Винайдення радіо О. С. Поповим

У Росії одним із перших узявся за вивчення електромагнітних хвиль викладач офіцерських курсів у Крон­штадті Олександр Степанович Попов. Почавши з відтворення дослідів Герца, вчений згодом використав більш надійний і чутливий спосіб реє­страції електромагнітних хвиль.

Властивості електромагнітних хвиль вперше були експе­риментально вивчені Г.Герцом. Результати цих дослідів дуже зацікавили фізиків усього світу, які почали їх повто­рювати, шукати шляхи вдосконалення випромінювача і приймача електромагнітних хвиль. Виникають думки про можливість використання цих хвиль для зв'язку і навіть для передавання енергії без проводів.

У 1894 р. російському вченому О.С.Попову вдалося створити такий приймач, основні принципові особливості будо­ви якого збереглися і в сучасній радіоприймальній апаратурі.

Схема створеного О. С. Поповим приймача показана на малюнку 2. У ньому електромагнітні хвилі сприймав (реє­стрував) спеціальний прилад — когерер. Дія когерера ґрунтується на властивості металевого порошку злипатися

3.

Мал.2

під дією високочастотних електромагнітних коливань. Коге­рер мав вигляд скляної трубки з металевими ошурками, в обидва кінці якої вставлені електроди так, що вони торка­ються ошурок. У звичайних умовах електричний опір між окремими ошурками порівняно великий, тому і весь когерер має великий опір. Когерер вмикається в коло батареї Б через обмотку електромагніта Е₁. Падаюча електромагнітна хвиля, створюючи в когерері змінний струм високої частоти, викли­кає про літання між ошурками дрібненьких іскорок, які зва­рюють ошурки між собою. При цьому опір когерера різко зменшується і він замикає коло батареї Б, яка живить стру­мом електромагніт Е₁. Цей електромагніт притягує стальну пластинку П₁ і замикає коло другого електромагніта Е₂. Останній притягує до себе стальну пластинку П₂, і з'єднаний з нею молоточок М ударяє по дзвінку Д. Притягнувшись до Е₂, пластинка П₂ розмикає контакт і відмикає Е₂ від батареї. Тоді пружина повертає пластину П₂ у вихідне положення, і молоточок М ударяє через гумовий амортизатор по когереру. Когерер струшується і контакти між ошурками руйнуються. Внаслідок цього опір когерера знову стає дуже великим, коло батареї розмикається, і приймач знову готовий до роботи. Згодом у сучасних радіоприймачах когерер замінили елек­тронні лампи і напівпровідникові транзистори, але принцип реле залишився той самий.

Італійський вчений Г. Марконі у 1896 р. подав заявку, а в 1897 р. дістав патент (в Англії) на застосування електромагнітних хвиль для бездротового зв'язку (О. С. По­пов свого винаходу не патентував). Схема приймача Марконі була такою ж, як і схема приймача Попова.

Г. Марконі проведена велика робота з удосконалення приладів для радіозв'язку.

4.

Зокрема, в 1902 р. він здійснив радіозв'язок через Атлантичний океан. Його діяльність віді­грала значну роль в розвитку радіотехніки, зокрема в поши­ренні радіо як засобу зв'язку, і була відзначена в 1909 р. Нобелівською премією.

Важливим етапом у розвитку радіозв'язку стало створен­ня в 1913 р. лампового генератора незатухаючих електро­магнітних коливань. У наступні роки зусиллями багатьох видатних вчених і інженерів радіотехніка перетворилася в надзвичайно широку і різноманітну галузь техніки.