Різновиди профілактики девіантної поведінки серед підлітків та молоді

Аналіз науково-педагогічних джерел свідчить, що під профілактикою девіантної поведінки дітей підліткового віку та молоді вчені розуміють комплекс цілеспрямованих колективних і індивідуальних впливів на свідомість, почуття і волю особистості з метою вироблення в неї імунітету до негативних впливів оточуючого середовища, попередження асоціальної спрямованості, її антигромадської поведінки і перебудови ставлення учнів до оточуючої дійсності в процесі перевиховання [10].

Головна мета профілактичної діяльності з дітьми та молоддю, схильними до девіантної поведінки полягає в сприянні адаптації особистості в світі, допомозі їй у встановленні доброзичливих стосунків, усуненні дефіциту спілкування, сприянні в розв’язанні власних проблем, розвитку в підлітків почуття відповідальності за свою поведінку, яке сприяє усвідомленню не лише своїх прав, а й обов’язків [18].

Серед провідних шляхів профілактики девіантної поведінки підлітків та молоді можна визначити:

- пропаганду здорового способу життя;

- залучення дітей та молоді до активної діяльності за інтересами (спортивної, трудової, технічної, музичної тощо);

- організацію трудового виховання, що дає можливість залучити переважну частину схильних до девіантної поведінки підлітків та молоді до цікавої роботи в позаурочний час, оволодіти їм певною спеціальністю;

- проведення ранньої діагностики і педагогічної корекції;

- оздоровлення середовища і надання допомоги неповнолітнім, які виявились у несприятливих умовах життя і виховання;

- реалізацію індивідуального підходу з опорою на позитивні якості;

- організацію самовиховання дітей підліткового віку.

Варто звернути увагу на те, що існує первинна, вторинна і третинна профілактична робота. Первинна профілактика носить інформаційний характер і спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричної відмови від асоціальних стандартів поведінки та негативних звичок. До форм зазначеної профілактики належать: рольові та ділові ігри; педагогічна психотерапія; аутотренінги; мозкові атаки; організація госпрозрахункової трудової діяльності; діяльність консультаційних клубів та клубів спілкування підлітків „групи ризику”; переконання; систематична об’єктивна оцінка діяльності учня; привчання; заохочення; покарання; педагогічний „вибух”; проведення тематичних дискотек; методи саморегуляції; проведення занять у формі тренінгів; моделювання на заняттях ситуацій, наближених до реальних; використання інтерактивних методів навчання; проведення тижнів здоров’я, виставок малюнків із заохочувальними призами; організація спортивних змагань, поїздок на природу; арттерапія; метод створення ситуацій успіху; метод перспективних ліній; метод імітації; метод проблемних завдань; метод прогнозування; метод аналогій; метод прикладу; організація теле- і радіопередач, усні журнали; відеолекторії; тематичні акції; зустрічі з працівниками органів охорони здоров’я, правоохоронних органів, громадських організацій; соціальна реклама; індивідуальні та групові юридичні, психологічні, медичні консультації; фестивалі; вуличні ігротеки; концерти; шоу-програми; тренінги комунікативності, особистісного росту; ігри-випробування «Екстрім»; практичні заняття з проблем профілактики негативних явищ [21].

Вторинна профілактика ставить за мету обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві. Виходячи з цього, педагогічна робота в межах вторинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: курс соціотерапії «12 кроків»; спеціальна лінія «Телефону довіри»; анонімні кабінети тестування на ВІЛ; консультативні пункти для батьків, діти яких ВІЛ-інфіковані чи наркозалежні; мобільні консультаційні пункти; соціально-психологічні тренінги. Проводять цю роботу вчителі, фахівці-психіатри, психотерапевти, психологи, медичні працівники, співробітники громадських організацій, волонтери.

Зокрема, широкого розповсюдження в сучасній школі набули тематичні дискотеки до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом, на яких учитель перед включенням тієї чи іншої композиції коротко розповідає про співаків, що померли чи хворі на СНІД. Учні інсценують різні життєві обставини щодо інфікування на ВІЛ, як сказати наркотикам «ні» тощо.

Третинна профілактика вирішує такі спеціальні завдання, як лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поведінки. Третинна профілактика також може бути спрямована на попередження рецидивів у осіб з уже сформованою девіантною поведінкою. Як відомо, девіантний підліток, пройшовши курс реабілітації, повертається у середовище, в якому, по-перше, зберігаються чинники, що зумовили асоціальну спрямованість його розвитку, по-друге, незмінною залишається установка щодо його поведінки. Йдеться про те, що найближче соціальне оточення колишнього девіантна свідомо чи мимоволі демонструє негативну упередженість, підозріливість, небажання відновлювати взаємини тощо. Труднощі адаптації та самоствердження в такому середовищі можуть зумовити рецидиви. Тому виникає необхідність третинної профілактики, яка полягає в контролі, наданні допомоги у вирішенні проблем та в психологічній підтримці.

Психопрофілактика здійснюється у вигляді тренінгів, освітніх програм, психологічного консультування, кризової допомоги (телефон довіри), психотерапії межових станів та нервово - психічних розладів. До методів саморегуляції, що дозволяють трансформувати негативні переживання в позитивні емоційні стани, розвинути стійку мотивацію до самовдосконалення, навчитися керувати диханням, розслабляти м’язи, через підсвідомість впливати на роботу внутрішніх органів відносяться аутотренінгові, медитативні та релаксаційні вправи, якими можна займатись як під керівництвом психолога, так і самостійно у вільний час.

Масового розповсюдження на сучасному етапі розвитку суспільства набув і волонтерський рух, який знайшов свій прояв у виїзних лекціях та зустрічах у літній період лікарів, психологів, наркологів з підлітками. Цікавий досвід щодо організації волонтерської діяльності з підлітками, схильними до прояву різноманітних девіацій у поведінці, накопичено Харківським гуманітарно-педагогічним інститутом, який полягає у: написанні відповідних диктантів; проведенні тематичних бесід з підлітками; організації конкурсу плакатів; проведенні рейдів у мікрорайонах міста; організації виховних годин; проведенні вікторин, анкетування та тестування учнів, конкурсів малюнків, театралізованих виступів; організації спортивних змагань, спортивно-родинної естафети [25].

Таким чином, під профілактикою девіантної поведінки дітей підліткового віку та молоді розуміється комплекс цілеспрямованих колективних і індивідуальних впливів на свідомість, характер, почуття і волю особистості з метою вироблення в неї імунітету до негативних впливів оточуючого її середовища, а також попередження асоціальної спрямованості, її антигромадської поведінки та перебудови ставлення підлітків та молоді до оточуючої дійсності в процесі перевиховання.

Розглянувши подані нам форми та методи профілактики девіантної поведінки серед підлітків та молоді, можна дійти до висновку, що ця проблема є надзвичайно актуальною для нашого суспільства. Проте вже створюються різноманітні форми заходів щодо боротьби, профілактики та регулювання такого суспільного явища, як девіантна поведінка. Стає зрозумілим той факт, що наша держава поступово починає звертати все більшу увагу на дану проблему та спрямовує велику кількість ресурсів та фахівців на профілактику та регулювання цього явища.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши праці педагогів та психологів, які займалися проблемою девіантною поведінкою підлітків та молоді, як однієї з форм соціальної дезадаптації, ми дійшли до висновку, що проблема соціальної девіантності серед дітей та молоді останнім часом набула особливої значущості у зв'язку з соціальною дезорганізацією суспільства, яка характеризується відхиленням його від нормального, передбаченого законодавчими актами, розвитку.

Така дезорганізація викликає порушення взаємозв'язків індивіда з суспільством, розінтегрованість соціальних груп, зростання безробіття та злочинності в усьому суспільстві і особливо серед молоді, що можна класифікувати як соціальну патологію.

У даній курсовій роботі ми розкрили такі підходи, до визначення поняття девіантної поведінки як форми соціальної дезадаптації підлітків та молоді, як: біологічні, психологічні та психіатричні, соціологічні. До соціологічного підходу належать: теорія соціального контролю, теорія аномії, теорія соціаліза­ції, культурологічні теорії, теорія стигма­тизації (клейміння).

Визначили основні види девіантної поведінки, а саме: делінквентна, адиктивна, патохарактерологічна, психопатологічна та девіації зумовлені гіперздібностями людини; та форми їх прояву серед дітей та молоді, до яких віднесли: агресія, аутоагресія, зловживання речовинами, які зумовлюють стани зміненої психічної діяльності, порушення їстівної поведінки, аномалії сексуальної поведінки, надцінні психологічні захоплення, надцінні психопатологічні захоплення, розлади потягів, патологічні звичні дії і дійства, комунікативні девіації.

Нами було досліджено основні підходи до пояснення причин формування девіантної поведінки у підлітків та молоді, серед яких: біологічні, психологічні та соціальні. Проаналізувавши причини формування девіантної поведінки, ми визначили основні різновиди профілактики девіантної поведінки серед підлітків та молоді, до яких віднесли: пропаганду здорового способу життя; залучення дітей та молоді до активної діяльності за інтересами; організацію трудового виховання; проведення ранньої діагностики і педагогічної корекції; оздоровлення середовища і надання допомоги неповнолітнім, які виявились у несприятливих умовах життя і виховання; реалізацію індивідуального підходу з опорою на позитивні якості; організацію самовиховання дітей підліткового віку.

Нами було визначено, що девіантна поведінка завжди пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності поширеним в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати як засіб досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що задовольняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.

На нашу думку з поставленою перед нами метою ми впорались, адже проаналізували проблеми виникнення та поширення девіантної поведінки серед дітей та молоді, і висвітлили основні шляхи профілактики та подолання цього соціального явища.

Отже, проблема девіантної поведінки серед підлітків та молоді, як форми соціальної дезадаптації, є надзвичайно актуальною сьогодні, адже суспільство знаходиться на складному етапі свого розвитку, стоячи на роздоріжжі прийняття нових соціальних норм, чи суцільному забутті у тих проблемах, що постають перед нами вже сьогодні. Тому, на нашу думку цю тему потрібно ще розвивати та досліджувати, адже від вирішення проблеми девіантної поведінки серед підлітків та молоді залежить спокійне, безпечне та правове майбутнє всього людства.