Сутність і принципи використання природно-ресурсного потенціалу території

У багатьох довідкових виданнях поняття «потенціал» визначається як сукупність усіх можливих засобів, запасів, джерел, що є в наявності й можуть бути використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають також як запаси, цінності, грошові запаси, можливості.

Поняття «природно-ресурсний потенціал», незважаючи на досить широке використання в науковій літературі, не має однозначного тлумачення. Часто у близькому до нього значенні застосовують терміни «природний», «природно-територіальний», «біоресурсний» тощо. Однак сутність цих понять різна за обсягом, параметрами, а часто і за змістом.

Природно-ресурсний потенціал території — це об'єктивна реальність, що характеризує дійсний стан природних ресурсів. З одного боку — об'єкти, сили природи, яким притаманні певні закони функціонування і розвитку, а з іншого — елементи, що відбивають економічні відносини і впливають на рівень продуктивності суспільної праці. Він визначає можливості, які можна використовувати тепер і в майбутньому з метою економічного зростання, поліпшення умов життєдіяльності населення та комплексного розвитку регіону. Однак ці та інші положення не повною мірою узгоджуються або збігаються з поняттям «природно-ресурсний потенціал».

Продуктивність природних ресурсів визначається дією багатьох чинників, серед яких визначальна роль належить екологічним та економічним.

Термін «еколого-економічний потенціал» порівняно з попереднім поняттям повніше відображає основні процеси системи «природа — господарство — населення — територія».

Регіонально-цілісний підхід до комплексного розвитку господарства країни можна забезпечити саме за умови врахування природно-ресурсного та еколого-економічного потенціалів.

Характер завдань регіонального розвитку продуктивних сил такий, Що у кожного суб'єкта управління формується своя думка про господарський комплекс території щодо ресурсних можливостей та напрямів їхньої реалізації. Регіонально-цілісний підхід потребує передусім системного аналізу природних ресурсів як основи розвитку галузей промисловості, виробничої інфраструктури, сільськогосподарського виробництва, середовища життєдіяльності та рекреаційної діяльності.

Виявлення стійких зв'язків, які виникають між різними локалізованими на території елементами суспільного господарства і ресурсними джерелами, дає змогу визначити засоби планомірного впливу на природні ресурси і навколишнє середовище, регулювати природно-господарську збалансованість. Ці тенденції слід аналізувати щодо впливу на розвиток продуктивних сил і зворотного впливу виробництва на природу.

Дотримання принципів використання природно-ресурсного потенціалу пов'язане з широким впровадженням у практику управління еколого-економічного підходу. Його сутність полягає в сукупному взаємному розгляді екологічних та економічних процесів і явищ.

До основних принципів і специфічних вимог раціонального природокористування можна віднести:

збалансованість природних ресурсів;

необхідність обліку взаємного впливу компонентів навколишнього середовища;

оптимальне співвідношення між інтенсивним та екстенсивним використанням території й природних ресурсів;

створення системи природоохоронних територій, які спроможні підтримувати місцевий екологічний баланс.

Процес формування механізму управління використанням природно-ресурсного потенціалу потребує врахування особливостей навколишнього середовища і насамперед його інерційності. Певний час навколишнє середовище може зовнішньо не реагувати на антропогенний вплив. Проте з нагромадженням забруднюючих компонентів можлива реакція у вигляді зміни якості навколишнього середовища. Безпосередньо з інерційністю пов'язана така закономірність природно-господарських систем, як взаємодія її підсистем за стадіями. Це зумовлено різною здатністю природного середовища до самовідновлення.

Відповідно до цієї закономірності можна сформулювати для практичних цілей принципи раціонального використання природно-ресурсного потенціалу: стадійності, територіальної диференціації, оптимальності.

Принцип стадійності в освоєнні природних ресурсів полягає в диференційованому підході до їхнього використання, охорони і відтворення на різних етапах взаємодії. Його можна застосувати при вирішенні питань охорони навколишнього середовища від забруднення та оцінюванні допустимих норм порушення екологічної рівноваги. Оцінка тривалості освоєння природних ресурсів для різних галузей визначається їх допустимим впливом на стан навколишнього природного середовища.

Принцип територіальної диференціації природно-ресурсного потенціалу країни означає урахування ступеня впливу регіональних чинників на розвиток економіки регіону. Застосування цього принципу дає змогу:

визначити пріоритетні сфери в економіці кожного регіону і на цій основі вибудувати систему природоохоронних заходів;

користуватися методом порівняння при вивченні аналогічних регіонів;

застосовувати методи картографування і статистики для кількісного вимірювання перетворень природи та господарства окремих регіонів.

Принцип оптимальності регулює співвідношення антропогенних змін навколишнього середовища. Під ними слід розуміти такий обмін речовин між виробництвом і навколишнім природним середовищем, який здійснюється для задоволення потреб суспільства в природних ресурсах за умови мінімальних витрат суспільної праці, раціонального розподілу і використання природних ресурсів та збереження задовільного стану навколишнього природного середовища.

Реалізація цих принципів можлива тільки за умови врахування усіх Функціональних і структурних зв'язків природно-ресурсного потенціалу території як об'єкта управління.