Продуктивність і рентабельність праці як основні показники її ефективності

Ефективність праці - це її результативність. Вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ до кількості затраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без підвищення трудовитрат. У широкому розумінні зростання ефективності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або і менших затратах праці.

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному випадку називаємо ефективністю.

Витрати визначаються розміром (вартістю) використаних економічних ресурсів. Згадаємо, що економічні ресурси прийнято поділяти на три великі групи: 1) трудовий потенціал (людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно ми можемо окремо визначити ефективність використання трудового потенціалу, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої гфодукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентноздатності; якості життя, екології тощо. Найчастіше результатами виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати характеризуються обсягом продукції, то ми маємо показники, які називаються продуктивністю. а якщо результати характеризуються розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючи показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що характеризує співвідношення результатів праці та її витрат.

Кожне підприємство характеризується повним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під впливом різноманітних факторів.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень інтенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко - технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує міру цього продуктивного використання і її тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу, і чим триваліший робочий день, ти вищий рівень екстенсивного використання праці і, відповідно, продуктивність праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має такі чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу весь час цілком витрачається на продуктивну працю, то це є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує міру її напруженості й визначається кількістю фізичної та розумової інтенсивності праці також має межі, а саме фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці і інтенсивності праці - це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися нескінченно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко -технологічне вдосконалення виробництва під дією науково - технічного прогресу. Саме за рахунок науково — технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше і більше споживчих благ меншою кількістю праці.

Важливим показником ефективності праці є співвідношення прибутку від даного виду трудової діяльності і відповідних витрат праці. Це співвідношення називається рентабельністю праці, або точніше - рентабельністю сумарних вит-рат на персонал, і в загальному випадку визначається за формулою:

R = Pi / Zi або R = (Дi – Zi) / Zi

Де R- рентабельність праці

Д - створена цією працею вартість;

Z - витрати на організацію цієї праці;

Р - прибуток від цієї праці.

Індекс і означає, що всі ці показники повинні стосуватися одного і того ж (наприклад, і-го) виду праці.

2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

Отже, продуктивність праці - показник її ефективності, результативність, що характеризується співвідношенням обсягу пгюдукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. В залежності від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою один працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою:

В = V / Т

Де В - виробіток; V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т— затрати праці на випуск відповідно обсягу продукції.

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці. Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (в штуках, тоннах, метрах тощо) то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Наприклад, цукровий завод, на якому працюють 50 осіб виготовив за рік 1600т цукру. Виробіток на цьому заводі буде 1600: 50 = 32т. Цукру за рік в розрахунку на одного працюючого. Натуральні показники точні, дуже наочні і показові, проте вони мають суттєвий недолік неможливість застосування до різнорідної продукції.

Вартісними називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найуніверсальніші вони дозволяють порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг ігродукції взяти вартісний показник чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку.

Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використовуються також трудові показники, в яких обсяг виробництва вимірюється нормами трудових витрат у нормо-годинах Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Еитрати праці при розрахунках її пгюдуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино - годинами, людино - днями і середньосписковою чисельністю персоналу. Однак всі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, в таких розрахунках робоча сила найкваліфіцірованіших конструкторів, або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.

Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою:

 

ТМ= І / V

 

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість Тт - Визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування - То визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва

Виробнича трудомісткість Тв - складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції Тп - відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою:

Тп = Тт + То + Ту = Тв + Ту

3. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Фактори зміни певного показника - це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці. Оскільки зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема і для суспільства в цілому, вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

- ті, що знаходяться поза сферою керування, господарчого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі; рівень розвитку ринкових відносин; конкуренція науково - технічний прогрес; загальний рівень економічного розвитку; якість і кількість трудових ресурсів країни; культура; моральність, розвиток інфраструктури тощо);

- ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управління, організація, трудові відносини, організація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва,

фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три

групи:

1) соціально — економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили (рівень кваліфікації, професійних знань, умінь, навичок, компе-тентність, відповідальність, здоров'я, розумові здібності, дисципліно-ваність, мотивованість);

2) матеріально - технічні що визначають якість засобів виробництва (модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки тощо);

2) організаційно — економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва (вдосконалення структури апарату управлення та систем управлення виробництвом, покращення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, вдосконалення поділу і кооперації праці, впровадження передових методів і прийомів праці тощо).

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на

1) внутрішньовиробничі - ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства;

2) галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можливістю покращення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі, або кількох суміжних галузей народного господарства;

3) регіональні - це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

4) загальнодержавні - це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні (раціональне використання трудового потенціалу тощо).

Резерви зростання продуктивності праці - це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що невикористанні. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково - технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягне ним рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці - це процес перетворення можливого у дійсне.

Оскільки резерв - це фактично відрізок фактору, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерві зростання продуктивності праці кла-сифікують так само, як і фактори.

Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внут-рішньовиробничих резервів і факторів за змістом, скжільки вона без-посередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

- соціально - економічні, що визначають можливості підвищення якості використаної робочої сили;

- матеріально — технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

- організаційно – економічні,що визначають можливості вдоскона-лення робочої сили із засобами виробництва.

 

 

4. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві

 

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляється програми управління продуктивністю, в яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи по їх реалізації, плануються витрати на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві містять в собі такі етапи:

1) вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві і цілому і за окремими видами праці зокрема (правильне в точне здійснення цього етапу є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Ому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності);

2) пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки (значні резерви зростання продуктивності праці приховані на лише в процесі безпосереднього виробництва але і у процесі його організації та управлшня);

3) розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці. який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фінансування витрат на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначити відповідальних виконавців;

4) розробка систем мотивації ттр яігітадиків по досягненню запланованого рівня продуктивності (працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати зростання продуктивності праці вплинуть на реалізацію їхніх особистих професійних інтересів);

5) контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;

6) вимірювання і оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці (потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективності їх впровадження і визначатися з пріоритетами на наступний період).

Отже, управління продуктивністю праці - це складне комплексне завдання, одна-ково важливе для організацій будь — якої сфери діяльності й будь - якого роз-міру, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація його завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.