Тема: Правові засади управління у сфері охорони довкілля та природокористування

1. Поняття та загальна характеристика управління у сфері охорони довкілля та природокористування

2. Система державних органів управління

3. Функції управління охорони довкілля та природокористування

4. Екологічна експертиза

Цілями управління є наступні (ст. 16 ЗУ «Про охорону навколишнього середовища»

1) Належна реалізація екологічного законодавства

2) Контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки

3) Забезпечення проведення ефективних та комплексних природо – охоронних заходів

4) Досягнення узгодженості дій державних органів та громадськості у виконанні цих цілей

Управління в галузі охорони довкілля – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань яка спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони довкілля, екологічної безпеки, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень, та захист екологічних прав особи.

Перший вид – Державне

Другий вид – Самоврядне

Третій вид – Громадське

Управління можна розглядати у кількох аспектах

1. Через систему органів які його здійснюють

2. Шляхом аналізу функцій, які реалізуються органами управління

3. Через аналіз способів і методів реалізацій функцій управління

Система органів управління в галузі охорони довкілля – це сукупність організаційних форм, однорідних за своїми завданнями, наділених чітко – визначеною компетенцією, і які спрямовують свою діяльність на реалізацію основних функцій екологічного управління.

1. За територіальним масштабом діяльності

- Загально – державні (Кабінет міністрів, міністерства, та інші центральні органи виконавчої влади)

- Місцеві органи управління (Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконкоми відповідних рад, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади

2. За характером та напрямами діяльності

- Органи загальної компетенції (Кабінет Мін, Рада Міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, та виконавчі комітети сільських селищних, і міських рад).

- Органи спеціальної компетенції (- це ті які наділені координаційними, організаційно – розпорядчими, та контрольними функціями, щодо охорони довкілля та забезпечення раціонального природо – користування

- Органи комплексної компетенції (Міністерство екології, та його територіальні підрозділи – дане міністерство є головним органом в системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у наступних сферах:

· Охорони довкілля

· Екологічної та в межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки,

· У сфері поводження з відходами, пестицидами та агрохімікатами

· У сфері раціонального використання, відтворення і охорони природніх ресурсів

· У сфері охорони і відтворення земель

· У сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біологічного і ландшафтного різноманіття.

· У сфері заповідної справи

· У сфері формування, збереження, використання еко мережі

· У сфері охорони озонового шару

· У сфері регулювання і попередження негативних змін клімату

· У сфері здійснення державного настрою (контролю), за додержанням екологічного законодавства

Рішення міністерства є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами, діяльність яких впливає або може вплинути на стан довкілля.

Державна екологічна інспекція - це урядовий орган державного управління, основним завданням якого є, здійснення контролю за додержанням екологічного законодавства.

Органи галузевої компетенції

· Державне агентство земельних ресурсів

· Державна служба геології та надр України

· Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України

· Державне агентство водних ресурсів

· Державне агентство лісових ресурсів

· Державне агентство рибного господарства

· Державна ветеринарна та фіто санітарна служба

Органи функціональної компетенції

· Міністерство охорони здоров’я (і підпорядкована йому Державна епідеміологічна служба)

· Міністерство Надзвичайних Ситуацій

· Державна служба технічного регулювання України

Функції – це закріплений в нормативно – правових актах напрям діяльності суб’єкта або групи суб’єктів щодо організації охорони довкілля, та забезпечення раціонального природокористування.

1- Функція обліку природніх ресурсів (- це діяльність уповноважених суб’єктів, спрямована на систематизацію відомостей про правовий, природній та господарський стан природніх ресурсів, їх частин, а також постійних і змінюваних в часі їх властивостей.) Дана функція реалізується:

1) Шляхом введення статистичної звітності

2) Шляхом введення природо – ресурсних кадастрів

Дана функція є однією із базових функцій управління і у зв’язку з цим облік має бути об’єктивним. Об’єктивність обліку досягається через його загальність, системність, достовірність а безперервність.

2- Функція екологічного планування - це діяльність спеціально – уповноважених суб’єктів спрямована на створення екологічно – обґрунтованих норм, раціонального та комплексного використання ресурсів, їх відтворення, та охорона.

Форми:

1. Плани природо – охоронних заходів та екологічних програм

2. Перед проектні документи

3. Територіально – планові документи

4. Цільові комплексні програми

 

3- Функція екологічного прогнозування – діяльність суб’єктів спрямована на розробку прогнозних показників, зміни стану довкілля, використання потенціалу природніх ресурсів, та забезпечення екологічної безпеки.

 

 

Екологічний моніторинг – це система довготривалих спостережень, оцінки та прогнозу стану довкілля та його зміни.

Основні завдання екологічного моніторингу:

1) Довгострокове, систематичне спостереження за станом довкілля.

2) Аналіз стану довкілля та прогнозування його можливих змін

3) Інформаційно – аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, природокористування.

4) Інформаційне обслуговування органів державної влади, місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічної інформації населення.

Залежно від призначення розрізняють наступні види моніторингу:

1. Загальний або стандартний

2. Оперативний або кризовий

3. Фоновий або науковий

Державна система екологічного моніторингу здійснюється на наступних рівнях:

1- Локальний (здійснюють моніторинг довкілля в межах певної території)

2- Регіональний (В межах району, області, населеному пункті)

3- Національний або загально – державний

Функція Екологічного Контролю

Екологічний контроль – це діяльність уповноважених суб’єктів спрямована на перевірку дотримання усіма учасниками екологічних відносин вимог екологічного законодавства.

Види екологічного контролю:

1. В залежності від суб’єкта:

1) Державний контроль (Державна екологічна інспекція)

2) Виробничий контроль (Здійснюється силами самого виробника)

3) Громадський екологічний контроль (Здійснюється громадськими природо – охоронними групуваннями та інспекторами)

Функція екологічного нормування та стандартизації – це діяльність уповноважених органів спрямована на вироблення, затвердження та застосування єдиних вимог, правил та нормативів у сфері охорони довкілля, використання природніх ресурсів, та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні стандарти – це сукупність науково обґрунтованих, юридично – значимих, нормативно – технічних документів, де містяться екологічні вимоги, норми, правила, затвердженні органами державної влади, і обов’язкові для виконання на території України.

Екологічні нормативи – це сукупність гранично – допустимих показників можливого фізичного, біологічного, радіаційного та іншого антропогенного впливу на стан довкілля, що не викликають істотних змін його якості, та погіршення стану здоров’я людей, а також показників використання природніх ресурсів, які встановлюються уповноваженими органами державної влади для відповідних видів діяльності фізичних і юридичних осіб.

Екологічна експертиза (Д/З)

 

Тема:Економіко – правовий механізм охорони довкілля та забезпечення природо – користування.

1. Загальна характеристика економіко – правового механізму

2. Фінансування природо – охоронної діяльності

3. Природо – ресурсні платежі

4. Екологічний аудит

5. Екологічне страхування

В законодавстві визначення щодо економіко – правового регулювання немає.

Економіко – правовий механізм охорони довкілля – це сукупність передбачених законом економічних заходів, застосування яких здійснюється з метою стимулювання раціонального природокористування та охорони довкілля.

Економічні заходи передбачають:

1) Взаємозв’язок управлінської, науково – технічної та виробничо – господарської діяльності підприємств, установ, організацій з раціональним використанням природніх ресурсів та ефективністю природо – охоронної діяльності.

2) Фінансування природо – охоронних заходів

3) Встановлення лімітів використання природніх ресурсів, викидів та скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів

4) Встановлення ставок екологічного податку

5) Надання фізичним та юридичним особам кредитних, податкових та інших пільг при застосуванні екологічно – безпечних технологій

6) Відшкодування у встановленому порядку збитків (спірне положення!)

Всі можливі заходи економічного регулювання можна поділити на 3 групи:

1. Економічні санкції

2. Економічні стимули

3. Економічні гарантії (екологічний аудит; екологічне страхування).

 

 

2. Фінансування природо – охоронної діяльності

Джерелами фінансування природо – охоронної діяльності можуть бути:

1- Державний бюджет

2- За рахунок республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів

3- За рахунок коштів підприємств, установ, організацій

4- Добровільні внески

В даній сфері діє принцип цільового використання коштів.

Сприйняттям в Україні бюджетного кодексу було визначено, що фінансування природо – охоронних заходів здійснюється із загального і спеціального фондів державного бюджету в Україні.

У ЗУ «Про державний бюджет» щорічно визначаються бюджетні призначення видатків у сфері охорони довкілля, за рахунок загального фонду держбюджету, згідно із бюджетною класифікацією та видатків спеціального фонду.

Фінансування за рахунок державного бюджету можливе лише в тих заходах, перелік яких затвердженні Кабінетом Міністрів.

Фонди охорони довкілля – це спеціалізований інститут акумулювання (або концентрації) грошових коштів з метою цільового фінансування природо – охоронних потреб.

Головним розпорядником коштів державного фонду охорони довкілля є Мін Природи в особі його міністра.

Кошти цього фонду використовуються в межах бюджетних програм затверджених законодавством в межах кошторисів, видатків і доходів, які затверджуються Мін Природи за погодженням з Мін Фінансів.

Всі природо – ресурсні платежі які належать до державних податків і зборів і порядок їх встановлення, нарахування і стягнення регулюється тільки податковим законодавством.

Систему природо – ресурсних платежів можна визначити як плату за користування природніми ресурсами та плату за негативний вплив на довкілля.

До природно – ресурсних платежів входять:

1. Екологічний податок

2. Плата за землю

3. Плата за користування надрами

4. Збір за спеціальне використання води

5. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів

6. Збір за використання радіо – частотного ресурсу України

7. Рентна плата за нафту, природній газ та газовий конденсат що добувається в Україні

Встановлений в законодавстві екологічний податок та інший платіж переслідує наступні цілі:

- Підвищення зацікавленості суб’єктів екологічних відносин у ефективному використанні природніх ресурсів

- Стимулювання природо – користувачів до раціонального природокористування

- Данні платежі є джерелом поповнення бюджетів як державного так і місцевого фондів

- Кошти отриманні в результаті стягнення цих платежів створюють додаткові джерела фінансування природоохоронної діяльності

Функції природо ресурсних платежів:

1) Фіскальна функція

2) Перерозподільна функція

3) Компенсаційна функція

4) Стимулююча функція

Згідно зі ст. 240 Податкового Кодексу України, платниками екологічного податку є:

- Суб’єкти господарювання

- Юридичні особи що не провадять підприємницьку діяльність

- Бюджетні установи

- Громадські організації та інші підприємства і установи

- Постійні представництва не резидентів

Якщо в ході їх діяльності здійснюється:

- Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами

- Скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти

- Розміщення відходів у спеціально – відведених місцях чи на об’єктах

- Утворення радіоактивних відходів включаючи вже накопичені (існуючі)

- Тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад встановлений ліцензії строк

- Сплачується податок, за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива (всі юридичні особи + фізичні особи)

 

Екологічний аудит – це документально – оформлений системний процес оцінювання об’єкту екологічного аудиту

· Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про екологічний аудит» об’єктами екологічного аудиту визнаються:
Підприємства, установи організації, їх філії, представництва, об'єднання та інші господарські об’єкти

· Системи управління навколишнім середовищем

· Інші об’єкти

Екологічний аудит проводиться по наступних сферах:

1- У процесі приватизації об’єктів державної власності або іншій змінній формі власності

2- При зміні власника об’єкту

3- Для потреб екологічного страхування

4- У разі передачі об’єктів державної чи комунальної власності у довгострокову оренду, концесію або створення на їх основі спільних підприємств

5- У разі створення функціонування і сертифікації систем управління навколишнім природнім середовищем

6- Сфери діяльності по суті необмежені

7- При здійсненні господарської та іншої діяльності

Завдання екологічного аудиту:

1. Збір достовірної інформації про екологічні аспекти виробничої діяльності об’єкту аудиту і формування на її основі висновку аудиту

2. Встановлення відповідності об’єктів аудиту вимогами екологічного законодавства

3. Оцінка впливу діяльності об’єкту аудиту на стан навколишнього середовища

4. Оцінка ефективності, повноти та обґрунтованості природоохоронних заходів які здійснюються на об’єкті аудиту.

Суб’єктами екологічного аудиту є:

А) Замовники – ними можуть бути зацікавлені місцеві і державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи

Б) Виконавець – може бути фізична чи юридична особа (юридичний аудитор) кваліфікована для здійснення аудиту.

Екологічним аудитором може бути особа, яка:

- має відповідну вищу освіту

- Досвід роботи в сфері охорони довкілля – не менше 4 років,

- Та особа яка у встановленому порядку отримала сертифікат на право бути аудитором

Екологічний аудит заборонено здійснювати

- Органам виконавчої влади

- Органам місцевого самоврядування

- Особам яким законом заборонено займатися підприємницькою діяльністю

 

Форми аудиту

 

· Аудит може бути обов’язковим (здійснюється на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, щодо об’єктів які становлять підвищену екологічну небезпеку, в таких випадках:

- У разі банкрутства

- У разі приватизації, передачі в довгострокову оренду або концесію об’єктів державної чи комунальної власності, у разі придбання чи передачі об’єкту у державну чи комунальну власність

- У разі екологічного страхування

- У разі завершення дії угоди про розподіл продукції

 

· Добровільний екологічний аудит

 

Також аудит може бути зовнішній та внутрішній

Між замовником і виконавцем аудиту обов’язково укладається договір.

Результати екологічного аудиту подаються у формі звіту, в якому зазначаються наступні відомості:

- Загальні відомості про об’єкт та замовника екологічного аудиту

- Підстави для проведення аудиту, його мета, програма та обсяг виконаних робіт

- Перелік нормативно – правових актів, на предмет відповідності яким аудит проводився

- Характеристика фактичного стану об’єкту аудиту

- Відомості пор сплату природо - ресурсних платежів

- Висновки аудиту щодо виявлених невідповідностей екологічних характеристик об’єкту аудиту вимогам екологічного законодавства (рекомендації щодо усунення можливих недоліків)

 

Екологічне страхування

Виходячи із змісту статей 41 і 49 ЗУ «Про охоронну навколишнього середовища», екологічне страхування визнається одним з джерел фінансування. Говориться що Екологічне страхування може бути добровільне і обов’язкове. І здійснюється страхування громадян, їх майна, майна і доходів підприємств, установ, організацій на випадок шкоди заподіяної забрудненням довкілля, та погіршенням якості природніх ресурсів.

Згідно із ЗУ про страхування (В редакції від 2001р.) Страхування – це вид Цивільно – правових відносин, стосовно захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) визначених договором страхування, або законодавством за рахунок грошових фондів, що формується шляхом сплати фізичними і юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Види обов’язкового страхуванням які є по суті екологічними:

1) Страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки, за шкоду яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

2) Страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання, за шкоду яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, господарська діяльність на яких, може призвести до аварій екологічного та санітарно – епідемічного характеру.

3) Страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду заподіяну довкіллю, здоров’ю, людей за угодою про розподіл продуктів.

4) Страхування відповідальності експортера та особи що відповідає за утилізацію небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та довкіллю під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів

5) Страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна довкіллю або здоров’ю людей, під час зберігання та застосування пестицидів та агрохімікатів.

Підставою виплати страхових компенсацій є передбачений договором страхування, страховий випадок. Страховий випадок – це подія передбачена договором або законодавством, яка відбулась із настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми страхувальнику, застрахованій або третій особі.

Умовами настання такого випадку та виплати страхування є щонайменше 2:

- Неможливість здійснення будь – яких запобіжних заходів, для відвернення такого випадку.

- Ненавмисне забруднення довкілля, яке сталося внаслідок якихось надзвичайних подій, ситуацій.

При укладенні договору страхування обов’язково враховується ймовірність екологічного ризику (екологічний ризик – це можливість випадкового забруднення довкілля, в разі настання якого заподіюється шкода екологічним інтересам громадян, юридичних осіб, а в окремих випадках держави та суспільства в цілому.

Відносини страхування виникають на підставі договору, суб’єктами якого є:

- Страховики

- Страхувальники (це юридичні та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиком договір страхування)

- Треті особи (тобто ті яким може бути заподіяна шкода у зв’язку із забрудненням повітря та ін.)

Об’єкт екологічного страхування є ризик настання цивільної відповідальності, який проявляється у пред’явленні страховику майнових претензій фізичним та юридичними особами, відповідно до законодавства про відшкодування шкоди у разі виникнення випадку щодо якого проводилось екологічне страхування.

 

Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства

1. Поняття та підстави юридичної відповідальності

2. Адміністративна відповідальність за екологічне правопорушення

3. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

4. Цивільно – правова відповідальність за екологічні правопорушення

5. Дисциплінарна відповідальність

 

Підставою настання юридичної відповідальності у сфері охорони довкілля є вчинення екологічного правопорушення. Тобто протиправного діяння (У формі дії або бездіяльності), що порушує встановлений екологічний правопорядок, за вчинення якого законодавством передбачена відповідальність. Юридична відповідальність буде тільки при наявності складу екологічного правопорушення. Склад:

- Об’єкт (Суспільні відносини, екологічного характеру, які складають екологічний правопорядок в державі). Об’єкт може бути загальний (охорони довкілля загалом) і спеціальний (група однорідних суспільних відносин (щодо охорони та використання окремих природніх ресурсів та комплексів).

- Предмет (Предметом є довкілля в цілому та окремі його компоненти)

- Об’єктивна сторона (характеризується протиправності діяння яка спричинила порушення, заподіяння чи загроза заподіяння шкоди і причинний зв'язок між діянням та наслідками.

Необхідність доведення причино – наслідкового зв’язку між діянням та його наслідками (шкодою заподіяного) існує при матеріальних складах правопорушення. Значна кількість екологічних правопорушень базується на формальних складах. В таких випадках необхідність встановлення екологічного зв’язку відсутня, оскільки відповідальність настає за сам факт вчинення протиправного діяння.

- Суб’єкт

- Суб’єктивна сторона (проявляється у вигляді вини, що може бути у формі умислу, або необережності)

Функції юридичної відповідальності:

- Превентивна або попереджувальна

- Каральна (вина особа зазнає певних обмежень – майнового, особистого, пересування, обмеження кар’єрного росту та ін.)

- Компенсаційна (по можливості відновлення порушених прав)

- Стимулююча

- Виховна (підвищення екологічної свідомості людей)

Юридична відповідальність за екологічне правопорушення – полягає у застосуванні до юридичних та фізичних осіб які їх вчинили передбачених законодавством санкцій, виконання яких у разі необхідності забезпечується силою державного примусу.

Адміністративна відповідальність

Адміністративні проступки можна згрупувати наступним чином:

1) Адміністративні правопорушення у сфері охорони та виконання у сфері охорони використання природніх ресурсів.

2) Правопорушення у галуззі вимог екологічної безпеки

3) Правопорушення що стосуються екологічних прав особи

Адміністративні по своїй суті санкції до юридичних осіб, передбачені цілою низкою законів

ЗУ «Про забезпечення санітарного та екологічної безпеки…!?

ЗУ «Про виключну екологічну зону»

Близькими за своєю природою до адміністративних стягнень є:

1- Зупинення дії або анулювання дозволу (ліцензії)

2- Припинення діяльності господарюючого суб’єкта

Кримінальні відповідальність

Ознаки екологічних злочинів:

1) Суспільно небезпечні діяння

2) Високий ступінь суспільної небезпеки

3) Це карні протиправні діяння, заборонені кримінальним законом

Суб’єктом екологічних злочинів є фізична осудна особа, яка вчинила відповідний злочин у віці з якої може наставати кримінальна відповідальність.

Види екологічних злочинів

- Злочини спрямовані на порушення правил та норм діяльності безпосереднім об’єктом яких є порядок діяльності

- Злочини що посягають на окремі природні ресурси (ст. 239-244)

- Злочини, що посягають на об’єкти флори і фауни, як складову довкілля та умови біологічного різноманіття

Цивільно – правова відповідальність

Сутність цивільно-правової відповідальності в даній сфері полягає в накладенні на правопорушника обв’язка відшкодувати майнову а в деяких випадках і моральну шкоду, заподіяну внаслідок екологічного правопорушення.

Шкода яка заподіюється довкіллю або йог о елементам внаслідок порушення норм екологічного законодавства і обов’язок її відшкодувати відноситься як правило до позадоговірних зобов’язань.

Екологічна шкода може проявлятися у наступних формах:

- Забруднення довкілля

- Виснаження окремих природніх ресурсів

- Руйнування екологічних систем та зв’язків в цих системах

- Шкода завдана здоров’ю та майну особи

- Завдання збитків природо користувачам

Екологічна шкода може відшкодовуватись в наступних формах:

1) Поновлення пошкодженого майна в натуральному вигляді

2) Відшкодування збитків завданих природнім ресурсом

3) Відшкодування збитків природо користувачеві

4) Компенсація витрат спрямованих на покращення якості та відновлення стану довкілля

Майнова шкода – це майнові втрати, тобто зменшення вартості пошкодженої речі, зменшення чи втрата доходу, необхідність нових витрат. Майнова шкода може компенсуватись:

- В натурі

- В грошовій формі

В більшості випадків відшкодування екологічної шкоди зводиться до компенсації заподіяних збитків. Згідно зі ст. 22 цивільного кодексу збитками вважається наступне:

- Втрати, яких особа зазнала в результаті знищення або пошкодження майна, а також витрати які особа змушена зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

- Доходи які особа могла б реально одержати за звичайних обставин (Опущена вигода).

Визначення розмірів шкоди заподіяної довкіллю або його елементам здійснюється за спеціальними правилами встановленими екологічним законодавством, відповідно до такс-методик обчислення розмірів шкоди, а за їх відсутності за фактичними витратами на відновлення порушеного стану довкілля з урахуванням не отриманих доходів.

 

Правове регулювання, охорона та використання надр

1. Поняття надр – як об’єкту правової охорони та використання

2. Право користування надрами, поняття, зміст ат види

3. Управління в галузі охорони та використання надр

4. Правова охорона надр

Надра – це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин придатних для геологічного вивчення та освоєння.

Всі надра в Україні складають державний фонд надр, до нього включаються як ті надра що використовуються, так і ті що з певних причин не використовуються.

Корисні копалини – це природні, рідкі, тверді та газоподібні мінеральні утворення органічного та неорганічного походження, в надрах на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ які за сучасних техніко – економічних умов можуть бути ефективно використані як безпосередньо так і шляхом вилучення з них корисних компонентів. А також техногенні мінеральні утворення в місцях виділення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини.

Корисні копалини поділяються на 2 групи:

1) Корисні копалини загальнодержавного значення

2) Корисні копалини місцевого значення

Всі ці корисні копалини десь знаходяться. Родовища корисних копалин – це нагромадження мінеральних речовин в надрах на поверхні землі в джерелах вод та газів які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні до промислового використання.

Всі родовища корисних копалин (в тому числі техногенні) утворюють державний фонд родовищ корисних копалин, який є складовою державного фонду надр.

 

2.Право користування природніми надрами, поняття та зміст

Об’єктами права користування надрами є юридично – відокремлені (визначені) ділянки над закріплені за конкретним природо користувачем і надані у користування для чітко – визначеної мети.

Зміст становлять права та обов’язки користувачів (ст. 24 КУ Про надра, визначає права та обов’язки користувачів).

Види користування надрами:

1) За строком здійснення

- Довгострокове (до 50 років)

- Короткострокове (5-10)

2) За цільовим призначенням право користування надрами поділяється:

- Геологічне вивчення

- Видобування корисних копалин

- Будівництво підземних споруд та об’єктів, яке не пов’язане з видобування корисних копалин

- Створення геологічних територій та об’єктів, що мають наукове, культурне та санітарно – оздоровче значення

 

Порядок надання надр у користування

Надра надаються у користування спеціалізованим юридичним особам, а також фізичним особам які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості, для використання надр за певних умов.

Загальними вимогами є наступне:

1- Одержання спеціального дозволу на користування надрами (Видається державною службою геології та надр України)

Починаючи з 2007р. дозволи на користування надрами видаються на конкурсних основах (Аукціон).

2- Одержання державного акту про надання гірничого відводу

Гірничий відвід – це частина надр надана користувачеві для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.

Користування надрами здійснюється без гірничого відводу при геологічному вивченні надр.

Не потрібно також гірничого відводу - для видобування прісних підземних вод та розробки родовищ торфу.

Землевласники та землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціального дозволу та гірничого відводу видобувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення, торф на глибину до 2 метрів та прісні підземні води.

Гірничі відводи на користування корисними копалинами загальнодержавного значення надаються державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки.

Для розробки гірничих відводів місцевого значення, надається відповідними радами, після погодження в місцевих органах гірничого нагляду.

Ст. 26 Кодексу України Про Надра визначає умови припинення права користування на надра.

Плата за користування надрами справляється у вигляді:

1) Плати за користування надрами для видобування корисних копалин

2) Плати за користування надрами в цілях не пов’язаних з видобуванням корисних копалин

3) Сплачується рентна плата за видобування нафти, газу, та газового конденсату

4) Збір за видачу спеціального дозволу на користування надрами

 

 

3. Управління в галузі охорони та використання надр

Наділені спец функціями:

- Мін Природи

- Державна служба геології та надр України

- Державна служба промислової безпеки та гірничого нагляду

- Державна комісія України по запасах корисних копалин

 

 

Функції управління:

1) Функція розпорядження геологічної інформації. Розпорядником інформації є Мін Природи. Розповсюдження інформації є платним.

2) Функція державного обліку родовищ, запасів, і проявів корисних копалин, а також ділянок надр наданих у користування не пов’язане з видобуванням корисних копалин

Система обліку об’єктів державного фонду надр включає:

1- Державний кадастр родовищ та проявів корисних копалин

2- Державний баланс запасів корисних копалин

3- Державна та галузева звітність підприємств і організацій що ведуть геолого – розвідувальні роботи, а також здійснюють видобуток та збагачення корисних копалин

3) Функція державного контролю та нагляду за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використання. Відповідно здійснюється державний геологічний контроль, він здійснюється органами Мін Природи, здійснюється державний і гірничий нагляд.

 

4. Правова охорона надр

Основні вимоги в галузі охорони надр:

- Забезпечення повного і комплексного вивчення надр

- Додержання встановленого порядку надання надр у користування

- Недопущення самовільного використання надр

- Раціональне використання і вилучення запасів корисних копалин та наявних ним компонентів

- Охорона родовищ корисних копалин від затоплення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин, промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку

У разі порушення цих вимог користування надрами може бути обмежене, тимчасово заборонене (тобто призупинене) і припинене повністю.

Відповідальність за порушення законодавства Про надра несуть особи які вині:

1) Самовільне користування надр

2) Вині у порушенні вимог та правил щодо проведенню робіт по геологічному вивченню

3) Вині у наднормативних втратах та погіршенні якості корисних копалин при їх розробці

4) Вині у порушені правил забудови площ залягання корисних копалин

 

 

Правові основи охорони використання та відтворення лісів та нелісової рослинності

1. Ліси та нелісова рослинність, як об’єкт правової охорони, використання та відтворення

2. Право власності на ліси

3. Право лісокористування та його види

4. Управління в галузі охорони та використання лісів

5. Правова охорона лісів

6. Використання нелісових рослинних ресурсів

7. Відповідальність за порушення лісового законодавства та законодавства про рослинний світ

Лісовий кодекс (в редакції від 8 лютого 2006р.).

ЗУ «Про рослинний світ» 9 квітня 1999р.

ЗУ «Закон про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах ялицево-букових лісах карпатського регіону» (20 лютого 2000р.).

ЗУ «Закон про червону книгу України».

Ліс – це тип природніх комплексів у якому поєднується переважно деревна та чагарникова рослинність із відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природніми компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного та на довкілля в цілому.

Юридичне поняття лісу пов’язане з поняттям лісового комплексу, який складається з усіх лісів на території України незалежно від того на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають і в якій формі власності знаходяться.

Поняття лісового фонду уточнюється через поняття лісова ділянка і земельна лісова ділянка.

До лісового фонду не належать:

- Зелені насадження в межах населених пунктів

- Окремі дерева та групи дерев, які знаходяться на межах сільськогосподарських садиб…

До лісових ресурсів відносяться:

1) Деревина

2) Технічна і лікарська сировина

3) Кормові, харчові та інші продукти лісу

4) Корисні властивості лісу

Лісовий кодекс запроваджує на сьогодні функціональний поділ лісів, і відповідно ліси поділяються на наступні категорії:

1- Захисні ліси

2- Рекреаційно - оздоровчі ліси

3- Ліси природоохоронного, наукового та історико культурного призначення

4- Експлуатаційні ліси

Перші 3 – особливий режим користування.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі суб’єктом державної власності:

- Кабінет міністрів

- Рада міністрів АРК

- Місцеві державні адміністрації

Суб’єктами права приватної власності на ліси є фізичні та юридичні особи України.

Дані суб’єкти за плату, або безкоштовно можуть набувати у власність у складі селянських, фермерських та інших господарств, замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 Га.

Документом що посвідчує право приватної власності на ліси є державний акт про право власності на земельну ділянку.

3.Право лісокористування

Право користування лісами здійснюється на умовах постійного користування і тимчасового.

У постійне користування ліси на землях державної чи комунальної власності для введення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним чи комунальним лісогосподарським підприємством, або установам та організаціям в яких створенні спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси у постійне користування надаються на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування прийнятого в межах їх повноважень, за погодженням з територіальними органами з питань лісового господарства та охорони довкілля.

Тимчасове лісокористування може бути довгостроковим і воно здійснюється від 1 до 50 років. І короткострокове – до 1 року.

Довгострокове тимчасове користування лісами – це засноване на договорі строкове, платне використання лісових ділянок які надаються для потреб мисливського господарства, рекреаційних, туристичних цілей, наукових, освітньо – виховних.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісокористувань та ін. потреб здійснюється без вилучення земельних ділянок у власників лісів та постійних лісокористувачів на підставі спеціального дозволу.

Використання лісових ресурсів здійснюється на умовах загального і спеціального користування. Ст. 65 Кодексу – визначає порядок загального користування.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на лісових ділянках які виділяються для цієї мети без надання земельної ділянки.

В порядку спеціального використання за цільовим призначенням можуть здійснюватись такі види використання лісових ресурсів:

- Заготівля деревини

- Заготівля другорядних лісових матеріалів

- Побічні лісокористування

- Використання корисних властивостей лісів (для: відтворення ресурсів тваринного походження)

- Використання лісів для потреб мисливського господарства

- Використання лісами науково – дослідних, рекреаційних, оздоровчих та ін. цілей.

Дані види користування здійснюються на підставі дозволу (це може бути лісорубний квиток, а другий – це лісовий квиток). (Прочитати хто який дозвіл видає).

На підставі даних документів:

1) Здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів

2) Ведеться облік дозволених до відпустку запасів деревини та ін. продуктів лісу

3) Ведеться облік лісу що підлягає збереженню та поновленню

4) Встановлюються строки

5) Ведеться облік плати нарахованої за використання лісових ресурсів

Ст. 78 – підстави припинення використання лісових ресурсів – самостійно.

Заготівля деревини є основним видом лісокористування і здійснюється із дотриманням принципів безперервного невиснажливого і раціонального використання лісових ресурсів, збереження умов відтворення дерево станів, їх екологічних та інших властивостей під час використання.

Рубки головного користування в залежності від особливостей лісів можуть бути:

1) Вибіркові

2) Поступові

3) Суцільні

4) Комбіновані

Лімітом заготівлі деревини в порядку рубок головного користування є затверджено у встановленому порядку розрахункового лісосіка.

Розрахункова лісосіка – це щорічна науково обґрунтована норма заготівлі деревини яка затверджується для кожного власника постійного лісокористувача окремо за групами порід, виходячи з принципу безперервності та не виснажливості лісокористування.

Управління в даній сфері

Державне агентство лісових ресурсів.

- Функція обліку

Державний лісовий кадастр містить системні відомості про розподіл лісового фонду між власниками та користувачами, поділ всіх лісів на категорії та інші характеристики кількісного і якісного стану лісів.

Документація лісового кадастру ведеться з врахуванням державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинних обліків лісів, окремо за власниками лісів і пості1ними лісокористувачами.

- Функція лісовпорядкування (територіальна організація лісів)

Це система державних заходів спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

Лісовпорядкування включає в себе лісовпорядні дії:

- Інвентаризація лісового фонду України (виявлення вік лісів та ін.)

- Виявлення деревостанів що потребують рубок

- Обґрунтування поділу лісів на категорії

- Обчислення розмірів розрахункової лісо сіків та обсягів інших лісокористувань

- Впорядкування мисливських угідь

- Забезпечення ведення державного обліку

- Відновлення лісів та лісорозведення (відновлення лісів відбувається на землях що раніше були вкриті лісовою рослинністю)

Відновлення лісів робиться природнім, штучним і комбінованим.

Лісорозведення – проводиться на землях невкритих рослинністю і які є низько продуктивними і непридатними для ведення сільського господарства.

Правова охорона лісів (глава 16 лісового кодексу)

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на захист лісів:

- Від пожеж

- Від незаконних рубок

- Від шкідників і хвороб

- Від пошкодження, ослаблення, та ін. шкідливого впливу

Охорону лісів здійснює в Україні:
1) Державна лісова охорона та лісова охорона інших постійних лісокористувачів та власників

Окремим напрямком є збереженням різноманіття в лісах.

Розвиток екологічної мережі зокрема шляхом створення і оголошення на найбільш цінних лісових ділянках об’єктів природньо – заповідного фонду.

Застосування екологічно орієнтованих способів відтворення лісів та використання лісових ресурсів.

Забезпечення збереження рідкісних видів тваринного і рослинного світу та рослинних угрупувань.

7.Відповідальність за порушення лісового законодавства

В ст. 105 лісового кодексу вміщено перелік порушень за якими особа може бути притягнена до відповідальності, зокрема:

- Незаконне вирубування та пошкодження дерев та чагарників

- Знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або іншого недбалого поводження з вогнем

- Засмічення лісів побутовими та хімічними відходами

- Порушення строків лісовідтворення

- Невнесення плати за спеціальне використання лісових ресурсів

- Порушення правил використання другорядних лісових матеріалів

- Невиконання приписів державної лісової охорони

Ст. 245 – знищення бо пошкодження лісових масивів. Карається обмеженням волі або ув’язненням від 2 до 5 років.

Ст. 246 – незаконна порубка лісу – 3 санкції (штраф(до 100 неоподаткованих мінімумів), арешт до 6 місяців, позбавлення волі (до 5 років)).

Ст. 247 – порушення законодавства про захист рослин.

Правове регулювання охорони та використання вод

1. Водні ресурси – як об’єкт екологічних відносин

2. Право водокористування та його види

3. Управління в галуззі охорони та використання вод

4. Правова охорона вод

5. Юридична відповідальність за порушення вимог законодавства

До поняття вод включаються всі води що входять до складу природніх ланок кругообігу води.

До водних об’єктів відносяться як природні так і штучно створенні водні об’єкти.

Всі води на території України становлять водний фонд до якого входять:

- Поверхневі води

- Підземні води та джерела

- Внутрішні та територіальне море

Усі землі зайняті водними об’єктами, а також болотами, островами прибережними захисними смугами та каналами відносяться до земель водного.

Водні об’єкти поділяються на 2 групи:

- Водні об’єкти загальнодержавного значення (всі морські води,підземні води). Поверхневі води, що знаходяться і використовуються на території більш, як однієї області. Всі водні об’єкти що мають лікувальні властивості водні об’єкти в межах територій об’єктів природно заповідного фонду

- Водні об’єкти місцевого значення (поверхневі води в межах однієї області, підземні джерела що використовуються для централізованого водопостачання).

Водні об’єкти – це природні водні запаси, та штучно створені водогосподарські системи, в межах території України та її виключно морської економічної зони, які постійно взаємодіють з іншими компонентами довкілля та зареєстровані у водо облікових документах, як об’єкти власності, користування та охорони.

 

2.Право водокористування та його види

Водокористування – це використання водних об’єктів для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та ін. галузей, включаючи право на забір води, скидання стічних вод, та інші види використання води.

Використання води – це процес вилучення води для використання у виробництві з метою виготовлення продукції, а також для господарсько питних потреб, потреб гідроенергетики та водного транспорту.

Об’єктами право водокористування виступають відокремлені об’єкти або їх ділянки надані користувачеві для чітко визначеної мети.

Право водокористування може бути обмежене.

За порядком здійснення водокористування поділяється на:

1) Первинне – його здійснюють первинні водокористувачі (ті що мають власні водонапірні та ін. предмети).

2) Вторинне – ті що не мають власні водонапірні об’єкти, і використовують обє’ти первинних об’єктів.

За часом

- Короткострокове до 3 років

- Довгострокове до 25

 

За способом здійснення:

1- Забір води із водних об’єктів

2- Скидання стічних вод

3- Використання водної поверхні

За підставами виникнення:

1- Загальне

2- Спеціальне

Спеціальне – це забір води із водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води, та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Право спеціального водокористування посвідчується дозволом який видається за клопотанням водокористувача із погодженням із відповідними органами влади, та з обов’язковим обґрунтуванням у воді.

У разі використання поверхневих вод

У разі використання підземних вод видача дозволів погоджується з органами геології та надр.

«Лікувальних» - з органами охорони здоров’я.

Дозволи на водокористування видаються – у випадку використання водних об’єктів загально державного значення територіальними органами Мін природи, у разі використання водних об’єктів місцевого значення – Радою міністрів АРК, обласними радами, або Київською, Севастопольською та міськими радами.

У дозволі зазначається:

1) 3 види лімітів

- Ліміти забору води

- Ліміти використання води

- Ліміти скидання забруднюючих речовин

Спеціальне водокористування є платним, і плата включає:

- Збір за спеціальне використання води

- Екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти

 

Підстави припинення:

- Відсутність потреби водокористувача у подальшому користуванні

- Закінчення строку водокористування

- Ліквідація юридичної особи або смерть фізичної особи користувача

- Передача водогосподарських споруд іншим водокористувачам

- Визнання водного об’єкту таким що має особливе державне значення, наукову чи лікувальну цінність

- Виникнення першочергового задоволення питних та побутових потреб населення

Порушення правил та умов спеціального користування вод.

Систематичне невнесення плати за спеціальне водокористування.

 

3.Управління в галуззі охорони та використання вод

- Міністерство Екології та природніх ресурсів

- Державне агентство водних ресурсів

- Державна служба геології та надр України

 

Функції

- функція планування

Управління в галуззі водокористування та охорони вод здійснюються за басейновим принципом та на основі державних, міждержавних та регіональних програм та планів охорони та використання вод.

- Функція державного огляду,кадастр ведеться за:

1- Поверхневі води

2- Підземні води (Державною службою геології та надр України)

3- Водокористування (державним агентством водних ресурсів)

Функція стандартизації та нормування

- Нормативи екологічної безпеки водокористування

- Екологічний норматив якості води

- Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин

- Галузеві нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об’єкти

- Технологічні нормативи використання води

Охорона вод передбачає необхідність реалізації сукупності правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на недопущення і попередження забруднення вод, їх засмічення і вичерпання і знищення навколо водних рослин та тварин.

Система заходів охорони вод включає наступне:

- Встановлення спеціального порядку надання земельних ділянок водному фонду у користування

- Створення водо охоронних зон, прибережних захисних смуг, смуги відведення та зон санітарної охорони

- Закріплення особливого правового режиму об’єктів що знаходяться в межах території природно заповідного фонду

- Встановлення спеціальних водоохоронних вимог при здійсненні виробничо – господарської діяльності

- Встановлення особливих вимог щодо охорони водних об’єктів віднесених до категорії лікувальних

Водоохоронні зони встановлюються з метою створення сприятливого режиму водних об’єктів та попередження їх забруднення, засмічення та вичерпання.

Забороняється скидання неочищених стічних вод враховуючи рельєф місцевості.

Забороняється влаштування сміттєзвалищ, кладовищ і т. д.

Прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями з режимом обмеженої господарської діяльності.

Забороняється:

- Розорення земель

- Садівництво

- Городництво

- Будівництво (Табори відпочинку, стоянки, гаражі і т.д.)

- Миття машин

Смуги відведення з особливим режимом користування:

- Встановлюються вздовж каналів, зрошувальних та осушувальних систем інших гідротехнічних спорудах, а також водоймах і греблях на річках для потреб їх експлуатації та захисту від забруднення, руйнування та пошкодження

Зона санітарної охорони – встановлюється з метою охорони водних об’єктів у районах запору води навколо об’єктів що мають лікувальне та оздоровче значення.

Юридична відповідальність

В ст. 110 Водного кодексу міститься перелік порушень водного законодавства

- Самовільне захоплення водних об’єктів

- Засмічення і забруднення вод

- Порушення режиму господарської діяльності в водоохоронних

- Введення в експлуатацію підприємств, комунальних об’єктів без очисних споруд

- Руйнування русел річок

- Порушення правил ведення державного обліку вод

- Невиконання умов дозволу

 

Тема: Використання та відтворення тваринного світу

1. Як об’єкт охорони, використання та відтворення

2. Право використання тваринного світу та його види

3. Управління в галузі охорони використання тваринного світу

4. Правова охорона тваринного світу

5. Відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання тваринного світу

ЗУ Про мисливське господарство та полювання

ЗУ Про захист тварин від жорстокого поводження

Тваринний світ це сукупність диких тварин та живих організмів які існують та розвиваються в стані природньої волі або на-пів вільних умовах у навколишньому середовищі, на сущі, у воді, в ґрунтах, атмосфері в межах території України та її континентального шельфу.

Ознаки:

- Тваринний світ це складова довкілля

- В більшості випадків об’єкти тваринного світу перебувають в стані природньої волі

Під станом природньої волі розуміють – необмежений людиною природній зв’язок об’єкту тваринного світу із оточуючим середовищем.

- Тваринний світ як об’єкт правової охорони це вся сукупність видових і популяційних різноманітностей організмів на всіх стадіях розвитку.

- Об’єктами хорони в Україні згідно з екологічним законодавством є тільки дикі тварини

Дія ЗУ Про тваринний світ поширюється на:

- На диких тварин

- Частини диких тварин

- Продукти життєдіяльності диких тварин

- Підлягають охороні місця перебування, проживання і відтворення диких тварин, а також шляхи ї міграції

Є об’єктами права власності.

Законність набуття об’єктів тваринного світу на власність повинна підтверджуватись документально.

Наприклад:

- Договори наведення мисливського господарства та здійснення рибальства

- Спеціальні дозволи на полювання, вони можуть бути різними

-

На умовах права власності і на умовах права використання.

Види права користування тваринним світом:

1) За цільовим призначенням

- Мисливство

- Рибальство

- Використання тваринного світу в наукових, дослідних, виховних та естетичних цілях

- Використання корисних властивостей життєдіяльності тварин

- Використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності

- Добування або придбання об’єктів тваринного світу з метою розведення чи утримання у напіввільних чи вільних умовах

 

Мисливство та промислове рибальство завжди здійснюється на умовах спеціального користування.

Спеціальне використання об’єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється із наданням відповідним суб’єктам права користування мисливськими угіддями та водними об’єктами рибогосподарського призначення.

ЗУ Про тваринний світ визначає права і обов’язки суб’єктів користування тваринним світом.

Ст. 19 визначає підстави припинення права користування.

Вид спеціального використання тваринного шляхом добування мисливських тварин які перебувають в стані природньої волі або на пів вільних умовах в межах мисливських угідь.

В межах ведення мисливського господарства яким є сфера суспільного виробництва, основними завданнями якої є:

- Охорона, використання і відтворення мисливських тварин

- Надання послуг мисливцям при здійсненні полювання

- Розвиток мисливського собаківництва

 

Мисливське господарство ведеться в межах мисливських угідь якими є ділянки суші, та водного простору на яких перебувають мисливські тварини.

Суцільна площа мисливських угідь що повинна як правило встановити не менше трьох тисяч гектарів але не більше тридцяти п’яти відсотків від загальної площі мисливських угідь, області або автономної республіки.

Мисливські угіддя даються в користування на строк не менше 15 років.

Полювання – це сукупність дій людини спрямованих на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування мисливських тварин що перебувають в межах мисливських угідь.

Право на полювання надається:

- Громадянам України які досягли 18 річчя і іноземцям які одержали у встановленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи які посвідчують дане право.

Для громадян України документами що посвідчують дане право є:

- Посвідчення мисливця

- Щорічна контрольна картка обліку добутої дичини та порушень правил полювання

- Дозвіл на добування мисливських тварин

- Дозвіл на користування вогнепальною зброєю

Всі ці документи мисливець під час здійснення полювання має мати при собі.

Відкриття сезону полювання оголошується щороку.

Які дії дозволяється вчиняти під час полювання (ст. 33) і які дії заборонено здійснювати в ході полювання(ст. 20).

Право ведення промислового рибальства дозволяється здійснювати, на промислових ділянках рибогосподарських водних об’єктах.

Право водокористування надається користувачам водних живих ресурсів надається користувачам шляхом видачі дозволу та їх спеціальне використання.

Державне агентство лісових ресурсів, Державне агентство рибного господарства, державна ветеринарна та фіто санітарна служба. Міністерство аграрної політики та продовольства.

Функції:

- Функція обліку

Географічне розповсюдження,їх чисельність та стан, характеристики середовища.

- Функція контролю

Державний екологічний контроль в даній сфері здійснюють

- Державні екологічні інспектори

- Державні мисливські інспектори

- Державні інспектори рибоохорони

 

- Функція лімітування

При здійсненні полювання – шляхом встановлення лімітів, а під час рибальства…

Охоронні підлягають як самі об’єкти тваринного світу і їх частини так середовища їх проживання та перебування.

Правові засоби охорони тваринного світу базуються на встановлені положень:

- Визначаються правила та норми використання та відтворення тваринного світу.

- Встановлюються відповідні заборони та обмеження використання об'єктів тваринного світу

- Встановлення обмежень у вилучені об'єктів тваринного світу з природнього середовища для зоологічної колекції та вивезення за кордон

- Встановлення науково обґрунтованих лімітів використання об'єктів тваринного світу

- Встановлення особливих правил охорони та використання об'єктів тваринного світу занесених до червоної книги

До організаційних заходів охорони тваринного світу можна віднести наступне:

- Створення спеціальних органів управління в даній сфері, визначення їх повноважень та розмежування компетенції

- Створення системи державного обліку об'єктів тваринного світу та ведення державного кадастру

- Врахування вимог охорони об'єктів тваринного світу при встановленні нормативів екологічної безпеки

- Створення об'єктів та територій природно заповідного фонду

- Організація наукових досліджень спрямованих на обґрунтування заходів охорони тваринного світу

Відповідальність (ст. 63 ЗУ «Про тваринний світ);

Ст. 162 кримінального кодексу – незаконне заняття рибним та іншим незаконним водним промислом.

Ст. 161 Кримінального кодексу – незаконне полювання.

Ст. 163 – проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів

Ст. 228 КК – відповідальність за порушення атмосферного повітря.

Для обрахунку розміру заподіяних збитків тваринному світу чи середовищу його перебування застосовуються спеціальні методики або такси.

Такси – це конкретні попередньо обраховані та закріплені в законодавстві грошові суми, які відображають розмір збитків за кожну одиницю тваринного світу в залежності від виду тварин, їх екологічної цінності та оптимальних витрат на їх відновлення.

 

Еколого – правові основи охорони атмосферного повітря

1. Атмосферне повітря як об’єкт правової охорони

2. Управління в галуззі охорони та використання атмосферного повітря

3. Правові заходи охорони атмосферного повітря

4. Юридична відповідальність за порушення законодавстві про охорону атмосферного повітря

 

Під атмосферним повітрям прийнято розуміти – життєво важливий компонент навколишнього середовища що являє собою природню суміж газів, що знаходяться за межами житлових, виробничих та інших приміщень і утворює зовнішню оболонку землі.

Специфіка атмосферного повітря як природнього компоненту зумовлює особливості передбачених в законодавстві засобів його охорони:

1) В спеціальному законодавстві атмосферне повітря на відміну від інших природніх ресурсів не розглядається як об’єкт права власності.

В законодавстві передбачено положення про те що Україна як суверенна держава має право на використання повітряного простору над територією держави.

Атмосферне повітря прийнято розглядати як міжнародний, універсальний та розподільний природній ресурс.

На відміну від інших природніх ресурсів атмосферне повітря як частина довкілля не підлягає кількісному обчисленню.

Враховуючи значимість атмосферного повітря для збереження життя встановлено в даній сфері дозвільну систему викидів забруднюючих речовин в навколишнє середовище.

Особливості правового регулювання в даній сфері полягає в тому що законодавство зосереджено переважно на охороні відносин.

 

2.Управління охорони та використання атмосферного повітря

Функція стандартизації і нормування

Державні стандарти в галузі охорони атмосферного повітря визначають основні поняття та терміни в даній сфері, визначають режим охорони атмосферного повітря, визначають методи контролю за забезпеченням належного стану атмосферного повітря і встановлюють вимоги щодо запобігання шкідливого впливу на атмосферне повітря.

Нормативи які встановлюються в даній сфері:

- Нормативи екологічної безпеки даної сфери

- Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами

- Нормативи гранично допустимого впливу, фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел

- Нормативи гранично допустимого вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів

- Технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин

Функція обліку

Обліку в даній сфері підлягають:

1- Об’єкти які шкідливо впливають або можуть вплинути на здоров’я людей та стан повітря

2- Види та обсяги шкідливих речовин що викидаються в атмосферне повітря

3- Види і ступені шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря

Державний облік в даній сфері включає:

1) Взяття на облік об'єктів які справляють шкідливий вплив на атмосферне повітря

2) Ведення на цих об’єктах первинного обліку стаціонарних джерел які шкідливий вплив на атмосферне повітря

3) Складання державної статистичної звітності за стаціонарними і пересувними джерелами окремо

4) Проведення інвентаризації викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об’єктах

 

Функція моніторингу

До об'єктів монітор