Глава 8. Проблеми стабільності грошового обігу та конвертованості валюти

§ 1. ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ФІНАНСОВІ МОТИВИ Й МЕТОДИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ВАЛЮТ

Мотиви стабільності валют

Сталість грошей означає постійність їхньої мінової вартості, яка виражається в певній кількості товарів чи послуг, котрі можна придбати на грошову одиницю. І чим довший період, протягом якого можна купити за одну й ту ж суму грошей одну й ту ж масу товарів та послуг, тим вища їхня сталість. Сталість грошей - одна з головних їхніх якісних ознак, тому що за сталої купівельної спроможності гроші найкраще виконують свої функції.

Основними факторами, від яких залежить сталість грошей з боку товарів, є затрати на виробництво, якість та кількість товарів, а з боку грошей - їхня внутрішня вартість, маса грошей в обігу та швидкість їх обертання.

Внутрішня ж вартість була вирішальним фактором сталої купівельної спроможності лише для повноцінних грошей, включаючи й розмінні на метал банкноти. З переходом до неповноцінних грошей на перше місце висунулися чинники їхньої кількості й швидкості обігу. Що стосується України, то за нинішньої кризи, інфляції, відставання в проведенні об'єктивно необхідних радикальних реформ економіки, відсутності суттєвих структурних змін, монополізму окремих галузей та підприємств, а також за колосального зовнішнього політичного, економічного й цінового тиску щодо енергоносіїв та матеріальних ресурсів, без урегулювання на ринкових засадах широкого кола економічних процесів ці чинники не стали визначальною причиною нестабільності.

Формування сучасного механізму забезпечення сталості грошей в Україні насамперед має спиратися на сильну виконавську владу, яка користувалася б загальною підтримкою населення і яка б на ділі енергійно проводила радикальні економічні перетворення на всіх рівнях і стадіях суспільного відтворення.

Серед економічних заходів, що мають бути насамперед реалізовані, слід назвати такі:

а) досягнення структурної збалансованості суспільного відтворення, в тому числі й між його І та II підрозділами, групами А і Б у промисловості, промисловістю і сільськогосподарським виробництвом та іншими галузями економіки, між виробничою і невиробничою сферами;

б) збалансування темпів зростання продуктивності суспільної праці та темпів підвищення середньої грошової оплати праці;

в) забезпечення швидкого зростання ефективності суспільного виробництва в цілому та інвестиційної сфери зокрема;

г) підтримання кредитних вкладень в об'єктивних межах позичкового капіталу, реальність яких повинна визначатися обсягами й темпами розвитку суспільного виробництва.

В Україні нині постала проблема розробки власного механізму підтримання пропорцій та збалансованості, який забезпечив би достатню сталість грошей, стабілізацію фінансів та економіки в цілому. До цього спонукають об'єктивні економічні, соціально-політичні та фінансові мотиви.

Економічні мотиви стабілізації пов'язані з гострою потребою забезпечення збалансованості сировини, напівфабрикатів і готової продукції; нормальних пропорцій між товарами народного споживання та засобами виробництва, без чого неможлива соціальна орієнтація економіки; досягнення оптимальної величини (частки) необхідного продукту, з тим щоб він стимулював підвищення продуктивності праці; ефективне використання могутнього потенціалу високоякісної робочої сили, яка ще зберегла національну психологію, традиційну любов до праці, бережливість та схильність до витонченої, скрупульозно виконуваної роботи.

За умов нормального господарювання всі ці фактори здатні допомогти перебороти кризу й швидко наблизити Україну до рівня цивілізованого світу і, навпаки, невиправдано низька питома вага необхідного продукту в загальному результаті живої раці суспільства не лише погіршує економічне становище, а й посилює відчуження виробника від створеного ним продукту, руйнує стимули до високоякісної сумлінної праці, дезорганізує виробництво й обмін. Сьогодні за середньої продуктивності праці в Україні на рівні 60-80% розвинутих країн світу показник споживання гірший у 70-200 разів.

Соціально-політичні мотиви стабілізації передусім пов'язані з небезпекою інфляції, яка не лише знижує життєвий рівень, а й загрожує самому існуванню та виживанню незалежної і демократичної України. Нині падіння споживання вже сягнуло такого рівня, що спричинило до погіршення здоров'я, зниження працездатності робочої сили та можливостей розвитку її інтелекту. Тому зупинити процес зниження рівня життя - найважливіша мета стабілізаційних заходів. Серед них провідними повинні стати формування ринкового середовища у сфері робочої сили, забезпечення свободи підприємництва та гарантії отримання адміністративне необмежених доходів, які мають визначатися лише реальним внеском у зростання суспільного багатства в будь-якій його формі.

Фінансові мотиви заінтересованості у стабілізації валюти випливають з негативного впливу інфляції на державні фінанси. Інфляція постійно створює перешкоди стабільності надходжень до державного бюджету і знецінює їх. Крім цього, вона зупиняє інвестиційний процес, породжує нові диспропорції і занепад виробництва, що, в свою чергу, загрожує катастрофічне скоротити надходження коштів і до державного бюджету. Товаровиробники інтуїтивно відмовляються від тих економічних відносин, що базуються на "порожніх" грошових одиницях. Реальні надходження до державного бюджету не зростають навіть від прямої емісії паперових грошей, оскільки на певній стадії інфляції їхнє знецінення відбувається швидше, ніж їхня емісія.

Отже, цілий комплекс мотивів діє на суспільство так, аби підштовхувати його до проведення політики стабілізації валюти, формування такої фінансової системи, яка не залежала б від зовнішнього неконтрольованого деструктивного впливу, спиралася б на незалежну економіку й народ України.

Методи стабілізації валют

Загострення інфляції в різні часи пережили багато держав світу. Для її переборення та формування ефективної політики стабілізації вони застосовували цілий ряд методів. Найпоширенішим серед них є нуліфікація знецінених грошей. В часи, коли оберталися повноцінні гроші та їхні знаки, суть її полягала в тому, що знецінені паперові гроші оголошувалися недійсними і в країні поверталися до повноцінних металевих грошей. Таку нуліфікацію було проведено наприкінці XVIII ст. у Франції.

В сучасних умовах формування незалежної економіки України, її власної фінансово-кредитної системи і національної валюти метод нуліфікації можна було використати для вилучення з обігу знеціненого карбованця. Тоді випуск в обіг купонів багаторазового користування в необхідній кількості для підтримання нормального товарообороту давав змогу обмежити неконтрольований наплив рублевої маси з інших регіонів. Але забезпечити тривалу рівновагу грошової й товарної маси та ефективне регулювання суспільного виробництва на основі дії закону вартості можна лише шляхом радикальних структурних змін в економіці.

Протилежним нуліфікації є метод стабілізації валюти з допомогою ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає процес відновлення доінфляційної вартості паперових грошей.

Однак потрібно мати на увазі той факт, що ревалоризація застосовується в разі, коли інфляція лише частково підірвала купівельну спроможність грошей. Тоді вона є досить сильним важелем для усунення інфляційних чинників, сприяє підвищенню ефективності виробництва й одночасному систематичному вилученню знецінених грошей з обігу. В здійсненні ревалоризаціі провідним є поступове формування рівноваги: Г - Т, досягнення якої означає завершення ревалоризації і настання реставрації валюти. При золотовалютному обігу реставрація означає відновлення обміну паперових грошей на золото за номінальною їх вартістю. Так було, наприклад, у США, коли інфляція в період громадянської війни 1861-1865 рр. знецінила курс паперового долара на 40%. Після завершення війни, оздоровлення виробництва, зростання товарообігу й часткового вилучення паперових грошей з обігу паперовий Долар в 1870 р. піднявся до 81% номіналу, а в 1979 р. - до 100%. Тобто інфляція була подолана, а паперовий долар став обмінюватися на золотий за курсом 1 паперовий дол. = 1 золотому дол.

Найпоширенішим методом стабілізації валюти є девальвація, котра означає офіційне (законодавчим шляхом) пониження курсу паперових грошей по відношенню до іноземної валюти або до золота. Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів щодо оздоровлення економіки та фінансів, без чого чергова девальвація стане лише показником прогресуючого знецінення валюти. Це особливо відчутно в умовах відсутності золотовалютного обігу, коли девальвація не означає відновлення обміну паперових грошей на золото, а запорукою стабільності валют є достатня кількість високоякісних і конкурентоспроможних товарів, маса яких відповідає кількості грошей в обігу.

Девальвації проводилися відкрито, коли обмін паперових грошей здійснювався на металеві монети за курсом, нижчим їх номіналу, та приховано, коли обмін паперових грошей здійснювався за номіналом, але з одночасним зниженням вагової кількості металу у грошовій одиниці.

Стабілізацію валюти можна розпочати також з проведення традиційної в багатьох країнах світу політики дефляції. Дефляція означає вилучення з обігу певної частки надлишкових грошей, що проводиться здебільшого перед грошовою реформою. Вона, з одного боку, приводить до зростання купівельної сили й підвищення курсу національної валюти по відношенню до курсів іноземних валют, а з іншого - здатна Підривати реалізацію товарів і викликати скорочення національного виробництва. Дефляція здійснюється скоординованими зусиллями виконавчих структур влади й Національного банку і набуває форми збільшення податків, скорочення державних видатків, заморожування рівнів заробітної плати, підвищення позичкового процента, скорочення кредитних ресурсів тощо. Як наслідок відбувається зменшення грошової маси в обігу, випущеної в період інфляції, зниження цін і ліквідація надмірного грошового споживання.

 

 

§ 2. ГРОШОВІ РЕФОРМИ, ЇХНЯ СУТЬ ТА СПРЯМУВАННЯ

Методи проведення грошової реформи

Грошова реформа - це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо. Актуальність нинішньої грошової реформи для України посилена ще й тим, що в процесі державотворення необхідно створити ефективну й надійну грошову систему. Та й оздоровлення економіки і вихід із кризи, як свідчить досвід вже кількох років, без грошової реформи й проведення власної грошової політики виявилися практично неможливими.

Історія, увібравши в себе досвід багатьох народів і часів, знає два основних методи проведення грошових реформ:

метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений час. Це дає змогу уряду мати свободу дій і відповідні кошти, які повертаються власникам лише тоді, коли виробництво пройде стадію нормалізації і розпочне зростати. Можна їх також конвертувати на цінні папери, які будуть не знецінюватися, а приносити їхнім власникам відповідний доход; метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках та одночасної заміни їх на нову грошову одиницю за єдиним або ж диференційованим співвідношенням.

Для визначення конкретних методів проведення грошової реформи і вибору тієї чи іншої політики важливим є діагноз поточної економічної ситуації. Для України це вкрай важко було зробити через глибоку кризу її економіки, скорочення виробництва та інфляційне зростання цін. До того ж в умовах адміністративно-командної системи активна й гнучка грошова політика не проводилася. Гроші відігравали лише пасивну роль, виступали як технічні інструменти обліку й контролю. Тому в Україні так і не було напрацьовано досвіду проведення грошової політики як найдійовішого важеля регулювання економічних процесів.

Безперечно, простий обмін карбованця на національну валюту товарів в Україні не додав, сільське господарство не стало від цього продуктивнішим, а економіка не вилікувалася від безгосподарності та інфляції.

Водночас захист інтересів населення в ході грошової реформи сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню виробництва товарів, а в результаті - поліпшенню життєвого рівня трудящих. Чи були такими реформи, проведені в радянські часи, і які перспективи використання їхнього досвіду в сучасній грошовій реформі?

Переважаючим напрямом у численних реформах радянської економіки було пограбування не лише споживача, а й самого виробника. Цю ж мету переслідувала й напівреформа 1960 р., якою було проведено конфіскаційний обмін грошей. Це проявилося у конфіскації доходів народу (до 50%), девальвації карбованця, що приховувалося зміною масштабу цін і зменшенням золотого вмісту карбованця. Звичайно, така велика ін'єкція в економіку дещо пожвавила її темпи зростання. Але ненадовго, тому й постала потреба у відході від деяких ідеологічних догматів і реабілітації окремих ринкових елементів, прибутку й рентабельності як найважливіших оціночних показників ефективності економіки.

Водночас половинчатість реформи 1965 р. дала змогу деяким господарникам формувати фіктивну рентабельність, через яку вдавалося отримувати кошти на утворення часто незароблених фондів матеріального заохочення, що в кінцевому рахунку не тільки не дало можливості досягти бажаної мети реформи, а й поклало початок руйнуванню економіки та зародженню загальної кризи тогочасної системи. Це проявилося в падінні темпів зростання продуктивності праці, порушенні закону відтворення робочої сили, витісненні з ринку і виробництва дешевих товарів, маніпулюванні з собівартістю заради високого прибутку і гальмуванні науково-технічного прогресу на виробництві. Як наслідок у обігу швидко зростала надлишкова маса грошей, а нестача товарів на кінець 80-х років перетворила дефіцит товарів у один з провідних чинників зростаючої інфляції.

Отже, тогочасний обмін 10 старих карбованців на 1 новий не підвищив його купівельну силу, а просто перетворив у звичайний карбованець з його обмеженою купівельною здатністю. Саме це й привело до втрати ним поваги і довіри, а далі й до справжнього краху.

Грошова реформа 1947 р.

"Сталінська" реформа 1947 р. включала чотири компоненти:

деноміналізацію старих грошей, їх обмін у пропорції 10: 1 на нові; відповідне коригування граничного рівня роздрібних цін; пільговий обмін вкладів в ощадкасах; скасування карткової системи та ліквідацію подвійної системи торгівлі, суть якої полягала в діяльності звичайних магазинів та "комісійних", де товари продавалися без обмежень, але за підвищеними цінами.

Головне завдання реформи - вилучити значну масу грошей з обігу. Частина їх навіть не були фальшивими, бо були захоплені фашистами в підвалах банків, де зберігалися до початку війни і не були вивезені. Цих грошей було так багато, що порівняно з ними особисті збереження населення становили невелику суму. Так, у 1940 р. вони дорівнювали лише 17,3 млн. крб., тобто в середньому по 42 крб. на вклад, або лише 27% середньомісячної зарплати.

При таких збереженнях держава вигравала двояко з одного боку, можна було просто нехтувати офіційними особистими збереженнями і надати їм пільговий режим, а з іншого - населення мало зрозуміти, що ощадкаса - надійне сховище збереження готівкових грошей. Пільговий обмін заощаджень сприяв швидкому зростанню вкладів населення. Вже в 1960 р. вони зросли в 3 рази, а середній вклад став у 3 рази більшим за середньомісячну зарплату.

Успішною "сталінська" реформа стала ще й тому що в той час роздрібний товарооборот суворо контролювався Центром Уряд міг здійснювати широкі адміністративні маневри, проводити політику надто низького рівня доходів за значної інтенсифікації праці. Нагромадивши достатню масу продовольства й інших товарів народного споживання, він зміг без катаклізмів, плавно перейти до вільної роздрібної торгівлі без карток. Більше того, розпочалося періодичне зниження цін, І це благодійно впливало на настрої населення та зміцнення грошової й фінансової стабільності.

Якщо ж глибше глянути на реформу 1947 р., то дії Сталіна були зумовлені суворою необхідністю. Адже з розширенням виробництва внаслідок відбудови народного господарства нагромаджувалася надлишкова кількість товарів, які не могло придбати населення, тому що не мало відповідної кількості готівкових грошей. Щоб цього в майбутньому не трапилося, економісти пропонували здійснити обмін грошей на нові купюри у відношенні 5:1. Сталін же в поданому проекті закреслив цифру "5" і написав "10". Внаслідок цього склалася невідповідність між товарною масою, яка з відбудовою народного господарства швидко зростала, та грошима, маса яких кожного разу ставала недостатньою; тому щорічно потрібно було усувати цей розрив черговим зниженням цін.

Не був також об'єктивним чи зваженим валютний курс по відношенню до долара. При деномінації карбованця в нинішніх умовах особисті нагромадження готівкою постраждали б насамперед.

Однак слід враховувати, що головна маса грошей готівкою прихована не широким загалом населення, а тіньовою економікою. Існують вони не в паперогрошовій формі, а матеріалізовані в золоті, нерухомості, товарах мистецтва, антикваріату та іноземній валюті, тому жодної надії шляхом проведення грошової реформи вилучити ці гроші на користь суспільства не було.

Отже, досвід "сталінської" реформи не прийнятний в сучасних умовах.

Грошова реформа 1922-1924 рр.

Грошова реформа 1922-1924 рр. викликана двома причинами: по-перше, величезними втратами у першій світовій і громадянській війнах; по-друге, потребою подолати руйнівні наслідки безгрошового обігу часів "воєнного комунізму" та експериментів впровадження прямого продуктообміну.

За період 1917-1921 рр. стало очевидно, що економічно не обґрунтований "соціалістичний" і "комуністичний" експеримент у тодішній радянській Росії зазнав краху. Навпаки, він остаточно зруйнував економіку, фінанси й грошовий обіг країни. Приміром, темпи знецінення тогочасних "совзнаків" значно випереджали темпи їх емісії. Торгівля була замінена прямим розподілом і безплатним трудовим пайком. Втілення в життя інших заходів, пов'язаних з реалізацією ідеї відміни грошей, привела до того, що в 1920 р. за непотрібністю навіть було закрито Народний банк.

Напередодні реформи 1922-1924 рр. у колишньому СРСР видатки бюджету більш як на 90% покривалися паперовою емісією, а інфляційне зростання цін перевищувало 500% на місяць. Це означало, що консервативні методи та заходи оздоровлення економіки вже цілковито вичерпані й не діють. Єдино можливою і перспективною була політика радикального "хірургічного втручання". Для відновлення контролю над економікою і збереження влади більшовиків потрібно було відмовитися від диктатури військового комунізму й перейти до нової економічної політики, впровадити сувору економію у витратах коштів, скасувати безплатні постачання ресурсів державним підприємствам і закладам, відновити діяльність Держбанку, а безплатне фінансування замінити комерційним кредитом. Нова економічна політика супроводжувалася також введенням жорсткої податкової системи, що дало змогу Наркомфіну звести до мінімуму бюджетний дефіцит і розпочати проведення грошової реформи.

Одним з перших позитивних моментів запровадження в обіг червінця став випуск облігацій хлібної позики. Перебуваючи у вільному обігу, вони виконували функцію досить стійкої й авторитетної грошової одиниці, яка була забезпечена державними фондами хліба. На такій же основі оберталися золоті й срібні сертифікати, які були різновидом паперових грошей, забезпечених відповідним запасом благородних металів, їх ще називали товарними грошима.

Серед найважливіших передумов цієї реформи були: швидкий розвиток вільної торгівлі (приватної, державної, кооперативної); досягнення активного зовнішньоекономічного балансу (позитивне сальдо досягло 300 млн. золотих карбованців); здійснення реформи цін, що допомогло нагромадити певні запаси товарів, а на ринку встановити рівновагу попиту й пропонування.

При цьому червінець вводився в обіг не декретом, а в процесі витіснення знецінених "радзнаків". На відміну від них червінець на 25% забезпечувався золотом, короткостроковими зобов'язаннями й одержав міжнародну підтримку. Тому емісія червінців не могла проводитися довільно; йому доводилося боротися із золотими монетами царської чеканки. Водночас на характер паралельного обігу впливала економічна розруха, надто низький життєвий рівень народу й високий рівень інфляції, який катастрофічно знецінював "радзнаки".

Отже, реформа ставила за мету зробити гроші точним вимірювачем затрат і результатів суспільного виробництва, з тим щоб вони забезпечували постійне стимулювання економічних інтересів товаровиробників, користувалися довірою, виконували всі свої функції і були захищені від знецінення. Слід наголосити і той факт, що економічна реформа 1922-1924 рр. була класичною грошовою реформою, головним завданням якої була санація економіки. Тому надії нинішніх реформаторів обмежитися лише обміном діючих грошей на нові і досягти стабілізації фінансової системи дуже швидко збанкрутують.

Інтерес до грошової реформи 1922-1924 рр. зумовлений також тим, що економічний розвиток у ті роки спирався на економіку здорового глузду і дав порівняно кращі результати, ніж наступні 60 років. Тоді на ділі стимулювалися самостійність, самоокупність і самофінансування державних підприємств. Особливо значним був вклад цієї реформи в теорію та практику фінансів, грошового обігу та кредиту.

Щоб зупинити знецінення грошової одиниці, уряд наприкінці 1922 р. розпочав паралельне впровадження в грошовий обіг банкнот, які за золотим паритетом відповідали курсу: 1 крб. = 1 фунту стерлінгів. Червінець справді був конвертованою валютою, безпосередньо обмінювався на золото та інші валюти. Однак як стабільна грошова одиниця він проіснував лише до 1925 р. Волюнтаристські дії керівництва країною щодо проведення індустріалізації, орієнтованої на важку та оборонну промисловість, підірвали ринкову рівновагу і вже на кінець 1927 р. фінансово-кредитну систему довели до розвалу.

Зараз також розширюється самостійність та самофінансування державних підприємств, стрімко розвивається приватний сектор та кооперація, законодавчо допущена вільна діяльність іноземного капіталу. Водночас наявні й принципові відмінності: а) реформи 20-х років мали справу з галопуючим знеціненням рубля, нині ж подібна ситуація лише започатковується; б) індекс інфляційного процесу в 20-50% абсолютно не зрівняний з неконтрольованим піднесенням цін у 1921-1923 рр.; в) у той час не існувало ні значних трудових збережень, які потрібно було захистити, ні колосальних нагромаджень тіньової економіки, які слід було вилучити.

Отже, за певної подібності становища спосіб та методи проведення "ленінської" реформи не можуть бути прийнятними сьогодні.

Теорії паралельних валют

Висока ефективність паралельного обігу валют у роки непу давно цікавить економістів. Дискусія точилася навколо проблеми введення в обіг паралельно діючому карбованцю нової конвертованої грошової одиниці, котра б як локомотив витягла його в ранг стабільної валюти. Пропонується, щоб паралельна національна валюта ("червінець") вільно оберталася на будь-яку іноземну валюту, мала тверде забезпечення золотом та запасами вільноконвертованої валюти. Відомо, що і в Китаї було введено "золотий" юань для забезпечення зовнішньоекономічних операцій. Діючий до цього юань паралельно обслуговував внутрішній ринок і постійно знецінювався, а новий ефективно стимулював розвиток ринкової економіки і мав добрі наслідки.

Використавши досвід реформи періоду непу та Китаю, червінець також пропонувалося ввести для розширення обслуговування експорту та імпорту, збільшення виробництва експортного сектора економіки, стимулювати інвесторів, власників "надійних" цінних паперів тощо. Водночас підкріплений золотом червінець повинен продаватися за достатньо гнучким курсом усім бажаючим, у будь-який час і в будь-якому місці. Тоді він, поступово розширюючи сфери свого обігу, здатний витіснити знецінені грошові знаки.

Але якщо червінець у період непу вводився відразу на всій території країни, ним користувалися всі підприємства й громадяни, то пропонувалося ввести паралельну валюту спочатку для вільних економічних зон, або для спільних підприємств, чи для створення спеціалізованих магазинів. Така валюта була б доступною лише привілейованим особам. Погоня за нею здатна була викликати негативне ставлення до звичайних грошей, що лише спричинило б остаточну дезорганізацію внутрішніх зв'язків між товаровиробниками або ж призвело до загального переходу на нову грошову одиницю. Тобто закономірно відбулося б витіснення слабкої валюти сильною згідно із законом грошового обігу, ігнорувати який не можна.

Водночас золотий червінець 20-х років задумувався й реалізовувався не паралельною валютою, а засобом боротьби із знеціненими грошима тих років. Тобто червінець з'явився не для доповнення, а для заміни діючих грошей і цілком справився з такою роллю.

Зарубіжний досвід реформи

Вирішуючи питання про оздоровчу для нашої економіки грошову реформу, корисно ознайомитися із зарубіжним досвідом. Наприклад, відомо, що Ізраїль ще не так давно, як і Україна, не мав ні держави, ні грошової системи. Тепер же ізраїльська грошова одиниця - шекель - є стабільною валютою.

Звичайно, в різних країнах по-різному здійснювалася стабілізація валют. Наприклад, ні в США, ні в Великобританії грошова реформа у післявоєнний час не проводилася. І не тому, що там не було галопуючої інфляції. Скоріше це пояснюється тим, що там давно панує цивілізований дух і толерантне ставлення до національних вартостей. Дорожили там також і довір'ям народів інших країн, які використовували долар і фунт стерлінгів як міжнародні валютні резерви. Це не лише престижно, а й приносить значні доходи. Наприклад, Великобританія щорічно лише від Друкування фунтів стерлінгів для країн стерлінгової зони отримує більший доход, ніж від зовнішньої торгівлі.

Прихильники грошової реформи в Україні посилаються на високу ефективність реформи 1947 р. в ФРН. Як нещодавно в Україні, так і тоді в Німеччині магазини були порожні, дефіцитні товари видавалися за картками, панували спекуляція, чорний ринок і примітивний натуральний бартер. Це був період, коли після 12-річного тоталітаризму розпочався перехід від централізованих методів управління до ринкових важелів. І вже через короткий період було здійснено перехід від пошуків товарів до їхнього виробництва, ліквідовано окупаційні грошові знаки, які безсистемне випускалися в обіг командуючими трьох окупаційних зон. Унаслідок цього тогочасна незабезпечена маса грошей, що сягала 400% від необхідної кількості, була вилучена з обігу й обміняна за курсом 100 рейхсмарок = 6,5 нових марок. Отже, це була грошова реформа конфіскаційного типу. Вона була виправдана станом грошового обігу та значними руйнаціями післявоєнного часу в Німеччині. Водночас вона започаткувала нову валюту, яка допомогла здійснити економічні реформи й вивести країну в найрозвинутіші держави світу з стабільною й авторитетною валютою. Дбаючи про збільшення довіри до нинішньої марки, уряд завжди проводив і проводить сувору фінансову політику.

Навіть у період впровадження в обіг марки ніякого зниження життєвого рівня населення не сталося. Навпаки, лише за 1948-1955 рр. виробництво товарів широкого вжитку зросло вдвічі. Було створено такі суспільні умови, що спонукали людей вкладати гроші не в предмети споживання, а в інвестиції. Було відмінено заборону для підприємців брати кредити з поточних банківських рахунків, завдяки чому всі бажаючі почали брати кредити і вкладати їх у бізнес. Заохочувалися надурочні роботи, тому що доход із них не оподатковувався. Вже з 1950 р. стали понижувати податки. Як наслідок цього почалося зниження цін.

Отже, провідні гасла Л. Ерхарда - свобода і стабільність - швидко створили західнонімецьке "економічне чудо", в основі якого був ефективний і рішучий перехід до ринкових відносин без допущення зниження рівня життя народу.

Роль економічної санації виконала не лише економічна реформа Л. Ерхарда. У Західній Європі в повоєнний час економічне відродження почали з радикальних грошових реформ і інші країни. Лише за період 1945-1950 рр. тут було проведено 24 реформи. Їх досвід переконує, що назрілі реформи потрібно проводити ефективно і своєчасно. А досвід України, навпаки, показав, що затягування з проведенням необхідних реформ обертається величезними збитками для економіки і населення.

Дуже відповідально до здійснення грошової реформи поставилися в 1958 р. у Франції, замінивши старий франк на "важчий" новий. Однак ця акція мала скоріше психологічний, ніж економічний характер. Італія та Японія, дбаючи про довір'я й авторитет своїх національних валют, після військової поразки реформи не проводили. Навіть після бурхливої галопуючої інфляції тут знайшли дійові фінансово-економічні важелі, перебороли негативні тенденції й забезпечили вільну конвертованість своїх валют.

Грошова реформа не обов'язкова і не є єдиним способом стабілізації валюти. Не обов'язково також вона повинна мати конфіскаційний характер. Що стосується України, то інфляція вже в першій половині 1991 р. понад 30 млн. чоловік поставила за межу бідності, а в 1993 р. в такому становищі опинилося понад 90% населення. Тому грошову реформу було проведено з позицій захисту інтересів та нагромаджень населення, вона супроводжувалася диверсифікацією народного господарства, введенням в обіг української грошової одиниці, митниці та розширенням взаємовигідних стосунків з усіма країнами світу.

 

§ 3. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТ

Механізм конвертованості валют

Конвертованість - гарантована здатність національної грошової одиниці обертатися. Вже процес визначення вартості товару означає, що вона здатна вимірюватися грошима. Тобто товар конвертується (обмінюється) на гроші, а гроші, в свою чергу, конвертуються на товар. Гроші також здатні конвертуватися на інші валюти. Тоді й кажуть, що гроші мають властивість вільно конвертуватися на світовому ринку на інші валюти. Обмін однієї національної валюти на інші відбувається на валютних біржах, у банках, спеціальних міняльних лавках та в інших фінансово-кредитних закладах. Здатність тієї або іншої національної грошової одиниці вільно обертатися на інші валюти оцінюється висловом "вільна конвертованість".

Конвертованість з економічної точки зору означає свободу будь-якого підприємства чи особи брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, право вільно купувати, продавати або обмінювати національну валюту на іноземну за існуючими курсами без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави. В даному розумінні конвертованість означає певний рівень розвитку продуктивних сил, такий стан економіки, який жодним декретом створити не можна. Це - цілий механізм прямого зв'язку внутрішнього ринку із світовим, з відповідною відкритістю економіки та багатогранністю торгівлі.

Серйозною перевагою конвертованості для України стала б можливість здійснення міжнародних розрахунків у національній грошовій одиниці. Це зняло б дуже багато зовнішньоекономічних проблем, особливо тих, що пов'язані з нееквівалентним обміном української продукції за спекулятивно завищеним курсом долара і рубля. Реальною стала б також спеціалізація відповідних галузей народного господарства України на масштабному виробництві певних видів експертної продукції.

Конвертованість національної валюти становить також об'єктивну базу для повномасштабного входження національного господарства у світову економіку. Інвесторам вона дає змогу вільно обирати найприбутковіші проекти і створює сприятливі умови мобілізації та залучення коштів під них. Класичний золотий стандарт передбачав необмежене карбування повноцінних металевих монет, їх обіг у внутрішньому грошовому обороті і розмін паперових грошей на золото за твердим паритетом.

Згідно з правилами МВФ, що стосуються й України як члена цієї організації, рівень конвертованості може вважатися задовільним тоді, коли країна: а) не прийняла ніяких валютних обмежень на платежі за поточними операціями; б) не зберігає обмежень на короткострокові банківські й кредитні операції, платежі щодо погашення позик та відсотків по них; в) не перешкоджає здійсненню переказів прибутків за інвестиції та інші види капіталовкладень; г) вільно реалізує процес грошових переказів некомерційного характеру. Основними критеріями конвертованості є: по-перше, наявність всебічно розвиненого й динамічно зростаючого внутрішнього ринку на основі конкурентних цін; по-друге, достатньо розвинений і диверсифікований рівень національного господарства в поєднанні з регулярними імпортними закупівлями. Тут рівень цін і затрат не мають сильно відрізнятися від умов закордонних партнерів, тому що інакше імпорт стане пригнічувати, а не доповнювати внутрішнє виробництво; по-третє, розширення виробничого потенціалу не лише має пов'язуватися з потребами власного ринку, а й узгоджуватися з можливостями зовнішнього ринку. Коли ж рівень експортного виробництва буде недостатнім, то це не забезпечить вільної рівноваги платіжного балансу; по-четверте, наявність валютних резервів, які потрібні для підтримки стабільності міжнародних розрахунків за можливих тимчасових відхилень рівноваги платіжного балансу. Покриваючи розриви в платежах, країна отримує необхідні можливості прийняти відповідні дії для покращення. ситуації. Важливим критерієм конвертованості є наявність стабільної економіки й проведення антиінфляційної політики. Конвертованість можна ввести і в умовах інфляції, але тоді знецінення національної валюти не повинно випереджати падіння вартості інших грошових одиниць, особливо тих, якими користуються як міжнародним платіжним засобом. Окрім цього, номінальне зростання цін має компенсуватися номінальним зростанням доходів у країні.

Першими кроками до запровадження конвертованості гривні стали: рішення Національного банку України про заборону на території України обігу іноземних валют з 18 лютого 1994 р.; налагодження регулярних торгів на Українській міжбанківській валютній біржі та обов'язковість вільного продажу валютної виручки всіма експортерами за офіційним курсом; входження України до Світової торговельної організації, що виникла на основі діяльності ГАТТ, та ін.

Розрізняють повну й часткову конвертованість. Повна конвертованість означає відсутність будь-яких валютних обмежень у поточних і фінансових операціях, часткова - збереження тих чи інших обмежень.

Повна конвертованість означає відсутність будь-яких валютних обмежень у всіх поточних і фінансових операціях як для резидентів (фізичних і юридичних осіб даної країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб).

Повна оборотність означає, що кожна іноземна та і вітчизняна юридична і фізична особа має нічим не обмежене право міняти будь-яку кількість національної валюти на одну з головних міжнародних резервних валют, мати валютні кошти у вигляді депозитних рахунків у банках тощо. Вона спирається на високий рівень розвитку продуктивних сил і товарно-грошових відносин, на розвинений міжбанківський ринок та невисокі темпи інфляції і означає відсутність будь-яких валютних обмежень у поточних та фінансових операціях.

Відображаючи стан ефективності всієї економіки, повна конвертованість позитивно впливає на її розвиток. Вона означає вільне пересування товарів, капіталів і праці, укладання довготермінових багатосторонніх торговельних угод, переваги у зовнішньоекономічних розрахунках, пошук найвигідніших ринків збуту й закупівель необхідних товарів. Через конвертованість національної валюти здійснюється тиск на виробника з боку зовнішніх конкурентів. Це змушує товаровиробників діяти більш ефективно, бути завжди конкурентоспроможними і технологічно краще забезпеченими. Водночас конвертованість як ознака відкритості економіки здатна негативно впливати ззовні на її стабільність.

Історично категорія "конвертованість" означала свободу обміну національної валюти на золото. В такому розумінні після Другої світової війни лише США мали повну конвертованість долара. До обмеженої конвертованості провідні європейські країни перейшли лише в кінці 50-х років, а в 1991р.вже 17країн-членів МВФ із 152 (США, ФРН, Англія, Японія, Канада, Нідерланди, Австрія, Нова Зеландія, Сінгапур, Гонконг, Малайзія, арабські нафтодобувні країни) повністю відмінили обмеження, понад 60 країн в основному ліквідували обмеження в поточних операціях, а решта членів МВФ зобов'язалися просуватися до цього.

Часткова оборотність передбачає збереження тих чи інших обмежень у деяких сферах зовнішньоекономічної діяльності. Обмеження можуть поширюватися також і на певні категорії власників. Здебільшого часткова конвертованість виражається в тому, що вільний обмін національної валюти дозволяється лише для здійснення поточних операцій; водночас не дозволяються угоди, пов'язані із закордонними інвестиціями. Можуть бути й інші обмеження, приміром щодо свободи міжнародного переміщення капіталів, яке й донині діє у Франції. Наявність різного роду обмежень зумовлюється насамперед економічними причинами. Ці обмеження закріплені у відповідних законодавчих актах. Часткова конвертованість, як правило, виникає при потребі запровадження конвертованості в поточних операціях і недоцільності (до досягнення певних економічних зрушень усередині країни) повної конвертованості. Вона може стосуватися обмежень, пов'язаних із забороною вітчизняним громадянам і підприємствам здійснювати інвестиції за кордоном, обмежень на вивіз валюти за кордон для цілей туризму тощо.

Механізм конвертованості як складова частина економічної системи включає:

ринковий курс національної валюти, що регулює і відображає попит та пропонування;

відсутність валютних обмежень у поточних і фінансових операціях;

право резидентів володіти й розпоряджатися іноземною валютою;

право нерезидентів здійснювати операції з національною валютою;

регулювання зв'язків із світовим ринком, відповідну торгову, митну, а також валютну політику (режим валютного курсу й форми його підтримання, валютний контроль);

регулювання ринкових відносин і участь держави в економіці, грошово-кредитну та бюджетну політику.

Отже, в економічному розумінні навіть часткова конвертованість передбачає пряме включення у світовий ринок, наявність внутрішнього ринку (товарів, послуг, капіталів, валюти), його відкритість і достатню збалансованість та відсутність обмежень у поточних операціях. Своєчасне введення часткової конвертованості було б значним кроком уперед і стимулювало б ефективність економіки. Різко контрастувала з таким підходом діяльність адміністративно-командної системи. Завдяки монополії зовнішньої торгівлі, забороні валютних операцій, одержавленню всіх сфер господарського життя в колишньому СРСР склався режим найбільш неконвертованої валюти в світі. Йому властиві були такі негативні риси, як валютна монополія, повна ізоляція сфери зовнішніх розрахунків від внутрішнього платіжного обороту, розподіл централізованих валютних ресурсів за цільовим призначенням згідно з детальними планами імпорту та зведеним валютним планом, надуманість, необґрунтованість офіційного курсу карбованця по відношенню до інших валют, що позбавляло цей курс будь-якого економічного сенсу.

Цілком очевидно, що купоно-карбованець як тимчасова і нестабільна валюта 1992-1996 рр. незалежної України, що переживала важкі часи державотворення і формування власної економіки, не міг стати конвертованим. Проте він мав більше ознак валюти, ніж навіть колишній рубль. Купоно-карбованець вільно котувався на валютній біржі, зростала і зміцнювалась його товарна база. Водночас за порівняно короткий період часу стався його "обвал" тобто курс українського карбованця катастрофічно покотився вниз і вичерпав себе як претендент на конвертованість.

Причини такого негативного процесу охоплюють всі сторони сучасного стану товарного виробництва в Україні. Низький рівень якості товарної продукції доповнився падінням продуктивності праці, що є основоположним чинником рівноваги валют, зростанням вартості енергоносіїв, посиленням нееквівалентного обміну на основі штучно заниженого курсу українського карбованця та ін. Це ще раз наголосило, що конвертованість означає не стільки обмінюваність купюр, скільки широкий фронт товарного обміну на фоні багатоаспектної експортно-імпортної взаємодії учасників цього обміну і їхніх валют. Тому серед причин, що зумовили спекулятивний, надлишковий (понад 5-6 разів) курс долара до українського карбованця, головною була частка продажу продукції України за кордон з урахуванням обов'язкової валютної оплати і можливою поправкою на якість. Немалої ваги у цьому набули й деструктивні дії комерційних банків на Українській міжбанківській валютній біржі, які стимулювали спекулятивне зростання курсу долара, тому що мали значні прибутки від цього, а також спекулятивні операції на чорному ринку.

Внутрішня й зовнішня конвертованість валют

Розрізняється конвертованість внутрішня й зовнішня. Внутрішня конвертованість як відсутність обмежень у використанні заробленої валюти означає: вільне використання її для поточних розрахунків та довготривалих угод, надання кредитів іншим учасникам угод, що пов'язані з рухом капіталів; проведення комплексу заходів, які включали б ліквідацію системи адміністративного розподілу валюти й перехід на ринкову її купівлю-продаж;

свободу переведення вкладів, капіталів та товарів у національній валюті в будь-яку вільноконвертовану валюту; припинення централізованих асигнувань валюти для імпортерів (валютні кошти вони змогли б отримати, купуючи їх за ринковим курсом); введення в народне господарство елементів іноземної конкуренції;

переборення замкнутості національної економіки й наближення структури внутрішніх цін до світових показників.

Величина співвідношення між товарами та грошима, а також між обмінюваними валютами залежить від маси грошей в обігу (Г), швидкості їх обертання (V) і маси товарів (Т), які пропонуються на продаж, помножену на їхню ціну (Ц), тобто Г V = Т * Ц. За умови, коли кількість грошей відповідає кількості товарів, внутрішня конвертованість досягнута. Але якщо товарів на ринку обмаль, немає і внутрішньої конвертованості. Не буде її також до повної ліквідації всіляких обмежень на вільне ціноутворення, коли ціни на товари не встановлюються на рівні рівноваги попиту й пропонування. Отже, в результаті автоматичного ринкового збалансування встановлюється внутрішня конвертованість валюти. Її досягнення означало б рішучу ломку бюрократичного апарату й формування відносин ринкової економіки.

Зовнішня конвертованість пов'язана з операціями, спрямованими на підтримку потоків капіталів та кредиту з допомогою вільного обертання національної валюти, й означає здатність вільно обмінювати кошти в будь-якій валюті на широкий асортимент товарів та майна. Зовнішня конвертованість означає також здатність національної грошової одиниці вільно обертатися за межами національної території і обмінюватися на інші валюти. Вона дає: а) цілковиту свободу обміну заробленої у даній країні суми грошей для розрахунків із іноземними партнерами у будь-якій іноземній валюті; б) право вільно переводити кошти у будь-якій валюті в широкий асортимент товарів і майна; в) змогу проведення операцій, що спрямовані на підтримку руху потоків капіталів і кредиту за допомогою вільного обертання національної валюти. Це і є найважливіша властивість вільноконвертованих валют. І, навпаки, неможливість здійснювати подібні операції зумовлює товарну та валютну неконвертованість. Скажімо, в колишньому СРСР до 90% товарів були неконкурентоспроможними на світовому ринку, а решта продавалися за демпінговими цінами. Звідси зрозуміло, якою далекою для нас була зовнішня конвертованість.

Зауважимо, що неконвертованими інколи стають навіть конвертовані валюти. Це буває тоді, коли попит на іноземну валюту перевищує її надходження від експорту, а також резерви, кредити та прибуток капіталу з інших джерел. Щоб погасити можливі негативні наслідки, держава вимушена вводити нормативний розподіл валюти до встановлення рівноваги попиту й пропонування. розрізняють три головні причини неконвертованості: завищений валютний курс, нераціональні внутрішні ціни, товарна неконвертованість. Звичайно, керівні структури колишнього Союзу добре обізнані зі станом виробництва й фінансів, але з ідеологічних мотивів приховували його від громадськості. Злочинним був також курс на розбудову експортних добувних галузей виробництва й ігнорування виробництва товарів народного споживання. Неконвертованість рубля підсилювала нераціональна система цін, яка була абсолютно відірвана від світового ринку, та неконвертована товарна маса.

Ці та інші чинники неконвертованості вимагають негайних радикальних змін у системі фінансів, господарства, політики та ідеології. Гривня здатна стати вільноконвертованою стабільно оберненою валютою за умов подолання відставання у продуктивності праці й технологічному рівні основних галузей виробництва та ін. Продуктивність праці становить основу всякої рівноваги. Якщо на світовому валютному ринку йдеться про підвищення курсу марки чи єни, то слід мати на увазі, що за стабільного співвідношення цін лише зростання виробництва внаслідок підвищення продуктивності праці є основою зміцнення цих валют.

Особливості формування конвертованості гривні

Проблема конвертованості української грошової одиниці нині з теоретичних дискусій переросла у практику її впровадження. Провідними економічними аргументами тут стали: потреба контролювати всю національну територію; формувати з колишнього імперського економічного простору власний народногосподарський комплекс; забезпечити нормальний процес відтворення; здійснити віковічні прагнення народу до добробуту й процвітання; розбудувати свою власну фінансово-кредитну систему, без якої економіка не може формально функціонувати. Є й політичні причини, що вказують на грошову повноцінну одиницю як на ознаку авторитетної держави. Ще й нині діють норми візантійського права, що визначають започаткування держави не з її проголошення, а з утворення власних грошей. За умов, коли ліквідована Бреттонвудська система й скасовано статус золота як засобу міждержавного регулювання, більшість валют світу забезпечена товарами й державними цінними паперами. Тому для забезпечення стабільності української валюти найважливішим е виробництво високоякісних і конкурентоспроможних товарів особистого й виробничого призначення.

Особливістю формування конвертованості гривні є насамперед той факт, що в усіх нинішніх країнах відновлення конвертованості пов'язане з тими чи іншими причинами, що позбавили національну валюту властивостей оберненості. Оскільки в Україні взагалі не було власної грошової одиниці, то потрібно спочатку побудувати абсолютно новий власний український валютно-економічний механізм, який не має нічого спільного з минулою системою унітарної радянської держави. Другою особливістю е той факт, що економіка України лише розпочала відхід від командно-адміністративної системи, проте ще не стала вільноринковою і демократичною. Третьою особливістю є проблема залежності України від енергоносіїв та економічних і політичних чинників Росії. Фактично всі негаразди економічної ситуації звідти нині вільно переливаються в Україну із значно більшим руйнівним коефіцієнтом, ніж це спостерігається в Росії.

Безпосередній процес становлення української валюти випливає з потреби впровадження гривні як складової частини міжнародної валютної системи, як системи валютного регулювання, контролю й підтримки резидентів на стадії, коли ще немає належної довіри до валютної стратегії держави. Щоб конвертованість дала позитивні наслідки, потрібно мати чотири найважливіші передумови: а) реальний валютний курс; б) достатній рівень міжнародних ліквідних засобів; в) здорову макроекономічну політику, що забезпечує ліквідацію грошових надлишків; г) економічну систему, яка б створила підприємцям можливість вільно реагувати на цінові зміни та усувати диспропорції.

Провідними складовими елементами проблеми впровадження конвертованої гривні є масштаб зміни курсу по відношенню до іноземних валют, зміни масштабу цін і вартостей, вибір економічних показників і забезпечення внутрішньої конвертованості. Скажімо, щоб курс гривні був реальним, необхідно встановити його на основі паритету купівельної здатності валют, який визначається комплексом таких факторів, як попит і пропонування даної валюти на ринку, співвідношення національних рівнів цін тощо. Реальність курсу гривні забезпечить достовірність вартісних вимірів і правильність вибору того чи іншого напрямку в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Насамперед у забезпечення конкурентоспроможності національного виробництва. Приміром, реальний курс вартості українського продовольчого кошика середнього громадянина зіставляється з таким же набором кошика іншої країни. Лише на основі цього співвідношення можна встановити реальний курс і підняти заробітну плату до світового рівня.

Проблему забезпечення достатнього рівня міжнародних ліквідних засобів потрібно вирішити шляхом створення наявних запасів валютних резервів та ліквідації від'ємного сальдо платіжного балансу. Нестачу міжнародних ліквідних засобів можна вирішити шляхом створення стабілізаційного фонду з коштів, що їх кредитують міжнародні фінансові заклади, укладення міжнародного платіжного союзу країн СНД тощо. Щоб не допустити негативного впливу короткотермінових коливань платіжного балансу в країні, потрібно мати резерви не менше, ніж тримісячного імпорту. Проте плаваючий курс валюти може зробити достатнім навіть менший валютний резерв. Найефективнішим засобом регулювання економіки є фінансово-кредитна система з національною валютою в основі формування стабільних і вільноконвертованих національних валют. Звичайно, це - тривалий процес, який переплітається з проблемами підвищення економічної ефективності виробництва, переборення інфляції й стабілізації внутрішнього ринку.

Тому друкування українських грошей - не політична гра, а шлях перебудови вкрай неефективної економіки. Будь-яка країна, що має власну валюту, має більше простору для вдосконалення своїх продуктивних сил, ефективніше регулює свою економіку і є розвинутішою, незважаючи навіть на те, що не має багатих природних ресурсів та володіє малою територією (наприклад, Японія, Сінгапур).

Упровадження українських грошей вимагає докорінної перебудови засад емісії, взаємозв'язків готівкового й безготівкового обігу, забезпечення купівельної спроможності національної валюти та визначення її курсу.

Співвідношення українських грошей та інших національних валют визначиться ринком у процесі вільного плавання курсів та конкуренції. Україні потрібна така система економічних відносин, за якої підприємства постійно прагнутимуть більше заробляти українських грошей, тому що вони матимуть вище забезпечення товарною масою, ніж інші валюти.

Звичайно, Україні насамперед слід розпочати диверсифікацію виробництва. Нав'язана їй спеціалізація й кооперація в масштабах Союзу розірвала виробничі й технологічні взаємозв'язки всередині країни, нав'язала численні неефективні поставки сировини, напівфабрикатів й комплектуючих деталей, абсолютну більшість яких здатні виробляти підприємства України. Диверсифікація може різко збільшити виробництво засобів виробництва та товарів народного споживання, акумулювати валютні надходження та встановити взаємовигідні зовнішньоекономічні зв'язки.

В таких умовах удосконалення виробництва й підвищення якості продукції за одночасного зниження затрат на її виготовлення порівняно з іншими країнами дасть можливість розраховувати на виробництво товарів, які або не виготовляються в світі, або ж їх випускається мало. Зовнішні їхні покупці для забезпечення угод будуть купувати українські гроші для розширення своїх зв'язків з Україною.

Розвиватиметься і кредит грошових коштів та інші угоди, що приведуть до вільного обертання українських грошей на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тобто через конвертованість товарів буде досягнута і конвертованість української валюти.

Безпідставними є домисли про дороговизну друкування національних валют Із світового досвіду відомо, що невигідно друкувати самим власні гроші лише тим країнам, в яких чисельність населення становить менше 4 млн. чоловік. Водночас збитково не друкувати власні гроші тим країнам, чисельність населення в яких становить понад 7 млн. чоловік. Лише через відсутність власної грошово-банківської системи Україна щорічно втрачала понад 20 млрд. крб., а відсутність дійової митниці додає ще 11 млрд. крб. Багато інших джерел безкоштовного відпливу національного капіталу можна назвати через те, що не існувало власної банківсько-грошової системи. Отже, Україна - надто велика держава і їй вигідно самій друкувати власні гроші та формувати національну базу друкування цінних паперів. Не обов'язкове нині також золоте забезпечення української грошової одиниці. Конференція країн - членів МВФ відмінила статус золота як засобу міждержавного валютного регулювання. З 1976 р. золото залишилося лише як резерв кредитних ресурсів банків для погашення міждержавних зобов'язань; воно виступає як страховий фонд при проведенні дефляційних заходів і резерв ліквідних грошових ресурсів для часткового забезпечення грошової одиниці. Тому більшість валют світу забезпечені державними паперами (облігаціями, векселями тощо).

Головним стабілізатором української гривні стане жива праця її громадян. Економісти підрахували, що під сукупну живу працю Україні необхідно мати 25 млрд. гривень. Такої ж величини повинна бути й товарна маса. А резерви для її виробництва - колосальні. Поки що лише 22% економічного потенціалу працює на людину. За ефективного проведення конверсії та модернізації виробництва стабільність грошового обігу можна гарантувати абсолютно.

Отже, незалежна Україна має достатні передумови для формування гарантованої оберненості своєї грошової одиниці, яка буде спиратися на вигідне використання міжнародного поділу праці, на формування таких виробничих відносин, які вигідно використають національні риси українців - бережливість, працьовитість тощо. А це дасть змогу досягти й достатньо забезпеченого рівня життя, бо всі надбання народу залишаться на національній території, стануть основою піднесення рівня життя нинішніх та прийдешніх поколінь.