Загальна характеристика рукопашного бою як виду спорту

Факультет спорту

Кафедра олімпійського та професійного спорту

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ В

ЗАНЯТТЯХ ПРИКЛАДНИМ РУКОПАШНИМ БОЄМ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ ТРЕНУВАННЯ

 

магістерська робота

8.01020201 «Спорт»

Магістр з олімпійського та професійного спорту

 

Національна шкала:

Кількість балів: ___ Оцінка ECNS: ___

 

Члени комісії:

_____________________________

підпис П.І.Б.

_____________________________

підпис П.І.Б.

_____________________________

підпис П.І.Б.

 

Підпис студента	__________________
Науковий керівник	__________________
Зав. кафедри олімпійського та професійного спорту	__________________	д.пед.н., професор О.Ц. Демінський

Донецьк – 2014

 

 

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ТА УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Зміст основних понять теми дослідження

1.2. Загальна характеристика рукопашного бою як виду спорту

1.3. Аналіз анатомо-фізіологічного та психологічного розвитку дітей 14-15-річного віку на початковому етапі занять рукопашним боєм.

1.4. Аналіз існуючих методик розвитку гнучкості в різних видах спорту.

1.5. Особливості методики розвитку гнучкості у підлітків, що займаються рукопашним боєм на початковому етапі.

1.6. Дидактичні (педагогічні) принципи сучасного спортивного тренування.

1.7. Загальна характеристика початкового етапу занять рукопашним боєм

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Організація дослідження

2.2. Методи дослідження

РОЗДІЛ ІІІ. КОМПЕКСНА ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ У ПІДЛІТКІВ, ЩО ЗАЙМАЮТЬСЯ РУКОПАШНИМ БОЄМ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ

3.1.

3.2.

РОЗДІЛ ІV. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

4.1. Результати дослідження гнучкості до проведення експерименту

4.2. Результати дослідження гнучкості після проведення експерименту

4.3. Обговорення результатів дослідження

ЗАКЛЮЧЕННЯ

ВИСНОВКИ

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ТА УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

В алфавитном порядке обязательно!!!

АТ Артеріальний тиск

ВНД Вища нервова діяльність

ВНЗ Вищий навчальний заклад

Вип. Випуск

Зб. наук. пр. Збірник наукових праць

ін. Інші

і т.д. і так далі

і т. п. і тому подібні

МВК максимальне використання кисню

с. Село

СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік

УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка

ЧД Черевне дихання

ЧСС Частота серцевих скорочень

СФП Спеціальна фізична підготовка

ЗФП Загальної фізичної підготовки

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. В сучасному українському суспільстві заняття рукопашним боєм дуже поширено. За даними федерації рукопашного бою України, в її складі перебуває 863 тис. членів, що включає тренерів та спортсменів різної вікової категорії. Значне поширення має використання основних прийомів рукопашного бою в сучасних збройних силах України, зокрема дуже поширене в спецпідрозділі «Альфа» та антитерористичних спецпідрозділах, а також десантних військах, де їх чисельність становить 6 тис. чол. Як бачимо, сучасний рукопашний бій має значне поширення не тільки серед цивільного населення, а також і в збройних військах України, тому повноцінне його вивчення є важливим завданням.

Рукопашний бій як вид спорту являє собою вид єдиноборства, в якому дії бійців спрямовані на подолання опору партнера. Саме ця особливість робить рукопашний бій цінним прикладним видом спорту і створює широкі можливості для формування фізичних (швидкості, координованості, витривалості) і морально - вольових якостей людини.

В наукових роботах з цієї тематики відзначаються широкі можливості подальшого вдосконалення підготовки спортсменів до рукопашного бою з метою уточнення його змісту, організації та методики проведення. При цьому, явно недостатньо уваги приділяється можливостям спортивної роботи і супутнього фізичного тренування щодо вдосконалення навичок рукопашного бою [8, c. 120].

Успіх підготовки з рукопашного бою багато в чому залежить від правильного застосування методів навчання, під якими розуміються шляхи і методи формування у спортсменів відповідних навичок та умінь, розвиток і вдосконалення фізичних та психологічних якостей. У процесі навчання рукопашному бою застосовуються різноманітні методи, основними з яких є: словесні методи навчання (усний виклад матеріалу), методи наочності і практичні методи. Усі вони дозволяють найбільш повноцінно вирішувати завдання технічної, фізичної і морально-вольової підготовки співробітників????. Застосування різноманітних методів навчання залежить від завдань, програми навчання, складу спортсменів, а також рівня їхньої підготовки, кількості часу, відведеного на заняття, стану навчально-матеріальної бази, рівня практичної підготовки інструкторів (викладачів) [2, c. 127].

Еще добавить!!!

Актуальність дослідження викликана також тим фактом, що на цей час не існує єдиної цілісної системи, що включала б методику розвитку гнучкості, а є лише поодиноку суміжні методики, що охоплюють тільки певний вид рукопашного бою, наприклад - карате, але вони не завжди є адаптованими для практичного використання в тренувальному процесі.

Тому темою нашого дослідження є «Методика розвитку гнучкості в заняттях прикладним рукопашним боєм на початковому етапі тренування», а досліджуваний вік спортсменів становить 14-15 років, і сюди входять підлітки з базовою фізичною підготовкою.

Об’єкт дослідження - навчально-тренувальний процес бійців-рукопашників.

Предмет дослідження -методика розвитку гнучкості в заняттях прикладним рукопашним боєм на початковому етапі тренування.

Робоча гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що якість загальної і спеціальної фізичної підготовки рукопашників-початківців значно покращиться, якщо буде запроваджено розроблену у цій роботі комплексну програму розвитку гнучкості підлітків, що займаються рукопашним боєм на початковому етапі.

Метою дослідження є теоретичне дослідження і експериментальна перевірка розробленої методики розвитку гнучкості у підлітків, що займаються рукопашним боєм на початковому етапі.

Відповідно до об’єкту, предмету, мети і робочої гіпотези сформовано наступні з авдання дослідження:

1. Проаналізувати сучасну наукову літературу за обраним напрямком дослідження і охарактеризувати сучасний прикладний рукопашний бій як вид спорту.

2. Вивчити анатомо-фізіологічні особливості розвитку підлітків-спортсменів 14-15 років

3. Проаналізувати існуючі у всіх видах спорту методики розвитку гнучкості і визначити їх адаптованість для занять прикладним рукопашним боєм.

4. Дослідити основні способи розвитку гнучкості у рукопашному бої для спортсменів-початківців.

5. Розробити комплексну програму розвитку гнучкості для рукопашників-початківців.

6. Експериментально перевірити ефективність розробленої комплексної програми розвитку гнучкості підлітків, що займаються рукопашним боєм на початковому етапі.

7. Надати практичні рекомендації тренерам і спеціалістам рукопашного бою щодо запровадження комплексної програми розвитку гнучкості підлітків, що займаються рукопашним боєм на початковому етапі.

Новизна дослідження полягає у тому, що на основі зробленого аналізу літературних джерел за темою дослідження вперше обґрунтовано необхідність появи комплексної програми розвитку гнучкості підлітків, що займаються рукопашним боєм на початковому етапі; д істали подальшого розвитку існуючі методики розвитку гнучкості у різних видах спорту і адаптація їх для використання у прикладному рукопашному бої.

Практичне значення. Зроблено рекомендації щодо покращенню рівня загальної і спеціальної фізичної підготовки та спеціального розвитку гнучкості в заняттях прикладним рукопашним боєм на початковому етапі тренування.

Зв’язок з науковими темами. Дослідження виконано в контексті загального плану науково-дослідних робіт у Донецькому державному інституті здоров’я, фізичного виховання і спорту при Національному університеті фізичного виховання і спорту України (державний реєстраційний номер 0111U009241). Тему затверджено на засіданні кафедри олімпійського і професійного спорту (протокол № 3 від 25.10.2012 року).

Структура роботи. Відповідно до мети і завдань дослідження структура магістерської роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури та джерел. За час роботи опрацьовано 45 літературних джерел.

РОЗДІЛ 1.

АНАЛІЗ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Зміст основних понять теми дослідження

Тренувальний процес - це розвиток фізичних якостей спортсмену, навчання спортивній тактиці, навчання спортивній техніці, а також виховання вольових і моральних якостей, вироблення теоретичних знань. Взаємозв'язок даних сторін спортивної підготовки визначається цілісністю всього організму спортсмену. Залежно від підготовленості, віку та виду спорту, етапів і періодів одним сторонам спортивного тренування приділяється більше уваги, а іншим менше. Основними засобами і методами спортивного тренування спортсменів є фізичні вправи [10, c. 41].

Фізичні вправи в обраному виді спорту, а також вправи, які включають всі їх варіанти і елементи, тобто дії, що виконуються різною швидкістю, зусиллями і амплітудою. Загальнорозвиваючі фізичні вправи, які можна розділити на дві наступні групи:

- фізичні вправи, які застосовують в інших видах спорту. Наприклад: акробатика, гімнастика, важка атлетика, різні спортивні ігри.

- загальнорозвиваючі вправи - за допомогою яких досягається гармонійний розвиток всіх органів і систем спортсмена (нахили, повороти, згинання та розгинання кінцівок і тулуба, стрибки, махи).

- спеціальні вправи, спрямовані переважно на розвиток і вдосконалення рухових якостей і навичок (техніки), специфічних для того чи іншого виду спорту (спортивні вправи для розвитку потрібних якостей, вдосконалення тактичного і технічної майстерності стосовно до обраного виду спорту). Підбирають їх таким чином, щоб рухи відповідали характеру та координаційної структурі того виду спорту, яким займаються.

Основні вправи - це вправи, які підлягають вивченню або в яких спеціалізується той чи інший спортсмен.

Підвідні вправи - сприяють більш ефективному оволодінню технікою основних вправ.

Допоміжні вправи. Вони сприяють різнобічної фізичної підготовки, більш раціональному відпочинку, в першу чергу нервової системи, більш ефективному розслабленню. До них відносяться різні види спорту: гімнастика, лижі, плавання, спортивні ігри, а також ті види легкої атлетики, в яких даний спортсмен не спеціалізується. Застосування одних і тих же засобів може здійснюватися по-різному. В залежності від цього кажуть про те чи іншому методі навчання або методі тренування [16, c. 84].

Фізична підготовка - це вид спортивної підготовки, який спрямований на переважний розвиток рухових якостей спортсмену: сили, швидкості, витривалості, спритності, гнучкості та інших, а також на зміцнення здоров'я, найважливіших органів і систем організму, вдосконалення їх функцій. Фізична підготовка підрозділяється на загальну і спеціальну.

Метою загальної фізичної підготовки (далі - ЗФП) є досягнення високої працездатності організму, і спрямована вона на загальний розвиток і зміцнення організму спортсмена: підвищення функціональних можливостей внутрішніх органів, розвиток мускулатури, поліпшення координаційної здібності, виправлення дефектів статури (головним чином із загальнопідготовчої) - з урахуванням особливостей і вимог спортивної спеціалізації. До них відносяться вправи на снарядах (гімнастична стінка, лава тощо), зі снарядами (набивні м'ячі, мішки з піском, млинці від штанги, гантелі тощо), на тренажерах, рухливі та спортивні ігри, кроси, ходьба на лижах, катання на ковзанах, плавання.

Спеціальна фізична підготовка (далі - СФП) спортсмену повинна бути спрямована на розвиток окремих м'язових груп спортсмена, придбання ним тих рухових навичок, які безпосередньо забезпечують успішне оволодіння технікою і зростання результатів в обраному виді спорту. Вона повинна складатися з вправ, можливо схожих по амплітуді рухів, характеру і величині м'язових зусиль, навантаженню на серцево-судинну і дихальну системи, по психічним напруженням. До них відносяться спеціально-підготовчі вправи, що включають в себе елемент, частина або обраний вид спорту в цілому.

Спортивна тактика - мистецтво ведення боротьби з суперником, її головне завдання - найбільш доцільне використання фізичних і психічних можливостей спортсмену для перемоги над суперником, для досягнення максимальних результатів.

Основні методи виконання вправ:

Рівномірний метод спортивного тренування - виконання спортивних вправ в рівномірному темпі. Наприклад, біг на певній дистанції з однаковою швидкістю. Даний метод тренування застосовується у розвитку фізичних якостей, зокрема витривалості.

Повторний метод спортивного тренування - стереотипне повторення вправ без чітких інтервалів відпочинку. Застосовують для закріплення досліджуваних рухів, удосконалення техніки, почуття швидкості, розвитку рухових якостей.

Змінний метод спортивного тренування - безперервне виконання спортивних вправ, із зміною характеру повторюваної дії, наприклад, чергування бігу з різною швидкістю. Застосовується метод для розвитку швидкості, витривалості, сили, виправлення помилок у техніці рухів.

Темповий метод спортивного тренування - виконання вправ із заданим темпом рухів. Наприклад, біг на певній дистанції із заданою швидкістю бігу. Використовують цей метод в основному бігунами на середні і довгі дистанції з метою розвитку швидкісної витривалості.

Інтервальний метод спортивного тренування - конкретні діапазони створення зусиль при повторному виконанні дій, планування яких проводиться заздалегідь, і суворо контролюється інтервалами відпочинку. Найчастіше, даний метод використовують у розвитку спеціальної витривалості.

Круговий метод спортивного тренування - послідовне виконання підібраного комплексу фізичних вправ. Даний метод спортивного тренування дозволяє удосконалювати техніку рухів і здійснювати поєднаний розвиток якостей ефективно.

Метод спортивного тренування «до відмови» - безперервне, досить (відносно) повільне виконання спортивних вправ із зусиллями в 50-70 % від максимуму до тих пір, поки правильність рухів не почне порушуватися і настане сильне стомлення. Метод використовується спортсменами для розвитку швидкісно-силових і силових якостей.

Ігровий метод спортивного тренування - розвиток рухових якостей в процесі рухливих і спортивних ігор. Широке застосування отримав даний метод тренування для підвищення емоційності занять, розвитку витривалості і швидкості, вдосконалення координації рухів спортсменів.

Змагальний метод спортивного тренування - виконання вправ обраного виду спорту, із прагненням досягти найкращого результату. Використовують цей метод з метою підвищення емоційності тренувань, перевірки вольової підготовленості, рівня тренованості, підведення підсумків всього тренувального процесу.

Етап попередньої спортивної підготовки починається в молодшому шкільному віці і закінчується з початком спортивної спеціалізації. Про спортивне тренування на цьому етапі можна говорити лише умовно, оскільки специфічні риси спортивно-тренувального процесу тут лише намічаються. Заняття будуються в основному за типом широкої загальної фізичної підготовки з комплексним використанням доступних засобів всебічного фізичного виховання і загальної спортивної освіти (формування основ техніки спортивних рухів, включених в програму загальноосвітньої школи, спортивні заняття за інтересами, участь в масових змаганнях за комплексною програмою) [12, c. 50].

Загальна характеристика рукопашного бою як виду спорту

Рукопашний бій - різновид ближнього бою із застосуванням протиборчими сторонами прийомів єдиноборств різними видами зброї, предметами спорядження, підручними засобами, а також без них на дистанціях безпосереднього зіткнення із завданням ураження один одного. Відповідно до сучасної класифікації, рукопашний бій ділиться на бойовий (армійський), міліцейський (поліцейський), спортивний, демонстраційний і показовий [3, c. 12].

Прикладний рукопашний бій - це бій, в якому протиборчі сторони для виведення з ладу або полону один одного застосовують холодну зброю, ручну стрілецьку зброю, гранати, підручні предмети, що використовуються як зброя ближнього бою, боротьбу без зброї та інші засоби, що забезпечують гарантоване ураження суперника і виконання бойового завдання. З наведених вище понять, найбільш повних і точних визначень, випливає наступне, що сучасний прикладний рукопашний бій зародився ще в старому часу при утворенні та функціонуванні російської регулярної армії в якості ефективного засобу бойової підготовки військовослужбовців. Ще за великим і талановитим російським полководцем О. Суворовим [18, c. 63] прикладному рукопашному бою відводилося не останнє місце в навчанні солдатів військовому мистецтву - перемагати не числом, а умінням. Хоча зараз, з розвитком новітнього, високоточного озброєння і сучасною доктриною української держави, ближній бій, як вид підготовки в частинах і підрозділах збройних сил України, а також правоохоронних органах займає місце демонстративно-показового рукопашного бою, з перевагою спортивного армійського розвитку. Під змістом вимог фізичної підготовки до сучасного рукопашного бою, як виду самооборони є страшно урізаним, проте він базується на системі прийомів, а не принципів, які складають основу бойового самбо і окремих видів східних єдиноборств. А ще якихось 50-60 років тому - військові фахівці, що пройшли не одну війну, ближньому бою приділяли велику увагу в якості особливого розвитку. В даній магістерській роботі ми не будемо виступати проти чудових видів єдиноборств в їх різноманітті, та не збираємось змагатися і обговорювати правильність технік того чи іншого виду боротьби, ми намагаємось правильно розвивати і популяризувати історично існуючий прикладний рукопашний бій, що ґрунтується на традиціях, а не на тому, що зараз модно та популярно, адже він дає людині розвиватися всебічно, ергономічно працювати, вести здоровий спосіб життя, не витрачаючи особливих зусиль, розслабляючись, творити, правильно приймати рішення в критичних ситуаціях, швидко і без помилок рухатися, не напружуватися, а значить не бути агресивним і боязким, думати і творити з свідомістю справи, бути патріотом своєї Вітчизни, любити свою країну, світ, планету і людей на ній живуть [1].

У цій магістерській роботі, рукопашний бій розглядається як вид прикладного мистецтва, що базується на принципах механіки та біомеханіки, ергономіки та інших знаних супутніх прикладних наук. При цьому існує ряд об'єктивних і суб'єктивних причин, що випливають з сучасних уявлень, роками закріплених звичок, умінь, а часто не вірних у виконанні рухових навичок, що призводить до подальшого неправильного формування думки про традиції прикладного рукопашного бою та майбутнього повноцінного його розвитку. І тут, на жаль, прикладна спадщина - рукопашного бою, яка існувала в методиках підготовки наших предків була забута. Та наука, що стосується мистецтва ближнього бою і не один раз допомагала солдатам в кровопролитних війнах минулого перемагати не числом, а умінням зараз розвивається на основі барвистих, видовищних заходів, в навчанні показового виду та для проведення спортивних змагань і поєдинків. Адже тонке мистецтво прикладного рукопашного бою, це важка праця та не проста робота над собою по досягненню повного розслаблення у взаємодії з біомеханічною моделлю людини, і стосується управлінням своїми руховими навичками в процесі накопичення сил з метою виведення з рівноваги і гарантованого ураження суперника. Підхід до вивчення основ спеціального армійського (прикладного) рукопашного бою, за авторським стилем А. Соловйова [26, c. 67] - це складна робота на руховому рівні, що складається з простих рухів та елементів за розробленими принципами. Основна методика поєднує дистанційні етапи підготовки в групах з індивідуальним підходом до кожного що навчається, що дає відмінний практичний результат вже через рік навчання (тут обов'язковою умовою характерного зростання є - регулярність відвідування занять, семінарів, зборів, самостійної роботи, аналізу отриманої інформації та бажання осягати прикладну науку).

У чому ж полягає тонкість науки сучасного рукопашного бою, як прикладного мистецтва? Все складне на руховому рівні, закріплено в простому, рухах і відчуттях, якими управляє нашу свідомість або підсвідомість, тому висловити «тонкість» даного напрямку не легко. У теорії, на понятійному рівні, все ясно та зрозуміло, а ось на рівні практичних, самостійних рухових навичок завдання не просте. З'єднання команд надходять від головного мозку по ЦНС до м'язів і назад, єдина, злита робота всіх ланок опорно-рухового апарату, щодо просторово-часових характеристик, використання точки контакту і осі обертання, по векторах сил від опори, а більшою мірою почуття управління будь масою, будь-якої біомеханічної моделі людини, через в'язкість, розслаблення окремих ділянок сполучення у роботі зі статичною та динамічною стійкістю - це і є найтонше мистецтво рукопашного бою, яку можна передати тільки на над повільних швидкостях [№ лит-ри].

Вже як було сказано вище, у сучасному рукопашному бою відбувається виконання рухових завдань з управління тіла та виведення суперника зі стану рівноваги. Як правило, все прикладне мистецтво будується на опрацюванні кожного етапу дій, що засновані на Законах природи і простих принципах, повільно і впевнено. Всі знання і практичні навички вітчизняного бойового мистецтва повинні передаватися з «вуст у вуста», детально опрацьовуватися і шліфуватися, а це вже є важка праця над собою на багато роки [№ лит-ри].

Рукопашний бій або бойові єдиноборства, існує стільки ж, скільки пам'ятає себе людство. Віддати пріоритет тій чи іншій частині Землі, країні чи народності, що претендує на першість у створенні рукопашного бою, - складно, а скоріше за все, неможливо. Існування певних прийомів нападу і захисту в рукопашних поєдинках дійшли з минулих часів до нашого часу малюнками, рукописами та скульптурними зображеннями. Існування бойових єдиноборств в Єгипті підтверджують сотні малюнків на одній з пірамід, на яких зображені бійці в різних особистих рукопашних поєдинках [№ лит-ри].

У Древній Греції, фізичні вправи поділялися на два напрямки: орхестрика і полестра. Полестру фахівці відносять більшою мірою до військово-прикладної рухової діяльності, так як в неї входили рукопашні види спорту, в тому числі і панкратіон, що поєднує в собі елементи боксу і боротьби. Бойові єдиноборства в різному змісті існували у Бразилії - капоейра, в Іспанії - поєдинки на поясах та інших країнах. Детальні описи в художній та спеціальній літературі отримали бої гладіаторів в Стародавньому Римі. У багатьох художніх фільмах представлені сюжети, що демонструють місця тренувань та бойових поєдинків, зміст процесу підготовки гладіаторів і їх смертельних двобоїв, як одиночних так і групових, з використанням мечів, копій, тризубів та інших видів холодної зброї [№ лит-ри].

Лицарські турніри часів середньовічної Європи також можна віднести до бойових мистецтв, оскільки їх учасники демонстрували вміння у стрільбі з лука, у фехтуванні, в їзді верхи і безпосередній рукопашній боротьбі. У народних масах велике поширення отримали рукопашні сутички з використанням не тільки прийомів боротьби, а й ударів руками і ногами. Так, в Англії до XVII століття, сформувалися три стилі рукопашного бою: «вестморленський», «куберлендський» і «девонширський», а на їх базі пізніше виник і сучасний вид спорту - бокс. Московський генерал-губернатор у Вітчизняну війну 1812 року граф Ф. Ростопчина [№ лит-ри], добре знаючи англійський бокс, говорив: «Битва на кулаках - така ж наука, як і бій на рапірах». У свою чергу, французи здавна практикували єдиноборство, що включає в себе удари руками і ногами, і назване ними «сават». Викладач англійського боксу та фехтування Ш. Лекурсис - тему прийомів «сават» доповнив прийомами англійського боксу і створив новий вид рукопашного єдиноборства - «французький бокс», який своїм змістом виявився сукупністю різних видів східних єдиноборств [22, c. 60].

У той час вважалося, що родоначальниками східних військових мистецтв є Тибет та Індія. На думку фахівців, саме в цих країнах зароджувалося мистецтво володіння технікою боротьби, в основі якої лежали певні філософські погляди і релігійні вчення. Одним з прекрасних творінь людського розуму є індійська «йога», що має різні напрями. Найбільший інтерес у нас викликає одне з її навчань - «бойова йога» і «раджа йога», що передувала системі психофізіологічного тренінгу, що особливо важливо в бойових єдиноборствах і є основною частиною будь-якого різновиду мистецтва рукопашної боротьби «кемпо». Якщо говорити про поняття «східні військові єдиноборства», то в Китаї вони існують у вигляді «у-шу», у Кореї - «теквондо», у В'єтнамі «во-дао», в Японії - «бу-дзюцу» [№ лит-ри]. Незалежно від національної приналежності зазначеної назви, терміни визначають зміст людської діяльності, що відноситься до війни, до воєнної справи, а саме: рукопашний бій без зброї і зі зброєю, стрілянина і метання різних снарядів, принципи загальновійськового бою та певні елементи стратегії. Нині в західних країнах всі види китайського військового мистецтва «карате», а в японській «кун-фу», викликає суперечки про відповідність цих термінів всьому різноманіттю шкіл і систем східних єдиноборств, що існували та існують в цих країнах. Слід зазначити, що єдиним видом військових мистецтв, що здобули всесвітню славу і увійшли в олімпійську програму, є боротьба «дзю-до» [№ лит-ри].

Багаті традиції бойових єдиноборств є і у нас в країні. Здавна серед українського народу були популярні різні «молодіжні забави». Особливе місце в них займає кулачний бій. Кулачні та кийові бої в літній час проводилися на пустищах між селами, на льоду річок і озер - взимку. Були неписані правила їх проведення, пронизані духом благородства і великодушшя. Так, вони забороняли бити сусуперника «під ложечку», в спину, ганьбою вважалося вдарити поваленого додолу суперника або ховати в руці важкі предмети [№ лит-ри].

З появою постійного війська стали створюватися керівництва і статути, де значну увагу приділялося прийомам рукопашного бою, дій у складі військового ладу, прийомам користування бойової зброї. З появою вогнепальної зброї з'явилася потреба у відпрацюванні прийомів ведення вогню і штикового бою. Так, штикова атака Новгородського полку у Полтавській битві 1709 р. внесла перелом у хід бою і забезпечила перемогу над шведами. Вже як було наголошено вище, величезна заслуга в розвитку рукопашного бою в російській армії належить нашим видатним полководцям О. Суворову і М. Кутузову, флотоводцеві Ф. Ушакову [№ лит-ри].

У середині ХІХ століття, в зміст навчання військових частин російської армії були включені прийоми і тактика ведення бою проти осіб, озброєних різною зброєю. Для цього використовувалися рушниці з м'яким і податливим краєм, маски, нагрудники та рукавички, викладалися прийоми бою багнетом і прикладом. У 1910 році в армію і на флот надходить напрямок для навчання військ гімнастиці і закріпляв такі навчальні заняття як основну форму фізичної підготовки військовослужбовців, визначав розрахунок годин навчального часу на різні розділи фізичної підготовки, що містили організаційно-методичні рекомендації з проведення даних занять. Високий рівень володіння прийомами рукопашного бою проявляли бійці Червоної Армії в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Це навчання здійснювалося на курсах військового навчання «Постріл» і було складовою частиною щоденної підготовки регулярних військ у військових навчальних закладах [№ лит-ри].

1.3. Аналіз анатомо-фізіологічного та психологічного розвитку дітей 14-15-річного віку на початковому етапі занять рукопашним боєм

Підлітковим прийнято вважати період розвитку дітей від 11-12 до 15-17 років; він знаменується бурхливим розвитком і перебудовою організму дитини. Насамперед, - це фізіологічне дозрівання, яке не можливо ізолювати від соціального ряду, тобто процесів соціалізації. В фізіології цей процес умовно поділяється на три фази:

1. передпубертатний, підготовчий період;

2. власне пубертатний період, протягом якого здійснюються основні процеси статевого дозрівання;

3. постпубертатний період, коли організм досягає повної біологічної зрілості [№ лит-ри].

Якщо співставити цей поділ зі звичними віковими категоріями, передпубертатний період відповідає молодшому підлітковому, пубертатний - підлітковому, постпубертатний - юнацькому віку. Настання підліткового віку проявляється в різкому змужнінні організму, раптовому збільшенні зросту і розвитку вторинних сексуальних ознак. У дівчат цей процес починається приблизно на 2 роки раніше і триває протягом коротшого часу (3-4 роки), ніж у хлопців (4-5 років). Цей вік вважається періодом вираженого збільшення сексуальних бажань і сексуальної енергії, особливо у хлопчиків [33, c. 119].

Однак всі процеси дозрівання протікають вкрай нерівномірно і неодночасно, причому це виявляється як на міжіндивідуальному (один хлопчик 14-15 років може бути постпубертатним, інший - пубертатним, а третій - передпубертатним), так і на внутрішньо індивідуальному рівні (різні біологічні системи однієї і тієї самої людини дозрівають неодночасно) [№ лит-ри].

Основні аспекти фізичного дозрівання - скелетна зрілість, поява вторинних статевих ознак і період стрибка в рості - тісно пов'язані один з одним, як у чоловіків, так і в жінок. Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Однак, нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто є причиною тимчасових розладів кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті [№ лит-ри].

Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримувати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під їх впливом у стані загальмованості або сильного збудження. На питання про те, як впливає фізичний розвиток, включаючи конституційні особливості організму і темп його дозрівання, на психологічні процеси і властивості особистості, відповісти нелегко, оскільки вплив природних властивостей неможливо вичленити із сукупності соціальних умов, в яких ці властивості виявляються і оцінюються. Хоча певні гени несуть в собі програми розгортання і фізичних властивостей, і деяких особливостей темпераменту, і розумових схильностей індивіда, але, маючи справу з поведінкою і складними психологічними властивостями людини, наука не може однозначно розділити їх генетичні і соціальні детермінанти. У підлітковому віці відбуваються кардинальні зміни організму дитини на шляху до біологічної зрілості. Ці зміни зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання впливає на появу почуття власної дорослості, появу інтересу до представників протилежної статі, пробудження нових романтичних почуттів і переживань [№ лит-ри].

Активізація діяльності гіпофізу спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Прискорюється ріст тіла в довжину. У дівчаток цей процес розпочинається з 11 років, що на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків. У зв'язку з бажанням подобатися представникам протилежної статі, така різниця призводить до появи цілого комплексу переживань, особливо у хлопчиків. Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Але ріст хребта відстає від темпу росту тіла в довжину. Можна відмітити порушення пропорцій тіла. Простежується невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи. Тому часто порушується робота серця, спостерігається швидка втомлюваність. Здійснюється перебудова моторного апарату. Часто втрачається гармонія в рухах, вміння володіти власним тілом. У підлітків може з'являтися протест проти таких змін зовнішності та формуватися гіпертрофований образ фізичного "Я". Перебудова нейрогуморальних співвідношень стає основою загальної неврівноваженості підлітка, вразливості, роздратованості. Соціальна ситуація розвитку в підлітковий період має принципові відмінності від ситуацій розвитку в дитинстві. Тепер уже інакше розставляються акценти між сім'єю, однолітками і школою. Головне місце серед мотивів позитивного ставлення до школи займає мотив спілкування з однолітками. Ці взаємини стають основою внутрішнього інтересу підлітка. Інші мотиви розташовуються так: якість викладання предмету, прихильність до своєї школи. Відбувається подальша соціалізація "Я" особистості: усвідомлення своїх прав і обов'язків, прагнення завоювати статус дорослого. Підліток залучається до життя дорослих, вступає в різні громадські організації [№ лит-ри]..

Провідний вид діяльності - інтимно-особистісне спілкування.

Основні новоутворення: почуття дорослості, потреба в са-мореалізації та суспільному визнанні, прагнення до самоствердження, самосвідомість набуває морального характеру, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя [29, c. 10].

Основні протиріччя: прагнення бути дорослим і, разом з тим, відсутність соціального досвіду; відмінності між фізичною і соціальною зрілістю підлітка. У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Вчителі та батьки більше апелюють до розуму дитини, ніж до почуттів. Продовжує інтенсивно розвиватися теоретичне мислення. Підліток уже вміє оперувати гіпотезами, розвиваються такі мислительні операції, як класифікація, аналогія, узагальнення. Це дозволяє підлітку аналізувати абстрактні ідеї. Проявляється рефлексивний характер мислення. Саме завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється здатність до самоаналізу. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки, схильності до експериментування [№ лит-ри].

Активно засвоюються процеси запам'ятовування, оволодіння способами і прийомами учіння. Розвивається логічна пам'ять, у результаті чого вповільнюється розвиток механічної пам'яті. Процес запам'ятовування зводиться до встановлення логічних зв'язків усередині матеріалу. Сприймання ускладнюється, інтенсивно формується на уроках геометрії та креслення. Розвивається післядовільна увага. Підліток здатний тривалий час утримувати увагу на певному об'єкті. Зв'язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Діти починають писати вірші, музику, створюють авіамоделі тощо. Уява в цей період обслуговує бурхливе емоційне життя підлітка. Активно розвивається читання, монологічне і писемне мовлення. Розвиваються комунікативні здібності дітей у цей період [№ лит-ри].

Сфера пізнавальних інтересів підлітків виходить за межі школи і перетворюється в сферу пізнавальної самодіяльності. Незадоволеність собою стає джерелом активності та самоосвіти. Ставлення до вчителів диференціюються. В свою чергу ставлення до навчального предмета залежить від ставлення до вчителя. Головне для підлітка на уроці - спілкування. Зменшується зануреність у навчання. Зростають індивідуальні відмінності між дітьми. Для підліткового віку характерним є пріоритет дитячої спільноти над дорослою. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного [№ лит-ри].

Психічні проблеми підлітків у цей період. Підлітковий вік - це вік допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнання, кипучої енергії, бурхливої активності, ініціативності, спраги діяльності. Помітний вплив у цей період набувають вольові риси характеру - наполегливість, завзятість у досягненні мети, вміння долати перешкоди і труднощі, тобто здатність до вольової діяльності. Однак, проявляючи наполегливість в одному виді діяльності, підліток може не виявити її в інших її видах [№ лит-ри].

Імпульсивність, ось одна з характеристик підліткового віку. Емоційні прояви можуть стати дуже бурхливими і важко керованими. «Вибуховий» характер емоцій виявляється в пристрасних суперечках, доказах, вираженні обурення. При значній схильності до романтики уява у підлітків стає більш реалістичною і критичною [№ лит-ри].

При прискореному психічному формуванні, поряд з ознаками фізичного прискореного формування, вираженими стають вегетативні та ендокринні розлади. Це проявляється в неправильному серцебитті, коливаннях артеріального тиску, «безпричинному» субфебрилітету, тобто без видимих ознак хвороби підвищується температура тіла до 37,5 °С. Характерним є порушення сну від повного безсоння до підвищеної сонливості, з'являється великий апетит. У підлітка може бути підвищена пітливість, відчуття жару або озноб [№ лит-ри].

При сповільненому психічному формуванні, відбувається затримка розвитку рухових навичок і вмінь, тобто проявляється повільність, незграбність, ручна невмілість. Для таких підлітків характерні невміння спілкуватися з однолітками, залежність від старших, тяжіння до суспільства малюків. Деякі з таких підлітків відрізняються боязкістю, обережністю, великою прив’язаністю до батьків. Вони усвідомлюють свої недоліки і намагаються уникати ситуацій, в яких їх особливості можуть привернути увагу однолітків. У цьому періоді дорослим необхідно враховувати підвищену вразливість організму підлітка, його схильність до розвитку нервово-психічних відхилень. Це повинен пам'ятати дорослий, який знаходиться поруч з підлітком [№ лит-ри].

На формування психічних процесів підлітка в цей період впливають стресові ситуації, які можуть бути в його оточенні: в родині, в школі, спілкуванні з однолітками. До числа найбільш значущих чинників відносять психогенні травми, які розрізняються по гостроті, тривалості та їх значущості для дитини. Гострі, раптові травми (наприклад, загибель близької, переміщення дитини в дитячий будинок) можуть викликати невротичні і психічні розлади. Запобігти їх патогенному впливу не можна, але можна зменшити гіркоту переживання дитини, виявляючи до нього щире співчуття [№ лит-ри].

Відповідно до досліджень останніх років, виникненню неврозів у дітей та підлітків в 90 % випадків сприяють несприятливі фактори мікросередовища: неправильне виховання, конфлікти між батьками, часто через алкоголь. Аналогічним чином діють деякі типи неправильного виховання: дві крайності у вихованні, або гіперопіка, чи дефіцит уваги по відношенню до дитини. Для таких дітей характерні нерішучість сором'язливість, замкнутість, нездорова турбота і увага до себе, до свого здоров'я, схильність до сумнівів [№ лит-ри].

Серед соціально-психологічних чинників самогубства у дітей та підлітків провідне місце займає сімейна дезорганізація: відсутність батька в ранньому дитинстві, недостатність материнської прихильності до дитини, відсутність батьківського авторитету або надмірна увага батьків до власного авторитету. На самогубство можуть вплинути розлучення батьків, конфлікти в сім'ї, хвороба і смерть родичів. Наявність в сім'ї осіб з алкогольною залежністю також впливає на прагнення підлітка піти з життя. У 50% випадків самогубства передували втечі з родини. Можливо, такою поведінкою дитина хоче привернути увагу батьків до себе [№ лит-ри].

Інші особистісні особливості підлітка формуються при вихованні, коли дитина є кумиром в сім'ї і виконуються всі її капризи, виправдовують всі неправильні вчинки, не привчають до трудової діяльності. У цьому випадку формуються істеричні риси особистості: егоїзм, бажання відігравати провідну роль, здаватися краще, ніж є насправді, непостійність характеру, жорстокість, схильність до паразитичного способу життя. Досить серйозним моментом у розвитку невротичних станів підліткового періоду є неправильна організація режиму дня. Хочеться відзначити, що для підлітка організація режиму дня особливо важливе. У цей період не повинно бути як перевтоми через надмірне розумове чи фізичне навантаження, так і зайвий вільний час, коли підліток не знає чим себе зайняти. В останні роки набуває важливого значення інформаційний вплив на психіку підлітка через телебачення та інтернет. Виникають невротичні розлади через велике інформаційне перевантаження на головний мозок, які поєднуються з гіпокінезією, нерегулярним і недостатнім харчуванням, про яке підліток забуває, перебуваючи у комп'ютера. Його життя переноситься з реальності у вигаданий світ, який для деяких підлітків переходить у світ реальний. Також особливу увагу слід приділити сну, тому часто підлітки ночами просиджують за комп'ютером або цілі ночі проводять на дискотеках. Тому особливе значення необхідно надати організації режиму дня, щоб підліток зміг виконати все намічене, щоб у нього не виникли почуття невпевненості в собі, незадоволеності життям, власної неповноцінності. Це особливо важливо в підлітковий період, коли формується власне "Я". У підлітків можуть спостерігатися наступні психоневрологічні розлади [24, c. 40].

Фобії. Можуть виникати стани, при яких майбутня??? відвідування школи викликає боязку напругу або паніку. Це характерно для дітей початкової школи та підлітків 12-14 років. Найчастіше ці фобії розвиваються у дітей, які не звикли до подолання труднощів. Ці діти намагаються придумати різні причини, щоб залишитися вдома, але частіше у них дійсно виникають головні болі та болі в животі. Але ніякої соматичної патології при цьому немає. До числа частих хворобливих явищ відноситься страх перед іспитами. Складання іспитів для всіх хвилюючий момент і кожен сприймає його з тривогою. Але якщо при цьому різко виражене почуття страху, яке проявляється в треморі рук і ніг, підвищеній пітливості, падінні артеріального тиску, почуттям "клубка в горлі", то такий стан можна віднести до психоневрологічних розладів. Воно спостерігається у тривожно-недовірливих підлітків [№ лит-ри].

Втеча із дому. Великі неприємності доставляють підлітки, в основному хлопчики, які йдуть з дому або зі школи і можуть направитися куди-небудь без певної мети. Даний синдром жебрацтва - реакція дитини на скрутну для неї ситуацію, характерну для образливих, підвищено чутливих підлітків з емоційно-вольовою нестійкістю. Це може бути наслідком ураженого самолюбства після покарання або може бути вираженням прагнення дитини звільнитися від зайвої опіки батьків і вчителів. Часте повторення таких втеч приводить до думки, що це звична дія і з'являються ті чи інші форми асоціальної поведінки, частіше злодійство, жебрацтво. Формується прагнення до примітивних задоволень та негативного ставлення до праці [№ лит-ри].

Анорексія. Характерним для підлітків вважається синдром нервової анорексії, провідним проявом якого є обмеження себе в їжі. Починається воно з виключення з раціону окремих видів їжі. Потім підлітки взагалі перестають їсти вранці і за вечерею, далі харчуються один раз в день. Все це робиться, щоб схуднути або зі страху погладшати. Для хлопців цей синдром поширений не сильно, але він зустрічається в сучасному суспільстві. Зазвичай нервова анорексія - прояв невротичного розладу і при правильному ставленні з боку дорослих і своєчасному лікарському втручанні безслідно проходить. Але іноді вона виявляється одним із симптомів важкого і небезпечного захворювання, при якому можливе повне виснаження (кахексія), яке представляє небезпеку для життя. По закінченні певного часу, ставши дорослим, він вже по іншому буде сприймати себе і буде спокійніше ставитися до свого зовнішнього вигляду. У цей період підліток повинен зрозуміти значимість істинних цінностей життя [№ лит-ри].

Пошук задоволень. Багато підлітків під впливом оточуючих, шукають душевне заспокоєння в алкоголі або наркотиках. Для самого підлітка, який почав вживати алкоголь або наркотики, їх згубний вплив не настільки очевидний, як про нього знає дорослий. Становлення алкоголізму та наркоманії відбувається катастрофічно швидкими темпами. Досить підліткові 3-4 роки пити вино, а в разі психопатичності особистості, всього 1-2 роки, і він стає алкоголіком. Більш злоякісний перебіг алкоголізму в осіб молодого віку пояснюються незрілістю організму і його нервової системи. Особливістю впливу алкоголю на підлітків є рання втрата контролю над собою, що проявляється у вираженій жорстокості, втраті пам'яті при вчиненні хуліганських вчинків та інших видів правопорушень [№ лит-ри].

Тому, будуючи роботу з підлітками, надзвичайно важливо розуміти, на які цінності вони мають орієнтуватися для правильного формування свого психічного світу [№ лит-ри].

1.4. Аналіз основних методик існуючих видів гнучкості в різних видах спорту

Гнучкість визначають як здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою або під нею розуміють раціональні властивості рухового апарату, що зумовлюють ступінь рухливості його ланок відносно один одного. Термін «гнучкість» прийнятніший, якщо мають на увазі сумарну рухливість у суглобах всього тіла. Стосовно до окремих суглобів правильніше говорити рухливість. Рівень гнучкості обумовлює розвиток швидкості, координаційних здібностей, сили. Важко переоцінити значення рухливості в суглобах у випадках порушення постави, при корекції плоскостопості, після спортивних і побутових травм. За формою прояву розрізняють гнучкість активну і пасивну [28, c. 29].

При активній гнучкості рух з великою амплітудою виконують за рахунок власної активності відповідних м'язів. Під пасивною гнучкістю розуміють здатність виконувати ті ж рухи під впливом зовнішніх розтягуючих сил: зусиль партнера, зовнішнього обтяження, спеціальних пристосувань. За способом прояви гнучкість підрозділяли на динамічну і статичну. Перша проявляється у рухах, друга - в позах. Така класифікація дозволяє визначити, як гнучкість, що вироблена за допомогою статичних вправ, буде проявлятися в динамічних. Відповідно до визначення, основним критерієм оцінки гнучкості є найбільша амплітуда рухів, яка може бути досягнута [№ лит-ри].

Основними методами оцінки гнучкості служать найпростіші вправи - тести. Наведемо деякі з них:

1. Рухливість хребетного стовпа. Визначається за ступенем нахилу тулуба вперед.

2. Рухливість в плечовому суглобі. Виконується викрутили в плечових суглобах. Рухливість плечового суглоба оцінюють по відстані між кистями рук при їх викручуванні: чим менше відстань, тим вище гнучкість цього суглоба, і навпаки.

3. Рухливість в тазостегновому суглобі. Виконується вправами на шпагат. Рівень рухливості в даному суглобі оцінюють по відстані від підлоги до куприка чим менше відстань, тим вище рівень гнучкості, і навпаки. Для визначення гнучкості цього суглоба також застосовують згинання, розгинання або відведення прямої ноги вище горизонталі. Вправи зручно виконувати біля гімнастичної стінки.

4. Рухливість в колінних і гомілковостопних суглобах. Виконується присідання з витягнутими вперед руками. Про високу рухливості в даних суглобах свідчить можливість повного присідання [№ літ-ри].

Пасивна гнучкість визначається за найбільшою амплітудою, яка може бути досягнута за рахунок зовнішньої сили. Величина останньої повинна бути однаковою для всіх вимірювань, інакше не можна отримати об'єктивну оцінку пасивної гнучкості. Призупиняють вимір пасивної гнучкості, коли дія зовнішньої сили викликає хворобливе відчуття. Інформативним показником стану суглобового і м'язового апарату випробуваного (в сантиметрах або градусах) є різниця між величинами активної і пасивної гнучкості. Ця різниця називається дефіцитом активної гнучкості. В якості засобів розвитку гнучкості використовують вправи, які можна виконувати з максимальною амплітудою. Їх інакше називають вправами на розтягування. Це переважно гімнастичні вправи, вибірково впливають на ланки тіла. Подібно до того, як гнучкість ділять на активну і пасивну, так і серед вправ на розтягування розрізняють активні і пасивні. Активні рухи з повною амплітудою махи руками і ногами, ривки, нахили і обертальні рухи тулубом) можна виконувати без предметів і з предметами гімнастичні палиці, обручі, м'ячі [№ літ-ри].

Пасивні вправи на гнучкість включають рухи, що виконуються за допомогою партнера; рухи, що виконуються з обтяженням; рухи, що виконуються за допомогою гумового еспандера або амортизатора; пасивні рухи з використанням власної сили (притягання тулуба до ніг, згинання кисті іншою рукою); рухи, що виконуються на снарядах (як обтяження використовують вагу власного тіла) [№ літ-ри].

У числі вправ на гнучкість, слід назвати і статичні вправи, де за допомогою партнера, власної маси або сили, потрібно зберегти нерухоме положення з граничною амплітудою тривалістю від 6 до 9 с. Більшість вправ на гнучкість не мають явної домінанти тобто вони є як би активно - пасивними (наприклад, пружні рухи в глибокому випаді). Вправи для розвитку рухливості в суглобах рекомендується проводити шляхом активних рухів з поступово збільшуючою амплітудою, використанням пружних захоплень, погойдуванням, помахами з великою амплітудою. Корисні захвати руками і притягання тулуба до ніг і ніг до тулуба. У всіх цих випадках, доцільно вдаватися до допомоги партнера. Основні правила застосування вправ в розтягуванні: не допускати больових відчуттів, рухи виконувати в повільному темпі, поступово збільшувати амплітуду руху і ступінь застосування сили помічника [№ літ-ри].

Вправи на гнучкість важливо поєднувати з вправами на силу і на розслаблення. Як встановлено, комплексне використання силових вправ і вправ на розслаблення не тільки сприяє збільшенню сили, розтяжності й еластичності м'язів, що проводять даний рух, н і підвищує міцність м'язово-зв'язкового апарату. Крім того, при використанні вправ на розслаблення в період спрямованого розвитку рухливості в суглобах значно (до 10 %) зростає ефект тренування. До того ж, ці рухові якості можна формувати паралельно, так як вони не дають негативного переносу. При плануванні вправ на гнучкість методично важливо визначити оптимальні пропорції у використанні цих вправ, а також правильне дозування навантажень [№ літ-ри].

Для прикладу, у футболі домінуюче місце займають рухові здібності, які необхідно розвивати найбільш активно. У зв'язку з цим всю фізичну підготовку поділяють на загальну і спеціальну фізичну підготовку. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків і дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначне загальний розвиток сили м'язів спостерігається з 9 -річного віку у дівчат і 10 -річного віку у хлопчиків. Віковий період від 14 до 15 років характеризується високими темпами приросту абсолютної сили м'язів. Надалі темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому в 25-30 років. Надалі швидкість цілісних рухових дій у хлопчиків повільно зростає до 17-18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15 років неможливо досягти суттєвого поліпшення швидкості за рахунок спеціалізованого тренування. Встановлено, що від 7-8 і до 11-12 років краще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерним для дорослих. Цікаво, що цей віковий період найбільш сприятливий щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме в цьому віці потрібно вдосконалювати циклічні швидкісні вправи [11, c. 38].

У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 і від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 і від 16 до 17 років. Гнучкість як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. У ці періоди легко формуються рухові вміння та навички, прогресує сама здатність набувати все нові і нові вміння та перебудовувати їх. Наприклад, для подолання великого зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м'язова сила, для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібно швидкість, для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість, а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. У деякі роки або інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників. Навчання вправ і виховання фізичних якостей - дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання [№ літ-ри].

Розвиток гнучкості. Мобілізуватися в короткий термін і нормально функціонувати зможе лише той організм, що має значний резервний запас можливостей, в тому числі і в області рухливості суглобово-зв'язкового апарату, гнучкості і пружності м’язової системи. Існує велика кількість систем розвитку гнучкості, розтяжки м'язів і рухливості суглобів, однак в їх основі лежать загальні принципи, що враховують найбільш типові і важливі особливості реагування організму на спроби збільшити його рухливість.

Перший принцип - принцип підсумовування результату. Вплив кожного окремого растягуючого зусилля незначне, м'язи та сухожилля дуже інертні, однак від повторення до повторення результат попереднього руху не втрачається, він залишає «слід» і ці сліди підсумовуються від підходу до підходу, день у день. Результат накопичується і потім стає помітним. Розтяжка - результат підсумовування багатьох регулярних спроб [№ літ-ри].

Другий принцип - принцип повторного виконання. Ця методика форсованого штурму - вправи на гнучкість слід виконувати серіями по 15-20 повторів у кожній, з поверненням до виконання серії протягом заняття і з збільшенням амплітуди рухів від серії до серії. Приклад: три серії по 15-20 нахилів вперед (через 30-40 с після відпочинку). Потім вправи на силу, витривалість, і через 30-40 хв. знову три серії нахилів із збільшенням амплітуди в кожній серії вправ. Результати вправи на гнучкість будуть ефективнішими, якщо в тренування будуть включені вправи на скорочення м'язів, наприклад силовий тренінг. За рахунок скорочення м'язів після їх розтягування, знімається втома, напрацьовується новий «запас» можливості розтягування. Дуже ефективним є поєднання вправ на гнучкість, силу і вправи розслабляючого характеру. І звичайно, серйозною помилкою початківців займатися фізичними вправами є недооцінка розігріваючих вправ, нехтування якими призводить до довгих і серйозним травм [№ літ-ри].

1.5. Особливості методики розвитку гнучкості у підлітків, що займаються рукопашним боєм на початковому етапі

 

 

При підборі загальнорозвиваючих вправ у підготовчій частині тренування, слід прагнути до того, щоб вони були нескладними для виконання. На заняттях необхідно урізноманітнити і чергувати вправи для різних груп м'язів, так як елементи новизни значно підвищують інтерес дітей у цей період і попереджають наступ передчасного стомлення. Зазначені вище вправи проводяться з метою підготовки зв'язкового апарату верхніх і нижніх кінцівок, а також м'язів тулуба до напруженої роботи в основній частині заняття. Вони сприяють розвитку швидкості, сили, гнучкості, виробленню вміння напружувати і розслаблювати окремі м'язові групи, вдосконаленню спритності і координації рухів, підвищують життєдіяльність організму займаються, зміцнюють і розвивають функцію органів дихання і кровообігу [20, c. 70].

При пересуванні кроком, бігом, приставними кроками виконуються серії імітаційних ударів руками і ногами, а також удари по різних цілях в поєднанні з перекидами, падіннями; та іншими діями. У підготовчій частині заняття, ці вправи носять тренувальну спрямованість і сприяють вдосконаленню елементів рукопашної сутички, а також виробленню якостей швидкості, сили, спритності [№ літ-ри].

Вправи для окремих груп м'язів, вправи вдвох і в єдиноборстві, а також прийоми самостраховки виконуються з певного вихідного положення, яке попередньо вказується керівником занять і приймається всіма учнями за його командою. Загально-розвиваючі вправи змінюються парними, груповими і спеціальними. Як правило, слід підбирати такі вправи, які проводяться змагальним методом на місці і в русі в двошеренговому строю або в колонах, наприклад: у низькій стійці збити партнера на землю або у високій стійці, стоячи на одній нозі, руки за спину, збити плечем партнера на дві ноги. Вправи удвох можуть виконуватися в захопленні за руки, шию, ноги, тулуб, в стійці, на колінах, сидячи і лежачи як обличчям до партнера, так і спиною до нього при різній організації займаються в змагальній обстановці [№ літ-ри].

Проаналізуємо фактори, що впливають на розвиток гнучкості. До основних факторів, що впливає на розвиток гнучкості відносяться морфофункціональні особливості працюючих м'язів; зміна ритму рухової дії; психоемоційний стан; температура м'язів; температура навколишнього середовища; час доби; вид попередньої м'язової діяльності [№ літ-ри].

Морфофункціональні особливості працюючих м'язів. Рівень зміни морфологічних, біохімічних і функціональних особливостей працюючих м'язів - важливий фактор підвищення гнучкості. У процесі активної м'язової діяльності збільшується змісту скорочувальних білків, підвищується кількість міоглобіну, зростає киснева ємність м'язів та інтенсивність окислювальних процесів. Під впливом фізичного навантаження відбуваються морфологічні та біохімічні зміни в працюючих м'язах, виявляються функціональні зрушення, що підвищують збудливість і лабільність м'язів. Всі ці зміни сприяють збільшенню розтяжності м'язів і приросту гнучкості [№ літ-ри].

Зміна ритму рухових дій. Ритм рухів мають велике значення для досягнення певної раціоналізації рухової активності людини. Ритмічні рухи підтримують стабільний рівень збудливості м'язів, що є сприятливим фактором для підвищення їх еластичності. При аритмічних рухах збудливість м'язів знижується, що призводить до зменшення еластичних властивостей. Наприклад, виконуючи махи ногою спочатку з малою амплітудою і поступово збільшуючи її до максимальної, що займається домагається великого приросту активної гнучкості [№ літ-ри].

Психоемоційний стан. Позитивні емоції активізують діяльність вегетативних органів, підвищують газообмін, збільшують частоту серцевих скорочень. Все це позитивно позначається на стані збудливості м'язів, їх еластичності і пружності. Вправи для розвитку гнучкості необхідно виконувати в атмосфері позитивних емоцій, що стимулює гормональну діяльність, забезпечує поліпшення регуляторних процесів [№ літ-ри].

Температура м'язів. Стан температури м'язів також суттєво впливає на збільшення показників гнучкості. Залежність еластичних властивостей м'язів від температури визначається інтенсивністю обміну речовин, швидкістю окислювальних процесів. У добре розігрітих м'язах сильніше циркулює кров, тому попередня розминка, спрямована на підготовку м'язів до основної фізичному навантаженні, - необхідна умова ефективності занять на розвиток гнучкості [№ літ-ри].

Температура навколишнього середовища. Перепади температури істотно впливають на стан активної м'язової діяльності людини. В умовах низької температури м'яз швидко охолоджується, втрачаючи свою еластичність. При цьому різко падає її збудливість, що є найбільш поширеною причиною травматизму. В умовах холодного повітря або приміщення потрібні значно більші зусилля для розігрівання організму і підтримування оптимального режиму роботи м'язів. Підвищена температура викликає посилене потовиділення, втрату великої кількості рідини. В результаті м'язова тканина стає більш в'язкою, знижуються її скоротливі властивості [№ літ-ри].

Час доби. Фізичний стан людини неоднаково рано вранці, вдень і пізно увечері. У багатьох людей в ранкові години загальна працездатність знижена, потрібен час для впрацювання після нічного відпочинку. При заняттях фізичними вправами необхідна більш тривала та інтенсивна розминка. Протягом дня, системи організму досягають "робочого стану", органи функціонують у повному обсязі, м'язи перебувають в оптимальному напрузі. Все це створює найбільш сприятливі умови для вечірніх тренувань, коли з'являються найкращі передумови для збільшення приросту гнучкості [№ літ-ри].

Характер попередньої діяльності. Якщо характер попередньої діяльності сприяє достатньому зігріванню м'язів, не викликаючи при цьому стомлення, то рухова діяльність організована раціональна. У процесі спортивного тренування особливі вимоги повинні пред'являтися до ефективного підбору та використання спеціальних вправ. Так, попереднє виконання силового навантаження позитивно позначається на прирості гнучкості. Тому наприкінці тренувального заняття доцільно виконувати вправи для розвитку гнучкості [№ літ-ри].

Критерії і оцінки гнучкості. Для визначення ефективності навчально-тренувального процесу на початковому етапі, необхідно використовувати критерії оцінки гнучкості з урахуванням її різновидів і проявів. Кожному прояву гнучкості повинні відповідати певні критерії оцінки. Об'єктивна інформація дає можливість займаються самим визначити необхідність додаткових зусиль, спрямованих на приріст гнучкості. Критерії оцінки гнучкості можуть підбиратися найрізноманітніші, але важливо, щоб вони відповідали таким принципам як простота, доступність і наочність [№ літ-ри].

Керівник заняття повинен ретельно підбирати ці вправи і від заняття до заняття створювати все більш важкі умови для їх виконання, сприяють прояву значних фізичних і вольових зусиль займаються. Прийоми самостраховки при падіннях є ефективним засобом вдосконалення вестибулярної стійкості і орієнтування в просторі і включаються в підготовчу частину кожного заняття. Спочатку прийоми самостраховки виконуються на місці в двошеренговому строю з низькою середньою і високою стійок, а при вдосконаленні - через жердину, спину або руку партнера, з частковому його опором а також у ході пересувань з подоланням перешкод [№ літ-ри].

При проведенні підготовчої частини і, особливо в процесі вправ у ходьбі, бігу, удвох і в єдиноборстві широко застосовуються раптові команди і сигнали, за якими навчають, повинні виконати певні дії. Наприклад «По свистку виконати стрибок до центру кола, повернутися кругом, прийняти напоготів до бою і позначити удар правою ногою» або «По подвійному свистку перші номери позначають удар кулаком знизу, другий блокують удар підставкою руки, проводять загин руки за спину і конвоюють партнера» [№ літ-ри]. Подібні вправи дозволяють тренувати дітей у цей період в швидкому орієнтуванні, постійній підтримці уваги та швидких відповідних діях, а також вносять велику різноманітність в проведення підготовчої частини. Якщо в основній частині заняття вивчаються удари рукою ногою, захоплення, кидки, удушення, больові прийоми і прийоми обеззброєння, то підготовча частина проводиться, як правило, без зброї. Підбір загальнорозвиваю