Договір перевезення вантажів залізничним транспортом
Договір залізничного перевезення вантажів є основною формою правового регулювання вантажних перевезень. Це двосторонній, оплатний договір. На відміну від інших договорів, які опосередковують перевізний процес, а саме договір перевезення пасажирів, договір про організацію роботи по забезпеченню перевезень (довгостроковий договір) та інші, які за правовою природою визнаються консенсуальними, є реальним договором.
У цивілістичній літературі договір перевезення віднесено до групи зобов'язань, що опосередковують надання послуг. Стосовно цього потрібно зазначити наступне. Дійсно, мета процесу перевезення полягає в переміщенні вантажів та пасажирів, тобто в наданні таких благ, які невіддільними від діяльності транспорту і можуть споживатися лише в процесі цієї діяльності. Однак, щодо договору перевезення вантажів, такий висновок, на погляд деяких науковців, є спірним. Хоча договори перевезення пасажирів і вантажів начебто однакові за своєю метою, разом із цим мета перевезення пасажирів полягає в наданні послуг, а мета перевезення вантажів - не тільки в наданні послуг, а й (що немалозначно), у продовженні процесу виробництва в межах процесу обороту і для процесу обороту. Іншими словами, не можна розуміти процес перевезення вантажів лише як кінцевий результат роботи транспорту, бо тоді суть договору перевезення вантажів нічим не відрізнятиметься від договору підряду. В юридичній літературі суть договору перевезення вантажів визначається за аналогією з іншими цивільно-правовими договорами або як різновид договору підряду, або договору по наданню послуг.
Істотною особливістю правовідносин, що опосередковують перевезення вантажів залізничним транспортом, є те, що вони фактично розвиваються всередині самої транспортної системи. Саме те, що становить предмет споживання для галузей господарства України, які користуються транспортом, є саме перевезення, тобто єдиний технологічний процес перевезення залізницею.
Договір перевезення вантажів завжди укладається в письмовій формі з дотриманням обов'язкових реквізитів, установлених законодавством
За умови перевезення транспортом загального користування даний договір визнається публічним договором.
За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити доручений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачеві, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Таке поняття договору відрізняється від його визначення в ЦК України, де не зауважено, що доручений вантаж залізниця має доставити в зазначений термін, але це випливає зі загальних положень зобов'язальних правовідносин і у випадку порушення встановленого терміну доставки стає причиною майнової відповідальності залізниці.
Характеристика договору перевезення вантажу залізничним транспортом:
1. Оплатний, оскільки вантажовідправник зобов'язаний сплатити за перевезення встановлену плату.
2. Двосторонній, адже сторони наділені взаємними правами й обов'язками.
3. Реальний, бо вважається укладеним з моменту здавання вантажу транспортній організації для перевезення, чим і відрізняється від договорів про організування перевезень, які є консенсуальними, оскільки укладений з моменту надання договору належної (письмової) форми. Причому угода не передбачає перевезення конкретного вантажу, тому вона не є товарною угодою.
Предметом договору перевезення, незалежно від того, що становить предмет перевезення, є не окремі дії транспортного підприємства, спрямовані на переміщення, а транспортні послуги, тобто послуги з переміщення (транспортування) матеріальних цінностей. Договір перевезення вантажу укладають між собою дві особи - вантажовідправник та перевізник. Оскільки перевезення вантажу характерне тим, що одержувач вантажу зазвичай не відправник, а інша особа (одержувач), то суб'єктами відносин перевезення вантажів стають перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Вантажовідправник - це зазначена в документі на перевезення вантажу (накладній) юридична або фізична особа, яка доручає вантаж залізниці для перевезення.
Вантажоодержувач - особа, наділена правом на отримання вантажу і бере участь у зазначеному договорі. Серед дослідників триває дискусія про правове становище одержувача вантажу: одні вважають його стороною договору, інші - ні.
Сторони договору
Суб'єктами зобов'язань з вантажного перевезення є перевізник і відправник вантажу. Відправником може бути будь-який суб'єкт цивільного права, а перевізником — суб'єкт підприємницької діяльності, наділений правом здійснення перевезень на підставі ліцензії. Вантажоодержувач, що не збігається з відправником, не бере участі в укладенні договору перевезення, проте здобуває права і несе перед перевізником певні обов'язки. В таких випадках вантажоодержувач виступає як особливий суб'єкт зобов'язань з перевезення — третя особа, на користь якої укладено договір перевезення. Договір перевезення вантажу — це договір на користь третьої особи.
Основною ланкою в організації відносин по перевезенню вантажів виступають залізниці. На сьогодні в Україні діють 6 залізниць, повноваження яких, права та обов’язки визначаються Законом "Про залізничний транспорт" та їх статутами. Найважливішою функцією, яку виконують залізниці в процесі залізничного перевезення вантажів є те, що вони виступають стороною в договорі перевезення вантажів.
За змістом ст.ст. 22, 23 Статуту залізниць України стороною в договорі перевезення вантажу є залізниця, але необхідні дії по укладанню таких договорів здійснює залізнична станція. Станція виступає в якості основного оператора (оперативної служби) в організації відносин по перевезенню вантажів і є одним із головних учасників цих відносин, виступаючи в якості законного представника перевізника.
Безпосередніми учасниками організації та здійснення процесу перевезення виступають також інші підприємства і організації залізничного транспорту, які обслуговують цей процес. Ці підприємства і організації є важливими учасниками процесу перевезення, оскільки від кожного з них залежить належне здійснення технології процесу перевезення вантажів.
Слід зазначити: якщо правове становище відправника та залізниці в цілому з'ясоване, то проблема правового становища одержувача не є повністю вирішеною в юридичній літературі. Впродовж багатьох років вона привертала увагу юристів.
Аналізуючи наукові позиції дослідників із цього питання, можна дійти висновку, що всі вони так чи інакше зводяться до двох протилежних тез: на думку одних авторів, одержувач вантажу - це сторона в договорі перевезення; на думку інших - він такою стороною не є.
Деякі автори, наприклад М.К. Александров-Дольник, О.С.Йоффе, С.С.Алексєєв вважають, що відправник і одержувач складають у договорі одну сторону, а залізниця - другу. І.Б.Новицький, М.Є.Ходунов та інші кваліфікують договір про перевезення як договір на користь третьої особи і тим самим виключають можливість визнання одержувача стороною в договорі. Але є автори, які не погоджуються ні з тими, ні з іншими. Аналізуючи точки зору Л.Я.Носко та М.А.Тарасова, не можна не погодитись з ними, по-перше, в тому, що не можна визнати одержувача пасивною особою у відносинах з перевезення вантажів. Він є активною постаттю, і це підтверджується тим, що він має не лише права, але й наділений цілим рядом обов'язків. По-друге, очевидно те, що відправник не є представником одержувача, а, в свою чергу, одержувач безпосередньо не бере участі в укладанні договору, а між тим на нього покладається ряд обов'язків за договором (наприклад, згідно із п.35 Статуту залізниць України одержувач зобов'язаний повністю вивантажити вантаж із вагона і контейнера; очистити зовнішню поверхню кузова вагона від залишків, які її забруднюють; п.47 передбачає, що у разі прибуття вантажу на адресу одержувача, поставка якого не передбачена планом, одержувач зобов'язаний прийняти такий вантаж від станції на відповідальне зберігання; п. 119 встановлено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками вантажоодержувачами вноситься плата; п. 124 зазначає, що вантажовідправник або вантажоодержувач зобов'язані відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу; п. 125 встановлює, що після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач, тощо). По-третє, конструкція тих авторів, які вважають, що відправник та одержувач виступають однією стороною в договорі перевезення, не є задовільною, оскільки ці автори не пояснюють, чому відправник та одержувач, які є однією стороною, мають різні права і обов'язки та несуть неоднакову відповідальність перед перевізником. Враховуючи вищезазначене, на наш погляд, не можна погодитися з тими авторами, які вважають, що договір перевезення вантажу - це договір на користь третьої особи, а також з тими, хто вважає, що відправник і одержувач - це одна сторона цього договору.
Найбільш обґрунтованою є позиція тих учених (Л.Я.Носко, М.А.Тарасов, В.Н.Ізволенський), які наголошують на специфічності договору перевезення вантажів та виділяють його в особливий вид договору, відособлений від інших договорів. Нам імпонує точка зору тих учених, які виділяють договір перевезення вантажів в особливий вид. Це зумовлено, перш за все, тим, що, як уже зазначалося, цей вид договору має особливу мету, по-друге, одержувач є самостійною стороною в договорі перевезення, яка хоч і не бере участі в укладанні договору, але набуває відповідних прав та несе конкретні обов'язки в процесі виконання договору.
