Магомедов Моісей Курбанович,
студент IІІ курсу, історичного факультету
Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди,
м. Харків.
Науковий керівник: Дьякова Олена Василівна,
доцент кафедри історії України історичного факультету
Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Секція: Україна з найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Історія козацтва.
В історії важливу роль відіграють окремі особистості. Деякі із них стають загальновідомими у світі, а деякі становлять гордість своєї держави. Ставлення до них має значення у національній свідомості громадян будь-якої держави. В Україні багато історичних постатей, які складають гордість її історії. Серед них чільне місце займає Іван Богун. Метою даної доповіді є відображення біографії цієї видатної людини.
В біографії Івана Богуна є багато невідомого, неузгоджених між собою фактів. Усе це, безперечно, вимагає нових наукових пошуків, більш об'єктивних оцінок, ґрунтовних досліджень про визначного військового і політичного діяча періоду національно-визвольної революції. Але, попри всі колізії його життєвого шляху, із відомих джерел і матеріалів вимальовується постать людини непересічної, яскравої.
Це був мужній, безстрашний і відважний козак, талановитий полководець. Іван Богун був високоморальний, мужній, з глибокою інтуїцією і пророчим відчуттям. Іван Богун не прагнув слави, ні верховенства в командуванні, мав братерську повагу до козаків і надзвичайне вболівання за долю свого народу. Богуна природа наділила винятковою красою вроди, статури, глибини розуму і крицевою силою волі - все в одній людині, чим вражав він усіх прихильників і ворогів - народів інших націй. Богуна знав і цінував весь світ, про що залишилися згадки у літературі на різних мовах. Зокрема, польский критик Роллє писав, що "з 80-ти діячів Хмельниччини Іван Богун - найпрекрасніший: поєднав розум, військові здібності, не заплямував себе жорстокістю, відзначився високою мор Протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти кримських татар, та обороняв українські землі від набігів останніх. [цит. по: ]
За даними польського дослідника Еуґенюша Лятача, Іван Богун був сином дрібного шляхтича, державця містечка Бубнева (тепер село Бубнівська Слобідка, Золотоніський район) []. Рід Івана Богуна, як припускалося у наукових дослідженнях, козацько-шляхетського походження, але це припущення надто необґрунтоване. У книзі «Малороссийский гербовник» (автори В. Лукомський, В. Модзалевський) описано герб роду Богунів. Також твір вказує, що полковник мав сина Григорія та онука Леонтія. Вони були військовими товаришами. З початком національно-визвольної революції українського народу І. Богун став одним із сподвижників гетьмана Б. Хмельницького, і згідно «Реєстру Війська Запорозького 1649 р.» він значився серед козаків Чигиринського полку []. Згодом (найвірогідніше у 1650 р.) за неабиякі організаторські здібності та військовий талант Богуна було призначено кальницьким полковником, а тому подальша його доля була тісно пов'язана із захистом Вінничини та Брацлавщини від військ Речі Посполитої. Зокрема, вже в 1651 р. І. Богун вів важкі бої на Брацлавщині проти загонів Калиновського та Лянцкоронського. Саме у боях під Вінницею в березні 1651 р. Богун вперше найбільш масштабно проявив здібності воєначальника, заманивши в ході бою польську кінноту до Південного Бугу, де драгуни потрапили до зарання підготовленої пастки. Тут же Богун проявив значну особисту хоробрість, очолюючи сміливі нічні вилазки з козацького табору. В кінцевому підсумку Богун втримав свої оборонні позиції під Вінницею і, після підходу основних сил української армії, змусив коронне військо відступити. В подальшому, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня - 1 травня 1651 р.), а в середині травня його козаки оволоділи Корцем.
Важливою сторінкою з-поміж ратних справ кальницького полковника стала Берестецька битва, в якій І. Богун проявив себе розсудливим полководцем в найтрагічніший момент бою. Саме його було обрано наказним гетьманом в оточеному поляками козацькому таборі З0 червня 1651 р. І. Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська.
У 1653 р. І. Богун знову опинився у вирі бойових дій. Вже в березні 1653 р. його загони виступили проти армії С.Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Зайнявши оборону в Монастирищі, Богун тривалий час відбивав атаки значно переважаючих сил коронної армії та робив дошкульні вилазки з міста. Так і не досягши успіху, війська С. Чарнецького, який під Монастирищем сам зазнав поранення, змушені були відступити. Цього ж 1653 р. І. Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Т. Хмельницького (5.11.1653) І. Богун повернувся з військом в Україну. В кінці 1653 та протягом 1654-1655 років кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Значний військовий талант та численні перемоги створили Богунові ім'я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів.
В грудні 1656 р. І. Богун в якості одного із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана А. Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 р. пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву. Хоча в кінцевому рахунку й змушені були відступити в Україну влітку 1657 р. [1, с. 44].
Характеризуючи політичну діяльність полковника Війська Запорозького І. Богуна, відзначимо, що він палко любив свою Україну й досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемляти права останньої або козацькі вольності. Тому І. Богун в політичному спектрі Української козацької держави займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28.10.1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 р. І. Богун був у числі противників курсу Б. Хмельницького на союз із Москвою і, так і не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію. Після смерті Б.Хмельницького (27.7.1657) І. Богун підтримував курс І. Виговського та Ю. Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів - на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, І. Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським у 1658 р. Гадяцький договір. А в 1660 р. І. Богун виступив проти Слободищинського трактату, підписаного Ю. Хмельницьким. У роки Руїни Богун послідовно шукає найкращий шлях для України. Далекоглядний і хитрий політик, як і полководець, він прагнув до мирного розв'язання ситуацій, але ніколи не йшов на компроміс. У січні 1660 р. Богун бере участь у операціях російсько-козацьких військ проти поляків і Виговського. Разом зі своїми соратниками останніх років - О. Гоголем, М. Ханенком - він зупиняє польський похід в Брацлавщину. В 1661 р. І. Богун значиться полковником семи хоругв війська князівства Литовського. Чому він потрапив у литовське військо? Можливо, поляки вирішили усунути з України небезпечного полковника; можливо, він сам не схотів залишатися вдома, де справи йшли не так як йому хотілося, всупереч його сподіванням. Або ж з самого початку це був наперед задуманий план
У всякому разі, він служить у литовському війську і, очевидно, бере участь у конфедерації, одним із пунктів якої значилася вимога припинення війни з Московією. Весною 1662 р. Богун на деякий час повертається в Україну і Ю. Хмельницький залучає його до воєнних дій на Лівобережжі. Але в цих боях славетний козак не виявляє активності й гетьман відправляє його до Польщі. Незабаром кальницький полковник І. Богун був ув'язнений поляками. Але він потрібен був Україні і це добре зрозумів П. Тетеря. Ще до отримання гетьманської булави П. Тетеря просить польського короля відпустити уславленого полковника. Ян Казимир в 1663 р. звільняє І. Богуна в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну. Тетеря зумів зібрати довкола себе кращу старшину - полковників Г. Лісницького, М. Ханенка, І. Богуна, О. Гоголя та інших.
Король Ян Казимир мав намір пройти вогнем і мечем усе Лівобережжя - від Києва до Глухова і Новгород-Сіверська. "Взимку 1663- 1664 рр., - пише Д. Дорошенко [3; с. 25], - велике польське військо на чолі з королем вступило на Лівобережжя. З поляками йшов і правобережний гетьман Павло Тетеря [4; c. 41].
Разом з ним були козацькі полковники Богун, Гуляницький, Гоголь, Ханенко та ін. Однак з перших днів походу І. Богун намагається завдати шкоди полякам, зриває їх воєнні плани. Лівобережні міста охоче здаються Богунові і завдяки цьому не були зруйновані. У деяких випадках козацькі гарнізони цих міст приєднувались до І. Богуна. Не маючи достатньо сил, поляки не залишали у містах своїх гарнізонів, і коли коронні війська в січні 1664 р. обложили Глухів - останнє місто перед московським кордоном, - то вся "підкорена територія" запалала вогнем повстання. Під час облоги Глухова І. Богун діяв безстрашно. Як члену військової ради, йому були відомі всі замисли поляків. Пізніше про це з люттю писав поляк Єрлич, що Богун повідомляв захисників Глухова про час штурму, показував найзручніші місця для вилазок, передавав порох тощо. Облога Глухова, хоча й тривала майже місяць, не зламала захисників. За цей час І. Брюховецький встиг зібрати військо і разом з російським воєводою Ромадановським наблизитися до позицій поляків. У І. Богуна виникає новий задум - він домовляється з Ромадановським, що під час битви з польським військом він ударить зі своїми козаками в тил полякам. Під Глуховим Ян Казимир дізнався, що І. Богун мав таємні зв'язки з Брюховецьким і Ромадановським. Король у своєму листі до дружини говорить, що його повідомили про "зраду" Богуна козацькі офіцери. 27 лютого 1664 р. "польовий військовий суд, - пише М. Костомаров, - що відбувся в Новгороді-Сіверському, виніс постанову про смертну кару й Iвана Богуна разом з кількома його прихильниками було розстріляно" []. Ян Казимир в листі до дружини про Богуна писав: "Я наказав його арештувати з наміром покарати рукою ката,... але Бог покарав його інакше" []. Як свідчать джерела, про причину та обставини смерті І. Богуна знала лише верхівка поляків і зберігала в таємниці. Тому досі достеменно невідомо, як загинув І. Богун. У літописах Єрлича і польських щоденниках, опублікованих наприкінці Х1Х ст., є лише натяки про смерть І. Богуна. Знаючи його характер, можемо лише припустити, що під час арешту на засіданні ради, він міг учинити серйозний опір і його убили навіть самі члени ради. Так трагічно закінчилось життя славного козацького полковника, героя Хмельниччини, який став жертвою складних політичних умов розірваної на дві частини України. Ім'я Івана Богуна - видатного полководця епохи Хмельниччини - назавжди залишилося в пам'яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи, назви установ і меморіальні дошки. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній з них: "А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!" [].
Отже, Іван Богун займає чільне місце в історії України. Сьогодні його ім'я носить Київський військовий ліцей. А любов полковника Богуна до Батьківщини, який віддав своє життя справі визволення свого народу, надихає сучасних військовиків на виконання обов'язків по захисту Батьківщини.
Джерела та використана література
1. Антонович В. Коротка історія Козаччини. - К., 1991. - С. 88, 174-238
2. Костомаров М. Історичні монографії й дослідження. Кн. 6. Т. 15. Руїна. - СПб, 1905. - С. 22
3. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2-х т. Т. 2. – К., С. 73
4. Яковенко Т. Історія України – К., 1992. - с.174-192
