Тривалість життя тварин. Використання плідників і маток

Тварини кожного виду мають певну, генетично обумовлену кордон тривалості життя. Про неї судять за встановленими і зареєстрованим фактами довголіття окремих індивідуумів. Так, у великої рогатої худоби це 40 років, у свиней - 22, овець - 21, коней - 67 років.

Існує ряд теорій, що пояснюють причини довголіття тварин:

1. Тривалість їхнього життя прямо пропорційно на періоду послеутробного розвитку, перевищуючи останню в 6-7 разів. Наприклад, кінь закінчує розвиток до 5-6 років, живе в середньому 30-35 років; велика рогата худоба, що формується до 4-5 років, живе 20-25 років; вівці і свині, відповідно, до двох років і 12-15 років.

2. Великі тварини мають більшу тривалість життя, ніж дрібні. Вона у кроликів коротше, ніж у собак, овець і свиней, а останні, в свою чергу, менш довговічні, ніж велика рогата худоба, коні, верблюди.

3. Тривалість життя обернено пропорційна плодючості тварин. Кролики, що дають у рік до 30 кроленят, а свині - до 40 поросят, живуть 6-7 років, а коні і велика рогата худоба (1-3 нащадка на рік) живуть довше.

4. Тривалість життя тварин різних видів визначається типом їх живлення (видом їжі та її кількістю). Травоїдні більш довговічні, ніж м'ясоїдні.

5. Тривалість життя пов'язана з ритмом дихання і серцевих скорочень. У кроликів, у яких ритми інтенсивніше, ніж у зайців, життя коротше в два рази. У коней ритм серця вдвічі рідше, ніж у великої рогатої худоби, і живуть вони в два рази довше. Самий уповільнений ритм серця і дихання у слонів, що відрізняються найбільшим довголіттям серед тварин. Всі ці теорії сконцентровані в концепції І.П. Павлова, який вважав, що тривалість життя у тварин визначається будовою тіла, ступенем досконалості нервових кореляцій в організмі, умовами і способом їх життя. Біологічно можливе довголіття обумовлює терміни племінного і продуктивного використання особин кожного виду. Види тварин з відносно тривалим періодом життя, наприклад коня і велику рогату худобу, використовуються довше, ніж вівці і свині. Але сільськогосподарські тварини рідко досягають граничного віку.

Майже всі вони вибувають з господарства раніше цього терміну у зв'язку зі зниженням продуктивних і племінних якостей внаслідок старіння. Генетики пов'язують старіння організму зі змінами в генетичному апараті клітини. На їхню думку, нуклеїнові кислоти є основою (матрицею), на якій синтезуються білки, які змінюють свої властивості з віком організму.

Зміни в матриці тягнуть за собою змінені білкові молекули, накопичення яких поступово призводить до якісної переродження організму - старіння. Визначити вікові рамки прояви племінних та продуктивних якостей різних видів тварин ми спробуємо в такому порядку: плідність, продуктивність, племінні якості.

Багато зусиль матководів з різних країн було витрачено на покращення конструкції нуклеусних вуликів та вдосконалення технології утримання неплідних маток до початку відкладання ними яєць. Особливо ускладнюється утримання нуклеусів в умовах помірного клімату, де холодними ночами нуклеуси в тонкостінних вуликах витрачають багато кормів на підтримання сталого мікроклімату. Багато моїх власних зусиль було витрачено на створення багатомісних нуклеусних вуликів (Комісар, 1978, 1997), в яких нуклеуси взаємно обігріваються, що дозволяє успішно експлуатувати навіть мікронуклеуси в кліматичних умовах Північної України.

Зовсім недавно з’явилась технологія утримання неплідних маток, для якої нуклеусні вулики взагалі не потрібні і кліматичні умови фактично не впливають на процес отримання плідних маток. В основі цієї технології лежать останні досягнення техніки штучного осіменіння маток, яку завжди традиційно вважали придатною тільки для селекційної роботи, але ж ніяк не для масового запліднення маток. Сьогодні технологія інструментального запліднення маток стала настільки вдосконалою, що продуктивність праці матковода, який працює з нуклеусами, зрівнялась з такою при використанні інструментального осіменіння, а якість маток при останньому навіть краща за рахунок використання сперми трутнів відомого походження з відселекційованих сімей.

Про успіхи штучного запліднення маток раніше ми узнавали із окремих публікацій Апімондії та із описів племінної роботи в найбільших матковивідних господарствах світу, де штучне запліднення племінних маток вже давно стало обов’язковим елементом технології. В Росії штучне запліднення маток широко використовувалось при створенні Приокської породної групи бджіл та при проведенні великої кількості дослідів по вивченню спадковості бджіл, в яких використовували штучно запліднених маток.

Абсолютна відсутність використання штучно запліднених маток в племінній роботі в Україні та відсутність вітчизняних наукових публікацій по використанню штучно запліднених маток дозволяє зробити висновок, що навіть до цього часу техніка штучного осіменіння маток ніким у нас на належному рівні освоєна не була. Окремі публікації В.Д.Броварського (УП, 2000, №3 та №5) по штучному заплідненню маток та по новій конструкції станка свідчать, що спроби освоїти штучне осіменіння продовжуються, але ніяких свідчень про продуктивність праці та якість цих маток опубліковано не було, а до запровадження в практику справа так і не дійшла.