Ця технологія передбачає два етапи в професійній діяльності педагога – це етап проектування й етап реалізації проекту в навчальному процесі.
Етап проектування навчального процесу зосереджений на освоєнні технологічних приписань і процедур по конструюванню так називаної технологічної карти. У технологічній карті представлені параметри навчального процесу, що забезпечують успіх навчання.
До цих параметрів автор відносить: цілепокладання, діагностику, дозування домашніх завдань, логічну структуру проекту і корекцію.
Головне завдання педагога полягає в тому, щоб спроектувати цілі навчання. Загальна дидактична мета поєднує в собі від 2 до 5 мікро цілей. Мікро цілі формулюються у вигляді: «знати», «уміти», «розуміти», «мати представлення», «уміти давати характеристику».
Важливим параметром є діагностика. У технології діагностика – це встановлення факту досягнення (недосягнення) конкретної мікро цілі. Діагностика проводиться в письмовому виді (не більше 10 хвилин). Основним її методом виступає перевірочна робота із чотирьох завдань. Два перших завдання – це рівень стандарту. Успішне їх виконання свідчить про відповідність даного учня (студента) державним вимогам стандарту «задовільно». Їх зобов'язані виконувати всі учні. Третє завдання – це рівень «добре». Четверте завдання – це рівень «відмінно».
Не менш значимо і такий параметр як дозування домашніх завдань. Дозування його визначається на основі результатів діагностики. Дозування домашнього завдання повинне бути сфальцьоване на зміст діагностики. Тільки при такому підході проектування самостійної діяльності учнів стане цілеспрямованим і буде ліквідоване перевантаження навчальними завданнями.
Логічна структура проекту являє собою ланцюжок уроків, які розбиваються на групи по числу мікро цілей. Кожна з таких цілей – це якась група уроків, на яких вирішуються навчальні завдання й реалізується програма розвитку мислення, пам'яті, мови, уваги, уяви, інтересу та ін.
Учні, які не впоралися із завданнями першого рівня, повинні взяти участь у корекційній роботі. У проекті вчитель повинен передбачити не тільки весь процес навчання, але й ті труднощі, які можуть мати місце при досягненні поставлених цілей, типові помилки й конкретні шляхи виведення учня на рівень стандарту (67).
Технологія Д’яченко
Автор в основу дидактичної технології поклав принцип співробітництва, що визначає всю структуру організації навчальної роботи. Співробітництво припускає різновіковий склад навчальних колективів.
У запропонованій автором технології навчання виділяються наступні основні компоненти:
· виклад нового матеріалу за опорним конспектом. Причому виклад нового матеріалу повинен бути дворазовим. Робота проходить у парі навчаючого з навчаючим;
· той, кого навчають, переписує опорний конспект, одержуючи роз'яснення у навчаючого. Питання по опорним сигналам конспекту ставляться обома сторонами: і тим, кого навчають і тим, хто навчає;
· той, кого навчають, читає відповідний текст підручника і шукає відповіді на питання, викладені в програмі-запитальнику, що відповідають всім досліджуваним темам. Кожному питанню по певній темі відповідають вправи, виконання яких забезпечує глибину й міцність теоретичних знань;
· відповідає своєму навчаючому на питання по досліджуваній темі або розділу курсу. Той, хто навчає перевіряє його готовність виступити в ролі навчаючого стосовно того учня, який слідує за ним, а також готовність до виконання практичних вправ і рішенню задач;
· самостійно виконує вправи по темах, зазначеним в опорних конспектах, але можливі й консультації у педагога по виниклих питаннях;
· навчаючий здійснює перевірку виконаних завдань навчаючим, звіряючи отримані відповіді по своїх зошитах і, вимагаючи пояснень, якщо якесь рішення не збігається;
· контрольна робота або усна перевірка, проведена вчителем, після вивчення великого розділу, або залік. До вивчення нової теми переходять тільки ті учні, які одержали за контрольну роботу тільки 4 і 5. При одержанні більш низьких результатів учні одержують додаткові завдання й повторно пишуть контрольну роботу або усно здають залік;
· учні, які випереджають своїх однолітків за результатами, одержують можливість зайнятися різного роду теоретичними роботами. В основному це творчі роботи, які стимулюють інтелектуальний і духовний розвиток учнів;
· повторення всього навчального курсу по підручнику. Перехресна перевірка учнями один одного із всіх питань програми-запитальника. При повторенні їм пропонуються нові види вправ більш складного характеру й в основному комплексного змісту;
· безпосередня підготовка до іспиту. Час іспиту не регламентовано. Його здають у міру готовності й засвоєнні навчального матеріалу в будь-який час року;
· іспити приймає постійно діюча комісія, головою якої є директор (або завуч школи) і членами – два вчителі фахівця. Ділова обстановка, нічого показного. Учня запитують ґрунтовно. Переводяться на наступний курс тільки ті, хто одержав оцінки «5» або «4».
Здавши іспит і офіційно переведені в наступний клас, учні виконують після екзаменаційне завдання: готовлять до іспиту одного або двох черговиків. Виконання такого завдання дозволяє поглибити свої знання, активно повторити вивчений матеріал, формувати здатність до здійснення добрих справ.
Дана технологія припускає наявність комунікативної культури як у педагогів, так і в учнів, без якої неможливе співробітництво в системі «учитель – учень», учень – учні» (67).
