Оцінка глобального екологічного стану в нинішній час має досить широкий діапазон: від порівняно оптимістичної "необхідно зупинити екологічну кризу", до помірно песимістичної "планета знаходиться на крок до кризи" та вкрай песимістичної "на регіональному рівні мова вже йде про жорстку екологічну катастрофу".
Шляхи вирішення екологічних проблем, стратегія екологічної безпеки та стійкого розвитку все ще залишаються невизначеними. Вважається, що відповідь на ці питання повинна дати наукова концепція екологічної безпеки на базі екологічного моніторингу. Першим етапом на шляху в цьому напрямку має бути саме система збору інформації про стан навколишнього середовища.
В кінці 60-х рр. XX ст. міжнародна спільнота усвідомила, що необхідна координація зусиль зі збору, зберігання та переробки інформації про стан навколишнього середовища. В 1972 р. в Стокгольмі пройшла конференція з охорони навколишнього середовища під егідою ООН, яка прийняла Програму ООН з навколишнього середовища (ШЛЮ), затверджену резолюцією від 15. 12. 72 р. № 2997. У межах зазначеної Програми було розроблено концепцію і програму моніторингу та оцінки стану довкілля. Вперше виникла домовленість про визначення поняття "моніторингу". Вирішено було під моніторингом навколишнього середовища розуміти комплексну систему спостережень, оцінки та прогнозу зміни стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів. Термін з'явився, як додаток до терміну "контроль стану навколишнього природного середовища".
Згідно з "Xартією Міжнародної торгової палати про підприємницькі принципи сталого розвитку" слід постійно стежити за станом довкілля, оцінювати відповідність його показників встановленим вимогам і періодично надавати відповідну інформацію, що можливе лише за умови створення системи моніторингу довкілля.
У Європі діє понад 50 міжнародних угод і директив Європейського Співтовариства, які безпосередньо стосуються питань моніторингу. Міжнародна спільнота приділяє значну увагу питанням моніторингу довкілля. У відповідності з рішеннями четвертої Конференції Міністрів "Довкілля для Європи" (Орхус, 1998 р.) і рекомендаціями Загальноєвропейської наради "Розвиток системи екологічного моніторингу в європейському регіоні" (Москва, 1999 р.) та п'ятої Конференції Міністрів екології "Довкілля для Європи" (Київ, 2003 р.) при ООН створено спеціальну робочу групу з питань моніторингу довкілля. Зазначена робоча група на першому етапі має стати для держав - членів ООН інструментом для розробки рекомендацій та планів дій з питань моніторингу довкілля. На другому етапі основним завданням згаданої групи має стати створення загальноєвропейської системи моніторингу довкілля.
У системі моніторингу реалізуються три специфічні функції: спостереження, оцінка і прогноз. Кінцевою метою екологічного моніторингу є оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарчої діяльності.
Основні задачі екологічного моніторингу:
o спостерігання за станом біосфери;
o оцінка та прогноз її стану;
o визначення ступеню антропогенного впливу на навколишнє середовище;
o виявлення факторів та джерел впливу.
Дані, що характеризують стан природного середовища, отримані в результаті спостережень або прогнозу, повинні оцінюватися в залежності від того, в якій області людської діяльності вони використовуються. Оцінка передбачає, з одного боку - вибір оптимальних умов для людської діяльності, з іншого - визначення існуючих для цього економічних резервів.
Екологічний моніторинг, як науковий напрямок, виник на стику екології, біології, географії, геофізики, геології та інших наук.
