Техніко-економічні показники пальових робіт

Тип паль вибирається порівнянням техніко-економічних показників можливих варіантів з обліком усіх конструктивних і виробничих особливостей фундаментів. Для економічної оцінки паль показник ефективності визначають по формулі

а = (С₁ + С₂ ) / (n P)

де С₁ — вартість паль, грн.;

С₂ — вартість пристрою фундаменту до відмітки, вище якої в порівнюваних варіантах конструкції спорудження однакові, грн.;

n — кількість паль на порівнюваній ділянці;

Р — розрахункове навантаження, що допускається, на палю, м.

Найменше значення цього показника говорить про доцільність варіанта пальових фундаментів.

Застосування пальових фундаментів замість стрічкових сприяє скороченню термінів будівництва, зменшує обсяг земляних робіт (до 40%) і здешевлює влаштування підземної частини будинків (до 20%).

При виборі економічно доцільного варіанта комплексної механізації пристрою пальових фундаментів необхідно враховувати витрати на механізацію (включаючи транспорт), витрати праці на обслуговування машин, їх монтаж і демонтаж, укладання і розбирання підкранових колій, економію накладних витрат, одержувану від скорочення термінів провадження робіт, і економію накладних витрат від зниження витрат по заробітній платі.

Техніка безпеки при виробництві пальових робіт

(СНиП III-A. 11—62)

При виробництві пальових робіт найбільша увага приділяється стійкості і міцності копрових установок.

Робочі площадки і сходи установок повинні мати огородження висотою 1 м. Кожен копер варто обладнати звуковою сигналізацією. Перед пуском у дію пальового молота подається звуковий сигнал.

Копровими установками, не обладнаними пристроямидля підтягування і підйому паль, ці операції виконувати забороняється. При перервах у роботі ударний орган установки повинний бути опущений вниз і встановлений на дерев'яний брус.

Іспит паль повинен виконуватися в строгій відповідності з заданою схемою, вказівками в проекті. Устаткування для зрізання паль повинне мати щитки, що обгороджують, у робочого органа; у зоні провадження робіт повинний знаходитися тільки оператор.

Лекція 16

Тема 8. КАМ’ЯНІ РОБОТИ

Загальні дані

Конструкції з природних і штучних кам'яних матеріалів довговічні, міцні, вогнестійкі і морозостійкі. До недоліків кам'яної кладки відноситься висока її трудомісткість і значна вартість (а в деяких видів каменів також значна об'ємна вага і теплопровідність). Менш трудомісткими і більш економічними є крупно розмірні збірні деталі і конструкції.

З кам'яних матеріалів зводять фундаменти і стіни будинків, підпірні стіни, мостові опори й інші спорудження.

Для того щоб кам'яна кладка була міцні і стійкий, камені укладаються на розчині з дотриманням трьох основних правил розрізки кам'яної кладки (мал. 7.1).

1. Шари (ряди) кладки повинні укладатися перпендикулярно діючим силам (навантаженню). Відхилення від перпендикулярності допускаються не більш 15—17°, при більшому куті можливі зрушення і руйнування кладки.

Як видно з мал. 7.1, а, зусилля Р, що діє під кутом а розкладається на дві складові Р sin а і Р cos а. Зусилля Р cos а викликає стиск кладки, зусилля Р sin а — зрушення. Чим більше Рsin а, тим більша загроза зрушення кладки. Р sin д викликає силу тертя Р f cos a (f -коефіцієнт тертя). Стійкість кладки забезпечується за умови, якщо Psina £ Р f cos a або tg a £ f. З іншої сторони коефіцієнт тертя дорівнює tg j — кутатертя каменю по каменю (j =30—35°). Отже, tg a £ tg j; a £ j. З урахуванням запасу міцності (k=2) приймають a £ j / 2=15 - 17 °, a £ 15 - 17 °.

Площини зіткнення одного ряду з іншим, що утворять шари кладки, називаються постелями. У зв'язку з тим, що на кладку стін і стовпів впливає вертикальне навантаження, постелі роблять горизонтальними І (виключення складає кладка арок і зводів).

 

Рис. 7.1. Розрізка кам'яної кладки;

а — схема передачі зусиль (навантаження) на кладку:

б — системи розрізкивкладці; в — перев'язка швів кладки.

2. Усередині кожного ряду кладка повинна бути розрізана двома системами взаємно перпендикулярних площин ІІ і III (швів) нормальних до площини постелі (мал. 7.1, б). Одна система площин рівнобіжна зовнішньої (лицьової) поверхні кладки, інша — перпендикулярна до неї. Відступ від цього правила приводить до утворення клина і виникненню зусиль, що зрушують сусідні камені.

3. У кам'яній кладці потрібно дотримуватися визначеного порядку перев'язки швів у суміжних рядах: камені і шви кожного верхнього ряду повинні бути зрушені стосовно нижнього. У противному випадку можливе утворення окремо стоячих стовпів кладки, виникнення тріщин і руйнування кладки.

На мал. 7.1, в показана лицьова площина однорядної цегельної кладки з перев'язкою швів у чверть цегли.

Найбільш розповсюдженими різновидами кам'яної кладки є бутова, бутобетонна і цегляна. Кладка стін із дрібних блоків обробленого природного каменю аналогічна цегляній.

Бутове мурування

Бутове мурування застосовується в основному при зведенні фундаментів. При цьому використовують природний рваний або постелистий камінь (вапняк, піщаник, доломіт). Постелистий, більш високоякісний камінь, має дві приблизно рівнобіжні площини, рваний — неправильну форму. Марки каменю застосовують від 25 до 1000 і вище, марки розчину—410, 25, 50, 75, 100, 150, 200, 300. Для фундаментів у вологих ґрунтах застосовують цементні розчини, для фундаментів у сухих ґрунтах — змішані (складні): цементно-глиняні, цементно-вапнякові.

Розрізняють кілька способів бутового мурування: «під затоку»» «під лопатку», «під скобу».

Спосіб «під затоку» (мал. 7.2, а) застосовують при зведенні слабонавантажених фундаментів шириною 0,6 м і менш і глибиною 0.5—1,25 м. У траншеях зі стрімкими стінками на вирівняну основу укладають шар щебеню товщиною 10 см, потім насухо — ряд постелистого буту висотою 20—30 см більшою постіллю вниз. Покладений ряд каменів ущільнюють. Порожнечі між каменями заповнюють спочатку щебенем (розщебенювання), потім заливають рідким розчином так, щоб на каменях зверху залишався шар товщиною приблизно 10 см. Після цього укладають новий ряд каменів, що також заливають розчином і т.д. Перев'язка швів при цьому способі строго не дотримується. Кладку «під затоку» виконують у розпір стінок траншей.

 

Рис. 7.2. Способи виконання бутового мурування:

а — «під затоку»; б — «під лопатку»; в — «під скобу»: 1 — щебінь; 2 — розчин; 3 — бутовий камінь; 4 — шнур-причалка; 5 — рамка-шаблон; 6-контур кладки; 7— скоба.

 

Спосіб «під лопатку» (мал. 7.2, б) дозволяє робити кладкубільш високої якості. У цьому випадку кладку виконуютьпо шнуру (причалку) горизонтальними рядами товщиноюдо 0.25 м з перев'язкою швів і ретельним розщебінюванням. На 1 м³ кладки потрібно близько 0,37 м³ розчину.

Кожен новий камінь укладають у підготовлену постіль зі свіжовкладеного розчину. Розчини, особливо в горизонтальних швах, є пружними прокладками, що зм'якшують нерівномірність передачі навантажень. Розчин застосовують пластичний з осіданням конуса 5—9 см, розстеляють розчин ковшем-лопатою Мальцева. Спочатку кладуть камені лицьових сторін, зовнішньої і внутрішній, так звані верстові ряди, потім - забутку в проміжку між ними. Безпосереднє стикання каменів без розчину не допускається, тому що це знижує міцність кладки. Якщо бутові стрічкові фундаменти мають у перетині східчасту форму, то для зручності провадження робіт уздовж фронту кладки попередньо встановлюють кілька дерев'яних рамок-шаблонів необхідної форми, по яких потім натягають шнури-причалки. При відсутності шаблонів у місцях перетинання стін попередньо кладуть маякові камені. По них натягають причалки, за допомогою яких визначають лицьові площини стіни, горизонтальність і товщину ряду. Товщина рядів може бути неоднаковою, але в межах кожного ряду вона повинна бути постійною. Товщина швів не повинна перевищувати 15 мм.

Спосіб «під скобу» (мал. 7.2, в) забезпечує найбільш високу якість робіт, але вимагає великих витрат праці. За допомогою скоби (шаблона) -дерев'яної дощечки Г-подібної форми, яким вимірюють висоту каменів і рядів кладки, забезпечується однакова висота в осях рядів кладки (25—30 см). Кладка виконується з перев'язкою швів, розщебінюванням, підготовкою постелі з розчину перед укладанням каменів. Однак відходів каменю в цьому випадку більше через необхідність більш ретельного добору (калібрування) по висоті й осколки каменів.

Для підвищення якості бутового мурування її ущільнюють поверхневим вібратором. При цьому попередньо розстеляють шар розчину товщиною 4—6 см, що у процесі вібрації заповнює пори і щілини кладки. Бутові мурування в окремих випадках можуть виконуватися в сполученні з цегельної, наприклад, для обрамлення віконних і дверних прорізів, для одержання гладкої поверхні стіни або для облицювання. Шви не оштукатурених лицьових поверхонь бутового мурування обробляються й ущільнюються розшивкою (див. мал. 7.4, г).

Довжина фронту робіт однієї ланки робітників (розмір ділянки) залежить від чисельності ланки: не менш 4 м при ланці з двох чоловік, 6 із трьох, 12 з п'яти.

Бутобетонна кладка

Бутобетонна кладка виконується при влаштуванні фундаментів пошарово з застосуванням опалубки і вібрування. Бутобетон складається з бетону і бутового каменю. Спочатку укладають шар бетонної суміші товщиною 0,2 м, потім камені з проміжками 4—6 см так, щоб вони до половини покривалися бетонною сумішшю. Після цього новий шар бетонної суміші і т.д. Камені в поперечнику не повинні перевищувати 30 см і 1/3 ширини фундаменту.

Бутовий камінь варто укладати в свіжо вкладену бетонну суміш, тому перерви в роботі роблять після укладання каменю. Робочі шви утворять за допомогою додаткових щитів опалубки. У плані робочі шви не повинні збігатися, тому їхній часто роблять уступами (по висоті). При поновленні роботи опалубний щит знімають, поверхню старого бетону зачищають сталевою щіткою або змочують розчином сульфітно-спиртової барди. У жарку погоду бутобетонполивають водою, укривають рогожею.

Бутобетонна кладка менш трудомістка, чим бутова, виконується швидше, однак витрата цементу більше.

Цегляна кладка

Цегла випускається різних марок. У будівництві в якості стінового матеріалу найбільше часто застосовують глиняна цегла звичайна пластичного або напівсухого пресування обпалена (червона), а також силікатна, виготовлена з піску і вапна і пропарена в автоклавах (біла). Крім цього застосовуються й інші види цегли: щілинна, дірчаста, пориста, трепельна, жужільна і ін.

Одинарна цегла має розміри 65х120х250 мм, модульна 88х120х250 мм, полуторна 103х120х250 мм. Верхня і нижня великі площини називаються постелями, менші бічні — ложками, торці цегли (65 х 120 мм ) — тичками, ребра — усенками.

У залежності від виходу на лицьову поверхню кладки тичків або ложків ряди цегельної кладки називаються тичковими або ложковими (мал. 7.3). У цегельній кладці товщиною в 1,5 цегли (38 см) або 2.5 цегли (64 см) мають місце змішані ряди, тобто з однієї сторони стіни виходять ложки, з іншого боку - тички. Ряди цеглин, що виходять на лицьові поверхні кладки, називають верстами. Версти можуть бути внутрішні, утворюючі внутрішню площину стіни, і зовнішні, вихідні на фасад будинку. Цеглини між верстами називають забуткою. Для зовнішніх верст, що утворять фасад будинку або споруди, варто використовувати цеглу правильної форми, виставляючи назовні його кращу сторону, або застосовувати спеціальну лицьову цеглу. Подовжні і поперечні вертикальні шви кладки мають товщину 8—15 мм (у середньому 10 мм), тому товщина стіни в 2 цегли складає 250+250+10=510 мм. Горизонтальні шви мають товщину 8—15 мм (у середньому по висоті поверху 12 мм), тому висоту ряду цегельної кладки вважають рівної 65+12=77 мм і 88+12=100 мм, 103+12=115 мм. Через 77, 100 і 115 мм розмічають порядовки.

Існують 2 основні системи перев'язки швів при цегляній кладці стін: однорядна і багаторядна. Однорядна кладка утвориться шляхом чергування ложкових і тичкових рядів через один ряд і зрушення одного ряду щодо іншого на 1/4 цегли (див. мал. 7.3, а, б). Поперечні шви виходять наскрізними. Усі подовжні і поперечні шви одного ряду перекриваються цеглинами вишележачого ряду.

При багаторядній кладці п'ять ложкових рядів перекриваються шостим тичковим (див. мал. 7.3, в). Шви ложкових рядів перекриваються в подовжньому напрямку вищележачим поруч.

 

Рис. 7.3. Цегельна кладка стін:

а - однорядна в 2 цегли; б - однорядна в 1,5 цегли; 1 - тичковаверста; 2 – те ж ложкова; в - багаторядна (цифрами показаний порядок укладання цеглини):

I—V— ложковіряди; VI — тичковий ряд.

 

При багаторядній кладці п'ять ложкових рядів перекриваються шостим тичковим (див. мал. 7.3, в). Шви ложкових рядів перекриваються в подовжньому напрямку вищележачим поруч.

Однорядна кладка проста у виконанні і більш міцна. Недоліками є необхідність заготівлі й укладання трьохчетверок для зміщення рядів на 1/4, більше число цеглин для верст і менше для забутки. Остання обставина підвищує трудомісткість, тому що версти виконувати сутужніше, ніж забутку. До недоліків відносять також малу площу (плече) обпирання верхньої цегли на нижній (1/4), у результатічогоіноді з'являються тріщини по розчині (шву).

У багаторядній кладці переважають ложкові ряди, тому приймання кладки тривалий час повторюються, виробництво кладки полегшується і прискорюється.

Однак при багаторядній кладці в перетині утвориться значний обсяг незв'язаних між собою верст і забуток, тому що в поперечному напрямку перев'язка здійснюється через п'ять рядів. Застосування багаторядної кладки не обмежено нормами, однак цей недолік варто враховувати, тому що навесні при відтаванні замерзлого розчину кладки можливі розшарування і витріскування стіни або її частини.

При зведенні стовпів і вузьких (шириною не більш 1 м) простінків застосовують трьохрядную кладку, у якій три ряди ложкові, четвертий — тичковий.

При кладці стін з полуторної (або модульної) цегли може застосовуватися чотирирядна перев'язка, у якій чотири ряди ложкових, п'ятий — тичковий.

Для цегельної кладки застосовуються контрольно-вимірювальні (складаний метр, сталева рулетка, правило, рівень, схил і косинець) і виробничі (кельма, молоток-кірочка, ківш-лопата і розшивка) інструменти (мал. 7.4, а, б, у, г).

Як інвентарні пристосування застосовуються шнур-причалка для додання прямолінійності і горизонтальності рядам кладки, скоба Огаркова або порядовки для закріплення причалки (мал. 7.4, д, е, ж).

До основних технологічних вимог, запропонованих до цегельної кладки, відносяться: своєчасне поливання цегли, рівномірність кладки по висоті будинків вертикальність стін і кутів і горизонтальність рядів. Перед початком кладки, а потім періодично в процесі зведення стін, кути будинку і місця перетинання стін нівелюють для

Рис. 7.4. Інструменти і пристосування для кам'яної кладки:

а — комбінована кельма; б-ківш-лопата Мальцева; в — молоток-кірочка; г — розшивка; д — причалка; е — скоба Огаркова для кріплення причалки: ж — металева порядовка Ширкова; 1 — цегельна кладка: 2 - стійка зі сталевого куточка; 3 — вирізи по висоті рядів кладки; 4 — шнур; 5 — хомут з гальмовим гаком: 6 - затискні болти; 7 — скоби для кріплення порядовки; 8 — цвяхи; 9 — причальна дощечка.

 

виявлення і наступного усунення перекосів.

Процес кладки складається з ряду операцій: натягування причалки, розстелення розчину і подача цегли на стіну, кладка зовнішньої версти, кладка внутрішньої версти і забутки. Крім цього, необхідно перевіряти правильність кладки, розшивати шви, колоти і підтісувати цеглини, перелопачувати розчин. Складну частину роботи виконує майстер-муляр, просту — підсобний робітник. Цегельні стіни складної конструкції, а також стіни малої товщини зводять ланки з двох людей («двійки»). Стіни більш простої конструкції або значної товщини можуть виконувати ланки, що складаються з трьох-п'яти чоловік («трійки», «четвірки» чи «п'ятірки»). У тих випадках, коли конструкції стін, що викладаються, міняються по складності і товщині, ланки мулярів з чотирьох і п'яти чоловік розділяються на «двійки» чи «двійки» і «трійки».

У ланці «двійка» муляр 4 розряду укладає зовнішню, а потім внутрішню версти і контролює правильність кладки. Інші операції виконує підсобний робітник, переміщаючись попереду, розстеляючи розчин і розкладаючи цеглу. При роботі «трійкою» у ланку вводиться ще один підсобний робітник.

У ланці «четвірка» два кваліфікованих муляри (високої і середньої кваліфікації) укладають цеглу відповідно в зовнішню і внутрішню версти, два підручних виконують інший обсяг робіт.

Ланка «п'ятірка» складається з мулярів 4 і 3 розрядів і трьох підсобних робітників, причому перший муляр веде зовнішню версту, другий — внутрішню, підсобні робітники виконують інші операції.

Ділянка (фронт) робіт, вимірювана відрізком стіни в межах якого веде кладку ланка мулярів протягом зміни, називається ділянкою. Границі ділянки призначаються з урахуванням складності кладки, чисельності ланки, товщини стіни і зручності провадження робіт.

Укладати цеглини в зовнішню і внутрішню версти й одночасно заповнювати шви розчином робітник може з кельмою або без неї — кладка впритиск і вприжим (мал. 7.5).

При кладці впритиск робітник загрібає розчин для утворення вертикального шва ребром нахиленої цегли. Вмуляра вільні обидві руки, тому він може одночасно укласти дві цегли, у результаті чого підвищується продуктивність праці.

Укладаючи цеглини по одному вприжим, розчин для вертикального шва загрібають кельмою, притискаючи його до покладеного раніше цеглі, слідом присувають нова цегла, що займає місце кельми.

Різновидом прийому кладки впритиск є прийом впритиск з підрізуванням, що застосовується для кладки стін з повними швами. У цьому випадку вичавлений розчин зі шва підрізається кельмою.

 

Рис. 7.5. Прийоми цегельної кладки:

а — впритиск; б — вприжим; 1 - розчин; 2 — цегла, що укладається; 3 - кельма.

 

Якщо передбачена штукатурка стін, шви залишають не заповненими, тобто розчин не доходить до лицьової сторони стіни на 15 мм, у стовпах — на 10 мм. Така кладка називається впустошовку.

Для кладки стін з перекриттів споруджуваного будинку застосовують підмости; при зведенні стін одноповерхових промислових будинків і різних споруд, у яких перекриття відсутні,— риштування.

Звичайно поверх споруджуваних будинків або цивільних будинків, у залежності від його висоти і типу наявного риштування, розчленовують по висоті на три, рідше — два яруси. Кладку нижнього ярусу ведуть з перекриття до висоти 1,2 м. Вище 1,2 м (16 рядів кладки) продуктивність праці і якість кладки різко знижується. Тому ставлять підмости, з яких ведуть кладку другого ярусу. При наявності третього ярусу підмости нарощують. Блокові і панельні підмости, що переставляються кранами зі захватки на захватку і з поверху на поверх, витиснули збірно-розбірні, котрі переставлялися вручну, і застосовуються лише в малоповерховому будівництві.

Блокові підмости мають просторову ґратчасту металеву конструкцію з дерев'яним настилом і поручнями, а також петлями для підйому їх краном. Для кладки третього ярусу один блок ставиться на іншій (мал. 7.5, а). Ширина риштування 2.9. висота 1.2. довжина до 5—5.7 м по розмірі кімнат.

Шарнірно-панельні підмости з трикутними відкидними опорами не вимагають нарощування. Для збільшення висоти підмости піднімають, повертають опори навколо шарнірів і закріплюють у новому положенні (мал. 7.5, б).

У промисловому будівництві широко застосовують безболтові трубчасті риштування і струнні риштування (мал. 7.6).

Рис. 7.6. Підмости для цегляної кладки:

а — схема установки блокового риштування; б — шарнірно-панельні підмости; 1 — стіна; 2— робоче місце муляра (ширина 0,6—0,7 м); 3 — зона матеріалів (ширина 1— 1,2 м), 4— блокові підмости для кладки II ярусу; 5— те ж, для кладки III ярусу.

 

Трубчасті риштування складаються з вертикальних стійок, горизонтальних розпірок (ригелів) і настилу, причому для безпеки в риштування повинно бути два настили — робочий і (на метр — півтора нижче) захисний. Риштування прості по конструкції, тому їх можна швидко розбирати. У процесі збірки верхня стійка вставляється в патрубок нижньої. Трубчасті розпірки (ригелі) мають П-подібну форму і свої кінці вставляються в патрубки, приварені до стійок. Трубчасті риштування кріпляться скрутками з дроту діаметром 4—6 мм до каркаса будинку або цегляної кладки в процесі зведення стіни і нарощуються в міру збільшення її висоти. Стійки риштування розташовують одна від іншої на відстані 2 м.

Рис. 7.7. Риштування для кам'яної кладки:

а - безболтові трубчасті; б — струнні підвісні риштування; 1-стійка риштування; 2— ригель риштування; 3 - цегляна стіна; 4 – каркас будинку; 5 — робочий настил; 6 - захисний настил; 7 — струни: 8-консолі.

 

Струнні риштування підвішуються до інвентарних кронштейнів, закріплених у риштування верхньої частини колони каркаса. Для збільшення стійкості кронштейни скріплюють між собою прогонами, розташованими уздовж лінії стіни.На кронштейнах попарно підвішують і надійно закріплюють струни. Струни виконані з круглої сталі діаметром 19 мм, складаються із секцій (ланок) довжиною 3 м, які між собою скріплені карабінами. У струнах передбачені петлі для прогонів, на прогонах закріплюють дощатий настил. Міцність кожної струни попередньо перевіряється.

Після збірки риштування будь-якої конструкції виконується їх перевірка спеціальною комісією, що відповідає за безпеку робіт. Перевіряють загальну міцність і стійкість конструкції, всі вузли, прогони (відсутність сучків тріщин, гниття), кріплення настилу і поручнів, заземлення, громозахист, відповідно до вимог СНиП III-A. 11—62 «Техніка безпеки в будівництві». Застосовують також катучі риштування, трубчасті риштування, що скріплюються хомутами, і ін.

Цегляну кладку варто вести потоковим методом. Захватки приблизно рівної трудомісткості членуються на ділянки. Кожен поверх, як правило, поділяють на дві захватки. На першій захватці мулярі ведуть кладку і ярусу, на другій — заготовлюється цегла. Потім мулярі виконують кладку на другій захватці, на першій — установлюють підмости, заготовлюють цеглу і т.д. Монтаж конструкцій виконується в дві або три зміни.

Кладку на кожній захватці можна вести на висоту всього поверху. При цьому будинок у плані також поділяють на дві захватки, однак мулярі переходять на другу захватку після закінчення кладки поверху на першій. Установлюють підмости і заготовлюють цеглу інші робітники в другу чи третю зміну. Такий спосіб зручний, якщо границею захватки є осадочний шов і не потрібно оформляти перерву в кладці у виді так званої штраби на усю висоту поверху.

Можливе застосування трьохзахватної схеми цегляної кладки. Тоді на першій захватці ведуть кладку, на другий — заготівлю цегли, на третій — установлюють підмости. Трьохзахватна схема застосовується, коли установка риштовання і заготівля цегли вимагають великих трудових витрат.

На беззахватній (кільцевій) схемі кладку веде ланка з 6 чоловік: зовнішню версту — кваліфікований муляр і підручний, слідом дві пари — внутрішню версту і забутку. Такий спосіб зручний при зведенні будинків з невеликою кількістю поперечних стін, наприклад, складів. У житлових будинках у місцях перетинання стін приходиться залишати численні штраби у виді випусків цеглин зі стіни для сполучення наступної кладки внутрішніх стін з раніше викладеної, що знижує ефективність застосування такої схеми.

Правильна організація кам'яної кладки повинна забезпечувати гарну якість і безпеку робіт, високу продуктивність праці в мулярів і інших робітників, максимальне використання баштових та інших кранів за часом і вантажопідйомністю, дострокову здачу будинку в експлуатацію.

Цегляна кладка стін при зведенні будинку є ведучим процесом, вона впливає на темпи виконання інших процесів, і її організації приділяється велика увага.

При складанні технологічної карти виробництва цегляної кладки поверху визначають трудомісткість кладки Q, тривалість робіт Т і кількість робітників у бригаді N. Трудомісткість кладки визначається множенням обсягу робіт V на норму часу Н_тим. Для кладки, неоднорідної по складності, трудомісткість визначається сумою трудових витрат кладки різного виду.

Тривалість кладки поверху при відомому складі бригади мулярів визначається з урахуванням коефіцієнта перевиконання норм к_п по формулі

Т = Q / N k_п

По цій формулі можна також визначити кількість робітників у бригаді при заданій тривалості кладки.

Потім визначається змінна продуктивність крана і встановлюється необхідна кількість кранів.

Трьох- і чотирьохсекційні цегляні будинки звичайно зводять за допомогою одного крана. На будівництві будинків з великою кількістю секцій можуть працювати два крани. Вантажопідйомність і висота підйому гака крана повинні забезпечити підйом будь-якого збірного залізобетонного елемента, піддона з цеглою або бадді (бункера) з розчином у будь-яке місце споруджуваного будинку.

При трьохзмінній роботі баштового крана в першу і другу зміни ведуть цегляну кладку, у третю - підготовляють фронт робіт для першої зміни і монтують збірні залізобетонні конструкції і панельні перегородки.

Організація цегляної кладки значно спрощується, якщо сполучають професії (наприклад, муляра і монтажника), а також при зведенні будинку комплексною бригадою, що складається з мулярів, монтажників і транспортного робітників.

Існують кілька способів доставки цегли з цегельних заводів на робочі місця мулярів. Найбільш раціонально транспортувати цеглу на піддонах. Для стійкості при транспортуванні цегла укладається на піддон «ялинкою». Навантаження на заводі і розвантаження на об'єкті таких пакетів здійснюються за допомогою інвентарного футляра — контейнера. Оснащення для навантаження і доставки цегли на піддонах пакетним способом уніфіковані ЦНІІМТП. У комплект входять: піддон розміром 520х1030 мм, навантажувальне захоплення грейферного типу для роботи на заводі і трьохстіночний футляр на один чи два пакети в залежності від вантажопідйомності крана і міцності риштовання.

Розчини для цегельної кладки транспортують до об'єкта в основному автосамоскидами, на об'єкт - будівельними кранами. Розчин перевантажують у зоні дії баштового крана з автосамоскидів у металеві розчинні ящики, поставлені поруч на невелику бетонну чи асфальтову прийомну площадку. Потім завантажені ящики за допомогою Н-подібної траверси краном подають на робоче місце. Для кращого використання крана ящики піднімають гірляндою по 3—4 шухляди (один під іншим).

Крім цього, розчин може подаватися в роздавальних бункерах (баддях) і вивантажуватися в розчинні ящики на робочих місцях або транспортуватися по трубах за допомогою розчинонасосів або установок М. С. Марчукова.

Лекція 17