Д. Процедура допуску до навчання 6 страница

директор департаменту вищої освіти

Міністерства освіти і науки України

Шановні учасники семінару!

Користуючись нагодою, що сьогодні тут присутні представники майже сотні вищих навчальних закладів України, науково-педагогічні працівники Тернопільського державного педагогічного університету, хочу привітати вас із початком одного з важливих етапів навчальної діяльності ВНЗ, вступною кампанією, від якої залежить і успіх експерименту, і успіх нашої роботи з реалізації кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Вища освіта України сьогодні знаходиться у специфічних умовах. У 1991-1992 роки, коли розпочалось утвердження вищої освіти України як важливої сфери становлення незалежної держави, освітянський загал ще не був готовий до творення нових норм діяльності, що є надзвичайно складною роботою, і не тільки для нас. Зустрічі з іноземними колегами підтверджують наявність аналогічних проблем і у них через брак відповідних фахівців.

Які ж потреби реформування вищої школи є зараз? Давайте поміркуємо разом. В даний час в Україні є 1009 вищих навчальних закладів, включно 670 технікумів. Якщо брати заклади ІІІ-ІV рівня акредитації, то їх – 330. Аналогів відповідної кількості ВНЗ у світі не існує. Отже, перше завдання – це оптимізація чисельності навчальних закладів. Хіба можна назвати університетом той, де є 500-600 студентів. Хіба можна при такій кількості студентів створити кафедру як науково-навчальний осередок?

Отже, на сьогоднішній день треба об’єднувати університети.

Об’єднання ВНЗ дає економію ресурсів: замість декількох ректорів - один, значно зменшується і кількість проректорів. Створюється потужний осередок науки.

Друге. Міністерство особливо гостру потребу відчуває і в розгортанні новітньої методології вищої освіти. Наприклад, питання фінансування. Державне фінансування є недостатнім. Надійним джерелом фінансових надходжень є платна освіта, але це швидше короткочасне джерело надходжень. Якщо порівняти кількість студентів у державних і платних ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації, то вона відповідно становить 433 тисячі до 203 тисячі осіб. Поміркований прогноз на майбутнє дає співвідношення – 219 тисяч і 46 тисяч осіб. Державне замовлення зростає від 94 тисяч до 132 тисяч осіб за останні роки, тобто кожний рік кількість платників зменшується на 3-5%, а відповідно зменшиться джерело фінансування. Отже, це джерело додаткового фінансування перестає бути домінуючим. І сьогодні вже про це треба думати.

Якщо проаналізувати європейській досвід, то в університетах Європи важливим джерелом надходжень є наука.

На сьогодні в Європі діяльність професора є джерелом надходжень 10 – 100 млн. євро. Університету не вигідно втрачати професора, бо за ним одразу йдуть його студенти зі своїми коштами, а це 100-150 млн. євро.

Витрати на заробітну плату, стипендії, на музичні інструменти, на комп’ютери і т. ін. будуть зростати. Тому треба нам думати, як залучати інші джерела фінансування.

Нині суспільство змінюється і тому є перспектива для гуманітарних вищих навчальних закладів: це розвиток психологічної служби, просвітницької роботи, редакційно-видавнича діяльність. До речі, у внесених змінах до закону «Про вищу освіту» акцентується увага зняття оподатковування з діяльності вузівських друкарень, редакційно-видавничих відділів задля ширшого розповсюдження літератури.

Можливими є й інші джерела фінансування.

Наступне, на що нас спрямовує Болонський процес – це реалізація нових підходів до вступної кампанії. Тому потрібні нові уніфіковані форми відбору талановитих випускників середньої школи до ВНЗ. Минулого року у ВНЗ прийняли 433 тисячі осіб і до технікумів – 100 тисяч осіб, а у цьому році випускників старшої школи має бути 486 тисяч осіб.

У ВНЗ України щорічно на вступну компанію витрачається (мінімум) 10 млн. грн. (екзаменатори, допоміжний персонал т. ін.). Окрім того, працівники залучаються до роботи в період відпусток. Поряд з цим, це додаткове навантаження на дітей.

Наступне, це адаптація переліку напрямів і спеціальностей до потреб ринку. Наш перелік і напрямів, і спеціальностей швидко зростає. Ми звернулися до ВНЗ, щоб у певний спосіб наш перелік був адаптований до європейського класифікатора професій. Це потрібно тому, що вища освіта й різниться тим, що не тільки дає кваліфікацію і забезпечує професією, водночас, вона все більше набуває академічності.

Інколи нам дорікають, що ми випускаємо безробітних.

Але якщо б ми реагували на ринок праці, нам треба було б 2/3 вищих навчальних закладів закрити. Політика держави полягає в тому, щоб підвищити освітній рівень нації.

У розвинутих державах вищу освіту має 40-50% населення. У нас на сьогоднішній день 25%, отож, ще є перспективи розвитку.

Другий фактор: приймаючи молоду людину на 5-тирічний термін навчання, ми фактично знімаємо проблему безробіття. Зі здобуттям вищої освіти змінюються і погляди молодої людини. Вона здатна швидше адаптуватися до ринку праці, бо розвивається успішно післядипломна освіта. Зараз отримання другої освіти визначається як перепідготовка. Сьогодні, на відміну від недавніх часів, можна здобути вищу освіту на базі повної середньої освіти, після 9-го класу як молодші спеціалісти, і на базі молодшого спеціаліста, і на базі бакалавра, і на базі повної вищої освіти. Можливе здобуття вищої освіти із зовсім іншої спеціальності.

Інша справа, що окремі навчальні заклади захопилися підготовкою економістів за один рік, правознавців – за два роки. Тому під час формування обсягів післядипломної освіти треба брати до уваги навчальний план певної спеціальності та виписку чи додаток до диплома з переліком дисциплін, що вивчалися, співставляти їх та здійснювати переважно фахову підготовку.

Мова йде про фахову підготовку, і ось саме тут має спрацювати і кредитно-модульна система, змістові модулі, й т.ін., щоб можна було будувати зміст освіти через навчальний план, як будується будинок із цеглин.

Безперечно сьогодні стримує розвиток системи вищої освіти і планування за традиційними формами тижневе навантаження в вищих навчальних закладах, що становить 36 год. Навіть наприкінці 1980-х років тижневе навантаження для студентів 1-2 курсів становило 28 год., наступних курсів – 24 години.

На цьогорічній колегії жорстко поставлена вимога: тижневе навантаження повинно становити – не більше 28 годин для бакалаврів, для спеціалістів – 24 години, для магістрів – 18 годин.

Величезне аудиторне навантаження на студента адекватно відбивається на навчальному навантаженні викладача. Як наслідок наш викладач позбавлений можливості займатися науковою та іншими видами діяльності, тими, що передбачені нормативними документами. Якщо ж ми не змінимо цього, то про який поступ ми можемо говорити.

Студенти, які виїжджають на навчання за кордон, мають аудиторні заняття три рази на тиждень та надзвичайно великі за обсягом індивідуальні завдання. Дехто відсутність цього у нас мотивує тим, що не маємо недостатньо умов. Але чомусь це зробив педагогічний університет, і це ж не комерційно спроможний вищий навчальний заклад. Отже, потрібні нові технології і тому 2004-2005 навчальний рік оголошено роком новітніх технологій навчання і поштовхом має послужити наш експеримент із реалізації кредитно-модульного навчання.

Зараз ми маємо 91 вищий навчальний заклад, що долучилися до експерименту, надходять інші пропозиції. Але я б хотів застерегти, що треба проводити справжній науковий експеримент, де мають бути визначені завдання, де мають бути очікувані результати, де має бути ефект, не стільки економічний, скільки соціальний, який у перспективі стане економічним.

Є в нас проблеми з літературою. Але більше непокоїть інше: вищі навчальні заклади видають посібники своїх викладачів, які не завжди є відповідної якості. Нам надходять скарги щодо плагіату і т. ін.

Отже, обговорювана проблема надзвичайно складна і в теоретичній, і в практичній площині.

Українська вища освіта має глибокі і хороші традиції. Цим позитивним досвідом треба скористатись. Наша психологія має бути побудована так, щоб, поважаючи іноземне, запропонувати раціональне своє.

Є певна допомога з боку фонду Відродження, інших фондів. Зараз, коли йдуть переговори нашого міністра з міністрами із інших країн, то ми вже не запитуємо в них, вони самі розповідають, а ми пропонуємо. На сьогоднішній день маємо 27 тис. студентів із зарубіжних країн. Наша освіта є привабливою і в питаннях якості. Вона є приваблива і в вартості. І тому треба йти далі, в нас є навіть пропозиції із європейських країн на підготовку фахівців з програмування, з природничо-математичних наук. Вони зацікавлені в нашій фундаментальній науці, в інженерії. Ми провели переговори про підтримку з багатьма міністрами освіти і науки багатьох європейських країн. Нещодавно відбувся семінар на базі національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», на якому були присутні представники різних організацій, у тому числі комітету з Болонського процесу. Ми розраховуємо, що в травні 2005 року відбудеться приєднання до нього України, але це не завершення роботи, а лише її початок. Європа визначилася завершити цей процес аж у 2010 році. Ми повинні вивчати, пропонуючи своє, коли ми станемо учасниками процесу, бо в багатьох країнах не зроблено багато з того, що є в нас. Ми часто говоримо, що нашу освіту треба довести до європейських стандартів. Поки що єдиних стандартів немає, є певні принципи побудови і певні вимоги. І освіта, на відміну від інших галузей, мабуть не буде єдиною, вона буде вибудована на єдиних принципах, з урахуванням тенденцій тієї чи іншої держави. Вибір у нас – Європа, і це однозначна позиція міністерства. В пресі часто з’являється критика на те, що наші фахівці виїдуть за кордон, де вже значна частина їх трудиться, правда, вони працюють не інженерами і лікарями. Потрібно, щоб, отримавши диплом, вони працювали лікарями, інженерами і т. ін. Маємо деякі приклади: викладачі з галицьких вузів працюють професорами в нас і за рубежем, у Польщі викладають успішно, і це нормально, вони є носіями і зарубіжного досвіду, але є і носіями нашого досвіду. Вони є дипломатами, які засвідчують високий рівень вищої освіти України. І тому Болонський процес, це не є уніфікація, це є адаптація нашої вищої освіти до європейських вимог.

Шановні колеги, в нас семінар практичний, тому має бути відверта розмова, бо з першого вересня ми повинні мати вже партитуру, конкретні уявлення про те, як розпочинати цей експеримент, бо перший етап - вивчення, другий етап має бути напрацювання. Тому я звертаюся до членів робочої групи з проханням уважно вислуховувати всіх виступаючих, аналізувати їх пропозиції, щоб у підсумку запропонувати проект документу, який згодом можна буде затвердити у Міністерстві.

Дійсно, сьогодні складно говорити про майбутню структуру процесу. Зараз ми опрацьовуємо питання методологічної відповідності дій до закону «Про вищу освіту». Наприклад, проблема технікумів. Як їх вивести із структури вищих навчальних закладів? Проблематичним є рівень молодшого спеціаліста й неповної вищої освіти. На сьогодні або буде середня професійна освіта, а можливо середня спеціальна, хоча спеціальна в нас уже є. Це освіта для окремих осіб, які мають певні обмеження, обмежені можливості для освіти розумові чи фізичні. Тому це може бути середня професійна освіта. У професійній освіті є первинна кваліфікація, яка надається у технікумах - молодший спеціаліст, і далі йде вища професійна освіта – це бакалавр, магістр. Необхідно переглянути і терміни навчання. Потребує на сьогоднішній день уваги і робочий підхід до рівня магістра, як магістра наукового і магістра практичного спрямування.

Ми зараз розглядаємо зміни до закону «Про вищу освіту». Однак Міністерство обережно підходить до прийняття таких рішень, бо не виправдано здійснювати експерименти з двома з половиною мільйонами студентів.

Раціональна організація вашої роботи дасть нам можливість продуктивно займатись питаннями кредитно-модульної системи. Я вас закликаю до творчої роботи.

Дякую!

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО
ПРОЦЕСУ В УМОВАХ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ
ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

Федір Козак,

проректор з навчальної роботи,

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Приєднання вищих навчальних закладів України до Болонського процесу передбачає реалізацію низки заходів, серед яких чільне місце займає використання в організації навчального процесу методів і форм навчання, які є характерними для європейської зони освіти. При цьому важливо не втратити позитивні здобутки вітчизняної вищої школи.

Упродовж останніх двадцяти років у національному технічному університеті нафти і газу накопичено певний досвід з новацій в організації навчального процесу, який дає можливість сформулювати концептуальні засади з цього питання при прямуванні до Болонського процесу.

Проект графіка навчального процесу на 2004/2005 навчальний рік містить два традиційних семестри (парний і непарний) та літній семестр.

За умови використання у навчальному процесі модульно-рейтингової системи екзаменаційні сесії не проводяться, а семестровий контроль здійснюється під час контрольних тижнів: перший — після закінчення першої половини семестру, другий — по завершенні семестру. Аудиторні заняття протягом контрольних тижнів не проводяться.

Літній семестр матиме тривалість чотири тижні. Його основне призначення — повторне вивчення студентами окремих дисциплін, з яких вони (за шкалою оцінювання знань ECTS) за результатами семестрового контролю отримали 1-34 бали зі 100 можливих. Тобто, такі студенти не будуть відраховуватися з університету по завершенні семестру, як це передбачено чинними сьогодні положеннями, а така міра впливу застосовуватиметься до невстигаючих студентів тільки за результатами літнього семестру. Встигаючі ж студенти у цей час матимуть практику, якщо така передбачена програмою, або будуть займатися науково-дослідною роботою тощо.

Черговим кроком, який наближує навчальний процес до вимог Болонської конвенції, є зменшення кількості навчальних дисциплін, що вивчаються студентами одночасно, до 4-6. Це проілюстровано на прикладі навчального плану напряму 0902 «Інженерна механіка».

Слід зауважити, що така схема організації навчального процесу ускладнює розробку розкладу занять, може створити умови нерівномірності завантаження аудиторними заняттями окремих викладачів.

За умов чинної нормативно-правової бази діяльності вищої школи України викладені засади організації навчального процесу дають можливість, з нашої точки зору, реалізувати декілька основних принципів Болонської конвенції.

ПРОЕКТ ГРАФІКА НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ на 2004-2005 навчальний рік

Непарний семестр 1.09.2004 – 4.01.2005 р.

Канікули: 5.01.2005 – 18.01.2005 р.

Парний семестр 19.01.2005 – 7.06.2005 р.

Літній семестр 8.06.2005 – 5.07.2005 р. (4 тижні)

Повторне вивчення дисциплін навчального плану. Практика, науково-дослідна робота тощо.

До оцінювання знань студентів за шкалою ECTS.

ВИТЯГ

з навчального плану першого курсу напряму 0902 «ІНЖЕНЕРНА МЕХАНІКА»

ПРОПОЗИЦІЇ

щодо організації навчального процесу спеціальностей напряму

0902 «ІНЖЕНЕРНА МЕХАНІКА»

ПЕРШИЙ СЕМЕСТР

Тривалість семестру – 18 тижнів. Два підсеместри:

1) 9 тижнів з 1.09.04 по 2.11.04 р.; 2) 9 тижнів з 5.11.04 по 4.01.05 р.

Контрольні тижні: 27.10.04 – 2.11.04 р.; 29.12.04 – 4.01.05 р.

ДРУГИЙ СЕМЕСТР

СК_і — семестровий контроль знань (е – екзамен; з – залік),

П_і — підсумок поточного контролю знань за рейтинговою системою.

РЕАЛІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ БОЛОНСЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

Анатолій Колот,

проректор з навчальної роботи,

Київський національний економічний університет

Розглядаючи комплекс питань, у який спосіб має здійснюватися імплементація Болонського формату в освітню діяльність в цілому і в освітню діяльність по підготовці фахівців економічного профілю зокрема, хочеться поділитися досвідом Київського національного економічного університету (КНЕУ), нашим баченням щодо реалізації цього завдання.

Варто відзначити, що КНЕУ з перших кроків по приєднанню до Болонського процесу брав і бере активну участь у всіх заходах, що проводяться під егідою Міністерства освіти і науки України, зокрема у діяльності робочої групи. Наш університет є учасником педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу і немало вже зробив в організаційному, методичному та інституціональному плані.

Усю підготовчу роботу по приєднанню до Болонського формату ми розпочали з комплексного порівняльного аналізу системи освіти в провідних європейських університетах та власної системи освітньої діяльності.

Такий порівняльний аналіз з огляду на вимоги Болонської декларації дозволив нам відповісти на принципово важливі питання, а саме:

1) якими є наші конкурентні переваги і в чому вони полягають;

2) де ми не «дотягуємо» до кращих європейських взірців, у чому ми програємо Європі і де не маємо конкурентних переваг;

3) що маємо робити в інституціональному плані (кредити, модулі, інформаційні пакети тощо) та в плані щодо покращення змістових характеристик освітньої діяльності.

Як засвідчили результати аналізу, ми маємо певні конкурентні переваги, зокрема:

- значно кращу гуманітарну підготовку порівняно з багатьма зарубіжними ВНЗ і за будь-яких заходів щодо входження до загальноєвропейського освітнього простору не повинні її втрачати;

- ґрунтовнішою, глибшою, більш предметнішою є фундаментальна підготовка, яка закладає підвалини подальшої міжпрофесійної мобільності, створює передумови для високої конкурентоспроможності не лише на момент випуску фахівців, а й на тривалий час практичної діяльності.

Є й інші конкурентні переваги, але є й потреба удосконалення освітньої діяльності.

Невідповідності з освітою європейського формату залишаються досить суттєвими, тому й заходи щодо імплементації європейського досвіду, гармонізації національної та європейської освіти мають бути і комплексними, і багатими за змістом, і включати одночасно як зміни інституціонального характеру, так і змістового та науково-методичного.

Саме таким за структурою є план заходів по приєднанню до Болонського формату, що затверджений Вченою радою КНЕУ і нині успішно реалізується.

У себе в університеті ми не схильні стверджувати, що де-факто вже повністю доросли до європейських стандартів в освіті і приєднання, про яке йде мова, це справа суто формального характеру. Переконані, що за цілого ряду напрямів ми ще не вписуємося у Болонський процес, а по окремих — до останнього часу навіть здавали позиції, які мали до початку перебудовчих процесів (як це, наприклад, наукова робота).

Ми виходимо з того, що освітня діяльність відповідно до вимог Болонської декларації — це не тільки і не стільки рівні, модулі, експерименти, кредити, рейтинги. Це, перш за все, нова філософія освітньої діяльності, це нові принципи організації навчального процесу, це новий тип відносин між викладачем і студентом, це нові «технології» опанування знань, це унеможливлення репродуктивних методів навчання, це прозорість навчального процесу і ще багато іншого.