Стаття 275. Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд

1. Порушення під час розроблення, конструювання, виготовлення чи зберігання промислової продукції правил, що стосуються безпечно­го її використання, а також порушення під час проектування чи будів­ництва правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і спо­руд, особою, яка зобов'язана дотримувати таких правил, якщо це ство­рило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, — караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — карається виправними роботами на строк до двох років або обме­женням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

Стаття 14. Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці

Працівник зобов’язаний:

· дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

· знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізма­ми, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користу­ватися засобами колективного та індивідуального захисту;

· проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Коментар до ст. 14

В той же час законодавством передбачено коло обов'язків працівника з цих питань, і в першу чергу це вимога — дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі вико­нання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства.

Кожен працівник повинен знати, що Закон України "Про охорону праці" забороняє допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання з питань охорони праці.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про охорону праці" та стат­тею 169 КЗпП України працівники певних категорій повинні проходи­ти за рахунок роботодавця попередній і періодичний медичні огляди.

В разі непроходження медичного огляду або ненавченості з питань охорони праці працівник повинен бути відсторонений від роботи.

Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудо­вої дісципліни, за невиконання або неналежне виконання трудових обо­в'язків, у тому числі в галузі охорони праці, полягає в тому, що винний працівник вимушено несе невигідні для нього наслідки у зв'язку з на­кладеним на нього дисциплінарним стягненням.

Виконувати вимоги з охорони праці та виробничої санітарії праців­ників зобов'язують Кодекс законів про працю України (ст. 139, 159), За­кон України "Про охорону праці" (ст. 14), правила внутрішнього трудо­вого розпорядку, що діють на підприємствах, в установах і організаціях, норми колективних договорів, інші нормативні акти. Відповідні умови можуть бути внесені і до контрактів, які укладаються з працівниками.

КЗпП України (ст. 147) встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Законодавством, статутами і положення­ми про дисціплину, що діють у деяких галузях суспільного виробниц­тва, можуть бути передбачені для окремих категорій й інші дисциплі­нарні стягнення.

Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відпо­відну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

¨ видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документа­цію і пояснення з питань охорони праці;

¨ вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

¨ зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механіз­мів, устаткування та інших засобів виробництва у разі пору­шень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

¨ надсилати роботодавцю подання про притягнення до від­по­відальності працівників, які порушують вимоги щодо охо­рони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у ра­зі лік­відації підприємства чи припинення використання най­маної праці фізичною особою.

Коментар до ст. 15

Роботодавець створює на підприємстві службу охорони праці від­повідно до Типового положення про служби охорони праці, затвер­дженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 3 серпня 1993 року № 73.

Термін "служба" за своїм тлумаченням є "збірним", тобто, залежно від існуючих умов на підприємстві утворюються відповідні підрозділи охорони праці: управління, відділи, сектори тощо.

Але слід звернути увагу на доповнення в Законі стосовно заробіт­ної плати цієї категорії працюючих, яка прирівнюється до заробітної плати керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Права служб охорони праці збережено. Слід відзначити, що статтю доповнено новим абзацем щодо залучення сторонніх спеціалістів для виконання функцій служб охорони праці на підприємствах з кількістю працюючих до 20 осіб. Дані спеціалісти повинні мати відповідну підго­товку. Потребують пояснення слова "відповідна підготовка". Треба ро­зуміти, що на цю категорію спеціалістів поширюються такі ж вимоги, як і на працівників служб охорони праці, а саме: вища технічна освіта, стаж роботи на виробництві, бажано певний досвід роботи в сфері охо­рони праці, вчасне проходження навчання з питань охорони праці.

Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового ко­лективу може створюватися комісія з питань охорони праці.

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівника­ми особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затвер­джується спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Коментар до ст. 16

Стаття практично залишилась в попередній редакції. Слід заува­жити єдине, що комісія з питань охорони праці, не є обов'язковою, вона може бути створена за рішенням трудового ко­лективу. В разі такого рішення на підставі Типового положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві, затвердженого нака­зом Держнагляд­охоронпраці України від 3 серпня 1993 року № 72, розробляється Положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві, яке затверджується на загальних зборах працюючих або на конференції уповноважених від працюючих.

Стаття 17. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фі­нан­сування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами пра­ці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За ре­зультатами періодичних медичних оглядів у разі потреби робо­тодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відпові­дальність згідно із законодавством за від­повідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спе­ціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відпові­дальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок по­зачерговий медичний огляд працівників:

· за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;

· за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Коментар до ст. 17

Закон зобов'язує роботодавця за свої кошти організувати прове­дення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протя­гом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важ­ких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі.

Закон визначив вимогу щодо обов'язкового проведення роботодав­цем за свої кошти, у разі потреби, також і оздоровчих заходів, які ви­значаються відповідними закладами охорони здоров'я.

Слід звернути увагу також на те, що медичні огляди проводяться не будь-якими, а відповідними закладами охорони здоров'я. Тобто тільки тими, які пройшли в установленому порядку процедуру акредитації.

Звертається увага на те, що Законом України "Про охорону праці" регулюється обов'язковість проведення медичних оглядів пев­них, а не всіх взагалі категорій працюючих.

Обов'язкові медичні огляди проводяться згідно з Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 32 березня 1994 року № 45.

Цим Положенням встановлено єдиний порядок організації та про­ведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій,

обов'язки, права і відповідальність роботодавця, працівника і закладу Міністерства охорони здоров'я України, перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду.

Стаття 18. Навчання з питань охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі робо­ти повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведін­ки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і пе­ревірку знань відповідних нормативно-правових актів з охоро­ни праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов’язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і пері­одично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадо­вих осіб з питань охорони праці визначається типовим поло­женням, що затверджується спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі поса­дові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони по­винні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та під­вищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуван­ням особливостей виробництва відповідних об’єктів економі­ки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх нав­чальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з наг­ляду за охороною праці.

Коментар до ст. 18

На підприємствах на основі Типового положення про навчання, ін­структаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці, затвер­дженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 4 квітня 1994 року № 30, з урахуванням специфіки виробництва та вимог міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці розробляються і затверджуються наказом відповідні Положення про на­вчання з питань охорони праці, що діють в межах підприємства, щорічні плани-графіки навчання і перевірки знань працівників з питань охоро­ни праці, з якими вони всі повинні бути ознайомлені. Відповідальність за организацію цієї роботи на підприємстві несе роботодавець, а в струк­турних підрозділах (цеху, дільниці, лабораторії, майстерні тощо) — посадові особи, визначені наказом відповідно до розподілу обов'язків. Положення про навчання з питань охорони праці визначає порядок:

· організації та проведення інструктажів;

· навчання (спеціального навчання);

· перевірки знань з питань охорони праці працюючих (у тому чи­слі посадових осіб);

· впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеною не­безпекою (стажування, дублювання, протиаварійне тренування).

До Положення про навчання з питань охорони праці, що діє у ме­жах підприємства, додаються:

1. Наказ про розподіл обов'язків між службою охорони праці та службою кадрів щодо повноважень з питань навчання і перевірки знань з охорони праці.

2. Наказ про створення постійно діючої комісії з перевірки знань з охорони праці.

3. Наказ щодо визначення особи, відповідальної за проведення вступного інструктажу.

4. Накази про допуски до самостійної роботи.

5. Наказ керівника щодо визначення складу працівників, які залу­ча­-ються до професійного навчання кадрів на виробництві (щорічно по­новлю­ється і погоджується із профспілковим комітетом).

6. Плани-графіки проведення навчання та перевірки знань з охоро­ни праці, з якими повинні бути ознайомлені працівники.

7. Тематичні плани та програми спеціального навчання з ураху­ванням вимог охорони праці для конкретної галузі і виробництва, ви­дів робіт.

8. Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуван­ням специфіки виробництва.

9. Екзаменаційні білети з перевірки знань з питань охорони праці.

10. Форми протоколу засідань ПДК з перевірки знань з питань охо­рони праці.

11. Бланки посвідчень про перевірку знань з питань охорони праці.

12. Журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці.

13. Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу для праців­ників.

14. Журнал реєстрації інструктажів з питань охорони праці (пер­винного, повторного, позапланового, цільового).

15. Орієнтовний перелік питань первинного інструктажу для пра­цівників.

16. Робочі навчальні плани і програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт з підвищеною небезпекою.

17. Перелік посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходи­ти раз на три роки навчання і перевірку знань з питань охорони праці безпосередньо на виробництві.

18. Перелік посадових осіб, які повинні проходити навчання з пи­тань охорони праці у навчальних закладах, а перевірку знань — у від­повідній ПДК.

19. Перелік посадових осіб і фахівців, які безпосередньо залучаються до виконання робіт підвищеної небезпеки.

20. Перелік посад і професій працівників, які повинні проходити стажування (дублювання), затверджений керівником підприємства.

21. Програми стажування для конкретних професії, посади, робо­чого місця (затверджуються роботодавцем).

22. Перелік професій та посад працівників, які звільняються від пер­винного, повторного та позапланового інструктажів.

Стаття 19. Фінансування охорони праці

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, ви­конання загальнодержавної, галузевих та регіональних прог­рам поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запо­бігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охо­рону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізо­ваної продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових вит­рат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законо­давства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Коментар до ст. 19

Ця стаття є новою. По-перше, слід зауважити, шо захо­ди з охорони праці фінансуються не за рахунок працюючих, а робото­давцем. Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" всі заходи і засоби, крім тих, що цим Законом визначені як амортизаційні, відносяться до валових витрат. Під час опрацюван­ня комплексних заходів з охорони праці слід опрацювати і врахувати вимоги статті 5 "Валові витрати" Закону України "Про оподаткуван­ня прибутку підприємств".

З метою чіткого визначення цих заходів на сьогодні вже опрацьо­вано проект постанови Кабінету Міністрів України "Перелік заходів і засобів з охорони праці, що належать до валових витрат". Його за­твердження надасть змогу підприємствам виконати вимогу третьої ча­стини цієї статті.

Не визначеним на сьогодні залишається термін, за який береться сума реалізованої продукції. Тому можна рекомендувати суму реалізо­ваної продукції за рік, що передує терміну дії колективного договору. Саме в колективному договорі визначається цей перелік заходів.

В частині фінансування профілактичних заходів не слід забувати про Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробниц­тві, першочерговим завданням якого є проведення профілактичних за­ходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професій­ним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахова­них, викликаним умовами праці (стаття 1 Закону України "Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", та право роботодавця відповідно до статті 45 зазна­ченого Закону " вимагати від Фонду соціального страхування від не­щасних випадків виконання його обов'язків щодо організації профі­лактики нещасних випадків і професійних захворювань та соціального захисту потерпілих".

На даний час не застосовується з боку роботодавців досить впли­вова інституція — Наглядова рада, яка відповідно до статті 26 "Нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків":

уразі наявності порушень законодавства про страхування від нещас­ного випадку встановлює Фонду соціального страхування від нещасних випадків строк для їх усунення. Якщо зазначені порушення не усунено, порушує питання про відповідальність посадових осіб Фонду згідно із за­конодавством;

сприяє налагодженню взаємовідносин і взаємодії Фонду соціального страхування від нещасних випадків, страхувальників та застрахованих у вирішенні завдань страхування від нещасного випадку, передбачених статтею 1 цього Закону.

Для бюджетних організацій можна закладати в бюджетний запит два відсотки від планованого на наступний рік фонду заробітної пла­ти. Така дія відповідатиме вимогам частини третьої статті 27 Бюджет­ного кодексу.

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному до­говорі, угоді

У колективному договорі, угоді сторони передбачають за­без­печення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничо­го середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійно­го захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Коментар до ст. 20

Колективний договір є найважливішим документом у системі нор­мативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівни­ком з першочергових питань соціального характеру, в тому числі з пи­тань охорони праці. Фактично колективний договір — це єдиний меха­нізм реалізації вимог законодавства про охорону праці. Законом Украї­ни "Про колективні договори і угоди" та статтею 13 КЗпП України передбачено, що здійснення комплексних захходів щодо організації без­печних та нешкідливих умов праці, визначення обов'язків сторін, а та­кож реалізація працюючими своїх прав і соціальних гарантій на охоро­ну праці забезпечуються за допомогою колективного договору (уго­дою, трудовим договором).

Загальні принципи формування двосторонніх зобов'язань з охоро­ни праці не повинні суперечити законодавству (законам, іншим норма­тивно-правовим актам). Гарантії, пільги і компенсації працюючим, що передбачені законодавством, є обов'язковими для виконання за будь-яких умов.

За наявності на підприємстві певних економічних можливостей піль­ги і компенсації можуть перевищуватися і на підставі колективного договору застосовуватись у більш значних розмірах.

В колективних договорах, як правило, визначаються також прин­ципи економічного стимулювання за стан охорони праці. Економіч­ний механізм управління охорони праці передбачає систему заохочень для тих, хто не допускає порушень вимог особистої безпеки.

За допомогою колективного договору необхідно вирішувати й ряд інших важливих питань, таких, як встановлення вихідної допомоги (але не менше тримісячного заробітку) працівникові, який розриває трудо­вий договір з причин невиконання роботодавцем вимог законодавства та зобов'язань колективного договору з питань охорони праці; визна­чення умов здійснення грошової компенсації на придбання лікуваль­но-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчо­вих продуктів, якщо робота працівника має роз'їзний характер; вста­новлення строку вивільнення від основної роботи уповноваженого з питань охорони праці (із збереженням середнього заробітку) для мож­ливості виконання ним своїх громадських обов'язків та проходження навчання з питань охорони праці.

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об’єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та ін­дивідуального захисту працюючих повинні провадитися з ура­хуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будів­ництво, реконструкція, техніч­не переоснащення тощо вироб­ничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, виготовлення і впровадження но­вих для даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або робочої до­кументації на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робіт може провадитися ли­ше після одержання позитивних результатів експертизи.

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов’язана з вико­нанням робіт та експлуатацією об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небез­пеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуа­тацію провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням спеціально уповноваженого централь­ного органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша не­безпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення ек­спертизи на від­по­відність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України.

Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих ви­роб­ничих об’єктів проводиться за участю представників про­фесійних спілок.

Не допускається застосування у виробництві шкідливих ре­човин у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та держав­ної реєстрації.

Коментар до ст. 21

Коментована стаття, а також стаття 154 КЗпП України вимагають, що проектування виробничих об'єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.

Проведення експертизи проектної документації на її відповідність нормативним актам з охорони праці здійснюється з метою недопущен­ня будівництва й виготовлення засобів виробництва та захисту, що не відповідають вимогам з охорони праці.

Експертиза проектної документації на її відповідність вимогам нор­мативних актіх з охорони праці проводиться згідно з постановою Ка­бінету Міністрів України від 23 червня 1994 року № 431 "Про порядок проведення державної експертизи (перевірки) проектної документації на будівництво та реконструкцію виробничих об'єктів і виготовлення засобів виробництва на відповідність їх нормативним актам про охо­рону праці", якою затверджено Положення про проведення такої екс­пертизи.

Дана стаття пропонує суттєво змінити підходи з питань видачі до­зволів. Пріоритетним напрямом роботи Держнаглядохоронпраці Украї­ни визначено об'єкти підвищеної небезпеки. Саме тільки те, що пов'яза­не з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, підпадає під дозвільну систему. Перелік таких об'єктів затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України. Все інше не потребує отримання дозволу Держнаглядохоронпраці Украї­ни.

На даний час іде опрацювання проекту зазначеної постанови, якою передбачається затвердити і порядок видачі таких дозволів.

До прийняття цієї постанови на території України в частині видачі дозволів діють постанова Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 1993 року № 831, якою затверджено Положення про видачу Державним ко­мітетом з нагляду за охороною праці власникові підприємства, устано­ви, організації або уповноваженому ним органу дозволу на початок роботи підприємства, установи, організації. Даною постановою визна­чено порядок отримання дозволу на початок роботи підприємства. В документі визначено і процедуру отримання. Слід звернути увагу, що дана постанова є єдиним нормативно-правовим актом, яким врегульо­вано порядок отримання такого дозволу. Необхідно також зауважити, що в разі проведення контрольного обстеження підприємств (підпри­ємства недержавної форми власності) органи державного нагляду за охороною праці проводять його безкоштовно.

Видача дозволів на види діяльності і робіт регулюється Положен­ням про порядок видачі дозволів Комітетом з нагляду за охороною праці України, яке затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України від 4 червня 1999 року. Це Положення встановлює органі­заційно-правові основи та порядок видачі дозволів на такі види діяль­ності і робіт:

· розроблення нових технологій, виготовлення, застосування но­вих машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, у тому числі придбаних за кордоном, відповідно до ви­мог нормативних актів;

· виготовлення, випробування, монтаж, ремонт, реконструкцію, на­лагодження та експлуатацію парових і водогрійних котлів і посудин, що працюють під тиском, трубопроводів пари і гарячої води, підйомних спо­руд, устаткування та технологічних об'єктів газового комплексу;

· навчання працівників з питань охорони праці;

· гірничі відводи на всі види користування надрами (крім видобу­вання корисних копалин місцевого значення).

Статтею 9 Закону України "Про ліцензуван­ня певних видів господарської діяльності" передбачено перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Види діяльності, зазначені в цьому Законі, не перехрещуються з видами діяльності, визначеними в наказі № 103. Порядок отримання ліцензій визначається виключно Ліцензій­ними умовами, і відповідно до Указу Президента України від 20 трав­ня 1999 року № 539 "Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності" єдиним документом дозвільного харак­теру є ліцензія. Тобто, якщо вид підприємницької діяльності підпадає під статтю 9 Закону України "Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності" і підприємець отримав в установленому порядку ліцензію, на отриману ліцензію ніхто ніяких дозволів не видас і, не має права вимагати.

Проведення експертизи проектів, реєстрації, оглядів, випробуван­ня тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соці­ально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію про­водиться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Ска­сування реєстрації підприємств відповідно до законодавства проводить­ся виключно в судовому порядку.

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків, про­фесійних захворювань і аварій

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вес­ти облік нещасних випадків, професійних захворювань і ава­рій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єд­наннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, профе­сійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов’яза­ний видати потерпілому або іншій заінтере­сованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний ви­падок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішу­ються посадовою особою органу державного нагляду за охоро­ною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Коментар до ст. 22

Всі вимоги цієї статті Закону конкретизовані у Положенні про роз­слідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і ава­рій на підприємствах, в установах і организаціях, затвердженому по­становою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1998 року № 623 (далі — Положення про розслідування).

Відповідно до статті 34 "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й вна­слідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї ко­місії, але не більш як на 50 відсотків. Дане питання потребує доповнити Положення зазначеною нормою, а також критеріями зменшення одно­разової допомоги. Крім того, є багато пропозицій щодо акта Н-5, більш чіткого визначення процедури складання акта за формою Н-1 тощо.

Роз­слідуванню підлягають всі без винятку нещасні випадки на виробництві не залежно від того береться чи не береться на облік, складається чи не складається акт за формою Н-1.

Право посадової особи в частині вимоги складання акта за формою Н-1 може бути оскаржено в судовому порядку.

Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці

Роботодавець зобов’язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випад­ків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випад­ків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам та/або їхнім представникам забезпечується доступ до інформації та документів, що містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілак­тичні заходи, результати розслідування, обліку та аналізу не­щасних випадків і професійних захворювань і звіти з цих пи­тань, а також до повідомлень, подань та приписів органів дер­жавного управління і державного нагляду за охороною праці.

Органи державного управління охороною праці у встанов­леному порядку інформують населення України, працівників про реалізацію державної політики з охорони праці, виконан­ня загальнодержавної, галузевих чи регіональних програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та здоров’я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звіт­ність з питань охорони праці, форма якої погоджується спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Коментар до ст. 23

Єдина статистична звітність ведеться у відповідності до Єдиної державної системи показників обліку умов і безпеки праці, затвер­дженої наказом Держнаглядохоронпраці від 31 березня 1994 року № 27. На даний час державними органами статистики опрацьовуються нові фор­ми звітності за погодженням з Держнаглядохоронпраці України, Фондом соціального страхування від нещасних випадків і профспілками.

Стаття 24. Добровільні об’єднання громадян, працівників і спеціа­лістів з охорони праці

З метою об’єднання зусиль найманих працівників, учених, спе­ціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліп­шення охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні об’єднання громадян, що діють відпо­відно до закону.

Коментар до ст. 24

Створення добровільних громадських об'єднань (асоціацій, това­риств, спілок тощо) передбачено також Законом України "Про об'єд­нання громадян". Відповідно до статті 9 цього Закону об'єднання гро­мадян утворюються і діють за всеукраїнським, місцевим, міжнародним статусом.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про об'єднання грома­дян" об'єднання громадян діє на підставі статуту. Відповідно до Зако­ну України "По охорону праці" можуть створюватись добровільні об'єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці.