Продуктивність процесорів у різних додатках

Процесори Intel

На сьогоднішній день на ринку присутні три сімейства процесорів Intel –

Sandy Bridge,

Ivy Bridge і

Sandy Bridge-E.

Перші два встановлюються в процесорний роз’єм Socket LGA1155, для Intel Sandy Bridge-E передбачене роз’єм Socket LGA2011. Давайте спочатку розберемося з архітектурою самих процесорів Intel, а потім вже поговоримо і про процесорні роз’єми.

Друге покоління Intel Sandy Bridge є більш старим, але саме в ньому відбувся революційний стрибок у розвитку процесорів Intel. В першу чергу, звичайно ж, мова іде про об'єднання на одному кристалі обчислювальних блоків, графічного ядра і системного агента, що включає контролери пам'яті та шини PCI Express. До того ж більші зміни торкнулися і самої архітектури. Так, тут з'явилася кеш-пам'ять нульового рівня L0, або як її ще називають, кеш декодованих мікрооперацій, що дозволяє збільшити продуктивність і енергоефективність (про це буде детально обговорено на наступних заняттях).

Другою значною зміною є відмова від звичайної перехресної топології, коли кожне ядро мало своє власне підключення до загальної кеш-пам'яті (L3), на користь кільцевої міжкомпонентної шини. Продуктивність кільцевої шини оцінюється на рівні 96 Гбайт/с на з'єднання при тактовій частоті 3 ГГц, що фактично в чотири рази перевищує показники процесорів Intel попереднього покоління. Крім того, це спрощує розведення і значно поліпшує можливості масштабування. Тобто фактично інженери компанії одержали технологію, за допомогою якої спрощується метод нарощування кількості ядер у процесорі.

Вдосконалювалася і кеш-пам'ять третього рівня L3 (Last Level Cache), яка тепер працює на частоті процесорних ядер. При цьому кеш-пам'ять L3 розбита на рівноправні сегменти об'ємом 2 МБ, кожний з яких закріплений за своїм ядром. Але в архітектурі Intel Sandy Bridge кеш-пам'ять L3 розподілена не тільки між процесорними ядрами, але, завдяки кільцевій шині, також між графічним ядром і системним агентом, що знову ж, позитивно позначається на швидкості роботи компонентів процесора. Особливо це актуально для вбудованого графічного ядра, яке в ролі відеопам'яті використовує «повільну» оперативну пам'ять DDR3.

Оскильки ми згадали про вбудовану графіку, то, мабуть, варто розповісти про неї більш детально. У процесорах Intel Sandy Bridge застосовуються відеоядра Intel HD Graphics 2000/3000. Між собою вони вирізняються кількістю виконавчих модулів: у молодшій версії Intel HD Graphics 2000 їх шість, у старшій Intel HD Graphics 3000 - дванадцять. Таким чином, теоретично різниця в піковій швидкодії Intel HD Graphics 3000 і 2000 може доходити до двох разів.

Якщо ж порівнювати графіку Intel HD Graphics 2000/3000 з попереднім поколінням, то бачимо, що практично нічого не змінилося. З нововведень можна відзначити підтримку DirectX 10.1, OpenGL 3.0, апаратне транскодування відео різних форматів за допомогою технології QuickSync, поява можливості передачі стереозображення за допомогою HDMI 1.4 на пристрій відображення для перегляду Blu-Ray 3D, авторазгін ядра до частоти 1350 МГц. Фактично збільшення швидкодії графіки Intel HD Graphics 2000/3000 стало можливим завдяки зміні загальної архітектури процесора.

Закінчуючи опис архітектури Intel Sandy Bridge, хочеться згадати про ще одне дуже серйозне нововведення, якому більшість не надають особливого значення. Мова іде про впровадження набору інструкцій AVX (Advanced Vector Extensions), який працює з 256-бітовими векторними операціями і потенційно здатний помітно прискорити роботу з різного роду даними. Згідно заяві компанії Intel, швидкість роботи деяких алгоритмів з використанням нового набору інструкцій AVX може збільшитися на 90%. Так що, черга тільки за розробниками програмного забезпечення.

Ми приділили стільки уваги аналізу мікроархітектури Intel Sandy Bridge недаремно. Справа в тому, що наступне покоління процесорів Intel Ivy Bridge використовує практично ту ж саму архітектуру, лише з незначними вдосконаленнями. Нагадаємо, що випуск поколінь процесорів Intel здійснюється по, так званій, схемі «тік-так». На «тік» здійснюється перехід на новий техпроцес без зміни архітектури, а на «так» - зміна архітектури.

Така стратегія в Intel спостерігається протягом вже декількох років, і, схоже, компанія не збирається від неї відмовлятися. Випуск процесорів Intel Ivy Bridge потрапив на «тік», тобто відбувся перехід з 32-нм техпроцесу на 22-нм техпроцес. Але відмінності між Intel Sandy Bridge і Intel Ivy Bridge, нехай невеликі, але все-таки, є. В першу чергу це стосується вбудованого відеоядра. Щоб краще зрозуміти, про що мова іде, давайте глянемо на фотографії кристалів обох процесорів.

На першому знімку представлений кристал 4-ядерного процесора сімейства Intel Sandy Bridge, а на другому - 4-ядерного процесора сімейства Intel Ivy Bridge. Обидві фотографії зроблені в однаковому масштабі. Як бачимо, відеоядро в Intel Ivy Bridge, яке одержало назву Intel HD Graphics 4000, збільшилося в розмірах. Тепер воно нараховує шістнадцять виконавчих модулів, замість дванадцяти в Intel Sandy Bridge. Крім того, до версії 2.0 оновилося апаратне перекодування відео QuickSync, що повинно демонструвати подвоєну швидкість роботи, додалася підтримка бібліотек DirectX 11, OpenGL 3.1, OpenCL 1.1 (цього разу — апаратна, а не емуляція на x 86-ядрах), роздільна здатність до 4096×4096, а також можливість виводу зображення на три екрани.

Збільшилася і загальна кількість використовуваних транзисторів. У самої складної версії чіпа Intel Sandy Bridge налічувалося 995 млн. транзисторів при площі кристала 216 кв. мм., тоді як у Intel Ivy Bridge - 1,4 млрд. транзисторів при площі кристала 160 кв. мм.

Зменшення площі кристала зіграло злий жарт з новими процесорами. Незважаючи на багатообіцяючу енергоефективність 22-нм техпроцесу, гріються вони досить сильно. Як наслідок, розгінний потенціал в Intel Ivy Bridge вийшов не такий великий, як у Intel Sandy Bridge. Дійсно, менша площа кристала дозволяє розсіювати пропорційно меншу кількість енергії, тому що питома теплопровідність кремнію на одиницю перетину не змінилася.

Процесор Intel Sandy Bridge з знятою теплорозподільною кришкою

Процесор Intel Ivy Bridge з знятою теплорозподільною кришкою

Другою причиною підвищеного нагрівання є використання для контакту кристала з кришкою процесора термоінтерфейса з меншою теплопровідністю. На даних фотографіях добре помітно, що в Intel Sandy Bridge застосовується безфлюсова пайка металу, а в Intel Ivy Bridge - термопаста. Причому, як пізніше з'ясували оверклокери, термопаста далеко не кращої якості. Єдине розумне пояснення такої ситуації - економія при виробництві. Але, справедливості заради варто відзначити, що на штатних частотах температура процесора Intel Ivy Bridge залишається в межах норми, підвищене нагрівання спостерігається тільки при розгоні.

Якщо розглядати зміни в архітектурі процесора, то, як ми вже казали вище, їх практично не спостерігається. Звичайно, є вдосконалення на рівні регістрів, а також прискорення виконання деяких операцій. Ми вважаємо, що їх простий перелік навряд чи буде цікавий більшості читачів, оскільки не цікава низькорівнева структура роботи процесора. Тому лише відзначимо, що в більшості випадків приріст у швидкодії процесора сімейства Intel Ivy Bridge є, а ось наскільки він великий і як помітний у конкретних додатках, ви зможете довідатися з другої частини статті.

Розглянуті вище процесори Intel Sandy Bridge і Intel Ivy Bridge є масовими рішеннями, тому що переважно саме вони встановлюються на платформи Intel. Але в модельному ряді Intel є сімейство процесорів Sandy Bridge-E (під Socket LGA2011), яке можна охарактеризувати не інакше як «топ-рівень» або «екстрим рівень». Технічні характеристики процесорів Sandy Bridge-E ріднять їх, скоріше з серверними моделями, ніж з настільними. Хоча, якщо глянути на архітектуру Intel Sandy Bridge-E, то це все той же Intel Sandy Bridge, щоправда, з деякими доробками.

Основна відмінність полягає у відсутності вбудованого відеоядра. Чесно кажучи, у процесорі такого рівня воно і не особливо потрібно. Дійсно, купуючи CPU вартістю 350 - 1000 доларів, навряд чи у користувача не найдеться грошей на дискретну відеокарту. Збільшився і об'єм кеш-пам'яті третього рівня L3. У старших 6-ядерних моделях він може досягати 15 МБ, тоді як в «звичайних топових» Intel Core i7 всього лише 8 МБ. І останньою істотною відмінністю є наявність у Intel Sandy Bridge-E 4-канального контролера пам'яті, тоді як всі процесори під роз’єм Intel LGA1155 підтримують тільки 2-канальну пам'ять.

Все це позначилося на розмірах кристала і самого процесора зокрема. Всі моделі CPU Intel Sandy Bridge-E використовують однаковий кристал, розміром 434 кв. мм., що складається з 2,27 мільярда транзисторів. Для порівняння, 4-ядерні моделі Sandy Bridge складаються з 995 мільйонів транзисторів і їх розмір - 216 кв. мм., у той час, як 4-ядерні CPU Ivy Bridge містять у собі більше 1,4 мільярди транзисторів, а їх розмір становить 160 кв. мм.

Головним недоліком процесорів Intel Sandy Bridge-E є збільшений тепловий пакет. У старшій 6-ядерній моделі він дорівнює 150 Вт. Але, знову ж, віриться з труднощами, що у користувачів, що віддають перевагу платформі Intel LGA2011, не найдеться зайвих 50-80 доларів на гарний процесорний кулер.

Процесори AMD

У порівнянні з Intel у компанії AMD спостерігається трохи інша стратегія розвитку в галузі процесорів. Так, тут прослідковується чіткий поділ модельного ряду на дві частини: з інтегрованим відеоядром і без. Сукупність процесорних роз’ємів також більш різноманітно - Socket AM3, Socket AM3+, Socket FM1, Socket FM2. Перед більш детальним аналізом кожного сімейства CPU, одразу варто відзначити, що у компанії AMD немає аналога процесорам Intel Sandy Bridge-E (Socket LGA2011) у плані продуктивності. Тобто при складанні екстремального комп'ютера топ-рівня у користувача просто немає альтернативи платформі Socket LGA2011.

Зате в масовому сегменті ринку у AMD є досить багато моделей. Почнемо аналіз модельного ряду AMD з процесорів без вбудованого відеоядра. На сьогоднішній день цьому критерію відповідають дві платформи: Socket AM3 і Socket AM3+. Процесори під роз’єм Socket AM3 по комп'ютерним міркам з'явилися досить давно, ще на початку 2009 року, як відповідь першому поколінню CPU Intel Core i7/i5/i3. Потрібно визнати, що відповідь в AMD вийшов досить відчутним, як у плані вартості, так і продуктивності. Недарма ж ці процесори ще продаються і сьогодні, у той час як перше покоління Intel Core i7/i5/i3 повністю зникло з прилавків крамниць, поступившись місцем Intel Sandy Bridge / Ivy Bridge.

Завдяки платформі Socket AM3 компанія AMD зробила великий крок вперед у розвитку процесорів. В першу чергу відбувся повністю перехід на новий 45-нм техпроцес (колись використовувався 65-нм). Це дозволило помітно збільшити кількість транзисторів (з 450 до 758 мільйонів), разом з тим зменшивши площу кристала з 285 кв. мм до 258 кв. мм. У «топових» моделей був збільшений об'єм кеш-пам'яті третього рівня L3 з 2 МБ до 6 МБ, правда вона як і раніше залишалася загальною для всіх ядер. Також додалася підтримка пам'яті DDR3, збільшилася тактова частота, було покращене пророкування розгалужень і оптимізоване виконання деяких інструкцій.

Все це дозволило значно збільшити продуктивність процесорів, побудованих на архітектурі K10.5, у порівнянні з попереднім поколінням CPU. До того ж впровадження меншого техпроцесу і використання вдосконаленої технології енергозбереження Cool'n'Quiet 3.0 позитивним чином позначилося на енергоспоживанні процесора, як у роботі, так і у простої. Це в свою чергу, збільшило його розгінний потенціал.

Крім того, інтерес з боку оверклокерів і простих користувачів до платформи Socket AM3 підсилився після випусків триядерних моделей. Мало того, що такі процесори самі по собі мають відмінний показник у плані «ціна/можливості», так ще завжди є ймовірність вдало розблокувати 4-е ядро та досконале безкоштовно одержати більшу продуктивність. Плюс в обмеженому об'ємі випускалися 2-ядерні моделі, які можна було перетворити в 4-ядерні, а також 1-ядерні, що мають друге сховане ядро.

Ще одним не менш важливим фактором, що вплинув на таку популярність процесорів з архітектурою K10.5, була їх більша «апгрейдопринадність». Вони без проблем (у деяких випадках після простого оновлення BIOS) працюють на платформах Socket AM2+/ Socket AM3 / Socket AM3+. Це дало користувачам можливість поступово поліпшувати своє «залізо», а не одразу змінювати всю систему при черговому апгрейде.

Але з випуском 6-ядерних AMD Phenom II X6, потенціал процесорів сімейства K10.5 був фактично вичерпаний. Наступним кроком у розвитку платформи Socket AM3 стала поява платформи Socket AM3+ і нових процесорів під неї.

На сьогоднішній день під роз’єм Socket AM3+ на ринку представлені процесори з двома типами архітектури: Bulldozer і Piledriver. Причому з технологічної точки зору саме архітектура Bulldozer для компанії AMD стала більшим кроком вперед, а Piledriver, по суті, являє собою просто трохи покращену версію Bulldozer. Чи не правда це дуже нагадує ситуацію з виходом процесорів Intel поколінь Sandy Bridge / Ivy Bridge? Але давайте про все по черзі.

Процесори AMD Zambezi (кодова назва CPU, заснованих на архітектурі Bulldozer) виконані вже по 32-нм техпроцесу, який на даний момент є самим прогресивним для компанії AMD. Інженери вирішили відмовитися від самостійних ядер, на користь двоядерних модулів. До складу такого модуля входять два обчислювальні блоки x86 з загальними ресурсами, такими як блок попередньої вибірки, декодер інструкцій, FPU і кеш-пам'ять другого рівня L2 (по 2 МБ на модуль). Таке технічне рішення дозволило зменшити кількість транзисторів, використовуваних для ефективної роботи одного ядра. До того ж зменшилася площа кристала і його енергоспоживання. Як наслідок всього цього, у модельному ряді Zambezi з'явилися 4-, 6- і 8-ядерні процесори. Причому, у компанії AMD одразу ж заявили, що 2-ядерний модуль забезпечить 80% продуктивності двох повноцінних ядер. Здавалося б, у процесорів Intel немає шансів, тим більше, що і коштують AMD Zambezi дешевше ніж аналоги у конкурента.

Але перші результати одразу ж показали, що заяви представників AMD на рахунок продуктивності були, м'яко кажучи, занадто оптимістичними. Два ядра Bulldozer працювали як одне повноцінне Intel Sany Bridge і то не у всіх додатках. «Топовий» 8-ядерний AMD FX-8150 програвав по продуктивності 4-ядерному Intel i5-2500K, причому навіть у таких завданнях, де, здавалася б, більша кількість ядер повинна зіграти свою роль.

Також були розчаровані і геймери. Майже у всіх іграх (особливо сучасних) системи на основі процесорів Intel показували на 30-50% FPS (кадрів за секунду) більше, ніж порівнянні за вартістю аналоги від AMD. В інженерних розрахунках двоядерні модулі також проявили себе не кращим чином. Навіть «діди» AMD Phenom II X4 965 BE і AMD Phenom II X6 1045T у різних CAD-додатках не особливо відстають від AMD Zambezi.

Але якщо забути на хвилиночку про результати тестів, то інженерами була виконана дійсно велика робота. Крім нових двоядерних модулів всі процесори AMD Zambezi обзавелися кеш-пам'яттю третього рівня L3 об'ємом 8 МБ, підтримкою модулів пам'яті DDR3-1866 у двоканальному режимі, технологією динамічного розгону TurboCore. Також була впроваджена підтримка інструкцій AVX, SSE 4.2 і AES-NI і додані власні набори FMA4 і XOP. Але як вже було сказано вище, все це не принесло бажаного результату.

По ідеї, ситуація повинна була змінитися з виходом процесорів AMD Vishera (кодова назва для процесорів, викогнаних по архітектурі Piledriver), які надійшли в продаж буквально два-три місяці назад. Але чуда не сталося, можна сказати навіть навпаки. Приріст швидкодії в 10% у порівнянні з попереднім поколінням AMD Zambezi - це явно не те, на що розраховували шанувальники торговельної марки AMD. Крім того, ніяких кардинальних змін в архітектурі не відбулося. Так, були додані нові інструкції F16C і FMA3, так, збільшилася швидкість виконання якихось базових операцій. Але все це навряд чи можна назвати таким голосним словосполученням як «нова архітектура», скоріше відбулася оптимізація колишньої архітектури.

У тієї ж Intel поява сімейства CPU Ivy Bridge було значно більшим проривом з технічної точки зору, оскільки крім приросту продуктивності був здійснений перехід на менший техпроцес. На фоні цього випуск процесорів AMD Vishera виглядає блякло.

Хоча не варто передчасно «ховати» компанію AMD. Не будемо забувати, що процесори AMD Zambezi і AMD Vishera коштують дешевше, ніж схожі по технічним характеристикам моделі з табору конкурентів. Ціна - саме той фактор, який найчастіше може стати вирішальним при виборі комп'ютера, особливо в нашій країні. Якщо звернутися до статті «Вибір компьютера. Зима 2013», то очевидно, що на основі платформи Socket AM3/AM3+ можна скласти цілком конкурентоспроможну конфігурацію middle-end класу.

Також до масових рішень можна віднести і серії гібридних процесорів (APU) AMD Llano і AMD Trinity під роз’єм Socket FM1 і Socket FM2 відповідно. Основна відмінність концепції APU від CPU - розміщення на одному кристалі крім обчислювальних блоків потужного вбудованого відеоядра і північного мосту.

Спочатку розглянемо архітектуру Lynx (на ній засновані APU Llano). Як бачимо, ідея розмістити на одному кристалі обчислювальні ядра, північний міст і графічний процесор - не нова. Схожа схема застосовується і в Intel Sandy Bridge, з тою лише різницею, що під інтегровану графіку в AMD Llano приділяється більше транзисторів.

Особливо даний факт стає помітним, якщо глянути на знімок кристала процесора AMD Llano. Дійсно, досить більшу його частину займає графічний процесор. Архітектура обчислювальної частини APU AMD Llano сильно нагадує ту, що використовувалася в процесорах під платформу Socket AM3, особливо що стосується ядер. Але є і відмінності - в AMD Llano повністю прибрана кеш-пам'ять третього рівня L3, зате трохи збільшена кеш-пам'ять другого рівня L2 (1 МБ на ядро). Скажемо прямо - далеко не рівноцінна заміна, яка в майбутньому позначилася на швидкодії процесора. Швидше за все, на цей крок AMD довелося піти саме для забезпечення належної компактності обчислювальної частини нового процесора.

Як би компанія AMD не рекламувала гібридний процесор AMD Llano, але змусити користувачів відмовитися від зовнішнього відеоприскорювача не змогла. Вбудоване відеоядро, хоч і обганяло своїх інтегрованих конкурентів, але до дискретної відеокарти в плані продуктивності йому було ще дуже далеко.

Зовсім недавно відбувся вихід другого покоління гібридних процесорів Trinity, які засновані на самій передовій архітектурі AMD - Piledriver. Архітектуру Piledriver ми описували трохи вище, тому більш детально розглянемо тільки інтегровану графіку. Відзначимо лише, що, як і в APU Llano, в APU Trinity відсутня кеш-пам'ять третього рівня L3, що знову ж сильно позначилося на продуктивності в порівнянні з повноцінними процесорами AMD Vishera. Відеоядро APU Trinity ще трохи збільшилося в розмірах і тепер займає половину площі кристала. Також додалася повноцінна підтримка DirectX 11, OpenCL 1.1 і DirectСompute 11. Крім того, завдяки використанню технології Eyefinity є можливість підключення чотирьох пристроїв виводу зображення. Ну і нарешті, найголовніше, на чому неодноразово акцентують увагу представники компанії AMD - режим Dual Graphics, що дозволяє об'єднати потужності інтегрованого і дискретного відео. Але реальна користь від такого режиму невелика, оскільки і приріст продуктивності від його застосування мінімальний, і підтримується він тільки з застарілим поколінням графічних процесорів AMD Radeon HD 6000-ї серії (і то ще не з усіма моделями).

Але, в остаточному підсумку - все це однаково не дозволяє наблизитися до швидкодії дискретних відеоадаптерів. Адже ефективність відео визначається не тільки кількістю графічних «движків», текстурних/растрових блоків, але і частотою роботи відеопроцесора і швидкістю пам'яті. Нагадаємо, що в останньому випадку використовується порівняно повільна DDR3, у той час як на більшості сучасних відеоприскорювачах - GDDR5. Хоча, для тих, кому не потрібна краса Battlefield 3 або Far Cry 3, а спектр ігор обмежується всесвітом World of Warcraft, Lineage II, Starcraft 2 і іншими схожими продуктами, то гібридні процесори підійдуть як най краще. Особливо якщо дивитися з погляду кінцевої вартості комп'ютера.

Також на ринку присутні і версії процесорів AMD Llano і AMD Trinity з відключеним відеоядром. Коштують вони порівняно недорого і можуть бути використані в бюджетних системах. Одразу обмовимося, що розблокувати відеоядро не можливо.

Продуктивність процесорів у різних додатках

У другій частині статті ми подивимося, які результати показують процесори в тих або інших завданнях, щоб більш обґрунтовано зробити рекомендації. Мабуть, спочатку потрібно сказати декілька слів про представлені тут таблиці і графіку. У них фігурують тільки ті процесори, які можна знайти в українському роздробі, причому не в одиничному екземплярі. Звичайно, дістати результати продуктивності абсолютно всіх моделей немає можливості, але і тих, що є, цілком вистачить, щоб визначити загальну тенденцію, яка склалася на ринку процесорів.

Ми відмовилися від чисто синтетичних тестів, таких PCMark, wPrime чи SuperPi, тому що вони хоч і найбільш об'єктивні, але найменш зв'язані з роботою реальних додатків. Навряд чи багато звичайних користувачів оцінить, що його процесор зміг порахувати число Pi з точністю до 1000-го знака на пару сотих секунди швидше, ныж інший. А ось те, що відео кодується на 10% швидше або в грі кількість FPS (кадрів за секунду) зросло на 20%, ми упевнены, набагато більше зацікавить читача.

Всього було виділено шість різних груп завдань:

· робота в тривимірних додатках;

· робота в додатках, де задіяні математичні і інженерні розрахунки;

· упаковка і розпакування даних;

· робота в графічних пакетах;

· кодування відео;

· ігри.

Також для процесорів з вбудованим відеоядром представлений окремий графік, де демонструються порівняльні можливості інтегрованої графіки.

У ролі так званого «нульового рівня» був обраний процесор Intel Pentium Dual-Core G620. На сьогоднішній день це досить популярна модель, яка може забезпечити більш-менш комфортну роботу в сучасних додатках. На жаль, але одноядерні Intel Celeron G440 або AMD Sempron 145 уже ніяк «не тягнуть» на цю роль і годяться тільки для офісних «друкарських машинок».

Крім приросту продуктивності процесора, немаловажним фактором є і його ціна. Тому графіки складалися таким чином, щоб продемонструвати залежність приросту продуктивності від ціни. Це дозволить вибрати оптимальний процесор для тих або інших завдань при мінімальних витратах.

Відзначимо також, що тут зазначена усереднена вартість по всій Україні, у вашому регіоні ціна може трохи відрізнятися в той чи інший бік. Спочатку приводимо зведену таблицю всіх результатів, починаючи з робочих завдань, а потім вже ті ж дані будуть подані у вигляді графіків.

Модель процесора	Приріст продуктивності	Ціна, дол
в 3 D-додатках, %	при математичних і інженерних розрахунках, %	при упаковці і розпакуванні даних, %	у графічних пакетах, %	при кодуванні відео, %
Процесори Intel
Celeron G460	-57.1	-37.2	-37.2	-41.1	-55.3
Celeron G440	-70.1	-50.4	-47.9	-51.9	-68.2
Celeron G550	-3.9	-3.9	-7.4	-1.6	-2.4
Celeron G540	-7.8	-7.0	-10.7	-5.4	-5.9
Pentium Dual-Core G840	+7.8	+7.0	+6.6	+7.8	+7.1
Pentium Dual-Core G620	0.0	0.0	0.0	0.0	0.0
Pentium Dual-Core G640	+7.8	+4.7	+4.1	+7.0	+5.9
Pentium Dual-Core G870	+18.2	+17.1	+14.9	+19.4	+17.6
Core i3-2100	+46.8	+17.1	+18.2	+26.4	+37.6
Core i3-2120	+55.8	+26.4	+24.8	+34.1	+45.9
Core i3-3220	+61.0	+31.8	+27.3	+40.3	+54.1
Core i3-3240	+66.2	+34.9	+28.9	+45.7	+60.0
Core i5-3330	+135.1	+33.3	+38.0	+51.2	+111.8
Core i5-3450	+158.4	+47.3	+49.6	+68.2	+131.8
Core i3-2130	+61.0	+29.5	+27.3	+38.8	+49.4
Core i5-3470	+164.9	+50.4	+52.9	+73.6	+135.3
Core i5-2300	+110.4	+17.8	+24.8	+33.3	+89.4
Core i5-3550	+172.7	+53.5	+55.4	+77.5	+142.4
Core i5-2500	+154.5	+45.0	+51.2	+65.9	+109.4
Core i5-3570K	+180.5	+58.1	+62.8	+82.9	+148.2
Core i7-3770	+251.9	+62.0	+80.2	+95.3	+162.4
Core i7-3820	+236.4	+53.5	+75.2	+84.5	+149.4
Core i7-2600	+223.4	+50.4	+68.6	+79.1	+135.3
Core i7-3930K	+346.8	+57.4	+89.3	+95.3	+180.0
Core i7-3960X	+363.6	+62.0	+98.3	+100.0	+191.8
Core i7-3970X	+371.4	+65.9	+108.3	+103.1	+198.8
Процесори AMD
Sempron 145	-62.3	-34.9	-34.7	-43.4	-62.4
A4-3300	-33.8	-30.2	-27.3	-35.7	-34.1
A4-3400	-28.6	-25.6	-23.1	-31.0	-29.4
Athlon II X2 270	-14.3	-14.7	-14.0	-21.7	-16.5
A4-5300	-29.9	-20.2	-7.4	-15.5	-24.7
A6-3500	-7.8	-28.7	-19.0	-31.8	-16.5
A6-5400K	-24.7	-12.4	-0.8	-10.1	-20.0
Athlon II X4 740	+31.2	-4.7	+12.4	+7.0	+30.6
A6-3650	+42.9	-17.8	-6.6	-11.6	+27.1
Athlon II X4 651	+61.0	-8.5	+2.5	-1.6	+40.0
Athlon II X4 750K	+39.0	+1.6	+19.0	+14.0	+38.8
A6-3670K	+48.1	-15.5	-4.1	-8.5	+30.6
A8-3850	+55.8	-11.6	0.0	-3.9	+36.5
Phenom II X4 955 BE	+71.4	-3.1	+12.4	+2.3	+42.4
A8-3870K	+61.0	-8.5	+2.5	-1.6	+40.0
FX-4200	+35.1	-6.2	+24.8	+3.9	+40.0
Phenom II X6 1045T	+105.2	+7.0	+22.3	+14.0	+56.5
FX-4100	+31.2	-7.8	+24.0	+1.6	+31.8
A8-5500	+31.2	-6.2	+13.2	+3.9	+29.4
FX-4130	+36.4	-7.0	+18.2	+3.9	+35.3
A8-5600K	+45.5	+0.8	+17.4	+14.7	+43.5
FX-6100	+64.9	-3.1	+30.6	+10.9	+56.5
FX-4300	+53.2	+4.7	+33.1	+20.2	+48.2
A10-5700	+39.0	-1.6	+17.4	+10.9	+36.5
A10-5800K	+51.9	+3.9	+24.0	+19.4	+49.4
FX-6200	+85.7	+3.1	+37.2	+20.2	+76.5
FX-6300	+92.2	+10.1	+46.3	+33.3	+74.1
FX-8120	+87.0	+0.8	+38.8	+19.4	+70.6
FX-8150	+119.5	+8.5	+48.8	+31.0	+97.6
FX-8350	+157.1	+20.2	+63.6	+51.2	+118.8

Робота в 3D-редакторах

До найбільш популярних тривимірних пакетів належать Autodesk 3DS Max, Autodesk Maya і Lightwave. У цьому випадку враховувалася швидкість фінального рендерінгу сцен, так що, по ідеї, процесори з більшою кількістю ядер повинні показувати кращі результати. Але це ствердження слушне, тільки в тому випадку, якби всі процесори використовували приблизно однакову архітектуру.

Якщо розглядати ціновий сегмент до 150 доларів, процесори від AMD по показнику «продуктивність/ціна» помітно краще своїх конкурентів. Особливо хочеться виділити гібридні процесори з відключеним відеоядром AMD Athlon II X4 651 і AMD Athlon II X4 750K, які при вартості близько 80 доларів показують приріст в 40-60% у порівнянні з Intel Pentium Dual-Core G620 (надалі ми це уточнення будемо опускати, оскільки всі процесори порівнюються саме з Intel Pentium Dual-Core G620). Для порівняння Intel Core i3-3220 показує такий же приріст (на рівні 60%), але коштує помітно дорожче - 124 долара.

Як і раніше результати, що видаються, показують «діди» AMD Phenom II X4 955 AMD Phenom II X6 1045T. Останній взагалі можна вважати кращим вибором у ціновому діапазоні до 150 доларів, при вартості в 107 доларів він має приріст продуктивності в 105%.

Якщо розглядати ціновий сегмент 150 - 350 доларів, то позиції AMD вже не такі впевнені, як у попередньому випадку. Процесори Intel Core i5-3ххх складають гідну конкуренцію «топовому» AMD FX-8350. Але ось, що стосується моделей з серії Intel i7-xxxx, то в даному сегменті компанія AMD нічого їм протиставити не може. Відзначимо також, що молодший процесор під платформу Socket LGA2011 Intel Core i7-3820 з погляду продуктивності поступається Intel Core i7-3770 (Socket LGA1155).

Старші моделі під платформу Socket LGA2011 прогнозоване показали помітно кращий результат. Щоправда, виправданість покупки «топових» Intel Core i7-3960Х и Intel Core i7-3970Х за понад 1000 доларів викликає більші сумніви. Оскільки Intel Core i7-3930K має тільки трохи нижче продуктивність, зате коштує на 400 доларів менше.