В.Івасюк
Помітний слід у музичній творчості залишив молодий композитор В.Івасюк,зоря таланту якого зійшла на співучій Буковині. Про нього справедливого говорять,що він дав крила українській естрадній пісні,вивів її з провінційних закамарків на світові обрії, надав їй мистецьку гідність. І дійсно «Червона рута»,»Водограй», «Я піду в далекі гори» В.Івасюка повсюдно залунали далеко за межами України,стали кращими піснями року.Своєю геніальною творчістю вони піднімали нац..дух укр..народу.Івасюк-символ укр..естрадної пісні.Коротким було його життя,але який вагомий внесок зробив митець у культурне надбання.Пісні Івасюка увірвалися в укр..естраду тодішніх 70-х рр..широким бурхливим потоком слухачів темпераментними ритмами і ліричними пристрасними інтонаціями та захопили своєю невимушеною легкістю й імпровізацією.
Івасюк став легендою,посів гідне місце в сузір*ї борців за волю України.
Молодіжна культура
В нас єдина мета –Україна свята.Нездоланна ніким і ніколи!Новітня хвиля нац..-визвольного руху кінця 80-х рр..відтворена і в пісенній творчості С.Ротару,М.Гнатюка,В.Зінкевича, Н.Яремчука,вокального тріо Мареничів, квартету «Явір»,ансамблю «Смерічка».В їх репертуарі значне місце займають патріотичні пісні, назви яких кидали декого в холодний піт, у часи,не такі,вже й далекі.Любов і шану до укр..нар.пвсні прищеплюють також Н.Матвієнко та Р.Кириченко.Значною подією в культурному житті України стало проведення першого фестивалю «Червона рута»,який ввібрав у себе зацікавленість значної частини укр..молоді.
10. Еволюціоністські концепції культури почали набувати широкого розповсюдження наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. і були представлені в працях соціологів Герберта Спенсора (1820 – 1903 рр.), Огюста Конта (1798 – 1857 рр.), етнографа Едуарда Тайлора (1832 – 1917 рр.). Розвиток культури розглядався як закономірний процес – усі народи і культури проходять однакові стадії еволюційного розвитку. Вони обґрунтували принцип єдності людського роду та спорідненості потреб народів у формуванні культури, заперечували погляди попередників щодо розгляду історії як послідовності унікальних подій, які не піддаються об’єднанню в певні послідовності.
Особистість у різних культурах.
Ідея особистості як самостійного суб'єкта суспільних відносин, що спирається на свої власні внутрішні сили тією чи іншою мірою, наявні в кожній розвинений культурі.
Європейська культурна традиція затверджує людину автономним суб'єктом діяльності, підкреслює насамперед його єдність, цілісність, тотожність „Я” у всіх його проявах.
Навпаки, у східних культурах рольові функції багато в чому перекривають самосвідомість особистості. Людина усвідомлює себе і сприймається багато в чому в залежності від того середовища чи сфери, у яких вона у даний час діє.
У класичній китайській традиції вищою чеснотою вважалося підпорядкування людини узаконеним нормам і придушення свого „Я”. Конфуціанські принципи затверджували необхідність обмеження емоцій, твердий контроль розуму над почуттям і уміння виражати свої переживання в чітко визначеній, прийнятій формі.
Трохи інакше виглядало відношення особистості до суспільства в класичній індійській традиції. У філософських системах людське „Я” виявлялося обумовленим не якими-небудь конкретними причинами, а реальністю зверхособистісного духу, стосовно якого тілесне й емпіричне „Я” – тимчасове і минуще явище.
Тільки в європейсько-американській культурі особистісний початок одержав статус безумовності, непідпорядкованості іншим регулятивним принципам. Стійкість внутрішнього світу особистості не залежить від яких-небудь зовнішніх авторитетів, тому що в собі самому індивід знаходить ті безумовні принципи, що допомагають йому вистояти в будь-яких обставинах і надати їм зміст, спираючись на власне судження, керуючись почуттям відповідальності в своїй діяльності.
