувався апарат пасивних рухів, що дозволило виконувати рухи нижче «больового порогу подразнення», нарощувані поступово, «краплинним» способом, і тому до відомих меж не відчутні для хворого.

Ранній постіммобілізаційний період (5–6 тиждень)

 

Починається після зняття фіксуючого ортеза, основна увага приділялася розробці рухів і поступовому відновленню сили м'язів травмованої кінцівки. Тривалість заняття лікувальною гімнастикою становила 25–30 хвилин, 2–3 рази на день, щодня.

Більшість вправ в даному періоді виконувалися в динамічному режимі у вигляді плавних ритмічних рухів. Включалися в комплекс вправи із закритим кінематичним ланцюгом, які дозволяли зміцнювати весь м'язовий комплекс нижньої кінцівки. Дані вправи суворо дозувались і поєднувалися з тими, які виконувалися в іммобілізаційному періоді.

 

 

Пізній постіммобілізаційний період (7–8 тиждень).

 

Тривалість занять лікувальною гімнастикою становила 40–50 хвилин. Заняття проводилися 2 рази на день. В загальному комплексі лікувальної гімнастики застосовувалися вправи, імітаційні рухи, характерні для техніки виконання різних спортивних вправ. Всі вправи виконувались в повільному темпі.

Характерною особливістю періоду було обмеження ротаційних рухів гомілки, так як вони могли привести до повторної травми зшитого меніска. Виконувалися фізичні вправи у воді: «ходьба», полегшені вправи для оперованого суглоба з метою ліквідації залишкових явищ контрактури, для зміцнення м'язів стегна, сідничної області і гомілки. Включали в заняття плавання «кролем» на грудях і спині. Час занять становило 30–40 хвилин.

 

Передтренувальний період (9–12 тиждень).

 

Тривалість занять лікувальною гімнастикою в даному періоді становила 50–60 хв. Комплекс вправ загальнотонізуючого характеру збільшувався за об’ємом і поступово доповнювався циклічними локомоціями (ходьба, велосипед, плавання кролем, велоергометр, гребний тренажер і т. п.). Поступово зростала питома вага імітаційних вправ у спортивному залі та оздоровчому басейні. Вводилися спортивно–прикладні та спеціальні вправи. Крім того, в основну частину заняття включали вправи з контролем м'язово-суглобового відчуття на балансувальних платформах для посилення пропріорецепції з метою відновлення рухової функції травмованої кінцівки. В кінці періоду застосовувалися елементи швидкісно-силових вправ.

 

Тренувальний період (4–5 місяць).

 

Основним засобом фізичної реабілітації в даному періоді були фізичні вправи, які наближалися за своїм об’ємом, специфікою та інтенсивністю до початкового етапу спортивного тренування. Заняття лікувальною гімнастикою проводили в залі (тривалість становила 60–90 хв) і в басейні. Вправи з контролем м'язово-суглобового відчуття на балансувальних платформах для посилення пропріорецепції були спрямовані на виконання складно-координаційних рухових дій, в яких поєднувалися рухи руками, ногами, тулубом; зміна вихідних положень в одній вправі. Величезне значення надавалося проведенню пліометричного тренування. У цей період відбувалося нарощування інтенсивності фізичних вправ. Питання про допуск спортсмена до тренувань вирішувалося строго індивідуально, залежно від складності оперативного втручання, темпів відновлення рухової функції кінцівки, а також особливостей реактивних змін і наслідків. Критеріями повернення до тренувальних занять вважалося відновлення досліджуваних показників рухової функції до 90 %.

 

 

 

 

Список використаної літератури