Поняття та характеристика екологічно небезпечної діяльності у сфері транспорту

Національне законодавство визначає транспорт як сукупність механічних засобів перевезень, виробничо-технологічного комплексу, організацій і підприємств, призначених для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученнях і надання інших транспортних послуг усім споживачам, які здійснюються на автомобільному, залізничному, повітряному, морському, річковому, міському електротранспорті та трубопровідному транспорті [12].

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року встановлює вимоги екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів і установок, які повинні виконуватися підприємствами, установами, організаціями, що здійснюють: 1) проектування; 2) виробництво; 3) експлуатацію, 4) обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок і 5) виробництво і постачання пального. У межах виконання таких обов'язків суб'єкти, що здійснюють діяльність на транспорті зобов'язані: по-перше, розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів; по-друге, переходити на менш токсичні види енергії й пального; по-третє, додержуватися режиму експлуатації транспортних засобів; по-четверте, здійснювати інші заходи, спрямовані на запобігання і зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин; по-п'яте, додержуватися встановлених рівнів фізичних впливів (ч.1 ст. 56 цього Закону). Водночас, керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту (ст. 33 Закону) [9].

Законом України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 року (в редакції закону від 21 червня 2001 р.) встановлені вимоги щодо нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; визначені спеціальні заходи щодо відвернення і зменшення забруднення атмосферного повітря викидами транспортних та інших пересувних засобів і установок та впливу їх фізичних факторів, зокрема, переведення транспортних та інших пересувних засобів і установок на менш токсичні види палива; раціональне планування та забудова населених пунктів з дотриманням нормативно визначеної відстані до транспортних шляхів (встановлення санітарно-захисних зон); поліпшення стану утримання транспортних шляхів і вуличного покриття і т. ін. [10].

Закон України "Про транспорт" також встановлює єдині для всіх типів транспорту вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту при використанні земель спеціальної категорії та лісових смуг навколо магістральних доріг, безпеки при перевезенні вантажів, організації роботи транспорту у надзвичайних умовах тощо. Більш детально дані положення розкриваються в Законах України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 року [15]; "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року [16]; "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року (в редакції Закону від 23 лютого 2006 року) [19]; Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 року [11] та Кодексом торгівельного мореплавства України від 9 грудня 1994 року [7].

Природоресурсним законодавством України вимагається встановлення санітарно-захисних зон навколо земель транспорту, встановлення спеціальних екологічних вимог до охорони водних ресурсів, які можуть використовуватися для потреб річкового та морського транспорту, засобів захисту атмосферного повітря від впливу на нього пересувних джерел. Так, Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року визначається спеціальна категорія земель для цих потреб, особливостями режиму якої є встановлення зон зі специфічними умовами її використання з метою зменшення негативного впливу транспорту на інші категорії земель (глава 13, ст. 67 - 74 Кодексу) [4]. Крім того, рядом статей даного Кодексу встановлені вимоги щодо охорони земель від забруднення небезпечними речовинами (ст. 167 Кодексу), здійснення стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості забруднених ґрунтів (ст. 165 Кодексу) тощо.

Водний кодекс України від 6 червня 1995 року встановлює єдині для всіх типів морського і річкового транспорту вимоги щодо користування водними об'єктами для потреб водного транспорту (ст. 67 Кодексу); з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон, що складають землі водного фонду, виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги тощо (ст. 88 - 90 Кодексу) [3].

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554 "Про затвердження Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку", до таких видів діяльності та об'єктів в транспортній галузі віднесено лише машинобудування, автозаправні станції (п.4 постанови); будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, автовокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів (п. 16 постанови).

Постанова Верховної Ради України "Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" від 5 березня 1998 року № 188 [20], в свою чергу, визнає транспортну галузь лише як джерело хімічного забруднення довкілля, зокрема, до якої відносить: рухомі засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення (склади пально-мастильних матеріалів, зливні води після миття автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин, кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесах ремонту автомобілів і т. ін.), залишаючи поза увагою фізичні впливи.

В межах даного питання без належної уваги вище зазначених нормативних актів залишився такий вид екологічно небезпечної діяльності в транспортній галузі як здійснення перевезень транспортними засобами небезпечних вантажів, які згідно із Законом України "Про перевезення небезпечних вантажів" від 6 квітня 2000 року [17], являють собою речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їх властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Стаття 19 даного Закону встановлює вимоги до транспортних засобів, якими перевозяться небезпечні вантажі. Відповідно до цих умов, транспортні засоби повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів [17].