Елліністичний період досяг свого піку, починає розвиватися література латинською мовою. По суті - такі ж стадії розвитку, але вона більш пізня, тому запозичено дуже багато рис і відкриттів грецької культури. Існує феномен вторинності.
Життя римської громади відмінне від грецького. Греки становили щільну етнічну групу еллінів, а римляни був оточений іншими племенами. Тому - постійна боротьба за виживання, один час вони були під владою етрусків. Етруски взаємодіяли з римлянами. Крім них були інші племена й грецькі колонії - Сицилія. Життя було побудоване за принципом військової громади. У греків було більше можливостей розвивати культуру. Навіть життя було підлегле воєнній дії. Римляни не створили розгалуженої міфології – їх міфи примітивні. Вірили в добрі й злі сили - нуміни. У Римі були цілі армії різних жерців.
Релігія перетворюється в технічну підмогу до життя суспільства. Кінцева форма молитов do ut des (даю, щоб ти дав). Життя громади й родини тяжіє над релігіями. Явна перевага державного перед релігією.
Тільки коли римляни почали завоювання Греції, вони почали пристосовувати свою релігійну систему під грецьку. Були деякі боги, які не мали аналогів у римлян - Аполлон так і залишився. Були властиво римські боги - Янус, бог початку й кінця. Звідси - січень. Особливе місце займав Марс (Арес) - почесніший, ніж у Греції. Особливий бог Квірин - заступник римської громади й зборів.
Власні міфи. Насамперед римський міф, створений, щоб обґрунтувати право римлян на завоювання інших народів. Він дуже розгалужений - давав можливості з'єднати грецьку й римську релігії, обґрунтувати перевагу. Він оповідає про Ромула й Рема - іноді вони називаються нащадками Енея, іноді дітьми Марса. Вони повинні бути загинути. Але їх пожаліли, поклали в кошик, пустили по ріці. Вовчиця вигодувала їхнім молоком, потім їх підібрав пастух. Вони виростають, починають державотворення.
Герої грецької міфології жили у віддалені міфічні часи. А герої римлян були набагато ближчі. Вони обожнювали своїх предків. Добрі й злі сили були ніби присутні постійно. Божки - лари й манни - допомагали в повсякденному житті. Героями ставали предки, що жили за покоління або за два. Релігія древніх римлян втрачає космогонічний, містичний ореол.
Вторинність для культури характерна взагалі, наприклад, перед римлянами в момент створення вже були зразки літератури, скульптури й т.д. Можна вибирати, що запозичити. Трагедію не запозичили, а історію, лірику, комедії взяли. У Греції література розвивалася поступально, послідовно. У Римі всі жанри з'явилися одночасно. Позитивне: ці жанри взаємно доповнювали один одного. З іншого боку, римляни могли відкинути те, що заважало їм, наприклад, хор, пов'язаний з культом Діоніса. У римлян Вакх не так важливий, немає трагічного філософського підтексту.
Періодизація більш проста, аніж грецька, не наповнена таким змістом, як у Греції. Строки розвитку були коротше, сама історія теж.
1 період (докласичний) - середина 3 століття до н.е. - 80-і до н.е. Запекла громадянська війна.
2 період (класичний). Пов'язаний із кризою поліса, з кінцем республіки, з періодом правління принцепса Августа. Принцепс - перший серед рівних, правління - принципат. 80-і роки до н.е. - 14 рік н.е. Творчість Вергілія, Горація, Цицерона, Овідія.
3 період (післекласичний). 14 - 476.
Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культуриСтародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.
Вступ
Кожен період в історії світової культури по-своєму цінний. Алі не випадково особливу роль відводять античній культурі. І література, і мистецтво, і драматургія, і філософія античного світу стали відправною точкою в розвитку всієї подальшої культури. Мистецтво античного світу вперше по-справжньому відкрило й оспівало людину, зробило її мірою всіх мов, пізнало її як прекрасний і довершений феномен природи.
Римська історія становить заключну ланку древньої історії Середземномор'я. Вивчення історії римської культури дає змогу зрозуміти закономірності розвитку багатьох соціальних та культурних феноменів, робить можливим більш ґрунтовний підхід до вивчення й розуміння сьогоднішніх соціальних і культурних процесів.
