СЦЕНАРІЙ
До Дня української писемності та мови
До слів ведучих на екрані починається відеоролик і звучить молитва за Україну
ВЕДУЧА Нехай береже Господь нашу Україну, героїв, що боронять нині нашу землю, нехай веде нас стежками мудрості, аби кожним своїм кроком, вчинком і СЛОВОМ ми сіяли добро на своїй землі.
ВЕДУЧИЙ Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово?
Кузьміна Ліза
Коли до серця крадеться тривога, –
За долю України я боюсь, –
З молитвою звертаюся до Бога
І мовою вкраїнською молюсь.
Прошу для України в Бога щастя
І захисту для всіх її дітей.
А мова українська, мов причастя,
Теплом своїм торкається грудей...
О Боже мій, Великий, Всемогутній,
Мою вкраїнську мову порятуй.
І в світлий день пришестя, день майбутній
Вкраїні Царство Щастя приготуй.
Коли до серця крадеться тривога, –
За долю України я боюсь, –
З молитвою звертаюся до Бога
І мовою вкраїнською молюсь.
ВЕДУЧА Мова – це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.
ВЕДУЧИЙ Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.
ВЕДУЧА Тож запрошуємо всіх вас урочистий захід до Дня української писемності та мови, який є міцним корінням нашої вічно-живої культури.
Гімн України???
Слайд-шоу про Нестора Літописця і свято
ВЕДУЧИЙ День української писемності та мови – свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем – це день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.
ВЕДУЧА Нестором Літописцем написані житія перших руських святих – братів Бориса та Гліба, житіє преподобного Феодосія, засновника монастирського життя на Київській Русі, сказання про перших печерських подвижників і багато іншого. Преподобний Нестор працював до останнього дня свого земного життя. Мощі святого покояться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Заснування Дня української писемності та мови – це тільки проголошення благородної мети. Що ж до практичного її втілення, то абсолютно очевидно – зберігати й плекати рідну мову може тільки її носій. Тобто, ми – українці.
Пісня –Лукаш Тетяна «Україна»
ВЕДУЧА Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова – це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники української діаспори: в Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді, – скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи, випускають українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову, аби не загубився український родовід серед інших національностей, аби українське слово не губилося і не блякло на тлі інших мов.
ВЕДУЧИЙ У психолінгвістичній літературі зустрічається позначення М1 – перша мова та М2– друга мова. Необхідно пам’ятати, що хронологічно друга мова може витіснити першу і навіть стати рідною. Тому, мабуть, кожному з нас особисто для себе варто з’ясувати порядкові номери мов, які ми знаємо, аби не загубитися в сучасному світі, не втратити рідну мову.
Доповідь № 1До слова запрошується Столярчук Аліна.
Тема доповіді «Мовна поведінка особистості в ситуації білінгвізму. Поняття мовної стійкості»
ВЕДУЧИЙ І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом нам даній землі, у час, коли постала, як благословення Боже, вимріяна Шевченком незалежна Україна, у час, коли ми маємо здійснювати мрію Кобзаря – об’єднатися в одну велику сім’ю, ім’я якій – українська нація, усе ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного коріння. Українською можна співати пісні, розповідати вірші, доводити наукові факти, а ще… а ще українська мова може викликати сміх. Лишень послухайте таку гумореску.
ГУМОРЕСКА «Чия мова краща» (Лукаш Тетяна)
Розказує у пивничці Данило Семену:
– Ось я, простий роботяга, а взяв жінку вчену.
Довго вчилась в інституті, знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови!
Прийду, бува, із пивнички чи там із буфета,
А вона як застрокоче, наче з кулемета.
Розпікає по-французьки, по-німецьки лає,
А бува, що й італьянське слово добавляє.
А я, браток, по-простецьки двину два словечка,
І вона лиш оком кліпа, як ота овечка.
Бо такі слова я знаю, в три дуги загнуті,
Що їх, браток, не вивчають в жоднім інституті.
ВЕДУЧИЙ На жаль, усне мовлення сучасної людини не позбавлене вульгарних, лайливих слів, що їх, як ми почули в гуморесці, можна в три погибелі загнути. Досить часто ми забуваємо, що культура мовлення – це духовне обличчя людини. Недарма Василь Сухомлинський говорив, що «слово – це найтонше доторкання до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою. Словом можна поранити й вилікувати. Мудре і добре слово дає радість. Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину».
Доповідь № 2 До слова запрошується Єкатеринчук Альона з доповіддю «Усні форми побутування мови та явище вульгаризації мовлення».
ВЕДУЧА Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову.
(Кузьменко Карина)
Мово рідна! Мово невмируща!
Нездоланна в просторі віків!
Ти потрібна нам, як хліб насущний,
Як дарунок вічний прабатьків.
Знаю: вороги не раз топтали
Нашу мову упродовж віків,
«Рідні» доморощені вандали
Поклонялись мові чужаків.
...Той, хто рідну мову забуває,
Всіх продасть: і матір, і дітей.
Той Вітчизни рідної не має
І повагу втратить у людей.
ВЕДУЧИЙ Українська мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати.
ВЕДУЧА Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови»:
- 1720 рiк – росiйський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
- 1775 рiк – зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
- 1862 рiк – закрито українські недiльнi школи, якi безкоштовно організовували вдатні дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.
- 1876 рiк – указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.
- 1884 рiк – закрито всi українськi театри.
- 1908 рiк – вся культурна й освітня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкідливою.
- 1914 рiк – росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.
- 1938 рiк – сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим підтинає коріння мовi укранськiй.
- 1983 рiк – видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатьма українцями.
- 1989 рік – видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...
ВЕДУЧА Українська література має свою могутню класику визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Симоненка. Золоту скарбницю рідної мови збагатили відомі майстри художнього слова у ХХ ст. – українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Іван Драч. Прислухаймось до чарівних звуків, материнської лагідності і доброти, мудрості земної, втілених у поетичне слово.
Костянець Ксенія
Я знаю силу слова (Володимир Сосюра)
Я знаю силу слова –воно гостріш штикаі швидше навіть кулі,не тільки літака. Воно проміння швидше,в нім – думка й почуття.Воно іде в народидля вічного життя. Коли це слово – зброя,як день, що не схолов,коли живуть у ньомуненависть і любов. Воно влуча як куля,ця зброя золота,коли у нім ненавистьз любові вироста. Воно над зорі лине,а в нім живуть як співлюбов до Батьківщиниі лють до ворогів. О зброє щастя, слово,я жить з тобою звик!Ти – квітка у любові,в ненависті ти – штик.
ВЕДУЧА Українська мова створила українську народну пісню. Вона піднесла мову до чарівних висот, розкривши все її багатство і красу. Мабуть, не існує такого куточка Землі, де б не лунала українська пісня.
Пісня – Єрьоменко Сергій – «Україна»
ДОПОВІДЬ № 3 До слова запрошується Марченко Інеса.
Тема доповіді: «Соціальна стратифікація української мови та мовне середовище»
ВЕДУЧИЙ Таких чудових пісень, цих перлин світового мелосу український народ витворив тисячі, а якщо точніше – більше 300 тисяч. У народних піснях, на витворах красного письменства од віків стугонить висока ідея глибокої синівської любові до рідного краю, до неньки України. Народна ж пісня жива доти, доки жива її першооснова – мова.
Вірш КОСТЯНЕЦЬ КСЕНІЇ
(Переробка вірша Сергія Жадана)
Слова, якими можна все пояснити, завжди прості –
це просто ще один голос в твоєму житті:
можливо, найбільш різкий, можливо, найбільш виразний.
Можливо, вона ставиться до нього, як до свого.
Це все, що тебе зі світом тримає разом.
Речі, заради яких помирають, стосуються саме життя,
стосуються невагомості, стосуються опертя,
стосуються всього того, до чого немає стосунку.
Стосуються віри, насамперед саме її –
її стосуються всі вагання твої,
всі твої сумніви, всі варіанти рятунку.
Слова заслуговують захвату все одно.
Це все що у тебе є. Це все що тобі дано.
Їм вистачає турбот, інколи не вистачає удачі.
Не варто боятися смерті й пустоти.
Мова бачить ті самі речі, що бачиш і ти.
Просто вона запам’ятовує те, що бачить
Буде квітнути верес і чорна трава.
З тобою завжди буде мова твоя,
подяки в кінці й присвяти на першій сторінці.
З тобою завжди будуть її голоси.
Носи їх, завжди при собі носи,
наче зброю в кишені, наче птахів у клітці.
ВЕДУЧА Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.
ВЕДУЧИЙ Сьогодні ще актуальніше звучить голос нашого відомого поета Василя Симоненка «Без мови, без святості душі, без думки про завтрашній день немає громадянина».
ВЕДУЧА Ось і добігає кінця наш урочистий захід. У пророчому посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм» український Геній – Тарас Григорович Шевченко писав:
Все розберіть... та й спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? яких батьків?
Ким? За що закуті?
ВЕДУЧИЙ Поставмо ці питання й собі. Відчуймо себе не «рабами, подножками, гряззю Москви» і не «варшавським сміттям», не «перевертнями», що «з матері полатану сорочку знімають, помагають недолюдкам матір катувати». Ні! Згадаймо, що...
Ми є нащадки гнівного Тараса,
Його терни торкнулись наших тіл.
Народ возвести в націю – не в расу
Огненним словом Велетень хотів...
Встеляймо кручу пам’яті щоденно
Освяченими вітами верби:
Держава наша буде суверенна,
Коли відчуємо себе народом ми.
Фінальна пісня Єрьоменко Сергій «Слава Україні»
