Бар’єр нерозуміння. Дана технологія недостатньо вміло пропагується; не роз’яснюється, не обґрунтовуються поняття і терміни: “рада справи”, „колективна творчість”, „колективне планування”, „збір-старт”.
Оптимістичний бар’єр. Надмірне переконання в успіху даної технології без врахування труднощів.
Дефіцит часу. Виникає в думаючих учителів, які справедливо оцінюють, що технологія КТД вимагає додаткового часу, а інколи значного.
Втрата позицій. Характерна для авторитетних учителів, які розуміють, що втрачають пряму владу над вихованцями. Хоча деякі з них досить „успішно” деформують КТД під свій авторитарний стиль.
Бар’єр віддалених досягнень.
Виникає, коли педагогіку КТД намагаються застосувати у важкому, недорозвинутому колективі і не отримують бажаного ефекту.
Втрачена віра в ефективність даної технології.
Бар’єр інерції, звички. Характерний досвідченим педагогам. Їх аргумент „пізно вчитись”. Але, не афішуючи, намагаються використовувати елемент колективної творчої діяльності.
Бар’єр переконань. Переорієнтація педагога на колективну творчу діяльність можлива лише при особистому зацікавленні, яке змінює переконання та ідеали.
Тому ми можемо сформувати висновок про те, що потрібно формувати особистісно-професійну позицію вихователя.
Вчитель, який не прагне до демократичних стосунків з учнями, до колективної творчості, не усвідомлює необхідність соціальної спрямованості життєдіяльності дитячих колективів, або взагалі не буде застосовувати технологію КТД, або усвідомлено чи неусвідомлено – деформує її.
Які шляхи впровадження КТД ми повинні враховувати?
1. Пам’ятати, що колектив – не ціль виховання, а засіб допомоги розвитку особистості.
2. Враховувати 2 аспекти суспільно-педагогічного контексту колективного творчого виховання: місце даної технології серед інших сучасних педагогічних ідей і місце діяльності технологічно орієнтованих педагогів в інноваційних напрямах сучасності.
3. Опиратись на свої власні сили і в той же час об’єднувати їх з однодумцями, співпрацювати з ними.
4. Забезпечувати паралель поширення КТД серед учнів і педагогів, і в той же час пам’ятати про педагогічно цілеспрямовану ініціативу.
5. Уникати обов’язковості при використанні технології.
6. Доповнювати реальну колективну творчу діяльність педагогів і учнів спеціально організованим навчанням.
7. Дотримуватись поетапності у засвоєнні і поширенні технології КТД і одночасно орієнтуватись на її цілісне застосування.
Алодьф Фер’єр – швейцарський педагог, прибічник нового виховання, у вступі до своєї книги “Перетворимо школу” розповідає притчу про те, як люди створили школу згідно із настановою диявола.
„І створивши школу так, як звелів їм диявол. Дитина любить природу, тому її замкнути в чотирьох стінах. Дитині подобається усвідомлювати, що її робота має якийсь смисл, тому все владнали так, щоб її активність не приносила ніякої користі. Вона не може бути без діяльності – її спонукали до нерухомості. Вона любить працювати руками, а її почали вчити теорій та ідей. Вона любить говорити – їй наказали мовчати. Вона прагне зрозуміти – їй звеліли вчити напам’ять. Вона хотіла б сама шукати знання – їй їх дають у готовому вигляді.
... І тоді діти навчились того, чого вони ніколи б не навчилися в інших умовах. Вони навчилися обманювати і прикидатися. Й ось що відбулося. Як і хотів того диявол, деякі люди зачахли, стали в’ялими і пасивними, втратили будь-який інтерес до життя. Вони втратили і щастя, і здоров’я. Зникли любов і доброта. Міркування стали сухими і сірими, душі зачерствіли, серця озлобились. Діти відбились від рук. Вони втікають з дому, шукають пригод. Вони стають практичними, самовпевненими і наполегливими без допомоги школи і навіть наперекір їй.
І загинула школа, яку так спритно придумав диявол” [9, С. 148].
У народній притчі є значна частина правди, адже здійснюючи процес виховання, ми часто, намагаючись створити сприятливі умови, діємо навпаки, не розуміючи навіть цього. Ізолюємо дитину від реального життя (це створює уявлення про навколишній світ), спонукаємо до беззаперечного підкорення, перетворюючи виховання на муштру, застосовуємо авторитаризм або, навпаки, займаємось педагогікою сюсюкання, заорганізовуємо, пропагуючи водночас свободу.
Отже, соціальні умови міцно пов’язані із природними факторами. Якщо природні фактори – все одно що ґрунт для рослини, то соціальні – це життєдайна сила, що вводиться в цей ґрунт, сприяючи інтенсивному розвитку дитини.
