Водопостачання. Системи водопостачання

Водопостачання – це технологічний процес, що забезпечує забір, підготовку, транспортування і передачу абонентам води. Інженерні споруди, які здійснюють завдання водопостачання, називаються системою водопостачання. Всі сучасні системи водопостачання - централізовані: кожна з них забезпечує водою велику групу споживачів
Сучасні системи водопостачання поділяються на комунальні та виробничі (промислові або сільсько-господарські). Найбільші споживачі води - підприємства металургійної, хімічної, нафтопереробної промисловості, а також ТЕС.
Водопостачання здійснюється за рахунок природних джерел води: поверхневих - відкритих водойм (річок, водосховищ, озер, морів) і підземних (грунтових і артезіанських води, джерел). Для комунального водопостачання переважно використовуються підземні води. Однак для сучасних мегаполісів, ресурсів підземних джерел як правило недостатньо, а одержання з них значної кількості води економічно невигідно. Великі міста і промислові об'єкти забезпечуються водою переважно з поверхневих джерел прісної води. Забір води з природних джерел, очищення відповідно до потреб споживачів і подача до місць споживання здійснюється такими інженерними спорудами: водоприймальними спорудами; насосними станціями першого підйому, що подають воду до місць її очищення; очисними спорудами; збірними резервуарами чистої води; насосними станціями другого або наступних підйомів, що подають очищену воду в місто або на промислові підприємства; водоводами і водопровідними мережами, службовцями для подачі води споживачам.

Системою водопостачання називають комплекс різноманітних споруд, які призначені для того, щоб споживачі в потрібній кількості, необхідній якості і під потрібним тиском отримували воду. Основна структура подібних систем складається з конструкцій, які здійснюють забір з джерела води, обробляють її, роблять перекачку води споживачам, і крім цього забезпечують її храненіе.В залежно від того, який об'єкт обслуговується системою водопостачання, їх поділяють на промислові, міські, залізничні, для обслуговування сільського господарства та інші.

Так само, існують групові або районні системи, якими водою забезпечуються окремі райони певної країни, або ж групи різноманітних об'єктів, таких як населені пункти та

Створювати системи подібного роду, вигідно і доцільно в тих випадках, коли необхідно забезпечити водними ресурсами групу певних об'єктів, які розташовані на території заданого району, а умови місцевості є маловодними.

Виходячи з виду споживачів використовують систему водопостачання, система виконує певні функції, серед яких протипожежна, виробнича, а так само може представляти собою поливальний водопровід. Беручи до уваги техніко-економічні міркування, визначається ступінь, в якій об'єднуються функції, які виконуватиме водопровід. Залежно від ступеня об'єднання існують об'єднані, не повністю розділені і нарешті, розділені системи водопостачання.

Таким чином, об'єднані системи водопостачання можуть виконувати одночасно всі три функції: виробничу, господарсько-питну та протипожежну. Водопроводи подібного типу споруджують у тих населених пунктах, де підприємства для своїх технологічних потреб, вимагають воду, що має питне якість, ну або в разі якщо вода такої якості не потрібна підприємству, але вигідніше і економічніше використовувати один загальний водопровід, а не створювати окремий незалежний водопровід промислового призначення.

Не повністю розділена система водопостачання, має пристрій, що обумовлено відмінностями у вимогах до якості води для виробничих, або ж для господарсько-харчових потреб. Результати техніко-економічних розрахунків характеризують ступінь об'єднання водопроводів на підприємствах, а так само з водопроводом населеного пункту. Найчастіше створюються кілька водопроводів, оскільки кожне підприємство на певній промислової площі, для своїх потреб вимагає воду різної якості і має різні натиски. Чи можна протипожежний водогін об'єднати з виробничими або господарсько-питними водопроводами, визначають шляхом аналізу обсягів води, які потрібні для пожежогасіння і характерних особливостей технологічних процесів на підприємстві. В основному, водопроводи призначені для гасіння пожеж, об'єднують з сильно розгалуженим водопроводом господарсько-питного призначення.

Система водопостачання, що має роздільний тип, яка передбачає існування незалежних один від одного водопроводів виробничого, протипожежного та господарсько-питного призначення створюється дуже рідко. Систему подібного типу вигідно використовувати за умови, що протипожежний і виробничий водопроводи неможливо об'єднати виходячи з технічних міркувань, а об'єднання протипожежного з господарсько-питним буде економічно не доцільним.

Такі чинники як розмір потрібних вільних напорів водопроводу і рельєф місцевості території, яка забезпечується водою, поділяють системи водопостачання на однозонний і багатозонні, наприклад двох, трьох і т.д. Однозонна система передбачає, що всі розташовані на території, наданої водою, об'єкти будуть харчуватися тільки від однієї системи водопостачання. Резкопересеченной ж рельєф місцевості, передбачає підтримання такого рівня тиску, який не може допускатися для ділянок розташованих низько, щоб підтримати натиск потрібної величини у високо розташованих ділянках. При таких умовах, вся система поділяється на ділянки, на яких за допомогою різноманітних резервуарів і насосів в кожному підтримується потрібний рівень напору. Вкрай рідкісне створення самостійних поливальних водопроводів. В основному, їх завдання і функції можуть виконувати господарсько-питні або ж виробничі водонапірні станції, у випадку якщо є дозволу від санітарних органів.

Системи водопостачання, залежно від способів, якими транспортується вода, поділяють безнапірні і напірні системи. Напірними вважаються системи, в яких робота трубопроводів проводиться повним перетином. Вода по ним транспортується, або за рахунок використання насосів, шляхом нагнітання, або ж за рахунок того, що рівень води буде нижче, ніж відмітка в місці забору водопроводом води. Останні трубопроводи, по яких вода доставляється кінцевому користувачу, називаються самопливної-напірними, або ж гравітаційними, виходячи із специфіки функціонування.

Гравітаційні, або іншими словами безнапірні, трубопроводи характеризуються роботою неповним перетином. Тому як можливо з застосовувати чи ні, залежить від багатьох факторів, серед яких відстань на яке подається вода, різниця рівнів початкової та кінцевої точок водопроводу, а так же характер рельєфу місцевості, по якій прокладається система водопостачання. У порівнянні з напірними системами, області використання подібних гравітаційних систем більш обмежені.

Так само, залежно від того, який вид джерела застосовується в системі водопостачання розрізняють водопроводи, які роблять забір води з річок, озер, морів та інших поверхневих джерел, і водогони у яких забір води відбувається з підземних джерел. Крім вище згаданих, існують так само змішані водопроводи, паркан в яких відбувається як з підземних джерел, так і з поверхневих.

Система водозабезпечення:

Система водозабезпечення служить для безперебійної подачі гарячої і холодної води під стабільним тиском до санітарних вузлів, ванних кімнат, кухонного блоку, зовнішньої мережі для поливу.
2. Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів

Вода є одним з найважливіших природних ресурсів. Насамперед це стосується прісної води, яку академік О. Ферсман назвав «найважливішим мінералом на Землі». Запаси прісної води на земній кулі (97 % усіх її запасів знаходиться в морях і океанах) обмежені. Вони становлять лише 3 %, з них 2 % — в поляр­них льодовиках, і тільки 1 % знаходиться в рідкому стані, придат­ному для використання.

Забезпеченість водою в розрахунку на одну людину за добу в різних країнах світу різна. В ряді держав з розвинутою економікою назріла загроза нестачі води. Дефіцит прісної води на Землі росте в геометричній прогресії.

Запаси прісної води на Землі розподіляються вкрай нерівномір­но. В одних регіонах планети води достатньо або навіть є над­лишки. В інших регіонах гостро відчувається брак її. Часто навіть за умови забезпечення водою вона має низьку якість.

Найбагатша водними ресурсами на одиницю площі Південна Америка. Друге місце посідає Європа. За нею йдуть Азія, Північна Америка й Африка. Найгірше забезпечена водними ресурсами Австралія. Відомий гідролог Марко Львович поділяє їх на країни з високою, середньою, низькою та дуже низькою водністю.

Територія Австралії в цілому характеризується низькою водністю, але її забезпеченість водою на душу населення вища серед­ньосвітової. Нова Зеландія належить до найбільш забезпечених водою країн світу.

Україна — один з регіонів, не забезпечених за існуючих ант­ропогенних навантажень прісною водою у достатній кількості.

В Україні налічується 63 119 річок, у тому числі великих (площа водозабору більше 50 тис. кв. км) — 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) — 81 і малих (менше 2 тис. кв. км) — 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90 % припадає на малі річки.

Водні ресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підзем­них вод.

Для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальним об’ємом майже 55 куб. км), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000 куб. м/сек), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об’ємом 18,7 куб. км, забезпечують більше половини обсягу водоспоживання.

За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 куб. км, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 куб. км. Затверджені експлуатаційні запаси підземних вод дорів­нюють близько 6 куб. км (табл. 4.3).

Таблиця 4.3

ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Вид ресурсів	Водні ресурси в роки за водністю, куб. км
середній	дуже маловодний
Приток транзитного річкового стоку	157,4*	121,7*
Місцевий річковий стік	52,4	29,7
Загальні ресурси річкового стоку	209,8	151,4
Прогнозні ресурси підземних вод	21,0	21,0
у тому числі гідравлічно не зв’язані з поверхневим стоком	7,0	7,0
Загальні ресурси прісних вод	216,8	158,4

* У тому числі 122,7 і 95,5 куб. км по Кілійському гирлу р. Дунай.

Стримувальним фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 6—7 відсотків на півночі і північному сході і до 80—90 відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. м на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція — 2,5 тис. куб. м, Вели­кобританія — 5, Франція — 3,5, Німеччина — 2,5, Європейська частина колишнього СРСР — 5,9 тис. куб. м).

Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів (табл. 4.4). Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я.

Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 куб. км, а в маловодні роки — 29,7 куб. км. Об’єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, складає 7 куб. км. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб. км морсь­кої води.

У більшості регіонів України приток перевищує місцевий стік. Виняток складає Крим, де природного зовнішнього притоку нема, а також Львівська і Закарпатська області, де приток менший, ніж місцевий стік.

Внутрішні регіональні відмінності характеризуються тим, що за міжнародною класифікацією лише Закарпатська область належить до середньозабезпечених місцевим стоком (619 тис. куб. м на одну людину); низька вона в Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях (2,0—2,6 тис. куб. м); в інших областях — дуже низька і надзвичайно низька (0,11—1,95 тис. куб. м на одну людину).

Вода — один із найважливіших факторів, який визначає розміщення продуктивних сил, а дуже часто і засіб виробництва. Головними джерелами задоволення потреб людства у прісній воді є річкові води, світові запаси яких складають 40 тис. км3. Такі запаси не є великими, враховуючи те, що реально можна використати тільки половину цього об’єму. Нині споживання прісної води становить близько 6,5 тис. км3 за рік. Зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу виникнення дефіциту прісної води. Деякі спеціалісти вважають, що через кілька десятиліть вода буде не дешевшим товаром, ніж нафта.

Створений в Україні багатогалузевий господарський комплекс потребує значних обсягів води. Найбільші валові потреби у воді населення та галузей економіки відзначені в 1990 р. і дорівнювали 103 км3, а в 2000 р. зменшилися до 59,8 км3, або на 42 %. Задовольняються ці потреби водозабором з поверхневих джерел (24 %), підземних горизонтів (5 %), моря (1 %) і за рахунок вод, залучених в оборотні і повторно-послідовні системи (69 %) (табл. 4.5).

Таблиця 4.5

ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ, млн. м3

Показник	Роки
Забір води, разом
у тому числі — з поверхневих джерел	29294	20681	14479	13864
— підземної
— морської
Втрати при транспортуванні
Використано води, разом
у тому числі на потреби — господарсько-питні	4646	4404	3311	3041
— виробничі
— зрошення
— сільгоспводопостачання
— ставкове рибне господарство
— інші
Скинуто води у водні об’єкти, разом
у тому числі — забрудненої
Оборотне і повторно-послідовне водопостачання
Виробничі водопотреби
Частка оборотно і послідовно використаної води на виробничі потреби
Потужність очисних споруд

* Довкілля України. Стат. збірник. К.: Державний комітет статистики України, 2002. — С. 70—103.

Використання води для господарських цілей — одна з ланок кругообігу води в природі. Але антропогенна ланка кругообігу відрізняється від природної тим, що в процесі випаровування час­тина використаної людиною води повертається в атмосферу опрісненою. Друга частина (складаючи, наприклад, при водозабезпеченні міст та більшості промислових виробництв 90 %) скидається в річки та водойми у вигляді стічних вод, забруднених відходами виробництва.

У 2000 р. з водних джерел України забрано 18,3 км3 води, у тому числі в басейні Дніпра — 10,4 км3 (або 57 %), в басейні Сіверського Дінця — 2,0 км3 (11 %), в басейні Дністра — 0,8 км3 (4,4 %), в басейні Південного Бугу — 0,9 км3 (5 %), в басейні Дунаю — 1,4 км3 (7,6 %), в басейні Західного Бугу — 0,1 км3 (0,5 %).

У галузевій структурі водокористування на промисловість припадає 50 %, сільське господарство — 18 %, комунальне господарство — 27 %.

До особливо водомістких галузей промисловості належать металургійний і паливно-енергетичний комплекси, хімічна, нафтохімічна і целюлозно-паперова галузі промисловості. Так, на виготовлення 1 т паперу витрачається до 1000 м3 води, сталі — 300, синтетичного каучуку — 2800, нікелю — 4000 м3. Ці цифри цікаво порівняти з затратами води на виплавку 1 т чавуну — 180—200 м3.

Сучасна теплова електростанція потужністю 1 млн кВт потребує протягом року 1,5 км3 води, атомна — 3 км3.

Вплив водокористування на водні ресурси. Основний вплив водокористування на водні ресурси зумовлюється безповоротним водозабором і скидом забруднювальних речовин у водні об’єкти (табл. 4.6).

Таблиця 4.6

ДИНАМІКА СКИДІВ ЗАБРУДНЮВАЛЬНИХ РЕЧОВИН, тис. т

Басейн річки, галузь	Роки	2000 р. до 1990 р., %
Україна, разом
у тому числі: Дністер	295	220	189	64
Південний Буг
Дніпро
Сіверський Донець
Промисловість
Сільське господарство
Комунальне господарство

Стресовий стан водних ресурсів наступає тоді, коли об’єм річкового стоку не забезпечує принаймні 10-кратного розбавлення забруднених вод.

Джерелами забруднення визнаються об’єкти, з яких здійснюється скид або інше надходження у водні об’єкти шкідливих речовин, що погіршують якість поверхневих вод, обмежують їх використання, а також негативно впливають на стан дна та берегових водних об’єктів.

Аварійне забруднення водних об’єктів виникає при залповому скиді шкідливих речовин у поверхневі водні об’єкти, що спричиняє шкоду або створює загрозу здоров’ю населення, нормальному здійсненню господарської та іншої діяльності, стану навколишнього природного середовища, а також біологічному різноманіттю. Аварія 1986 року на Чорнобильській АЕС спричинила масштабне забруднення водних ресурсів, особливо Дніпра і його притоків, Чорного й Азовського морів. Заходи для запобігання шкідливого впливу на водні об’єкти визначаються Водним кодек­сом України.

На території України практично всі водойми піддаються ант­ропогенному впливу. Якість води в більшості із них не відповідає нормативним вимогам.

Забрудненість поверхневих вод України зображена на рис. 4.2.

Незважаючи на значне зменшення об’ємів використаної води, яке спостерігається з 1991 року, відповідного зменшення антропогенного навантаження на водні ресурси, зокрема зі скидами забруднених вод, не відбувається.

Суттєвим чинником забруднення водних об’єктів залишаються підприємства вугільної, паливної галузей промисловості, елект­роенергетики, кольорової металургії (понад 90 % стоків були забрудненими), чорної металургії (63 %), хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування (майже половина) та житлово-комунального господарства (43 %).

Кольорова металургія. Скидні води забруднені мінеральними речовинами, флетореагентами, солями важких металів (мідь, свинець, цинк, нікель, ртуть), миш’яком, хлоридами та ін.

Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість. Голов­ним джерелом утворення стічних вод в галузі є виробництво целюлози, що базується на сульфатному і сульфітному способах варіння деревини та відбілюванні.

Нафтопереробна промисловість. Поверхневі води забруднюються нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, сполуками азоту, фенолами, солями важких металів та ін.

 

Рис. 4.2. Забрудненість поверхневих вод

 

Хімічна і нафтохімічна промисловість. В природні водні об’єкти скидаються стічні води, разом з якими в водойми потрапляють в значній кількості нафтопродукти, завислі речовини, азот загальний, азот амонійний, нітрати, хлориди, сульфати, фос­фор загальний, ціаніди, родоніти, кадмій, кобальт, марганець, мідь, нікель, ртуть, свинець, хром, цинк, сірководень, спирт, фор­мальдегід, феноли, поверхнево-активні речовини, пестициди, напівфабрикати.

Машинобудування. Стічні води травильних та гальванічних цехів забруднені, в першу чергу нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, завислими речовинами, ціанідами, сполуками азоту, солями заліза, міді, цинку, нікелю, хрому, молібдену, фосфору, кадмію.

Легка промисловість. Основні забруднення водойм виникають від текстильного виробництва та процесів дублення шкіри. В стічних водах знаходяться завислі речовини, сульфати, хлориди, сполуки фосфору та азоту, синтетичні поверхнево-активні речовини, феноли, жири та масла, сірководень, фенальдегід та ін.

Побутові стічні води — це вода із кухонь, туалетних кімнат, душових, бань, пралень, їдалень, лікарень, побутових приміщень виробничих підприємств та ін. В побутових стічних водах органічні речовини в забрудненнях складають 58 %, мінеральні речовини — 42 %.

З інтенсифікацією сільського виробництва, а надто з такими її напрямами, як хімізація і водна меліорація, велика кількість добрив і пестицидів надходить до річок, озер, потрапляє в підземні води. Винос пестицидів із зрошувальних полів становить до 45 % внесеної кількості.

Як і раніше, річки України зазнають негативного впливу різноманітних шкідливих речовин. Основними речовинами-забруднювачами залишаються сухі рештки (5238 тис. т), хлориди (1421 тис. т), сульфати (1326 тис. т), завислі речовини (75 тис. т), нітрати (72 тис. т), натрій (23 тис. т), калій (16 тис. т), амонійний азот (14 тис. т), нітрити (9,2 тис. т), фосфати (7,4 тис. т), магній (7,2 тис. т), нафтопродукти (0,8 тис. т).

Найбільша кількість забруднювальних речовин (25 %) потрап­ляє в річки басейну Дніпра, майже 16 % — Сіверського Дінця.

У басейнах річок Дніпро, Дністер, Західний Буг, Південний Буг, Сіверський Донець, Приазов’я, а також у Київському, Канівському, Кременчуцькому та Дніпродзержинському водосховищах виявлено високий вміст важких металів, сульфатів, сполук азоту, фенолів. Значно перевищувався гранично допустимий вміст важких металів у водах Північно-Кримського каналу.

На якісний стан води у Чорному та Азовському морях негатив­но впливали нафтові вуглеводні, синтетичні поверхнево-активні речовини, поліхлорбіфеніли, хлорорганічні пестициди, феноли. Вміст розчиненого кисню у цих морях був, в основному, в межах норми. Виняток має акваторія порту Маріуполь (Азовське море), де середньорічна концентрація розчиненого кисню в поверхневому шарі води була найбільшою за останні дев’ять років.

Тривалий час залишається невирішеною проблема якості води, яка використовується населенням на господарсько-питні потреби. За спостереженнями Міністерства охорони здоров’я України, у 2000 році кожна восьма із обстежених проб води, взятої із системи господарсько-питного постачання (у 1990 році — кожна сьома), фактично не відповідала санітарно-гігієнічним вимогам на санітарно-хімічні показники та кожна 15-та — на мікробіологічні (у 1990 році — кожна 10-та). Майже у кожній п’ятій—шостій пробах води, взятих із водойм у місцях водокористування населення, фіксувалась невідповідність гігієнічним нормативам.

Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації. На сьогодні у світі понад 1 млрд осіб споживає воду, яка не відповідає санітарним нормам. Через забруднену воду, згідно з розрахунками американських учених, щорічно помирає до 10 млн осіб.

Проте в останні роки намітилась позитивна тенденція до змен­шення вмісту нафтопродуктів і синтетичних поверхнево-актив­них речовин в басейнах рік Сіверський Донець, Південний Буг, у Чорному (акваторія Одеського порту, в районі Сухого лиману, в Севастопольській бухті) та Азовському (Північне звуження Керченської протоки, порт Маріуполь) морях; фенолів — в дельті ріки Південний Буг і в Бузькому лимані; сполук цинку і міді — в басейнах річок Західний Буг та Дністер, Київському та Канівському водосховищах. Покращуються гідробіоценози поверхневих вод країни, особливо на р. Сіверський Донець та багатьох її притоках, на деяких річках Приазов’я та на р. Західний Буг. Але досі це пов’язано з економічною кризою в країні і падінням вироб­ництва, в першу чергу промислового.

Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є зменшення антропогенного навантаження на водні об’єкти; досягнення екологічно безпечного використання водних об’єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства; забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об’єкта як елемента природного середовища із збереженням властивості вод­них екосистем відновлювати якість води; створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та відтворення водних ресурсів.

Самоочищення водойм. Кожна водойма — це складна жива система, де мешкають бактерії, водорості, вищі водні рослини, безхребетні тварини. Спільна їх діяльність забезпечує самоочищення водойм. В умовах незайманості природи, якщо у водойму потрапляють, наприклад, хімічні домішки, процес самоочищення протікає швидко, тому одна із найважливіших природоохоронних задач — підтримувати цю здатність.

Фактори самоочищення водойм різноманітні. Умовно їх можна розділити на три групи: фізичні, хімічні та біологічні.

Серед фізичних факторів першочергове значення має розбавлення, розчинення та перемішування забрудненої води, що надходить до водойм. Сприяє самоочищенню водойм осідання на дно нерозчинних речовин, а також відстоювання забрудненої води.

Знезараження води проходить і під впливом ультрафіолетового випромінювання Сонця. Ефект знезараження досягається прямим шкідливим впливом ультрафіолетових променів на білкові колоїди та ферменти протоплазми мікробних клітин, а також на спорові організми та віруси.

Із хімічних факторів самоочищення водойм слід відмітити окислення органічних та неорганічних речовин. Часто дають оцін­ку самоочищення водойми за відношенням до легко окислювальної органічної речовини (визначається біохімічною потребою кисню — БПК) або за загальним вмістом органічних речовин (визначається хімічною потребою кисню — ХПК). Оцінку самоочищення проводять і за вмістом конкретних з’єднань або їх груп (фенолів, вуглеводнів, смол).

Відмиранню мікрофлори можуть також сприяти деякі хімічні речовини. При цьому окрім патогенних бактерій та вірусів у водоймах можуть відмирати і мікроорганізми, що відіграють істотну роль в самоочищенні водойм.

До біологічних факторів самоочищення водойми відносяться водорості, плісняві та дріжджові грибки.

3. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (далі - Програма) спрямована на реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища (довкілля), використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки у басейні Дніпра.

Програма розроблялася під керівництвом Надзвичайної комісії з проблем екологічного стану ріки Дніпро та якості питної води і Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки при сприянні Фонду відродження Дніпра за участю всіх зацікавлених органів виконавчої влади та інших установ і організацій.

Виняткова суспільна актуальність і доцільність розробки Програми визначаються такими факторами:

Дніпро - головна водна артерія України, значення якої в становленні та розвитку української нації, суспільного виробництва і для природного середовища країни не можна переоцінити;

надмірне антропогенне навантаження, посилене наслідками Чорнобильської катастрофи, порушило природну рівновагу, різко знизило якість водноресурсного потенціалу та спричинило кризовий екологічний стан багатьох територій у басейні Дніпра;

розв'язання комплексної проблеми екологічного оздоровлення басейну Дніпра необхідно здійснювати на якісно новому рівні відповідно до радикальних змін характеру природокористування та стратегії розвитку економіки країни;

результати позитивного розв'язання проблеми матимуть високу екологічну, економічну та соціальну ефективність на національному та міжнародному рівнях;

подальше затягування розв'язання проблеми завдає істотної шкоди природному середовищу, здоров'ю населення та суспільству в цілому;

необхідність концентрації значних сил і ресурсів, довгочасний характер проблеми та її масштабність у зв'язку із значним територіальним ареалом басейну Дніпра зумовлюють очевидну необхідність участі в її розв'язанні більшості областей України, багатьох галузей господарства, громадськості, держав-сусідів -Російської Федерації і Республіки Білорусь, міжнародної спільноти.

Виконання завдань Програми має бути важливою складовою формування та реалізації екологічної політики України на її шляху до сталого розвитку та інтегрування у світове співтовариство.